Лютерани чернігівщини

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 13

2012-02-14T03:19:00.000-08:00

Царь Давид
Царь Саул
Царь Соломон

Тема № 13

ОБ'ЄДНАНЕ ЦАРСТВО ІЗРАЇЛЯ.

Період Суддів тривав біля 300 років. Це був час боротьби і труднощів для дітей Ізраїля. Кінець цієї пори був дуже сумним, бо Ізраїль повністю втратив його духовні і моральні орієнтири. Накінець, вони стали вимагати, щоб Бог дав їм царя, щоб і вони стали подібними до інших народів навколо них. Початково, царі привели Ізраїль до його найбільшої слави разом із прекрасною порою миру і процвітання. Цей період називається Об'єднаним Царством. На протязі цього століття(1050-950) правили лише троє царів, але цей час пам'ятають як Золотий Вік Ізраїля. На завершення цього заняття вам слід:

1)Назвати двох лідерів перехідного періоду між часом Суддів і Об'єднаним Царством.
2)Розповісти про переміщення Ковчега Завіту до його принесення у Єрусалим.
3)Знати імена трьох перших царів Ізраїля, з якого племені та міста вони походили, та як довго кожен із них царював.
4)Назвати дати Об'єднаного Царства і визначити розширення його кордонів у час найбільших завоювань.

Ілій, Самуїл та Ковчег Завіту.
Одразу по тому як Ізраїль увійшов у Землю Обітованну, Ісус Навин помістив Божу Скинію заповіту у місто Шіло, яке стало центрально розташованим місцем поклоніння Богові(Іс.Нав.18:1). У період Суддів, в ті роки, коли не було ніякого судді, люди зверталися до первосвященика за керівництвом. Первосвященик Ілій провадив Ізраїля протягом 40 років, але він був слабким лідером. Він не спромігся дисциплінувати своїх двох негідних синів, що також служили священиками. Це призвело як до військової катастрофи, так і до втрати впевненості людей в лідерах, які керували Ізраїлем. Історія перехідного періоду від Суддів до Об'єднаного Царства розповідається у подіях, що відбувалися навколо падіння Ілія та діяльності Самуїла, останнього із Суддів Ізраїля.

Господь вибрав Самуїла, молодого хлопця, що прислуговував у храмі під опікою Ілія, щоб він став наступним важливим лідером у Ізраїлі. Самуїл був готовий слухатися Бога та виконувати Його волю. Замість того, щоб судити Ізраїля, перебуваючи у якомусь одному місті, він подорожував, обходячи по колу землі Ізраїля, щоб краще служити людям (1Сам.7:15-16). Із свого дому у Рамі “…ходив він рік-річно, і обходив Бет-Ел, і Гілгал, і Міцпу, і судив Ізраїля по всіх тих місцях”. Слідуючи Божим вказівкам(1Сам.8), Самуїл спочатку застеріг Божих людей про майбутні наслідки їхнього прохання, а потім прийняв їх вимоги і помазав Саула, як першого царя Ізраїля. Самуїл також помазав і другого Ізраїльського царя Давида, коли Саул виявив свій непослух до Господа і був негідний правити далі.

Перед тим, як євреї отримали царя, Скинія заповіту та Ковчег Завіту були центром релігійного життя народу Ізраїльського. Розташований у Шіло, Ковчег Завіту набув особливого значення для Божого народу. Він перетворився на об'єкт забобонів і багато людей вірили, що Ковчег має надприродну силу. Через це ізраїльтяни брали Ковчег із собою на битви, думаючи, що це принесе їм перемогу. Але Господь дозволив, щоб Ковчег захопили филистимляни у битві біля міста Афек. Звістка про цю трагедію спричинила смерть Ілія.

Але филистимляни також зазнавали страждань через захоплення Ковчега. Замість того, щоб дати їм силу проти ізраїльтян, як вони того сподівалися, страшна хвороба нищила мешканців того міста, куди Ковчег приносили. Розчаровані проблемами, з якими стикнулися, і боячись майбутніх катастроф, филистимляни нарешті відіслали Ковчег назад до Ізраїля. Він прибув спочатку до Бет-Шемешу, де п'ятдесят тисяч і сімдесят чоловік(англ.переклад каже тільки про 70) загинули через те, що вони посміли заглядати в Ковчег. Після цього його відіслали у Кір'ят-Єарім, де він і залишався протягом 20 років, допоки Давид не переніс його на постійно до своєї нової столиці – Єрусалиму.

Саул
Коли народ наполягав на бажанні мати царя, Бог сказав Самуїлу помазати на царювання Саула із племені Веніямина з міста Гів'ї. Спочатку Саул поєднував царювання із роботою на своїй землі. В нього було щире бажання служити потребам свого народу (1Сам.9-11). Але після того як Саул розгромив аммонитян, що атакували гілеадське місто Явеш, він покинув землю і цілком віддався царюванню на подальших 42 роки свого правління. Протягом цього часу Ізраїль намагався вигнати филистимлян із своєї території. Саулові допомагав його син Йонатан(1Сам.14). Молодий Давид також воював для Саула. Коли люди почали вихваляти Давидову відвагу, Саул став заздрісним і почав ненавидіти і переслідувати Давида.

З плином часу Саул став усе частіше виявляти непокору до Бога. Він сам провів обряд жертвоприношення у Гілгалі, замість того, щоб дочекатися Самуїла (1Сам.13). Він не виконав Божого наказу винищити усіх чоловіків та власність Амаликитян після того, як переміг їх(1Сам.15). Коли священики міста Нова допомогли Давиду їжею, Саул повбивав їх усіх(1Сам.22). Через цю жорстокість та непокору, Господь забрав царювання від Саула та його родини. Під час битви із филистимлянами, на горі Гілбоа, Саул та його троє синів загинули. Їхні тіла було обезголовлено і прибито на мурі міста Бет-Шану. Мешканці гілеадського Явешу, пам'ятаючи, як одного разу Саул врятував їхнє місто, таємно забрали їх тіла та спаливши, поховали кості у Явешу. Таким кривавим і ганебним був кінець першого царя Ізраїля.

Давид
Цар Давид був найбільш відомим і найлюбимішим з усіх царів Ізраїля. Під його правлінням Ізраїль насолоджувався своїм найбільшим періодом поширення та скуштував своєї найбільшої слави. Хоч Давид і був великим воїном, найтривалішим його заняттям було написання майже 100 псалмів.

Давид був пастухом овець з коліна Юди, із міста Віфлеєма, наймолодшим із восьми Ессеєвих синів. Ще у хлопчачому віці Давид був помазаний Самуїлом, як наступний після Саула цар Ізраїля. Але протягом багатьох років він був задоволений служінням під Сауловою владою, допоки Господь не визначить, що його час настав. Музичні здібності Давида вперше привернули до нього увагу Саула і він був призначений Сауловим зброєносцем. Давид на ціле життя подружився із Сауловим сином Йонатаном, і навіть одружився на одній із Саулових дочок Мелхолі. Боже благословіння явилося також в тім, що Давид убив велетня Голіафа своєю вівчарською пращею(1Сам.17:38-47). Це була та перемога, яка вперше збудила Саулову ненависть і заздрість до Давида.

Протягом наступних років Давид провів більшість свого часу як втікач, рятуючись від заздрісного Саула. Спочатку він утік до Самуїла в Раму. Потім, переслідуваний Сауловим військом, він сховався в Неві(місто неподалік Єрусалиму), де священики забезпечували його їжою. Зрештою, Давид був змушений покинути країну і знайти притулок серед филистимлян. Згодом він зібрав невелике військо в 400 вояків, що залишалися вірними йому протягом багатьох років. Полишивши филистимську землю, Давид пішов на південь до Хеврону, ховаючись у навколишніх пустелях, а також відпочиваючи певний час у печерах пустині Ен-Геді неподалік берега Мертвого моря. У кількох випадках Давид мав нагоду вбити царя Саула, але кожного разу відмовлявся це зробити. Давид залишив Господеві покарати його ворога Саула і дати трон Давидові.

Після загибелі Саула та Йонатана, син Саула Іш-Бошет був проголошений царем над північною частиною Ізраїля. 7,5 років Давид правив із Хеврону лише над значно меньшою частиною південної території Юди. Лише після того як Іш-Бошета було вбито, Давид став царем цілого Ізраїля, як і обіцяв Господь. Першою його дією як царя усього Ізраїля, був похід на північ та оволодіння укріпленим містом Єрусалимом, яке він потім зробив своєю столицею.

Єрусалим поступово перетворився на центральне місто могутнього царства. З Божим благословінням та провідництвом, Давид розширив своє царство багатокротно щодо його первісних розмірів. Від Червоного моря на Сінайському півострові та кордонів Єгипту, до великої ріки Єфрат на півночі. Ізраїль ніколи більше не контролював такої великої території. Майже ціле своє життя Давид провів у битвах із ворогами Ізраїля, і це був він, хто нарешті поклав край владі филистимлян. Через те, що він був чоловіком війни, йому не було дозволено побудувати для Господа храм в Єрусалимі. Це завдання випало Давидовому сину Соломону, великому чоловікові миру, який оголосив наступну славну еру Об'єднаного Царства.

Біблія кличе Давида мужем “за серцем Господнім”(1Сам.13:14), тобто чоловіком, у центрі чийого серця завжди є Господь та Його воля, і якого сам Господь дуже полюбив. Давид був милосердним до своїх ворогів, повний подяки і хвали Богові, з почуттям любові до Бога та до своїх приятелів. Тим не меньш, Давид також був грішником і вчинений ним гріх перелюбу із Вірсавією(2Сам.11), а також його гордовитий наказ про перепис Ізраїля, показують це цілком ясно(2Сам.24). Він пережив сильні муки розбитого серця через зло та повстання проти нього власного сина Авесалома. Давид змушений був втекти до Маханаїму із своїми послідовниками, аж доки Авесалом не був убитий(2Сам.15-18). Після 40 років правління(7 в Юді та 33 цілим Ізраїлем) Давид помер у віці 70 років і був похований у своєму улюбленому місті Єрусалимі.

Соломон.
Якщо Давид був чоловіком серця та чоловіком війни, його син Соломон був чоловіком розуму та чоловіком миру. Він був сином Давида і Вірсавії. Коли Давид лежав при смерті, то почув, що його найстарший син Адонія проголошував себе самого царем. Але Давид наполіг на тому, що його наступником має бути Соломон.

На початку його царювання, Бог запропонував Соломонові просити для себе чого він найбільше бажає отримати від Бога в дар. Соломон попросив мудрості, щоб добре правити народом Божим. Господь задовільнив його прохання і Соломон і до цього дня відомий як наймудріший чоловік, який коли-небуть жив на землі. Люди приходили із далеких країв(як цариця Шеви, що прибула зо східної Арабії, 1Цар.10) щоб послухати його та з ним поговорити. Соломонова мудрість дозволила йому так впорядкувати країну, що це було на користь людям Ізраїля. Він збудував фортеці у Хацорі, Мегіддо та Гезері, щоб захищати кордони краю. Він управляв корабельним флотом на Червоному морі(єдиний цар Ізраїля, який робив це успішно), привозячи багато усякого добра із віддалених земель. Він управляв також рудниками та мідними копалинами у Синайській пустелі, які також збільшували багатства Ізраїля. Під час Соломонового правління Ізраїль досягнув найвищої точки своєї сили та слави. І через побудову величного палацу, розкішного, блискучого Храму для Господа, а також міцних міських мурів, столичне місто Єрусалим стало важливим світовим центром.

Але хоча Соломон був наділений великою мудрістю, він також виявився не достатньо мудрим, щоб уникнути трьох помилок, що проти них застерігали Мойсей та Ісус Навин – укладання угод із чужоземними народами, шлюби із язичниками та встановлення капищ для іноземних ідолів. Соломон мав царський гарем, де було 700 дружин і 300 наложниць. Багато із них були чужоземними жінками, з якими одружився Соломон заради зміцнення альянсів із іншими царськими родинами. Щоб догодити своїм численним дружинам, Соломон дозволяв їм будувати храми для їхніх поганських богів на пагорбах наколо Єрусалиму. Як результат, мудрий цар сам був деколи втягнутий і ідолопоклоство та служіння цим фальшивим богам.

Соломон, як і його батько, правив 40 років і Господь дозволив йому померти ще коли його імперія була на вершині свого розвитку. Він також був автором кількох книг Біблії. Він залишив по собі багато із своєї даної Богом мудрості у трьох книгах Старого Заповіту: Притчах, Пісні Пісень та Еклезіасті. Після смерті Соломона послідувало не тільки згасання слави Об'єднаного Царства, але також і період фізичного та морального занепаду всередині Ізраїльської нації.

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 12

2012-02-02T02:09:00.000-08:00

Тема № 12

ЧАС СУДДІВ

Після завоювання Землі обітованної, Ісус Навин продовжував правити народом Ізраїля аж до дня своєї смерті. Після цього на протязі більш як 300 років Ізраїлем правив цілий ряд суддів. Ми навчатимемося про цих людей і під кінець заняття вам слід:

1)Коротко опишіть зразок подій, що періодично повторювалися в часи Суддів.
2)Визначіть період часу і кількість суддів.
3)Опишіть зброю Шамгара, Гедеона і Самсона.
4)Опишіть де і проти кого Егуд, Барак, Гедеон і Самсон проводили свої битви.
5)Визначте місце знаходження 5-ти головних міст Филистимлян

Час Суддів
Період Суддів пам'ятний для нас як пора великих проблем для Ізраїля. Вторгнення їхніх ворогів, занепад релігійних та моральних цінностей, погані врожаї та підкорення деякими іншими народами, що жили навколо,- усе це мало місце у період Суддів. Чому це трапилося з Ізраїлем?

“І також усе це покоління було прилучене до батьків своїх, а по них настало інше покоління, що не знало Господа, а також тих діл, які чинив Він Ізраїлеві. І Ізраїлеві сини чинили зло в Господніх очах, і служили Ваалам. І вони покинули Господа, Бога батьків своїх, що вивів їх із єгипетського краю, та й пішли за іншими богами, за богами тих народів, що були в їхніх околицях, і вклонялися їм, і гнівили Господа. І покинули вони Господа, та й служили Ваалові та Астартам. І запалав Господній гнів на Ізраїля, і Він дав їх у руку грабіжників, - і вони їх грабували. І Він передав їх у руку навколишніх їхніх ворогів, і вони не могли вже встояти перед своїми ворогами. У всьому, де вони ходили, Господня рука була проти них на зло, як говорив був Господь, і як заприсягнув їм Господь. І він дуже їх тиснув”(Суд.2:10-15).

Через таку ситуацію Господь посилав людей, яких звали суддями. Але судді, однак, не змогли повністю виправити ситуацію.

“І поставив Господь суддів, і вони рятували їх від руки їхніх грабіжників. Та вони не слухалися також своїх суддів, бо блудили за іншими богами, і вклонялися їм. Вони скоро відхилялися з тієї дороги, якою йшли їхні батьки, щоб слухатися Господніх наказів. Вони так не робили! А коли Господь ставив їм суддів, то Господь був із суддею, і рятував їх із руки їхніх ворогів по всі дні того судді, бо Господь жалував їх через їхній стогін через тих, що їх переслідували та гнобили їх. І бувало, як умирав той суддя, вони знову псувалися більше від своїх батьків, щоб іти за іншими богами, щоб їм служити та щоб їм вклонятися, і вони не кидали чинів своїх та своєї неслухняної дороги”(Суд.2:16-19).

Так повторювалося знову і знову на протязі періоду Суддів. Ізраїль поклонявся фальшивим богам, Господь посилав ворогів, щоб покарати їх, вони розкаювалися, Бог посилав їм суддю, щоб їх спасати, а після цього дуже скоро вони починали знову поклонятися фальшивим богам. Кожного разу, як коло подій повторювалося, Ізраїль впадав у глибоке ідолопоклонство. Навіть моральна сила суддів часом зазнавала падіння.
Дванадцять суддів.
Період суддів почався після 1400-го року до Р.Х. і тривав приблизно до 1050-го року до Р.Х. На протязі цього часу було щонайменьше 12 різних суддів, згаданих в книзі Суддів. Часом нам дано знати трохи більше ніж просто їх імена. Про деяких нам дано довші історії про їхню працю задля спасіння Ізраїля. Коли ми будемо навчатися про суддів, то слідкуватимемо по карті, де судді жили і де знаходилися їхні вороги. Нижче перераховаі 12 суддів, а найбільш важливі міста, згадані в книзі Суддів, показані на карті. Відмітьте, що окрім цих нижче згаданих, ще четверо суддів (Ілій, Самуїл, Йоіл, Авійя) згадуються у 1Сам.1-8.

1)Отніїл був першим суддею, згаданим у Біблії. Після восьми років утисків з боку Кушан-Ріш'атаїма, царя Араму(далека північ Палестини), Бог послав Отниїла, щоб вигнати цих ворогів геть. Він був зятем Калева із коліна Юди. Затім послідувало 40 років миру.

2)Егуд був із коліна Веніамінового. Еглон, моавітянський цар гнобив ізраїльтян протягом 18 років з допомогою Амонитян та Амаликитян. Він правив із Єрихону. Егуд хитрістю добися приватної зустрічі із ним і там вбив Еглона мечем, якого сам виготовив. Потім Егуд повів ізраїльтян до Йордану і вони повбивали там біля 10 тисяч кремезних і сильних чоловіків з Еглонових підданих. Потім було ще 80 років миру.

3)Шамгар приніс Ізраїлю тимчасовий мир із Филистимлянами, вбивши києм для худоби 600 филистимлян(Суд.3:31).

4)Девора та Барак були наступними суддями. В той час Ізраїль терпів утиски від хананеян, що мали за царя Явіна із Гацора. Зверхником війська царського був Сісера. Пророчиця Девора, що жила між Рамою та Бет-Елом, направляла Барака у розгромі хананеян. Барак зійшов із своїм військом з гори Фавор і розбив армію Сісери в Кешонській долині. Сісера загинув від руки жінки, домогосподарки Яїл, яка загнала йому у скроню наметового кілка, коли він переховувався в її домі(Суд.4-5)

5)Гедеон жив у той час, коли мідіанитяни та амаликитяни грабували Ізраїльтян на протязі семи років, знищуючи врожаї ти забираючи худобу до останньої тварини. Ізраїльтяни шукали укриття в горах та печерах, але все ще не почували себе в безпеці навіть там. Тоді Бог сказав Гедеону зібрати невелике військо з 300 чоловіків. Вони напали на ворогів у долині Ізреель, біля джерела Харод. Використовуючи тільки сурми, глечики та смолоскипи, вони змусили мідіанитян утікати. Мідіанитянські царі та 120 тисяч вояків були забиті (Суд.6-8).

6)Тола був із коліна Іссахарового і судив він Ізраїля 23 роки після того, як був убитий Авімелех, син Гедеона, що прийшов до влади через підступ і братовбивство(Суд.9-10:2).

7)Яір був наступним суддею в Ізраїлі 22 роки. Він жив і правив з Гілеаді на Східному Березі (Суд.10:3-5)

8)Їфтах став суддею після того як ізраїльтяни по обидва боки Йордану страждали від Филистимлян та Аммонитян протягом 18 років. Їфтах також був із Гілеаду. Гілеадські народні старшини просили його очолити їх і вигнати ворогів. Їфтах та його люди розбили Аммонитян і вигнали їх із Гілеаду. Він був суддею в Ізраїлі 6 років(Суд.11:6-12:7).

9)Івцан з Віфлеєму,
10) Елон із коліна Завулонового, та
11) Авдон з Єфрему судили Ізраїля відповідно 7 років, 10 років та 8 років(Суд.12:8-15).

12) Самсон з племені Дана, мабуть є найвідомішим з суддів. Більшість з його пригод відбувалися в районі долини Сорек, долини, що тягнулася від середземноморського узбережжя майже до Єрусалиму. В той час филистимляни докучали Ізраїлю. Вони контролювали значну територію від морського узбережжя аж майже до пагорбів Юдеї. Самсон отримав кілька тимчасових перемог над ними, але вони так і не були цілком переможеними аж до часу царя Давида.(Суд.13-16).

(Відмітьте: Суд.3:3 говорить про п'ять володарів филистимських. Це є посилання на правителів 5-ти головних міст – Ашдод, Ашкалон, Газа, Екрон, Геф).

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 11

2012-01-23T03:38:00.000-08:00

Тема № 11

ЗЕРНО, ВИНОГРАД ТА ОЛИВКОВЕ МАСЛО

Він(Бог)… траву для худоби вирощує, та зеленину для праці людині, щоб хліб добувати з землі, і вино, що серце людині воно звеселяє, щоб більш від оливи блищало обличчя, і хліб, що серце людині зміцняє (Пс.103:14-15)

Ці слова із псалма змальовують пору щастя та радості в Ізраїлі. Більшість людей не можуть почувати себе щасливими, коли вони голодні. Для Ізраїля предмети споживання, перераховані вище, вказували на рясні Божі земні благословіння для Його народу. Вино робили з винограду, рослинне масло з оливок, а хліб із зернових культур. Це були 3 основних продукти в харчуванні Ізраїльтян та в їх економіці, а також вони були символами їхнього добробуту. В цьому розділі ми дослідимо, як вирощували ці культури,а також важливість їх використання. На завершення цього уроку вам слід:

1)Коротко описати 8 основних кроків у вирощуванні та приготуванні зерна, а також потрібні для цього знаряддя праці.
2)Назвати дві головні зернові культури у стародавньому Ізраїлі.
3)Описати давній виноградник і прес для винограду.
4)Дати опис пресу для оливок і назвати 5 основних способів використання оливкового масла у Ізраїлі.

Зернові для випічки хліба
Двома найважливішими зерновими культурами, що вирощувалися в Ізраїлі, були пшениця та ячмінь. Вони обидві були необхідними для виготовлення хліба та іншої їжі. Було 8 основних кроків, що їм слідували люди Ізраїля у вирощуванні та підготовці цих зернових.

1.) Сівба чи посадка насіння цих зернових починалася з приходом ранніх дощів, що пом'якшували грунт. Насіння тримали у кошику чи в торбі, а сіяч йшов полем і розкидав насіння рукою. Ісус описав цей процес в притчі про сіяча (Мат.13:3-8)

2.) Зорювання грунту було наступним кроком. Зазвичай це робилося негайно після засівання іншим чоловіком, який слідував позаду сіяча. Стародавні плуги робили зазвичай з дерева і окантовували металом. Вони заглиблювалися в землю, але на перекидали її, як це роблять сучасні. Леміх кріпився до дерев'яного бруса, а далі чіпляли ярмо. Зазвичай плуг тягнула пара волів, хоча інші тварини також використовувалися. В бідного селянина могла бути лише одна тварина, щоб тягти плуга, а якщо не було і того, тоді він змушений був тягти його сам. Зорювати кам'янистий грунт Палестини було важкою працею і з плином часу ярмо стало символом важкого тягару (Єр.28:11; Мт.11:28-30). Орати було тяжко і для орача. Йому слід було щосили налягати на плуг, щоб той різав глибше, та ще треба було слідкувати, щоб тварини йшли рівно. Ось чому для нього було б дуже нерозумно озиратися назад(Лк.9:62). Щоб тварини не припиняли роботи і рухалися у потрібному напрямку, орач носив кия - довгу дерев'яну палицю, часом з металевим наконечником, щоб колоти чи ударяти тварину. Суддя Шамгар використовував такий кий щоб повбивати 600 филистимлян(Суд.3:31).

3.) Вирощування займало кілька місяців і було небезпечним періодом для зернових. Птахи могли прилетіти і зклювати насіння (Мт.13:4). Бур'яни могли заважати його зростанню(Мт.13:25). Вогонь міг знищити поле (Вих.22:5). Сарана могла з'їсти посіви(Суд.6:5). Злодії чи вороги могли вкрасти зерно(Суд.6:3-4). Недостатня кількість дощу могла стати причиною засихання цілого врожаю.

4.) Жнива відбувалися в квітні та травні. Зернові, як правило, збирали вручну за допомогою серпа(Йоіл 4:13). Серпи часто виготовляли із щелепної кістки тварини і вставляли в неї загострені шматочки креміню, щоб серп краще різав. Самсон зміг покласти тисячу филистимлян подібною щелепою віслюка(Суд.15:15). Після того як зернові було вижато, їх в'язали у снопи(Бут.37:7) а потім забирали з поля, щоб поскладати у клуні(Мат.13:30).

Коли на полях збирали врожай зернових, Закон Мойсея дозволяв тим, хто проходив повз них, зривати трохи руками, якщо ці люди були голодними чи бідними. Однак, їм заборонялося збирати велику кількість, зрізаючи зерно серпом (Повт.23:26; Лк.6:1-2). Також, коли йшов збір врожаю, невелика кількість зерна залишалася по краях поля, щоб бідні люди могли збирати колоски(Лев.23:22 ; Рут.2:2-3).

5.) Обмолочування було наступним, що треба зробити. Це робилося на молотильному току - рівній відкритій площині, приблизно в десять квадратних метрів із втрамбованою і чисто виметеною землею. Тік для обмолоту зазвичай знаходився на вершині пагорба, щоб вітер міг здувати полову коли віяли зерно. Євусеянин Аравна мав такий молотильний тік на вершині гори Моріа(Сіон) і саме в цьому місці цар Давид купив землю для Храму, збудованого пізніше Соломоном(2Сам.24:18).

Щоб обмолотити зерно, снопи розв'язували, а колосся розкидали по току. Існувало кілька способів, якими зерно могло бути обмолочене. Часом використовували волів, яких водили по току, щоб вони своїми копитами роздушували колосся. Іншим часом робили із дерев'яних брусів візок або молотарку і воли тягнули її поверх збіжжя(Іс.28:27-28 ; 2Сам.24:22). Гострі камені або метал також могли закріпляти на брусах, щоб тягання молотарки було ефективнішим(Іс.41:15), і люди ставали зверху на бруси, щоб збільшити вагу. У такий спосіб стебла руйнувалися, і окремі зерна відділялися від полови та стерні. Коли треба було обмолотити невелику кількість збіжжя, чи коли тік не був доступний, тоді користувалися ціпами. Саме так мабуть Рут і Гедеон обмолочували зерно(Рут.2:17; Суд.6:11).

6.) Віяння було наступним кроком і могло проводитися лише тоді як збіжжя було ретельно обмолочене і зерна відділені від колоса. Віяння завжди проводилося ввечері, коли здіймався вітер. Деколи при невеликих кількостях, зерно віяли наступним способом. Насипали зерно на одежину і потім підкидали його у повітря. Однак, зазвичай, використовували вила або віячку. Вилами підкидали зерно високо у повітря і вітер відносив геть лушпиння і солому в той час як тяжчі зерна пшениці чи ячменю падали на землю. Як правило, відділена солома відносилася вітром не далеко. Потім її можна було зібрати і годувати нею худобу. Відділення зерна від полови через віяння було картиною Божого суду, який прийде на Його невірних людей(Єр.15:7; Мат.3:12).

7.) Просіювання було наступним кроком, і воно було необхідним, бо навіть після віяння невеликі частинки бруду та бур'янів могли все ще бути серед зерна. Щоб просіювати зерно, використовували решето (Амос 9:9).

8.) Складання було останнім, що слід було зробити для збереження і подальшого вживання зерна. Велика кількість зерна зберігалася, як правило, у коморах та ямах, але частіше за все зерно зберігали у керамічних глеках. Їх можна було запечатувати, щоб вберегти вміст від комах і тварин. Зерно тепер було готове для перемелення на муку і виготовлення хліба та калачів(1Цар.17:12).

Вирощування винограду і виготовлення вина.
“Заспіваю ж я вам про Свойого Улюбленого пісню любовну про Його вино-градника! На плодючому версі гори виноградника мав був Мій Приятель. І обкопав Він його, й від каміння очистив його, і виноградом добірним його засадив, і башту поставив посеред його, і витесав у ньому чавило, і чекав, що родитиме він виноград, - та він уродив дикі ягоди!”(Іс.5:1-2).

Ці вірші розповідають нам, до чого був подібний виноградник у біблійні часи. Виноградники можна було знайти по всій території Ізраїля. Ті, що посаджені на схилах пагорбів, були особливо добрими, бо отримували багато сонячного світла. Перед посадкою виноградника місце для висадки лози ретельно очищалося. Для приготування грунту використовували заступ (Іс.7:25). Гарні молоді пагінці потім висаджували у приготовлену землю. Часто навколо виноградника будували стіну, щоб захистити його від тварин та злодіїв. Будували також сторожову вежу і сторож охороняв ділянку доки виноград достигав. Він проганяв птахів та тварин, а також пильнував від злодіїв.

Господар повинен був боротися із червою та іншими паразитами(Повт.28:39). Часто чавило для вина будували прямо у винограднику, щоб виноград можна було швидше переробляти на вино. І хоча багато праці було потрібно докласти для посадки і догляду за виноградником, прибуток від нього також був великим. Коли чоловік володів виноградником і дбав про нього, він сподівався на великий урожай. Якщо рослина не приносила плодів, погані плоди, або урожай був бідним, він мав право гніватися(Іс.5:4-6; Ів.15:1-17). Багаті землевласники могли побудувати виноградника, а потім доручити своїм слугам доглядати його, або ж віддати виноградника в оренду(Мт.21:33-34).

Однією з вигод вирощування винограду є можливість його багатоцільового використання. Його можна висушити і отримати родзинки(1Сам.25:18), можна споживати свіжим(Повт.23:25), а виноградний сік можна було варити, щоб отримати густий солодкий сироп чи “виноградний мед”. Деякі з Старозавітних посилань на мед можуть стосуватися саме цього виноградного меду(Бут.43:11; Єзек.27:17). Але найчастіше виноград використовували для виробництва вина. Серьозність клятви Назорея підкреслює той факт, що не тільки вина він не повинен був пити, але і споживати будь-що інше, виготовлене з плодів винограду(Чис.6:4).

Процес приготовлення вина починався із виноградного чавила. Чавило являло собою відкриту площину, що складалася з двох відділень. Виноград клали у першу секцію і давили ногами з метою отримання соку. Ця картина часто використовується в Біблії, щоб змалювати Божий суд над грішниками(Об.19:15). Люди співали пісень під час давлення винограду, бо це зазвичай відбувалося у дні свята(Єр.48:33). Коли з'являвся сік, то він витікав із першої секції через невеликий отвір і потрапляв у другу, нижчу частину виноградного чавила. Сік збирали і наливали у бурдюки зі шкіри тварин(Нав.9:4). В соці починався процес бродіння завдяки природним хімікаліям, що є в шкірах, і він скоро перетворювася на вино. Молоде вино розливали у нові шкіряні бурдюки, які були ще досить м'якими та податливими, і могли розтягуватися, коли це було потрібно. Стара шкіра, що стала твердою і втратила пружність обов'язково порвалася б під тиском газів, що виділяються під час процесу бродіння(Мат.9:17).

Оливки та виготовлення оливи.
Оливки були третьою із трьох головних сільськогосподарських культур, що вирощувалися у стародавньому Ізраїлі. Оливкові дерева, як і виноградна лоза, могли рости навіть на кам'янистому грунті(Повт.32:13). З моменту посадки чи прищеплення оливкового дерева мало пройти сім років до появи першого плоду. Ще сім років було необхідно, щоб дерево стало дорослим і принесло повноцінний врожай. Таким чином земля потребувала довгих періодів миру для своїх оливкових садів, щоб дерева могли вирости і успішно плодоносити, тому оливкова гілка стала символом миру. Через те, що дерева потребували так багато часу для досягнення зрілості, винищення оливкових гаїв було набагато безжаліснішою формою ведення війни, ніж просте зпалення виноградника чи хлібного поля(Суд.15:5).

Досягнувши зрілості, оливкове дерево могло продовжувати плодоносити кілька сотень років. Молоді пагінці могли також вигнатися навколо стовбура вже мертвого дерева, щоб приносити плоди навіть довше(Пс.127:3). Оливкові дерева, що росли дикими, не приносили їстівних плодів. Такі дерева слід було обрізати і прищеплювати до них добрі гілки перед тим, як отримати від них добрі плоди. Павло використовує цей образ для того, щоб змалювати зростання Церкви (Рим.11:23-24).

Коли приходила пора збору оливок, дерева оббивали віниками та гілками (Іс.17:6). Часом оливки споживали висушеними, а деревину олив використовували для будівництва та різьблення по дереву(1Цар.6:23,31-33). Але найціннішим продуктом оливкових дерев була олія, видавлена із оливок. Оливки є набагато твердішими від винограду, тому потрібно було мати прес, щоб витискати з них олію(Мих.6:15). Так як оливкову олію важче видавлювати, преси для оливок мали спеціальні важелі, що при повертанні збільшували зусилля, а також були більшої ваги тягарі, щоб вичавлювати олію.

Добування олії було важкою працею, але вона була вартою затрачених зусиль. Оливу використовували багатьма способами у стародавньому світі. Її споживали як один з видів масла в їжу. На ній готували їжу та пекли(Лев.2:4). Її спалювали в освітлювальних каганцях(Мт.25:3). Застосовували як мазь для зволожування шкіри, та як ліки(Іс.1:6). Її також використовували для помазання тих чоловіків, що призначалися для служіння Богові: як пророки(1Цар.19:16), як священики (Лев.8:12), як царі(1Сам.16:3).

Отже, коли ізраїльтяни мали добре жниво зернових та щедрий врожай винограду і оливок, вони справді могли розглядати це як благословення Господнє, і могли сподівати-ся на рік добробуту і процвітання.

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 10

2012-01-12T02:49:00.000-08:00

Тема № 10

ЄВРЕЙСЬКИЙ РІК: ПОГОДА, СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО, СВЯТА

Погода в Ізраїлі подібна до такої, яка є в субтропічних регіонах. На цьому занятті ми трохи глибше розглянемо погоду в Ізраїлі та сезони вирощування різних культур. Ми побачимо, як різні пори року відповідають головним релігійним святам, що їх Бог встановив для свого народу. Наприкінці уроку вам слід:

1)Назвати 4 типи вологи, що її отримує Ізраїль та його найспекотніші і найпрохолодніші місяці.
2)Сказати, коли сіють та збирають зернові, а також коли час збору оливок і винограду.
3)Визначити 3 важливих свята, під час яких усі чоловіки повинні були з'явитися перед Господом в Єрусалимському храмі.
4)Пояснити, як ці свята були пов'язані із сезонами збору врожаю в Ізраїлі.

Єврейський рік
Вихід з Єгипту розпочав новий період історії для народу Ізраїля. Встановлення свята Пасхи було постійним нагадуванням про цей новий початок. Щоб продемонструвати цю зміну ще більше, Бог наказав євреям змінити їхні календарі. Місяць виходу мав рахуватися тепер першим місяцем нового року(Вих12:1-2). Цей місяць називався Авів або Нісан. Його початок був якраз перед початком весни, і злегка змінювався з року в рік через те, що євреї користувалися місячним календарем. Кожен 28 чи 29 день місячного циклу завершував один єврейський місяць. Таким чином їх календарний рік мав 12 місяців по 28 чи 29 днів(а також деколи 13-тий “ковзаючий” місяць). Назви єврейських місяців взяті від вавилонян.

Погода в Ізраїлі
Ізраїль має лише дві головних пори – сухий сезон та сезон дощів. Майже на протязі цілого року погода в Ізраїлі є досить теплою. Однак, вона може значно відрізнятися в залежності від регіону. Погода вздовж морського узбережжя часто буває цілком відмінною від тієї, що на нагір'ях.

„Єврейський рік” показує вам загальні зразки погоди в Ізраїлі. Починаючи згори, бачимо, що протягом Вересня і Жовтня погода починає мінятися від гарячої до прохолодної. В цей час буває кілька коротких злив, що називаються ранніми чи осінніми дощами. Кількома тижнями пізніше починається головний сезон дощів, що тягнеться з Грудня по Лютий. Сніг в Ізраїлі явище рідкісне і майже завжди його знаходять тільки у найвищих місцях. Наприкінці Лютого сезон дощів завершується і температура знову є достатньо високою. В Березні та Квітні пізні, або ж весняні дощі постачають для зернових додаткову вологу. У кінці Квітня та на початку Травня погода знову стає досить гарячою і зазвичай дощі більше не випадають аж до Вересня. Але є однак досить регулярна роса, що вберігає усе від надмірного перегрівання. Протягом літа погода стає дуже спекотною, особливо у Серпні.

Через те, що на Західному березі немає великих рік, випадіння дощів є дуже важливим. Без відповідного дощу, врожай гине. В книзі Повторення Закону 11: 10-11 читаємо:

“Бо цей край, куди входиш ти заволодіти ним, він не такий, як єгипетський край, звідки вийшли ви, де ти засієш було насіння своє й поливаєш працею ніг своїх, як город варивний. А цей край, куди ви переходите посісти його, то край гір та долин, - із небесного дощу він напоюється”.

Так як Господь був тим, Хто забезпечував дощ, через суху спекотну погоду Ізраїль був дуже залежним від Бога, і тому Бог пообіцяв посилати необхідний дощ:
“Це край, що про нього дбає Господь, Бог твій, завжди на ньому очі Господа, Бога твого, від початку року аж до кінця року. І станеться, якщо справді ви будете слухати Моїх заповідей, що Я вам сьогодні наказую, - любити Господа, Бога вашого, і служити Йому всім вашим серцем і всією вашою душею, то Я дам вам дощ вашого краю своєчасно, дощ ранній і дощ пізній, і збереш ти своє збіжжя, і свій сік виноградний , і оливу свою”(Повт.11:12-14).

Однак, не тільки сезон дощів був життєво важливим для врожаю. Навіть під час посухи деякі рослини могли вижити і принести трохи плодів. Це було можливим завдяки небесній росі, що регулярно падала навіть у спекотний період. Цей факт надає додаткового значення жахливому прокляттю, проголосити яке цареві Ахаву Бог послав пророка Іллю:“Як живий Господь, Бог Ізраїлів, що перед лицем Його я стою, цими роками не буде роси та дощу, але тільки за моїм словом!”(1Цар.17:1).

Можна було сподіватися небувалого врожаю, однак, якщо окрім нормальних дощів, Бог забезпечував добрі осінні та весняні дощі. Йоіл використовує таку картину в одному із своїх пророцтв:“А ви, сіонські сини, радійте та тіштеся Господом, Богом своїм, бо вам їжі Він дасть на спасіння, і найперше зішле вам дощу, дощу раннього й пізнього. І токи наповняться збіжжям, чавильні ж кадки будуть переливатись вином молодим та оливою”(Йоіл2:23-24).

Нарешті, нам слід зазначити, що вітри були дуже важливим фактором у погоді Ізраїля. Під час сухого спекотного літнього періоду вітер зазвичай приходив із заходу чи з північного заходу. Приходячи із Середземного моря, цей вологий прохолодний вітер приносив полегшення під час спеки. В інші пори року часто дув гарячий сухий вітер зі сходу або з півдня. Цей вітер своїм обпікаючим диханням міг швидко висушити і вбити зелень(Пс.102:15-16).

Жнива і свята.
На наступному уроці ми вивчатимемо давні методи господарювання на землі. Зараз ми лише торкнемося основних моментів у сезонах вирощування і того, як вони пов'язані з релігійними святами євреїв.

Головні події сільськогосподарського року в Ізраїлі - на протязі Жовтня зорювали поля, бо ранні дощі почали пом'якшувати грунт. Приблизно в цей самий час засівали головні зернові – пшеницю та овес. Цей врожай достигне пізно навесні, від Квітня по Травень, а потім буде обмолочений через літо. Іншими важливими культурами в Ізраїлі були оливки та виноград. Виноградну лозу підрізали в Грудні, зацвітала вона в Травні, а врожай збирали у Вересні. Оливки збирали приблизно в той же час.
Лівий стовбчик таблиці показує головні релігійні свята Ізраїля. На 14-й день першого місяця(Авів чи Нісан) було велике свято Пасхи, за яким одразу наступали дні Опрісноків, що тривали з 15-го по 21-ше число цього місяця(Лев.23:4-8). В останній день свята Ізраїль приносив Господеві спеціальну жертву – Первоплід із зернових, які тільки почали збирати(Лев.23:9-14)

Через сім тижнів або 50 днів потому Ізраїль святкував свято Тижнів (Лев.23:15-21). В часи Нового Заповіту про нього згадується як про П'ятдесятницю(від грецького слова п'ятдесят, бо воно прийшло через 50 днів після попереднього свята. Дії.2:1). У це свято празнували кінець жнив зернових, що завешувалися під кінець третього місяця, Сивана(початок Червня). Віддавалася подяка за жнива зернових і люди пригадували давання Закону Мойсею.

Заключна група свят була в сьомому місяці(у Вересні чи Жовтні). В перший день місяця було свято Сурмлення, коли празнували початок сільськогосподарського року(Лев.23:23-25). На 10-й день того ж місяця був великий день Очищення(Йом Кіпур), коли первосвященик входив у Святеє Святих, щоб принести жертву на відкуплення усього народу(Лев.23:16-32). За цим слідувало свято Кучок яке тривало з 15-го по 21-е число. У цей час люди жили в наметах, щоб пригадати собі вихід з Єгипту(Лев.23:33-43). Це останнє свято називали також святом Збирання, бо тоді святкували останні жнива, збір оливок та винограду (Вих.23:16). Ще раз діти Ізраїля віддавали подяку Господу за усі благословіння полів та отар, що були даровані їм.

Тричі на рік усі ізраїльські чоловіки повинні були приходити до Скинії Зборів, а пізніше до Храму, щоб поклонятися Богові і принести свої жертви. Трьома великими святами були: Пасха і свято Опрісноків, свято Тижнів, та свято Кучок(Повт.16:16-17). Усі ці три спеціальні нагоди для поклоніння були пов'язані із віддаванням подяки за зростання і збір врожаю сільськогосподарських культур в Ізраїлі.

Христос рождається! Славімо Його!

2012-01-06T08:16:00.000-08:00

1 Тими днями вийшов наказ від кесаря Августа переписати всю землю. 2 Перепис цей, перший, відбувся, коли Сирією правив Киріній. 3 І йшли всі записатися, - кожний у своє місто. 4 Пішов також і Йосиф з Галилеї, з міста Назарету в Юдею, в місто Давида, що зветься Вифлеєм, бо він походив з дому й роду Давида, 5 щоб записатися з Марією, зарученою своєю, що була вагітна. 6 І от коли вони були там, настав їй час родити, 7 і вона породила свого сина первородного, сповила його та поклала в ясла, бо не було їм місця в заїзді. 8 Були ж у тій стороні пастухи, що перебували в чистім полі та вночі стояли на сторожі коло своїх отар. 9 Аж ось ангел Господній їм з'явився і слава Господня їх осіяла й великий страх огорнув їх. 10 Ангел же сказав їм: “Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу: 11 Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь. 12 І ось вам знак: Ви знайдете дитя сповите, що лежатиме в яслах.” 13 І вмить пристала до ангела велика сила небесного війська, що хвалила Бога й промовляла: 14 “Слава на висотах Богу й на землі мир людям його вподобання” (Євангелія від Святого Луки розділ 2 вірші з 1 по 14).

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 0 9

2012-01-02T23:16:00.000-08:00

Тема № 9

ДВАНАДЦЯТЬ ПЛЕМЕН ТА ЇХ ЗЕМЛІ

Діти Ізраїля володіли тепер Землею Обітованною. Під Божим проводом та спрямуванням земля тепер поділена жеребком спочатку між 12-ма племенами Ізраїля, а потім між родинами всередині кожного племені. Цей поділ землі буде основною темою уроку. Наприкінці заняття вам слід знати:

1)Яку частину Обіцяної Землі отримало кожне з 12-ти племен.
2)Розповісти, хто з 12-ти синів Якова отримав подвійний наділ землі, хто не отримав нічого, і яке плем'я на Східному та на Західному берегах.
3)Визначити, яке плем'я було пізніше змішане з іншим, а яке відійшло.

Дванадцять племен.
Ізраїль - було особливим ім'ям, даним Богом Якову після того, як Яків боровся з Богом на березі ріки Яббок в Пенуїлі(Бут.32:28-29). 12 синів Якова тепер були призначені стати отцями первісних 12-ти племен Ізраїля. Відкрийте вашу Біблію у книзі Буття 46:8-25. Тут перераховані сини Якова, що під захистом їхнього брата Йосипа прийшли до Єгипту. Імена 12-ти синів Якова перераховані в лівому стовпчику таблиці, що внизу:

Сини Якова 12 племен, що отримали землю
Рувим Рувим Східний берег між Арноном і Зередом
Симеон Симеон Північна частина пустині Негев на захід від водорозділу.
Левій Манасія Гілеад (північний Башан) та північа Самарія
Юда Юда Юдея (західний берег на захід від Мертвого моря)
Іссахар Іссахар Долина Ізреель на захід від водорозділу
Завулон Завулон Долина Ізреель на захід від водорозділу
Гад Гад Східний берег нижче ріки Яббок
Асир Асир Узбережжя Середземного моря і високогір'я Галілеї на західному березі
Йосип Єфрем Південна Самарія, західний берег
Веніамин Веніамин Між Юдою та Єфремом
Дан Дан На захід від Єфрема та Веніамина, берег Середземного моря
Нефталим Нефталим Високогір'я Галілеї на захід від водорозділу, вище озера Генісаретського

На той час як діти Ізраїля повернулися до Землі Обітованної, склад первісних 12-ти племен було змінено. Яків пророкував про цю зміну коли говорив Йосипу про Божі плани щодо його двох синів Манасії та Єфрема:
“А тепер два сини твої, уроджені тобі в єгипетськім краї до прибуття мого до тебе до Єгипту, - вони мої! Єфрем і Манасія, як Рувим і Симеон, будуть мої. А нащадки твої, що породиш по них, - вони будуть твої. Вони будуть зватися на ймення своїх братів у наслідді своїм” (Бут.48:5-6).

Тож замість того, щоб Йосипове ім'я було записане як ім'я одного з 12 племен, його два сини – Єфрем і Манасія були пораховані як коліна Ізраїля. Тоді мало би бути 13 племен замість 12-ти. Але Господь узяв племя Левія і доручив їм піклуватися про Його Скинію Зборів(Чис.4). Через це вони не були пораховані серед 12-ти(Чис.26:57-62) і не отримали частини землі Ізраїльської, так як її отримали інші племена. Натомість, Господь дав їм 48 міст, розташованих по території цілого Ізраїля(Нав.21). Там священицьке коліно Левія могло жити разом із своїми родинами і перебувати в особливому служінні Богові.

Таким чином, коли Ізраїль завоював Землю Обітованну, 12 колін отримали частини території, де мали оселитися, а коліно Левія оселилося у своїх 48 містах. Розділи Книги Ісуса Навина 13-21 кажуть про те, як була поділена земля між 12-ма племенами. Карта, якою ви можете користуватися, дає приблизну картину поділу землі. Ви помітите, що в загальному, кордони між племенами відповідають природньому поділу та географічним областям, які ми вже вивчали раніше. Це допомогло кожному племені визначитися із своїми кордонами і звести до мінімуму суперечки навколо цього. В той час як землі майже всіх племен було визначено за допомогою жеребу, насамперед колінам Йосипових синів(Єфрема і Манасії) та Юди було прямо вказано на призначені для них території в самому центрі краю. Це наголошувало на їхній ролі в Божому плані.

Зміни в поділі.
Зверніть увагу, що на нашій карті все ще є 13 ділянок землі. Манасія, Йосипів перворідний, отримав подвійну частку землі – частину на східному і частину на західному берегах. Таким чином, хоча земля була поділена на 13 частин, вона все ж таки була дана тільки 12-ом племенам. Слід також відмітити, що в своїй більшості, землі, що їх отримало кожне плем'я, ніколи не були цими племенами повністю зайнятими.

На минулому занятті ми зазначили, що залишалися не завойованими три території аж до часів Давида. Однією з цих територій була земля филистимлян вздовж південно-західного узбережжя Ізраїля. Присутність филистимлян в цій частині краю перешкоджала племенам Симеона, Юди і Дана зайняти усю їхню територію. Фактично, з плином часу плем'я Симеона більшою частиною було поглинуто плем'ям Юди. Це було виповненням пророцтва Якова із Бут.49:6-7, де проголошувалося, що Симеон і Левій будуть розпорошені в Ізраїлі як результат гріха, описаного в Бут.34.

Через присутність фінікійців, племен, що жили вздовж узбережжя Середземного моря, племена Ізраїля на північ від Дана також мали труднощі із заселенням своїх земель. З проблемами стикався і Манасія, претендуючи на свої землі вздовж східного берега. І хоча боротьба із численними групами хананеян тривала, ізраїльтяни впевнено контролювали більшість території краю. Так Господь виконав обітницю, дану праотцям Ізраїля – Аврааму, Ісаку та Якову. Їх нащадки були виведені з Єгипту, і ще раз їм дано Палестину як їх батьківщину. З часом племена поєдналися у 4 головні географічні області в центрі краю, що мали подібний ґрунт і сільськогосподарські культури. Цими областями були: нагір'я Юдеї, нагір'я Самарії, нагір'я Галілеї на західному березі, а також Гілеад на східному.

Лише віра!

2011-12-25T23:58:00.000-08:00

Один університетський професор, одного разу, почав задавати студенту-християнину такі запитання.
Професор: Бог добрий?
Студент: Так.
Професор: А Диявол хороший?
Студент: Ні.
Професор: Саме так. Скажи мені, юначе, чи існує на Землі зло?
Студент: Звичайно!
Професор: Зло існує в багатьох місцях, чине так? І Бог створив все існуюче, вірно?
Студент: Беззаперечно!
Професор: Так хто створив зло?
Студент мовчить - вислуховуючи аргументи професора.
Професор: На планеті існує потворність, нахабство, хвороби, невігластво?
Все це є, вірно?
Студент: Так, все це існує, на жаль.
Професор: Так хто їх створив?
Студент мовчить - вислуховуючи аргументи професора.
Професор: Наука стверджує, що у людини є 5 почуттів, щоб досліджувати світ навколо. Скажи мені, юначе, ти коли-небудь бачив Бога?
Студент: Ні, професоре, але я відчував Його присутність.
Професор: Скажи нам, ти чув Бога?
Студент: У Вашому розумінні, я не чув людської мови з Його вуст.
Професор: Ти коли-небудь відчував Бога? Пробував його на смак? Нюхав його?
Студент: Не цими відчуттями, професор.
Професор: І ти до цих пір в нього віриш?
Студент: Так.
Професор: Виходячи з отриманих висновків, наука може стверджувати, що Бога немає. Ти можеш щось протиставити цьому?
Студент: У мене є тільки віра.
Професор: Саме так. Віра - це головна проблема науки.
Студент: Професор, холод існує?
Професор: Що за питання? Звичайно, існує. Тобі ніколи не було холодно?
(Студенти засміялися над питанням молодої людини)
Студент: Насправді, професоре, холоду не існує. Відповідно до законів фізики, те, що ми вважаємо холодом у дійсності
є відсутністю тепла. Людина або предмет можна вивчити на предмет того, чи має він або передає енергію. Абсолютний нуль (-460градусів за Фаренгейтом) є повна відсутність тепла. Вся матерія стає інертною і нездатною реагувати при цій температурі. Холоду не існує. Ми створили це слово для опису того, що ми відчуваємо при відсутності тепла.
(В аудиторії повисла тиша)
Студент: Професор, темрява існує?
Професор: Звичайно, існує. Що таке ніч, якщо не темрява:
Студент: Ви знову неправі, професор. Темряви також не існує. Темрява в дійсності є відсутність світла. Ми можемо вивчити світло, але не темряву. Ми можемо використовувати призму Ньютона, щоб розкласти біле світло на безліч кольорів і вивчити різні довжини хвиль кожного кольору. Ви не можете виміряти темряву. Простий промінь світла може увірватися в світ темряви і освітити його. Як ви можете дізнатися наскільки темним є який-небудь простір? Ви вимірюєте, яка кількість світла представлено. Чи не так? Темрява це поняття, яке людина використовує, щоб описати, що відбувається при відсутності світла. А тепер скажіть, професор, смерть існує?
Професор: Звичайно. Є життя, і є смерть - зворотний бік.
Студент: Ви знову неправі, професор. Смерть - це не зворотний бік життя, це його відсутність. У вашій наукової теорії з'явилася серйозна тріщина.
Професор: До чого ви ведете, молодий чоловік?
Студент: Професор, ви вчите студентів тому, що всі ми походимо від мавп. Ви спостерігали еволюцію власні очі?
Професор похитав головою з усмішкою, розуміючи, до чого йде розмова.
Студент: Ніхто не бачив цього процесу, а значить ви в більшій мірі
"священик еволюціїї", а не вчений.
(Аудиторія вибухнула від сміху)
Студент: А тепер скажіть,чи є хто-небудь в цьому класі, хто бачив мозок професора-в особливості, як процес мислення, а не тільки фізичний, який теж не видно за черепною коробкою? Чув його, нюхав його, доторкався до нього? Хто може 100% описати працю мозку професора і підтвердити його існування-не гіпотетичне?
(Студенти продовжували сміятися)
Студент: Мабуть, ніхто. Тоді, спираючись на наукові факти, можна зробити висновок, що у професора немає мозку. При всій повазі до Вас, професор, як ми можемо довіряти сказаному вами на лекціях?
(В аудиторії повисла тиша)
Професор: Думаю, вам просто варто мені повірити.
Студент: Саме так! Між Богом і людиною є одна зв'язок - це ВІРА!
Професор сів і замислився.

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 0 8

2011-12-14T00:35:00.001-08:00

Тема № 8

ЗАВОЮВАННЯ ЗАХІДНОГО БЕРЕГА

На минулому уроці ми простежили за дітьми Ізраїля як вони завойовували землі Башану та Аморитян на східному березі. На цьому занятті ми простежимо як вони перейдуть Йордан і захоплять західний берег обіцяної землі. На кінець уроку вам слід:

1)Розповісти про головні битви Ісуса Навина під час його центральної та південної кампанії, а також про головну битву північної кампанії, і де кожна з них відбулася.
2)Назвати ізраїльські центри на західному березі.
3)Назвати 3 місцевості, що не були завойовані.

В моавських степах.
Після завоювання Башанського та Аморитянського царств на східному березі, Ізраїль розбив табір в степах моавських, у східній частині Кіккаду, навпроти Єрихону. В моавських степах Мойсей промовляв до Ізраїльтян усі ті слова, що ми маємо записані у книзі Повторення Закону. Він нагадав людям про Божий захист під час їхньої довгої подорожі від гори Синай до Йордану (Повт.1-3), а також про те, як їм було дано Закон Божий на горі Синай (Повт.4-26). Потому Мойсей навчав людей про те, що їм слід робити після переходу Йордану (Повт.27), а також сказав, що станеться, якщо вони слухатимуться чи не послухаються Божих наказів (Повт.28-30). Нарешті, він помазав Ісуса Навина як свого наступника (Повт.31). Потому Мойсей, заспівавши пісню хвали та пророцтва (Повт.32-33), був узятий Богом на вершину гори Нево, де він помер і був похований за наказом Бога(Повт.34).

Перехід Йордану.
Ісус Навин після цього перевів ізраїльтян через Йордан і вони стали табором у Гілгалі. Це місто стало якби штабом, військовим центром для ізраїльського війська під час майбутніх воєнних кампаній. Жінки та діти мабуть залишалися тут щоб подбати про стада худоби коли чоловіки ходили в походи воювати проти Хананеян. Головні битви, що сталися незабаром, можуть бути поділені на дві частини. Першою була центральна та південна кампанії. Потім, після завоювання цих територій, Ісус Навин також повів своє військо на північну кампанію. На протязі цих двох воєнних кампаній Ізраїль зміг оволодіти майже цілим Західним берегом.

Центральна і Південна кампанії.
Книга Ісуса Навина 6-10 розповідає про центральну та південну кампанії ізраїльтян проти хананеян. Вони почалися із надприроднього, чудесного падіння стін Єрихону(Нав.6). Через те, що один з ізраїльтян, Ахан, всупереч Божій волі узяв собі дещо з того, що було під закляттям і мало були знищене, Ізраїль зазнав поразки у своїй першій атаці на місто Ай. Однак після того як вчинок Ахава було виявлено, а його самого покарано, це місто також було здобуте(Нав.7-8). Після цього мешканці міста Гів'ону обманули ізраїльтян, і уникнувши таким чином знищення, натомість стали рабами Ізраїля(Нав.9).

Інші ханаанські царі думали, що мешканців Гів'ону треба покарати за укладений з ізраїльтянами мир. Тому вони утворили альянс і пішли атакою на їхнє місто. Жителі Гів'ону звернулися до Ісуса Навина по допомогу. Військо Ізраїля прийшло на захист Гів'ону. Битва відбулася у Айялонській долині поза Гів'оном. Там Господь дав ізраїльтянам цілковиту перемогу, навіть зупинивши сонце, щоб Ізраїль міг відімститися своїм ворогам(Нав.10). Це була вирішальна битва цілої кампанії.

Ханаанські царі, що брали участь в цій битві, усі втекли до Маккеди, де їх було знайдено ховаючимися у печері. Коли жорстока битва закінчилася, Ісус Навин із своїми людьми пішов далі і винищив усіх до останнього ворога в містах переможених царів. Пішовши(коли глянути на карту) проти годинникової стрілки, Ісус Навин вирушив на південний захід через високогір'я, захопивши міста Лівну, Лахіш та Елгон. Потім він повернув на схід і завоював міста Хеврон та Девіру перед тим, як повернутися до Гілгалу. Так завершилася центральна і південна кампанії.

Північна кампанія.
Ханаанські племена, що жили у північній Палестині перелякалися, коли почули, що ізраїльтяни цілком розгромили їх південних сусідів. Цар Хацору розіслав послання до усіх північних царів, закликаючи їх утворити коаліцію проти Ізраїля. Царі з земель вздовж морського узбережжя, з гір та високогір'я, а також ті, що були неподалік Галілейського моря, усі піднялися проти війська ізраїльського. Жорстока битва трапилася біля озера Мером(Нав.11:7). Ізраїльтяни під керівництвом Ісуса Навина знову вийшли переможцями. Слідуючи Божому наказові, військо Ізраїля винищувало своїх ворогів в усіх напрямках, аж допоки не зосталося жодного врятованого(Нав.11:8). Хацор, однак, був єдиним містом, яке Ісус Навин зруйнував. Решта міст північної Палестини були зайняті ізраїльтянами після того, як були винищені їхні мешканці.

Ізраїль встановлює контроль над західним берегом.
Тепер Ізраїль повністю контролював Землю обітованну. В книзі Ісуса Навина 11:16-17, автор змальовує величину їх завоювань:

“І взяв Ісус ввесь той край: гори Юди і ввесь Негев,і ввесь гошенський край, і Шефелу, і Араву, і гори Ізраїлеві, і їхню надморську низину, від гори Халак, що тягнеться до Сеїру, і аж до Баал-Гаду в ливанській долині під горою Гемон”.

В Нав.11:18, однак, ми також читаємо, що “Довгий час провадив Ісус війну зо всіма тими царями”. Дві воєнні кампанії, описані вище, зламали військову міць Хананеян. Однак все ще багато років потрібно було Ісусу Навину та його війську, щоб остаточно перемогти тих, хто залишався в живих після битв та взяти під контроль усі малі міста та племена, розсіяні навколо. З біблійного опису також очевидно, що не весь Ханаан був під владою Ізраїля. З 13-го розділу книги Ісуса Навина видно, що залишалися ще три головних області, які треба було посісти:
1.Округи Филистимські(Нав.13:1-3)
2.Північна частина рівнини Саарон(Нав.13:4-5)
3.Східний беріг над морем Галілейським(Нав.13:5)

На протязі періоду Суддів племена і народи з цих областей будуть продовжувати створювати проблеми для Ізраїльтян. Тільки в часи царя Давида усі ці землі нарешті будуть завойовані.

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 0 7

2011-12-06T01:58:00.000-08:00

Тема № 7

ЗАВОЮВАННЯ СХІДНОГО БЕРЕГА

На минулому уроці ми прослідкували маршрут Виходу аж до моменту, коли ізраїльтяни прибули у місцевість біля міста Кадешу. Вони мандруватимуть пустинею на протязі наступних 38 років. І це буде покаранням за їх непослух і повстання. На цьому уроці ми дізнаємося, що сталося в кінці цієї багатолітньої мандрівки. Ми простежимо їх подорож територією східного берега(мається наувазі територія на Схід від великого Водорозділу, який пролягає з Півночі на Південь, починаючись у горах Ливанських з витоків ріки Йордану і завершуючись південним кінцем Мертвого моря) і побачимо як їм вдавалося уникати деяких народів під час боротьби і завдавати поразки іншим. В кінці цього уроку вам слід:

1)Назвати три народи, з якими Ізраїль не воював і сказати чому.
2)Пригадати імена двох царів і двох народів, яких Ізраїль завоював.
3)Показати на карті місцевості, де жили усі вищезгадані народи.
4)Прокласти приблизний маршрут, яким йшли ізраїльтяни, коли переходили через східний берег.

Шлях до Землі Обітованної
Коли Мойсей вивів народ Божий з Єгипту, Господь вказав їм напрямок, яким слід було йти. Нам може видаватися дивним те, що Бог не дозволив Мойсею вести своїх людей прямим шляхом до Землі Обітованної вздовж узбережжя Середземного моря. Але це дозволило їм оминути кілька добре укріплених єгипетських військових таборів, а також переходу через край войовничих филистимлян. Такі небезпеки могли бути занадто сильними для народу Ізраїля на тодішній стадії його розвитку. Як відмітив сам Бог, Ізраїль занадто б перелякався і повернув би назад перед лицем такої загрози (Вих.13:17). Вибравши довший і меньш небезпечний маршрут, Бог зміг укріпити довіру своїх людей до Нього і в такий спосіб підготувати їх до притистояння з їхніми ворогами.

Нарешті вони досягли кордону Землі Обітованної біля Кадешу, але їхня віра ще не була достатньо зрілою. Вони не послідували за порадою двох добрих розвідників і не увійшли в край, що був перед ними. Їх виправданням було те, що вони дбають про добробут своїх дітей. Через цей брак віри тільки їхні діти (а також двоє вірних розвідників: Ісус Навин та Калев з племені Юди) вижили, щоб увійти в землю, призначену для Ізраїля. Коли через 40 років після виходу з Єгипту вони повернулися до кордонів Землі Обітованної, то увійшли туди з боку східного кордону.

Одразу по залишенні Кадешу, Ізраїль вирушив на південь до Гор-гори (її точне розташування сьогодні невідоме). Там помер Аарон, а ханаанський цар Араду напав на Ізраїля, але був швидко переможений (Чис.20:22-21:3). Не зважаючи на свою перемогу, нетерплячі ізраїльтяни скоро забули Господні благословіння та почали нарікати. Бог відповів на це, пославши кару у вигляді отруйних зміїв. Завдяки Мойсеєвому втручанню і виготовленню мідяного змія, багато ізраїльтян були спасені (Чис.21:4-9). Після цього випадку вони знову продовжили свою подорож у напрямку Едому.

Едом.
В період Виходу, люди Едому жили в місцевості на південь від ріки Зеред, між долиною ріки та краєм пустині. Нерівні гори, що наповняють цю місцевість, звали горами Сеіру, і це ім'я деколи використовували при посилання на землі Едому (Повт.1:2). Едомітяни були нащадками Ісава, а тому родичами ізраїльтян (Чис20:14). 36-й розділ книги Буття згадує багато важливих правителів та міст Едомітянських. Крім того, що нам каже Біблія про нащадків Ісава, ми знаємо дуже мало. Ми знаємо, що коли Мойсей привів Ізраїля ближче до їхньої кінцевої мети, він бажав провести народ головною східною дорогою до Палестини, що звалася дорогою царською (Чис.20:17) Цей головний торговий шлях тягнувся через увесь східний берег від Месопотамії аж до Єгипту.

Цей маршрут був не тільки найсхіднішим шляхом для перетину тієї місцевості, але на ньому також було достатньо води та потрібної їжі. Ізраїль просив у едомітян дозволу перейти через їхні землі. Вони обіцяли, що йтимуть тільки головною дорогою, платитимуть за їжу та воду, і не спричинять жодних проблем (Чис.20:14-19). Цар Едому відкинув їх прохання і погрожував напасти, якщо вони увійдуть на його територію (Чис.20:18-20).

Тому Ізраїль не пішов через Едом царською дорогою. Натомість вони обминули Едом. Немає ясності щодо того, йшли вони східною чи західною околицею Едому, але швидше за все вони йшли вздовж краю пустелі. Коли вони прийшли в долину ріки Зеред, то стали там табором (Чис.21:12). Тепер вони були біля кордону з Моавом.

Моав.
Буття 19:37 каже нам, що моавітяни також були близько пов'язані з Ізраїлем. Вони були нащадками старшої доньки Лота. Їх мова була подібною до мови ізраїльтян, і вони, як і ізраїльтяни, були відомі, як пастухи овець. Вони також брали участь в торгівлі вздовж царської дороги, що пролягала посередині їхнього краю. У деякі періоди історії, Моав контролював увесь східний берег Мертвого Моря. У період Виходу, однак, аморитяни із своїм царем Сигоном, відтіснили їх на південь від ріки Арнон. Не зважаючи на зв'язки із родиною Авраама, моавітяни не поклонялися правдивому богові. Натомість, вони поклонялися своєму “огидному богові” Кемошу (1Цар.11:7), часом приносячи йому людські жертви (2Цар.3:27).

Бог сказав Ізраїльтянам, щоб вони не робили шкоди моавітянам, бо вони також є родичами Ізраїля. Так само як і з Едомом, Ізраїль змушений був обійти землі Моава. Господь наказав їм не чіпати земель жодного з цих двох народів через їх родинні зв'язки з Ізраїлем (Повт.2:8-9). Тож Ізраїль обігнув землю Моава, і отаборився в долині ріки Арнон, на кордоні між моавітянами та аморейцями (Чис.21:13-14).

Щодо моавітян, треба згадати ще одну деталь. У своєму страху перед силою Ізраїля, моавітяни покликали чаклуна Валаама (про якого згадують окрім Біблії також інші писання) прийти і зіслати прокляття на Ізраїля (Чис.22-24), але Бог дозволив Валааму тільки благословити Його народ. Однак моавітяни разом з мідіанітянами (плем'я що жило на схід від Моава), змогли таки втягнути Ізраїль у ідолопоклонство через їхню статеву розпущеність.

Аммон.
Амонитяни були народом, що жив вздовж краю пустині на північ від Моава. Вони були нащадками молодшої доньки Лота. І знову Бог заборонив Ізраїлю воювати з цими родичами (Повт.2:19). Тож Мойсей повів Ізраїль на захід від Аммону, через територію, контрольовану аморитянським царем Сигоном.

Через те, що народи Едому, Моава та Аммона мали родинні зв'язки з Ізраїлем, євреї навіть не пробували захопити їхні землі.

Аморитяни.
Деколи Біблія вживає слово Аморитяни як Хананеяни, коли говорить про будь-які язичницькі народи, що мешкали в Землі Обітованній. Але аморитяни були особливою великою групою тісно пов'язаних між собою племен, що проживали вздовж східних кордонів Палестини. Аморитяни очевидно емігрували на південь із Сирії у Ханаан десь біля 1500 р.до Р.Х. Одна група аморитян із царем Сигоном перейшла Йордан і захопила моавські землі на північ від ріки Арнон. Ізраїль просив дозволу перейти через цю аморитянську територію царською дорогою, але Сигон відмовив їм. Натомість, він зібрав своє військо і напав на Ізраїля. Результатом була велика перемога Ізраїля. Вони заволоділи землями аморитян і продовжили свій шлях дорогою до Башану (Чис.21:21-35).

Башан.
На той час Ог, цар Башану, контролював територію східного берега на північ від ріки Яббок. Цей край був відомий своїми родючими землями і пасовиськами (Мих.7:14), своїми великими і сильними биками (Пс.21:13-14), своїми дубовими лісами (Іс.2:13). В той час царство Башан налічувало біля 60 великих і добре укріплених міст (Повт.3:4-5). Їхній цар Ог, був непересічним чоловіком, що спав на ліжку в 9 ліктів довжиною і 4 лікті шириною (Повт.3:11). Тим не меньше, Ізраїль з Божою допомогою зміг повністю перемогти цього могутнього царя і його країну (Повт.3:4-11).

Могутні вороги були розбиті Ізраїлем, а земля Аморитян та Башану стали володіннями Ізраїля.

На рівнинах Моава.
Трохи на північ від Мертвого моря вузька долина розширюється і стає пласкою широкою рівниною. На деяких біблійних картах ця місцевість позначається як кіккар (єврейське слово для круга). Кругла рівнина поширюється по обидва боки ріки Йордану в цьому місці. Район кіккару на західному березі називався степами Єрихону (Іс.Нав.4:13). Частина кіккару на східному березі називалася степами Моавськими (Чис.22:1), і саме тут став табором Ізраїль перед тим, як увійти в Землю Обітованну. Поки вони там таборували, стався випадок з Валаамом і аморальні вчинки з моавітянами та мідіанитянами. Також тут Господь наказав Мойсеєві вчинити перепис усього народу. Були зроблені останні приготування до цього довгоочікуваного дня – переходу через Йордан та входу в Землю Обітованну.

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 0 6

2011-11-29T02:34:00.000-08:00

Тема № 6

ВИХІД І ПОБУДОВА СКИНІЇ

Після 400 років у Єгипті, Господь пригадав становище своїх людей і у Його милості послав їм Мойсея, щоб повернути їх у Обіцяну Землю. На цьому уроці ми вивчатимемо маршрут, яким слідували Божі люди під час подорожі з Єгипту до Палестини, коли це відбувалося, а також ми вивчатимемо як виглядала скинія, котру Бог наказав Ізраїлю збудувати, як місце, де Господь перебуватиме серед людей своїх. По завершенні цього уроку вам слід буде:

1)Назвати приблизну дату Виходу з Єгипту.
2)Назвати і коротко описати 3 типи законів, даних Богом на горі Сінай.
3)Дати опис подвір'я та намету зібрання, і того, що було в них.
4)Змалювати одяг, що його носили первосвященик та прості священики.
5)Назвати 3 обов'язки священиків.
6)Пояснити важливість намету зібрання для громади Ізраїля.

Маршрут виходу .
Хоча Біблія згадує назви багатьох місць вздовж маршруту Виходу, сьогодні ми не можемо точно визначити, де були ці місця. На протязі століть назви змінювалися і тепер майже неможливо визначити місце їх знаходження. Ми знаємо напевно, що із землі Гошен Господь привів народ до Очеретяного моря (червоного) (Вих.13:18). Слід зазначити, що єврейським словом "ям" могло бути назване не тільки море чи океан, але також велике озеро, річка і т.д.(Нав.24:6; Іс.19:5; Єрем.51:36; Ів.21:1). Тому, Червоне море, згадане на початку виходу з Єгипту(Вих.13:18), було найімовірніше великим озером із берегами, вкритими очеретом червоного колоьору. Це величезне озеро могло бути одним із озер, розташованих на схід від дельти Нілу та землі Гошен, де мешкали євреї раніше. Російський Синодальний переклад називає це море "Чермлёным", тобто очеретяним.
Перейшовши через Червоне море, народ Божий пішов на південь вздовж західного узбережжя пустині Шур (Вих.15:22), через пустиню Сін (Вих.16:1), де вони вперше отримали манну небесну. Звідти вони продовжили свою подорож у пустиню Сінайську (Вих.19:1) та стали табором біля гори Сінай. Після майже двохрічного перебування тут, під час якого вони отримали Божий Закон і побудували Намет Зібрання, народ Ізраїля знову пішов на північ до пустині Цін(Сін) і зупинився у місті Кадеш(Чис.20:1). Саме тут ізраїльтяни вислали розвідників і взбунтувалися проти Божого наказу увійти в обіцяну землю. Як результат їхньої невіри у Божий захист, їх було змушено на протязі решти 38-ми років мандрувати пустелями, аж поки їм дозволено увійти в Землю Обітованну.

Дата Виходу
В 1Цар.6:1 нам сказано, що Соломон почав будувати Храм Божий у четвертий рік свого царювання, або біля 966-го року до Р.Х. Цей вірш також стверджує, що це сталося через 480 років по виході Ізраїля із Єгипту. Це означало б, що Вихід мав би статися у 1446-му році до Р.Х. Щоб досягти нашої мети, нас влаштує більш округлена дата – 1450-й рік.
З різних причин багато сучасних вчених заперечують цю дату Виходу. Більшість з них заявляє, що Вихід мав статися майже на два століття пізніше, десь у 1200-тих роках до Р.Х. Вони винайшли детальну систему аргументів на підтримку цієї теорії. Але через те, що Писання чітко вказує на дату біля 1450-го року, ми приймаємо її як прав-диву дату. І хоча не всі єгипетські вчені з цим погоджуються, очевидно, що фараоном у 1446-му році був Аменхотеп (Аменофіс) ІІ.
Бог дає Закон Мойсею та народу Ізраїля.
Першою величною дією Бога після того, як Він звільнив Ізраїль з єгипетського раб-ства, було те, що Господь дав Свій Закон людям на горі Сінай. Під час інших курсів лекцій ви вивчатимете Закон Божий детальніше. Ми ж тепер згадаємо лише 3 типи законів, даних на Сінаї – моральний закон, церемоніальний (або ж обрядовий), та соціальний.
Божий моральний закон підсумований у 10-ти заповідях і виявляє Божу волю для усіх людей в усі часи. Його метою є виявити нашу гріховність у думках, словах та вчинках, а також нашу відчайдушну потребу у Спасителі від гріха та його наслідків.
Церемоніальні закони, дані з Сінаю, навчали віруючих Старого Заповіту як поклонятися Богові належним чином. Вони включали правила щодо належного дотримання суботи, накази про принесення жертов, вказівки щодо релігійних свят та їх дотримання, і нарешті інструкції для священиків та їх священицьких обов'язків. Церемоніальні закони призначалися тільки для Божих людей Старого Заповіту і були відхилені Христом через Його виконання Закону. Через те, що ритуальні закони Старого Заповіту були тільки тимчасовими наказами і не повторюються у Новому Заповіті, Бог каже нам, що ми тепер вільні вибирати форми і практику поклоніння Богові так, щоб вони були зручними і приносили якнайбільшу користь для сучасних християн (Кол.2:16-17; Ів.4:21-24).
Цивільні закони також стосувалися тільки Божих людей Старого Заповіту і вміщували правила та вказівки щодо повсякденного життя людей Ізраїля. Як видно з назви, цивільні закони управляли Ізраїлем як нацією і мали справу зі злочинами, такими як вбивство чи поранення іншої особи та спричинення шкоди власності іншого. Бог дав ці закони Ізраїлю, щоб допомогти його суспільству спокійно розвиватися аж допоки Спаситель народиться. З приходом Христа і розпорошенням Єврейського народу після Христової смерті, ці цивільні закони припинили свою дію.

Побудова намету зібрання (Скинії)
“Я Господь, і Я звільню вас витягненим раменом і великими присудами. І візьму вас собі за народа, і буду вам Богом…”(Вих.6:6-7). Таким був Божий завіт з Його народом. Бог зробив Ізраїль своїм особливим народом, і дав їм заповіді, в яких навчає як люди мають жити і діяти богоугодним чином. Щоб показати своїм людям, що Він також виконає свою частину завіту, “що Він буде їм Богом”, Господь дав їм інструкції для побудови місця, де Він міг бути присутній серед них – Скинії Зборів. Бог сказав Мойсеєві: “Нехай збудують Мені святиню – і перебуватиму серед них”(Вих.25:8). Коли Ізраїль закінчив будувати Скинію Зборів, Бог зійшов на неї у вигляді хмари, і замешкав посеред народу Свого (Вих.40:34). Через це Скинія Зборів слугувала як фізичне нагадування про те, що Бог жив посеред Свого народу і був там завжди, щоб допомагати і рятувати їх у час їхньої потреби. Згодом Бог у Своїй повноті знову житиме серед людей в особі Ісуса Христа (Ів.1:14).
Сама Скинія Зборів складалася з двох головних частин: подвір'я та намету. Подвір'я було досить великим: 100 ліктів довжиною і 50 ліктів у ширину і мало огорожу в 5 ліктів заввишки. Ця огорожа із полотна відділяла Бога та Його святе місце від решти табору Ізраїля. Коли ізраїльтяни приходили для поклоніння чи принесення жертв, вони могли увійти на подвір'я через ворота у його східному боці. Тільки обрізані євреї могли увійти туди.
Всередині подвір'я був жертівник для спалення на ньому принесених у жертву тварин, мідна умивальниця та намет зібрання. Жертівник для цілопалень був квадратною платформою із стороною у 5 ліктів і на 3 лікті у висоту. Він був зроблений з акації і покритий міддю. На кожному з чотирьох його кутів був ріг. На цьому жертівнику приносилися жертви щоранку і щовечора, а також його використовували для принесення жертв у особливих випадках. За жертівником, поряд із наметом зібрання, стояла велика мідна умивальниця. Священики використовували її для церемоніальних омовінь перед тим, як приступити до виконання своїх обов'язків.
Сама намет зібрання був центром цілої структури Скинії зборів. 30 ліктів довжиною, 10 у ширину та 10 у висоту, намет зібрання був поділений на дві частини завісою. Ця завіса була зроблена з цінної вовни. Більша з двох частин намету називалася Святеє, а невеличка кімната за завісою – це Святеє Святих. Вхід до намету був зі східної сторони. Тільки священикам дозволялося входити у намет. Зайшовши за завісу при вході, священик опинявся в частині, що звалася Святеє. З правого боку стояв стіл для показних хлібів. 12 паляниць прісного хліба замінялися щосуботи свіжими і ставали поживою для священиків.
Ці хліби представляли собою 12 племен Ізраїля. З лівого боку від входу знаходився золотий свічник(менора) із лямпадкою на кожній з його 7-ми гілочок. Світильник був зроблений зі щирого золота і найбільш оздоблений з поміж усього начиння намету. Його світло мало символізувати Божу присутність. Прямо попереду, перед завісою Святого Святих, стояв жертівник для спалення пахощів. Невеликий, 1 лікоть у довжину і у ширину, і 3 лікті висотою, він був зроблений з акації і покритий золотом із рогом на кожному куті. Зранку і ввечері священик, подбавши про світильника, брав вогонь із жертівника цілопалень на подвір'ї і, поклавши його на менший у наметі, приносив Богові запашну жертву пахощів. Згоряючі пахощі символізували молитви, що возносилися священиком до Бога (Об.5:8).
Лише первосвященик міг зайти за завісу і увійти у Святеє Святих. І зробити це він міг лише один раз на рік, у День Відкуплення (Лев.16). Всередині кімнати знаходився безцінний ковчег свідоцтва(чи завіту), також зроблений з акації, вкритий золотом, з кришкою, над якою, розкинувши крила, сиділи два золотих херувими. Всередині ковчега зберігалися дві скрижалі закону, дані Мойсеєві, посудина з манною і палиця Ааронова, що пустила пагінки і розквітла. Тут, у Святая Святих, являлася слава Божа, коли Він мешкав із народом Своїм.

Священики.
Для служіння у Його храмі Бог призначив Аарона та його нащадків (Вих.28:1). Їм належало виняткове право провадити богослужіння для Божих людей. Щоб позначити їх особливу роль, вони носили особливий одяг. Їх священицьке вбрання складалося з довгого білого хітона з кольоровим поясом, лляних штанів та спеціального головного убору. На додаток до цього первосвященик носив довгу блакитну верхню шату із гранатовими яблуками та дзвіночками між ними по нижньому краю. Поверх цієї шати носився ефод – два відрізи матерії з'єднані на плечах, щоб утворився ніби жилет. Первосвященик носив також нагрудника, де розміщалися 12 дорогоцінних каменів із вирізьбленими на них іменами 12-ти племен Ізраїлевих. На голові він носив завій (шапка) із написом: “Святиня для Господа”.
Крім виконання своїх обов'язків по здійсненню жертвоприношень на подвір'ї Скинії зборів, священики відповідали за навчання людей Божому слову (Лев10:8-11). Їм було також наказано власним життям давати добрий приклад іншим (Лев.21). І нарешті, первосвященик відповідав також за Урім і Тумім. Вчені не дійшли згоди щодо того, як виглядали Урім(пер.як "Світло") та Тумім(пер.як "Досконалість"), але є очевидним, що вони використовувалися первосвящеником для того, щоб радитися з Богом і приймати богоугодні рішення на користь людей Божих (Вих28:29-30).

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 0 5

2011-11-22T04:26:00.000-08:00

Тема № 5

ЄГИПЕТ

Від часу патріархів аж до падіння поділеного Ізраїльського Царства (2000-725 до Р.Х.) народ Ізраїля майже постійно контактував із своїм сусідом на південному заході - Єгиптом. Під час цього уроку ми зосередимо увагу на землях та людях Єгипту. По завершенні заняття вам треба буде вміти:

1)Назвати 3 географічні частини Єгипту та 2 його політичні поділи.
2)Назвати 2 найважливіших міста стародавнього Єгипту та землю, що була на півдні його.
3)Розповісти про одну подію, що мала місце в кожному з чотирьох основних періодів історії Єгипту.
4)Дати назву Єгипетським письменам.
5)Перерахувати 5 класів, на які ділилися люди у Єгипетському суспільстві.
6)Словесно описати мумію та вірування єгиптян щодо загробного життя

Земля Єгипту
Землі стародавнього Єгипту, якщо подивитись на карту країни, за формою нагадували квітку на довгому стеблі. Стеблом цієї квітки була ріка Ніл, довжина якої лише у Єгипті сягала понад 900км. Суцвіттям на верхівці цього стебла була Дельта, місцевість у Єгипті, де русло Нілу розділялося і розширювалося за 160км. перед тим, як його води вливалися у Середземне море. Одразу за суцвіттям, трохи нижче і з лівого боку є невеличкий бутон. Ця місцевість зветься Фаюм. Вона була багатою на озера і болота і тому земля тут була такою ж родючою, як землі вздовж берегів Нілу та у Дельті. Отже, ці три місцевості і були основними географічними районами стародав-нього Єгипту – Ніл, Дельта і Фаюм.

Єгипет можна також поділити політично на дві головні частини – Верхній Єгипет та Нижній Єгипет. Верхній Єгипет, це район на півдні, або ж у верхній частині Нілу. Нижній Єгипет - це район, що знаходиться навколо гирла Нілу і там, де він впадає у Середземне море. Коли єгипетський фараон був царем верхнього та нижнього Єгипту водночас, він вважався наймогутнішою людиною у цілому світі. Земля на півдні Єгипту біблійною мовою звалася Етіопія, а єгиптяни звали її Нубія (Іс.11:11, Дан.11:43). Кордон між Верхнім Єгиптом та Нубією був біля міста Асуан (Сієна), неподалік від першого порогу ріки Ніл. В часи своєї найбільшої могутності Єгипет поширював своє правління далеко вглиб землі Нубія, де здобував цінні предмети для торгівлі та рабів, яких використовували як вояків, або як робочу силу на будівництві. Двома найважливішими містами у Єгипті були Фіви у Верхньому Єгипті та Мемфіс у Нижньому Єгипті. Земля Гошен, у якій жили діти Ізраїля на протязі 400 років їхньої неволі, можливо була десь у східній частині місцевості, що звалася Дельтою.

У Єгипті Ніл забезпечував постійне і невичерпне джерело доброї води. Таким чином, Ніл означав життя, а все інше було пустелею. Уся активність єгиптян відбувалася в межах кількох кілометрів по обидва боки Нілу, джерела їхнього життя. Ця величезна ріка живилася із дощових лісів середньої Африки, і майже неможливо було уявити, що вона коли-небуть може висохнути (Іс.19:5-7). Завдяки Нілу Єгипет мав їжу навіть тоді, коли його сусіди потерпали від голоду через посуху (Бут.12:10 ; 41:57).

Єгипетська історія.
Виникнення Єгипетської цивілізації датується біля 5000 літ тому. Вже у 3000-му році до Р.Х. Єгипет мав могутніх царів. Єгиптяни називали своїх царів фараонами. Єгипетські фараони належали до 30-ти родинних груп, відомих як династії. Дуже мало відомо про стародавній Єгипет до часу правління Першої Династії, коли Верхній та Нижній Єгипет були об'єднані вперше під одним “правителем двох земель”.

Історія Єгипту, відома нам, починається з Третьої Династії біля 2700-го року до Р.Х. і триває до 6-ї Династії, завершуючись біля 2100-го року до Р.Х. Цей період відомий як Старе Царство, був першим великим періодом в історії Єгипту. Про нього згадують, як про час, коли перші єгипетські піраміди були збудовані. У цей період фараона вважали за бога, і через те, що він був абсолютним правителем над усім, його люди були його рабами. Саме рабську працю використовували фараони для побудови пірамід як своїх гігантських гробниць. Найбільша піраміда, Велика піраміда Хеопса, яка знаходиться у місті Гіза, була побудована біля 2600-го року до Р.Х., і мала 150 м. у висоту. Щоб завершити її будівництво, знадобилося 20 років та праця більш як 100 тисяч людей. Деякі з великих каменів важили кілька сотень тонн, а тисячам меньших надано квадратної форми і складено з них величні піраміди і храми. Це дає підстави вважати цих ранніх єгиптян найбільшими будівельниками усіх часів. Призначенням пірамід було забезпечити вічне місце для поховання верховного єгипетського правителя і бога - фараона. Всередині кожної піраміди була кімната з усім, що може знадобитися фараонові у загробному житті, а також для охорони його від усіх, хто міг би зневажити його могилу. Спочатку єгиптяни вірили, що лише фараон та його родина є достойними увійти у потойбічне життя. З плином часу, кожен член єгипетського суспільства набув право на місце у житті після смерті, хоча вони і були поховані у набагато меньших могилах, ніж їхні правителі.

Після 6-ї династії настав період слабкості, який тривав біля 100 років. На протязі цього століття династії з 7-ої по 10-ту боролися за владу. Саме під час цього періоду неспокою, Авраам прийшов до Єгипту, рятуючись від голоду (Бут.12:10). З приходом до влади 11-ої династії почався новий період централізованої влади, який ми називаємо Середнім Царством (2125 – 1675 до Р.Х. династії 11 – 13). Єгипет почав поширювати свій вплив як в Нубії, так і в Палестині. В часи Середнього Царства Йосип став спочатку рабом у Єгипті, а потім помічником фараона, користуючись своєю владою, щоб спасти обидві свої родини від голоду, який охопив Близькій Схід (Бут.39-47). В часи Середнього Царства торгівля відігравала щораз більшу роль у житті держави, і через порт Бібл у Фінікії Єгипет провадив жваву торгівлю із Месопотамією та мікенійцями з острова Кріт

Після 13-ої династії влада знову стала слабкою. Азіатський народ (відомий як гіксоси) вторгся у Єгипет і встановив своє правління більш як на століття. Коло 1575-го року до Р.Х. з приходом 18-ої династії, мир і порядок було відновлено і нова ера, названа Новим Царством, була проголошена. Під правлінням династій з 18-ої по 20-ту (1575 – 1075) Єгипет перебував у своїй найбільшій силі та славі, поширивши свій контроль над Нубією, Палестиною, і навіть над частиною Месопотамії. Серед цього поширення Мойсей вивів дітей Ізраїля з рабства та припровадив до землі Обітованної (1450р. до Р.Х.). Але навіть після знищення фараонового війська у Червоному морі, Єгипет ще раз зміг відновити свою силу і продовжував були могутньою державою.

Основні періоди Єгипетської історії.

Слідом за черговим періодом слабкості (1075-700 В.С.), настав останній період стародавньої Єгипетської історії, який названий Пізнім періодом. Він тривав з 700-го по 300-й роки. На протязі цього часу Єгипет поступово втратив свою силу і став “надламаною очеретиною”, безпомічною перед вторгненням Вавилонян (Іс.36:6). Ця втрата сили і престижу були результатом Божого суду: “Так говорить Господь Бог: І Я зроблю кінець єгипетському многолюдству рукою Навуходоносора, вавилонського царя…Так говорить Господь Бог: І повигублюю божків, і зроблю кінець бовванам з Нофу(Мемфіс), і не буде вже князів в єгипетському краї… І Патрос спустошу, і дам огонь у Цоан(Пер-Рамзес), і буду виконувати присуди в Но…І пошлю Я огонь на Єги-пет…І розпорошу Єгипет серед народів, і порозсипаю їх по краях. І пізнають вони, що Я – Господь!” (Єзек.30:10-26). Результатом безбожності Єгипту став його постійний занепад.

Єгипетська писемність.
В той час як шумери навчалися писати у Месопотамії, єгиптяни також вчилися цьому. Їх перші спроби були мовою малюнків, які ми називаємо ієрогліфами. Спочатку ієрогліфічні малюнки були поширені по цілому світу, але згодом, при подальшому розвитку, зображення стали представляти склади слів і окремі звуки також. Таким чином з'явилася дуже непроста система письма. Це було дуже складно, і лише одиниці могли навчитися читати і писати так. Приблизно століття тому, вчені нарешті з'ясували, як читати цю стародавню мову. Тепер, коли ми можемо прочитати написи на єгипетських документах, каменях та будовах, ми можемо більше зрозуміти у історії Єгипту, житті та культурі.

Життя та суспільство у стародавньому Єгипті.
На найвищому щаблі єгипетської соціальної драбини був фараон та його родина. Окрім своїх обов'язків царя, фараон виконував служіння верховного судді у країні, і первосвященика на головних релігійних святах та жертвоприношеннях. Йому крім того поклонялися як богу. Після фараона на наступній сходинці були священики. Їх навчали не тільки релігійних, але і багатьох інших видів знань. Завдяки своїй освіті, священики ставали також лікарями, юристами, науковцями і викладачами у навчальних закладах того часу. Одразу за священиками йшли дворяни. Дворяни служили як офіцери у війську, дипломати, царські радники і займали багато інших важливих посад в уряді. Як і священики, усі дворяни були доволі багатими. На протязі останнього століття археологи знайшли кілька з їхніх багатих і вишуканих гробниць. Ремісники також відігравали важливу роль у єгипетському суспільстві. Вони працювали з деревом, металом і камінням, та завідували усім будівництвом, виконуючи і мистецьку працю. Не такі багаті як вищі класи, вони, тим не меньше могли жити в містах і насолод-жуватися деякими вигодами міського життя. Унизу, складаючи безмежну більшість, були селяни та прості раби. Селяни у Єгипті були фермерами та робітниками. Без них інші класи померли б з голоду, однак вони залишалися бідними і до них було відповідне ставлення. Економічно вони були ледь вищими за рабів. Вони тяжко працювали на своїх полях, маючи лише кілька тварин і примітивні знаряддя праці. Коли йшла війна, їх забирали силою до війська, а в періоди великого будівництва, вони були тими, хто постачав піт та м'язи, щоб возводити величні монументи. Життя селянина чи раба було сповнене труднощів та нудної роботи. Раби, які мали спеціальну освіту чи талант, як Йосип, могли однак, піднятися на верхні щаблі соціальної драбини і стати поважними особами.

Релігія Єгипту.
Єгипетська релігія була складною і включала в себе поклоніння багатьом богам. Сили природи уособлювали собою: бог-сонце Ра, боги Місяця Тот і Хонсу, богиня-небо Нут, бог-земля Геб, бог розливів Нілу Хапі, бог прихованих у природі життєвих сил Амон. Інші божки представляли ідеї: Маат була богинею істини, справедливості і порядку; Тот був богом знання і мудрості, Птах був богом майстерності. Богові сонця Ра поклонялися як повелителю неба і землі. Його часто зображали як чоловіка з головою сокола. Свої надії на потойбічне життя багато єгиптян покладали на бога Осиріса. Вважалося, що Осіріс був вбитий своїм братом і став богом підземного царства. Осиріс мав дружину, богиню Ізіду та сина Гора, хитрого і лукавого бога. Люди вірили, що він прийняв на себе людське тіло правлячого фараона. Через це фараонові також поклонялися і він міг служити посередником між різними богами та людьми. Також деякі тварини, що мали якісь особливі здібності, присвячувалися певним богам. Вони вважалися живими образами своїх богів.

Так, наприклад, бик Апіс був священим образом бога Птаха, сокіл – бога Гора , кішка – богині Баст і т.п. Щоб легше було богів пізнавати, їх зображали із головами присвячених їм тварин. Ретельно продумані, з багатьма деталями міфи, розповідалися про цих та багатьох інших богів. Кожне місто мало свого спеціального бога – покрови-теля і кожна родина мала своїх богів, яких вони шанували. Майже усе, від сонця і до Нілу, від тварин і до вигаданих істот, усе було об'єктами поклоніння для стародавніх єгиптян.
У 14-му столітті до н.е. фараон Ехнатон намагався провести релігійну реформу і змусити своїх підданих поклонятися лише одному сонячному богу Атону. Але його зусилля не були успішними і дуже скоро єгиптяни повернулися до поклоніння багать-ом богам, як звикли це робити раніше.

Для того, щоб зберігати прихильність усіх цих богів, Єгипет був сповнений величних храмів. Сотні священиків провадили необхідні ритуали і здійснювали жертвоприношення. Поклоніння богам було перемішано із магією та забобонами (Вих.7:11). Релігія в Єгипті грала життєво необхідну роль.

Єгиптяни мали дуже сильну віру в життя після смерті. Вони були майже одержимі приготуваннями до смерті та потойбічного життя. Вони вірили в суд і тілесне воскресіння. Осиріс, бог мертвих, зважував кожне серце, судячи про його достойність увійти у вічність. Те, як ви прожили своє життя разом із вашим соціальним статусом, могло нахилити шальки терезів на вашу користь або проти вас у входженні в потойбіч-не життя. Якщо людина була доброю і шанованою у цьому світі, то вона отримувала вічне щастя і повагу. Якщо ні, вона могла сподіватися на покарання і сором. Щоб зберегти людське тіло для цього загробного життя, єгиптяни робили з тіл мумії. Застосовувалися особливі хімікати, щоб висушити тіло, в той час як внутрішні органи виймалися і поміщалися в спеціальні глечики. Після цього тіло загортали в папірус і клали в герметичну труну, а потім ховали по закінченні оплакування, що могло тривати аж до 70-ти днів, в залежності від соціального статусу особи. Коли Яків помер в Єгипті, його тіло було муміфійоване згідно традиції і єгиптяни оплакували його 70 днів (Бут.50:2-3).

Єгиптяни вірили, що після смерті душа особи звільняється від тіла, але по-вертається відпочити у її муміфійоване тіло чи статую вночі. Багаті люди зводили вишукані гробниці з витонченими декораціями. Їжа, знаряддя та предмети розкоші потім клали у гробницю, а також навчання про наступний світ гравірувалося на її стінах. У такий спосіб приходило почуття впевненості, що померлий буде належно приготовлений до життя у наступному світі. Прокляття насилалося на кожного, хто міг би потривожити гробницю. Нажаль, це мало стримувало злодіїв, які зрештою вдирали-ся і крали усі цінні предмети з цих гробниць. Лише кілька гробниць залишилися недоторканими аж до кінця 20-го століття. Однією із них було місце поховання царя Тутанхамона. Скарби, знайдені в його могилі, тепер виставлені для показу в Єгипті. Вони дуже ясно показують, як серьозно єгиптяни готувалися до вічності.

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 0 4

2011-11-15T03:08:00.000-08:00

Тема № 4

ЖИТТЯ ПАТРІАРХІВ

В книзі Буття з 12 по 50 розділи нам дана історія Авраама, Ісака, Якова, та його 12-ти синів (що стали пізніше 12-ма племенами Ізраїля). Ці засновники родів народу Ізраїля згадуються нами як Патріархи. Ми не будемо розглядати їх історію в нашому курсі, але поговоримо про те, як і де вони жили. По завершенні цього заняття вам слід вміти:

1)Назвати 5 видів тварин, якими володіли патріархи.
2)Пригадати хоча б дві назви для людей, що жили, переходячи з місця на місце.
3)Змалювати намет, як він виглядав у часи патріархів.
4)Назвати 3 місцевості, де патріархи жили більшість свого часу.
5)Змалювати типовий одяг чоловіка та жінки у часи Авраама.
6)Розповісти, якою була звична їжа патріархів.

Рослинність та сільськогосподарські культури.
Патріархи, благословенням Божим, були багатими людьми. Вони мали золото і срібло, в них були чисельні слуги (Бут.14:14, 17:27) а також багато іншого майна. Однак найбільшим джерелом їхнього багатства були їх тварини. Вони мали великі отари овець, стада козлів, ослів, великої рогатої худоби та верблюдів (24:10). Навіть без решти майна, тільки володіння цими великими стадами робило їх дуже багатими. Ці стада також мали вплив і на стиль життя патріархів Вони змушені були витрачати багато часу, переходячи з одного місця на інше, щоб знайти достатньо корму для худоби.

Людей, що переходили з місця на місце разом з їхніми тваринами, називили кочівниками або бедуїнами. Сьогодні на близькому Сході все ще є багато людей, що проводять своє життя як кочівники чи бедуїни. Фактично, для багатьох з цих людей їх спосіб життя залишається відносно незмінним з часів патріархів.

Авраам та його нащадки були тільки частково кочівниками. Бо хоча вони і подорожували час від часу, вони також оселялися в певних місцях на невизначені періоди часу, і навіть вирощували зернові (26:12). Завдяки своєму багатству патріархи могли оселятися і в містах, в той час як слуги та інші члени родини дбали про їхні ста-да. Але більшість часу, однак, патріархи жили в наметах. Типовий намет був зроблений з вовни кіз або верблюдів. Такий намет з козячої вовни дозволяв повітрю проходити всередину, коли було спекотно, а коли йшов дощ, вода не потрапляла до середини намету. Ці намети були зазвичай досить великими, поділеними на секції, що дозволяло мати окремі приміщення для чоловіків та жінок, як і місце для приймання гостей.

Для зведення та укріплення наметів використовували жердини, шнури та кілки, що забивалися в землю (Суд.4:21). При вході до намету була завіса, що захищала від сонця, пилу, вітру і дощу, а також слугувала збереженню приватності. Картину розширення чийогось намету Бог використовує в книзі пророка Ісаї 54:2-3 як чудесне зображення щастя і успіху, що їх Бог дасть Його церкві в часи Нового Заповіту.
Всередині більшість наметів були дуже мало умебльованими. Через те, що все мало переноситися швидко і просто, коли родина слідувала за отарами, великі частини внутрішнього облаштування наметів використовувати було незручно. Килими та ковдри слугували як для спання так і для сидіння на них. У холодну та дощову пору року посеред намету розпалювали невелике вогнище, щоб можна було зігрітися. Цінності майже завжди зберігали закопаними десь наметом. Коли приходила пора шукати нове пасовисько, намет опускали додолу, складали, грузили на верблюдів та ослів.

Де патріархи подорожували.
Три основних місцевості, де жили патріархи, були: Бет-Ел, Хеврон та Беер-Шева. Коли Авраам вперше прибув в землю Ханаанську, він жив певний час у Сихемі (Бут.12:6). Його онук Яків навіть купив там трохи землі (Бут.33:18-20). Не так далеко від Сихему було місто Пенуїл, що на березі річки Яббок, де Яків боровся з Господом, коли повертався до отчого дому. Але найдовше Яків проживав у Бет-Елі (Бут.35:1), де він бачив свій знаменитий сон, коли тікав від свого розгніваного брата Ісава. Салем (пізніше названий Єрусалимом) був містом, де священик Бога Мелхіседек служив як цар і прийняв дари від Авраама, що повертався, визволивши свого племінника Лота з полону (Бут.14:18). Найвищою точкою Салему була гора Морія, де Бог сказав Авра-амові принести в жертву свого сина Ісака (Бут.22:1). Герар був містом, де царював Авімелех, і де кілька разів зупинявся Авраам, а також його син Ісаак. Содом і сусіднє місто Гоморра, можливо були розташовані десь під Мертвим морем, або у південній його частині. Дотаїн був у тій місцевості, де брати Якова продали його в рабство. Хеврон із його печерою Махпела, був місцем поховання Авраама, Ісаака та Якова (Бут.25:9-10; 35:28-29; 50:12-13)

Щоденне життя.
Одяг, який носили патріархи, був доволі простим. Просторе, обгорнуте круг пояса полотно, служило їм як спідня білизна. А довге вільне вбрання, що від плечей сягало до п'ят, слугувало як верхній одяг. Його підперізували навколо пояса ремнем. Коли треба було бігти чи швидко йти, низ одежі підіймали і запихали за пояс так, що вона сягала ледь вище колін (Вих.12:11). Щоб захистити ноги, носили сандалі, а на голову завжди намотували полотно для захисту від сонця, вітру та дощу. У часи жалоби одежу носили з грубої козячої вовни, відому як мішковина або веретище (Бут.37:34). Носити таку одежу було дуже незручно, і її використовували як символ і жалоби і каяття (1Цар.20:31-32). Жінки носили одяг, подібний до чоловічого, але з покривалом для обличчя (Бут.24:65).

Для захисту, а також під час полювання, користувалися луком та стрілами (Бут.27:3), ножами і мечами. Палиці, що їх носили при ходьбі, допомагали у подоро-жах і слугували знаряддям захисту. Музичні інструменти, такі як бубни і гусла використовували для розваги (Бут.31:27). Прикраси, такі як кільця для носа, для пальців рук, браслети, жінки використовували, щоб себе прикрашати, а також як подарунки. Кожен багатий чоловік мав печатку (перстень), де був викарбований його власний особливий знак, щоб розпізнавати те, що належить йому (Бут.38:18).

Їжа, що її споживали патріархи, також була досить простою. Хлібні коржі, юшка чи тушковане козяче м'ясо, молоко і масло, яке робили з нього, а за особливої нагоди- м'ясо вівці чи теляти,- усе це було типовою їжою. Звичайним питвом була вода з молоком, і їх зберігали в шкіряних міхах або глечиках. Вино використовували для покращення смаку і очищення питної води, в той час як меньш розведене вино зберігали для особливих випадків (Бут.14:18). Олія з маслин йшла для приготування їжі та для світильників. На протязі цілого року можна було вживати різні овочі залежно від сезону, але вони не були предметом дієти (Прип.15:17; Дан.1:12). Фрукти, особливо фіги, виноград та гранати також споживали коли це було можливо (Чис.20:5). Коли Мойсей пізніше змальовував землю Ізраїля та її сільскогосподарські ресурси, він казав:

“Бо Господь Бог твій уводить тебе до краю хорошого…до краю пшениці і ячменю, і винограду і фіги, і гранату, до краю оливкового дерева та меду, до краю, де подостатком будеш їсти хліб, де не забракне нічого…”(Повт.8:7-9)

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 0 3

2011-11-05T21:50:00.000-07:00

Тема № 3

ШУМЕРИ

На початку заняття варто зазначити, що найбільш важливі ранні цивілізації стародавнього світу з'явилися в на території так званого "благодатного трикутника". Він охоплює землі Палестини, Сирії та Месопотамії. На цьому занятті ми вивчатимемо найранішу з усіх цивілізацій Месопотамії – Шумерів. Наприкінці уроку вам слід вміти:

1)Назвати дві місцевості у Месопотамії, де жили шумери.
2)Перечислити чотири найважливіших шумерських міста.
3)Пригадати, яке шумерське слово означало цар, а також як називаються шумерські писання.
4)Назвати видатного царя міста Урука, першого імператора Шумеру, і найвідомі-шого мешканця міста Ур.

ШУМЕР І АККАД
На минулому занятті ми згадували “таблицю народів”, де перераховано нащадків Ноя та його трьох синів. Серед цих нащадків згадується чоловік на ім'я Німрод, якого Біблія змальовує як “дужого мисливця перед Господнім лицем” (Бут.10:9). З цього та подальших рядків можемо зробити висновок, що Німрод заснував могутнє царство, в якому найбільшими містами були Вавілон, Ерех(Урук) та Аккад. Усі вони були розташовані на рівнині Шінар. Інше ім'я для цієї місцевості- Шумер. Шумер можна знайти на великій рівнині між річками Тигр та Єфрат, у південно-східній частині так званого “благодатного півмісяця”. Трохи далі на північний захід, також між цими двома річками, знаходилась місцевість, звана Аккад. Саме на рівнинах цих двох стародавніх місцевостей постала перша велика цивілізація Месопотамії. І хоча шумери та аккадці були різними людьми, ми розглядатимемо їх разом і об'єднаємо одною назвою – Шумери.

Перші люди, що заселили цю місцевість, займалися землеробством. Вони мали добру землю і достатньо води, щоб вирощувати гарний врожай. Але минав час і жити осібно стало небезпечно, тому вони почали жити в селах, щоб легше було захищати свою власність. Близько 3000р. до Р.Х. шумери вже будувати міста. Приблизно в той самий час вони почали розділяти свою працю – одні обробляли землю, інші доглядали тварин, а ще інші служили як вояки та мисливці. Так засновувалася Шумерська цивілізація.

ШУМЕРСЬКІ МІСТА
Центром культури шумерів були їхні міста. Багато великих, добре організованих і важливих міст було збудовано шумерами. Ось кілька з найважливіших: Ур, Лагаш, Урук(Ерех), та Вавилон. Ці стародавні міста були доволі великими і оточеними навколо муром із земляної цегли, щоб захищати себе від диких тварин та ворогів. Навколо міст простягалися поля сільськогосподарських культур, що добре поливалися за допомогою системи каналів. В кожному місті був храм, призначений для поклоніння різноманітним богам. В храмі були священики, що приносили жертви і молилися, а також доглядали храм. Кожне місто мало своїх охоронців, щоб забезпечувати захист, а також військо, щоб воювати проти ворогів. Дуже багаті мешканці могли дозволити собі власний великий будинок, але більшість людей були бідними і жили в хатинах з однією кім-натою.

Спочатку містами правили їх мешканці, які збиралися разом, щоб прийняти важливе рішення. Незабаром, однак, заможніші та наділені певною владою мешканці взяли контроль в свої руки і це привело до можливості встановлення правління царя як верховного правителя. Шумерською мовою ім'я царя було “лагел”, він мав абсолютну владу і правив дуже суворою.Згодом шумери стали вірити, що лагел був посланий богами, щоб бути їхнім правителем. Цар і священики були наймогутнішою частиною Шумерської цивілізації. Усі інші були зобов'язані платити податки, щоб підтримувати як царя, так і тих, хто служив в храмах.

ШУМЕРИ РОЗВИВАЮТЬ МИСТЕЦТВО ПИСЬМА
Приблизно між 4000 та 3000р. до Р.Х. шумери навчилися писати. Через те що винахід паперу був ще далеко попереду, вони писали на маленьких таблицях, зроблених з м'якої глини. Як олівець, вони використовували заточену очеретину, за допомогою якої робили на них відбитки. Якщо документ треба було зберегти, шумери просто випалювали ці глиняні таблички на вогні. Сьогодні величезна кількість цих табличок висвітлюють для нас деякі аспекти життя стародавнього шумерського суспільства.
Спочатку просто використовували малюнки, щоб передати те, що вони хотіли виразити. Згодом вони винайшли символи, щоб представляти різні частини слів. Сотні цих різних символів використовувалися для того, щоб зобразити комбінації, які вима-гала їхня мова. Очевидно, що це дуже ускладнювало письмо і робило його громіздким. Лише добре навчені люди, такі як секретарі та священики, могли читати і писати. Через клиноподібну форму ліній, зроблених їх загостреними очеретинами, цей тип письма стали називати клинописом.

Мова шумерців, здається жодним чином не пов'язана з якою-небуть іншою мовою. Мова аккадців, однак, є семітською (пов'язаною з давньоєврейською) та її можна розшифрувати. Однак, обидві ці мови були записані за допомогою клиновидних символів. Попервах письмо використовували для розписок та інших ділових потреб. Пізніше, однак, священики стали вживати письмо, щоб записувати історії про богів. На минулому уроці ми чули деякі з цих історій про сотворіння та потоп, що їх написали ці перші мешканці Месопотамії. Вони також залишили записи своїх законів, пісень і молитов до їхніх богів, а також історії про великих царів та героїв того часу. Завдяки тому, що стародавні глиняні таблиці непогано збереглися, ми багато знаємо про історію цих людей.

РЕЛІГІЯ ШУМЕРУ
Шумери були політеїстами – вони вірили в багатьох богів, як чоловічої, так і жіно-чої статі. Майже кожна сфера життя мала свого власного бога чи богиню. Ану, наприклад, був богом неба, Енкі – богом води, Нін-хурсаг – богиня землі, та Іштар – богиня кохання та родючості. Ця ідея великої кількості різних богів, які дбають про різні сфери людського життя, була перейнята іншими цивілізаціями, і навіть деяким з шумерських богів поклонялися народи Близького Сходу ще довго по тому, як шумерсь-ка цивілізація зникла. За часів пророка Єзекіїля, наприклад, декотрі старійшини Ізраїля поклонялися Таммузу, чоловікові Іштар (Єз.8:12-18).

До того ж кожне місто мало власного особливого бога чи богиню, які, як вірували, були захисниками саме цього міста. Через це особливі служіння та особливі жертви присвячувалися цим божествам. Коли одне місто завойовувало інше, завжди казали, що їх бог переміг бога іншого міста. Частиною поклоніння шумерів своїм богам було те, що вони робили статуї своїх богів та будували храми для розміщення в них статуй. Релігійне життя було невід'ємною частиною життя кожного шумерянина і відігравало істотну роль в розвитку їхньої цивілізації. Боги шумерів були багато в чому подібні до людей. Хоча й набагато могутніші за звичайних людей, їх боги, як вважалося, мали людські емоції, такі як любов і радість, а також могли поводити себе негідно – гніватися, заздрити і обманювати. Як і переважна більшість інших земних цивілізацій, шумери хотіли створити бога за своїм власним образом. Ці люди дуже швидко забули правду про Боже сотворіння, більше не пам'ятали Божого застереження у потопі, і деградували до такого стану, коли повністю втратили або ігнорували їхнє знання про правдивого Бога.

ВИДАТНІ ШУМЕРЯНИ
Трохи раніше ми згадували про відомого воїна та мисливця Німрода, що був одним із засновників шумерського царства. Німрод був лише одним із довгого списку видатних шумерійців. Іншими є Гільгамеш, цар Урука, чоловік, чиї славні вчинки стали такими легендарними з плином часу, що вже просто неможливо відділити правду від вигадки. Іншим відомим правителем був Саргон І (2275- 2220 до Р.Х.), цар Аккаду. Під час його правління більшість Шумеру була завойована, і він став, якщо можна так сказати, першим імператором Близького Сходу. Нарамзін, внук Саргона, також правив усім Аккадом і Шумером. Він прийняв на себе титул “Царя чотирьох чвертей світу”, хоча й був царем тільки шумерів.

Інші знамениті правителі вийшли з добре відомого міста Ур, про яке згадується вже біля 2500р до Р.Х. Від 2150 і до 1950р. до Р.Х., Ур був домінуючим містом в Шумері. Великий цар Ур-Намму зробив місто сильним і величним, а його нащадки це підтримували. Але найвідомішим мешканцем Уру був, однак, не цар, і навіть не священик. Він не поклонявся шумерійським богам(в Урі поклонялися богу Місяця) і не слідував шумерійському способу життя. Радше він поклонявся і шанував одного правдивого Бога, Господа Всемогутнього. За Божим наказом він зібрав своє майно, і разом із своїми домашніми, залишив могутнє місто Ур для того, щоб жити на чужині. Цим нащадком Сима, Ноєвого сина, був патріарх Авраам. Авраам став батьком ба-гатьох народів, і через його нащадків Спаситель прийшов у світ.

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 0 2

2011-10-30T00:34:00.000-07:00

Тема № 2

СОТВОРІННЯ

Продовжуючи наше вивчення Біблійного підгрунтя, ми коротко дослідимо 9 головних періодів Біблійної історії. Розглядаючи ці періоди, ми також будемо навчатися про деякі важливі цивілізації, що існували в той самий час. Ми також поговоримо про традиції та умови життя тих людей. На цьому занятті ми розпочнемо вивчати перший період Біблійної історії – від Сотворіння до часів Авраама. Наприкінці заняття вам слід:

1)Перечислити 5 найважливіших пунктів Біблійної історії про Сотворіння.
2)Описати теорію Еволюції та вказати на її невідповідності.
3)Навести два приклади на доказ того, що цивілізація між Сотворінням і Потопом була розвинутою цивілізацією.
4)Назвати 4 головних аспекти Біблійного оповідання про Потоп.
5)Пояснити, чим відрізняються мотиви Бога Біблії, коли Він вирішив послати Потоп, від мотивів богів з Месопотамської історії про Потоп.
6)Сказати, що таке список народів,і де він знаходиться.

Біблія розповідає про початок історії світу, коли Бог створив усе існуюче. Біблія не дає нам точної дати, коли це сталося, вона лише стверджує, що це сталося “на початку”. Отець, Син і Дух Святий були присутні і задіяні в процесі творіння. Аж до цього моменту не існувало нічого і нікого окрім Бога. Через це ми не знаємо, як давно Всесвіт був створений. Ми можемо припустити, що ця подія трапилася десь між 5000 – 10000р до Р.Х.

Точна дата сотворіння сама по собі не є важливою. Що є справді важливим, так це наступні 5 пунктів:
1)Бог створив усе з нічого силою Його Слова.
2)Бог створив чоловіка як особливу істоту – досконалу і без гріха.
3)Бог створив жінку як помічницю для чоловіка, подібну до нього.
4)Адам та Єва впали в гріх, і через їх переступ смерть прийшла в світ.
5)Бог одразу пообіцяв послати Спасителя від гріха.

Багато земних племен і народів мають свої власні історії про те, як з'явився світ та людина. Але вони не мають для нас якої-небуть цінності, бо у більшості з цих історій визнається, що певного роду вищі істоти створили світ. До того ж майже усі ці історії встановлюють певні обмеження для сили та мудрості їхніх богів. Можна припустити, що спочатку ці історії були правдивими. Але після того, як вони передавалися від покоління до покоління на протязі тисячоліть, вони поступово змінилися і доповнилися неправдивими уявленнями. Через це вони не мали більше нічого спільного з правдивою історією сотворіння.

Усі цивілізації стародавнього Близького Сходу також мали оповідання про створення світу. Через те, що ці оповідання є дуже давніми, деякі люди заявляють, що саме вони проголошують правду про сотворіння. Наприклад, у Месопотамії існує дуже стародавня історія про битву між богами в час сотворіння. Один з богів, як припускають, був вбитий, і з його тіла була створена земля. Людство ж було створене для того, щоб працювати на богів як раби. Нескладно зрозуміти чому ми не приймаємо цю і подібні історії. Вони не
узгоджуються з істиною, проголошеною у Божому оповіданні, записаному у Святому Письмі. До таких історій, які можна знайти серед різних народів по цілому світу, ми ставимося як до міфів.

Багато сучасних вчених та науковців також чинять нападки на Біблійне оповідання про сотворіння. Вони відмовляються приймати те, що світ міг бути створений лише за 7 звичайних днів. Натомість вони приймають теорію Еволюції, і це приводить їх до відкидання біблійного оповідання цілком, або змінюючи його так, щоб воно під-тримувало їхні теорії. Християни можуть вказати на очевидні дефекти та невідповідності у цих інших теоріях та знайти докази на підтримку біблійного оповідання про сотворіння. Однак, основною причиною, через яку ми відкидаємо теорію Еволюції, є те, що ми віримо у біблійне оповідання про сотворіння просто тому що Бог каже нам, що було саме так. Тому ми віримо, що за 6 звичайних днів по 24 години кожен, Бог створив наш всесвіт і все в ньому. Ми також приймаємо той факт, що світ був спочатку досконалий, що людина згрішила і таким чином принесла у світ смерть, а також, що для відновлення життя людство потребує Спасителя. Ми віримо, що усе це правда, тому що Бог проголосив ці речі як факт у Його непомильному слові. Для нас, християн, Боже слово завжди буде залишатися остаточним доказом того, у що ми віримо і що приймаємо.

МІЖ СОТВОРІННЯМ І ПОТОПОМ

4-й та 5-й розділи книги Буття дають нам інформацію лише про час між сотворінням і потопом. Біблійне оповідання про цей період починається з історії про Каїна та Авеля. Потім слідує перелік імен із тривалістю життя різних нащадків Адама. Біблія розповідає, що деякі люди були міськими жителями (4:17), в той час як інші жили в наметах і випасали худобу (4:20). Деякі, подібно до Каїна, стали обробляти землю, інші подібно до Авеля, мали отари тварин. Люди навчилися грі на музичних інструментах (4:21), робили знаряддя праці з бронзи і заліза (4:22), а ті, хто мали віру, організували богослужіння і проповідували про Бога (4:26).

Ми не знаємо точно скільки років пройшло між Сотворінням і Потопом. У 5-му розділі книги Буття тривалість життя багатьох осіб є записаною, але ми не можемо знати, чи Бог перерахував усі імена, не пропустивши нікого, чи лише ті, які були важливими, щоб про них згадати. Але з тривалості життя, що нам дана, ми можемо вирахувати, що не меньше як 1650 років минуло між Сотворінням і Потопом, хоча цей час можна вважати значно довшим. В кінці цього періоду люди стали надзвичайно зіпсованими і злими. Вони більше не поклонялися правдивому Богу і не слідували Його заповідям. В результаті Бог завершив цей період історії Великим Потопом.

ПОТОП

Найдавніші світові цивілізації, що розвинулися між Сотворінням і Потопом, прийшли до цілковитого духовного і морального занепаду. Вони досягли значних успіхів – працювали з різними металами, грали на різних музичних інструментах, будували великі міста і жили в них. Але вони занедбали те, що було найважливішим, їхні стосунки з Бо-гом. По мірі того як їхня зіпсованість зростала і вони все більше і більше віддалялися від Бога, Він вирішив знищити їх усіх Всесвітнім Потопом. Спочатку, однак, Бог через свою милість і милосердя, послав Ноя, "проповідника праведності" (2Пет.2:4-9), переконати тих злих людей в необхідності покаятися у їх злих ділах. Їхне відкидання Божої милості привело їх до цілковитого знищення.

Біблія розповідає нам дещо важливе про потоп:
1)Потоп був всесвітнім (вода покрила всю землю)
2)Лише восьмеро людей - Ной та його рідня були спасені, бо увірували в те, що Бог об'явив їм.
3)Потоп був посланий Богом як кара за гріхи людства.
4)Усі живі істоти окрім тварин, які могли жити у воді та тих, що їх Ной взяв з собою в ковчег, загинули.
5)Потоп тривав понад рік часу і завершився Божим дозволом Ноєві, його родині та тваринам у ковчезі, знову почати життя на землі, яка висохла.

Оповідання про потоп можна знайти в певних формах майже в кожного племені чи народу, що коли-небуть жили на землі. Багато з цих історій виникли тисячоліття тому і можуть бути історіями про справжній потоп. Але більшість з них не відповідають дійсності. Так само як з людськими історіями про сотворіння світу, так і з історією про потоп, - ми повинні пам'ятати, що тільки Святе Письмо дає нам абсолютно надійну інформацію.

Добрим прикладом перекрученої історії про потоп є одна з Месопотамії. Вона багато в чому є подібною до біблійного вчення, але разом з тим містить багато суттєвих відмінностей. Вона починається, розповідаючи, що боги були розгнівані на людство. Люди спричиняли так багато шуму, що боги були не взмозі заснути, коли хотіли спати. У своєму гніві боги вирішили знищити людство великим потопом. Один з богів, однак, попередив про це чоловіка на ім'я Атрахасіс. Атрахасіс як Ной, збудував великий човен, розмістив там деяких тварин і був врятований від спустошуючого потопу. Ця легенда також стверджує, що боги почали страждати через те, що не мали їжі під час потопу, бо вони знищили усіх тварин. Тож по завершенні потопу боги заприсяглися, що більше ніколи не нищитимуть світ потопом. Ця легенда навіть згадує про те, що човен Атрахасіса зупинився на горі і він вислав назовні птаха, щоб побачити, чи висохла земля.

Хоча історія про потоп з Месопотамії має багато подібностей з тим, що говориться в книзі Буття з 6 по 9 розділи, вона також суттєво змінила Боже об'явлення про цю подію. Зверніть увагу особливо на те, як був змінений пункт 3, що наведений вище. У Месопотамській легенді про потоп боги знищили людство через те, що вони сильно шуміли. Че може це бути достатнім приводом, щоб знищити світ? Чи справедливий і милостивий Бог став би думати про щось подібне? Біблія ясно вказує на те, що це сталося через тотальну гріховність світу в той час, разом з тим, що ці люди відмовилися слухати Боже послання і каятися, що змусило Бога стерти людство з поверхні землі і дати початок новому. Боже покарання тут є справедливим і Його незаслужена любов також виявилася, коли Він дозволив людству почати все знову через праведного Ноя. Знову ж таки, те, про що навчає Біблія, дає нам правдиву історію про те, що трапилося під час Потопу. Це також показує, яким є наш Бог і чому Він вчинив саме так.

ПЕРІОД ПІСЛЯ ПОТОПУ

Після потопу населення світу було швидко відновлене через нащадків Ноя. В книзі Буття 10 та 11 розділи розповідають нам про цей період. Список народів, що утворилися від синів Ноя, даний нам в 10-му розділі. Зазвичай на цей список посилаються як на таблицю народів. Сьогодні ми вже більше не можемо визначити, де усі ці народи знаходяться, але розміщення бодай деяких ми можемо встановити. І хоча в той час було багато різних народів, усі вони розмовляли однією мовою. Яка то була мова, ми не можемо впевнено сказати. Однак ми знаємо точно з того, що Бог сказав нам у 11-му розділі Буття, що людська гординя та зарозумілість привели їх до відкидання Божого наказу поширюватися по поверхні землі і наповняти її (Бут.9:7 та 11:4-9). Ця гріховна гординя вилилася у бунтівне зведення Вавилонської вежі, що в свою чергу змусило Бога привести людей в замішання, давши їм різні мови. Не маючи можливості розмовляти чи разом ефективно працювати, кожна група тепер відокремилася і вони розійшлися в різні боки, щоб жити осібно. В такий спосіб Бог зміг стримати бунтівний дух світу та забезпечити здійснення Його плану заселення людьми цілої землі. Нові цивілізації почали розвиватися, але нажаль більшість людей світу продовжують йти своїми гріховними шляхами.

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 0 1

2011-10-21T23:02:00.000-07:00

Сьогодні я хотів би розпочати курс по вивченню Біблії за матеріалами доктора Глена Л.Томпсона(Вісконсінський Євангельський Лютеранський Синод)

Тема № 1

ОСНОВНІ ПЕРІОДИ БІБЛІЙНОЇ ІСТОРІЇ

Коли ми вивчатимемо землі і народи Біблії, буде корисним, якщо ми пам'ятатимемо основні періоди Біблійної історії. Вивчення кількох основних періодів та дат, що їм відповідають, допоможе нам в цьому. Наприкінці заняття вам слід:

1)Назвати і визначити дати для 9-ти основних періодів Біблійної історії.
2)Намалювати просту лінію часу, що показує ці основні періоди.

ДЕВ'ЯТЬ ПЕРІОДІВ БІБЛІЙНОЇ ІСТОРІЇ
Нижче зображена проста лінія часу, яка показує 9 основних періодів Біблійної історії: 1) Від Сотворіння до Авраама; 2) Патріархи; 3) Полон у Єгипті; 4) Вихід та Судді; 5) Об'єднане Царство; 6) Поділене Царство; 7) Вавилонське вигнання і Повернення; 8) Міжзаповітний період; 9) Період Нового Заповіту. Якщо ви зможете запам'ятати назви і дати цих періодів, це допоможе вам розмістити усі важливі події Біблійної історії в належному порядку та визначити їх ключові компоненти.

1) Від Сотворіння до Авраама (від Сотворіння до 2200р до Р.Х.). Цей період змальований в Книзі Буття 1-11. Він розповідає про створення Богом Всесвіту, гріхо-падіння, Потоп та зруйнування Вавилонської вежі. Ми не знаємо точної дати Сотворіння чи початку Потопу. Ми можемо лише розпочати датування подій у світі з 3000 – 4000рр до Р.Х. Ми можемо тільки приблизно називати самі ранні Біблійні дати. Однак відомо, що Авраам мав народитися біля 2200 року до Р.Х., і тому для нас є можливим більш точно датувати події, які слідували вже після цього.

2) Патріархи (2200 – 1850р до Р.Х.) Слово “Патріархи” походить від грецького слова, що означає “засновники роду”. Це слово ми вживаємо, коли говоримо про отців єврейського народу, особливо про Авраама, Ісака та Якова. Протягом цього періоду Авраам прибув до землі Ханаанської(Ізраїль). Наприкінці цього періоду Яків з родиною увійшли в Єгипет, щоб жити разом із Йосипом, бо сильний голод був в той час на Близькому Сході. Книга Буття 12-50 розповідає про цей період.

3) Полон в Єгипті (1850 –1450р до Р.Х.) Діти Ізраїля перебували в єгипетській неволі біля 400 років. Біблія не багато розповідає нам про цей період, окрім того факту, що єгиптяни через деякий час після смерті Йосипа перетворили нащадків Якова на рабів і зробили їх життя дуже гірким, змушуючи до тяжкої праці. В кінці цього періоду Бог послав Мойсея, який був покликаний Богом разом із братом Аароном для того, щоб вивести Божий народ із єгипетського рабства.

4) Вихід та період Суддів (1450 – 1050р до Р.Х.) Цей період починається Виходом із Єгипту і завершується помазанням Саула на першого царя Ізраїля. Протягом цього періоду ізраїльтяни 40 років ходили в пустині після свого Виходу із Єгипту. Це також був період завоювання землі Ханаану і правління Ісуса Навина та Суддів, що піднімалися як лідери Ізраїля. Ми навчаємося про цей період із Книг: Вихід, Левит, Числа, Повторення Закону, Ісуса Навина, Суддів, 1Самуїла та Рут.

5) Об'єднане Царство (1050 – 950р до Р.Х.) Це час правління перших трьох царів Ізраїля – Саула, Давида та Соломона. Ці славні часи тривали біля 100 років, і були порою найбільших досягнень Ізраїля. Більше прочитати про цей період можна в Книгах Самуїла, Царів та Хронік.

6) Поділене Царство (950 – 600р до Р.Х.) Протягом цього періоду народ Ізраїля був поділений на два ворожих царства: Царство Ізраїля на півночі та Царство Юди на півдні. Царство Ізраїля завершило своє існування у 725-му році, коли Асирійці спустошили його. Царство Юди тривало трохи довше, доки в 600-му році не було зруйноване Вавилонянами. Ми читаємо про цей період в Книгах Царів та Хронік, а також і в інших, окрім трьох останніх пророків Старого Заповіту.

7) Вавилонське вигнання і повернення в Ізраїль (600 – 400р до Р.Х.) 70 років євреї із південного Царства Юди були у Вавилонській неволі. Книги Ездри та Неемії, Даниїла та останніх трьох Малих пророків(Огія, Захарії та Малахії) розповідають про період у Вавилоні і про те, як євреї повернулися відбудовувати місто Єрусалим та його Храм.

8) Період між Заповітами (400р.до Р.Х. – 0) Період між Заповітами ми називаємо Міжзаповітним. Це ім'я ми даємо періоду історії від завершення останньої книги Старого Заповіту(книга Малахії, написана біля 400-го року) і до народження Христа. Книги, що звуться Апокрифами (які не вважаються богодухновенними) розповідають дещо про історію цього періоду. В цей час грецькі (Птоломеї та Селевкиди), а потім єврейські династії, відомі як Макавеї, правили Ізраїлем.

9) Період Нового Заповіту (0- 100р) Ісус народився в 0-му році(хоча фактично це сталося трошки раніше, ймовірно між 4-6рр. до Р.Х.). Останній з Апостолів Іван, помер незадовго до 100-го року н.е. Між цими двома датами відбувалися події Нового Заповіту і були написані Книги Нового Заповіту. Ось чому ми називаємо цей час періодом Нового Заповіту.

Отже, це є 9 основних періодів Біблійної історії. Дати, які ми називали не є абсолютно точними, але заокругленими, щоб їх було легше запам'ятовувати. Вивчивши ці періоди та їх дати, ви матимете добрий нарис Біблійної історії, що допоможе вам у вашому вивченні Біблії.

5)К.Г. Літтл «Знайте правду про: вчення про тисячолітнє царство і навернення Ізраїлю»

2011-10-13T12:01:00.000-07:00

Навернення Ізраїлю.

Вважається, що це вчення ґрунтується на Посланні Апостола Павла до Римлян розділ 11 вірш 26: «І так увесь Ізраїль спасеться». Це вчення, звичайно, об`єднається з доктриною про Тисячолітнє царство, хоча для цього поєднання немає ніяких підстав. Однак ця доктрина приймається багатьма тими, хто відкидає усі тисячолітницькі погляди. Біблійний відступ вгорі, на який було зроблено посилання, як вважається ними, навчає про навернення Ізраїлю en masse, хоча більшістю прихильників доктрини про навернення євреїв в останні часи, слово «увесь» тлумачиться як «багато». Щоб прийти до правильного розуміння вислову в Посланні до Римлян(зазначеному вище), треба вивчити його зв’язку з контекстом. У Посланні до Римлян 10:19-21 Павло говорив про відречення Ізраїлю, як народу. На початку розділу одинадцятого, який одразу іде за тими словами, він запитує: «Отож я питаю: Чи Бог відкинув народа Свого?». І сам же на це відповідає: «Не відкинув Бог народа Свого, що його перше знав». Як доказ цього, він наводить свій особистий приклад залишку у великому відступництві в часи Іллі. Після цього він робить висновок у вірші 5: «Також і теперішнього часу залишився останок за вибором благодаті». А тоді до кінця розділу у віршах 25-27він каже: «Бо не хочу я, браття, щоб ви не знали цієї таємниці, щоб не були ви високої думки про себе, що жорстокість сталась Ізраїлеві почасти, аж поки не ввійде повне число поган, і так увесь Ізраїль спасеться, як написано: Прийде з Сіону Спаситель, і відверне безбожність від Якова, і це заповіт їм від Мене, коли відійму гріхи їхні!».
Уважно дослідімо Павлові аргументи, що він їх тут наводить. А вони такі: хоча Ізраїль, як народ був відкинутий, це відречення від нього не можна вважати як таке абсолютне або ж таке всеохоплююче, що жоден єврей після цього не спасеться. Тут Павлові була об’явлена таємниця про те, що жорстокість, яка сталась Ізраїлю, була «почасти» і жодним чином не всезмітаючої природи, що включала в себе кожну особу з євреїв. З іншого боку, ця жорстокість не представляється як така, що припинеться в майбутньому, але як така, що триматиме до того часу, «аж поки не ввійде повне число поган», тобто, до кінця теперішнього поширення; тому що ми не маємо права гадати, що повне число вибраних поган будуть зібрані до того часу, або ж, що колись буде такий період перед тим часом, що жоден поганин вже більше не спасеться.
У Євангеліях є подібна фраза – відбувається «час поган»(порівняйте Мт.24:14; Мр.21:24), цей вислів одразу продовжується негайними ознаками, які вказують на близькість Загального Суду. Тож вислів тут відповідно є еквівалентним до періоду сучасного поширення Євангелія.
Нам треба також зауважити на особливе використання слів Апостолом у вислові, що іде за його посиланням на введення повного числа поган. Він не каже: «І тоді весь Ізраїль буде спасенний», а « І так увесь Ізраїль спасеться». Це означає «таким чином» або «в такий спосіб»; а цілий контекст показує, що це має бути вірою. А віра є основною для Павла, як і для всього Святого Письма. Вона також завжди представляється, як особиста чи індивідуальна справа, а не як справа, що стосується людей масово, расово чи всенародно. Далі, віра чиниться через засоби благодаті, але ніколи засоби благодаті не сприймалися повсюди однаково усіма, кому вони надавалися. Тож відповідно, навернення Ізраїлю було б дивом благодаті такої надприродної природи, що перевернуло б Божественний план спасіння, що існував до цього часу, і запровадив би нову доктрину передпризначення виключно щодо Ізраїлю, яку ніде не знаходимо в Новозаповітному Писанні.
Ми маємо ключ до того, що саме Павло має на увазі під «усім Ізраїлем» у попередній частині Послання, в Посланні Апостола Павла до Римлян розіл 9 вірш 6, де він каже: «Бо не всі ті ізраїльтяни, хто від Ізраїля» і в Римлян 11:5, де він каже: «Також і теперішнього часу залишився останок за вибором благодаті». «Увесь Ізраїль» таким чином стосується не до нації євреїв чи до єврейського народу, як такого, але до правдивого Ізраїлю, до вибраного залишку, або ж як Павло ще в іншому місці зазначає: «Ізраїля Божого»(Гал.6:16).
Смисл Апостольских слів є просто такий: Коли Євангеліє завершить свою роботу серед поганських народів і повне число поган, серед яких розсіяні євреї, буде зібрано, прийде кінець і настане повне, вічне спасіння для всіх вірних віруючих, які складають правдивий Ізраїль, духовні діти Авраама(Рим.4:16).
Вчення Павла є таке, що Ізраїль, як народ залишиться в жорстокості до кінця; що єврейська раса буде розсіяна серед поган до Другого приходу Христового, і лише залишок із них спасеться під час поширення Нового Заповіту.
Поза Павловими листами, доказ того, що застосування терміну «Ізраїль» є Біблійним, знаходимо також і в Старозаповітніх пророків(порівняйте Єз. 20:40 з Єз.20:38, та Іс.19:25 з Іс.10:21).

Літня чверть

2011-07-24T12:02:00.000-07:00

В цьому році, з Божої ласки, мені пощастило в черговий раз відвідати семінарію Святої Софії в місті Тернополі, в якій проходили літні чверті для пастирів лютеранського вірісповідання. Тема чверті "Притчі Ісуса Христа" була цікава і багатогранна-як завжди, щось пригадав, щось почув нове. Також мав нагоду поспілкуватися з братами-одновірцями, як з України, так і з інших країн. Дякую Богу, за те, що Він дає мені можливість удосконалювати свої знання у Його Слові.

Новий причасник

2011-06-13T09:55:00.000-07:00

У неділю, святкове Богослужіння в громаді Святого Апостола Андрія Первозваного міста Чернігова почалося з урочистого сповідання євангельсько-лютеранської віри одним з "найстаріших" ))) її членів, Максимом Кудриком - у цей день він став причасником нашої Церкви. Максим, під моїм керівництвом, тривалий термін старанно досліджував Святе Письмо та книги лютеранського віросповідання. Вчора він вперше підійшов до Господнього Столу, щоб зустрітися з Христом віч на віч - споживаючи Його правдиві Тіло і Кров і отримати прощення.
Будь благословенний, Максиме!!!

4)К.Г. Літтл «Знайте правду про: вчення про тисячолітнє царство і навернення Ізраїлю»

2011-06-09T10:34:00.000-07:00

Продовження

Але погляньмо, що мається на увазі під «першим воскресінням» в Книзі Об’явлення 20:5-6. Чимало з цього місця беруть тисячолітники, які вважають, що це фізичне воскресіння всіх віруючих, яке відбудеться під час Другого приходу Христового; що ці люди царюватимуть з Христом протягом тисячі років, або на землі, або з небес; і що після закінчення цього періоду відбудеться загальне воскресіння, яке складатиметься тільки з невіруючих.
З посиланням на це можна сказати: ця передтисячолітницька ідея є історично порівняно пізнього походження. Це точка зору тих, хто не може прийняти висновків посттисячолітників, однак відчувають, що вони не повинні цілком відкидати ідеї про Тисячоліття. Це вчення з собою носить весь осуд хитрого хіліасту, і вона, так само, як і їхня точка зору теж не підходить до Книги Об’явлення 20, яка у вірші 12 представляє всіх померлих, що стоять перед Божим престолом для суду. Воно також не в спромозі пояснити звільнення Сатани на короткий час. А відділення воскресіння невіруючих тисячою років, суперечить самій ідеї загального воскресіння, заперечує точність картини Загального Суду, який описаний Христом у Святій Євангелії Матвія розділ 25 нехтує вчення Христа і Його Апостолів у багатьох Біблійних місцях. (Порівняйте Евангелія від Івана 2:24; 5:28-29; 6:40; 1 Послання Апостола Павла до Коринтян 15:22-24; Послання апостола Павла до Солунян 4:16-17). Розмірковуючи над значенням вислову «перше воскресіння», потрібно зауважити, що в попередній частині контексту не згадується про тіло. У вірші 4 Святий Іван каже: «І бачив я престоли та тих, хто сидів на них, і суд їм був даний, і душі стятих за свідчення про Ісуса й Слово Боже», і т. д. Це були душі тих, хто переніс мученицьку смерть заради Христа і Його Євангелія. Про них він каже: «І вони ожили, і царювали з Христом тисячу років». Це явно не видиме царювання з Христом на землі, а життя душ мучеників-святих з Христом на небесах. Вони страждали на землі і померли щодо їхнього тіла; але щодо їхніх душ, то вони живуть і царюють з Христом на небесах, розділяючи вічну радість.
Про решту мертвих Святий Іван каже: «А інші померлі не ожили, (не жили знову) аж поки не скінчиться тисяча років", тобто, душі тих, що померли в гріхах, не входять у царство блаженства, але приречені на вічну смерть.
Але про земне життя мучеників, відповідно до їхніх душ, Святий Іван каже: «Це перше воскресінняматиме » і « Блаженний і святий, хто має частку в першому воскресінні! Над ними друга смерть не матиме влади, але вони будуть священиками Бога й Христа, і царюватимуть з Ним тисячу років».
І так само, як не було сказано вгорі про «інших померлих», що вони після того не жили, так і тут не сказано, що царювання мучеників припиниться в кінці тисячі років. Мається на увазі те, що вони служитимуть Божому і Христовому світові без кінця, і що для них тисяча років є нічим іншим, як передування часові, коли вони в прославлених тілах житимуть і царюватимуть зі своїм Господом повіки віків. Звичайно ж, що цей щасливий стан душі цілком гідний того, щоб його називали «першим воскресінням», і благословення, яке їм проголошується-цілком виправдане! Перше воскресіння властиве душам і не надає жодної підтримки поглядам тисячолітників.
Специфічні зауваження до цієї доктрини можна перерахувати таким чином:
Вчення про Тисячолітнє царство (Тисячоліття) виступає проти тих місць у Писанні, які стверджують, що жодна людина не може знати наперед точного часу Другого приходу Христового, або ж визначити точний період, коли саме ця подія може відбутися( Порівняйте Дії1:7; Матвія24:36; 1 Коринтян 10:11).
Воно перебуває в протиріччі з такими місцями в Писанні, що описують Христове Царство, як духовне царство, яке надзвичайно контрастує з усіма земними царствами(Порівняйте Івана 18:36; « Тимофія 4:18; Євреїв 1:3; Ефесян1:20).
Воно суперечить Христовим характеристикам природи і завершення Євангельського віку, як це викладено у притчах про пшеницю і кукіль(Матвія 13) і про міни (Луки 19).
Воно припускає процвітаючий стан Христового царства в час Другого приходу в прямому протиріччі з Христовим особистим проголошенням і проголошенням Його Апостолів(Порівняйте Луки 18:84; Матвія 5:4,10; Дії14:22; 2 Тимофія 3:12; Римлян 8:17; Об’явлення 21:4).
Надії і сподівання християн ніколи не спрямовувалися до Тисячоліття ні Христом, ані Його Апостолами, але спрямовувалися перше до Його Другого приходу(Порівняйте Матвія розділи 24-25; Марка13; Луки 21; Дії 1:11; 2Солунян1:9-10; 1Солунян 4:17; 2 Солунян 2:1-12; 1Коринтян15:51-52; 2 Петра 3:12; Юди 14; Об’явлення 22:20).
Передтисячолітницька теорія подібним чином суперечить багатьом місцям у Новому Заповіті, які описують Загальний Суд, після якого одразу йде розподіл вічних нагород(Порівняйте Матвія 25:46; 2 Коринтян 5:10: Римлян 2:5-6).
Отже ми завершуємо, що вчення про Тисячолітнє царство немає ніякої підтримки в Книзі Об’явлення Івана Богослова розділ 20, а отже і ніякої підтримки в Писанні. В багатьох відношеннях воно стоїть у відкритому протиріччі чітким твердженням Писання. Воно зумовлює Третій прихід Христа, про який у Святому Письмі нічого не згадується. Ніде у Писанні ми не в змозі прочитати про два майбутніх приходи нашого Господа, одне для встановлення Тисячолітнього царювання, а друге для Осуду.
Вчення про Тисячолітнє царство вигадане людьми і не має основи в Святому Письмі.

3)К.Г. Літтл «Знайте правду про: вчення про тисячолітнє царство і навернення Ізраїлю»

2011-06-08T11:44:00.000-07:00

Продовження.

Тепер, коли дорога розчищена усуненням таких місць зі Святого Письма, які несамовито втискуються на служіння досліджуваній доктрині, ми готові вивчити Об’явлення 20, удавану основу цього вчення. Без жодної тіні сумніву приймається те, що слова «тисяча років» в цьому місці трапляються не один раз, п’ять разів. Але треба також визнати, що цей розділ є образним місцем і він розвивається у своїй образності. Тут говориться про ангела, який має ключі і кайдани у руці своїй, про змія, про безодню, і про печатку. Це все символічні терміни. Ключ, кайдани і печатка представляють силу і владу. Змій це Сатана, а безодня це пекло. Чому ж серед усіх символічних термінів треба виділяти слова «тисяча років» для якогось особливого тлумачення і стверджувати, що вони є реальним числом? Цілий контекст закликає до відповідності цих слів образам інших термінів. Ще більше це відбувається і в цьому місці, оскільки цей вираз ніде не вживається більше в Писанні щодо тривалості Месіанського царювання. Вираз «тисяча років» трапляється дійсно в Псалмі 90(89):4, Книзі Екклезіаста 6:6, і Другому Посланні Апостола Петра вірш 3 розділ 8, але в цілковито інших зв’язках, і без посилань на Месіанські часи.
Яке ж тоді значення «тисячі років» в Книзі Об’явлення 20? Це кругле число, символ періоду, тривалість якого відома Богові але невідома нам. Вираз означає період Месіанського царювання, або ж іншими словами теперішнього поширення Євангелія. Ця точка зору узгоджується зі свідченнями Писання ще в інших місцях та із загальним змістом Євангелія. Ісус Христос прийшов у світ, щоб знищити диявола і його діла( Євр. 2:14-15, 1 Ів.3:8) З Христовим торжествуючим воскресінням, вознесінням і посіданням по правиці Божій, Сатанинська сила була обмежена. Сатана був «зв’язаний», «замкнений» і над ним «було покладено печатку», так що він більше не міг зводити народи і мати на них такий вплив, як це було раніше. Через Євангеліє його панування зламалося і його влада все більше і більше нищилась. Кінець, як це визначено, в Книзі Об’явлення, дуже близький до того, як це стверджується в інших місцях Писання. Зазначте, зокрема, вірш 7: «Коли ж скінчиться тисяча років, сатана буде випущений із в’язниці своєї. І вийде він зводити народи» і т. д., наприклад, наприкінці цього періоду Сатана знову «на короткий час» матиме владу, якою він користувався до цього. Це перебуває у досконалій гармонії з пророцтвом Христовим і пророцтвами Його Апостолів про велике відступництво, яке Христос виявить на землі по Його поверненні у славі(Євангелія від Луки 18:8; 17:26-30; Євангелія від Матвія 34:37-39; Перше Послання Апостола Павла до Тимофія 4:1-3; Друге Послання апостола Павла до Тимофія 3:1-9: 4:3-4; Друге Послання Апостола Петра3:3-4). Ці міркування про період «тисяча років» синхронізуються з Новозаповітним поширенням, або ж з Євангельським віком

2) К.Г. Літтл «Знайте правду про: вчення про тисячолітнє царство і навернення Ізраїлю»

2011-03-22T12:53:00.001-07:00

РОЗДІЛ 2

Інший відступ із Нового Заповіту, який незмінно вмішується у вчення про тисячолітне царство його прихильниками, є 2 Солунян 2:3-10. Цей відступ вибудовує вчення про Антихриста. Оскільки Павло ніде не натякає про тисячолітнє царювання Христа із святими, то не зрозуміло, чому доктрина про Антихриста має пов’язуватися з вченням про тисячоліття. Але тисячолітники вважають, що такий зв'язок є необхідним, і, треба визнати, це додає їхній доктрині драматичних рис. Антихрист зображується ними, як окрема особа, монстр беззаконня, який постає приблизно в час Христового другого приходу і знищення якого позначить першу дію Христового тисячолітнього царювання.
Але дослідимо цей відступ відповідно до питання і подивімось, чи Павло навчає про таке поняття Антихриста, як це викладається тисячолітниками.
Павло запроваджує доктрину, між іншим, з огляду на вгамування неспокою серед солунських християн, що постав через помилковий погляд про негайність Дня Господнього.
Перш за все, він каже їм, що той день не настане, аж допоки не настане відступлення і виявиться беззаконник, призначений на погибіль. Варто зауважити, що він не каже: «аж допоки беззаконник не прийде або постане», але «виявиться». Є простий висновок, що той, хто вже існує, може бути виявленим.
Але для нас не є обов’язковим приходити до такого висновку. Апостол каже нам чітко: «Бо вже діється таємниця беззаконня». Він також посилається на певну перепону, яка заважала виявленню Антихриста, і це триватиме до того часу, аж поки вона не усунеться.
Далі він нагадує солунянам, що коли він перебував з ними, то про ці питання він говорив, проголошуючи, що після усунення тієї перепони виявиться беззаконник. Він говорить про «беззаконника», про «призначенного на погибіль», як уже існуючого і використовує дієслова теперішнього часу для опису його характеру, а саме: «Що противиться та несеться над усе, зване Богом чи святощами, так що Божому храмі він сяде, як Бог, і за Бога себе видаватиме».
І нарешті, він проголошує, що цей Антихрист триватиме до другого приходу Христового, «його Господь Ісус заб’є Духом уст Своїх і знищить з’явленням приходу Свого». В останніх двох віршах цього відступу він зазначає, як можна буде впізнати Антихриста, коли буде усунено перепону, а його буде виявлено.
Ці міркування показують, що Антихрист, описаний Павлом, не може бути окремою особою, монстр беззаконня, що постає перед кінцем світу, але це мусить бути якась установа або партія, що триватиме впродовж століть. Перепоною, що заважала його виявленню в часи Павлового послання, одноголосно ранніми Церковними Отцями вважалася Римська імперія, або ж її уособлення в Імператорові Риму. Тепер, оскільки існує доказ того, що папська влада постала на руїнах Римської імперії, і що це єдина система, яка триває протягом століть і дає обіцянку тривати до Другого Христового приходу, то простим смислом 2 Солунян 2:3-10 є те, що папство є Антихристом і воно зустріне свою останню погибель при другому приході Христа в Судний день.
І як влучно риси Антихриста, що дані Павлом у цьому відступі, якраз підходять папству! Поставивши себе над Святим Письмом, зробивши спасіння залежним від покори до себе, проголосивши себе непомильним, присвоєнням собі титулу заступника Христового на землі, узурпувавши духовні прерогативи та атрибути, «сів у храмі Божому», тобто в Церкві, і «несеться над усе, зване Богом чи святощами», «призначений на погибель», правдивий Антихрист. Це можна легко впізнати в ангелопоклонстві, в Марієпоклонстві, в поклонінні святим, у поклонінні мощам, у придорожніх хрестах забобонів і притворних чудесах, в його вченнях про мессу, про чистилище, про аскетизм, про церковні традиції, про скарбниці заслуг і надерогативні діла, про непорочне зачаття Діви Марії і про вознесіння на небеса, про непомильність папи і т. д. Яка влучніша характеристика може бути цьому дана, як не ці слова Павла: «За чином сатани буде з усякою силою й знаками та неправдивими чудами, і з усякою обманою неправди між тими, хто гине». Ця доктрина не знаходить ніякої підтримки тисячолітників.
Інші відступи, такі як Євангелія від Матвія розділ 26 вірш 29, да Христос говорить про царство Його Отця і 1 Послання Апостола Павла до Солунян розділ 4 вірш 17, де Павло говорить про святих, схоплених на хмарах, на зустріч Господню на повітрі, не вимагають ніяких коментарів, бо вони однозначно ніяким чином не посилаються на Тисячоліття. Дійсно, в останньому відступі це чітко виключено словами: « і так завсіди будемо з Господом».

Пішла до Бога моя матуся......

2011-03-11T22:43:00.000-08:00

Сьогодні, приблизно о 6 годині ранку, після тяжкої хвороби, пішла до Бога моя матуся.
З ранку я молився до небесного Отця, щоб Він полегшив страждання, які її мучили останнім часом земного життя. Господь почув мою молитву і забрав Свою дитину до Себе.
Матуся мала тверду віру в Спасителя, сповідувала лютеранську віру - покладаючись тільки на Господа.

1)К.Г. Літтл «Знайте правду про: вчення про тисячолітнє царство і навернення Ізраїлю»

2011-03-08T00:21:00.000-08:00

Розділ 1

Це вчення було домінуючою точкою єретеків і фанатиків з найраннішого періоду Церкви аж до наших днів. Це вчення є характерною наукою ебіонітів і монтаністів ранньої Церкви; містиків Середніх віків; перехрищенців ери Реформації і таких сучасних сект, як адвентисти, руселіти(свідки Єгови) та інших, що діють в наш час. Це також те вчення, в якому лютерани не виступають монолітно. Деякі його цілком відкидають, інші приймають його в одній або в іншій з його різноманітних форм.
Основним у вченні про Тисячолітнє царство є таке:
До Судного дня, Христос особисто повернеться на землю, і після воскресіння померлих святих або мучеників, або ж певної кількості вибраних, Він запровадить теократичне царство і царюватиме на землі протягом тисячі років, під час яких Сатана буде скутий ланцюгами, євреї навернуться до християнства, а лихим людям буде повсюди покладено край. В кінці цього царювання Сатану буде звільнено знову на короткий час і він зведе народи на землі і збере їх разом для останньої сутички проти війська під проводом Христовим.
Хоча це і основне вчення, існує багато його варіацій. Дехто розміщує Тисячолітнє царство після Другого приходу Христового. Відповідно до цієї точки зору, Христос по Своєму поверненню воскресить усіх віруючих. Тоді настане тисячолітнє царювання, яке вони розділять разом із Христом. Після цього настане загальне воскресіння, яке охопить тільки невіруючих. Тут знову є відмінності. Дехто розташовує це царювання з Христом у небесах, а інші приписують його царюванню з Христом на зелі. Але в одному тисячолітники погоджуються, а саме в тому, що 20-ий розділ книги Об’явлення є основою цієї доктрини.
Тож перед нами постає таке запитання: Чи навчає 20-ий розділ книги Об’явлення про Тисячолітнє царство в будь-якій із різноманітних форм? Перед обговоренням цього питання, усуньмо з доктрини про Тисячолітнє царство та інші місця з Писання, які невідповідним чином було втиснено на служіння цьому вченню. Серед найчастіше вживаних цитованих місць зі Старого Заповіту є Книга Пророка Ісаї розділ 65 вірш 25( порівняйте з Ісаї 11:6-9)
«Вовк та вівця будуть пастися разом, і лев буде їсти солому, немов та худоба, а гадові хлібом його буде порох!... Вони не чинитимуть зла й вигубляти не будуть на всій святій Моїй горі, говорить Господь».
Інший подібно вживаний Біблійний відступ є Книга Пророка Ісаї розділ 2 вірш 4:
« І Він буде судити між людьми, і буде численні народи розсуджувати. І мечі свої перекують вони на лемеші, а списи на серпи. Не підійме меча народ проти народу, і більше не будуть навчатися війни!»
Ці відступи застосовуються до Тисячолітнього царства, як докази про мирний характер. Однак в них немає навіть найменшого натяку на те, що вони стосуються тисячолітнього царювання Христа та святих чи то на землі, чи то на небесах. Їхній контекст чітко виявляє, що вони відносяться до Месіанських часів. Як треба розуміти такі Месіанські пророцтва, які говорять про фізичне відновлення, ми довідуємося з промови Святого Апостола Якова на Апостольському Соборі в Єрусалимі, коли він каже: «Мужі-браття, послухайте також мене. Симон ось розповів, як зглянувся Бог від початку, щоб вибрати люд із поганів для Ймення Свого. І пророчі слова з цим погоджуються, як написано: Потому вернуся, і відбудую Давидову скинію занепалу, і відбудую руїни її, і наново поставлю її, щоб шукали Господа люди зосталі та всі народи, над якими Ім’я Моє кликано, говорить Господь, що чинить це все! Господеві відвіку відомі всі вчинки Його»(Книга Дії Святих Апостолів Розділ 15 вірш 13 і подалі).
В цьому місці робота Павла і Варнави серед поган проголошена Яковом, як сповнення слів не лише пророків, яких він цитує, але й усіх пророків, які говорили про відновлення храму Давидового і про підняття його руїн. Відповідно до Якова, пророки використовували ці фізичні речі, священні для релігії, як об’єктивні церковні тексти для зображення майбутніх благословень, що мають настати в Месіанські часи. Варто зауважити факт, що ніде в Старому Заповіті нема жодного посилання на Месіанське тисячолітнє царювання.

Найкраще з "Порталів молитв" на 2 березня

2011-03-02T08:59:00.000-08:00

ЯКІВ БЕН-ЗАВЕДЕЙ

«І, взявши з Собою Петра, і Якова та Івана, Він зачав сумувати та й тужити. Марка 14:32

Кожна велика справа має певного виду виконавчий комітет. Дванадцять апостолів не були винятком. Петро, Яків та Іван виділяються в Євангеліях, як «велика трійка», яка супроводжувала нашого Господа у особливих випадках: наприклад, на горі Переображення або у Гетсиманському саду. Ці троє повинні були надавати Йому людську підтримку, якої ми всі потребуємо в кризових ситуаціях.

Хоча ці троє підвели Його, заснувши в саду, вони залишилися провідниками серед апостолів. Чи інші дев`ять учнів заздрили їм? Дуже можливо. Ми знаємо, якими невдоволеними вони були Заведеєвою матір’ю, коли вона виступала за своїх Якова та Івана.

Однак, заздрість є одним з наймарніших людських почуттів, які вражають людство. Вона шкодить нам, а не об’єкту наших заздрощів. Згадайте, Якова, як промовистий приклад. Ніхто не заздрив Якову вісім років по тому, у 41 році н. е. Чому? Тому що цар Ірод Агріпа1 відтяв йому голову (Дії 12:2). Якими смішними є наші тимчасові ревнощі, наші хвилинні заздрощі! Яків пішов за Христом у вічне життя, і так само можемо піти ми. Християни, які живуть у Христі, ніколи не повинні бути заздрісними.

Дякую Тобі, Господи, за Твій невимовний дарунок! Амінь.

Пол Л. Маєр/ 10 березня 1979 р.

Найкраще з "Порталів молитв" на 28 лютого

2011-02-28T09:16:00.000-08:00

Дивовижна тиша.

«Та Ісус йому відповіді не подав» Івана19:9.

Така приказка: «Мовчання – золото». Деколи мовчання є золотом. Але часто мовчання є визначним. Визначною рисою страждань нашого Господа було те, що Він майже не говорив протягом останніх 12 годин перед Своєю смертю.
Деколи Він навіть відмовлявся відповідати. Чинячи так, Він виконав передбачення Ісаї прло Месію: «Він гноблений був та понижуваний, але уст своїх не відкривав».
Але Його мовчання не було оманливим. Це було добровільне мовчання стражденного Спасителя. Він, як Син Божий і Замісник грішної людини, прийшов, щоб досягти визволення світу. Якби Він відповів на фальшиві звинувачення Своїх ворогів, захищаючи Свою невинність і вимагаючи справедливості, Він скасував би мету Своєї місії.

Це було спокуту вальне мовчання. «Господь узяв на Себе провини усіх нас». Своїм мовчанням Він поніс гріхи нашого язика. У дні брехні і пліток, проклять і брудних жартів нам необхідна більша віра у спокутувальне мовчання нашого Господа і сильніший намір використовувати наш язик для Його слави.

Сьогодні Ісус більше не мовчить. Вдень і вночі Він захищає нас, як наш Посередник, перед небесним престолом. Через Нього ярмо наших гріхів і жаль нашого серця постає перед Богом, вони почуті і їм дається відповідь. Сьогодні Він також запрошує нас: «Прийдіть до мене, …. І Я заспокою вас.»

Господи Ісусе, я іду, я іду. Амінь.

Юліус В. Акер/ 8 квітня 1963 р.

Найкраще з "Порталів молитв" на 25 лютого

2011-02-25T09:40:00.000-08:00

Це здійснений факт

Бо жертвоприношенням одним вдосконалив Він тих, хто освячується (Євреїв 10:14).

Як часто, здається, ми починаємо справу, яка ніколи не буде закінчена! Так багато справ починаються з добрими намірами, але ніколи не доводяться до завершення. Деколи ми починаємо щось робити і виявляємо, що не можемо закінчити розпочате самотужки. Нам потрібна чиясь допомога.

З нашим Богом це не так! Ще перед закладинами світу Він визначив наперед, що визволить і врятує Своїх людей. Його план був досконалим і довершеним. Він пообіцяв послати Спасителя, Того, Хто стане замісником і жертвою за всіх людей. Ось що означає Ісус для нас. Він поніс наші гріхи у Своєму тілі на хрест, і Його ранами ми зцілені.
Нічого не можна додати до Його досконалої жертви. Ми не можемо співпрацювати з Богом чи допомагати Йому у Його великій роботі нашого спасіння. Було одне жертвоприношення. І у цьому віддані Свого Сина Бог вдосконалив тих, хто є Його через віру. Нам не потрібно робити себе «правильнішими» перед Богом. Це насправді неможливо. Його жертвоприношення є повним. Через нашого замінника ми є досконалими повік!

Господи Ісусе, дякую Тобі за Твою досконалу праведність, яку Ти заслужив для нас, і яка є нашою через віру в Тебе. Амінь

Аугуст Т. Менніке/ 1 травня 1984р.

Найкраще з "Порталів молитви" на 21 лютого

2011-02-21T10:21:00.000-08:00

Життя для Ісуса

«А вмер Він за всіх, щоб ті, хто живе, не жили вже для себе самих, а для Того, Хто за них був умер і воскрес» 2Коринтян 5:15

Над дверима однієї церкви в Німетчині з каменю витесане ягня. Історія така. Коли робітник працював на двіниці церкви, то втратив рівновагу і впав. Він впав на ягня, яке паслося в церковному дворі. Удар був пом`якшений, і робітник уник смерті, але ягня загинуло. Із вдячності цей чоловік витесав з каменю над дверима церкви ягня. Це був пам*ятник вдячності ягняті, яке врятувало йому життя, втративши своє.

Було інше Ягня, Яке віддало життя за нас. Це був Ісус, Агнець Божий. Він помер за всіх. Ми були грішниками, що заслуговують смерті. Але Ісус поніс наші гріхи і помер замість нас. Його смертю ми одержали для себе вічне життя.

За це ми винні йому стільки вдячності, скільки ми ніколи не можемо повернути. Який пам`ятник потрібно збудувати Тому, Хто віддав Своє життя за нас? Нехай пам`ятником буде життя любові і подяки Йому. Коли ми вивчемо значення твердження «Христос помер за мене», наша відповідь буде: « Тому я буду жити за Нього. Коли я йду дорогою до неба, моє життя пройде у люблячому служінні Тому, Хто любив мене і помер за мене, і скерував мене на дорогу до неба.» Ми не можемо зробити принаймі це для Того, Хто зробив так багато для нас.

«Візьми моє життя, Господи, і нехай воно буде присвячене Тобі» Амінь.

Фелікс Крецшман/11 вересня 1963р.

УРОКИ ІЗ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО ГАЛАТІВ

2011-02-18T23:20:00.000-08:00

РОЗДІЛ 6.

Вірші 1-5: Апостол закликає носити насамперед моральні та духовні тягарі один одного, щоб таким чином виявляти себе за віруючих людей, християн. Пор. Римлян 15:1-3. Як також кожен із нас повинен насамперед зосереджуватися на власних проблемах і недосконалостях. Пор. Матвія 7:1-5; 1 Коринтян 11:28; 2 Коринтян 13:5. Святий Дух також підбадьорює нас нести свій хрест з покладанням на Христа, з гідністю та честю виправданої дитини Божої.

Вірші 6-11: Господь Святий Дух тут закликає нас до підтримки Церкви та пастирів, служителів Слова. Цим виявляється наша довіра до Господа, коли ми не боїмося від своїх заробітків виділяти достатню частку на підтримку служіння Євангелія. Пор. Филип’ян 4:14-19. Хто підтримує Церкву в цьому житті, того чекає щедра Божа нагорода. Пор. 2 Коринтян 9:6

Вірші 12-18: В останніх віршах цього листа Дух Господній через Апостола знову нагадує нам про тему цього послання: виправдання самою вірою, без діл Закону. Якщо ми маємо чимось хвалитися, то це – Христів хрест, на якому Спаситель здійснив наше викуплення від гріха, смерті та диявола. Світу з його повійними стандартами для нас більше не існує. Існує лише Христос, існуємо ми, як творіння нові, охрищені в Христа і зодягнені в Христа. Ми – нові творіння, ми Божі діти, які як і Павло можемо носити Ісусові рани на своїх тілах: вкаменування Дії 14:19; побиття Дії 16:22; 2 Коринтян 11:25; хвороби і всі інші переслідування за віру 2 Коринтян 12:7; Галатів 4:13-14. Апостол завершує свій лист благословенням братам та словом «Амінь», яке означає, що все, що сказане в листі є незаперечною правдою.

УРОКИ ІЗ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО ГАЛАТІВ

2011-02-11T09:54:00.000-08:00

РОЗДІЛ 4.
Вірші 1-7: Апостол Павло порівнює нас із дітьми. Він пише, що віруючі у часи Старого Заповіту перебували під законом, як під вихователем. Вихователь навчає, як жити, щоб у майбутньому діти не мали біди. І все-таки, батьком усіх віруючих є Отець. Просто діти ще на мають повних прав, бо ще не настав час. Але коли прийшов Христос, то ми набули вже повних прав дітей. Оскільки ми – діти Божі, то Господь посилає нам Духа Свого. Він тепер у нас живе. Пор. Римлян 8:9. Дух Божий тепер водить нас і спонукає славити Отця. Отже, ми діти Божі і спадкоємці Царства Божого.

Вірші 8-11: Коли ми діти Божі тоді ми поводимося, як Божі діти. Галати були раніше поганами і поклонялися божествам, намагаючись заслужити спасіння своїми ділами. Тепер галати, будучи виправдані і будучи божими дітьми, знову загравали із попередніми стихіями через те, що вони починали слухатися юдействуючих. Це – вчинок нерозумний. Пор. 3:1; 3:2-9. Апостол боїться чи не даремно він витратив на них стільки часу.

Вірші 12-16:2 Коринтян 12:7. Євангеліє Христове принесло їм повну радість, блаженство. Але де тепер їхня радість? Де тепер їхнє блаженство? Тепер їх обманули фальшиві проповідники і відібрали від них усю радість Євангелія, повернувши їх під панування закону. Павло бореться за повернення галатів до Євангелія, до Христа.

Вірші 17-20: Святий Дух через Апостола застерігає проти юдействуючих. Останні були християнами, але мали страх переслідувань від юдеїв. Пор. 6:12, 13. Тому вони навчали, що до спасіння не достатньо лише Христа, але треба ще й Закон. Ніби побожний додаток, але яку відмінність він чинить! Не може вихователь зайняти місце батька! Чи є в нашій країні християни, які у спасінні до Євангелія намагаються додати ще щось?

УРОКИ ІЗ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО ГАЛАТІВ

2011-02-04T22:33:00.000-08:00

РОЗДІЛ 3.

Вірші 1-5: Український переклад вживає слово «звів», але грецьке слово краще перекласти словом «зачарувати на зло» або «заворожити». Павло вживає таку сильну мову, щоб показати до якої міри вони відпали від Євангелія.У їхній церкві настільки чітко проповідувався Христос розп’ятий і спасіння самою вірою в Христа, що тільки диявольська наука могла так вплинути на колись вірних християн. Щоб повернути їх до Христа Апостол нагадує їм, що через проповідь Євангелія їм було дано Духа, Який оживив їх і учинив так багато добра серед них. А відкинувши Євангеліє про спасіння самою вірою в Христа і поклавши свою надію на спасіння ділами або на співпрацю своїми ділами з Богом для виправдання, будь-хто знову перетворюється не тіла без Духа Божого, а отже і без життя вічного. Павло задає їм питання, щоб вони могли прийти до вірної відповіді. І далі він нагадує їм про Авраама, який був спасенний винятково вірою.
Вірші 6-9: Авраам правильно вважався за отця єврейського народу. Авраам був віруючою людиною і він був виправданий перед Богом самою вірою. У спасінні юдеї покладалися на свою тілесну родинність із Авраамом, а не на віру в Месію. Таку надію Господь Ісус Христос засуджує. Він каже, що Авраам надіявся на Месію. Пор. Івана 8:56-58. Ці слова повторює Господь Святий Дух через Апостола Павла, наголошуючи на тому, що Авраам був виправданий вірою і саме вірою в Христа всі народи поблагословляться в Авраамові. Авраам був благословенний вірою в Христа. Так само і всі люди благословенні, спасенні самою вірою в Христа.
Вірші 10-14: Юдействуючі нав’язували християнам у Галатії дотримування Закону Мойсеєвого з усіма його обрядами та церемоніями на додаток до віри в Христа. Але якщо уважно подивитися на весь Закон, то можна зауважити безвихідне становище людини і її потребу винятково у Христі для прощення і вічного життя. Пор. Повторення Закону 27:26; Левит 19:2; Якова 2:10; Авакума 2:4. Ми спасенні тим, що Христос узяв усе прокляття за наші гріхи на Себе. Пор. Повторення Закону 21:23. Він учинив це, щоб викупити нас від прокляття Закону. Своїм досконалим життям і невинною смертю на хресті Ісус учинив історичною реальністю те, що Авраам і народи одержували раніше обітницею: прощення гріхів і наше вічне життя у Божому Царстві. І це прощення, це життя вічне ми одержуємо лише самою вірою у розіп’ятого і воскреслого Христа. Тією самою вірою, яку мав Авраам і Авакум.
Вірші 15-18: Обітниця була дана Авраамові і Павло запрошує нас прослідкувати те, як працює обітниця. Це повертає нас до Буття 22:18, 26:4, 28:14. Авраам спасся, бо він повірив у обітницю. Він не був спасенний Законом, але вірою. І так само вірою в Христа спасаємося і ми. Ніхто не вправі ламати заповіт. Заповіт ламають тільки шахраї. І хай боронить нас Бог від шахраїв у духовному світі, які навчають нас, що ми спасаємося ще чимось окрім як самою вірою у Христа!
Вірші 19-25:Господь Святий Дух пояснює через Апостола Павла:
1.Закон Мойсея не був первісним, але доданим (український переклад Огієнка не є вірним у цьому місці, адже грецьке слово prostiQhmi означає не давати, а додавати). Отже Закон було додано до чогось вищого, що вже існувало.
2.Закон мав справу із гріхом і «переступами», а не спасіням. Пор. Єзекіїля 18:20.
3.Закон мав обмежену тривалість дії «аж поки прийде Насіння».
4.Закон вимагав «Посередника»

А виправдовується людина самою вірою, без жодного діла Закону!
Вірші 26-29: Віра у Христа чинить праведність Христову нашою. Віра зодягає нас у Христа. Вірою у Христа немає рас, ані станів, ані статей. Усі рівні і всі однаково є Божими дітьми. Всі віруючі однаково мають спадщину Царства Божого.

УРОКИ ІЗ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО ГАЛАТІВ

2011-01-28T09:38:00.000-08:00

РОЗДІЛ 2.
Вірші 1-3: Павло багато мандрував у місії, і ось через 14 років він повернувся до Єрусалиму. Це, очевидно, сталося через 17 років по його наверненню до Христа. Про мандрівку до Єрусалиму і про проблеми, що її супроводжували, про перший Собор читаємо в Діях 15:1-31.

Вірші 4, 5: Апостол відстоює Біблійну правду про спасіння самою вірою без діл Закону. Він захищає громади віруючих від фальшивих братів, які до спасіння намагалися долучити також діла.

Вірші 6-10: Павло наголошує, що його апостольство не залежить від інших апостолів, від їхнього визнання. І все-таки вони проповідують одне і те саме послання. Вони є проповідниками Того Самого Христа і належать до тієї само Церкви. Але Павло трудиться серед язичників, тоді коли Петро серед євреїв. Хоча і Павло теж заходив проповідувати в синагоги. Пор. Дії 17:2, а Петро проповідував серед самарян. Пор. Дії 8:14-25. Павло відстоює своє апостольство, бо фальшиві брати стверджували про те, що не єрусалимські апостоли нижчі. «Це – не так!» - стверджує Павло, бо всі апостоли, і ті, що в Єрусалимі, і він – у спільноті.

Вірші 11-13: Апостол Павло наводить приклад, як він навіть докорив Апостолові Петрові за його поступливість юдействуючим. Петро був сильним раніше. Пор. Дії 11:1-3. Але тут, у Антіохії, материнській церкві для поган, проявилася його слабкість. Пор. Дії 11:19-26.

Вірш 14: За публічний гріх Павло виносить публічний докір. Павло виступає таким чином на захист євангельської правди.

Вірші 15, 16: Чудовий вірш 16, - у ньому підсумок євангельського вчення про виправдання самою вірою в Ісуса Христа. Євреї мали чудовий привілей – бути обраним народом Божим. Вони мали вчення про замісницьку жертву Месії. Але часто це вчення затьмарювалося вченнями іншими, людськими, тими, що наголошували на самоправедності. Це вчення засуджує Бог. Це вчення відкидається Божим Апостолом, а натомість увагу галатійських церков і нашу привертається до правди Божого послання у Євангелії.

Вірші 17-18: Тут Апостол говорить про гріх повернення до покладання на виконання Закону, тобто на діла, які були приписані Законом. Зауважте, як тепер Павло відвертає акцент від гріха слабкості Петра і спрямовує його на себе. Адже і Павло добре знає, що таке шукати виправдання через діла Закону. Відвертання акценту гріха від нашого ближнього на себе є добрим прикладом для наслідування. Адже таким чином ми показуємо, братам, що каються, що і ми – грішники.

Вірші 19-21: Апостол визнає безнадійність свого становища та становища будь-якої людини, яка намагається виправдатися ділами. Але він вірує в Євангеліє і Євангеліє чинить Павлову участь у Христових заслугах. Це відбувається вірою. І вже не Павло живе, а Христос живе в Павлові, і в кожному християнинові. Не вимоги Закону, але любов до Спасителя рухають Павлом провадити життя послуху Богові. Якщо людина покладається у своєму спасінні на діла хоча б частково, то для неї «надармо Христос був умер!»

УРОКИ ІЗ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО ГАЛАТІВ

2011-01-20T11:33:00.000-08:00

РОЗДІЛ 1.
Вірші 1-5: Лист починається з типового, як на той час, привітання (побажання миру). Але в даному випадку Апостол Павло вкладає у своє привітання набагато більший смисл – благословення благодаттю і миром Божими. Апостол звертається до церков у Галатії, де більшість вже, очевидно, складалася із навернених із поганства. Пор. Дії 14:21-23. Павло нагадує про своє апостольство, яке він отримав через особисту видиму зустріч з Христом, бо саме його апостольство було піддано нападам з боку фальшивих «братів.» Павло ж звертається до тих до кого він проповідував упродовж перших місіонерських подорожей. Це – його правдиві віруючі брати. Пор. Филип’ян 4:21, 22. Він благословляє їх благодаттю і миром. Перше причина, потім – наслідок. Перше благодать Божа. Потім – мир з Богом. Саме їх Павло захищає в цьому листі.
Вірші 6-10: Апостол Христа одразу переходить до розгляду проблеми. Вона полягала в тому, що фальшиві проповідники намагалися знову повернути християн у Галатійських церквах до полону Закону. Галатійські християни були спасенні самою вірою в Христа, а тепер їхнє вічне життя перебувало у небезпеці через фальшиву доктрину про виправдання за допомогою добрих діл. Павло надто любить своїх братів, щоб так просто віддати їх знову у неволю диявола, світу та гріха. І з цієї ж любові до братів і до Христа, до вчення про те, що ми спасенні самою вірою в Христа, Апостол піддає анафемі (прокляттю) неправдивих проповідників, вовків у овечих шкурах. Пор. Матвія 7:15; Дії 20:29-31. Хай Господь боронить усі наші парафії від фальшивих проповідників, від вовків у овечих шкурах!
Вірші 11-12: Павло нагадує від Кого він отримав Євангеліє – від Самого Господа і Спасителя Ісуса Христа. Це – Євангеліє не те, що вигадують тодішні і сьогоднішні численні фальшиві учителі. Євангеліє Апостола Павла – це Євангеліє Христове про те, що ми виправданні самою благодаттю Божою, через віру в Христа, а не нашими ділами.
Вірші 13-14: Апостол також нагадує про своє минуле – він був активно переслідував Церкву Христову. Пор. 1 Коринтян 15:9; 1 Тимофія 1:13 і особливо Дії 26:9-11.
Вірші 15-17: Апостольство Павло не було від людей, а лише від Бога. Бог обрав Павла до цього ще до того, як він народився. Бог любить Павла і ми бачимо, як Бог звертається до Савла-переслідувача Церкви. Пор. Дії 9:4-6. Павлові не треба було шукати підтвердження свого апостольства в інших апостолів. Бог тримав Свого Апостола в Арабії, а потім у Дамаску. Пор. Дії 9:22.
Вірші 18-20: На Павла не мали впливу інші Апостоли. Про це він чітко зазначає у цих віршах. Власне, він був знайомий за той час лише з Апостолом Петром, у якого гостював упродовж 15 днів і з Яковом, братом Господнім, який вірив у той час і був старшим у Єрусалимській церкві. Вони його добре прийняли і визнали за Апостола. Пор. 2:9.
Вірші 21-24: Потім Павло знову з Єрусалиму пішов у Сирію. Отже знову його апостольство тривало незалежно від інших апостолів. Про його апостольську діяльність, про його відданість Христові та Його Слову читаємо в Діях 9:28-30 і 22:17-21. І люди славили Бога за Павла, який ширив Євангеліє. Таким чином Павло захищає своє добре ім’я правдивого та вірного Апостола Христового.

Уроки дослідження Біблії 9

2010-11-01T23:54:00.000-07:00

ЯК МИ ЧИТАЄМО І РОЗУМІЄМО БІБЛІЮ?

1.Моліться про Божу поміч.
Для Божих людей добрим є перед читанням Біблії помолитися. Пор. Псалом 118:18. Звісно, що сила Слова Божого не залежить ід наших молитов, але для віруючих. Як і в кожному ділі, молитися перед читанням Біблії є належним. Пор. 1 Коринтян 2:14. Ось деякі поради щодо того, як варто молитися перед читанням Біблії:
А) Шукайте Божої допомоги зрозуміти те, що ви читаєте;
Б) Моліться до Бога, щоб Він поблагословив вас через Його Слово зростанням у вірі та пізнанні;
В)Просіть про Його поміч у належному застосуванні Божого Слова у вашому житті;
Г)Просіть Бога, щоб Він допоміг вам запам’ятати те, що ви читаєте.

2.Розумійте те, що означають окремі слова .
Хоча це виглядає цілком зрозумілим, про це варто завжди пам’ятати. Тому, якщо ви не ставите за мету прочитати цілу Біблію за один рік, варто звертати увагу на окремі слова, і якщо значення слова не є зрозумілим, то варто звернутися до Біблійного словника або до Біблійної симфонії, щоб подивитися як це слово використовується в інших місцях Біблії. Це може стосуватися також і назв місцевостей, людей тощо.

3.Досліджуйте як ті слова вписуються у вужчий і ширший контексти.
Дуже важливим для вірного розуміння Писання є бачити, як слова вживаються у вужчому і ширшому контексті. Треба звертати увагу на порядок слів у реченні, підмет і присудок тощо. Розгляньмо напр. Римлян 3:23, 24. Який підмет у цьому вірші? Слово «всі.» Всі згрішили. Всі позбавлені Божої слави. І разом з тим всі виправдовуються через Ісуса. Це ми називаємо об’єктивним виправданням. І водночас Біблія навчає, що спасаються тільки ті, хто вірує в Ісуса. Це ми називаємо суб’єктивним виправданням. Пор. Римлян 3:28. Отже треба уважне дослідження вужчого і ширшого контексту.

4.Тримайтеся буквального значення, якщо Біблія не зазначає про інше.
Треба завжди дотримуватися буквального значення, якщо про інше не зазначено в самій Біблії (видіння, притча, порівняння тощо). Пор. 1 Коринтян 10:16; Івана 16:25; Дії 11:5; Луки 8:4, 9.

5.У притчах знаходьте точку порівняння.
У притчах часто вживаються порівняння, які використовують слово «як.» При знаходженні точки порівняння «як голубки», ми повинні зважати на те, що Господь не наказує нам відрощувати пір’я, але повторювати їхню невинність. Пор. Матвія 10:16.

6.Хай Писання тлумачить Писання.
В римо-католицизмі головним тлумачем Біблії є папа та ієрархія, у православ’ї Церква (знову ж таки через ієрархію), у реформатських громадах розум має відігравати головну роль. У лютеранстві Біблія витлумачується Біблією, Старий Заповіт найкраще розуміється через Новий Заповіт, складніші місця через простіші місця. Пор. Ісаї 7:14, Матвія 1:22, 23. Разом із тим треба пам’ятати, що читання Біблії щодня приносить все глибше і глибше розуміння Слова Божого. 1540 року Лютер писав: «У Біблії ми знаходимо щось нове щодня. Через 28 років по тому як я став доктором, я постійно читав і проповідував Біблію, і все таки я не стомився від цього, а щодня знаходжу в ній щось нове.»

7.Задавайте собі питання про те, що ви прочитали.
Часом корисно переглядати те, що ви прочитали. І ось декілька питань, які можуть нам допомогти краще зрозуміти прочитане:
1.Чи Бог говорить тут до мене чи до когось іншого? Пор. Буття 22:2; Матвія 6:25.
2.Які слова є Законом, а які слова є Євангелієм? У Біблії є дві головні доктрини – Закон (виявляє нам гріх) і Євангеліє (виявляє нам нашого Спасителя Ісуса Христа). Пор. Римлян 3:23, 24. Вчіться їх розпізнавати. Як також вчіться розпізнавати виправдання (що для нас вчинив Христос) і освячення (що ми будемо робити з вдячності за спасіння). Пор. 1 Петра 1:11-25.
3.Як прочитаний текст вказує на Христа? Пор. Івана 1:29; Івана 5:39; Ісаї 53:7.
4.Що є головним? Треба завжди пам’ятати, що Біблія не дає відповіді на всі питання, які нас можуть цікавити. Вона дає відповіді на головне питання: як нам спастися, щоб жити вічно?

8.Практичні пропозиції до читання Біблії і та інструменти для її дослідження
Чимало людей вагаються щодо того, як почати читати Біблію. Очевидно, що найліпше починати читати Старий Заповіт із книги Буття, а Новий Заповіт із Євангелія від Матвія. Щодо частоти читання, то варто принаймні прочитувати щодня один розділ за Старого Заповіту, один Псалом, один розділ Книги Приповістей і один розділ з Нового Заповіту. Для тих, хто хоче прочитати Біблію за один рік існують спеціальні розклади, а в англомовних країнах навіть спеціальні видання Біблії. Біблію треба читати щодня. Доктор Лютер прочитував Біблію двічі на рік. Він писав: «Протягом багатьох років я тепер читаю Біблію двічі на рік. Якби Біблія була великим, могутнім деревом, а всі її слова були гілками, то я доторкувався до кожної гілки в намаганні пізнати, що там було і що вона пропонувала.»
Краще пізнавати Біблію допомагають Біблійні словники, як-от: Словник-довідник Біблійних осіб, племен і народів (Київ «Україна», 1995), а також Біблійні атласи, які в переважній кількості поки-що доступні російською мовою. Добрим знаряддям стануть також коментарі до Біблії, які видаються фундацією «Лютеранська спадщина» і скорочені коментарі, які готуються пастирями УЛЦ. Коментарі інших церковних спільнот треба використовувати обережно, тому що в них можуть закрадатися серйозні доктринальні помилки.

УРОКИ ІЗ ДОСЛІДЖЕННЯ БІБЛІЇ 8

2010-08-21T08:02:00.000-07:00

ЯК БІБЛІЯ ДІЙШЛА ДО НАС?

Частина друга

1.Типи матеріалів для писання
Нині у нас є чималий вибір засобів збереження інформації: від олівця з папером до комп’ютерних технологій. Раніше таких засобів не було. Бог об’являв Себе пророкам і наказував записати Його об’явлення, яке є необхідним для нашого спасіння. Пророки або самі записували об’явлення Боже, або диктували його помічникам. Пор. Єремії 36:27. При цьому вони користувалися різними матеріалами. Пор. 2 Тимофія 4:13.

Матеріал Опис
Шкіра тварин Груба, в досить великих звитках
Папірус Недорогий, дещо подібний до паперу
Тонкий пергамент Дорогий, високоякісний матеріал, що вироблявся зі шкір антилоп, телят, козенят або ягнят
Пергамент Вироблявся із шкір кіз або овець
Палімпсест Пергамент, на який здійснювався перезапис
Папір Винайдений у ІІ столітті, поширений на ХІІІ століття

Старозаповітні Писання копіювалися на сувої і зберігалися, як правило, у синагогах. Пор. Єремії 36:2; Луки 4:17, 20. Копіювання не було простим. Часто лише за однієї помилки весь сувій мав бути переписаним знову. Так само і Новозаповітні Писання копіювалися і переписувалися. (Чи ви коли-небудь натрапляли на друкарську помилку у своєму виданні Біблії?) Часом у копіювання закрадалася помилка, а часом дехто змінював частину речення для підтвердження своєї доктрини. Тому важливою була звірка тексту на відповідність оригіналові. Часом видавці намагалися «виправити» помилкові, на їхню думку, місця з Біблії. Напр. Еразм Роттердамський відкинув вірші 7 і 8 з 1 Івана 5. На його думку їх не було в оригіналі. Згодом виявилося протилежне і він був змушений включити ці слова у Новий Заповіт 1520 р.

2.Велика надійність копій
На жаль, оригіналів Писань не збереглося, але збереглися добрі і надійні копії. Найнадійніша і найпоширеніша копія писань Старого Заповіту виконана мазоретськими книжниками за 1000 років до Р. Х. Вони зібрані у видання відоме всім серйозним богословам Biblia Hebraica Stuttgartensia. Іншими копіями Старозаповітних писань є Самаритянське П’ятикнижжя, Септуаґінта і Сувої Мертвого моря. Так само і Ново заповітні копії є надійними. Вони поділяються теж на декілька типів: папірусові (100-300 Р.Г), їх дуже мало і тому вони найцінніші; унціальні, тобто написані великими грецькими літерами на пергаменті (300 – 900 Р. Г.); мінускульні, тобто написані малими грецькими буквами на пергаменті (800-1500 Р. Г.); і читання, теж на пергаменті для богослужінь. Також цінними є копії на вірменській, коптській, ефіопській, грузинській, готській, латинській і сирійській мовах.

3.Варіанти
Існує так зване питання варіантів. Воно стосується різночитань у давніх текстах. Але навіть різночитання є такими мізерними, що не мають жодного впливу на доктрину Церкви.

4.Оцінювання копій
Для визначення які копії є найкращої якості використовується текстуальний критицизм. Його метою є зберегти вербально натхненний текст Слова Божого. Різні дослідники використовують різні способи, напр. відбірка тексту за кількістю копій, або напр.. відбір тексту за найдавнішими манускриптами, або за їхньою регіональністю тощо. Найважливішим у всьому цьому пам’ятати про те, що Автором Нового Заповіту є Бог і прагнути знайти найточніший текст. Пор. 2 Тим. 3:16, 17.

5.Як щодо словесного натхнення?
Коли ми обговорюємо ці всі теми, то природно виникне ще одне питання: чи ми тоді можемо вірити в Боже натхнення Біблії? Відповідь є: звичайно, так! Адже всі ці текстуальні варіанти складають менше одного проценту від цілого Біблійного тексту. Окрім того, жоден з варіантів не змінює вчення Біблії. Тому ми беззастережно віримо в Богонатхненність цілої Біблії. Тому ми сповідуємо це Слово, як це робив Апостол Петро під натхненням Святого Духа, і як про це каже наш Спаситель Ісус Христос. Пор. 1 Петр. 1:24, 25; Матвія 24:35.

Літня чверть у Тернополі.

2010-06-13T09:40:00.000-07:00

На цьому тиждні - з 7 по 11 червня, я став слухачем літніх навчань для пастирів, які проходили в Лютеранській семінарії Святої Софії у місті Тернополі.
Курс викладав професор Джон Бруг, який дуже цікаво розповідав про практичне життя біблійних людей - в більшості евреїв Старого Заповіту.
Курс відкрив для мене багато нових сторінок біблійної історії, а також багато про що нагадав із раніше вивченного і трохи забутого.
Я з задоволенням відчув себе знову студентом семінарії, поспілкувався з братами - одновірцями з таких країн як Болгарія, Фінляндія та своїми земляками, згадав роки навчання, побродив вулицями міста Тернополя - отримав багато позитивних емоцій.
Дякую Богу, що Він створив для мене таку можливість!

Краса Божого творива.

2010-05-31T04:21:00.000-07:00

Ці квітки троянд розцвіли в мене на підвіконні - милуюся красою Божого творива і згадую троянду Лютера, символ правовірної, евангельської Церкви.

До нас приїхав, до нас приїхав наш .......... "дорогой"

2010-05-25T11:13:00.000-07:00

Особисто я згадав часи своєї "піонерсько-комсомольської" юності, коли дітей і студентів "замовляли" на різні комуністичні демонстрації.

"Але не так ви: хто найбільший між вами, нехай буде, як менший, а начальник - як службовець" (Лк.22:26).

ХРИСТОС ВОСКРЕС!

2010-04-03T23:35:00.000-07:00

"А Ангол озвався й промовив жінкам: "Не лякайтесь, бо я знаю, що Ісуса розп*ятого це ви шукаете.
Нема Його тут, - бо воскрес, як сказав. Підійдіть, - подивіться на місце, де знаходився Він.
Ідіть же хутко, і скажіть, що воскрес Він із мертвих, і ото випереджує вас в Галілеї, - там його ви побачите. Ось, вам я звістив!" (Мт.28:5-7).

УРОКИ ІЗ ДОСЛІДЖЕННЯ БІБЛІЇ 7

2010-03-18T01:46:00.000-07:00

УРОК 7. ЯК БІБЛІЯ ДІЙШЛА ДО НАС?

Частина перша

1.Біблія прийшла до нас через Божественне натхнення
Бог є автором Біблії.

Тому ми говоримо про Божественне натхнення Біблії. Пор. 2 Петра 1:21. Божі пророцтва зажди справджувалися. Саме так Бог казав визначати правдивість або неправдивість пророка. Пор. Повторення 13:1-4. Господь також закликає нас звіряти кожне об’явлення із Його Словом. Пор. Дії 17:10-12.

2.Запровадження Богом канону

Канон – грецьке слово, яким позначається стандартна вимірювальна лінійка. Біблія, яка є іншим грецьким словом, яке означає «книги», є каноном вчення, віри та життя християн. Сам Бог запровадив канон тим, що дав ці книги Своїм об’явленням, Своїм натхненням. Канон визначається Божим Словом, а не навпаки. Лютеранська Церква так визначає Канон:

Канон, тобто зібрання книг, які є авторитетом для Церкви, не є творінням Церкви. Радше Канон тихим історичним процесом увійшов у богослужебне життя Церкви і став частиною Церкви через Свій Божественний авторитет.

Отже, Церква визнає які книги є Каноном, впізнаючи голос Доброго Пастиря. Пор. Івана 10:27.

3.Божий авторитет – внутрішнє свідчення

Боже Слово несе Божий авторитет. І Божий авторитет визнається Божими людьми. Пор. Марка 1:22. Боже Слово має внутрішню силу. Через Боже Слово діє Святий Дух. Пор. Євреїв 4:12. Через Своє Слово Бог творить у наших серцях віру в Ісуса Христа. Пор. Римлян 10:17. Через Своє Слово Бог нас освячує. Пор. Івана 17:17.

4.Збирання та збереження Старого Заповіту

Писання свідчать про себе, що вони – Слово Боже. Люди, відповідно до Божого наказу, збирали Слово Боже та зберігали його для належного використання у своїй спільноті. Пор. Повторення Закону 31:26; Єгошуї 1:8. Божий народ завжди проводив чітку різницю між Божим Словом (каноном) та іншою релігійною літературою. Пор. Єгошуї 10:13; Числа 21:14. Таким чином Канон Старого Заповіту був вже сформованим і завершеним за 400 років до народження Ісуса Христа, а за 200 років до народження Спасителя від Діви Марії, всі 39 Старозаповітних книг Божого Слова були чітко відділеними від іншої релігійної літератури.

5.Свідчення Христа

Найкращим свідченням для нас є, звичайно, свідчення Бога Христа. Він свідчить про те, що вся Біблія свідчить про Нього і про спасіння вірою в Сина Божого. Христос підтвердив авторитет Божих пророків. Пор. Івана 5:39; Луки 24:44; Луки 16:29; Матвія 8:4; Матвія 13:14; Матвія 22:43, 44; Матвія 24:15. Господь також вказав на Канон Нового Заповіту, який дається Святим Духом через Євангелістів і Апостолів. Пор. Івана 6:63; Івана 6:68; Івана 8:31, 32; Івана 16:12-15.

6.Свідчення Христових апостолів

Христові Апостоли свідчили про канонічність та правдивість і Старого, і Нового Заповітів. Пор. 2 Тимофія 3:16; 2 Петра 1:19-21; 2 Петра 3:2; 2 Петра 3:15, 16; Ефесян 2:20. Зауважте, що Апостол Петро підтверджує у своєму 2 Соборному посланні канонічність листів Апостола Павла.

7.Неканонічна література

Деякі книги ніколи не належали до Канону, тобто вони ніколи не були Божим Словом, хоча й були в багатьох випадках доброю релігійною літературою. Зауважте, що більшість цих книг написані після завершення Канону Старого Заповіту. Тут ми наводимо назви та дати такої апокрифічної літератури:

Книга Приблизна дата
Книга мудрості Соломонової або Книга Мудрості 30 р. до Р. Х.
Екклезіястика або Сіраха 132 р. до Р. Х.
Товит 200 р. до Р. Х.
Юдит 150 р. до Р. Х.
1 Ездри 150-100 р. до Р. Х.
1 Маккавеїв 110 р. до Р. Х.
2 Маккавеїв 110-70 р. до Р. Х.
Варуха 150-50 р. до Р. Х.
Лист Єремії 300-100 р. до Р. Х.
2 Ездри 100 Р. Г.
Додаток до Естер 140-130 р. до Р. Х.
Молитва Азарії або Пісня Трьох Мужів 100 р. до Р. Х.
Сусанни 100 р. до Р. Х.
Вел і Змій 100 р. до Р. Х.
Молитва Манасії 100 р. до Р. Х.

8.Перевіряйте писання

Як ми можемо знати про автентичність книг? Нам треба знову звертатися до Божого Слова. Пор. 1 Солунян 5:20-22; Об’явлення 2:2; 2 Солунян 2:2; Об’явлення 22:18, 19.

9.Загальне прийняття Канону та деякі питання, які все ще залишилися

На повне прийняття християнським світом всіх Ново заповітних книг пішло чимало років. Двадцять книг Нового Заповіту були прийняті одразу. Ми ці книги називаємо homologoumena (прийняті одностайно). Сім книг Нового Заповіту вважалися за antilegomena (виступили проти). До них належать:
1. Євреїв – не був відомий письменник.
2. Якова 2 – видавалося, що тут було протиріччя із Євангелієм.
3. 2 Петра – не було впевненості, що саме Апостол Петро написав цей лист.
4. 2 Івана – не дійшло до всіх громад швидко.
5. 3 Івана - не дійшло до всіх громад швидко.
6. Юди 14 і 15 – видавалося, що тут вживалися цитати з-поза Біблії.
7. Об’явлення – його було тяжко зрозуміти.

Приблизно на 300 рік нашого Господа всі ці книги також були включені в Канон Нового Заповіту і таким чином було завершено формування Нового Заповіту. Жодна інша книга вже не може називатися Словом Божим аж до повернення у славі нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа.

УРОКИ ІЗ ДОСЛІДЖЕННЯ БІБЛІЇ 6

2010-03-10T03:32:00.000-08:00

УРОК 6. ХРОНОЛОГІЯ НАПИСАННЯ КНИГ БІБЛІЇ

СТАРИЙ ЗАПОВІТ

Книга Богонатхненний письменник Приблизна дата написання (роки)
Буття Мойсей 1446-1406 до Р. Х.
Вихід Мойсей 1446-1406 до Р. Х.
Левит Мойсей 1446-1406 до Р. Х.
Числа Мойсей 1446-1406 до Р. Х.
Повторення Закону Мойсей 1406 до Р. Х.
Єгошуї Можливо молодший сучасник Ісуса Навина 1300 до Р. Х.
Суддів Точно невідомо Перед 1000 р. до Р. Х. (перед тим, як Давид взяв Єрусалим)
Рут Точно невідомо 1000 до Р. Х.
1 Самуїлова Точно невідомо Після 930 до Р. Х.
2 Самуїлова Точно невідомо Після 930 до Р. Х.
1 Царів Точно невідомо 586-538 до Р. Х.
2 Царів Точно невідомо 586-538 до Р. Х.
1 Хронік Можливо Ездра 450 до Р. Х.
2 Хронік Можливо Ездра 450 до Р. Х.
Ездри Ездра 440 до Р. Х.
Неемії Неемія 430 до Р. Х.
Естер Точно невідомо 470-465 до Р. Х.
Йова Точно невідомо Точно невідомо (можливо перед 2000 до Р. Х., а, можливо, пізніше)
Псалми Різні письменники, але в основному цар Давид 1000 до Р. Х. (Псалом 90 (пісня Мойсея) 1400 до Р. Х.)
Приповістей В основному цар Соломон Перед 930 до Р. Х.
Екклезіяста Соломон Перед 930 до Р. Х.
Пісня над піснями Соломон Перед 930 до Р. Х.
Ісаї Ісая 700 до Р. Х.
Єремії Єремія 626-586 до Р. Х. (останній розділ пізніше)
Плач Єремії Єремія Незадовго до 586 до Р. Х.
Єзекіїля Єзекіїль 593-571 до Р. Х.
Даниїла Даниїл 530 до Р. Х.
Осії Осія 750-715 до Р. Х.
Йоіла Йоіл Точно невідомо
Амоса Амос 760-750 до Р. Х.
Овдія Овдій Точно невідомо
Йони Йона 780 до Р. Х.
Михея Михей 700 до Р. Х.
Наума Наум 630 до Р. Х.
Авакума Авакум 609-605 до Р. Х.
Софонія Софоній 632-622 до Р. Х.
Огія Огій 520 до Р. Х.
Захарії Захарія 520-518 до Р. Х.
Малахії Малахія 433 до Р. Х.

НОВИЙ ЗАПОВІТ
Книга Богонатхненний письменник Приблизна дата написання (роки)
Матвія Матвій Р. Г. 50
Марка Марко Р. Г. 63
Луки Лука Р. Г. 60
Івана Іван Р. Г. 90
Дії Лука Р. Г. 62
Римлян Павло Р. Г. 56/57 (зима)
1 Коринтян Павло Р. Г. 56 (весна)
2 Коринтян Павло Р. Г. 56 (можливо осінь)
Галатів Павло Р. Г. 49 (або 51/52)
Ефесян Павло Р. Г. 60/61
Филип’ян Павло Р. Г. 62
Колосян Павло Р. Г. 60/61
1 Солунян Павло Р. Г. 51
2 Солунян Павло Р. Г. 51
1 Тимофія Павло Р. Г. 63
2 Тимофія Павло Р. Г. 67
Тита Павло Р. Г. 66
Филимона Павло Р. Г. 60/61
Євреїв (Лютер припустив, що Аполлос) Р. Г. 65-69
Якова Яків Р. Г. 45-49
1 Петра Петро Р. Г. 62
2 Петра Петро Р. Г. 64
1 Івана Іван Р. Г. 90
2 Івана Іван Р. Г. 90
3 Івана Іван Р. Г. 90
Юди Юда Р. Г. 75-80
Об’явлення Іван Р. Г. 95

СТАРОЗАПОВІТНА ХРОНОЛОГІЯ

Подія Приблизна дата (роки)
Авраам 2166-1991 до Р. Х.
Божа обітниця Авраамові Авраам переходить в Ханаан 2091 до Р. Х.
Сара 2156-2029 до Р. Х.
Ісаак 2066-1886 до Р. Х.
Яків 2006-1859 до Р. Х.
Яків втікає до Гарану 1929 до Р. Х.
Йосипа продано в рабство 1898 до Р. Х.
Яків і cім’я переходять до Єгипту 1876 до Р. Х.
Мойсей 1526-1406 до Р. Х.
Вихід із Єгипту 1446 до Р. Х.
Ізраїль входить у Обіцяний Край 1406 до Р. Х.
Саул – правлячий цар 1050-1010 до Р. Х.
Давид – правлячий цар ¬1010-970 до Р. Х.
Соломон – правлячий цар 970-930 до Р. Х.
Початок будівництва Храму 966 до Р. Х.
Асирійці захоплюють Самарію 722 до Р. Х.
Перші євреї вислані до Вавилону 605 до Р. Х.
Вавилонська армія руйнує Єрусалим 586 до Р. Х.
Кір проголошує, що єврейські вигнанці можуть повернутися до Єрусалиму 538 до Р. Х.
Ездра прибуває до Єрусалиму 458 до Р. Х.
Неемія прибуває до Єрусалиму 445 до Р. Х.

НОВОЗАПОВІТНА ХРОНОЛОГІЯ

Подія Приблизна дата (роки)
Народження Ісуса Христа 5 до Р. Х.
Хрищення Ісуса Христа Осінь, Р. Г. 26
Смерть і воскресіння Ісуса Христа Квітень, Р. Г. 30
Павлова перша місійна подорож Р. Г. 46/47-48
Собор у Єрусалимі Р. Г. 49
Павлова друга місійна подорож Р. Г. 49/50-52
Павлова третя місійна подорож Р. Г. 53-57
Павлове ув’язнення у Кесарії Р. Г. 57-59
Прибуття Феста, Павлова подорож до Риму Р. Г. 59
Павлове перше ув’язнення у Римі Р. Г. 60-62
Падіння Єрусалиму Р. Г. 70
Іван пише Об’явлення, останню книгу Біблії Р. Г. 95

ЮВЕНАЛЬНА ДИКТАТУРА

2010-03-05T01:55:00.000-08:00

"Шануй свого батька і матір свою, щоб довгі були твої дні на землі" - Четверта Заповідь.

ЮВЕНАЛЬНАЯ ДИКТАТУРА
В последнее время в России все чаще поднимается тема создания в государстве органов ювенальной юстиции. Для многих этот термин пока еще остается незнакомым и непонятным, хотя проблематика вопроса очень существенная, и в случае принятия соответствующих законодательных актов, обеспечивающих ее деятельность, с последствиями может столкнуться каждый россиянин.
Тема ювенальной юстиции особо актуальна для христиан. В отличие от людей этого мира, христиан не нужно убеждать в важности воспитания детей. Каждый верующий родитель желает все самое лучшее, что Бог произвел в его жизни, передать своим детям, воспитать их в системе духовных ценностей, чтобы когда они вырастут они не только не оставили путь веры, но, если возможно, даже пошли дальше. А это, как известно, невозможно без того, чтобы ограждать отпрысков от негативного влияния разрушительных мирских веяний. Причем, я думаю, что каждый родитель знает, что процесс воспитания не может строиться на уговорах, иногда родительский авторитет приходится отстаивать более твердыми методами. А сама идея, что ребенок в состоянии самостоятельно определить, что такое хорошо и что такое плохо, в реальности является полным абсурдом.
Так что же такое ювенальная юстиция? Большой юридический словарь дает нам определение, что "ЮЮ - правосудие по делам несовершеннолетних, включающий особый порядок судопроизводства, отдельную систему судов для несовершеннолетних (ювенальных судов), а также совокупность идей, концепций социальной защиты и реабилитации несовершеннолетних правонарушителей".
Действительно, изначально еще в 19 веке идеи ювенальной юстиции формировались, как разработка системы для борьбы с детской преступностью. Но очень быстро один смысл сменился на другой, и сегодня ЮЮ эволюционировала в систему органов обеспечивающих защиту несовершеннолетних от… кого бы вы подумали?.. их собственных родителей.
Кто-то скажет: конечно, мы иногда слышим из СМИ про случаи жестокого обращения родителей с детьми, неужели это никак не нужно решать. Соглашусь, такие случаи имеют место быть и разбираться с ними нужно. Но как в пословице: научи дурака Богу молиться, он себе весь лоб расшибет. Так и в этом мире, отвергающем Бога, зачастую самые лучшие идеи в своем воплощении не только не приносят пользы, но напротив, становятся разрушительными.
Кто бы мог подумать, что рожденные христианами идеи демократии, свободы личности, совести, средств массовой информации, которые несли освобождение угнетенным и дали людям возможность реализации данных Богом талантов, по прошествии веков в секулярном обществе станут средством навязывания и пропаганды гомосексуализма и развратного образа жизни? Именно это уже произошло с идеей ювенальной юстиции. И если для многих россиян ювенальная юстиция - это пока еще не совсем понятный термин, многие европейцы уже столкнулись с ужасом этой разрушительной машины. Хотя и у нас, несмотря на отсутствие всей необходимой законодательной базы, уже в 20 регионах запущены пилотные проекты, обкатывающие ЮЮ в масштабах всей страны.
Лоббисты ювенальной юстиции говорят о необходимости коренных реформ в области защиты прав несовершеннолетних, но практически никогда не доходят до прояснения предлагаемых ими мер и особенно их последствий. Чтож, в этой публикации, проведя анализ правовых документов, публикаций в СМИ и международного опыта, мы сделаем это за них.
Что нас ждет?
Ювенальная юстиция провозглашает принцип приоритетности прав ребенка. То есть, права детей ставятся над правами взрослых. На практике это означает, что дети имеют право подавать на родителей и вообще на взрослых в суд. А суд, руководствуясь принципом приоритетности прав ребенка, становится на его защиту, разбирая конфликтные ситуации, верит прежде всего ребенку и пытается всячески его оградить от родителей-"правонарушителей".
Такая практика существует уже во многих странах, и везде, где это есть, немало свидетельств того, что дети весьма расширительно толкуют свои права, в чем им с охотой помогают специальные органы.
Совсем недавно на русском языке вышла книга "Пастернак против Нидерландов". Написал ее эмигрант Григорий Пастернак, бывший советский гражданин, ныне живущий в Голландии и занимающий активную позицию в работе с русскими эмигрантами зарубежом. Его дочь-подросток, подпав под дурное влияние, перестала учиться, начала прогуливать школу, требовать денег на развлечения и наряды, скандалить. При этом она стала жаловаться на родителей в службы защиты прав ребенка, говорила, что ее притесняют, не дают ходить по клубам и т.п. "Спасая" от родителей, девочку забрали в приют, а отца лишили родительских прав за то, что он стер косметику с лица девочки. Григорий дошел до Страсбургского суда, однако это ни к чему не привело.
Вообще, если родители попадают в поле зрения ювенальной юстиции, то, как правило, выступают в роли обвиняемых. Доказать свою правоту в большинстве случаев им не удается, поскольку права детей ставятся над правами взрослых и толкуются в либеральном ключе. Соответственно, родители уже не могут ограждать детей от влияния деструктивной масс-культуры, поскольку развращающие подростковые журналы, книги, фильмы, компьютерные игры и т.п. продаются свободно, и родительский запрет будет истолкован как нарушение права ребенка на получение информации и права на досуг. Выбор сексуальной ориентации подростками в либеральной парадигме Европы также уже не оспаривается, поэтому не могут родители воспротивиться и пропаганде гомосексуализма в подростковой среде. Наркомания тоже трактуется как, не самый лучший, но все же допустимый "альтернативный стиль жизни".
В Англии родители уже не могут в наказание лишить детей карманных денег, поскольку законом предусмотрена некая обязательная сумма, которую они обязаны давать детям с определенного возраста.
Расширительно-либерально толкуется понятие физического и психического насилия над ребенком. На Западе во многих странах уже введен законодательный запрет на любое физическое наказание, вплоть до безобидного шлепка. Библия все меньше вмещается в сознание европейцев. Слово Божье осуждает жестокость, но при этом говорит: "Кто жалеет розги своей, тот ненавидит сына; а кто любит, тот с детства наказывает его" (Прит.13:25), а также "Розга и обличение дают мудрость; но отрок, оставленный в небрежении, делает стыд своей матери" (Прит.29:15).
Неудивительно, что все больше подростков-европейцев приносят стыд своим родителям. Лишенные родительского авторитета и, как следствие, не имеющие влияния на воспитание своих детей, отцы и матери могут только со стороны наблюдать, как их дети познают "прелести" подростковой наркомании, раннего секса и даже гомосексуализма.
Российский опыт
Ну что я о Европе?! Для многих из нас - это где-то там, за "бугром", а у нас все иначе. Я уже сказал, что в 20 регионах России уже идет обкатка работы ювенальной юстиции. Естественно, пока нет Думского одобрения, эта деятельность мало финансируется и ведется очень осторожно, дабы не потревожить общественное мнение. Но уже и здесь имеются подобные негативные прецеденты.
Так, в Ростовской области", судья Воронова Е.Л., горячая сторонница ювенальной юстиции, рассматривала дело некоего опекуна Михова И.И., получившего по одной статье шесть месяцев исправительных работ, а по другой - пять (в сумме почти год) за жестокое обращение со своим одиннадцатилетним подопечным. В чем же заключалась жестокость? Цитируем справку: "выражал словесно и жестами угрозы побоями" (т.е. не бил, а видимо, говорил что-то вроде "ну, я тебе сейчас дам!", "смотри, ты у меня получишь", "что, ремня захотел?" и т.п.), "за незначительные проступки ставил несовершеннолетнего в угол на длительное время", а также "против воли и желания принуждал несовершеннолетнего принимать пищу". Обратите внимание, что не голодом морил, а напротив, пытался накормить!
Приведу еще один показательный случай, произошедший в начале этого года в Нижегородской области в многодетной семье Пчелинцевых, у которых отобрали троих малолетних детей, поместив их в социальное учреждение. Сергей Пчелинцев - общественный активист, незадолго до этого события, был вызван на беседу в УВД Нижегородской области, где от него потребовали прекращения участия в протестных мероприятиях в городе. Сергей категорически отказался, тогда борцы с экстремизмом пообещали создать его семье проблемы. Получилось! Я не берусь судить о деятельности этого человека, т.к. не знаком с ней и вполне возможно моя позиция была бы диаметрально противоположной, но шокирует сам факт такого решения вопроса.
Евангельских верующих, которые, не смотря на свой вклад в развитие и становление нашей страны, большую часть своей истории провели в гонениях и притеснениях, в семьях которых, как правило, воспитывается более 2-х детей, подобные методы "борьбы" должны волновать особо.
Примечательно, что единственным предъявляемым Пчелинцевым основанием для такого шага было недостаточное материальное положение в семье!? А если посмотреть статистику, сколько людей в нашей стране живут на грани или даже за чертой бедности, и что, у всех необходимо отнять детей? Так никаких детских домов не хватит! А как жили наши бабушки и дедушки, воспитывающие по 6-8 детей в условиях, которые мы сегодня иначе как нечеловеческими назвать не сможем? И неужели для государства целесообразнее отбирать детей у родителей и помещать их в приюты, оплачивая всю инфраструктуру этих учреждений, вместо того, чтобы увеличить пособия? Или детей будут отнимать для сведения личных счетов, захвата собственности, заглушения инакомыслящих или даже инаковерующих?
В российское законодательство о семье уже внесено понятие "ребенок в опасной ситуации". Ювенальная трактовка данного понятия позволяет подверстать под него практически 100% наших детей, о чем прямо говорят лоббисты ЮЮ. Бедность, стесненные жилищные условия, потеря родителями работы, развод, конфликты в семье, оставление ребенка без присмотра (например, в США детей до 13 лет по закону нельзя оставлять дома одних даже на непродолжительное время, иначе можно лишиться родительских прав) и многое другое может послужить основанием для изъятия детей из семьи. Да, здесь "опричникам" представляется целое поле для коррупции и произвола.
Что дальше?
Подводя итог, приведу выдержку из экспертного заключения юристов НП "Родительский комитет": "В рамках проектов ювенальной юстиции родители превращаются из законных представителей, обладающих правом на преимущественное воспитание своих детей, в мишень для правовых органов и социальных служб. Не может не волновать каждого родителя то, что данными законопроектами ставится под угрозу независимость семьи, ее право самостоятельно решать вопросы семейной жизни, право родителей определять приоритеты воспитания и устройства семейной жизни, традиционные детско-родительские отношения, исходящие из подчинения младших старшим. Возможность неконтролируемого вмешательства разнообразных структур в дела семьи и ограничение естественного права родителей на воспитание ребенка в избранной ими системе ценностей ведут к размытию функций семьи, ее естественных прав на независимое и саморегулируемое устройство, нивелируют конституционные принципы, "Закон о семье". В итоге можно с уверенностью прогнозировать резкое ухудшение детско-родительских отношений и обвальное разрушение института семьи в то время, как только здоровые, крепкие семьи могут быть надежным оплотом государства. Таким образом, введение ювенальной юстиции идет вразрез с заявленными приоритетами государственной политики России в области укрепления семьи".
Воспитание в семье предполагает послушание родителям и удержание ребенка от зла, в том числе путем запретов и наказаний, но реализованная система ЮЮ фактически лишает родителей их естественного права воспитывать детей и преимущественного права на определение системы и приоритетов их воспитания. Как христиане, мы, естественно, желаем, чтобы и наши дети переняли от нас нашу веру и систему ценностей. Но, как египетский фараон при исходе говорил израильтянам: "Пусть будет так, Господь с вами! я готов отпустить вас: но зачем с детьми?" (Исх.10:10), так происходит и сегодня.
В рамках системы ювенальной юстиции становится нормой судебное разбирательство детей со своими родителями, которые как бы ущемляют их права. Особенно уязвимыми делаются семьи, в которых детей стараются воспитывать в рамках традиционной христианской морали, удерживая от многочисленных соблазнов масс-культуры и развратного образа жизни. Именно такие родители, с точки зрения сторонников ювенальной юстиции, считаются преступниками, как бы подавляющими личность ребенка и лишающими его права на нормальное развитие. Не об этом ли предупреждал нас Господь говоря о последнем времени: "И восстанут дети на родителей" (Матф. 10:21).
Недавно в США закончился процесс над семьей эмигрантов Козловых, дети которых подали в суд на родителей за то, что те не согласились с их фривольным образом жизни. Каждый из родителей получил по 7 лет и 3 месяца тюремного заключения. С введением ювенальной юстиции такое станет возможным и у нас.
На сегодняшний момент Государственная Дума РФ в первом чтении приняла закон, предусматривающий создание специализированных ювенальных судов в системе федеральных судов общей юрисдикции. Пока на эту тему ведется общественная дискуссия, и от каждого из нас зависит, что в будущем будет с нами, нашими семьями, церквами, да и страной в целом. Ведь, что не говори, а дети - наше будущее. Сергей Киреев

Вбережи нас Боже від таких сімейних відносин між дітьми та батьками.....