Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 0 5

Тема № 5

ЄГИПЕТ


Від часу патріархів аж до падіння поділеного Ізраїльського Царства (2000-725 до Р.Х.) народ Ізраїля майже постійно контактував із своїм сусідом на південному заході - Єгиптом. Під час цього уроку ми зосередимо увагу на землях та людях Єгипту. По завершенні заняття вам треба буде вміти:

1)Назвати 3 географічні частини Єгипту та 2 його політичні поділи.
2)Назвати 2 найважливіших міста стародавнього Єгипту та землю, що була на півдні його.
3)Розповісти про одну подію, що мала місце в кожному з чотирьох основних періодів історії Єгипту.
4)Дати назву Єгипетським письменам.
5)Перерахувати 5 класів, на які ділилися люди у Єгипетському суспільстві.
6)Словесно описати мумію та вірування єгиптян щодо загробного життя

Земля Єгипту
Землі стародавнього Єгипту, якщо подивитись на карту країни, за формою нагадували квітку на довгому стеблі. Стеблом цієї квітки була ріка Ніл, довжина якої лише у Єгипті сягала понад 900км. Суцвіттям на верхівці цього стебла була Дельта, місцевість у Єгипті, де русло Нілу розділялося і розширювалося за 160км. перед тим, як його води вливалися у Середземне море. Одразу за суцвіттям, трохи нижче і з лівого боку є невеличкий бутон. Ця місцевість зветься Фаюм. Вона була багатою на озера і болота і тому земля тут була такою ж родючою, як землі вздовж берегів Нілу та у Дельті. Отже, ці три місцевості і були основними географічними районами стародав-нього Єгипту – Ніл, Дельта і Фаюм.

Єгипет можна також поділити політично на дві головні частини – Верхній Єгипет та Нижній Єгипет. Верхній Єгипет, це район на півдні, або ж у верхній частині Нілу. Нижній Єгипет - це район, що знаходиться навколо гирла Нілу і там, де він впадає у Середземне море. Коли єгипетський фараон був царем верхнього та нижнього Єгипту водночас, він вважався наймогутнішою людиною у цілому світі. Земля на півдні Єгипту біблійною мовою звалася Етіопія, а єгиптяни звали її Нубія (Іс.11:11, Дан.11:43). Кордон між Верхнім Єгиптом та Нубією був біля міста Асуан (Сієна), неподалік від першого порогу ріки Ніл. В часи своєї найбільшої могутності Єгипет поширював своє правління далеко вглиб землі Нубія, де здобував цінні предмети для торгівлі та рабів, яких використовували як вояків, або як робочу силу на будівництві. Двома найважливішими містами у Єгипті були Фіви у Верхньому Єгипті та Мемфіс у Нижньому Єгипті. Земля Гошен, у якій жили діти Ізраїля на протязі 400 років їхньої неволі, можливо була десь у східній частині місцевості, що звалася Дельтою.

У Єгипті Ніл забезпечував постійне і невичерпне джерело доброї води. Таким чином, Ніл означав життя, а все інше було пустелею. Уся активність єгиптян відбувалася в межах кількох кілометрів по обидва боки Нілу, джерела їхнього життя. Ця величезна ріка живилася із дощових лісів середньої Африки, і майже неможливо було уявити, що вона коли-небуть може висохнути (Іс.19:5-7). Завдяки Нілу Єгипет мав їжу навіть тоді, коли його сусіди потерпали від голоду через посуху (Бут.12:10 ; 41:57).

Єгипетська історія.
Виникнення Єгипетської цивілізації датується біля 5000 літ тому. Вже у 3000-му році до Р.Х. Єгипет мав могутніх царів. Єгиптяни називали своїх царів фараонами. Єгипетські фараони належали до 30-ти родинних груп, відомих як династії. Дуже мало відомо про стародавній Єгипет до часу правління Першої Династії, коли Верхній та Нижній Єгипет були об'єднані вперше під одним “правителем двох земель”.

Історія Єгипту, відома нам, починається з Третьої Династії біля 2700-го року до Р.Х. і триває до 6-ї Династії, завершуючись біля 2100-го року до Р.Х. Цей період відомий як Старе Царство, був першим великим періодом в історії Єгипту. Про нього згадують, як про час, коли перші єгипетські піраміди були збудовані. У цей період фараона вважали за бога, і через те, що він був абсолютним правителем над усім, його люди були його рабами. Саме рабську працю використовували фараони для побудови пірамід як своїх гігантських гробниць. Найбільша піраміда, Велика піраміда Хеопса, яка знаходиться у місті Гіза, була побудована біля 2600-го року до Р.Х., і мала 150 м. у висоту. Щоб завершити її будівництво, знадобилося 20 років та праця більш як 100 тисяч людей. Деякі з великих каменів важили кілька сотень тонн, а тисячам меньших надано квадратної форми і складено з них величні піраміди і храми. Це дає підстави вважати цих ранніх єгиптян найбільшими будівельниками усіх часів. Призначенням пірамід було забезпечити вічне місце для поховання верховного єгипетського правителя і бога - фараона. Всередині кожної піраміди була кімната з усім, що може знадобитися фараонові у загробному житті, а також для охорони його від усіх, хто міг би зневажити його могилу. Спочатку єгиптяни вірили, що лише фараон та його родина є достойними увійти у потойбічне життя. З плином часу, кожен член єгипетського суспільства набув право на місце у житті після смерті, хоча вони і були поховані у набагато меньших могилах, ніж їхні правителі.

Після 6-ї династії настав період слабкості, який тривав біля 100 років. На протязі цього століття династії з 7-ої по 10-ту боролися за владу. Саме під час цього періоду неспокою, Авраам прийшов до Єгипту, рятуючись від голоду (Бут.12:10). З приходом до влади 11-ої династії почався новий період централізованої влади, який ми називаємо Середнім Царством (2125 – 1675 до Р.Х. династії 11 – 13). Єгипет почав поширювати свій вплив як в Нубії, так і в Палестині. В часи Середнього Царства Йосип став спочатку рабом у Єгипті, а потім помічником фараона, користуючись своєю владою, щоб спасти обидві свої родини від голоду, який охопив Близькій Схід (Бут.39-47). В часи Середнього Царства торгівля відігравала щораз більшу роль у житті держави, і через порт Бібл у Фінікії Єгипет провадив жваву торгівлю із Месопотамією та мікенійцями з острова Кріт

Після 13-ої династії влада знову стала слабкою. Азіатський народ (відомий як гіксоси) вторгся у Єгипет і встановив своє правління більш як на століття. Коло 1575-го року до Р.Х. з приходом 18-ої династії, мир і порядок було відновлено і нова ера, названа Новим Царством, була проголошена. Під правлінням династій з 18-ої по 20-ту (1575 – 1075) Єгипет перебував у своїй найбільшій силі та славі, поширивши свій контроль над Нубією, Палестиною, і навіть над частиною Месопотамії. Серед цього поширення Мойсей вивів дітей Ізраїля з рабства та припровадив до землі Обітованної (1450р. до Р.Х.). Але навіть після знищення фараонового війська у Червоному морі, Єгипет ще раз зміг відновити свою силу і продовжував були могутньою державою.

Основні періоди Єгипетської історії.

Слідом за черговим періодом слабкості (1075-700 В.С.), настав останній період стародавньої Єгипетської історії, який названий Пізнім періодом. Він тривав з 700-го по 300-й роки. На протязі цього часу Єгипет поступово втратив свою силу і став “надламаною очеретиною”, безпомічною перед вторгненням Вавилонян (Іс.36:6). Ця втрата сили і престижу були результатом Божого суду: “Так говорить Господь Бог: І Я зроблю кінець єгипетському многолюдству рукою Навуходоносора, вавилонського царя…Так говорить Господь Бог: І повигублюю божків, і зроблю кінець бовванам з Нофу(Мемфіс), і не буде вже князів в єгипетському краї… І Патрос спустошу, і дам огонь у Цоан(Пер-Рамзес), і буду виконувати присуди в Но…І пошлю Я огонь на Єги-пет…І розпорошу Єгипет серед народів, і порозсипаю їх по краях. І пізнають вони, що Я – Господь!” (Єзек.30:10-26). Результатом безбожності Єгипту став його постійний занепад.

Єгипетська писемність.
В той час як шумери навчалися писати у Месопотамії, єгиптяни також вчилися цьому. Їх перші спроби були мовою малюнків, які ми називаємо ієрогліфами. Спочатку ієрогліфічні малюнки були поширені по цілому світу, але згодом, при подальшому розвитку, зображення стали представляти склади слів і окремі звуки також. Таким чином з'явилася дуже непроста система письма. Це було дуже складно, і лише одиниці могли навчитися читати і писати так. Приблизно століття тому, вчені нарешті з'ясували, як читати цю стародавню мову. Тепер, коли ми можемо прочитати написи на єгипетських документах, каменях та будовах, ми можемо більше зрозуміти у історії Єгипту, житті та культурі.

Життя та суспільство у стародавньому Єгипті.
На найвищому щаблі єгипетської соціальної драбини був фараон та його родина. Окрім своїх обов'язків царя, фараон виконував служіння верховного судді у країні, і первосвященика на головних релігійних святах та жертвоприношеннях. Йому крім того поклонялися як богу. Після фараона на наступній сходинці були священики. Їх навчали не тільки релігійних, але і багатьох інших видів знань. Завдяки своїй освіті, священики ставали також лікарями, юристами, науковцями і викладачами у навчальних закладах того часу. Одразу за священиками йшли дворяни. Дворяни служили як офіцери у війську, дипломати, царські радники і займали багато інших важливих посад в уряді. Як і священики, усі дворяни були доволі багатими. На протязі останнього століття археологи знайшли кілька з їхніх багатих і вишуканих гробниць. Ремісники також відігравали важливу роль у єгипетському суспільстві. Вони працювали з деревом, металом і камінням, та завідували усім будівництвом, виконуючи і мистецьку працю. Не такі багаті як вищі класи, вони, тим не меньше могли жити в містах і насолод-жуватися деякими вигодами міського життя. Унизу, складаючи безмежну більшість, були селяни та прості раби. Селяни у Єгипті були фермерами та робітниками. Без них інші класи померли б з голоду, однак вони залишалися бідними і до них було відповідне ставлення. Економічно вони були ледь вищими за рабів. Вони тяжко працювали на своїх полях, маючи лише кілька тварин і примітивні знаряддя праці. Коли йшла війна, їх забирали силою до війська, а в періоди великого будівництва, вони були тими, хто постачав піт та м'язи, щоб возводити величні монументи. Життя селянина чи раба було сповнене труднощів та нудної роботи. Раби, які мали спеціальну освіту чи талант, як Йосип, могли однак, піднятися на верхні щаблі соціальної драбини і стати поважними особами.

Релігія Єгипту.
Єгипетська релігія була складною і включала в себе поклоніння багатьом богам. Сили природи уособлювали собою: бог-сонце Ра, боги Місяця Тот і Хонсу, богиня-небо Нут, бог-земля Геб, бог розливів Нілу Хапі, бог прихованих у природі життєвих сил Амон. Інші божки представляли ідеї: Маат була богинею істини, справедливості і порядку; Тот був богом знання і мудрості, Птах був богом майстерності. Богові сонця Ра поклонялися як повелителю неба і землі. Його часто зображали як чоловіка з головою сокола. Свої надії на потойбічне життя багато єгиптян покладали на бога Осиріса. Вважалося, що Осіріс був вбитий своїм братом і став богом підземного царства. Осиріс мав дружину, богиню Ізіду та сина Гора, хитрого і лукавого бога. Люди вірили, що він прийняв на себе людське тіло правлячого фараона. Через це фараонові також поклонялися і він міг служити посередником між різними богами та людьми. Також деякі тварини, що мали якісь особливі здібності, присвячувалися певним богам. Вони вважалися живими образами своїх богів.

Так, наприклад, бик Апіс був священим образом бога Птаха, сокіл – бога Гора , кішка – богині Баст і т.п. Щоб легше було богів пізнавати, їх зображали із головами присвячених їм тварин. Ретельно продумані, з багатьма деталями міфи, розповідалися про цих та багатьох інших богів. Кожне місто мало свого спеціального бога – покрови-теля і кожна родина мала своїх богів, яких вони шанували. Майже усе, від сонця і до Нілу, від тварин і до вигаданих істот, усе було об'єктами поклоніння для стародавніх єгиптян.
У 14-му столітті до н.е. фараон Ехнатон намагався провести релігійну реформу і змусити своїх підданих поклонятися лише одному сонячному богу Атону. Але його зусилля не були успішними і дуже скоро єгиптяни повернулися до поклоніння багать-ом богам, як звикли це робити раніше.

Для того, щоб зберігати прихильність усіх цих богів, Єгипет був сповнений величних храмів. Сотні священиків провадили необхідні ритуали і здійснювали жертвоприношення. Поклоніння богам було перемішано із магією та забобонами (Вих.7:11). Релігія в Єгипті грала життєво необхідну роль.

Єгиптяни мали дуже сильну віру в життя після смерті. Вони були майже одержимі приготуваннями до смерті та потойбічного життя. Вони вірили в суд і тілесне воскресіння. Осиріс, бог мертвих, зважував кожне серце, судячи про його достойність увійти у вічність. Те, як ви прожили своє життя разом із вашим соціальним статусом, могло нахилити шальки терезів на вашу користь або проти вас у входженні в потойбіч-не життя. Якщо людина була доброю і шанованою у цьому світі, то вона отримувала вічне щастя і повагу. Якщо ні, вона могла сподіватися на покарання і сором. Щоб зберегти людське тіло для цього загробного життя, єгиптяни робили з тіл мумії. Застосовувалися особливі хімікати, щоб висушити тіло, в той час як внутрішні органи виймалися і поміщалися в спеціальні глечики. Після цього тіло загортали в папірус і клали в герметичну труну, а потім ховали по закінченні оплакування, що могло тривати аж до 70-ти днів, в залежності від соціального статусу особи. Коли Яків помер в Єгипті, його тіло було муміфійоване згідно традиції і єгиптяни оплакували його 70 днів (Бут.50:2-3).

Єгиптяни вірили, що після смерті душа особи звільняється від тіла, але по-вертається відпочити у її муміфійоване тіло чи статую вночі. Багаті люди зводили вишукані гробниці з витонченими декораціями. Їжа, знаряддя та предмети розкоші потім клали у гробницю, а також навчання про наступний світ гравірувалося на її стінах. У такий спосіб приходило почуття впевненості, що померлий буде належно приготовлений до життя у наступному світі. Прокляття насилалося на кожного, хто міг би потривожити гробницю. Нажаль, це мало стримувало злодіїв, які зрештою вдирали-ся і крали усі цінні предмети з цих гробниць. Лише кілька гробниць залишилися недоторканими аж до кінця 20-го століття. Однією із них було місце поховання царя Тутанхамона. Скарби, знайдені в його могилі, тепер виставлені для показу в Єгипті. Вони дуже ясно показують, як серьозно єгиптяни готувалися до вічності.

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 0 4

Тема № 4

ЖИТТЯ ПАТРІАРХІВ


В книзі Буття з 12 по 50 розділи нам дана історія Авраама, Ісака, Якова, та його 12-ти синів (що стали пізніше 12-ма племенами Ізраїля). Ці засновники родів народу Ізраїля згадуються нами як Патріархи. Ми не будемо розглядати їх історію в нашому курсі, але поговоримо про те, як і де вони жили. По завершенні цього заняття вам слід вміти:

1)Назвати 5 видів тварин, якими володіли патріархи.
2)Пригадати хоча б дві назви для людей, що жили, переходячи з місця на місце.
3)Змалювати намет, як він виглядав у часи патріархів.
4)Назвати 3 місцевості, де патріархи жили більшість свого часу.
5)Змалювати типовий одяг чоловіка та жінки у часи Авраама.
6)Розповісти, якою була звична їжа патріархів.

Рослинність та сільськогосподарські культури.
Патріархи, благословенням Божим, були багатими людьми. Вони мали золото і срібло, в них були чисельні слуги (Бут.14:14, 17:27) а також багато іншого майна. Однак найбільшим джерелом їхнього багатства були їх тварини. Вони мали великі отари овець, стада козлів, ослів, великої рогатої худоби та верблюдів (24:10). Навіть без решти майна, тільки володіння цими великими стадами робило їх дуже багатими. Ці стада також мали вплив і на стиль життя патріархів Вони змушені були витрачати багато часу, переходячи з одного місця на інше, щоб знайти достатньо корму для худоби.

Людей, що переходили з місця на місце разом з їхніми тваринами, називили кочівниками або бедуїнами. Сьогодні на близькому Сході все ще є багато людей, що проводять своє життя як кочівники чи бедуїни. Фактично, для багатьох з цих людей їх спосіб життя залишається відносно незмінним з часів патріархів.

Авраам та його нащадки були тільки частково кочівниками. Бо хоча вони і подорожували час від часу, вони також оселялися в певних місцях на невизначені періоди часу, і навіть вирощували зернові (26:12). Завдяки своєму багатству патріархи могли оселятися і в містах, в той час як слуги та інші члени родини дбали про їхні ста-да. Але більшість часу, однак, патріархи жили в наметах. Типовий намет був зроблений з вовни кіз або верблюдів. Такий намет з козячої вовни дозволяв повітрю проходити всередину, коли було спекотно, а коли йшов дощ, вода не потрапляла до середини намету. Ці намети були зазвичай досить великими, поділеними на секції, що дозволяло мати окремі приміщення для чоловіків та жінок, як і місце для приймання гостей.

Для зведення та укріплення наметів використовували жердини, шнури та кілки, що забивалися в землю (Суд.4:21). При вході до намету була завіса, що захищала від сонця, пилу, вітру і дощу, а також слугувала збереженню приватності. Картину розширення чийогось намету Бог використовує в книзі пророка Ісаї 54:2-3 як чудесне зображення щастя і успіху, що їх Бог дасть Його церкві в часи Нового Заповіту.
Всередині більшість наметів були дуже мало умебльованими. Через те, що все мало переноситися швидко і просто, коли родина слідувала за отарами, великі частини внутрішнього облаштування наметів використовувати було незручно. Килими та ковдри слугували як для спання так і для сидіння на них. У холодну та дощову пору року посеред намету розпалювали невелике вогнище, щоб можна було зігрітися. Цінності майже завжди зберігали закопаними десь наметом. Коли приходила пора шукати нове пасовисько, намет опускали додолу, складали, грузили на верблюдів та ослів.

Де патріархи подорожували.
Три основних місцевості, де жили патріархи, були: Бет-Ел, Хеврон та Беер-Шева. Коли Авраам вперше прибув в землю Ханаанську, він жив певний час у Сихемі (Бут.12:6). Його онук Яків навіть купив там трохи землі (Бут.33:18-20). Не так далеко від Сихему було місто Пенуїл, що на березі річки Яббок, де Яків боровся з Господом, коли повертався до отчого дому. Але найдовше Яків проживав у Бет-Елі (Бут.35:1), де він бачив свій знаменитий сон, коли тікав від свого розгніваного брата Ісава. Салем (пізніше названий Єрусалимом) був містом, де священик Бога Мелхіседек служив як цар і прийняв дари від Авраама, що повертався, визволивши свого племінника Лота з полону (Бут.14:18). Найвищою точкою Салему була гора Морія, де Бог сказав Авра-амові принести в жертву свого сина Ісака (Бут.22:1). Герар був містом, де царював Авімелех, і де кілька разів зупинявся Авраам, а також його син Ісаак. Содом і сусіднє місто Гоморра, можливо були розташовані десь під Мертвим морем, або у південній його частині. Дотаїн був у тій місцевості, де брати Якова продали його в рабство. Хеврон із його печерою Махпела, був місцем поховання Авраама, Ісаака та Якова (Бут.25:9-10; 35:28-29; 50:12-13)

Щоденне життя.
Одяг, який носили патріархи, був доволі простим. Просторе, обгорнуте круг пояса полотно, служило їм як спідня білизна. А довге вільне вбрання, що від плечей сягало до п'ят, слугувало як верхній одяг. Його підперізували навколо пояса ремнем. Коли треба було бігти чи швидко йти, низ одежі підіймали і запихали за пояс так, що вона сягала ледь вище колін (Вих.12:11). Щоб захистити ноги, носили сандалі, а на голову завжди намотували полотно для захисту від сонця, вітру та дощу. У часи жалоби одежу носили з грубої козячої вовни, відому як мішковина або веретище (Бут.37:34). Носити таку одежу було дуже незручно, і її використовували як символ і жалоби і каяття (1Цар.20:31-32). Жінки носили одяг, подібний до чоловічого, але з покривалом для обличчя (Бут.24:65).

Для захисту, а також під час полювання, користувалися луком та стрілами (Бут.27:3), ножами і мечами. Палиці, що їх носили при ходьбі, допомагали у подоро-жах і слугували знаряддям захисту. Музичні інструменти, такі як бубни і гусла використовували для розваги (Бут.31:27). Прикраси, такі як кільця для носа, для пальців рук, браслети, жінки використовували, щоб себе прикрашати, а також як подарунки. Кожен багатий чоловік мав печатку (перстень), де був викарбований його власний особливий знак, щоб розпізнавати те, що належить йому (Бут.38:18).

Їжа, що її споживали патріархи, також була досить простою. Хлібні коржі, юшка чи тушковане козяче м'ясо, молоко і масло, яке робили з нього, а за особливої нагоди- м'ясо вівці чи теляти,- усе це було типовою їжою. Звичайним питвом була вода з молоком, і їх зберігали в шкіряних міхах або глечиках. Вино використовували для покращення смаку і очищення питної води, в той час як меньш розведене вино зберігали для особливих випадків (Бут.14:18). Олія з маслин йшла для приготування їжі та для світильників. На протязі цілого року можна було вживати різні овочі залежно від сезону, але вони не були предметом дієти (Прип.15:17; Дан.1:12). Фрукти, особливо фіги, виноград та гранати також споживали коли це було можливо (Чис.20:5). Коли Мойсей пізніше змальовував землю Ізраїля та її сільскогосподарські ресурси, він казав:

“Бо Господь Бог твій уводить тебе до краю хорошого…до краю пшениці і ячменю, і винограду і фіги, і гранату, до краю оливкового дерева та меду, до краю, де подостатком будеш їсти хліб, де не забракне нічого…”(Повт.8:7-9)

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 0 3

Тема № 3

ШУМЕРИ


На початку заняття варто зазначити, що найбільш важливі ранні цивілізації стародавнього світу з'явилися в на території так званого "благодатного трикутника". Він охоплює землі Палестини, Сирії та Месопотамії. На цьому занятті ми вивчатимемо найранішу з усіх цивілізацій Месопотамії – Шумерів. Наприкінці уроку вам слід вміти:

1)Назвати дві місцевості у Месопотамії, де жили шумери.
2)Перечислити чотири найважливіших шумерських міста.
3)Пригадати, яке шумерське слово означало цар, а також як називаються шумерські писання.
4)Назвати видатного царя міста Урука, першого імператора Шумеру, і найвідомі-шого мешканця міста Ур.

ШУМЕР І АККАД
На минулому занятті ми згадували “таблицю народів”, де перераховано нащадків Ноя та його трьох синів. Серед цих нащадків згадується чоловік на ім'я Німрод, якого Біблія змальовує як “дужого мисливця перед Господнім лицем” (Бут.10:9). З цього та подальших рядків можемо зробити висновок, що Німрод заснував могутнє царство, в якому найбільшими містами були Вавілон, Ерех(Урук) та Аккад. Усі вони були розташовані на рівнині Шінар. Інше ім'я для цієї місцевості- Шумер. Шумер можна знайти на великій рівнині між річками Тигр та Єфрат, у південно-східній частині так званого “благодатного півмісяця”. Трохи далі на північний захід, також між цими двома річками, знаходилась місцевість, звана Аккад. Саме на рівнинах цих двох стародавніх місцевостей постала перша велика цивілізація Месопотамії. І хоча шумери та аккадці були різними людьми, ми розглядатимемо їх разом і об'єднаємо одною назвою – Шумери.

Перші люди, що заселили цю місцевість, займалися землеробством. Вони мали добру землю і достатньо води, щоб вирощувати гарний врожай. Але минав час і жити осібно стало небезпечно, тому вони почали жити в селах, щоб легше було захищати свою власність. Близько 3000р. до Р.Х. шумери вже будувати міста. Приблизно в той самий час вони почали розділяти свою працю – одні обробляли землю, інші доглядали тварин, а ще інші служили як вояки та мисливці. Так засновувалася Шумерська цивілізація.

ШУМЕРСЬКІ МІСТА
Центром культури шумерів були їхні міста. Багато великих, добре організованих і важливих міст було збудовано шумерами. Ось кілька з найважливіших: Ур, Лагаш, Урук(Ерех), та Вавилон. Ці стародавні міста були доволі великими і оточеними навколо муром із земляної цегли, щоб захищати себе від диких тварин та ворогів. Навколо міст простягалися поля сільськогосподарських культур, що добре поливалися за допомогою системи каналів. В кожному місті був храм, призначений для поклоніння різноманітним богам. В храмі були священики, що приносили жертви і молилися, а також доглядали храм. Кожне місто мало своїх охоронців, щоб забезпечувати захист, а також військо, щоб воювати проти ворогів. Дуже багаті мешканці могли дозволити собі власний великий будинок, але більшість людей були бідними і жили в хатинах з однією кім-натою.

Спочатку містами правили їх мешканці, які збиралися разом, щоб прийняти важливе рішення. Незабаром, однак, заможніші та наділені певною владою мешканці взяли контроль в свої руки і це привело до можливості встановлення правління царя як верховного правителя. Шумерською мовою ім'я царя було “лагел”, він мав абсолютну владу і правив дуже суворою.Згодом шумери стали вірити, що лагел був посланий богами, щоб бути їхнім правителем. Цар і священики були наймогутнішою частиною Шумерської цивілізації. Усі інші були зобов'язані платити податки, щоб підтримувати як царя, так і тих, хто служив в храмах.

ШУМЕРИ РОЗВИВАЮТЬ МИСТЕЦТВО ПИСЬМА
Приблизно між 4000 та 3000р. до Р.Х. шумери навчилися писати. Через те що винахід паперу був ще далеко попереду, вони писали на маленьких таблицях, зроблених з м'якої глини. Як олівець, вони використовували заточену очеретину, за допомогою якої робили на них відбитки. Якщо документ треба було зберегти, шумери просто випалювали ці глиняні таблички на вогні. Сьогодні величезна кількість цих табличок висвітлюють для нас деякі аспекти життя стародавнього шумерського суспільства.
Спочатку просто використовували малюнки, щоб передати те, що вони хотіли виразити. Згодом вони винайшли символи, щоб представляти різні частини слів. Сотні цих різних символів використовувалися для того, щоб зобразити комбінації, які вима-гала їхня мова. Очевидно, що це дуже ускладнювало письмо і робило його громіздким. Лише добре навчені люди, такі як секретарі та священики, могли читати і писати. Через клиноподібну форму ліній, зроблених їх загостреними очеретинами, цей тип письма стали називати клинописом.

Мова шумерців, здається жодним чином не пов'язана з якою-небуть іншою мовою. Мова аккадців, однак, є семітською (пов'язаною з давньоєврейською) та її можна розшифрувати. Однак, обидві ці мови були записані за допомогою клиновидних символів. Попервах письмо використовували для розписок та інших ділових потреб. Пізніше, однак, священики стали вживати письмо, щоб записувати історії про богів. На минулому уроці ми чули деякі з цих історій про сотворіння та потоп, що їх написали ці перші мешканці Месопотамії. Вони також залишили записи своїх законів, пісень і молитов до їхніх богів, а також історії про великих царів та героїв того часу. Завдяки тому, що стародавні глиняні таблиці непогано збереглися, ми багато знаємо про історію цих людей.

РЕЛІГІЯ ШУМЕРУ
Шумери були політеїстами – вони вірили в багатьох богів, як чоловічої, так і жіно-чої статі. Майже кожна сфера життя мала свого власного бога чи богиню. Ану, наприклад, був богом неба, Енкі – богом води, Нін-хурсаг – богиня землі, та Іштар – богиня кохання та родючості. Ця ідея великої кількості різних богів, які дбають про різні сфери людського життя, була перейнята іншими цивілізаціями, і навіть деяким з шумерських богів поклонялися народи Близького Сходу ще довго по тому, як шумерсь-ка цивілізація зникла. За часів пророка Єзекіїля, наприклад, декотрі старійшини Ізраїля поклонялися Таммузу, чоловікові Іштар (Єз.8:12-18).

До того ж кожне місто мало власного особливого бога чи богиню, які, як вірували, були захисниками саме цього міста. Через це особливі служіння та особливі жертви присвячувалися цим божествам. Коли одне місто завойовувало інше, завжди казали, що їх бог переміг бога іншого міста. Частиною поклоніння шумерів своїм богам було те, що вони робили статуї своїх богів та будували храми для розміщення в них статуй. Релігійне життя було невід'ємною частиною життя кожного шумерянина і відігравало істотну роль в розвитку їхньої цивілізації. Боги шумерів були багато в чому подібні до людей. Хоча й набагато могутніші за звичайних людей, їх боги, як вважалося, мали людські емоції, такі як любов і радість, а також могли поводити себе негідно – гніватися, заздрити і обманювати. Як і переважна більшість інших земних цивілізацій, шумери хотіли створити бога за своїм власним образом. Ці люди дуже швидко забули правду про Боже сотворіння, більше не пам'ятали Божого застереження у потопі, і деградували до такого стану, коли повністю втратили або ігнорували їхнє знання про правдивого Бога.

ВИДАТНІ ШУМЕРЯНИ
Трохи раніше ми згадували про відомого воїна та мисливця Німрода, що був одним із засновників шумерського царства. Німрод був лише одним із довгого списку видатних шумерійців. Іншими є Гільгамеш, цар Урука, чоловік, чиї славні вчинки стали такими легендарними з плином часу, що вже просто неможливо відділити правду від вигадки. Іншим відомим правителем був Саргон І (2275- 2220 до Р.Х.), цар Аккаду. Під час його правління більшість Шумеру була завойована, і він став, якщо можна так сказати, першим імператором Близького Сходу. Нарамзін, внук Саргона, також правив усім Аккадом і Шумером. Він прийняв на себе титул “Царя чотирьох чвертей світу”, хоча й був царем тільки шумерів.

Інші знамениті правителі вийшли з добре відомого міста Ур, про яке згадується вже біля 2500р до Р.Х. Від 2150 і до 1950р. до Р.Х., Ур був домінуючим містом в Шумері. Великий цар Ур-Намму зробив місто сильним і величним, а його нащадки це підтримували. Але найвідомішим мешканцем Уру був, однак, не цар, і навіть не священик. Він не поклонявся шумерійським богам(в Урі поклонялися богу Місяця) і не слідував шумерійському способу життя. Радше він поклонявся і шанував одного правдивого Бога, Господа Всемогутнього. За Божим наказом він зібрав своє майно, і разом із своїми домашніми, залишив могутнє місто Ур для того, щоб жити на чужині. Цим нащадком Сима, Ноєвого сина, був патріарх Авраам. Авраам став батьком ба-гатьох народів, і через його нащадків Спаситель прийшов у світ.

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 0 2

Тема № 2

СОТВОРІННЯ

Продовжуючи наше вивчення Біблійного підгрунтя, ми коротко дослідимо 9 головних періодів Біблійної історії. Розглядаючи ці періоди, ми також будемо навчатися про деякі важливі цивілізації, що існували в той самий час. Ми також поговоримо про традиції та умови життя тих людей. На цьому занятті ми розпочнемо вивчати перший період Біблійної історії – від Сотворіння до часів Авраама. Наприкінці заняття вам слід:

1)Перечислити 5 найважливіших пунктів Біблійної історії про Сотворіння.
2)Описати теорію Еволюції та вказати на її невідповідності.
3)Навести два приклади на доказ того, що цивілізація між Сотворінням і Потопом була розвинутою цивілізацією.
4)Назвати 4 головних аспекти Біблійного оповідання про Потоп.
5)Пояснити, чим відрізняються мотиви Бога Біблії, коли Він вирішив послати Потоп, від мотивів богів з Месопотамської історії про Потоп.
6)Сказати, що таке список народів,і де він знаходиться.


Біблія розповідає про початок історії світу, коли Бог створив усе існуюче. Біблія не дає нам точної дати, коли це сталося, вона лише стверджує, що це сталося “на початку”. Отець, Син і Дух Святий були присутні і задіяні в процесі творіння. Аж до цього моменту не існувало нічого і нікого окрім Бога. Через це ми не знаємо, як давно Всесвіт був створений. Ми можемо припустити, що ця подія трапилася десь між 5000 – 10000р до Р.Х.

Точна дата сотворіння сама по собі не є важливою. Що є справді важливим, так це наступні 5 пунктів:
1)Бог створив усе з нічого силою Його Слова.
2)Бог створив чоловіка як особливу істоту – досконалу і без гріха.
3)Бог створив жінку як помічницю для чоловіка, подібну до нього.
4)Адам та Єва впали в гріх, і через їх переступ смерть прийшла в світ.
5)Бог одразу пообіцяв послати Спасителя від гріха.

Багато земних племен і народів мають свої власні історії про те, як з'явився світ та людина. Але вони не мають для нас якої-небуть цінності, бо у більшості з цих історій визнається, що певного роду вищі істоти створили світ. До того ж майже усі ці історії встановлюють певні обмеження для сили та мудрості їхніх богів. Можна припустити, що спочатку ці історії були правдивими. Але після того, як вони передавалися від покоління до покоління на протязі тисячоліть, вони поступово змінилися і доповнилися неправдивими уявленнями. Через це вони не мали більше нічого спільного з правдивою історією сотворіння.

Усі цивілізації стародавнього Близького Сходу також мали оповідання про створення світу. Через те, що ці оповідання є дуже давніми, деякі люди заявляють, що саме вони проголошують правду про сотворіння. Наприклад, у Месопотамії існує дуже стародавня історія про битву між богами в час сотворіння. Один з богів, як припускають, був вбитий, і з його тіла була створена земля. Людство ж було створене для того, щоб працювати на богів як раби. Нескладно зрозуміти чому ми не приймаємо цю і подібні історії. Вони не
узгоджуються з істиною, проголошеною у Божому оповіданні, записаному у Святому Письмі. До таких історій, які можна знайти серед різних народів по цілому світу, ми ставимося як до міфів.

Багато сучасних вчених та науковців також чинять нападки на Біблійне оповідання про сотворіння. Вони відмовляються приймати те, що світ міг бути створений лише за 7 звичайних днів. Натомість вони приймають теорію Еволюції, і це приводить їх до відкидання біблійного оповідання цілком, або змінюючи його так, щоб воно під-тримувало їхні теорії. Християни можуть вказати на очевидні дефекти та невідповідності у цих інших теоріях та знайти докази на підтримку біблійного оповідання про сотворіння. Однак, основною причиною, через яку ми відкидаємо теорію Еволюції, є те, що ми віримо у біблійне оповідання про сотворіння просто тому що Бог каже нам, що було саме так. Тому ми віримо, що за 6 звичайних днів по 24 години кожен, Бог створив наш всесвіт і все в ньому. Ми також приймаємо той факт, що світ був спочатку досконалий, що людина згрішила і таким чином принесла у світ смерть, а також, що для відновлення життя людство потребує Спасителя. Ми віримо, що усе це правда, тому що Бог проголосив ці речі як факт у Його непомильному слові. Для нас, християн, Боже слово завжди буде залишатися остаточним доказом того, у що ми віримо і що приймаємо.


МІЖ СОТВОРІННЯМ І ПОТОПОМ

4-й та 5-й розділи книги Буття дають нам інформацію лише про час між сотворінням і потопом. Біблійне оповідання про цей період починається з історії про Каїна та Авеля. Потім слідує перелік імен із тривалістю життя різних нащадків Адама. Біблія розповідає, що деякі люди були міськими жителями (4:17), в той час як інші жили в наметах і випасали худобу (4:20). Деякі, подібно до Каїна, стали обробляти землю, інші подібно до Авеля, мали отари тварин. Люди навчилися грі на музичних інструментах (4:21), робили знаряддя праці з бронзи і заліза (4:22), а ті, хто мали віру, організували богослужіння і проповідували про Бога (4:26).

Ми не знаємо точно скільки років пройшло між Сотворінням і Потопом. У 5-му розділі книги Буття тривалість життя багатьох осіб є записаною, але ми не можемо знати, чи Бог перерахував усі імена, не пропустивши нікого, чи лише ті, які були важливими, щоб про них згадати. Але з тривалості життя, що нам дана, ми можемо вирахувати, що не меньше як 1650 років минуло між Сотворінням і Потопом, хоча цей час можна вважати значно довшим. В кінці цього періоду люди стали надзвичайно зіпсованими і злими. Вони більше не поклонялися правдивому Богу і не слідували Його заповідям. В результаті Бог завершив цей період історії Великим Потопом.

ПОТОП

Найдавніші світові цивілізації, що розвинулися між Сотворінням і Потопом, прийшли до цілковитого духовного і морального занепаду. Вони досягли значних успіхів – працювали з різними металами, грали на різних музичних інструментах, будували великі міста і жили в них. Але вони занедбали те, що було найважливішим, їхні стосунки з Бо-гом. По мірі того як їхня зіпсованість зростала і вони все більше і більше віддалялися від Бога, Він вирішив знищити їх усіх Всесвітнім Потопом. Спочатку, однак, Бог через свою милість і милосердя, послав Ноя, "проповідника праведності" (2Пет.2:4-9), переконати тих злих людей в необхідності покаятися у їх злих ділах. Їхне відкидання Божої милості привело їх до цілковитого знищення.

Біблія розповідає нам дещо важливе про потоп:
1)Потоп був всесвітнім (вода покрила всю землю)
2)Лише восьмеро людей - Ной та його рідня були спасені, бо увірували в те, що Бог об'явив їм.
3)Потоп був посланий Богом як кара за гріхи людства.
4)Усі живі істоти окрім тварин, які могли жити у воді та тих, що їх Ной взяв з собою в ковчег, загинули.
5)Потоп тривав понад рік часу і завершився Божим дозволом Ноєві, його родині та тваринам у ковчезі, знову почати життя на землі, яка висохла.

Оповідання про потоп можна знайти в певних формах майже в кожного племені чи народу, що коли-небуть жили на землі. Багато з цих історій виникли тисячоліття тому і можуть бути історіями про справжній потоп. Але більшість з них не відповідають дійсності. Так само як з людськими історіями про сотворіння світу, так і з історією про потоп, - ми повинні пам'ятати, що тільки Святе Письмо дає нам абсолютно надійну інформацію.

Добрим прикладом перекрученої історії про потоп є одна з Месопотамії. Вона багато в чому є подібною до біблійного вчення, але разом з тим містить багато суттєвих відмінностей. Вона починається, розповідаючи, що боги були розгнівані на людство. Люди спричиняли так багато шуму, що боги були не взмозі заснути, коли хотіли спати. У своєму гніві боги вирішили знищити людство великим потопом. Один з богів, однак, попередив про це чоловіка на ім'я Атрахасіс. Атрахасіс як Ной, збудував великий човен, розмістив там деяких тварин і був врятований від спустошуючого потопу. Ця легенда також стверджує, що боги почали страждати через те, що не мали їжі під час потопу, бо вони знищили усіх тварин. Тож по завершенні потопу боги заприсяглися, що більше ніколи не нищитимуть світ потопом. Ця легенда навіть згадує про те, що човен Атрахасіса зупинився на горі і він вислав назовні птаха, щоб побачити, чи висохла земля.

Хоча історія про потоп з Месопотамії має багато подібностей з тим, що говориться в книзі Буття з 6 по 9 розділи, вона також суттєво змінила Боже об'явлення про цю подію. Зверніть увагу особливо на те, як був змінений пункт 3, що наведений вище. У Месопотамській легенді про потоп боги знищили людство через те, що вони сильно шуміли. Че може це бути достатнім приводом, щоб знищити світ? Чи справедливий і милостивий Бог став би думати про щось подібне? Біблія ясно вказує на те, що це сталося через тотальну гріховність світу в той час, разом з тим, що ці люди відмовилися слухати Боже послання і каятися, що змусило Бога стерти людство з поверхні землі і дати початок новому. Боже покарання тут є справедливим і Його незаслужена любов також виявилася, коли Він дозволив людству почати все знову через праведного Ноя. Знову ж таки, те, про що навчає Біблія, дає нам правдиву історію про те, що трапилося під час Потопу. Це також показує, яким є наш Бог і чому Він вчинив саме так.

ПЕРІОД ПІСЛЯ ПОТОПУ

Після потопу населення світу було швидко відновлене через нащадків Ноя. В книзі Буття 10 та 11 розділи розповідають нам про цей період. Список народів, що утворилися від синів Ноя, даний нам в 10-му розділі. Зазвичай на цей список посилаються як на таблицю народів. Сьогодні ми вже більше не можемо визначити, де усі ці народи знаходяться, але розміщення бодай деяких ми можемо встановити. І хоча в той час було багато різних народів, усі вони розмовляли однією мовою. Яка то була мова, ми не можемо впевнено сказати. Однак ми знаємо точно з того, що Бог сказав нам у 11-му розділі Буття, що людська гординя та зарозумілість привели їх до відкидання Божого наказу поширюватися по поверхні землі і наповняти її (Бут.9:7 та 11:4-9). Ця гріховна гординя вилилася у бунтівне зведення Вавилонської вежі, що в свою чергу змусило Бога привести людей в замішання, давши їм різні мови. Не маючи можливості розмовляти чи разом ефективно працювати, кожна група тепер відокремилася і вони розійшлися в різні боки, щоб жити осібно. В такий спосіб Бог зміг стримати бунтівний дух світу та забезпечити здійснення Його плану заселення людьми цілої землі. Нові цивілізації почали розвиватися, але нажаль більшість людей світу продовжують йти своїми гріховними шляхами.

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 0 1

Сьогодні я хотів би розпочати курс по вивченню Біблії за матеріалами доктора Глена Л.Томпсона(Вісконсінський Євангельський Лютеранський Синод)

Тема № 1

ОСНОВНІ ПЕРІОДИ БІБЛІЙНОЇ ІСТОРІЇ

Коли ми вивчатимемо землі і народи Біблії, буде корисним, якщо ми пам'ятатимемо основні періоди Біблійної історії. Вивчення кількох основних періодів та дат, що їм відповідають, допоможе нам в цьому. Наприкінці заняття вам слід:

1)Назвати і визначити дати для 9-ти основних періодів Біблійної історії.
2)Намалювати просту лінію часу, що показує ці основні періоди.

ДЕВ'ЯТЬ ПЕРІОДІВ БІБЛІЙНОЇ ІСТОРІЇ
Нижче зображена проста лінія часу, яка показує 9 основних періодів Біблійної історії: 1) Від Сотворіння до Авраама; 2) Патріархи; 3) Полон у Єгипті; 4) Вихід та Судді; 5) Об'єднане Царство; 6) Поділене Царство; 7) Вавилонське вигнання і Повернення; 8) Міжзаповітний період; 9) Період Нового Заповіту. Якщо ви зможете запам'ятати назви і дати цих періодів, це допоможе вам розмістити усі важливі події Біблійної історії в належному порядку та визначити їх ключові компоненти.

1) Від Сотворіння до Авраама (від Сотворіння до 2200р до Р.Х.). Цей період змальований в Книзі Буття 1-11. Він розповідає про створення Богом Всесвіту, гріхо-падіння, Потоп та зруйнування Вавилонської вежі. Ми не знаємо точної дати Сотворіння чи початку Потопу. Ми можемо лише розпочати датування подій у світі з 3000 – 4000рр до Р.Х. Ми можемо тільки приблизно називати самі ранні Біблійні дати. Однак відомо, що Авраам мав народитися біля 2200 року до Р.Х., і тому для нас є можливим більш точно датувати події, які слідували вже після цього.

2) Патріархи (2200 – 1850р до Р.Х.) Слово “Патріархи” походить від грецького слова, що означає “засновники роду”. Це слово ми вживаємо, коли говоримо про отців єврейського народу, особливо про Авраама, Ісака та Якова. Протягом цього періоду Авраам прибув до землі Ханаанської(Ізраїль). Наприкінці цього періоду Яків з родиною увійшли в Єгипет, щоб жити разом із Йосипом, бо сильний голод був в той час на Близькому Сході. Книга Буття 12-50 розповідає про цей період.

3) Полон в Єгипті (1850 –1450р до Р.Х.) Діти Ізраїля перебували в єгипетській неволі біля 400 років. Біблія не багато розповідає нам про цей період, окрім того факту, що єгиптяни через деякий час після смерті Йосипа перетворили нащадків Якова на рабів і зробили їх життя дуже гірким, змушуючи до тяжкої праці. В кінці цього періоду Бог послав Мойсея, який був покликаний Богом разом із братом Аароном для того, щоб вивести Божий народ із єгипетського рабства.

4) Вихід та період Суддів (1450 – 1050р до Р.Х.) Цей період починається Виходом із Єгипту і завершується помазанням Саула на першого царя Ізраїля. Протягом цього періоду ізраїльтяни 40 років ходили в пустині після свого Виходу із Єгипту. Це також був період завоювання землі Ханаану і правління Ісуса Навина та Суддів, що піднімалися як лідери Ізраїля. Ми навчаємося про цей період із Книг: Вихід, Левит, Числа, Повторення Закону, Ісуса Навина, Суддів, 1Самуїла та Рут.

5) Об'єднане Царство (1050 – 950р до Р.Х.) Це час правління перших трьох царів Ізраїля – Саула, Давида та Соломона. Ці славні часи тривали біля 100 років, і були порою найбільших досягнень Ізраїля. Більше прочитати про цей період можна в Книгах Самуїла, Царів та Хронік.

6) Поділене Царство (950 – 600р до Р.Х.) Протягом цього періоду народ Ізраїля був поділений на два ворожих царства: Царство Ізраїля на півночі та Царство Юди на півдні. Царство Ізраїля завершило своє існування у 725-му році, коли Асирійці спустошили його. Царство Юди тривало трохи довше, доки в 600-му році не було зруйноване Вавилонянами. Ми читаємо про цей період в Книгах Царів та Хронік, а також і в інших, окрім трьох останніх пророків Старого Заповіту.

7) Вавилонське вигнання і повернення в Ізраїль (600 – 400р до Р.Х.) 70 років євреї із південного Царства Юди були у Вавилонській неволі. Книги Ездри та Неемії, Даниїла та останніх трьох Малих пророків(Огія, Захарії та Малахії) розповідають про період у Вавилоні і про те, як євреї повернулися відбудовувати місто Єрусалим та його Храм.

8) Період між Заповітами (400р.до Р.Х. – 0) Період між Заповітами ми називаємо Міжзаповітним. Це ім'я ми даємо періоду історії від завершення останньої книги Старого Заповіту(книга Малахії, написана біля 400-го року) і до народження Христа. Книги, що звуться Апокрифами (які не вважаються богодухновенними) розповідають дещо про історію цього періоду. В цей час грецькі (Птоломеї та Селевкиди), а потім єврейські династії, відомі як Макавеї, правили Ізраїлем.

9) Період Нового Заповіту (0- 100р) Ісус народився в 0-му році(хоча фактично це сталося трошки раніше, ймовірно між 4-6рр. до Р.Х.). Останній з Апостолів Іван, помер незадовго до 100-го року н.е. Між цими двома датами відбувалися події Нового Заповіту і були написані Книги Нового Заповіту. Ось чому ми називаємо цей час періодом Нового Заповіту.

Отже, це є 9 основних періодів Біблійної історії. Дати, які ми називали не є абсолютно точними, але заокругленими, щоб їх було легше запам'ятовувати. Вивчивши ці періоди та їх дати, ви матимете добрий нарис Біблійної історії, що допоможе вам у вашому вивченні Біблії.

5)К.Г. Літтл «Знайте правду про: вчення про тисячолітнє царство і навернення Ізраїлю»

Навернення Ізраїлю.

Вважається, що це вчення ґрунтується на Посланні Апостола Павла до Римлян розділ 11 вірш 26: «І так увесь Ізраїль спасеться». Це вчення, звичайно, об`єднається з доктриною про Тисячолітнє царство, хоча для цього поєднання немає ніяких підстав. Однак ця доктрина приймається багатьма тими, хто відкидає усі тисячолітницькі погляди. Біблійний відступ вгорі, на який було зроблено посилання, як вважається ними, навчає про навернення Ізраїлю en masse, хоча більшістю прихильників доктрини про навернення євреїв в останні часи, слово «увесь» тлумачиться як «багато». Щоб прийти до правильного розуміння вислову в Посланні до Римлян(зазначеному вище), треба вивчити його зв’язку з контекстом. У Посланні до Римлян 10:19-21 Павло говорив про відречення Ізраїлю, як народу. На початку розділу одинадцятого, який одразу іде за тими словами, він запитує: «Отож я питаю: Чи Бог відкинув народа Свого?». І сам же на це відповідає: «Не відкинув Бог народа Свого, що його перше знав». Як доказ цього, він наводить свій особистий приклад залишку у великому відступництві в часи Іллі. Після цього він робить висновок у вірші 5: «Також і теперішнього часу залишився останок за вибором благодаті». А тоді до кінця розділу у віршах 25-27він каже: «Бо не хочу я, браття, щоб ви не знали цієї таємниці, щоб не були ви високої думки про себе, що жорстокість сталась Ізраїлеві почасти, аж поки не ввійде повне число поган, і так увесь Ізраїль спасеться, як написано: Прийде з Сіону Спаситель, і відверне безбожність від Якова, і це заповіт їм від Мене, коли відійму гріхи їхні!».
Уважно дослідімо Павлові аргументи, що він їх тут наводить. А вони такі: хоча Ізраїль, як народ був відкинутий, це відречення від нього не можна вважати як таке абсолютне або ж таке всеохоплююче, що жоден єврей після цього не спасеться. Тут Павлові була об’явлена таємниця про те, що жорстокість, яка сталась Ізраїлю, була «почасти» і жодним чином не всезмітаючої природи, що включала в себе кожну особу з євреїв. З іншого боку, ця жорстокість не представляється як така, що припинеться в майбутньому, але як така, що триматиме до того часу, «аж поки не ввійде повне число поган», тобто, до кінця теперішнього поширення; тому що ми не маємо права гадати, що повне число вибраних поган будуть зібрані до того часу, або ж, що колись буде такий період перед тим часом, що жоден поганин вже більше не спасеться.
У Євангеліях є подібна фраза – відбувається «час поган»(порівняйте Мт.24:14; Мр.21:24), цей вислів одразу продовжується негайними ознаками, які вказують на близькість Загального Суду. Тож вислів тут відповідно є еквівалентним до періоду сучасного поширення Євангелія.
Нам треба також зауважити на особливе використання слів Апостолом у вислові, що іде за його посиланням на введення повного числа поган. Він не каже: «І тоді весь Ізраїль буде спасенний», а « І так увесь Ізраїль спасеться». Це означає «таким чином» або «в такий спосіб»; а цілий контекст показує, що це має бути вірою. А віра є основною для Павла, як і для всього Святого Письма. Вона також завжди представляється, як особиста чи індивідуальна справа, а не як справа, що стосується людей масово, расово чи всенародно. Далі, віра чиниться через засоби благодаті, але ніколи засоби благодаті не сприймалися повсюди однаково усіма, кому вони надавалися. Тож відповідно, навернення Ізраїлю було б дивом благодаті такої надприродної природи, що перевернуло б Божественний план спасіння, що існував до цього часу, і запровадив би нову доктрину передпризначення виключно щодо Ізраїлю, яку ніде не знаходимо в Новозаповітному Писанні.
Ми маємо ключ до того, що саме Павло має на увазі під «усім Ізраїлем» у попередній частині Послання, в Посланні Апостола Павла до Римлян розіл 9 вірш 6, де він каже: «Бо не всі ті ізраїльтяни, хто від Ізраїля» і в Римлян 11:5, де він каже: «Також і теперішнього часу залишився останок за вибором благодаті». «Увесь Ізраїль» таким чином стосується не до нації євреїв чи до єврейського народу, як такого, але до правдивого Ізраїлю, до вибраного залишку, або ж як Павло ще в іншому місці зазначає: «Ізраїля Божого»(Гал.6:16).
Смисл Апостольских слів є просто такий: Коли Євангеліє завершить свою роботу серед поганських народів і повне число поган, серед яких розсіяні євреї, буде зібрано, прийде кінець і настане повне, вічне спасіння для всіх вірних віруючих, які складають правдивий Ізраїль, духовні діти Авраама(Рим.4:16).
Вчення Павла є таке, що Ізраїль, як народ залишиться в жорстокості до кінця; що єврейська раса буде розсіяна серед поган до Другого приходу Христового, і лише залишок із них спасеться під час поширення Нового Заповіту.
Поза Павловими листами, доказ того, що застосування терміну «Ізраїль» є Біблійним, знаходимо також і в Старозаповітніх пророків(порівняйте Єз. 20:40 з Єз.20:38, та Іс.19:25 з Іс.10:21).

Літня чверть

В цьому році, з Божої ласки, мені пощастило в черговий раз відвідати семінарію Святої Софії в місті Тернополі, в якій проходили літні чверті для пастирів лютеранського вірісповідання. Тема чверті "Притчі Ісуса Христа" була цікава і багатогранна-як завжди, щось пригадав, щось почув нове. Також мав нагоду поспілкуватися з братами-одновірцями, як з України, так і з інших країн. Дякую Богу, за те, що Він дає мені можливість удосконалювати свої знання у Його Слові.

Новий причасник

У неділю, святкове Богослужіння в громаді Святого Апостола Андрія Первозваного міста Чернігова почалося з урочистого сповідання євангельсько-лютеранської віри одним з "найстаріших" ))) її членів, Максимом Кудриком - у цей день він став причасником нашої Церкви. Максим, під моїм керівництвом, тривалий термін старанно досліджував Святе Письмо та книги лютеранського віросповідання. Вчора він вперше підійшов до Господнього Столу, щоб зустрітися з Христом віч на віч - споживаючи Його правдиві Тіло і Кров і отримати прощення.
Будь благословенний, Максиме!!!

4)К.Г. Літтл «Знайте правду про: вчення про тисячолітнє царство і навернення Ізраїлю»

Продовження

Але погляньмо, що мається на увазі під «першим воскресінням» в Книзі Об’явлення 20:5-6. Чимало з цього місця беруть тисячолітники, які вважають, що це фізичне воскресіння всіх віруючих, яке відбудеться під час Другого приходу Христового; що ці люди царюватимуть з Христом протягом тисячі років, або на землі, або з небес; і що після закінчення цього періоду відбудеться загальне воскресіння, яке складатиметься тільки з невіруючих.
З посиланням на це можна сказати: ця передтисячолітницька ідея є історично порівняно пізнього походження. Це точка зору тих, хто не може прийняти висновків посттисячолітників, однак відчувають, що вони не повинні цілком відкидати ідеї про Тисячоліття. Це вчення з собою носить весь осуд хитрого хіліасту, і вона, так само, як і їхня точка зору теж не підходить до Книги Об’явлення 20, яка у вірші 12 представляє всіх померлих, що стоять перед Божим престолом для суду. Воно також не в спромозі пояснити звільнення Сатани на короткий час. А відділення воскресіння невіруючих тисячою років, суперечить самій ідеї загального воскресіння, заперечує точність картини Загального Суду, який описаний Христом у Святій Євангелії Матвія розділ 25 нехтує вчення Христа і Його Апостолів у багатьох Біблійних місцях. (Порівняйте Евангелія від Івана 2:24; 5:28-29; 6:40; 1 Послання Апостола Павла до Коринтян 15:22-24; Послання апостола Павла до Солунян 4:16-17). Розмірковуючи над значенням вислову «перше воскресіння», потрібно зауважити, що в попередній частині контексту не згадується про тіло. У вірші 4 Святий Іван каже: «І бачив я престоли та тих, хто сидів на них, і суд їм був даний, і душі стятих за свідчення про Ісуса й Слово Боже», і т. д. Це були душі тих, хто переніс мученицьку смерть заради Христа і Його Євангелія. Про них він каже: «І вони ожили, і царювали з Христом тисячу років». Це явно не видиме царювання з Христом на землі, а життя душ мучеників-святих з Христом на небесах. Вони страждали на землі і померли щодо їхнього тіла; але щодо їхніх душ, то вони живуть і царюють з Христом на небесах, розділяючи вічну радість.
Про решту мертвих Святий Іван каже: «А інші померлі не ожили, (не жили знову) аж поки не скінчиться тисяча років", тобто, душі тих, що померли в гріхах, не входять у царство блаженства, але приречені на вічну смерть.
Але про земне життя мучеників, відповідно до їхніх душ, Святий Іван каже: «Це перше воскресінняматиме » і « Блаженний і святий, хто має частку в першому воскресінні! Над ними друга смерть не матиме влади, але вони будуть священиками Бога й Христа, і царюватимуть з Ним тисячу років».
І так само, як не було сказано вгорі про «інших померлих», що вони після того не жили, так і тут не сказано, що царювання мучеників припиниться в кінці тисячі років. Мається на увазі те, що вони служитимуть Божому і Христовому світові без кінця, і що для них тисяча років є нічим іншим, як передування часові, коли вони в прославлених тілах житимуть і царюватимуть зі своїм Господом повіки віків. Звичайно ж, що цей щасливий стан душі цілком гідний того, щоб його називали «першим воскресінням», і благословення, яке їм проголошується-цілком виправдане! Перше воскресіння властиве душам і не надає жодної підтримки поглядам тисячолітників.
Специфічні зауваження до цієї доктрини можна перерахувати таким чином:
Вчення про Тисячолітнє царство (Тисячоліття) виступає проти тих місць у Писанні, які стверджують, що жодна людина не може знати наперед точного часу Другого приходу Христового, або ж визначити точний період, коли саме ця подія може відбутися( Порівняйте Дії1:7; Матвія24:36; 1 Коринтян 10:11).
Воно перебуває в протиріччі з такими місцями в Писанні, що описують Христове Царство, як духовне царство, яке надзвичайно контрастує з усіма земними царствами(Порівняйте Івана 18:36; « Тимофія 4:18; Євреїв 1:3; Ефесян1:20).
Воно суперечить Христовим характеристикам природи і завершення Євангельського віку, як це викладено у притчах про пшеницю і кукіль(Матвія 13) і про міни (Луки 19).
Воно припускає процвітаючий стан Христового царства в час Другого приходу в прямому протиріччі з Христовим особистим проголошенням і проголошенням Його Апостолів(Порівняйте Луки 18:84; Матвія 5:4,10; Дії14:22; 2 Тимофія 3:12; Римлян 8:17; Об’явлення 21:4).
Надії і сподівання християн ніколи не спрямовувалися до Тисячоліття ні Христом, ані Його Апостолами, але спрямовувалися перше до Його Другого приходу(Порівняйте Матвія розділи 24-25; Марка13; Луки 21; Дії 1:11; 2Солунян1:9-10; 1Солунян 4:17; 2 Солунян 2:1-12; 1Коринтян15:51-52; 2 Петра 3:12; Юди 14; Об’явлення 22:20).
Передтисячолітницька теорія подібним чином суперечить багатьом місцям у Новому Заповіті, які описують Загальний Суд, після якого одразу йде розподіл вічних нагород(Порівняйте Матвія 25:46; 2 Коринтян 5:10: Римлян 2:5-6).
Отже ми завершуємо, що вчення про Тисячолітнє царство немає ніякої підтримки в Книзі Об’явлення Івана Богослова розділ 20, а отже і ніякої підтримки в Писанні. В багатьох відношеннях воно стоїть у відкритому протиріччі чітким твердженням Писання. Воно зумовлює Третій прихід Христа, про який у Святому Письмі нічого не згадується. Ніде у Писанні ми не в змозі прочитати про два майбутніх приходи нашого Господа, одне для встановлення Тисячолітнього царювання, а друге для Осуду.
Вчення про Тисячолітнє царство вигадане людьми і не має основи в Святому Письмі.

3)К.Г. Літтл «Знайте правду про: вчення про тисячолітнє царство і навернення Ізраїлю»

Продовження.

Тепер, коли дорога розчищена усуненням таких місць зі Святого Письма, які несамовито втискуються на служіння досліджуваній доктрині, ми готові вивчити Об’явлення 20, удавану основу цього вчення. Без жодної тіні сумніву приймається те, що слова «тисяча років» в цьому місці трапляються не один раз, п’ять разів. Але треба також визнати, що цей розділ є образним місцем і він розвивається у своїй образності. Тут говориться про ангела, який має ключі і кайдани у руці своїй, про змія, про безодню, і про печатку. Це все символічні терміни. Ключ, кайдани і печатка представляють силу і владу. Змій це Сатана, а безодня це пекло. Чому ж серед усіх символічних термінів треба виділяти слова «тисяча років» для якогось особливого тлумачення і стверджувати, що вони є реальним числом? Цілий контекст закликає до відповідності цих слів образам інших термінів. Ще більше це відбувається і в цьому місці, оскільки цей вираз ніде не вживається більше в Писанні щодо тривалості Месіанського царювання. Вираз «тисяча років» трапляється дійсно в Псалмі 90(89):4, Книзі Екклезіаста 6:6, і Другому Посланні Апостола Петра вірш 3 розділ 8, але в цілковито інших зв’язках, і без посилань на Месіанські часи.
Яке ж тоді значення «тисячі років» в Книзі Об’явлення 20? Це кругле число, символ періоду, тривалість якого відома Богові але невідома нам. Вираз означає період Месіанського царювання, або ж іншими словами теперішнього поширення Євангелія. Ця точка зору узгоджується зі свідченнями Писання ще в інших місцях та із загальним змістом Євангелія. Ісус Христос прийшов у світ, щоб знищити диявола і його діла( Євр. 2:14-15, 1 Ів.3:8) З Христовим торжествуючим воскресінням, вознесінням і посіданням по правиці Божій, Сатанинська сила була обмежена. Сатана був «зв’язаний», «замкнений» і над ним «було покладено печатку», так що він більше не міг зводити народи і мати на них такий вплив, як це було раніше. Через Євангеліє його панування зламалося і його влада все більше і більше нищилась. Кінець, як це визначено, в Книзі Об’явлення, дуже близький до того, як це стверджується в інших місцях Писання. Зазначте, зокрема, вірш 7: «Коли ж скінчиться тисяча років, сатана буде випущений із в’язниці своєї. І вийде він зводити народи» і т. д., наприклад, наприкінці цього періоду Сатана знову «на короткий час» матиме владу, якою він користувався до цього. Це перебуває у досконалій гармонії з пророцтвом Христовим і пророцтвами Його Апостолів про велике відступництво, яке Христос виявить на землі по Його поверненні у славі(Євангелія від Луки 18:8; 17:26-30; Євангелія від Матвія 34:37-39; Перше Послання Апостола Павла до Тимофія 4:1-3; Друге Послання апостола Павла до Тимофія 3:1-9: 4:3-4; Друге Послання Апостола Петра3:3-4). Ці міркування про період «тисяча років» синхронізуються з Новозаповітним поширенням, або ж з Євангельським віком

2) К.Г. Літтл «Знайте правду про: вчення про тисячолітнє царство і навернення Ізраїлю»

РОЗДІЛ 2

Інший відступ із Нового Заповіту, який незмінно вмішується у вчення про тисячолітне царство його прихильниками, є 2 Солунян 2:3-10. Цей відступ вибудовує вчення про Антихриста. Оскільки Павло ніде не натякає про тисячолітнє царювання Христа із святими, то не зрозуміло, чому доктрина про Антихриста має пов’язуватися з вченням про тисячоліття. Але тисячолітники вважають, що такий зв'язок є необхідним, і, треба визнати, це додає їхній доктрині драматичних рис. Антихрист зображується ними, як окрема особа, монстр беззаконня, який постає приблизно в час Христового другого приходу і знищення якого позначить першу дію Христового тисячолітнього царювання.
Але дослідимо цей відступ відповідно до питання і подивімось, чи Павло навчає про таке поняття Антихриста, як це викладається тисячолітниками.
Павло запроваджує доктрину, між іншим, з огляду на вгамування неспокою серед солунських християн, що постав через помилковий погляд про негайність Дня Господнього.
Перш за все, він каже їм, що той день не настане, аж допоки не настане відступлення і виявиться беззаконник, призначений на погибіль. Варто зауважити, що він не каже: «аж допоки беззаконник не прийде або постане», але «виявиться». Є простий висновок, що той, хто вже існує, може бути виявленим.
Але для нас не є обов’язковим приходити до такого висновку. Апостол каже нам чітко: «Бо вже діється таємниця беззаконня». Він також посилається на певну перепону, яка заважала виявленню Антихриста, і це триватиме до того часу, аж поки вона не усунеться.
Далі він нагадує солунянам, що коли він перебував з ними, то про ці питання він говорив, проголошуючи, що після усунення тієї перепони виявиться беззаконник. Він говорить про «беззаконника», про «призначенного на погибіль», як уже існуючого і використовує дієслова теперішнього часу для опису його характеру, а саме: «Що противиться та несеться над усе, зване Богом чи святощами, так що Божому храмі він сяде, як Бог, і за Бога себе видаватиме».
І нарешті, він проголошує, що цей Антихрист триватиме до другого приходу Христового, «його Господь Ісус заб’є Духом уст Своїх і знищить з’явленням приходу Свого». В останніх двох віршах цього відступу він зазначає, як можна буде впізнати Антихриста, коли буде усунено перепону, а його буде виявлено.
Ці міркування показують, що Антихрист, описаний Павлом, не може бути окремою особою, монстр беззаконня, що постає перед кінцем світу, але це мусить бути якась установа або партія, що триватиме впродовж століть. Перепоною, що заважала його виявленню в часи Павлового послання, одноголосно ранніми Церковними Отцями вважалася Римська імперія, або ж її уособлення в Імператорові Риму. Тепер, оскільки існує доказ того, що папська влада постала на руїнах Римської імперії, і що це єдина система, яка триває протягом століть і дає обіцянку тривати до Другого Христового приходу, то простим смислом 2 Солунян 2:3-10 є те, що папство є Антихристом і воно зустріне свою останню погибель при другому приході Христа в Судний день.
І як влучно риси Антихриста, що дані Павлом у цьому відступі, якраз підходять папству! Поставивши себе над Святим Письмом, зробивши спасіння залежним від покори до себе, проголосивши себе непомильним, присвоєнням собі титулу заступника Христового на землі, узурпувавши духовні прерогативи та атрибути, «сів у храмі Божому», тобто в Церкві, і «несеться над усе, зване Богом чи святощами», «призначений на погибель», правдивий Антихрист. Це можна легко впізнати в ангелопоклонстві, в Марієпоклонстві, в поклонінні святим, у поклонінні мощам, у придорожніх хрестах забобонів і притворних чудесах, в його вченнях про мессу, про чистилище, про аскетизм, про церковні традиції, про скарбниці заслуг і надерогативні діла, про непорочне зачаття Діви Марії і про вознесіння на небеса, про непомильність папи і т. д. Яка влучніша характеристика може бути цьому дана, як не ці слова Павла: «За чином сатани буде з усякою силою й знаками та неправдивими чудами, і з усякою обманою неправди між тими, хто гине». Ця доктрина не знаходить ніякої підтримки тисячолітників.
Інші відступи, такі як Євангелія від Матвія розділ 26 вірш 29, да Христос говорить про царство Його Отця і 1 Послання Апостола Павла до Солунян розділ 4 вірш 17, де Павло говорить про святих, схоплених на хмарах, на зустріч Господню на повітрі, не вимагають ніяких коментарів, бо вони однозначно ніяким чином не посилаються на Тисячоліття. Дійсно, в останньому відступі це чітко виключено словами: « і так завсіди будемо з Господом».

Пішла до Бога моя матуся......

Сьогодні, приблизно о 6 годині ранку, після тяжкої хвороби, пішла до Бога моя матуся.
З ранку я молився до небесного Отця, щоб Він полегшив страждання, які її мучили останнім часом земного життя. Господь почув мою молитву і забрав Свою дитину до Себе.
Матуся мала тверду віру в Спасителя, сповідувала лютеранську віру - покладаючись тільки на Господа.

1)К.Г. Літтл «Знайте правду про: вчення про тисячолітнє царство і навернення Ізраїлю»

Розділ 1

Це вчення було домінуючою точкою єретеків і фанатиків з найраннішого періоду Церкви аж до наших днів. Це вчення є характерною наукою ебіонітів і монтаністів ранньої Церкви; містиків Середніх віків; перехрищенців ери Реформації і таких сучасних сект, як адвентисти, руселіти(свідки Єгови) та інших, що діють в наш час. Це також те вчення, в якому лютерани не виступають монолітно. Деякі його цілком відкидають, інші приймають його в одній або в іншій з його різноманітних форм.
Основним у вченні про Тисячолітнє царство є таке:
До Судного дня, Христос особисто повернеться на землю, і після воскресіння померлих святих або мучеників, або ж певної кількості вибраних, Він запровадить теократичне царство і царюватиме на землі протягом тисячі років, під час яких Сатана буде скутий ланцюгами, євреї навернуться до християнства, а лихим людям буде повсюди покладено край. В кінці цього царювання Сатану буде звільнено знову на короткий час і він зведе народи на землі і збере їх разом для останньої сутички проти війська під проводом Христовим.
Хоча це і основне вчення, існує багато його варіацій. Дехто розміщує Тисячолітнє царство після Другого приходу Христового. Відповідно до цієї точки зору, Христос по Своєму поверненню воскресить усіх віруючих. Тоді настане тисячолітнє царювання, яке вони розділять разом із Христом. Після цього настане загальне воскресіння, яке охопить тільки невіруючих. Тут знову є відмінності. Дехто розташовує це царювання з Христом у небесах, а інші приписують його царюванню з Христом на зелі. Але в одному тисячолітники погоджуються, а саме в тому, що 20-ий розділ книги Об’явлення є основою цієї доктрини.
Тож перед нами постає таке запитання: Чи навчає 20-ий розділ книги Об’явлення про Тисячолітнє царство в будь-якій із різноманітних форм? Перед обговоренням цього питання, усуньмо з доктрини про Тисячолітнє царство та інші місця з Писання, які невідповідним чином було втиснено на служіння цьому вченню. Серед найчастіше вживаних цитованих місць зі Старого Заповіту є Книга Пророка Ісаї розділ 65 вірш 25( порівняйте з Ісаї 11:6-9)
«Вовк та вівця будуть пастися разом, і лев буде їсти солому, немов та худоба, а гадові хлібом його буде порох!... Вони не чинитимуть зла й вигубляти не будуть на всій святій Моїй горі, говорить Господь».
Інший подібно вживаний Біблійний відступ є Книга Пророка Ісаї розділ 2 вірш 4:
« І Він буде судити між людьми, і буде численні народи розсуджувати. І мечі свої перекують вони на лемеші, а списи на серпи. Не підійме меча народ проти народу, і більше не будуть навчатися війни!»
Ці відступи застосовуються до Тисячолітнього царства, як докази про мирний характер. Однак в них немає навіть найменшого натяку на те, що вони стосуються тисячолітнього царювання Христа та святих чи то на землі, чи то на небесах. Їхній контекст чітко виявляє, що вони відносяться до Месіанських часів. Як треба розуміти такі Месіанські пророцтва, які говорять про фізичне відновлення, ми довідуємося з промови Святого Апостола Якова на Апостольському Соборі в Єрусалимі, коли він каже: «Мужі-браття, послухайте також мене. Симон ось розповів, як зглянувся Бог від початку, щоб вибрати люд із поганів для Ймення Свого. І пророчі слова з цим погоджуються, як написано: Потому вернуся, і відбудую Давидову скинію занепалу, і відбудую руїни її, і наново поставлю її, щоб шукали Господа люди зосталі та всі народи, над якими Ім’я Моє кликано, говорить Господь, що чинить це все! Господеві відвіку відомі всі вчинки Його»(Книга Дії Святих Апостолів Розділ 15 вірш 13 і подалі).
В цьому місці робота Павла і Варнави серед поган проголошена Яковом, як сповнення слів не лише пророків, яких він цитує, але й усіх пророків, які говорили про відновлення храму Давидового і про підняття його руїн. Відповідно до Якова, пророки використовували ці фізичні речі, священні для релігії, як об’єктивні церковні тексти для зображення майбутніх благословень, що мають настати в Месіанські часи. Варто зауважити факт, що ніде в Старому Заповіті нема жодного посилання на Месіанське тисячолітнє царювання.

Найкраще з "Порталів молитв" на 2 березня

ЯКІВ БЕН-ЗАВЕДЕЙ

«І, взявши з Собою Петра, і Якова та Івана, Він зачав сумувати та й тужити. Марка 14:32

Кожна велика справа має певного виду виконавчий комітет. Дванадцять апостолів не були винятком. Петро, Яків та Іван виділяються в Євангеліях, як «велика трійка», яка супроводжувала нашого Господа у особливих випадках: наприклад, на горі Переображення або у Гетсиманському саду. Ці троє повинні були надавати Йому людську підтримку, якої ми всі потребуємо в кризових ситуаціях.

Хоча ці троє підвели Його, заснувши в саду, вони залишилися провідниками серед апостолів. Чи інші дев`ять учнів заздрили їм? Дуже можливо. Ми знаємо, якими невдоволеними вони були Заведеєвою матір’ю, коли вона виступала за своїх Якова та Івана.

Однак, заздрість є одним з наймарніших людських почуттів, які вражають людство. Вона шкодить нам, а не об’єкту наших заздрощів. Згадайте, Якова, як промовистий приклад. Ніхто не заздрив Якову вісім років по тому, у 41 році н. е. Чому? Тому що цар Ірод Агріпа1 відтяв йому голову (Дії 12:2). Якими смішними є наші тимчасові ревнощі, наші хвилинні заздрощі! Яків пішов за Христом у вічне життя, і так само можемо піти ми. Християни, які живуть у Христі, ніколи не повинні бути заздрісними.

Дякую Тобі, Господи, за Твій невимовний дарунок! Амінь.


Пол Л. Маєр/ 10 березня 1979 р.

Найкраще з "Порталів молитв" на 28 лютого

Дивовижна тиша.

«Та Ісус йому відповіді не подав» Івана19:9.

Така приказка: «Мовчання – золото». Деколи мовчання є золотом. Але часто мовчання є визначним. Визначною рисою страждань нашого Господа було те, що Він майже не говорив протягом останніх 12 годин перед Своєю смертю.
Деколи Він навіть відмовлявся відповідати. Чинячи так, Він виконав передбачення Ісаї прло Месію: «Він гноблений був та понижуваний, але уст своїх не відкривав».
Але Його мовчання не було оманливим. Це було добровільне мовчання стражденного Спасителя. Він, як Син Божий і Замісник грішної людини, прийшов, щоб досягти визволення світу. Якби Він відповів на фальшиві звинувачення Своїх ворогів, захищаючи Свою невинність і вимагаючи справедливості, Він скасував би мету Своєї місії.

Це було спокуту вальне мовчання. «Господь узяв на Себе провини усіх нас». Своїм мовчанням Він поніс гріхи нашого язика. У дні брехні і пліток, проклять і брудних жартів нам необхідна більша віра у спокутувальне мовчання нашого Господа і сильніший намір використовувати наш язик для Його слави.

Сьогодні Ісус більше не мовчить. Вдень і вночі Він захищає нас, як наш Посередник, перед небесним престолом. Через Нього ярмо наших гріхів і жаль нашого серця постає перед Богом, вони почуті і їм дається відповідь. Сьогодні Він також запрошує нас: «Прийдіть до мене, …. І Я заспокою вас.»

Господи Ісусе, я іду, я іду. Амінь.

Юліус В. Акер/ 8 квітня 1963 р.