РОЗДІЛ 2
Інший відступ із Нового Заповіту, який незмінно вмішується у вчення про тисячолітне царство його прихильниками, є 2 Солунян 2:3-10. Цей відступ вибудовує вчення про Антихриста. Оскільки Павло ніде не натякає про тисячолітнє царювання Христа із святими, то не зрозуміло, чому доктрина про Антихриста має пов’язуватися з вченням про тисячоліття. Але тисячолітники вважають, що такий зв'язок є необхідним, і, треба визнати, це додає їхній доктрині драматичних рис. Антихрист зображується ними, як окрема особа, монстр беззаконня, який постає приблизно в час Христового другого приходу і знищення якого позначить першу дію Христового тисячолітнього царювання.
Але дослідимо цей відступ відповідно до питання і подивімось, чи Павло навчає про таке поняття Антихриста, як це викладається тисячолітниками.
Павло запроваджує доктрину, між іншим, з огляду на вгамування неспокою серед солунських християн, що постав через помилковий погляд про негайність Дня Господнього.
Перш за все, він каже їм, що той день не настане, аж допоки не настане відступлення і виявиться беззаконник, призначений на погибіль. Варто зауважити, що він не каже: «аж допоки беззаконник не прийде або постане», але «виявиться». Є простий висновок, що той, хто вже існує, може бути виявленим.
Але для нас не є обов’язковим приходити до такого висновку. Апостол каже нам чітко: «Бо вже діється таємниця беззаконня». Він також посилається на певну перепону, яка заважала виявленню Антихриста, і це триватиме до того часу, аж поки вона не усунеться.
Далі він нагадує солунянам, що коли він перебував з ними, то про ці питання він говорив, проголошуючи, що після усунення тієї перепони виявиться беззаконник. Він говорить про «беззаконника», про «призначенного на погибіль», як уже існуючого і використовує дієслова теперішнього часу для опису його характеру, а саме: «Що противиться та несеться над усе, зване Богом чи святощами, так що Божому храмі він сяде, як Бог, і за Бога себе видаватиме».
І нарешті, він проголошує, що цей Антихрист триватиме до другого приходу Христового, «його Господь Ісус заб’є Духом уст Своїх і знищить з’явленням приходу Свого». В останніх двох віршах цього відступу він зазначає, як можна буде впізнати Антихриста, коли буде усунено перепону, а його буде виявлено.
Ці міркування показують, що Антихрист, описаний Павлом, не може бути окремою особою, монстр беззаконня, що постає перед кінцем світу, але це мусить бути якась установа або партія, що триватиме впродовж століть. Перепоною, що заважала його виявленню в часи Павлового послання, одноголосно ранніми Церковними Отцями вважалася Римська імперія, або ж її уособлення в Імператорові Риму. Тепер, оскільки існує доказ того, що папська влада постала на руїнах Римської імперії, і що це єдина система, яка триває протягом століть і дає обіцянку тривати до Другого Христового приходу, то простим смислом 2 Солунян 2:3-10 є те, що папство є Антихристом і воно зустріне свою останню погибель при другому приході Христа в Судний день.
І як влучно риси Антихриста, що дані Павлом у цьому відступі, якраз підходять папству! Поставивши себе над Святим Письмом, зробивши спасіння залежним від покори до себе, проголосивши себе непомильним, присвоєнням собі титулу заступника Христового на землі, узурпувавши духовні прерогативи та атрибути, «сів у храмі Божому», тобто в Церкві, і «несеться над усе, зване Богом чи святощами», «призначений на погибель», правдивий Антихрист. Це можна легко впізнати в ангелопоклонстві, в Марієпоклонстві, в поклонінні святим, у поклонінні мощам, у придорожніх хрестах забобонів і притворних чудесах, в його вченнях про мессу, про чистилище, про аскетизм, про церковні традиції, про скарбниці заслуг і надерогативні діла, про непорочне зачаття Діви Марії і про вознесіння на небеса, про непомильність папи і т. д. Яка влучніша характеристика може бути цьому дана, як не ці слова Павла: «За чином сатани буде з усякою силою й знаками та неправдивими чудами, і з усякою обманою неправди між тими, хто гине». Ця доктрина не знаходить ніякої підтримки тисячолітників.
Інші відступи, такі як Євангелія від Матвія розділ 26 вірш 29, да Христос говорить про царство Його Отця і 1 Послання Апостола Павла до Солунян розділ 4 вірш 17, де Павло говорить про святих, схоплених на хмарах, на зустріч Господню на повітрі, не вимагають ніяких коментарів, бо вони однозначно ніяким чином не посилаються на Тисячоліття. Дійсно, в останньому відступі це чітко виключено словами: « і так завсіди будемо з Господом».
%D0%A5%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%81+%D0%B2%D0%BE%D1%81%D0%BA%D1%80%D0%B5%D1%81!.jpg)
