УРОКИ ІЗ ДОСЛІДЖЕННЯ БІБЛІЇ 5

НОВОЗАПОВІТНІ ПИСАННЯ

1.Історичні книги

Чотири Євангелія та Дії. Матвій був Апостол і Євангеліст. Він писав, пам’ятаючи про єврейських читачів. Через Матвія Святий Дух продемонстрував, що Ісус є сповненням Старозаповітних пророцтв про Спасителя. Пор. Матвія 20:28. Марко був учнем Апостола Петра. Він писав, пам’ятаючи про не євреїв. Він наголошує, що Ісус є могутнім Сином Божим. Лука був лікар і супутник Апостола Павла. Пор. Колосян 4:14. Євангеліє від Луки вміщує найбільшу кількість притч. Євангеліє від Луки наголошує на тому факті, що Ісус прийшов знайти і спасти всіх втрачених. Пор. Луки 24:46,47. Іван був учнем, якого любив Ісус. Написане найпізніше його Євангеліє наголошує на тому, що Ісус є правдивий Бог у плоті та єдина Дорога до вічного життя. Пор. Івана 20:31. Дії написані Лукою і через нього Святий Дух переповідає історію ранньої Церкви та її вірність Євангелію Ісуса Христа. Пор. Дії 4:12.

2.Послання або листи

13 листів Апостола Павла: Римлян – повний виклад християнської доктрини. Пор. Рим. 15:4. 1 Коринтян – перший лист до громади в Коринті, що намагається виправити багато помилок у молодій громаді та навчити її. 2 Коринтян – Святий Дух пояснює служіння Євангелія та християнське доморядництво. Галатів – сильний захист Євангелія Ісуса Христа. Пор. Галатів 2:16. Ефесян – лист, який описує Церкву. Филип’ян – лист про радість служіння християн та про служіння у покорі. Колосян – захист божественності Христа та Його Євангелія проти фальшивих учителів Закону. Пор. Колосян 2:9. 1 Солунян – розгляд Останнього Дня. 2 Солунян – продовження розгляду Останнього Дня і захист проти доктрини антихриста. 1 Тимофія – пастирське послання з наголосом на пастирській кваліфікації. 2 Тимофія – заклик Святого Духа до пастирської вірності. Пор. 2 Тимофія 4:2. Тита – пастирські кваліфікації і заклик до пастирів зберігати чистою доктрину про виправдання вірою. Пор. Тита 3:5-7. Филимона – навчання любові та прощення до ближнього у ранній Церкві.
Євреїв – сміливо проголошує божественність Христа та Його верховенство над усім творінням, як також наголошує на важливості віри в Христа, вічного Бога. Пор. Євреїв 13:8.

Соборні послання: Якова – лист про освячене життя віруючих у Христа. Віра, яка не приносить добрих діл є мертвою. 1 Петра – заклик до християн перебувати твердо у благодаті Божій і опиратися дияволу. Пор. 1 Петра 5:8-11. 2 Петра – заклик берегти Святе Писання та перебувати у Біблійній вірі до Останнього Дня, остерігатися фальшивих учителів і постійно зростати у благодаті та пізнанні Спасителя Ісуса Христа. Пор. 2 Петр. 3:18. 1 Івана – лист про християнську любов, як плід любові Божої. 2 Івана – застереження проти фальшивих учителів та фальшивої спільноти. 3 Івана – заклик до правдивої спільноти та місійної праці. Юди – навчання про змагання за правду. Пор. Юди 24, 25.

3. Пророцька книга Об’явлення – книга написана Апостолом Іваном приблизно 95 року Господнього є посланням, що підбадьорює християн залишатися вірними Христові і виявляє кінцеву перемогу Христа та віруючих у Спасителя.

УРОКИ ІЗ ДОСЛІДЖЕННЯ БІБЛІЇ 4

СУЧАСНІ ПОМИЛКИ ПРО БІБЛІЮ

1.Алегорії.

Боже Слово є чітким. Проте часто богослови шукали приховане значення у простому та зрозумілому тексті. Таке приховане значення називали алегорією. Наприклад, їжу Івана Христителя саранчу і мед витлумачували як Закон і Євангеліє. Вживання алегорій може привести до виникнення єресей.

2.Біблія плюс?

Тита 1:14 чітко каже про те, що треба триматися Слова Божого. Галатів 1:8, 9 наголошує на Біблії, як на єдиному джерелі правди і доктрини Церкви. Проте деякі церкви (православна, католицька) відійшли від цієї Біблійної перестороги і навчають на необхідності також вживати передання, як джерела правди та доктрини Церкви.

3.Розум над Словом Божим.

Ще одна жахлива помилка – виставляння свого розуму над Біблією та спроби все, що каже Бог, пояснити людським розумом. Цією хибою страждають усі інші протестантські церкви. Вони наприклад, заперечують реальну присутність тіла та крові Христових у Господній Вечері. Пор. 1 Коринтян 10:16.

4.Історично-критичний метод.

Цей метод, що розвинувся через філософську течію раціоналізму (ХІХ ст.) стверджує, що Біблія має помилки, що вона є плодом людських письменників і що Біблію можна перекроїти, залишивши лише найважливіші речі. Бог такий метод засуджує. Пор. 2 Коринтян 10:3-6.

5.Неоортодоксія.

Цей рух очолюваний німецьким теологом Карлом Бартом і швейцарським теологом Емілем Бруннером намагався довести, що хоча Біблія і не є Словом Божим, проте в ній є слово Бога. Як також вони прагнули переконати, що якимось чином людські слова в Біблії стають Божими (Божий вплив) через їх читання тощо (екзистенціальна подія). Неоортодоксія заперечувала Біблії її правдивий авторитет, як правдивому, об’єктивному та вірному Слову Божому. Пор. 1 Солунян 2:13.

6.Уявні протиріччя.

Чимало вчених легковажно звинувачують Слово Боже в протиріччях. Проте їх в Біблії не існує. Наприклад було звинувачення зі сторони критиків, що до часи Ездри ( Пор. 2 Хронік 36:22; Ездри 1:1) не вживався термін «цар перський» Прінстонський вчений Роберт Дік Вілсон потратив багато часу, але зумів довести масою історичних фактів те, що даний термін вживався до Ездри цей термін вживався принаймні 38 разів 18 різними авторами, у 19 різних документах на шести різних мовах. Це – лише один із маси прикладів того як спростовуються легковажні звинувачення сучасних противників Божого Слова.

7.Ісусів семінар.

Складається із римо-католицьких дослідників, які заперечують 82% свідчень Писання про Христа. Вони відкинули навіть Івана 3:16. Якраз вони були відповідальними за богозневажницький фільм «Остання спокуса Христа». Хай Бог боронить нашу Церкву від таких «дослідників» і «теологів.» Пор. 2 Тимофія 2:14-19.

УРОКИ ІЗ ДОСЛІДЖЕННЯ БІБЛІЇ 3

БІБЛІЯ – АВТОРИТЕТНА, ПРОЗОРА, ДОСТАТНЯ ТА ПОВНОВЛАДНА.

1.Авторитетність та авторство Письма: Божественне послання світу.
Біблія в першу чергу є Божим посланням нашому гріховному світу, тобто всім людям. І коли проповідник проголошує або читає Слово Боже, він завжди говорить: "Це Слово Боже." Письмо було написано для нашого навчання Рим.15:4. Слово Боже було дано нам для нашої користі 2Тим.3:16. І якщо ми хочемо щось узнати про нашого правдивого Бога, немає більшого авторитета, ніж Слово Боже, яке є особистим об’явленням Самого Бога. Якщо ми хочемо знати про єдиний шлях на небеса – Біблія є єдиним провідником та поводирем. Різні книги можуть містити в собі Слово Боже, але Свята Біблія є цілковито і повністю Божим Словом.

2.Авторитетність Письма:
Біблія є єдиним правилом та нормою(що сама все нормує). Біблія є єдиним авторитетом над всякою вірою та над усяким вченням, мається на увазі вчення Церкви. Тільки на основі біблійного твердження можна чітко розмежувати яке вчення є вірним та правдивим, яке є фальшивим та небіблійним. Ні одне вчення, ні одна книга, вчитель чи традиції не можуть бути дорівняними по відношенню до Біблії у термінах та авторитеті Іс.8:20. Кожне служіння, кожне послання або вчення Церкви повинно базуватися та походити зі Слова Божого. Ми бачимо гарний приклад Апостола Павла, коли він прийшов до Верії та навчав Дії 17:10-11. Відповідно до цього важливого правила, Лютеранська Церква проголошує: "Ми віримо, навчаємо та сповідаємо, що пророцькі та апостольські писання Старого та Нового Заповітів є єдиним правилом та нормою, відповідно до якого всі доктрини та віровчення повинні бути оцінені та засуджені". Ніхто не може додати щось до Слова Божого, ніхто не може забрати щось, ніхто не може змінити навіть одне слово Повт. Зак.4:2, Гал.1:8, Об.22:18-19.

3.Ясність та прозорість Письма.
Біблія є цілковито зрозумілою та прозорою, коли тлумачить сама себе. Пс.19:8-11. Слово – це світильник для кожного з нас Пс.119:105, 130. Тільки Біблія дає світло розуміння, та добре для читання, слухання та вивчення 2Пет.1:19. Письмо настільки прозоре, що навіть мала дитина може його вивчати 2Тим.3:15. Письмо також дано нам для створення віри Ів.20:31, 5:39. Також ми маємо Божу допомогу у розумінні Біблії, та ми молимось подібно до молитви з Пс.119:18. Але також є прості частини у Слові Божому та складні. Наприклад Апостол Павло говорить у своєму листі до слабих у вірі коринтян 1Кор.3:16, та Євр.5:12-14. Слово Боже є повністю зрозумілим. Якщо щось здається незрозумілим, проблема не в Біблії але в нас.

4.Достатність Письма.
Слово Боже містить в собі все необхідне для нашої віри, спасіння та життя Ів.20:31. Тому що Біблія є зрозумілою та достатньою ми не потребуємо ніякої іншої допомоги з інших джерел стосовно шляху спасіння, прощення гріхів та дороги до Небесного Царства. Коли ми читаємо прості вірші, як Ів.3:16, кожен хто читає цілковито та чітко знаходить Добру Новину про спасіння. Уривок з Рим.3:28 чітко та прозоро говорить про наше виправдання виключно вірою, також в Єф.1:7. Біблія говорить про те, звідкіля походить наша віра - Рим.10:17. Господь Святий Дух працює через Євангельське послання. Євангеліє Ісуса Христа є "силою на спасіння" Рим.1:16. Біблія є достатньою для тренування у божих людей знання про Бога та Святої Його волі. 2 Тим.3:15-17, Рим.11:33. Доктор Мартін Лютер підкреслив принцип достатності Письма за часи реформації. Одним із девізов слугували слова Sola Scriptura – тільки Святе Письмо. Лютер пише: "Письмо саме по собі є правдою Божою та є володарем над усіма іншими писаннями та вченнями.” Згідно цього Письмо є єдиною правдивою базою та фундаментом для всього Християнського вчення.

5.Ефективність Письма.
Як ми вже говорили, Бог надихнув кожне слово в Біблії, і це не тільки несе Його авторство та авторитет, але також це несе силу, яку Він дає нам.Євр.4:12. Слово Боже не є мертвим. Біблія не є подібною до інших книг. Слово є дієвим, повновладним та ефективним(завжди працює). Слово Боже велика та потужна сила, подібна до молота, що трощить камінь Єр.23:29. Рим.1:16, 1Пет.1:23 Євангеліє Боже є засобом благодаті, інструментом, яким Святий Дух використовує для створення та зміцнення віри в серці людини. Сила та могутність Слова ніколи не повертається порожньою, не зробивши того, що забажав Бог Іс.55:10-11. Христос не кожному казав, що кожен повірить. Він казав "Хто увірує і охриститься – спасений буде, а хто не ввірує – засуджений буде" (Мк.16:16). Не кожна людина повірила, коли Христос Сам проповідував Ів.6:60-66. Але для інших, Слово працювало та працює досі дуже сильно(Ів.6:67-69). Проповідування Євангелія буде продовжуватись або з нами, або без нас. Але ми можемо бути частиною служіння. Ми можемо служити нашому Спасителеві повністю, пам’ятаючи, що сила Божа – це Його Євангеліє.

УРОКИ ІЗ ДОСЛІДЖЕННЯ БІБЛІЇ 2

УРОК 2. БІБЛІЯ – БОЖЕ НЕПОМИЛЬНЕ СЛОВО

1. Непомильність – Боже Слово є правда.
«Необманливий Бог» (Тита 1:2). Цими словами дуже багато сказано. Це підтверджується також у Євреїв 6:18: «Не можна сказати неправди Богові.» Біблія є Божим Словом, і Бог – правдивий. Кожне Боже слово є правдою. Ми можемо бути в Богові і в Його посланні впевненими, що вони ніколи не зміняться, як і не зміниться дорога до вічного життя в Божому Царстві. Пор. Івана 17:17; Галатів 1:8; Дії 24:14; Івана 10:35; Псалом 118:38-44, 86, 142, 160; 2 Самуїла 7:28. Правдиві лютерани вірять у непомильність Божого Слова, Біблії.

2. Біблія – непомильна у всіх питаннях і малих, і великих.
Жодне археологічне відкриття не спростувало Біблії. Це стосується і всіх інших наук. Пор. Римлян 3:4. Інколи повторювання деяких речей ми розуміємо з часом. Наприклад, аж до ХІХ століття було незрозумілим, чому так детально Бог описує творіння у Буття 1. Лише коли почала ширитися диявольська теорія про еволюцію, тоді стало зрозумілим, чому Господь приділив таку увагу питанню про створення світу та всього живого у світі. Лютер був писав: «Жодна буква в Святому Письмі не є безцільною… бо Писання є Божим Писанням і Божим Словом.»

3. Копії і переклади.
Оригінал давньоєврейською, арамейською і грецькою мовою є непомильним. Переклади можуть, щоправда, вміщувати помилки. Тому ми можемо досить критично підходити до техніки перекладу. Наприклад, доктор Огієнко підготував гарний переклад Біблії українською мовою, але допустив технічну помилку у перекладі грецького слова «кехарітоменеі» у Луки 1:28. Слово «кехарітоменеі» означає «якій дарована благодать.»

4. Писання – об’єктивна правда від Бога.
Наш світ вірить у відносність правди (релятивізм). Його підхід є ідентичним до підходу Понтія Пілата: «Що є правда?» (Івана 18:38). Але об’єктивна правда існує. Це – Слово Боже. Від цієї правди можливо віддалятися. Але вона залишається вічною правдою. Кожен, хто цій правді не вірить, перебуває у неправді і буде засудженим. Пор. Івана 8:31, 32; 2 Тимофія 2:18; Псалом 18:8, 9.

5. Які існують деякі заперечення?
Дуже багато заперечень було піднято противниками Божими проти непомильності Святого Письма. Одним із таких заперечень є те, що Біблію писали багато людей. Це – правда, що Біблію писали багато людей, але Автором Біблії є Бог і Його Слово є вічним, непомильним і незмінним. Виголошення пророцтв про Христа і сповнення їх у Ісусі з Назарету, є добрим доказом Божого Авторства Див урок 1. Пор. Матвія 24:35; Луки 16:17; Івана 14:26. Дехто вказує на уявні протиріччя в Біблії. Але ці аргументи відпадають, коли їх уважно почати розглядати. Лютер писав: «Писання не суперечитиме собі або жодній статті віри, навіть хоча на вашу думку десь існує протиріччя…» Пор. Івана 10:35. Дехто закидає Біблії неточність у цитуванні Старого Заповіту. Звісно, що Новозаповітні письменники посилаються на Слово Боже і використовують його вірно, навіть якщо вони передають головний зміст певної фрази або роз’яснюють її. В усякому випадку нашими аргументами достовірності Біблії є Авторство Бога, сповнення пророцтв, творення віри та живлення віри і відсутність помилок. Жоден інший твір у світі немає таких аргументів. І тільки Слово Боже здатне творити спасенну віру в Христа. Пор. Луки 16:29-31.

УРОКИ ІЗ ДОСЛІДЖЕННЯ БІБЛІЇ

Пропоную до вашої уваги уроки з дослідження Святого Письма розроблені єпископом Української Лютеранської Церкви Вячеславом Горпинчуком і люб`язно надані мені для навчання в чернігівській громаді.



УРОК 1. ЩО ТАКЕ БІБЛІЯ?

1. Біблія – Слово Боже.
Біблію неможливо порівнювати з будь-якою іншою книжкою. Всі інші книги – людські твори. Біблія є правдивим Словом Божим. Кожне слово в Біблії іде від Бога. Свята Біблія є Божим повним посланням світові. Вона складається із книг Старого Заповіту, написаних до приходу Ісуса та з книг Нового Заповіту, написаних після приходу Ісуса.
Старий Заповіт – Слово Боже. Пор. Матвія 15:6; Євреїв 1:1; Римлян 1:2; 2 Петра 1:20, 21; 1 Петра 1:10, 11; Єзекіїля 1:3; Матвія 1:22, 23; Дії 28:25.

2. Новий Заповіт – Слово Боже.
Проповідування Івана Христителя, Ісуса Христа, Апостолів, як і кожне слово в Новому Заповіті є також Словом Божим. Пор. Луки 3:2; 5:1; 24:26, 47; Марка 16:15, 16; 1 Солунян 2:13; 1 Коринтян 2:13. Святий Дух керував Апостолами і Євангелістами і вони записали те, що хотів Бог. Пор. 1 Коринтян 14:37; 2 Петра 3:16. Недостатньо казати, що в Біблії є Слово Боже, тому що правда в тім, що вся Біблія є Слово Боже.

3. Лютеранська позиція.
Ось кілька висловів із Лютера, які відображають його позицію і позицію віросповідних лютеран про Біблію:
1. Людина, яка хоче почути Бога, хай читає Святе Письмо.
2. Писання є свідченням Бога про Себе.
3. Сам Святий Дух і Бог Творець є Автором цієї книги.
4. Ця книга, Святе Письмо, є книгою Святого Духа.
5. все, що ми читаємо або чуємо в Біблії, є Божим Словом… Писання є Божим Словом.
Лютеранська позиція є тотожною позиції ранньої Церкви і позиції, яка відображена у Символах віри, які будують віросповідання винятково на Біблії.


4. Аргумент кола?
Біблійні свідчення про Біблію є чіткими, але дехто може сказати, що цього недостатньо. Бо тоді, мовляв, ми обертаємося у замкненому колі. Але перш за все, на нашому боці Сам Бог, Який творить віру тільки через Біблію. Пор. Римлян 10:17. Також важливо пам’ятати, що Біблія є єдиною книгою, пророцтва якої позбувалися і продовжують збуватися. Пор. Єремії 28:9, 16, 17. Також правдивість Біблії підтверджується чудесами. Але й цього багатьом людям, які бачили чудеса і бачать їх, недостатньо. Тому такі аргументи – не для дітей Божих. Для нас аргумент – Слово Боже. Пор. Псалом 1; Івана 8:31, 32, 47; Луки 11:28. Цінуймо Біблію – Слово Боже і не піддаваймося на спокуси диявола прирівняти його до людських книг.

5. Біблія – натхненне Богом Його Слово.
Звідки взялася Біблія? Бог використав певних Своїх людей, щоб донести Своє Слово до нас. Пор. 2 Тимофія 3:16; 2 Петра 1:21. Тому ми кажемо, що Біблія – натхненне Богом Його Слово. У Старому Заповіті Бог об’являв про прихід Спасителя. У Новому Заповіті Бог нам об’являє Спасителя, Ісуса Христа. Цю Добру Новину несли і несуть нам Божі посланці, Його пророки і Апостоли, які просто і чітко записали те, що їм казав Господь, те що їм промовляв Святий Дух. Пор. Дії 1:16; 2 Самуїла 23:2; Римлян 15:4. Бог використовував цих усіх Божих людей як ручки, як Свої пера. Пор. Псалом 44:1: «Моє серце бринить добрим словом, проказую я: Для Царя мої твори, мій язик мов перо скорописця!» Бог по-різному використовував Божих людей для розуміння Його волі та написання Біблії. Пор. Луки 1:3; Даниїла 9:2; Екклезіяст 1:13. Але завжди Святий Дух стоїть за авторством кожного слова в Біблії. Пор. 1 Коринтян 2:13. Кожне слово і навіть найменша рисочка є дуже важливими в очах Божих. Пор. Матвія 5:18; Повторення Закону 4:2. Тож займаймо таку позицію, яку займав був блаженний доктор Лютер: «Незалежно від того, що відбувається кажи: «Є Слово Боже. Воно моя скеля і мій якір. На нього я покладаюся, і воно залишається. Де воно залишається, там залишаюся і я, куди воно іде, туди я іду. Боже Слово мусить вистояти, тому що Бог не обманює…»

Нюрнберзький процес – це не суд Божий

Як на мене, то цікава думка доцента Київського національного університету ім.
Т. Шевченка, кандидата історичних наук, Івана Патриляка.

Процес переможців над переможеними не може бути справедливим. Адже ті ж самі злочини, які здійснювала німецька армія, скоювала і англійська, і американська армії. Я вже не говорю про радянські збройні сили. У роки війни всі армії були злочинними.

У тому ж Нюрнбергзі застосовувалися тортури. Про це теж варто задуматися.

Тортури відносно обвинувачених у військових злочинах застосовували й американські слідчі. З цього приводу свого часу навіть був скандал в Конгресі США. А що вже робили СМЕРШівці, наприклад, який-небудь там товариш Бурєшніков? Інакше допитувати вони не уміли.

Тому виникає питання: що з визнаних Нюрнберггом достовірними відомостями дійсно є такими? І де гарантії того, що це швидше за все не вигадки.

Тут потрібно взяти до уваги і світову єврейську громадськість, що сказала, що це все правда і всякий, хто суперечить цьому – посібник нацистів.

Я наведу приклад. В кінці 80-х рр. Папа Іван Павло II відвідав Освенцім і встановив там пам’ятний хрест на згадку про католицьких священиків і ченців, замучених до смерті на території табору. Єврейські спільноти обурилися. Вимагали зняти цей хрест. Мовляв, там постраждали лише євреї. Вони загрожували замалювати хрест і пам’ятний знак зірками Давида. Конфлікт було вирішено лише в 2005 році, він тривав впродовж 20 років. Які поляки!? як вони могли постраждати від нацистів? Розумієте, яка логіка.

Я розумію, що за такі слова мене можуть переслідувати, в т. ч. в судовому порядку. У деяких країнах світу за це передбачена кримінальна відповідальність.

Сказали: не можна, не чіпати, а хто говорить інакше, той нацист. А те, що по самому Нюрнберзькому процесу потрібно провести ще один процес, це вже нікого не цікавить. Що сторони, які влаштували Нюрнберзький процес, заздалегідь змовилися не піднімати цілий ряд хворобливих для них тем.

Радянський Союз попросив не чіпати пакт Молотова-Риббентропа 1939 року, стверджуючи, що війну почав саме Гітлер, а не СРСР. Не піднімалася тема Катині. Не піднімалося питання масових розстрілів 1939-1941 рр. в Західній Україні і Західній Білорусії.

Британці та американці умовили не чіпати історію Мюнхенської угоди 1938 років, стверджуючи, що «це не має значення». Не чіпати питання знищення Чехословаччини.

Великобританія просила не піднімати те, що вона самовільно потопила весь французький флот, аби він не дістався німцям. Ви собі можете це уявити? 2 000 французьких моряків пішло на дно. Їх кораблі торпедували без попередження.

Не піднімалися питання знищення мирного населення Німеччини. І я вже не говорю про Хіросіму.

Природно, нацисти були злочинцями. Але від того, що Гітлер був людожером, ні Черчилль, ні Рузвельт не стали вегетаріанцями. Від того, що німецька армія скоювала злочини, їх не перестали здійснювати інші армії. І те, і те було ненормальним. Війна – це завжди ненормально.

Від себе хочу додати, що ці історичні описи ще раз нам зображують, що розуміння ідеального поняття добра та зла, в гріховному людскому розумінні слів, не існує.
Є лише єдине добро, яке виявив нам Господь у Ісусі Христі, Який і буде судити всіх Останього Дня. Тримайтесь Його живого Слова і майте мир Божий в сердцях.

Смерть буддизму та життя у Христі.

Смерть – це коротеньке слово означає припинення земного існування. Звичайно на різних мовах воно звучить по різному але людину яка чує це слово мимоволі охоплює жах. Що таке смерть і чому вона викликає такий жах? В кожної людини, особистості смерть може викликати різновид почуттів. Для маленької дитини смерть, це смерть її песика чи котика, смерть бабусі. До часу абстрактного мислення приблизно 12-14 років людина не задумується, що смерть може бути наслідком нашого гріха. Ми боїмося кінця нашого існування і всі інші страхи походять з цього. Щось у підсвідомості людини змушує знати, що людина безсмертна. Загальна загроза людської раси прагнення безсмертя. Різновиди цього пошуку різноманітні. 
Коли наші предки живі ми по справжньому не відчуваємо себе старими, бо ще є старше покоління. Коли ж наші старші помирають ми мимоволі задумуємось над ти, що ми наступні – задумуємось про смерть. Коли людина старіє, вона робить все щоб зберегти свою молодість: починає тренуватись бігом, фарбує волосся і так далі. На підсвідомому рівні це робиться, щоб стримати смерть. Коли помирають наші однолітки то це змушує нас подивитись назад на своє життя. Чи не марне воно? Чи ти робиш те у житті, що має значення? Ці події приводять нас до самоаналізу. Кожен християнин порівнює своє життя з покликом. Він задає собі питання, чи вірно я виконую поклик, який дає мені Бог? Смерть допомагає нам згадати, що наше життя є в Божих руках, а не ми самі є господарі долі. Коли нам ніщо не пригадує нашу слабкість ми віримо в це. Смерть змушує нас усвідомити, що ми нічого не контролюємо. Це допоможе нам зосередитись на Божій волі. Через невпевненість, що таке смерть люди бояться її. В більшості релігій різні поняття смерті. Люди бояться смерті тому, що придумана людьми релігія чи закон не знімають страх перед смертю. Мета цієї роботи порівняти вiдношення до смертi в буддизмi та християнствi i показати правдивий шлях до життя об’явлений всім людям у Ісусi Христi.
Буддизм – одна з найбільш не схожих і віддалених від християнства релігій, яка досить широко розповсюджена по світу, особливо в Азіатських країнах. Санскритський корінь слова “будх” значить прокинутися й знати. Буддизм був започаткований чоловіком, котрий прокинувся, звідси його і назвали Будда. Він почав своє життя десь 563 до н.е. і називався Сідхарта Гаутама, був сином заможного індійського правителя . Відповідно до легенди після ізоляції від світу в палаці свого батька, говорить легенда про “чотири плинних видовища”, він побачив літню людину, тіло пошкоджене хворобою, труп (тобто зіткнувся з неминучістю старіння, хвороби і смерті ) і ченця. Після цього у віці 29 років він побрився, залишив палац, дружину, сина і почав шестирічний пошук просвітлення. У своєму пошуку він пройшов три стадії. Він почав навчившись всьому, що міг від двох Індуських вчителів, потім приєднався до групи аскетів (зайнявся самозреченням так, що ледве не помер), що надихнуло його на практику “серединки“ між аскетизмом і самовдоволенням. Зрештою, після роздумів та концентрації (подібної до індуської раджа – йоги) він сів під дерево, відоме як дерево Бо і поклявся не вставати доки не досягне своєї мети. Потім слідувала ніч спокуси Марою, Лукавим, після чого і сталося в нього “велике пробудження”, потім він заснував чернецький ордер, який продовжував навчати на протязі 45 років. Будда не записував свого вчення. Пройшло десь 150 (чи навіть 400) років доки не з’явився перший записаний його твір, а потім їх з’явилося багато із різних. Наприклад Теравада буддизм належить до Канону Палі, написаного біля 80 року до н.е., котрий в 11 раз більший від біблії за об’ємом, тоді як Мойя Буддизм виглядає як інтенсивний список текстів, котрі називаються “сутрами” і були складені десь між 1 і 6 ст. до н.е., загалом їх понад 5000 томів.
Цікавість вчення буддизму щодо розуміння смерті в тому, що воно намагається вчитися з неї, але і втікати від неї. В кінцевому рахунку - ця втеча, це позбавлення без кінцевих перевтілень. Буддизм відкидає те, що в нас є душа, але хоча і ніщо в майбутніх реінкарнаціях не буде ідентичним до теперішнього мене, я все рівно буду собою, каже буддист. Нірвана (задути, загасити)- рамки обмеженого себе, не осягнення, неописане, неуявне і невимовне. Будда ствердив, що нірвана – то блаженство. Буддизм зрікається існування особового Бога. Нірвана – це щось, що називається божеством, але це містить в собі концепцію особовості. Нірвана – це твердь, стабільність, надійність, притулок, сховок і місце повної безпеки, - це реальна правда і верховна реалія, - це добро, вища ціль і єдине і одне поглинання наших життів, вічний прихований і необмежений мир. Якщо визначати слово нірвана як особу, котра створила всесвіт із розумним розрахунком, тоді нірвана це не Бог і буддизм – то атеїзм.
Перевтілення, або іншим словом реінкарнація, це страждання. Буддизм наголошує, що народженого в цьому світі чекають хвороби старість і нарешті смерть. Ось чому буддисти намагаються покласти край реінкарнаціям. Смерть нагадує буддисту, що ніщо не є вічне в постійно перемінливому потоці буття. Основна причина кожного нового народження, а потому і смерті, це жага майбутнього існування. Але можливо раз і назавжди звільнитися від смерті, і цього парадоксальним чином можливо досягнути в цьому житті з допомогою смерті.
“Особливо важливі положення буддійського розуміння смерті і життя після неї можливо помітити із листа Ренне(1459-1499) видатного мислителя належаного до традиції Шин “чистої землі” – однієї з основних шкіл японського буддизму. Цей лист зачитується на шинських похованнях. Багато представників цієї школи знають його на пам’ять. Основна думка листа зазначена в наступних рядках: “Так тлінне людське існування в цьому світі ! І старість, і юність минає. Тому належить швидше покласти на серце, що всього важніше є життя майбутнє – в незмінному світі і читати “нембуцу” , глибоко і повністю покладаючись на Аміду .” Загалом в цьому листі Ренне пише про смерть дещо з протиріччями. Ми знаємо що помремо, але ми не знаємо коли і як, але є шлях до безсмертя. Ренне відмічає тлінність людської природи, особливо помітну в смерті. Але він твердо впевнений, що із пут смерті можливо вирватись, найти шлях до безсмертя.
Відповідно до ідей та звичаїв щодо смерті, то вони відмінні в буддійському світі в залежності від місцевостей. Наприклад, інколи тіла не спалюють, як за звичай це прийнято у буддистів, але або кидають у річки, або ховають, або взагалі залишають в пустинній місцевості. Такі варіації обумовлені практичними мотиваціями: не скрізь є дерево, щоб спалити тіло і т.д. Також існує різноманіття уявлень про те, що відбувається після смерті людини. Загалом буддисти мають віру в те, що ми живемо більше ніж одне життя – перевтілюємось. Але деякі, особливо в 20ст., в це не вірили, навіть визнаючи свою відмінність в цьому від своїх одновірців. Одним із таких буддистів є шинський буддійський жрець Накацу Ісао : Для мене життя тільки одне, і коли воно закінчиться, це – “чиста земля”... З кінцем цього життя закінчується перебування в ілюзіях. В перевтілення, в якусь реальну форму, перевтілення ми не віруємо. Згідно з нашим (писанням), ми пливемо в океані народжень і смертей з початку нашої епохи (кальпи). В народі хтось, може бути в перевтілення і вірує, але це одиниці. Якщо ми і ведемо розмову про це, то лише як про забобони.” Загалом в перевтілення вірують більшість буддистів. Із листа Накацу Ісако ми бачимо, що не залежно від глибинних принципів, відношення до смерті скрізь в буддійському світі це різновид вірувань, звичаїв та суджень. Слід зазначити, що вже в ранніх початках традиції смерть в буддизмі розуміється, як те про що необхідно збагнути, з чого можна навчитися, те від чого необхідно втікати. Ці розуміння буддійських традицій дуже чітко прослідкуються, якщо звернути увагу на біографію Будди. З неї ми бачимо розуміння буддиста як можливо перехитрити смерть і вирватися з її пут: це суворість і твердість, які пропонують моральні якості і шляхетність, які буддисти цінують особливо в людях які вмирають спокійно з розумінням істинних, як вони кажуть, цінностей. Будда дав низку навчань, які допомагають буддисту досягнути нірвани. Це належне вчення чотирьох шляхетних правд, які навчають, що основна проблема людства є прив’язаність до чогось, жалкування за чимось, відкиньте це і будете звільнені. Восьми сторонній шлях, даний Буддою, а саме: не вбивай, не кради, не бреши, не будь безсоромним, не приймай наркотики чи вживай п’янкі напої, вірне життя, належні зусилля, контроль над емоціями, належне використання медитативної техніки. Деякі з цих правил нагадують християнину закон Божий, даний Мойсею на горі Сінай, але лютерани також знають, що виконати цей закон власними силами ми не спроможні. Буддисти намагаються природній закон, який вкарбований в людську свідомість, зобразити як довершеність людського розуму. Ці особисті приготування буддистів досить подібні на чернечі практики Православних братів християн, які намагаються “праведними” ділами виправдатись перед Богом. Але Господь нам говорить через Своє Святе Слово що: “..., бо нахил людського серця лихий від віку його молодого ..” Буття 8 : 21, тому людство не повинно своєю власною праведністю, добрими ділами, розумовими чи медитативними практиками намагатися заслужити милість Божу, чи самостійно знайти спасіння поза Творцем. Натомість всі буддисти шукають безсмертя, і смерть в їхньому житті відіграє важливу роль. Якщо всі ми смертні, кажуть вони, то бути легковажним віруючим не є належним. Згадаємо заклик Ренне:"Швидше націлитись до світу незмінного". Питання: чому ми смертні?, є ключем до розуміння смерті, який звільняє від неї. На відміну від розуміння різних культур і релігій, які намагаються дати пояснення смерті, як наприклад християнство, пояснює смерть як наслідок гріха в який впала людина, буддисти в такі роздумування загалом не вдаються, вважаючи що не має сенсу. В буддійському розумінні смерть це вічна реальність, яка в цьому світі була завжди. На зразок того, як завжди було життя. Що ж мають на увазі буддисти питаючи, чому ми помираємо? Розуміння смерті, для буддиста, це розуміння сенсу нашого існування з більш широкої точки зору, а саме побачити себе якими ми є насправді. Але одного погляду на природу реальності в буддизмі не має. Тому смерть, різні формування буддистів, розуміють по різному. Для одних це означає зрозуміти життя та смерть, які завдають нам стільки болі і в цьому маревному світі не є реальніші за будь-що, як наприклад “Лотосова сутра”, один із самих авторитетних текстів в Азії. Згідно неї немає народжень і смертей, немає існування в цьому світі з наступним помиранням – мешканці трибічного світу сприймають дійсність перекручено. Для інших буддистів розуміння чому ми вмираємо, означає побачити свою підпорядкованість незмінним природнім законам, основний з яких –“все минається”. Теравада буддизм, який розповсюджений в Шрі–Ланці і Південно - східній Азії, смерть це лише одне із проявів тлінності. Асоціація між смертю і тлінністю така сильна, що деякі буддисти Теравади з розумінням смерті позначають руйнування всіх залежних феноменів. В їх розумінні смерть, це один із проявів всеохоплюючого потоку: причинно-наслідковий взаємозв’язок утворюючий враження стабільної форми, яка з плином часу міняється та помирає, а її компоненти створюють нові форми.” Наприклад, коли ми помираємо, частина складаної в нас плоті створює бактерії, комах, тварин, землю із якої рослини живляться. Відповідно до буддійського вчення, наша свідомість – один із компонентів, з якого складено наше існування і після смерті поєднується з новими компонентами, складовими вираження іншої стабільної форми, іншого життя.
Як я вже зазначав, буддизм відкидає розуміння душі чи те, що людині властиве щось постійне. З цього витікає, що питання про участь душі після смерті відпадає автоматично. Все підлягає тлінню, але це не визначає, що смерть неможливо перемогти. Шлях до смерті лише невігластво. Саме воно і штовхає нас вести себе так, начебто ми є виключення з природного потоку речей. В буддизмі існує закон залежного існування, який зображує роль невігластва. Коли наші почуття приємні, ми бажаємо щоб їх було більше. Умови почуттів чуттєвий досвід, який можливий коли є органи почуттів. Буддисти зображують шість органів почуттів: очі, вуха, ніс, язик, тіло і думка. З думкою поєднані такі почуття як гнів. Умови почуттів психофізичне існування до якого приводить егоцентричне пізнання. Розуміння тління і невігластва для пояснення смерті в буддизмі є необхідні, але для розуміння питання чому одні помирають раніше, а інші пізніше, цього не достатньо. Для роз’яснення цього питання існує кармічний закон. Основна думка цього закону – розрахунок прийде, що посієш те і пожнеш. Не зрозумівши закону карми неможливо зрозуміти, як пояснюють буддисти, чому людина помирає певним чином. “Розповідь буддистів про смерть Махамагалани, одного з кращих учнів Будди, який досяг просвітлення вже через тиждень після того, як Будда його вперше настановив, є гарним прикладом для пояснення цього питання. У розповіді йдеться мова про те, що на Махамагалану напали грабіжники і вбили, а тіло, спотворили до невпізнання. Закон карми має велике етичне значення. З його допомогою можливо, знаючи теперішнє, бачити та судити про майбутнє. Історія Махамагалани зображує нам один із аспектів позитивної ролі смерті. Образ смерті Махамагалани відповідав його гріху в попередньому стані його існування. За свій тяжкий гріх він довго страждав в пеклі, але не викупив його повністю.” Смерть це один варіантів кармінного закону відплати. Вона зменшує вантаж тяжкої карми.
Цей опис мені дуже нагадує мені одне із основних вчень Римо–католицької церкви про чистилище, де перебуває душа певний період часу в залежності від скоєних гріхів. Відповідно до цього вчення людина, яка отримали Божу благодать, але не досягла духовної досконалості, потрапляє до чистилища. Основний біблійний текст на якому базують свою доктрину Римо-Католики є апокрифічна книга 2Мак.12:43-45, де згадується молитва про мертвих. Флорентійський Собор1439 року прийняв доктрину про чистилище. Згідно цієї доктрини прощення гріхів може бути досягнуто трьома різними способами: через беззастережне прощення зі сторони Бога, через страждання і споєння спокуту вальних добрих діл і через правдиве каяття. Бог може нас простити без усяких умов, але Він вимагає від нас правдивого каяття і добрих діл як ознаку прощення в цьому житті. Оскільки в чистилищі душа не може скоювати спокутувальних діл, вона може очиститися через пасивне страждання. Разом з тим існує три засоби, завдяки яким віруючі тут, на землі, можуть допомогти душам, що знаходяться в чистилищі в їх просуванню на шляху до неба: це меса, молитви та добрі справи. Ці три засоби скорочують час, на протязі якого випробовувані в чистилищі страждання повністю досягають цілі – душа переходить на небо. Ідея чистилища звісно суперечить багатьом текстам Святого Письма, як наприклад Гал. 3:1-14 чи Еф.2: 8-9, та іншим. Звісно вчення про чистилище є привабливе для людини, коли вона задумується над питанням, що лише віра веде на небеса - їй звичайно здається несправедливе те, що ми вільно та дарма, благодаттю Божою допущені на небеса, завдяки тільки нашій вірі. На її думку кожен з нас повинен хоча б трошки постраждати за свої гріхи. Слава Богу, що ми – лютерани, маємо тверду впевненість у нашому спасінні і ця впевненість базується не на наших добрих справах перед Богом, чи якихось тілесних вправах, чи смертних стрибках в різні реінкарнації з низу до верху, але наше спасіння в Ісусі Христі, який є правдивий Бог і правдива людина. Він нас викупив не з діл праведності, що ми учинили, але завдяки Своїй Батьківській любові. Всі ж зусилля буддиста направлені на своє само врятування, його розумові та моральні властивості. І саме цікаве є те. Що на цьому шляху смерть є станом очищення.
В збірнику промов Будди Дхаммападі сказано, що “знаючі не помирають”. Згідно одного з коментарів на це місце: “Мова не про те, що знаючі, тобто ті хто осягнув природу дійсності, вільні від слабкості та смерті. Слабкість та смерть не минають нікого. Задум такий : для незнаючих, на відміну від знаючих, колесо життя та смерті нероздільно. Отож в незалежності від того, живі незнаючі, в певному розумінні слова, чи ні, вони вважають себе мертвими, бо не звільняються від народження. Знаючі, отримавши знання за короткий час, досягли просвітлення і в другому та третьому житті не народжуються. Відповідно, в незалежності від того, живі чи ні знаючі, в певному розумінні слова, вони не помирають”. Цей коментар нагадав мені певні ідеї Платона, одного з перших гігантів раціоналізму, а саме ідею роз’єднання душі і тіла і так званої “Травми народження”. Він казав, що об’єктом справжнього знання є те що є, таке знання не можливе де душа ув’язнена тілом. Коли душа звільняється в смерті, то приходить до абсолютного знання.
Буддизм пояснює те, що смерть залежить не від зовнішніх обставин, але від стану розуму в період смерті. Щоб померти( добре), треба вести гарне релігійне життя, з допомогою різних релігійних практик виправляти вольові та емоційні вади. При (добрій) смерті людина розуміє те, що трапляється і не боїться вмирати – вона спокійна.
За звичай смерть буддисти визначають тоді, коли тіло більше не спроможне підтримувати психологічні процеси, особливо свідомість. Те що трапляється з тілесними та духовними аспектами перед моментом смерті і, безпосередньо, після нього, буддистів дуже цікавить. Слід зазначити, що помирання та смерть, для буддиста, не одне і теж. Для багатьох буддистів помирання це не мить, але процес, який має різні стадії: поступове віддалення свідомості від почуттів, зупинка дихання, розклад трупа. За визначенням буддистів, коли тіло людини та компоненти свідомого життя втрачають причинний зв’язок, основа останніх входить в “проміжний стан” між смертю та наступним народженням. В буддизмі щодо цього стану багато дискусій. Основні питання щодо нього, яка його природа, подовженість, і що в цей час проходить з індивідуумом.
“В Теравада буддизмі, який, в більшості поширений на Шрі-Ланці та в Південно – Східній Азії, даному періоду приділяється відносно мало уваги – тільки подовженість його визначається як триваючий до семи днів термін. Найбільш детально опис цього “проміжного стану” описується в Тибетському буддизмі і описується в “Книзі Мертвих”. Ця книга є типовими роздумами про час після смерті, для Тибетських і Південно – Азіатських традицій. В ній міститься опис трьох стадій помирання: 1) Помираючий отримує можливість досягти звільнення, об’єднавшись з “Початковим Світлом”, але цим можуть скористуватись лише деякі. 2) Свідомість отримує “ментальне тіло”, форма якого схожа з тілом, яке було при житті – в свідомості з’являються різні Будди і перед людиною відкривається новий шанс досягти з Буддою духовного єднання. Але більшість людей, на жаль, втрачають цю можливість, кажуть вони. Вони під тиском власної гріховності, втікають від цих видінь. 3) Свідомість приймає фізичний стан, хоча ще поки тонке тіло воно може намагатися ввійти в попереднє тіло, але це є неможливо. Тоді його, згідно з вчинками попереднього життя, судить “володар смерті”, зважуючи злі та добрі діла.” Більшість з буддистів впевнені, що поки померлий знаходиться в цьому “проміжному стані”, йому можна допомогти. Наприклад в Шрі–Ланці є звичай на сьомий день після смерті сім’я приносить монахам в дарунок їжу. Наївшись монахи кажуть. Що цей дарунок приносить померлому користь. Пізніше монахи читають (проповідь).Вважається, що заслуга від насичення монахів і від вислуховування (проповіді) передається померлому. Ця заслуга, нібито, допомагає померлому досягти кращого народження знову”.
Якщо розглянути це питання з християнської точки зору, то воно досить сильно нагадує середньовічну спокутувальну систему Римо – католицької церкви. В буддизмі спокутування родичів, знайомих та друзів померлого може йому допомогти. “Для цього потрібно поститись, виконувати заповіді. Вимити і очистити тіло і надіти чистий, свіжий одяг. Якщо виконати перераховане, то померлий буде звільнений від страждань, піднесений на небеса і досягне “нірвани.” Також духовно звеличена людина може допомогти тому, хто в “проміжному стані” - порадою, схваленням чи визначеними практиками, змінюючи його духовну природу. Одразу пригадуються католицькі монастирі середньовіччя і їх спокутувальна систем, але ще більше возвеличуючи людину, роблячи її поєднану з Богом.
Книжка “Тантра поєднання сонця і луни” вміщає ритуальні вказівки про те, як покращити майбутнє народження людини. Загалом, людина може відродитися серед шести видів живих істот, каже вона; боги, напівбоги, люди, тварини, голодні душі, мешканці пекла. В якому з цих видів відродиться людина залежить від скоєних нею вчинків у попередніх життях. Багато буддійських текстів визначають вчинки які потрібні, щоб народитися знову в кращому із вказаних видів.” Наприклад , серед богів, напівбогів, людей життя без насилля веде к довгому життю, але насилля до конкретного. Як наслідок потрібно утримуватись від насилля”. Загалом всі нагороди карми нагадують дії наслідком яких вони є: страждання від гріха, щастя від добрих діл. Якщо брати загалом, то це нагадує християнське розуміння гріха і виправдання добрими ділами в деяких конфесіях. Але буддист не має повної втіхи і впевненості – всі нагороди карми, як і вся сансара, не існують вічно, В якому б із шести видів людина б не народилася вона все одно помре. Вмирають всі: і мешканці пекла, і люди, і боги самих небес. В кінцевому рахунку, народитися в будь- якій із шести сфер погано, оскільки народженого чекає смерть. Лише просвітлення дає можливість буддисту уникнути смерті, хоча думки що до того де і як воно відбувається розбіжні. “Чиста земля” Будди навчає, що є два шляхи: 1) Людина може довго і поступово виробляти якості, необхідні, щоб стати Буддою, 2)Людина може прийняти поміч одного із великих Бет Хісатф – того, хто здобув просвітлення і може повернутися з того світу, щоб допомогти людям досягти мети, тобто народитися в створеній тим блаженній землі, без зусиль досягнувши в наступному житті просвітлення.
“Не всі описи “ Блаженної землі” викличуть захоплення. Слід зазначити, що краса її не природна: дерева зроблені із коштовностей, басейни – штучні і т.д. Її описи фактично протиставлять себе нашому життю на землі в цьому світі. Наш світ природній, а той штучно створений. Наш світ заповнений стражданнями – той всякими радіннями. В нашому світі все підлягає тлінню, в тому світі все постійне. Життя в “Блаженній землі” це, по суті, не продовження цього життя, але початок нового. Життя повністю протилежне “нірвані”, але досягти “нірвани” можливо вже тут, на землі. Слово “нірвана” буквально значить тушіння. Мова йде про тушіння наших нахилів до вчинків, які ведуть до нових перевтілень. Якщо в нашому світі все тлінне і перехідне, то “нірвану” визначають як постійність і стабільність, тобто причинно – наслідкові закони там не діють. Живучий в нашому житті помирає, але в “нірвані” смерті не має, кажуть буддисти. Наш світ це страждання – “нірвана” це блаженство.

На відміну від самовиправдання буддиста кожен віруючий християнин вірує, що за страждання цього світу, які виникли як наслідок нашого гріха, взяв на себе наш Добрий Пастир – Ісус Христос, який каже своїм вірним, через Святого Духа, що Він кожну сльозу з очей ваших витре. Тільки Він є нашим правдивим спасителем, а не ми самі можемо чогось досягти, чи наші релігійно – досвідчені родичі. Як і в буддизмі ми дійсно звільняємось від нашого гріха через смерть, але смерть не нашу, але смерть Христову на Голгофському Хресті і Його воскресінні.
Християнська віра покладає надію щодо життя не на свої власні зусилля, не на розумові здібності, не на вибраність народу, але на померлого і воскреслого Бога – Ісуса Христа. У вселенській битві Христос вийшов переможцем. Це був бій зі смертю, в якому Христос одержав перемогу власною смертю на Хресті і воскресінням. Хрест не є трагедією, але тріумф. Він увінчав успіх Ісуса – Боговтіленого царя.
Як нам відомо зі Святого Письма цар Ірод зовсім не збирався поклонятися немовляті Ісусу, як це зробили мудреці зі сходу. Побиття немовлят, яке влаштував Ірод пізніше, зобразило його справжні наміри. Так хрест кинув свою тінь на Господа життя вже у віці немовляти. Цей кривавий епізод був тінню того, що чекало Ісуса. Попереду замаячила смерть. Правдивий Бог і одноразово правдива людина зійшов на землю для спасіння людства, з яким Він пов’язав свою долю. Смертний вирок було проголошено всьому людству і смерть Бога була єдиним засобом звільнити людський рід від нього. Полонене гріхом людство було в’язнем у смерті і тому смерть повинна була вмерти. Але ціною того було життя – життя Бога, втіленого в Ісусі. Він не міг уникнути смерті. Він прийшов, як Він сам стверджував, саме з цією ціллю: “ Бо Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох”. Його сила була виявлена в слабкості, а Його слава – в приниженні. Корона Його була із терну, а Його престолом був дерев’яний хрест. Ставши жертвою, Він здобув для нас перемогу. Поразкою Він завоював все. Смерть була Його долею, а хрест – Його призначенням.
Коли Ісус прийшов до річки, щоб охреститися, Іван відмовив кажучи: “Я повинен христитись від Тебе, і чи Тобі йти до мене?”. Християни знають, що мав на увазі Іван. Крім того, оскільки у Ісуса не було гріхів, в яких потрібно було б сповідатися, навіщо йому було потрібне Іванове хрещення? Ісус наполягав на хрещенні в будь-якому випадку кажучи: ”Допусти це тепер, бо так годиться нам виповнити усю праведність”. Християнам зрозуміло, що він наполягав на хрещенні, щоб понести нашу провину за нас, так – як ми самостійно зробити цього були не спроможні, як це намагаються зробити різні релігії і деякі християнські конфесії. Для нашого життя Він повинен був вмерти нашою смертю і Він виконав це на Хресті. В кінці кінців, Він випустив дух, після довгих годин тортур та ганьби на Хресті: “ А Він ранений був за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, - кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас оздоровлено!”, каже через Святого Духа пророк Ісая. Ісус помер чужою смертю, Це була наша смерть, але вона принесла нам життя. І тому Його Хрищення, скоєне над Ним, це наше хрищення. Своїм хрищенням в річці Йордані Ісус взяв на себе обов’язок відносно гріхів світу. Тоді Він сприйняв Свій хрест настільки ж реально, наскільки це було пізніше, коли солдати Пилата навантажили хрест на Його плечі. В Йордані, безгрішний Син Божий прийняв на Себе всі наші гріхи. Жеребок був кинутий. Призначення Ісуса було стверджено печаткою води Його Хрищення. В Йордані Господь життя героїчно вступив в обійми смерті. Отже Хрищення Ісуса неминуче вказувало на Його смерть. Маючи вибір, ні одна людина не вибере, добровільно, смерть на хресті. Ніхто з гріховних людей не віддасть перевагу слабкості, мукам і скорботі замість сили, влади та визнання. Гріховна людина завжди вибирає шлях слави, а не шлях хреста. Так сталося з тих пір, коли наші прабатьки Адам та Єва піддалися спокусі диявола. “Між водою і кров’ю, між річкою та хрестом проходить ланцюг – смерть. Смерть Бога заради життя світу. Воістину, в Христі ми маємо життя, але воно починається тільки після смерті Ісуса. Цей незрозумілий і непереконливий, для людей, хрест Ісуса являється серцем і суттю християнської віри. Будь-яка інша реальність витікає звідси” . В цьому світі, який гине, у нас не має іншої надії, тільки хрест і його сутність – смерть Бога заради життя світу.
З часів гріхопадіння світ завжди знаходився на краю смерті. І ми нічим не відрізняємось від наших пращурів. Помираючи, щоб жити, християни все одно помирають, але в нашій – християнській смерті висновок життя – життя Ісуса Христа, сама плоть Якого являється життям для нас у Господній Вечері. Смерть не обійти. Ви можете померти одні в цьому світі, або померти в Ісусі. Ви можете прожити життя на власний розсуд, а можете з Христом. Ваш власний шлях веде через життя до смерті. Його шлях веде через смерть до життя, і це вічне життя з Ним Він нам об’явить Останнього Дня.

Підсунили свиню?

Експертів Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) підозрюють у корупційних зв’язках з виробниками вакцин від «каліфорнійського» грипу. Як повідомляє NEWru.com, журналісти данської газети Information вивчали зв’язки експертів ВООЗ з провідними світовими фармацевтичними компаніями, які збагатилися на продажу препаратів проти цієї хвороби. З’ясувалося, наприклад, що багато вчених, які засідають у різних комітетах ВООЗ, ретельно приховують той факт, що вони одержують гроші від фірм-гігантів світової фармакології.

На тлі глобальної економічної кризи завдяки паніці, яка охопила світ у зв’язку з пандемією «каліфорнійського» грипу, фармацевтичні заводи працюють у чотири зміни, потужностей не вистачає, – пише УНІАН.

Тим часом на даний момент за офіційною статистикою, жертвами грипу A/H1N1 стали 6 тис. осіб, тоді як середня щорічна смертність під час епідемій «традиційних» різновидів грипу сягає півмільйона.

Причина гіпертрофованої реакції світу на не такий вже небезпечний грип A/H1N1, як вважають опитані данською газетою фахівці, полягає в успішній піар-кампанії, проведеній експертами ВООЗ. Деякі з них у прямому сенсі перебувають на службі у виробників вакцини.

За даними газети, ВООЗ оголосила пандемію грипу A/H1N1 під тиском групи радників цієї організації на чолі з голландським доктором Альбертом Остенхаусом. Нині уряд Нідерландів проводить екстрене розслідування його діяльності, оскільки стало відомо, що він одержує зарплату в декількох компаніях, які виробляють вакцину проти «каліфорнійського» грипу.

Багато інших радників ВООЗ, які наполягали на оголошенні грипу A/H1N1 пандемією, також є платними радниками фармацевтичних гігантів Roche, RW Johnson, SmithKline і Beecham Glaxo Wellcome, що одержали левову частку замовлень на виготовлення вакцин. Підсумком тиску цих експертів стала резолюція ВООЗ від 7 липня цього року, що дала старт небаченої кампанії масової вакцинації, відзначає газета.

Тим часом прес-секретар ВООЗ Грегорі Хертл, коментуючи статтю в Information, відзначив, що неможливо відмовитися від послуг провідних світових фахівців лише на тій підставі, що вони фінансово зацікавлені в просуванні тієї чи іншої стратегії боротьби з різними захворюваннями.

Православ`я не означає богословської досконалості.

"Ніхто-бо не може покласти іншої основи, окрім покладеної, а вона - Ісус Христос"(1Кор.3:11).

"Основні правила шахової гри можна вивчити за п`ять хвилин, але це не зробить вас гросмейстером. Відповідно й православ`я (антонім інослав`я) є простим мінімумом, стартовою точкою, підлогою, а не стелею. Воно означає дотримування всіх статей віри неспотвореними і не допускати, щоби щось їм суперечило. Водночас православний учитель може цілком помилятися у своєму розумінні того або іншого Біблійного тексту, - і справді, де той богослов, чий розум є цілковито вільним від ексцентричних понять? Не кожна помилка є одразу єретичною або такою, що ділить церкву. На основі 1Кор.3:11-15 Апостол навчає про дуже потрібну в цьому відношенні м`якість.
Гергард та інші старі лютерани лаяли єнтузіастів за те, що вони дотримувалися того, що кожна Біблійна заява була статтею віри, а отже й пункт, що апокрифічний "пес Товита махав хвостом"(Процитовано у К.Ф.В. Вальтера "True Visible Church"). Лютерани ж навпаки, розрізняли статті віри, які були необхідні для спасіння та інші, які містили Біблійні деталі й відгалудження, про які можна не знати і навіть помилятися без прямої шкоди для віри. Звичайно, коли людина довідається про щось, представлене як факт у Писанні, то свободи заперечувати це вже немає, бо тоді вона опиралася б натхненню та владі Божого Святого Слова - справді головній статті віри".

"Церква та її спільнота, служіння і управління"
Курт Е. Маркворт

Трохи гумору про "Свиногрипп"

Якщо з ранку виглядаєш ось так, варто задуматись чи слід тобі йти на роботу, та ще й без пов`язки на обличчі...))).

Цікава інформація.

Собор УЛЦ в Кременці.

21-22 жовтня 2009р в церковному приміщенні кременецької громади відбувся XVIII Собор Української Лютеранської Церкви. На Соборі пастирі та миряни УЛЦ обговорили важливі питання існування Церкви та її діяльність - це, в першу чергу, розповсюдження Божої Євангелії по українській землі. На Соборі було рукопокладено на пастирське служіння в місто Малин брата у Христі Дмитра Дідківського. Присутні делегати побажали брату у Христі рясних Божих благословень, а більш досвідчені пастори заохотили бути бадьорим в будь-яких випробуваннях світу та хитрощів диявольських та триматися лише Христа.

«Вірую у спільноту всіх святих»

«І вони перебували в науці апостольській та в спільноті братерській, і в
ламанні хліба, та в молитвах» (Дії2:42).



«Вірую у спільноту всіх святих»

Есе Соборові УЛЦ,
місто Кременець, 21 жовтня 2009року.


Доповідач: пастир громади Української Лютеранської Церкви «Святого Апостола Андрія Первозваного» в місті Чернігові, Кудрик Сергій.


Вступ

Дорогі у Христі, слава Ісусу Христу!
З ласки Божої, хотів би запропонувати до вашої уваги мої дослідження теми, яка є досить важливою і актуальною для правдивої Христової Церкви - тема спільноти.
Власне, тема і має назву: «Вірую в спільноту всіх святих».
Отже, починаючи дослідження цієї теми, я хотів би отримати визначення для себе і для вас, яке розуміння містить у собі слово спільнота.
В «інтернетівському» українському словнику читаю визначення, що слово спільнота або спільність визначається як: 1) Однаковість для всіх; те загальне, що притаманне кожному з порівнюваних явищ. 2)Нерозривний зв'язок, єдність. 3) Об'єднання людей, згуртованих спільними умовами життя, метою, інтересами.
За даними визначеннями ми можемо уявити собі безліч спільнот, які існують у світі. Перераховувати їх, звичайно, не має сенсу, та й загалом це не є метою моєї роботи, але для порівняння, безпосередньо, з християнською спільнотою я хотів би розглянути деякі типи спільнот.
Перша з них, на яку я хотів би звернути увагу, мабуть, сама розповсюджена у світі, спільнота шанувальників футболу - фанатів, як їх ще називають. Мабуть, я не відкрию великої таємниці, говорячи, що серед християн є багато членів, якщо не фан-клубів або, борони Боже, “ультрас”, то простих телевізійних уболівальників. Усі ці групи створюють певну спільноту вболівальників з різним темпераментом поведінки, які мають надію, що саме їхній улюбленій команді сьогодні пощастить і вона, можливо, переможе супротивників. Кожна з таких груп вболіває за якийсь певний клуб і байдужа до інших або, якщо точніше, то і ворожа. Пік їхньої віри і надії, в переважній більшості, припадає саме на певні дні, які визначені графіком змагань улюбленої команди.

До другої категорії людських спільнот я хотів би віднести так званих меломанів-людей, які з захопленням слухають певний музичний стиль і насолоджуються його звучанням.
У цих спільнотах, як правило, велику роль відіграє сучасність і «модність» музичних виконань. В свої юні роки я був великим прихильником певних музичних гуртів і постійним відвідувачем дискотек. На дискотеку, як правило, ми збиралися групками – так ставши колом і танцювали на танцмайданчику. Я пригадую випадки, коли наша групка, як загалом і інші, мовчки йшла з танцмайданчику, навіть якщо музика продовжувала грати. «Відстій» - чулися голоси і це було ніби сигналом. Цікавим є те, що навіть якщо музика тобі і подобалася, то ти все одно, залишав танцмайданчик, бо так зробила твоя спільнота. В ті часи були шанувальники таких музичних гуртів, як «Ласкавий Травень», «Комбінація» та інших, які обливались слізьми на концертах та голосно повторюючи волали кожне слово за виконавцями. Зараз часи змінились, описані шанувальники подорослішали і, мабуть, лише з посмішкою згадують ті юні часи. Сучасна підростаюча молодь вибирає для себе інших кумирів і знову сльози, знову повторювання тексту пісні за кумиром, знову волання...
Приклади цих двох спільнот я навів не випадково. По - перше, до кожної з них я, в певний час, належав і знаю їх не зі слів і тому мені це, можливо, допоможе ширше розкрити таке Боже формування і благословення, як спільнота віруючих. Християнська спільнота це в першу чергу духовне єднання людей, яких покликано зі світу цього. Це не космічний корабель, який вмістив у себе певну кількість віруючих для здійснення міжгалактичних подорожей, але це єднання містить у собі людей, які змінили («Metanoeite» - повна зміна(грецька) свої погляди та свідомість в бік Христа.

«На відміну від тих взаємин і соціальних відносин, про які нам відомо з людської природи та культури, спільнота Церкви унікальним чином формується Божественними Особами всередені Святої Трійці (пор. Ів.17:21-24). Саме через Слово, Яке сталося плотью, повне благодаті та правди(Ів.1:14), ми властиво стаємо «учасниками Божої Істоти(2Петр.1:4). Оскільки Бог є любов(1Ів. 4:8, 16), то спільнота Церкви постає з Божественної любові та виростає до ще повнішої участі в ній і в іще більшому взаємному вправлянні в тій любові, яка відповідає і яку в нас розпалює Божественна любов(1Ів.1:5-9; 4:7-21, Ів.15:9-10, 1Кор. 13, Еф. 3:14-4:16, 2Петр. 1: 3-7)».

Змінена Богом свідомість спонукає нас любити Його і дякувати за все, що ми маємо і також вона є рушійною силою у нашій любові до ближніх. Наш Господь нам каже: « Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою, і всім своїм розумом, і свого ближнього, як самого себе» ( Лк. 10:27).
Також Він промовляє: «Любіть ворогів своїх, добро робіть тим, хто ненавидить вас. Благословляйте тих, хто вас проклинає, і моліться за тих, хто кривду вам чинить» (Лк.6:27,28). Отже, на противагу байдужості та агресивності таких спільнот, як футбольні вболівальники, християнська спільнота - це спільнота любові - звичайно, тільки з Божою допомогою. Зрозуміло, що це визначення не слід сприймати в чорно-білому кольорі – так як всі присутні розуміють, що бувають як різні вболівальники, так і різні християни, про останніх ми ще поговоримо пізніше, але християнська спільнота - це група об'єднана на очищення, висвітлення, якщо можна так сказати. Це живий суцільний організм, який в поєднанні з Божою силою, самовдосконалюється на життя вічне з Богом.

«В (Апостольському) Символі віри вписані слова (спільнота святих). Цей вираз Аугсбурзьке віросповідання пояснює в артикулах 7 та 8 як зібрання і громаду святих або істино віруючих. Це можна зрозуміти у використанні до істиних та живих членів Церкви Христової, а також до Церкви, яка в цьому житті продовжує битися під хрестом і яка вже святкує перемогу на Небесах, отриману в (цих) протиріччях: «Але ви приступили до гори Сіонської, і до міста Бога Живого, до Єрусалиму небесного, і до десятків тисяч Анголів» (Евр.12:22).
Деякі намагаються провести розрізнення між артикулом католицької Церкви та спільнотою святих. Але насправді вони вишукують зачіпку на стеблі тростини і намагаються втягнути Церкву Христову в непотрібні суперечки, і тому з'єднаємо ці дві частини одного і того ж артикулу; таким чином, пояснення буде більш зрозумілим та(предмет) стане для нас повною втіхою, якщо ми обміркуємо його і будемо вірувати в те, що ми також маємо свою частку серед святих, які вже прославлені на Небесах.
Щодо визначення розуміння правдивої спільноти Божої – Церкви, то слід виділити два аспекти:
1)Обітниця про те, що Бог завжди бажає із непотребу цього світу через служіння Слова і Таїнств зібрати Церкву та зберегти її в будь-якому місці цього світу до кінця віку. Багато свідоцтв із Писання говорять про це. 2) Належить також розглянути вчення про те, що кожна людина, якій належить бути спасенною, повинна бути членом і громадянином католицької та апостольської Церкви, і що люди, які знаходяться поза Церквою, відлучені від Христа, від Бога(та) Його благодаті і надії на вічне спасіння. Про це свідчать численні уривки зі Слова Божого, тому на основі цих уривків можна просто та правильно визначити: «Поза Церквою немає спасіння».

Віра християнської спільноті тверда та стала, якщо вона має за основу - за наріжний камінь, тільки Христа, та покладається тільки на Нього, а не на успішність пастиря, окремих представників спільноти або певні події.
Ми визнаємо, що віра християн не така сама, як лінія биття серця у померлого на кардіологічному обладнанні – пряма. Людина жива, тому і віра жива. Вона то підіймається високо в гору, то трохи, а інколи і досить низько, спускається вниз, але саме в братерській спільноті всіх святих ця віра зміцнюється у Божому Слові і тримаючись Його та Тіла і Крові – вона не згасає.

«Картина духовного знання, яке збудував Бог у Церкві, істинно чудова і славетна. Блаженне місто Єрусалим, створене на Небесах, збудоване із живих каменів. Це каміння від природи не є відшліфоване, але воно шліфується під дією напруги, тиску та всіляких випробувань на землі; кожний камінь підігнаний до свого місця і всі вони викладені руками ремісника. А наріжним каменем та фундаментом являється Сам Христос, посланий Отцем, щоб каміння, яке само по собі мертве, прийняло від Нього життя та Духа, будучи покладеним на Нього. Він також є міцним фундаментом Своєї Церкви, так що навіть «ворота пекла не здатні подолати (її)». А оскільки є наріжний камінь, Він надійно скріплює разом стіни, з'єднуючи їх Собою, внаслідок чого будівля не руйнується і ніколи не тріскається».

Трохи вище я згадував про свої молоді роки та не популярні, серед певних груп-спільнот, музичні композиції. На жаль, мені доводилося чути вислови про непопулярність християнства, про існування більш новітніх спільнот з прогресивними ідеями, що християнство - це глупота, мовою підлітків – «відстій». Мовляв, до християнської спільноти зараз ходити не дуже модно, бо там нудна музика та інше. Або навпаки - інша крайність, заклики до повернення у спільноту «рідної віри» - відвертого поганства. Щодо першого визначення, то ще Апостол Божий Павло промовив більш ніж дві тисячі років тому виразні слова: «Бо ж слово про хреста тим, що гинуть, -то глупота, а для нас, що спасаємось, - Сила Божа!» і далі продовжив – «Де мудрий? Де книжник?
Де дослідувач віку цього? Хіба Бог мудрість світу цього не змінив на глупоту?»
( 1Кор.1:18, 20). До другої поганської спільноти Господь Сам промовляє у Першій Заповіді та наголошує у Своїм Слові: «Я Господь Бог твій і іншому слави Своєї не дам».
На завершення вступу я хотів би поговорити про емоційний характер спільнот. Я не випадково на початку роботи згадав про таке радикальне угрупування футбольних вболівальників, як «ультрас».
Для тих, хто ніколи не цікавився футболом зазначу, що це група, яка шукає «пригод» як під час футбольного матчу, так і після нього. Свій емоційний стан, підігрітий, як правило, алкоголем або наркотиками, члени групи випліскують в бійках з опонентами або випадковими людьми, погромами і так далі. Звичайно, їх важко порівняти з будь-якою християнською спільнотою в розумінні агресивності та негативної поведінки, але, можливо, їх емоційний стан, в певній мірі, може нам і нагадати певні християнські харизматичні спільноти. Давайте поміркуємо, чи Бог вимагає від своєї спільноти показного екстазу нашої віри? Чи не каже Він нам, що досліджує нас не за зовнішніми ознаками, а внутрішньо - досліджуючи нашу віру в серці? То хіба християнська спільнота повинна заохочувати людей «докричатися до Бога»? Він поруч. Він бачить все. У церковній спільноті Він служить нам, а не ми задобрюємо Його своєю істерією.

1) Біблійні спільнони та їх співіснування.

Трохи пояснивши своє розуміння спільноти та християнської-Земної спільноти, я хотів би з вами дослідити біблійні спільноти та їх вірування, співіснування та інше. Давайте перенесемося на самий початок людського існування – у «гості» до наших прабатьків Адама та Єви. Чи мали вони спільноту? - беззаперечно, бо вони перебували у повній Божій славі, мали первинно Його образ і подобу, та турбувалися всім навколишнім творивом: «І взяв Бог людину, і в еденському раї вмістив був її, щоб порала його та його доглядала»(Буття2:15). Після гріхопадіння наші, вже грішні, прабатьки все одно продовжують вірити Богу згідно з Його євангельською промовою в особливості - Буття 3:15, тримаються спільноти і вчать цього дітей. Господь в Новому Заповіті проголосив своїм вірним: «Бо де двоє чи троє в Ім'я Моє зібрані, - там Я серед них» (Мт. 18:20).
Отже, ми можемо з впевненістю визначити, що перша Божа родина, маючи віру в Його Добру Звістку, була також і першою правовірною спільнотою віруючих.
Минаючи період Божих вірних патріархів Авраама, Ісака і Якова , я хотів би зупинитися на ще одній спільноті вірних в часи Мойсея. В Книзі Вихід, зокрема починаючи з розділу 12, ми читаємо про те, що Господь, через Мойсея та Аарона, його брата, проголошує Свій наказ про Пасху промовляючи на початку: «Скажіть усій ізраїльській громаді, говорячи...» (Вих. 12:3а), тим самим даючи нам зрозуміти, що Божі вірні мають особливу Його опіку - цю опіку ми маємо зараз у Христі. Цікавим для дослідження Божої родини - Його спільноти, є вірш 2 розділу 16 тієї ж таки Книги Вихід:
«І стала ремствувати вся громада Ізраїлевих синів на Мойсея та на Аарона в пустині» - зіпсована наша сутність. В контексті уривку ми бачимо, що благословенна Богом громада дуже швидко починає забувати всі Його піклування про неї, всю Його працю. Як це всім нам близько – ми не постійні, ми маловіри, ми забудьки. Слава Богу, що Він вірний до навпаки! Господь милосердний! Тому псалмоспівець проголошує до всіх вірних Богу спільнот: «Заспівайте для Господа пісню нову, Йому слава на зборах святих!»(Пс.149:1).
Книга Левит, в контексті 4 розділу, розповідає нам про те, що всі є грішниками, навіть вибрані Божі, бо «нема праведного ні одного» - проголошує нам святе Письмо. У вірші 13, Господь навіть припускає ситуацію, що вся спільнота може бути введена в оману і помилково згрішити: «А коли вся Ізраїлева громада помилково згрішить, і діло буде затаєне з очей зборів, і зроблять що проти якої зо всіх Господніх заповідей, чого не можна робити і завинять, а гріх буде пізнаний, що вини згрішили ним»(Лев.4:13а) - говорить Господь і дає спосіб очищення від гріха у крові бичка, яка є прототипом невинної жертви Агнця Божого за наші гріхи- гріхи всього людства. Тому, в першу чергу, спільнота повинна шукати прощення у Його Церкві, у Його Слові, у Його Тілі і Крові – у покаянні за гріхи очищаючись від них.
Досліджуючи далі біблійне співіснування Старозаповітньої спільноти Божої, ми бачимо, що Господь милосердний, але випадок описаний в Книзі Левит 24 розділі, може нам чітко довести, що: «Жертва Богові-зламаний дух і каяття – краще ніж цілопалення», тому що до нерозкаяного серця - учинившого гріх богозневаги, Господь промовляє: «Виведи того, що проклинав, поза табір і покладуть усі, хто чув, свої руки на голову його, і закидає його камінням уся громада»(Лев24:15).
У Новому Заповіті на запитання учнів Христових – спільноти вірних, який гріх найтяжчий, Господь дає відповідь, що «всі гріхи простяться вам, а ось богозневага до Святого Духа, непростимий гріх».
Продовжуючи тему братерської спільноти в часи Нового Заповіту, слід зазначити, на чому вона базувалася – що її утримувало разом та наповнювало змістом. На мою думку відповідь на це ми можемо отримати зі Святого Письма, коли Господь, запитуючи учнів: «А ви за кого Мене маєте?», отримує чітке сформоване віросповідання всієї Церкви вірних Божих, яке пролунало з вуст Святого Апостола Петра: «Ти – Христос, Син Бога Живого»(Мт. 16:15,16). Саме це віросповідання повинно єднати правдиву спільноту, бо саме його наш Господь визначає наріжним каменем будь-якої християнської спільноти говорячи: «Блаженний ти Симоне, сину Йони, бо не тіло і кров тобі оце виявили, але мій Небесний Отець. І кажу Я тобі, що ти скеля, і на скелі оцій побудую Я Церкву Свою, - і сили адові не перекинуть її» (Мт. 16:17,18).
Розглядаючи перші Божі спільноти, умовно, Нового Заповіту ми не можемо не побачити, що після Господнього славетних Воскресіння та Вознесіння, Він, як обіцяв раніше, присилає Святого Духа на підкріплення вірних - Своїй спільноті, попередньо їх повчаючи: «Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі»(Дії1:8).
Цими свідками зараз також є правдиві християнські спільноти, які, маючи освячення у Слові Божому і Його Таїнствах - через які працює Святий Дух, несуть правдиве Боже Євангеліє по цілому світові.
Виконуючи Божі вказівки, перші християнські спільноти: «...перебували в науці апостольській, та в спільноті братерській, і ламанні хліба, та в молитвах», а також: «...кожного дня перебували вони однодушно у храмі і, ломлячи хліб по домах, поживу приймали із радістю та в сердечній простоті вихваляючи Бога та маючи ласку в усього народу» - отримуючи тим самим рясні Божі благословення, бо: «..щоденно до Церкви Господь додавав тих що спасалися»(Дії2:42,46,47). Ці рядки зі Святого Письма, повинні бути взірцем для кожної християнської спільноти, заохочуючи їх до подібного земного співіснування, а також спільної християнської громади всіх святих у Божій ласці – Земних і Небесних. Це єднання віри – віросповідання, повинно зберігати нас і нашу спільноту під захистом Божим проти ворога роду людського і його війська. У правдивій спільноті всіх святих ми сила, бо з нами Бог, славлячи Якого псалмоспівець пише: «Бог дуже страшний у зібранні святих і грізний Він на ціле довкілля Своє! Господи, Боже Саваоте, -хто сильніший, як Ти, Господи? А вірність Твоя – на довкіллі Твоїм!»(Пс.89:8).
Саме так - спільнота вірних святих під Божим покровом непереможна.
Досліджуючи далі Новий Заповіт ми бачимо, що перші християнські спільноти були неодноразово атаковані різними спокусами. Так, наприклад, Апостол Павло, благає вірних Божих в Римі: «Благаю ж вас браття, щоб ви остерігалися тих, хто чинить розділення й згіршення проти науки, якої ви навчилися, і уникайте їх, бо такі не служать Господеві нашому Ісусу Христу, але власному череву; вони добрими та гарними словами зводять серця простодушних»(Рим.15:17,18). Тому спільнота святих повинна шукати «ліки» від різних зваб лише у Божому Слові, бо Він каже: «Як у слові Моїм позостанетесь, тоді справді Моїми учнями будете і пізнаєте правду, - а правда вас вільними зробить!» (Ів.8:31б), а також Святе Письмо, продовжує: «Бо Боже Слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, - проходить воно аж до поділу душі і духа, суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця. І немає створіння, щоб сховалося перед Ним, але все наге та відкрите перед очима Його, - Йому дамо звіт!»(Євр.4:12,13).
У цих рядках Біблії зображена скерована мотивація поведінки вірної Божої спільноти. Вона стосується всіх вірних Божих спільнот - як Старого і Нового Заповітів, так і сьогоденного існування громад.
Усе Святе Письмо - Боже Слово, говорить нам про спільноту єдиновірців, як про щось живе, постійно змінне до удосконалення та дієве.
Можливо, тому, автор Послання до євреїв застерігає перші християнські спільноти, що беззаперечно має відношення і до нас з вами: «Тримаймо непохитне визнання надії, вірний - бо Той, Хто обіцяв. І уважаймо один за одним для заохоти до любови й до добрих учинків. Не кидаймо збору свого, як то звичай у деяких, але заохочуймося, і тим більше ви бачите, що зближається день той»(Євр.10:23-25).
Невід'ємними від правовірної спільноти є перебування в Таїнствах. Новий Заповіт говорить, зокрема, про два його запровадження - це Хрищення та Таїнство Вівтаря. І те і те пов'язане, безпосередньо, з обітницею Господа.
Говорячи про Хрищення, ми не можемо не зазначити, що цей вид Таїнства запроваджений Самим Господом: «Дана Мені всяка влада на небі й на землі. Тож ідіть і навчіть всі народи, христячи їх в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що я вам заповів. І ото перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку» (Мт.28:18-20).
В першу чергу слід зазначити, що це Таїнство стало можливим лише завдяки Божій роботі викуплення. Воно являється вхідними дверима християнської спільноти.

«Лютеранська Церква навчає, що хрищення є правдивим засобом(знаряддям) благодаті, за допомогою якого Триєдиний Бог пропонує всім, хто охрищується, Свої благословення, дарує і закріплює ці благословення за всіма, хто вірить в обітницю щодо хрищення. Те що Бог гарантує нам при хрищенні, коли ми були немовлятами, є дійсним і цінним також і для всього подальшого життя(Іс54:10). Тому що в Мк.16:16 Ісус обіцяє вічне спасіння тому, «хто повірить і охриститься». Оскільки віра – це засіб, з допомогою якого ми очікуємо спасіння, то хрищення повинно бути засобом, за допомогою якого це спасіння пропонується”
По темі хрищення написано чимало богословських праць, і вона не є цілю мого дослідження. Я лише хочу зауважити, що перші християнські спільноти намагалися старанно виконувати Божий наказ і тому, як наслідок, і ми в Україні, мали і маємо Боже благословення почути Добру Новину, об'єднатися навколо неї у спільноту, і мати спільноту з усіма нашими єдиновірцями по цілому світові, в особливості, маючи спільне віросповідання і єднаючись Його Словом, Його живою водою Хрищення, Його Тілом і Кров'ю, з усіма святими на Небі і на Землі.
У вищезгаданих біблійних уривках ми вже зустрічали розповідь про те, що перші християнські спільноти збиралися також для отримання Святого Причастя. Це Таїнство запровадив для нас Сам Господь, описи запровадження якого лунають до нас у трьох Євангеліях, та мають своє повторення або роз'яснення в багатьох текстах Новозаповітніх послань, що підкреслює його суттєве, для спільноти, значення.

«Для яснішого тлумачення користі Святого Причастя сформулюємо таке твердження: Ці слова кажуть нам, що під час причастя Христос пропонує і забезпечує кожному, хто причащається, прощення всіх його гріхів, і доказ і заставу цієї пропозиції, він дає йому у вигляді хліба та вина ті самі тіло і кров, якими Він заробив це прощення для нього.»

Слід зазначити, що Святе Письмо каже до перших Божих спільнот і, звичайно, до нас з вами , про гідне і розважливе приймання цих святих Божих дарунків.
У християнському світі існує багато різних пояснень слів запровадження, але християни Української Лютеранської Церкви, як і наші брати-єдиновірці з інших куточків земної кулі, сприймають промовлені нашим Господом Слова Запровадження у буквальному розумінні - в тому ж контексті, як вони написані у Святому Письмі. Саме ці ключові частини віросповідання вимальовують загальну частину спільноти вірних - саме тому Українська Лютеранська Церква і практикує закрите Причастя. До цього питання, а саме спільноти вівтаря, я, з вашого дозволу, ще повернуся пізніше, а наразі я хотів би продовжити розглядати життя біблійних спільнот Нового Заповіту.
Не буде відкриттям сказати, що в першому сторіччі по Різдві Христовім виникло багато містичних сект, які стверджували про якісь особливі знання про Бога і Його волю - нібито отримуючи якісь особливі, особисті об'явлення.
Ці спільноти або суб'єкти виконували якісь потаємні практики та ритуали - створюючи тим самим певний таємничий, містичний образ.
Але Слово Боже каже нам про зовсім інші знання об'явленого Бога.
Ці знання Бог проголошує всім. Вони не є таємницею. Навіть навпаки, Господь каже у Своєму Слові, що Його Євангеліє для всіх кінців землі- всього людства. І тому першочерговим завданням вірної спільноти є розповсюдження Доброї Новини по світові.
Спільнота Божа - це не якийсь гурток спільних інтересів, який замикається сам у собі, це відкрите для всіх Джерело, Яке напоює спраглі душі, виснажені гріхами, світом та дияволом.
До окремих пунктів життя Божих спільнот Нового Заповіту, хотілося б віднести розгляд питання про внутрішню та зовнішню взаємодопомогу, підтримку та пожертви. Господь у Своєму Слові заохочує Свої спільноти до підтримки і співучасті щодо один одного. Кожен з нас знає, що все, що він має – має лише завдяки Божій ласці. Тому розпочати розгляд цього питання я хотів би словами нашого Господа, записаними Євангелістом Матвієм: «Отож, коли чиниш ти милостиню, не сурми перед себе, як то роблять оті лицеміри по синагогах та вулицях, щоб хвалили їх люди. Поправді кажу вам: вони мають уже нагороду свою! А як ти чиниш милостиню, - хай не знатиме ліва рука твоя, що робить правиця твоя, щоб таємна була твоя милостиня, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно»(Мт.6:2-4).
Про освячене дарування перших християн ми також читаємо в Книзі Дії Святих Апостолів, яка описує це так: «А всі віруючі були в купі, і мали все спільним. І вони продавали маєтки та добра, і всім їх ділили, як комусь чого треба було»(Діїї2:44,45).
Дуже яскравий приклад для “вболівальників за український, простий люд” «владумаючих», які з навіяною побожністю майорять по телебаченню, то в тій, то в тій церквах, під час традиційних свят, та б'ють поклони до землі.
Але Біблія нам говорить не про зовнішню побожність, а про сердешну, таку, як, наприклад, у Корнилія: «Проживав же один чоловік у Кесарії, на ймення Корнилій, сотник полку, що звавсь Італійським. З усім домом своїм він побожний був та богобійний, подавав людям щедру милостиню, і завжди Богові молився»Дії10:1,2).
Апостол Павло, описуючи перебування серед тубільців, радісно пише: «Вони нас вшанували й великими почестями, а як ми від'їжджали, понакладали, чого було треба»(Дії28:10). Але найбільш яскравий, біблійний приклад братерської допомоги між християнськими спільнотами ми знаходимо у Другому Посланні Апостола Павла до коринтян, який, прославляючи Божу благодать, яка була дана Церквам македонським, засвідчує: «Що серед великого досвіду горя вони мають, радість рясну, і глибоке їхнє убозтво збагатилось багатством їхньої щирості; бо вони добровільні в міру сил своїх, і над силу, засвідчую, - із ревним благанням вони нас просили, щоб ми прийняли дар та спільність служіння святим»(2Кор.8:2-4). І далі в 9 розділі Послання, Апостол продовжує роз'яснювати коринтянам, якими повинні бути братерські дари: «А до цього кажу: Хто скупо сіє, - той скупо й жатиме! Нехай кожен дає, як сердце йому призволяє, - не в смутку й не з примусу, Бо Бог любить того, хто радістю дає! А Бог має силу всякою благодаттю вас збагатити, щоб ви, мавши завжди в усьому всілякий достаток, збагачувались всяким добрим учинком»(2Кор.9:6-8).
Це мало відношення до коринтян та інших перших християнських спільнот. Це має відношення і до нас - християн сьогодення. Коли вірна спільнота тримається чистоти Євангелія, а не тримається скарбниці з грошами, тоді Святий Дух спонукає її вірних жертвувати на зростання Церкви, на допомогу у потребах вірним спільноти та на потреби братерських спільнот, які потребують допомоги, як, наприклад, християни з Антіохії про яких говорить Книга Дії Святих Апостолів: «Прибули ж тими днями пророки від Єрусалиму до Антіохії. І встав один з них, на ймення Агав, і духом прорік, що голод великий у цілому світі настане, як за Клавдія був. Тоді учні, усякий із своєї спроможности, постановили послати допомогу братам, що в Юдеї жили»,
як також і на підтримку пастирського служіння, як це робили филип`яни у відношенні пастиря Павла: «Я вельми потішився в Господі, що справді ви вже нових сил набули піклуватись про мене; ви й давніш піклувались, та часу сприятливого ви не мали. Не за недостатком кажу, бо навчився я бути задоволеним із того, що маю»(Фил.4:10,11). Далі Апостол продовжує: « Кажу не тому, що шукав я давання, я шукаю плоду, що примножується на річ вашу»(Фил.4:17).
Отже, Святе Письмо, розповідаючи про життя спільнот Божих, дуже широко розкриває нам відносини братерської допомоги як в середині спільноти, так і піклування про інших братів у Христі, та цілеспрямовані пожертви від заможних єдиновірців, про яких, наприклад, Павло молиться: «Хай Господь подасть милосердя Онисуфоровому дому, бо він часто мене підкріпляв і кайданів моїх не соромився»(Тим.1:13). Всі ці люди і сучасні вірні, беззаперечно, уособлюють в собі спільноту святих правдивої Божої громади, яка співає і славить Бога разом зі всіма Божими силами на небі і на землі.
Завершуючи розгляд першого пункту плану моїх досліджень, хотів би звернути вашу увагу на ще одну практику вірних Божих 1 сторіччя по Різдві Христовім. Ця практика, в особливій мірі стосується і всіх нас, тому що я хотів би звернути вашу увагу на біблійний Апостольський Собор в Єрусалимі. На цьому Соборі в Божому страху Його вірні вирішували нагальні потреби Церкви Христової - Його спільноти. Спільно обговорювалися питання віросповідання та християнської етики, але головною метою зібрання було розповсюдження чистої Божої Євангелії. Це чудове зображення того, якою повинна бути мета зібрання.
Сьогоднішній Собор Української Лютеранської Церкви - це також зібрання вірних Божих. Але якщо зібрання відбувається заради самого зібрання, то це даремна витрата часу.
Як і в будь-якій іншій організації, повинно стояти першочергове питання: «Яка ціль зібрання?» Основною ціллю правдивої спільноти вірних Богу, як я вже зауважував вище, а також наслідуючи учнів Христових, повинно бути розповсюдження чистого Євангелія Божого. Кому, як не нам, вірним християнам-лютеранам України, доносити чисте живе Боже Слово до територіальних українців. Без байок про добрі діла, містичних лизань мощей ікон та іншого – без будь-яких людських вигадок і забобонів. Лише живе, чисте Євангеліє, яке Бог нам відкриває і закріплює у віросповідних книгах нашої спільноти.
Це і повинно бути першочерговим завданням до нашого Собору.
Отже, із вищезгаданого та виходячи з контексту Святого Письма, ми можемо зробити коротеньке визначення, що християнська спільнота - це єднання у віровизнанні групи людей, які, перебуваючи в єднанні, освячуються у Слові і Таїнствах – удосконалюючись, завдяки Божій ласці. Це щось живе, яке не тільки «яскраво світиться», але інколи і ледь «мерехтить», але вірний Бог не дає Своїм Земним вибраним зовсім «загаснути».