Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 12

Тема № 12

ЧАС СУДДІВ


Після завоювання Землі обітованної, Ісус Навин продовжував правити народом Ізраїля аж до дня своєї смерті. Після цього на протязі більш як 300 років Ізраїлем правив цілий ряд суддів. Ми навчатимемося про цих людей і під кінець заняття вам слід:

1)Коротко опишіть зразок подій, що періодично повторювалися в часи Суддів.
2)Визначіть період часу і кількість суддів.
3)Опишіть зброю Шамгара, Гедеона і Самсона.
4)Опишіть де і проти кого Егуд, Барак, Гедеон і Самсон проводили свої битви.
5)Визначте місце знаходження 5-ти головних міст Филистимлян

Час Суддів
Період Суддів пам'ятний для нас як пора великих проблем для Ізраїля. Вторгнення їхніх ворогів, занепад релігійних та моральних цінностей, погані врожаї та підкорення деякими іншими народами, що жили навколо,- усе це мало місце у період Суддів. Чому це трапилося з Ізраїлем?

“І також усе це покоління було прилучене до батьків своїх, а по них настало інше покоління, що не знало Господа, а також тих діл, які чинив Він Ізраїлеві. І Ізраїлеві сини чинили зло в Господніх очах, і служили Ваалам. І вони покинули Господа, Бога батьків своїх, що вивів їх із єгипетського краю, та й пішли за іншими богами, за богами тих народів, що були в їхніх околицях, і вклонялися їм, і гнівили Господа. І покинули вони Господа, та й служили Ваалові та Астартам. І запалав Господній гнів на Ізраїля, і Він дав їх у руку грабіжників, - і вони їх грабували. І Він передав їх у руку навколишніх їхніх ворогів, і вони не могли вже встояти перед своїми ворогами. У всьому, де вони ходили, Господня рука була проти них на зло, як говорив був Господь, і як заприсягнув їм Господь. І він дуже їх тиснув”(Суд.2:10-15).

Через таку ситуацію Господь посилав людей, яких звали суддями. Але судді, однак, не змогли повністю виправити ситуацію.

“І поставив Господь суддів, і вони рятували їх від руки їхніх грабіжників. Та вони не слухалися також своїх суддів, бо блудили за іншими богами, і вклонялися їм. Вони скоро відхилялися з тієї дороги, якою йшли їхні батьки, щоб слухатися Господніх наказів. Вони так не робили! А коли Господь ставив їм суддів, то Господь був із суддею, і рятував їх із руки їхніх ворогів по всі дні того судді, бо Господь жалував їх через їхній стогін через тих, що їх переслідували та гнобили їх. І бувало, як умирав той суддя, вони знову псувалися більше від своїх батьків, щоб іти за іншими богами, щоб їм служити та щоб їм вклонятися, і вони не кидали чинів своїх та своєї неслухняної дороги”(Суд.2:16-19).

Так повторювалося знову і знову на протязі періоду Суддів. Ізраїль поклонявся фальшивим богам, Господь посилав ворогів, щоб покарати їх, вони розкаювалися, Бог посилав їм суддю, щоб їх спасати, а після цього дуже скоро вони починали знову поклонятися фальшивим богам. Кожного разу, як коло подій повторювалося, Ізраїль впадав у глибоке ідолопоклонство. Навіть моральна сила суддів часом зазнавала падіння.
Дванадцять суддів.
Період суддів почався після 1400-го року до Р.Х. і тривав приблизно до 1050-го року до Р.Х. На протязі цього часу було щонайменьше 12 різних суддів, згаданих в книзі Суддів. Часом нам дано знати трохи більше ніж просто їх імена. Про деяких нам дано довші історії про їхню працю задля спасіння Ізраїля. Коли ми будемо навчатися про суддів, то слідкуватимемо по карті, де судді жили і де знаходилися їхні вороги. Нижче перераховаі 12 суддів, а найбільш важливі міста, згадані в книзі Суддів, показані на карті. Відмітьте, що окрім цих нижче згаданих, ще четверо суддів (Ілій, Самуїл, Йоіл, Авійя) згадуються у 1Сам.1-8.

1)Отніїл був першим суддею, згаданим у Біблії. Після восьми років утисків з боку Кушан-Ріш'атаїма, царя Араму(далека північ Палестини), Бог послав Отниїла, щоб вигнати цих ворогів геть. Він був зятем Калева із коліна Юди. Затім послідувало 40 років миру.

2)Егуд був із коліна Веніамінового. Еглон, моавітянський цар гнобив ізраїльтян протягом 18 років з допомогою Амонитян та Амаликитян. Він правив із Єрихону. Егуд хитрістю добися приватної зустрічі із ним і там вбив Еглона мечем, якого сам виготовив. Потім Егуд повів ізраїльтян до Йордану і вони повбивали там біля 10 тисяч кремезних і сильних чоловіків з Еглонових підданих. Потім було ще 80 років миру.

3)Шамгар приніс Ізраїлю тимчасовий мир із Филистимлянами, вбивши києм для худоби 600 филистимлян(Суд.3:31).

4)Девора та Барак були наступними суддями. В той час Ізраїль терпів утиски від хананеян, що мали за царя Явіна із Гацора. Зверхником війська царського був Сісера. Пророчиця Девора, що жила між Рамою та Бет-Елом, направляла Барака у розгромі хананеян. Барак зійшов із своїм військом з гори Фавор і розбив армію Сісери в Кешонській долині. Сісера загинув від руки жінки, домогосподарки Яїл, яка загнала йому у скроню наметового кілка, коли він переховувався в її домі(Суд.4-5)

5)Гедеон жив у той час, коли мідіанитяни та амаликитяни грабували Ізраїльтян на протязі семи років, знищуючи врожаї ти забираючи худобу до останньої тварини. Ізраїльтяни шукали укриття в горах та печерах, але все ще не почували себе в безпеці навіть там. Тоді Бог сказав Гедеону зібрати невелике військо з 300 чоловіків. Вони напали на ворогів у долині Ізреель, біля джерела Харод. Використовуючи тільки сурми, глечики та смолоскипи, вони змусили мідіанитян утікати. Мідіанитянські царі та 120 тисяч вояків були забиті (Суд.6-8).

6)Тола був із коліна Іссахарового і судив він Ізраїля 23 роки після того, як був убитий Авімелех, син Гедеона, що прийшов до влади через підступ і братовбивство(Суд.9-10:2).

7)Яір був наступним суддею в Ізраїлі 22 роки. Він жив і правив з Гілеаді на Східному Березі (Суд.10:3-5)

8)Їфтах став суддею після того як ізраїльтяни по обидва боки Йордану страждали від Филистимлян та Аммонитян протягом 18 років. Їфтах також був із Гілеаду. Гілеадські народні старшини просили його очолити їх і вигнати ворогів. Їфтах та його люди розбили Аммонитян і вигнали їх із Гілеаду. Він був суддею в Ізраїлі 6 років(Суд.11:6-12:7).

9)Івцан з Віфлеєму,
10) Елон із коліна Завулонового, та
11) Авдон з Єфрему судили Ізраїля відповідно 7 років, 10 років та 8 років(Суд.12:8-15).

12) Самсон з племені Дана, мабуть є найвідомішим з суддів. Більшість з його пригод відбувалися в районі долини Сорек, долини, що тягнулася від середземноморського узбережжя майже до Єрусалиму. В той час филистимляни докучали Ізраїлю. Вони контролювали значну територію від морського узбережжя аж майже до пагорбів Юдеї. Самсон отримав кілька тимчасових перемог над ними, але вони так і не були цілком переможеними аж до часу царя Давида.(Суд.13-16).

(Відмітьте: Суд.3:3 говорить про п'ять володарів филистимських. Це є посилання на правителів 5-ти головних міст – Ашдод, Ашкалон, Газа, Екрон, Геф).

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 11

Тема № 11

ЗЕРНО, ВИНОГРАД ТА ОЛИВКОВЕ МАСЛО

Він(Бог)… траву для худоби вирощує, та зеленину для праці людині, щоб хліб добувати з землі, і вино, що серце людині воно звеселяє, щоб більш від оливи блищало обличчя, і хліб, що серце людині зміцняє (Пс.103:14-15)

Ці слова із псалма змальовують пору щастя та радості в Ізраїлі. Більшість людей не можуть почувати себе щасливими, коли вони голодні. Для Ізраїля предмети споживання, перераховані вище, вказували на рясні Божі земні благословіння для Його народу. Вино робили з винограду, рослинне масло з оливок, а хліб із зернових культур. Це були 3 основних продукти в харчуванні Ізраїльтян та в їх економіці, а також вони були символами їхнього добробуту. В цьому розділі ми дослідимо, як вирощували ці культури,а також важливість їх використання. На завершення цього уроку вам слід:

1)Коротко описати 8 основних кроків у вирощуванні та приготуванні зерна, а також потрібні для цього знаряддя праці.
2)Назвати дві головні зернові культури у стародавньому Ізраїлі.
3)Описати давній виноградник і прес для винограду.
4)Дати опис пресу для оливок і назвати 5 основних способів використання оливкового масла у Ізраїлі.

Зернові для випічки хліба
Двома найважливішими зерновими культурами, що вирощувалися в Ізраїлі, були пшениця та ячмінь. Вони обидві були необхідними для виготовлення хліба та іншої їжі. Було 8 основних кроків, що їм слідували люди Ізраїля у вирощуванні та підготовці цих зернових.

1.) Сівба чи посадка насіння цих зернових починалася з приходом ранніх дощів, що пом'якшували грунт. Насіння тримали у кошику чи в торбі, а сіяч йшов полем і розкидав насіння рукою. Ісус описав цей процес в притчі про сіяча (Мат.13:3-8)

2.) Зорювання грунту було наступним кроком. Зазвичай це робилося негайно після засівання іншим чоловіком, який слідував позаду сіяча. Стародавні плуги робили зазвичай з дерева і окантовували металом. Вони заглиблювалися в землю, але на перекидали її, як це роблять сучасні. Леміх кріпився до дерев'яного бруса, а далі чіпляли ярмо. Зазвичай плуг тягнула пара волів, хоча інші тварини також використовувалися. В бідного селянина могла бути лише одна тварина, щоб тягти плуга, а якщо не було і того, тоді він змушений був тягти його сам. Зорювати кам'янистий грунт Палестини було важкою працею і з плином часу ярмо стало символом важкого тягару (Єр.28:11; Мт.11:28-30). Орати було тяжко і для орача. Йому слід було щосили налягати на плуг, щоб той різав глибше, та ще треба було слідкувати, щоб тварини йшли рівно. Ось чому для нього було б дуже нерозумно озиратися назад(Лк.9:62). Щоб тварини не припиняли роботи і рухалися у потрібному напрямку, орач носив кия - довгу дерев'яну палицю, часом з металевим наконечником, щоб колоти чи ударяти тварину. Суддя Шамгар використовував такий кий щоб повбивати 600 филистимлян(Суд.3:31).

3.) Вирощування займало кілька місяців і було небезпечним періодом для зернових. Птахи могли прилетіти і зклювати насіння (Мт.13:4). Бур'яни могли заважати його зростанню(Мт.13:25). Вогонь міг знищити поле (Вих.22:5). Сарана могла з'їсти посіви(Суд.6:5). Злодії чи вороги могли вкрасти зерно(Суд.6:3-4). Недостатня кількість дощу могла стати причиною засихання цілого врожаю.

4.) Жнива відбувалися в квітні та травні. Зернові, як правило, збирали вручну за допомогою серпа(Йоіл 4:13). Серпи часто виготовляли із щелепної кістки тварини і вставляли в неї загострені шматочки креміню, щоб серп краще різав. Самсон зміг покласти тисячу филистимлян подібною щелепою віслюка(Суд.15:15). Після того як зернові було вижато, їх в'язали у снопи(Бут.37:7) а потім забирали з поля, щоб поскладати у клуні(Мат.13:30).

Коли на полях збирали врожай зернових, Закон Мойсея дозволяв тим, хто проходив повз них, зривати трохи руками, якщо ці люди були голодними чи бідними. Однак, їм заборонялося збирати велику кількість, зрізаючи зерно серпом (Повт.23:26; Лк.6:1-2). Також, коли йшов збір врожаю, невелика кількість зерна залишалася по краях поля, щоб бідні люди могли збирати колоски(Лев.23:22 ; Рут.2:2-3).

5.) Обмолочування було наступним, що треба зробити. Це робилося на молотильному току - рівній відкритій площині, приблизно в десять квадратних метрів із втрамбованою і чисто виметеною землею. Тік для обмолоту зазвичай знаходився на вершині пагорба, щоб вітер міг здувати полову коли віяли зерно. Євусеянин Аравна мав такий молотильний тік на вершині гори Моріа(Сіон) і саме в цьому місці цар Давид купив землю для Храму, збудованого пізніше Соломоном(2Сам.24:18).

Щоб обмолотити зерно, снопи розв'язували, а колосся розкидали по току. Існувало кілька способів, якими зерно могло бути обмолочене. Часом використовували волів, яких водили по току, щоб вони своїми копитами роздушували колосся. Іншим часом робили із дерев'яних брусів візок або молотарку і воли тягнули її поверх збіжжя(Іс.28:27-28 ; 2Сам.24:22). Гострі камені або метал також могли закріпляти на брусах, щоб тягання молотарки було ефективнішим(Іс.41:15), і люди ставали зверху на бруси, щоб збільшити вагу. У такий спосіб стебла руйнувалися, і окремі зерна відділялися від полови та стерні. Коли треба було обмолотити невелику кількість збіжжя, чи коли тік не був доступний, тоді користувалися ціпами. Саме так мабуть Рут і Гедеон обмолочували зерно(Рут.2:17; Суд.6:11).

6.) Віяння було наступним кроком і могло проводитися лише тоді як збіжжя було ретельно обмолочене і зерна відділені від колоса. Віяння завжди проводилося ввечері, коли здіймався вітер. Деколи при невеликих кількостях, зерно віяли наступним способом. Насипали зерно на одежину і потім підкидали його у повітря. Однак, зазвичай, використовували вила або віячку. Вилами підкидали зерно високо у повітря і вітер відносив геть лушпиння і солому в той час як тяжчі зерна пшениці чи ячменю падали на землю. Як правило, відділена солома відносилася вітром не далеко. Потім її можна було зібрати і годувати нею худобу. Відділення зерна від полови через віяння було картиною Божого суду, який прийде на Його невірних людей(Єр.15:7; Мат.3:12).

7.) Просіювання було наступним кроком, і воно було необхідним, бо навіть після віяння невеликі частинки бруду та бур'янів могли все ще бути серед зерна. Щоб просіювати зерно, використовували решето (Амос 9:9).

8.) Складання було останнім, що слід було зробити для збереження і подальшого вживання зерна. Велика кількість зерна зберігалася, як правило, у коморах та ямах, але частіше за все зерно зберігали у керамічних глеках. Їх можна було запечатувати, щоб вберегти вміст від комах і тварин. Зерно тепер було готове для перемелення на муку і виготовлення хліба та калачів(1Цар.17:12).

Вирощування винограду і виготовлення вина.
“Заспіваю ж я вам про Свойого Улюбленого пісню любовну про Його вино-градника! На плодючому версі гори виноградника мав був Мій Приятель. І обкопав Він його, й від каміння очистив його, і виноградом добірним його засадив, і башту поставив посеред його, і витесав у ньому чавило, і чекав, що родитиме він виноград, - та він уродив дикі ягоди!”(Іс.5:1-2).

Ці вірші розповідають нам, до чого був подібний виноградник у біблійні часи. Виноградники можна було знайти по всій території Ізраїля. Ті, що посаджені на схилах пагорбів, були особливо добрими, бо отримували багато сонячного світла. Перед посадкою виноградника місце для висадки лози ретельно очищалося. Для приготування грунту використовували заступ (Іс.7:25). Гарні молоді пагінці потім висаджували у приготовлену землю. Часто навколо виноградника будували стіну, щоб захистити його від тварин та злодіїв. Будували також сторожову вежу і сторож охороняв ділянку доки виноград достигав. Він проганяв птахів та тварин, а також пильнував від злодіїв.

Господар повинен був боротися із червою та іншими паразитами(Повт.28:39). Часто чавило для вина будували прямо у винограднику, щоб виноград можна було швидше переробляти на вино. І хоча багато праці було потрібно докласти для посадки і догляду за виноградником, прибуток від нього також був великим. Коли чоловік володів виноградником і дбав про нього, він сподівався на великий урожай. Якщо рослина не приносила плодів, погані плоди, або урожай був бідним, він мав право гніватися(Іс.5:4-6; Ів.15:1-17). Багаті землевласники могли побудувати виноградника, а потім доручити своїм слугам доглядати його, або ж віддати виноградника в оренду(Мт.21:33-34).

Однією з вигод вирощування винограду є можливість його багатоцільового використання. Його можна висушити і отримати родзинки(1Сам.25:18), можна споживати свіжим(Повт.23:25), а виноградний сік можна було варити, щоб отримати густий солодкий сироп чи “виноградний мед”. Деякі з Старозавітних посилань на мед можуть стосуватися саме цього виноградного меду(Бут.43:11; Єзек.27:17). Але найчастіше виноград використовували для виробництва вина. Серьозність клятви Назорея підкреслює той факт, що не тільки вина він не повинен був пити, але і споживати будь-що інше, виготовлене з плодів винограду(Чис.6:4).

Процес приготовлення вина починався із виноградного чавила. Чавило являло собою відкриту площину, що складалася з двох відділень. Виноград клали у першу секцію і давили ногами з метою отримання соку. Ця картина часто використовується в Біблії, щоб змалювати Божий суд над грішниками(Об.19:15). Люди співали пісень під час давлення винограду, бо це зазвичай відбувалося у дні свята(Єр.48:33). Коли з'являвся сік, то він витікав із першої секції через невеликий отвір і потрапляв у другу, нижчу частину виноградного чавила. Сік збирали і наливали у бурдюки зі шкіри тварин(Нав.9:4). В соці починався процес бродіння завдяки природним хімікаліям, що є в шкірах, і він скоро перетворювася на вино. Молоде вино розливали у нові шкіряні бурдюки, які були ще досить м'якими та податливими, і могли розтягуватися, коли це було потрібно. Стара шкіра, що стала твердою і втратила пружність обов'язково порвалася б під тиском газів, що виділяються під час процесу бродіння(Мат.9:17).

Оливки та виготовлення оливи.
Оливки були третьою із трьох головних сільськогосподарських культур, що вирощувалися у стародавньому Ізраїлі. Оливкові дерева, як і виноградна лоза, могли рости навіть на кам'янистому грунті(Повт.32:13). З моменту посадки чи прищеплення оливкового дерева мало пройти сім років до появи першого плоду. Ще сім років було необхідно, щоб дерево стало дорослим і принесло повноцінний врожай. Таким чином земля потребувала довгих періодів миру для своїх оливкових садів, щоб дерева могли вирости і успішно плодоносити, тому оливкова гілка стала символом миру. Через те, що дерева потребували так багато часу для досягнення зрілості, винищення оливкових гаїв було набагато безжаліснішою формою ведення війни, ніж просте зпалення виноградника чи хлібного поля(Суд.15:5).

Досягнувши зрілості, оливкове дерево могло продовжувати плодоносити кілька сотень років. Молоді пагінці могли також вигнатися навколо стовбура вже мертвого дерева, щоб приносити плоди навіть довше(Пс.127:3). Оливкові дерева, що росли дикими, не приносили їстівних плодів. Такі дерева слід було обрізати і прищеплювати до них добрі гілки перед тим, як отримати від них добрі плоди. Павло використовує цей образ для того, щоб змалювати зростання Церкви (Рим.11:23-24).

Коли приходила пора збору оливок, дерева оббивали віниками та гілками (Іс.17:6). Часом оливки споживали висушеними, а деревину олив використовували для будівництва та різьблення по дереву(1Цар.6:23,31-33). Але найціннішим продуктом оливкових дерев була олія, видавлена із оливок. Оливки є набагато твердішими від винограду, тому потрібно було мати прес, щоб витискати з них олію(Мих.6:15). Так як оливкову олію важче видавлювати, преси для оливок мали спеціальні важелі, що при повертанні збільшували зусилля, а також були більшої ваги тягарі, щоб вичавлювати олію.

Добування олії було важкою працею, але вона була вартою затрачених зусиль. Оливу використовували багатьма способами у стародавньому світі. Її споживали як один з видів масла в їжу. На ній готували їжу та пекли(Лев.2:4). Її спалювали в освітлювальних каганцях(Мт.25:3). Застосовували як мазь для зволожування шкіри, та як ліки(Іс.1:6). Її також використовували для помазання тих чоловіків, що призначалися для служіння Богові: як пророки(1Цар.19:16), як священики (Лев.8:12), як царі(1Сам.16:3).

Отже, коли ізраїльтяни мали добре жниво зернових та щедрий врожай винограду і оливок, вони справді могли розглядати це як благословення Господнє, і могли сподівати-ся на рік добробуту і процвітання.

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 10

Тема № 10

ЄВРЕЙСЬКИЙ РІК: ПОГОДА, СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО, СВЯТА


Погода в Ізраїлі подібна до такої, яка є в субтропічних регіонах. На цьому занятті ми трохи глибше розглянемо погоду в Ізраїлі та сезони вирощування різних культур. Ми побачимо, як різні пори року відповідають головним релігійним святам, що їх Бог встановив для свого народу. Наприкінці уроку вам слід:

1)Назвати 4 типи вологи, що її отримує Ізраїль та його найспекотніші і найпрохолодніші місяці.
2)Сказати, коли сіють та збирають зернові, а також коли час збору оливок і винограду.
3)Визначити 3 важливих свята, під час яких усі чоловіки повинні були з'явитися перед Господом в Єрусалимському храмі.
4)Пояснити, як ці свята були пов'язані із сезонами збору врожаю в Ізраїлі.

Єврейський рік
Вихід з Єгипту розпочав новий період історії для народу Ізраїля. Встановлення свята Пасхи було постійним нагадуванням про цей новий початок. Щоб продемонструвати цю зміну ще більше, Бог наказав євреям змінити їхні календарі. Місяць виходу мав рахуватися тепер першим місяцем нового року(Вих12:1-2). Цей місяць називався Авів або Нісан. Його початок був якраз перед початком весни, і злегка змінювався з року в рік через те, що євреї користувалися місячним календарем. Кожен 28 чи 29 день місячного циклу завершував один єврейський місяць. Таким чином їх календарний рік мав 12 місяців по 28 чи 29 днів(а також деколи 13-тий “ковзаючий” місяць). Назви єврейських місяців взяті від вавилонян.

Погода в Ізраїлі
Ізраїль має лише дві головних пори – сухий сезон та сезон дощів. Майже на протязі цілого року погода в Ізраїлі є досить теплою. Однак, вона може значно відрізнятися в залежності від регіону. Погода вздовж морського узбережжя часто буває цілком відмінною від тієї, що на нагір'ях.

„Єврейський рік” показує вам загальні зразки погоди в Ізраїлі. Починаючи згори, бачимо, що протягом Вересня і Жовтня погода починає мінятися від гарячої до прохолодної. В цей час буває кілька коротких злив, що називаються ранніми чи осінніми дощами. Кількома тижнями пізніше починається головний сезон дощів, що тягнеться з Грудня по Лютий. Сніг в Ізраїлі явище рідкісне і майже завжди його знаходять тільки у найвищих місцях. Наприкінці Лютого сезон дощів завершується і температура знову є достатньо високою. В Березні та Квітні пізні, або ж весняні дощі постачають для зернових додаткову вологу. У кінці Квітня та на початку Травня погода знову стає досить гарячою і зазвичай дощі більше не випадають аж до Вересня. Але є однак досить регулярна роса, що вберігає усе від надмірного перегрівання. Протягом літа погода стає дуже спекотною, особливо у Серпні.

Через те, що на Західному березі немає великих рік, випадіння дощів є дуже важливим. Без відповідного дощу, врожай гине. В книзі Повторення Закону 11: 10-11 читаємо:

“Бо цей край, куди входиш ти заволодіти ним, він не такий, як єгипетський край, звідки вийшли ви, де ти засієш було насіння своє й поливаєш працею ніг своїх, як город варивний. А цей край, куди ви переходите посісти його, то край гір та долин, - із небесного дощу він напоюється”.

Так як Господь був тим, Хто забезпечував дощ, через суху спекотну погоду Ізраїль був дуже залежним від Бога, і тому Бог пообіцяв посилати необхідний дощ:
“Це край, що про нього дбає Господь, Бог твій, завжди на ньому очі Господа, Бога твого, від початку року аж до кінця року. І станеться, якщо справді ви будете слухати Моїх заповідей, що Я вам сьогодні наказую, - любити Господа, Бога вашого, і служити Йому всім вашим серцем і всією вашою душею, то Я дам вам дощ вашого краю своєчасно, дощ ранній і дощ пізній, і збереш ти своє збіжжя, і свій сік виноградний , і оливу свою”(Повт.11:12-14).

Однак, не тільки сезон дощів був життєво важливим для врожаю. Навіть під час посухи деякі рослини могли вижити і принести трохи плодів. Це було можливим завдяки небесній росі, що регулярно падала навіть у спекотний період. Цей факт надає додаткового значення жахливому прокляттю, проголосити яке цареві Ахаву Бог послав пророка Іллю:“Як живий Господь, Бог Ізраїлів, що перед лицем Його я стою, цими роками не буде роси та дощу, але тільки за моїм словом!”(1Цар.17:1).

Можна було сподіватися небувалого врожаю, однак, якщо окрім нормальних дощів, Бог забезпечував добрі осінні та весняні дощі. Йоіл використовує таку картину в одному із своїх пророцтв:“А ви, сіонські сини, радійте та тіштеся Господом, Богом своїм, бо вам їжі Він дасть на спасіння, і найперше зішле вам дощу, дощу раннього й пізнього. І токи наповняться збіжжям, чавильні ж кадки будуть переливатись вином молодим та оливою”(Йоіл2:23-24).

Нарешті, нам слід зазначити, що вітри були дуже важливим фактором у погоді Ізраїля. Під час сухого спекотного літнього періоду вітер зазвичай приходив із заходу чи з північного заходу. Приходячи із Середземного моря, цей вологий прохолодний вітер приносив полегшення під час спеки. В інші пори року часто дув гарячий сухий вітер зі сходу або з півдня. Цей вітер своїм обпікаючим диханням міг швидко висушити і вбити зелень(Пс.102:15-16).

Жнива і свята.
На наступному уроці ми вивчатимемо давні методи господарювання на землі. Зараз ми лише торкнемося основних моментів у сезонах вирощування і того, як вони пов'язані з релігійними святами євреїв.

Головні події сільськогосподарського року в Ізраїлі - на протязі Жовтня зорювали поля, бо ранні дощі почали пом'якшувати грунт. Приблизно в цей самий час засівали головні зернові – пшеницю та овес. Цей врожай достигне пізно навесні, від Квітня по Травень, а потім буде обмолочений через літо. Іншими важливими культурами в Ізраїлі були оливки та виноград. Виноградну лозу підрізали в Грудні, зацвітала вона в Травні, а врожай збирали у Вересні. Оливки збирали приблизно в той же час.
Лівий стовбчик таблиці показує головні релігійні свята Ізраїля. На 14-й день першого місяця(Авів чи Нісан) було велике свято Пасхи, за яким одразу наступали дні Опрісноків, що тривали з 15-го по 21-ше число цього місяця(Лев.23:4-8). В останній день свята Ізраїль приносив Господеві спеціальну жертву – Первоплід із зернових, які тільки почали збирати(Лев.23:9-14)

Через сім тижнів або 50 днів потому Ізраїль святкував свято Тижнів (Лев.23:15-21). В часи Нового Заповіту про нього згадується як про П'ятдесятницю(від грецького слова п'ятдесят, бо воно прийшло через 50 днів після попереднього свята. Дії.2:1). У це свято празнували кінець жнив зернових, що завешувалися під кінець третього місяця, Сивана(початок Червня). Віддавалася подяка за жнива зернових і люди пригадували давання Закону Мойсею.

Заключна група свят була в сьомому місяці(у Вересні чи Жовтні). В перший день місяця було свято Сурмлення, коли празнували початок сільськогосподарського року(Лев.23:23-25). На 10-й день того ж місяця був великий день Очищення(Йом Кіпур), коли первосвященик входив у Святеє Святих, щоб принести жертву на відкуплення усього народу(Лев.23:16-32). За цим слідувало свято Кучок яке тривало з 15-го по 21-е число. У цей час люди жили в наметах, щоб пригадати собі вихід з Єгипту(Лев.23:33-43). Це останнє свято називали також святом Збирання, бо тоді святкували останні жнива, збір оливок та винограду (Вих.23:16). Ще раз діти Ізраїля віддавали подяку Господу за усі благословіння полів та отар, що були даровані їм.

Тричі на рік усі ізраїльські чоловіки повинні були приходити до Скинії Зборів, а пізніше до Храму, щоб поклонятися Богові і принести свої жертви. Трьома великими святами були: Пасха і свято Опрісноків, свято Тижнів, та свято Кучок(Повт.16:16-17). Усі ці три спеціальні нагоди для поклоніння були пов'язані із віддаванням подяки за зростання і збір врожаю сільськогосподарських культур в Ізраїлі.

Христос рождається! Славімо Його!

1 Тими днями вийшов наказ від кесаря Августа переписати всю землю. 2 Перепис цей, перший, відбувся, коли Сирією правив Киріній. 3 І йшли всі записатися, - кожний у своє місто. 4 Пішов також і Йосиф з Галилеї, з міста Назарету в Юдею, в місто Давида, що зветься Вифлеєм, бо він походив з дому й роду Давида, 5 щоб записатися з Марією, зарученою своєю, що була вагітна. 6 І от коли вони були там, настав їй час родити, 7 і вона породила свого сина первородного, сповила його та поклала в ясла, бо не було їм місця в заїзді. 8 Були ж у тій стороні пастухи, що перебували в чистім полі та вночі стояли на сторожі коло своїх отар. 9 Аж ось ангел Господній їм з'явився і слава Господня їх осіяла й великий страх огорнув їх. 10 Ангел же сказав їм: “Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу: 11 Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь. 12 І ось вам знак: Ви знайдете дитя сповите, що лежатиме в яслах.” 13 І вмить пристала до ангела велика сила небесного війська, що хвалила Бога й промовляла: 14 “Слава на висотах Богу й на землі мир людям його вподобання” (Євангелія від Святого Луки розділ 2 вірші з 1 по 14).

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 0 9

Тема № 9

ДВАНАДЦЯТЬ ПЛЕМЕН ТА ЇХ ЗЕМЛІ

Діти Ізраїля володіли тепер Землею Обітованною. Під Божим проводом та спрямуванням земля тепер поділена жеребком спочатку між 12-ма племенами Ізраїля, а потім між родинами всередині кожного племені. Цей поділ землі буде основною темою уроку. Наприкінці заняття вам слід знати:

1)Яку частину Обіцяної Землі отримало кожне з 12-ти племен.
2)Розповісти, хто з 12-ти синів Якова отримав подвійний наділ землі, хто не отримав нічого, і яке плем'я на Східному та на Західному берегах.
3)Визначити, яке плем'я було пізніше змішане з іншим, а яке відійшло.

Дванадцять племен.
Ізраїль - було особливим ім'ям, даним Богом Якову після того, як Яків боровся з Богом на березі ріки Яббок в Пенуїлі(Бут.32:28-29). 12 синів Якова тепер були призначені стати отцями первісних 12-ти племен Ізраїля. Відкрийте вашу Біблію у книзі Буття 46:8-25. Тут перераховані сини Якова, що під захистом їхнього брата Йосипа прийшли до Єгипту. Імена 12-ти синів Якова перераховані в лівому стовпчику таблиці, що внизу:

Сини Якова 12 племен, що отримали землю
Рувим Рувим Східний берег між Арноном і Зередом
Симеон Симеон Північна частина пустині Негев на захід від водорозділу.
Левій Манасія Гілеад (північний Башан) та північа Самарія
Юда Юда Юдея (західний берег на захід від Мертвого моря)
Іссахар Іссахар Долина Ізреель на захід від водорозділу
Завулон Завулон Долина Ізреель на захід від водорозділу
Гад Гад Східний берег нижче ріки Яббок
Асир Асир Узбережжя Середземного моря і високогір'я Галілеї на західному березі
Йосип Єфрем Південна Самарія, західний берег
Веніамин Веніамин Між Юдою та Єфремом
Дан Дан На захід від Єфрема та Веніамина, берег Середземного моря
Нефталим Нефталим Високогір'я Галілеї на захід від водорозділу, вище озера Генісаретського

На той час як діти Ізраїля повернулися до Землі Обітованної, склад первісних 12-ти племен було змінено. Яків пророкував про цю зміну коли говорив Йосипу про Божі плани щодо його двох синів Манасії та Єфрема:
“А тепер два сини твої, уроджені тобі в єгипетськім краї до прибуття мого до тебе до Єгипту, - вони мої! Єфрем і Манасія, як Рувим і Симеон, будуть мої. А нащадки твої, що породиш по них, - вони будуть твої. Вони будуть зватися на ймення своїх братів у наслідді своїм” (Бут.48:5-6).

Тож замість того, щоб Йосипове ім'я було записане як ім'я одного з 12 племен, його два сини – Єфрем і Манасія були пораховані як коліна Ізраїля. Тоді мало би бути 13 племен замість 12-ти. Але Господь узяв племя Левія і доручив їм піклуватися про Його Скинію Зборів(Чис.4). Через це вони не були пораховані серед 12-ти(Чис.26:57-62) і не отримали частини землі Ізраїльської, так як її отримали інші племена. Натомість, Господь дав їм 48 міст, розташованих по території цілого Ізраїля(Нав.21). Там священицьке коліно Левія могло жити разом із своїми родинами і перебувати в особливому служінні Богові.

Таким чином, коли Ізраїль завоював Землю Обітованну, 12 колін отримали частини території, де мали оселитися, а коліно Левія оселилося у своїх 48 містах. Розділи Книги Ісуса Навина 13-21 кажуть про те, як була поділена земля між 12-ма племенами. Карта, якою ви можете користуватися, дає приблизну картину поділу землі. Ви помітите, що в загальному, кордони між племенами відповідають природньому поділу та географічним областям, які ми вже вивчали раніше. Це допомогло кожному племені визначитися із своїми кордонами і звести до мінімуму суперечки навколо цього. В той час як землі майже всіх племен було визначено за допомогою жеребу, насамперед колінам Йосипових синів(Єфрема і Манасії) та Юди було прямо вказано на призначені для них території в самому центрі краю. Це наголошувало на їхній ролі в Божому плані.

Зміни в поділі.
Зверніть увагу, що на нашій карті все ще є 13 ділянок землі. Манасія, Йосипів перворідний, отримав подвійну частку землі – частину на східному і частину на західному берегах. Таким чином, хоча земля була поділена на 13 частин, вона все ж таки була дана тільки 12-ом племенам. Слід також відмітити, що в своїй більшості, землі, що їх отримало кожне плем'я, ніколи не були цими племенами повністю зайнятими.

На минулому занятті ми зазначили, що залишалися не завойованими три території аж до часів Давида. Однією з цих територій була земля филистимлян вздовж південно-західного узбережжя Ізраїля. Присутність филистимлян в цій частині краю перешкоджала племенам Симеона, Юди і Дана зайняти усю їхню територію. Фактично, з плином часу плем'я Симеона більшою частиною було поглинуто плем'ям Юди. Це було виповненням пророцтва Якова із Бут.49:6-7, де проголошувалося, що Симеон і Левій будуть розпорошені в Ізраїлі як результат гріха, описаного в Бут.34.

Через присутність фінікійців, племен, що жили вздовж узбережжя Середземного моря, племена Ізраїля на північ від Дана також мали труднощі із заселенням своїх земель. З проблемами стикався і Манасія, претендуючи на свої землі вздовж східного берега. І хоча боротьба із численними групами хананеян тривала, ізраїльтяни впевнено контролювали більшість території краю. Так Господь виконав обітницю, дану праотцям Ізраїля – Аврааму, Ісаку та Якову. Їх нащадки були виведені з Єгипту, і ще раз їм дано Палестину як їх батьківщину. З часом племена поєдналися у 4 головні географічні області в центрі краю, що мали подібний ґрунт і сільськогосподарські культури. Цими областями були: нагір'я Юдеї, нагір'я Самарії, нагір'я Галілеї на західному березі, а також Гілеад на східному.

Лише віра!

Один університетський професор, одного разу, почав задавати студенту-християнину такі запитання.
Професор: Бог добрий?
Студент: Так.
Професор: А Диявол хороший?
Студент: Ні.
Професор: Саме так. Скажи мені, юначе, чи існує на Землі зло?
Студент: Звичайно!
Професор: Зло існує в багатьох місцях, чине так? І Бог створив все існуюче, вірно?
Студент: Беззаперечно!
Професор: Так хто створив зло?
Студент мовчить - вислуховуючи аргументи професора.
Професор: На планеті існує потворність, нахабство, хвороби, невігластво?
Все це є, вірно?
Студент: Так, все це існує, на жаль.
Професор: Так хто їх створив?
Студент мовчить - вислуховуючи аргументи професора.
Професор: Наука стверджує, що у людини є 5 почуттів, щоб досліджувати світ навколо. Скажи мені, юначе, ти коли-небудь бачив Бога?
Студент: Ні, професоре, але я відчував Його присутність.
Професор: Скажи нам, ти чув Бога?
Студент: У Вашому розумінні, я не чув людської мови з Його вуст.
Професор: Ти коли-небудь відчував Бога? Пробував його на смак? Нюхав його?
Студент: Не цими відчуттями, професор.
Професор: І ти до цих пір в нього віриш?
Студент: Так.
Професор: Виходячи з отриманих висновків, наука може стверджувати, що Бога немає. Ти можеш щось протиставити цьому?
Студент: У мене є тільки віра.
Професор: Саме так. Віра - це головна проблема науки.
Студент: Професор, холод існує?
Професор: Що за питання? Звичайно, існує. Тобі ніколи не було холодно?
(Студенти засміялися над питанням молодої людини)
Студент: Насправді, професоре, холоду не існує. Відповідно до законів фізики, те, що ми вважаємо холодом у дійсності
є відсутністю тепла. Людина або предмет можна вивчити на предмет того, чи має він або передає енергію. Абсолютний нуль (-460градусів за Фаренгейтом) є повна відсутність тепла. Вся матерія стає інертною і нездатною реагувати при цій температурі. Холоду не існує. Ми створили це слово для опису того, що ми відчуваємо при відсутності тепла.
(В аудиторії повисла тиша)
Студент: Професор, темрява існує?
Професор: Звичайно, існує. Що таке ніч, якщо не темрява:
Студент: Ви знову неправі, професор. Темряви також не існує. Темрява в дійсності є відсутність світла. Ми можемо вивчити світло, але не темряву. Ми можемо використовувати призму Ньютона, щоб розкласти біле світло на безліч кольорів і вивчити різні довжини хвиль кожного кольору. Ви не можете виміряти темряву. Простий промінь світла може увірватися в світ темряви і освітити його. Як ви можете дізнатися наскільки темним є який-небудь простір? Ви вимірюєте, яка кількість світла представлено. Чи не так? Темрява це поняття, яке людина використовує, щоб описати, що відбувається при відсутності світла. А тепер скажіть, професор, смерть існує?
Професор: Звичайно. Є життя, і є смерть - зворотний бік.
Студент: Ви знову неправі, професор. Смерть - це не зворотний бік життя, це його відсутність. У вашій наукової теорії з'явилася серйозна тріщина.
Професор: До чого ви ведете, молодий чоловік?
Студент: Професор, ви вчите студентів тому, що всі ми походимо від мавп. Ви спостерігали еволюцію власні очі?
Професор похитав головою з усмішкою, розуміючи, до чого йде розмова.
Студент: Ніхто не бачив цього процесу, а значить ви в більшій мірі
"священик еволюціїї", а не вчений.
(Аудиторія вибухнула від сміху)
Студент: А тепер скажіть,чи є хто-небудь в цьому класі, хто бачив мозок професора-в особливості, як процес мислення, а не тільки фізичний, який теж не видно за черепною коробкою? Чув його, нюхав його, доторкався до нього? Хто може 100% описати працю мозку професора і підтвердити його існування-не гіпотетичне?
(Студенти продовжували сміятися)
Студент: Мабуть, ніхто. Тоді, спираючись на наукові факти, можна зробити висновок, що у професора немає мозку. При всій повазі до Вас, професор, як ми можемо довіряти сказаному вами на лекціях?
(В аудиторії повисла тиша)
Професор: Думаю, вам просто варто мені повірити.
Студент: Саме так! Між Богом і людиною є одна зв'язок - це ВІРА!
Професор сів і замислився.

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 0 8

Тема № 8

ЗАВОЮВАННЯ ЗАХІДНОГО БЕРЕГА


На минулому уроці ми простежили за дітьми Ізраїля як вони завойовували землі Башану та Аморитян на східному березі. На цьому занятті ми простежимо як вони перейдуть Йордан і захоплять західний берег обіцяної землі. На кінець уроку вам слід:

1)Розповісти про головні битви Ісуса Навина під час його центральної та південної кампанії, а також про головну битву північної кампанії, і де кожна з них відбулася.
2)Назвати ізраїльські центри на західному березі.
3)Назвати 3 місцевості, що не були завойовані.

В моавських степах.
Після завоювання Башанського та Аморитянського царств на східному березі, Ізраїль розбив табір в степах моавських, у східній частині Кіккаду, навпроти Єрихону. В моавських степах Мойсей промовляв до Ізраїльтян усі ті слова, що ми маємо записані у книзі Повторення Закону. Він нагадав людям про Божий захист під час їхньої довгої подорожі від гори Синай до Йордану (Повт.1-3), а також про те, як їм було дано Закон Божий на горі Синай (Повт.4-26). Потому Мойсей навчав людей про те, що їм слід робити після переходу Йордану (Повт.27), а також сказав, що станеться, якщо вони слухатимуться чи не послухаються Божих наказів (Повт.28-30). Нарешті, він помазав Ісуса Навина як свого наступника (Повт.31). Потому Мойсей, заспівавши пісню хвали та пророцтва (Повт.32-33), був узятий Богом на вершину гори Нево, де він помер і був похований за наказом Бога(Повт.34).

Перехід Йордану.
Ісус Навин після цього перевів ізраїльтян через Йордан і вони стали табором у Гілгалі. Це місто стало якби штабом, військовим центром для ізраїльського війська під час майбутніх воєнних кампаній. Жінки та діти мабуть залишалися тут щоб подбати про стада худоби коли чоловіки ходили в походи воювати проти Хананеян. Головні битви, що сталися незабаром, можуть бути поділені на дві частини. Першою була центральна та південна кампанії. Потім, після завоювання цих територій, Ісус Навин також повів своє військо на північну кампанію. На протязі цих двох воєнних кампаній Ізраїль зміг оволодіти майже цілим Західним берегом.

Центральна і Південна кампанії.
Книга Ісуса Навина 6-10 розповідає про центральну та південну кампанії ізраїльтян проти хананеян. Вони почалися із надприроднього, чудесного падіння стін Єрихону(Нав.6). Через те, що один з ізраїльтян, Ахан, всупереч Божій волі узяв собі дещо з того, що було під закляттям і мало були знищене, Ізраїль зазнав поразки у своїй першій атаці на місто Ай. Однак після того як вчинок Ахава було виявлено, а його самого покарано, це місто також було здобуте(Нав.7-8). Після цього мешканці міста Гів'ону обманули ізраїльтян, і уникнувши таким чином знищення, натомість стали рабами Ізраїля(Нав.9).

Інші ханаанські царі думали, що мешканців Гів'ону треба покарати за укладений з ізраїльтянами мир. Тому вони утворили альянс і пішли атакою на їхнє місто. Жителі Гів'ону звернулися до Ісуса Навина по допомогу. Військо Ізраїля прийшло на захист Гів'ону. Битва відбулася у Айялонській долині поза Гів'оном. Там Господь дав ізраїльтянам цілковиту перемогу, навіть зупинивши сонце, щоб Ізраїль міг відімститися своїм ворогам(Нав.10). Це була вирішальна битва цілої кампанії.

Ханаанські царі, що брали участь в цій битві, усі втекли до Маккеди, де їх було знайдено ховаючимися у печері. Коли жорстока битва закінчилася, Ісус Навин із своїми людьми пішов далі і винищив усіх до останнього ворога в містах переможених царів. Пішовши(коли глянути на карту) проти годинникової стрілки, Ісус Навин вирушив на південний захід через високогір'я, захопивши міста Лівну, Лахіш та Елгон. Потім він повернув на схід і завоював міста Хеврон та Девіру перед тим, як повернутися до Гілгалу. Так завершилася центральна і південна кампанії.

Північна кампанія.
Ханаанські племена, що жили у північній Палестині перелякалися, коли почули, що ізраїльтяни цілком розгромили їх південних сусідів. Цар Хацору розіслав послання до усіх північних царів, закликаючи їх утворити коаліцію проти Ізраїля. Царі з земель вздовж морського узбережжя, з гір та високогір'я, а також ті, що були неподалік Галілейського моря, усі піднялися проти війська ізраїльського. Жорстока битва трапилася біля озера Мером(Нав.11:7). Ізраїльтяни під керівництвом Ісуса Навина знову вийшли переможцями. Слідуючи Божому наказові, військо Ізраїля винищувало своїх ворогів в усіх напрямках, аж допоки не зосталося жодного врятованого(Нав.11:8). Хацор, однак, був єдиним містом, яке Ісус Навин зруйнував. Решта міст північної Палестини були зайняті ізраїльтянами після того, як були винищені їхні мешканці.

Ізраїль встановлює контроль над західним берегом.
Тепер Ізраїль повністю контролював Землю обітованну. В книзі Ісуса Навина 11:16-17, автор змальовує величину їх завоювань:

“І взяв Ісус ввесь той край: гори Юди і ввесь Негев,і ввесь гошенський край, і Шефелу, і Араву, і гори Ізраїлеві, і їхню надморську низину, від гори Халак, що тягнеться до Сеїру, і аж до Баал-Гаду в ливанській долині під горою Гемон”.

В Нав.11:18, однак, ми також читаємо, що “Довгий час провадив Ісус війну зо всіма тими царями”. Дві воєнні кампанії, описані вище, зламали військову міць Хананеян. Однак все ще багато років потрібно було Ісусу Навину та його війську, щоб остаточно перемогти тих, хто залишався в живих після битв та взяти під контроль усі малі міста та племена, розсіяні навколо. З біблійного опису також очевидно, що не весь Ханаан був під владою Ізраїля. З 13-го розділу книги Ісуса Навина видно, що залишалися ще три головних області, які треба було посісти:
1.Округи Филистимські(Нав.13:1-3)
2.Північна частина рівнини Саарон(Нав.13:4-5)
3.Східний беріг над морем Галілейським(Нав.13:5)

На протязі періоду Суддів племена і народи з цих областей будуть продовжувати створювати проблеми для Ізраїльтян. Тільки в часи царя Давида усі ці землі нарешті будуть завойовані.

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 0 7

Тема № 7

ЗАВОЮВАННЯ СХІДНОГО БЕРЕГА

На минулому уроці ми прослідкували маршрут Виходу аж до моменту, коли ізраїльтяни прибули у місцевість біля міста Кадешу. Вони мандруватимуть пустинею на протязі наступних 38 років. І це буде покаранням за їх непослух і повстання. На цьому уроці ми дізнаємося, що сталося в кінці цієї багатолітньої мандрівки. Ми простежимо їх подорож територією східного берега(мається наувазі територія на Схід від великого Водорозділу, який пролягає з Півночі на Південь, починаючись у горах Ливанських з витоків ріки Йордану і завершуючись південним кінцем Мертвого моря) і побачимо як їм вдавалося уникати деяких народів під час боротьби і завдавати поразки іншим. В кінці цього уроку вам слід:

1)Назвати три народи, з якими Ізраїль не воював і сказати чому.
2)Пригадати імена двох царів і двох народів, яких Ізраїль завоював.
3)Показати на карті місцевості, де жили усі вищезгадані народи.
4)Прокласти приблизний маршрут, яким йшли ізраїльтяни, коли переходили через східний берег.

Шлях до Землі Обітованної
Коли Мойсей вивів народ Божий з Єгипту, Господь вказав їм напрямок, яким слід було йти. Нам може видаватися дивним те, що Бог не дозволив Мойсею вести своїх людей прямим шляхом до Землі Обітованної вздовж узбережжя Середземного моря. Але це дозволило їм оминути кілька добре укріплених єгипетських військових таборів, а також переходу через край войовничих филистимлян. Такі небезпеки могли бути занадто сильними для народу Ізраїля на тодішній стадії його розвитку. Як відмітив сам Бог, Ізраїль занадто б перелякався і повернув би назад перед лицем такої загрози (Вих.13:17). Вибравши довший і меньш небезпечний маршрут, Бог зміг укріпити довіру своїх людей до Нього і в такий спосіб підготувати їх до притистояння з їхніми ворогами.

Нарешті вони досягли кордону Землі Обітованної біля Кадешу, але їхня віра ще не була достатньо зрілою. Вони не послідували за порадою двох добрих розвідників і не увійшли в край, що був перед ними. Їх виправданням було те, що вони дбають про добробут своїх дітей. Через цей брак віри тільки їхні діти (а також двоє вірних розвідників: Ісус Навин та Калев з племені Юди) вижили, щоб увійти в землю, призначену для Ізраїля. Коли через 40 років після виходу з Єгипту вони повернулися до кордонів Землі Обітованної, то увійшли туди з боку східного кордону.

Одразу по залишенні Кадешу, Ізраїль вирушив на південь до Гор-гори (її точне розташування сьогодні невідоме). Там помер Аарон, а ханаанський цар Араду напав на Ізраїля, але був швидко переможений (Чис.20:22-21:3). Не зважаючи на свою перемогу, нетерплячі ізраїльтяни скоро забули Господні благословіння та почали нарікати. Бог відповів на це, пославши кару у вигляді отруйних зміїв. Завдяки Мойсеєвому втручанню і виготовленню мідяного змія, багато ізраїльтян були спасені (Чис.21:4-9). Після цього випадку вони знову продовжили свою подорож у напрямку Едому.

Едом.
В період Виходу, люди Едому жили в місцевості на південь від ріки Зеред, між долиною ріки та краєм пустині. Нерівні гори, що наповняють цю місцевість, звали горами Сеіру, і це ім'я деколи використовували при посилання на землі Едому (Повт.1:2). Едомітяни були нащадками Ісава, а тому родичами ізраїльтян (Чис20:14). 36-й розділ книги Буття згадує багато важливих правителів та міст Едомітянських. Крім того, що нам каже Біблія про нащадків Ісава, ми знаємо дуже мало. Ми знаємо, що коли Мойсей привів Ізраїля ближче до їхньої кінцевої мети, він бажав провести народ головною східною дорогою до Палестини, що звалася дорогою царською (Чис.20:17) Цей головний торговий шлях тягнувся через увесь східний берег від Месопотамії аж до Єгипту.

Цей маршрут був не тільки найсхіднішим шляхом для перетину тієї місцевості, але на ньому також було достатньо води та потрібної їжі. Ізраїль просив у едомітян дозволу перейти через їхні землі. Вони обіцяли, що йтимуть тільки головною дорогою, платитимуть за їжу та воду, і не спричинять жодних проблем (Чис.20:14-19). Цар Едому відкинув їх прохання і погрожував напасти, якщо вони увійдуть на його територію (Чис.20:18-20).

Тому Ізраїль не пішов через Едом царською дорогою. Натомість вони обминули Едом. Немає ясності щодо того, йшли вони східною чи західною околицею Едому, але швидше за все вони йшли вздовж краю пустелі. Коли вони прийшли в долину ріки Зеред, то стали там табором (Чис.21:12). Тепер вони були біля кордону з Моавом.

Моав.
Буття 19:37 каже нам, що моавітяни також були близько пов'язані з Ізраїлем. Вони були нащадками старшої доньки Лота. Їх мова була подібною до мови ізраїльтян, і вони, як і ізраїльтяни, були відомі, як пастухи овець. Вони також брали участь в торгівлі вздовж царської дороги, що пролягала посередині їхнього краю. У деякі періоди історії, Моав контролював увесь східний берег Мертвого Моря. У період Виходу, однак, аморитяни із своїм царем Сигоном, відтіснили їх на південь від ріки Арнон. Не зважаючи на зв'язки із родиною Авраама, моавітяни не поклонялися правдивому богові. Натомість, вони поклонялися своєму “огидному богові” Кемошу (1Цар.11:7), часом приносячи йому людські жертви (2Цар.3:27).

Бог сказав Ізраїльтянам, щоб вони не робили шкоди моавітянам, бо вони також є родичами Ізраїля. Так само як і з Едомом, Ізраїль змушений був обійти землі Моава. Господь наказав їм не чіпати земель жодного з цих двох народів через їх родинні зв'язки з Ізраїлем (Повт.2:8-9). Тож Ізраїль обігнув землю Моава, і отаборився в долині ріки Арнон, на кордоні між моавітянами та аморейцями (Чис.21:13-14).

Щодо моавітян, треба згадати ще одну деталь. У своєму страху перед силою Ізраїля, моавітяни покликали чаклуна Валаама (про якого згадують окрім Біблії також інші писання) прийти і зіслати прокляття на Ізраїля (Чис.22-24), але Бог дозволив Валааму тільки благословити Його народ. Однак моавітяни разом з мідіанітянами (плем'я що жило на схід від Моава), змогли таки втягнути Ізраїль у ідолопоклонство через їхню статеву розпущеність.

Аммон.
Амонитяни були народом, що жив вздовж краю пустині на північ від Моава. Вони були нащадками молодшої доньки Лота. І знову Бог заборонив Ізраїлю воювати з цими родичами (Повт.2:19). Тож Мойсей повів Ізраїль на захід від Аммону, через територію, контрольовану аморитянським царем Сигоном.

Через те, що народи Едому, Моава та Аммона мали родинні зв'язки з Ізраїлем, євреї навіть не пробували захопити їхні землі.

Аморитяни.
Деколи Біблія вживає слово Аморитяни як Хананеяни, коли говорить про будь-які язичницькі народи, що мешкали в Землі Обітованній. Але аморитяни були особливою великою групою тісно пов'язаних між собою племен, що проживали вздовж східних кордонів Палестини. Аморитяни очевидно емігрували на південь із Сирії у Ханаан десь біля 1500 р.до Р.Х. Одна група аморитян із царем Сигоном перейшла Йордан і захопила моавські землі на північ від ріки Арнон. Ізраїль просив дозволу перейти через цю аморитянську територію царською дорогою, але Сигон відмовив їм. Натомість, він зібрав своє військо і напав на Ізраїля. Результатом була велика перемога Ізраїля. Вони заволоділи землями аморитян і продовжили свій шлях дорогою до Башану (Чис.21:21-35).

Башан.
На той час Ог, цар Башану, контролював територію східного берега на північ від ріки Яббок. Цей край був відомий своїми родючими землями і пасовиськами (Мих.7:14), своїми великими і сильними биками (Пс.21:13-14), своїми дубовими лісами (Іс.2:13). В той час царство Башан налічувало біля 60 великих і добре укріплених міст (Повт.3:4-5). Їхній цар Ог, був непересічним чоловіком, що спав на ліжку в 9 ліктів довжиною і 4 лікті шириною (Повт.3:11). Тим не меньше, Ізраїль з Божою допомогою зміг повністю перемогти цього могутнього царя і його країну (Повт.3:4-11).

Могутні вороги були розбиті Ізраїлем, а земля Аморитян та Башану стали володіннями Ізраїля.

На рівнинах Моава.
Трохи на північ від Мертвого моря вузька долина розширюється і стає пласкою широкою рівниною. На деяких біблійних картах ця місцевість позначається як кіккар (єврейське слово для круга). Кругла рівнина поширюється по обидва боки ріки Йордану в цьому місці. Район кіккару на західному березі називався степами Єрихону (Іс.Нав.4:13). Частина кіккару на східному березі називалася степами Моавськими (Чис.22:1), і саме тут став табором Ізраїль перед тим, як увійти в Землю Обітованну. Поки вони там таборували, стався випадок з Валаамом і аморальні вчинки з моавітянами та мідіанитянами. Також тут Господь наказав Мойсеєві вчинити перепис усього народу. Були зроблені останні приготування до цього довгоочікуваного дня – переходу через Йордан та входу в Землю Обітованну.

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 0 6

Тема № 6

ВИХІД І ПОБУДОВА СКИНІЇ


Після 400 років у Єгипті, Господь пригадав становище своїх людей і у Його милості послав їм Мойсея, щоб повернути їх у Обіцяну Землю. На цьому уроці ми вивчатимемо маршрут, яким слідували Божі люди під час подорожі з Єгипту до Палестини, коли це відбувалося, а також ми вивчатимемо як виглядала скинія, котру Бог наказав Ізраїлю збудувати, як місце, де Господь перебуватиме серед людей своїх. По завершенні цього уроку вам слід буде:

1)Назвати приблизну дату Виходу з Єгипту.
2)Назвати і коротко описати 3 типи законів, даних Богом на горі Сінай.
3)Дати опис подвір'я та намету зібрання, і того, що було в них.
4)Змалювати одяг, що його носили первосвященик та прості священики.
5)Назвати 3 обов'язки священиків.
6)Пояснити важливість намету зібрання для громади Ізраїля.

Маршрут виходу .
Хоча Біблія згадує назви багатьох місць вздовж маршруту Виходу, сьогодні ми не можемо точно визначити, де були ці місця. На протязі століть назви змінювалися і тепер майже неможливо визначити місце їх знаходження. Ми знаємо напевно, що із землі Гошен Господь привів народ до Очеретяного моря (червоного) (Вих.13:18). Слід зазначити, що єврейським словом "ям" могло бути назване не тільки море чи океан, але також велике озеро, річка і т.д.(Нав.24:6; Іс.19:5; Єрем.51:36; Ів.21:1). Тому, Червоне море, згадане на початку виходу з Єгипту(Вих.13:18), було найімовірніше великим озером із берегами, вкритими очеретом червоного колоьору. Це величезне озеро могло бути одним із озер, розташованих на схід від дельти Нілу та землі Гошен, де мешкали євреї раніше. Російський Синодальний переклад називає це море "Чермлёным", тобто очеретяним.
Перейшовши через Червоне море, народ Божий пішов на південь вздовж західного узбережжя пустині Шур (Вих.15:22), через пустиню Сін (Вих.16:1), де вони вперше отримали манну небесну. Звідти вони продовжили свою подорож у пустиню Сінайську (Вих.19:1) та стали табором біля гори Сінай. Після майже двохрічного перебування тут, під час якого вони отримали Божий Закон і побудували Намет Зібрання, народ Ізраїля знову пішов на північ до пустині Цін(Сін) і зупинився у місті Кадеш(Чис.20:1). Саме тут ізраїльтяни вислали розвідників і взбунтувалися проти Божого наказу увійти в обіцяну землю. Як результат їхньої невіри у Божий захист, їх було змушено на протязі решти 38-ми років мандрувати пустелями, аж поки їм дозволено увійти в Землю Обітованну.

Дата Виходу
В 1Цар.6:1 нам сказано, що Соломон почав будувати Храм Божий у четвертий рік свого царювання, або біля 966-го року до Р.Х. Цей вірш також стверджує, що це сталося через 480 років по виході Ізраїля із Єгипту. Це означало б, що Вихід мав би статися у 1446-му році до Р.Х. Щоб досягти нашої мети, нас влаштує більш округлена дата – 1450-й рік.
З різних причин багато сучасних вчених заперечують цю дату Виходу. Більшість з них заявляє, що Вихід мав статися майже на два століття пізніше, десь у 1200-тих роках до Р.Х. Вони винайшли детальну систему аргументів на підтримку цієї теорії. Але через те, що Писання чітко вказує на дату біля 1450-го року, ми приймаємо її як прав-диву дату. І хоча не всі єгипетські вчені з цим погоджуються, очевидно, що фараоном у 1446-му році був Аменхотеп (Аменофіс) ІІ.
Бог дає Закон Мойсею та народу Ізраїля.
Першою величною дією Бога після того, як Він звільнив Ізраїль з єгипетського раб-ства, було те, що Господь дав Свій Закон людям на горі Сінай. Під час інших курсів лекцій ви вивчатимете Закон Божий детальніше. Ми ж тепер згадаємо лише 3 типи законів, даних на Сінаї – моральний закон, церемоніальний (або ж обрядовий), та соціальний.
Божий моральний закон підсумований у 10-ти заповідях і виявляє Божу волю для усіх людей в усі часи. Його метою є виявити нашу гріховність у думках, словах та вчинках, а також нашу відчайдушну потребу у Спасителі від гріха та його наслідків.
Церемоніальні закони, дані з Сінаю, навчали віруючих Старого Заповіту як поклонятися Богові належним чином. Вони включали правила щодо належного дотримання суботи, накази про принесення жертов, вказівки щодо релігійних свят та їх дотримання, і нарешті інструкції для священиків та їх священицьких обов'язків. Церемоніальні закони призначалися тільки для Божих людей Старого Заповіту і були відхилені Христом через Його виконання Закону. Через те, що ритуальні закони Старого Заповіту були тільки тимчасовими наказами і не повторюються у Новому Заповіті, Бог каже нам, що ми тепер вільні вибирати форми і практику поклоніння Богові так, щоб вони були зручними і приносили якнайбільшу користь для сучасних християн (Кол.2:16-17; Ів.4:21-24).
Цивільні закони також стосувалися тільки Божих людей Старого Заповіту і вміщували правила та вказівки щодо повсякденного життя людей Ізраїля. Як видно з назви, цивільні закони управляли Ізраїлем як нацією і мали справу зі злочинами, такими як вбивство чи поранення іншої особи та спричинення шкоди власності іншого. Бог дав ці закони Ізраїлю, щоб допомогти його суспільству спокійно розвиватися аж допоки Спаситель народиться. З приходом Христа і розпорошенням Єврейського народу після Христової смерті, ці цивільні закони припинили свою дію.

Побудова намету зібрання (Скинії)
“Я Господь, і Я звільню вас витягненим раменом і великими присудами. І візьму вас собі за народа, і буду вам Богом…”(Вих.6:6-7). Таким був Божий завіт з Його народом. Бог зробив Ізраїль своїм особливим народом, і дав їм заповіді, в яких навчає як люди мають жити і діяти богоугодним чином. Щоб показати своїм людям, що Він також виконає свою частину завіту, “що Він буде їм Богом”, Господь дав їм інструкції для побудови місця, де Він міг бути присутній серед них – Скинії Зборів. Бог сказав Мойсеєві: “Нехай збудують Мені святиню – і перебуватиму серед них”(Вих.25:8). Коли Ізраїль закінчив будувати Скинію Зборів, Бог зійшов на неї у вигляді хмари, і замешкав посеред народу Свого (Вих.40:34). Через це Скинія Зборів слугувала як фізичне нагадування про те, що Бог жив посеред Свого народу і був там завжди, щоб допомагати і рятувати їх у час їхньої потреби. Згодом Бог у Своїй повноті знову житиме серед людей в особі Ісуса Христа (Ів.1:14).
Сама Скинія Зборів складалася з двох головних частин: подвір'я та намету. Подвір'я було досить великим: 100 ліктів довжиною і 50 ліктів у ширину і мало огорожу в 5 ліктів заввишки. Ця огорожа із полотна відділяла Бога та Його святе місце від решти табору Ізраїля. Коли ізраїльтяни приходили для поклоніння чи принесення жертв, вони могли увійти на подвір'я через ворота у його східному боці. Тільки обрізані євреї могли увійти туди.
Всередині подвір'я був жертівник для спалення на ньому принесених у жертву тварин, мідна умивальниця та намет зібрання. Жертівник для цілопалень був квадратною платформою із стороною у 5 ліктів і на 3 лікті у висоту. Він був зроблений з акації і покритий міддю. На кожному з чотирьох його кутів був ріг. На цьому жертівнику приносилися жертви щоранку і щовечора, а також його використовували для принесення жертв у особливих випадках. За жертівником, поряд із наметом зібрання, стояла велика мідна умивальниця. Священики використовували її для церемоніальних омовінь перед тим, як приступити до виконання своїх обов'язків.
Сама намет зібрання був центром цілої структури Скинії зборів. 30 ліктів довжиною, 10 у ширину та 10 у висоту, намет зібрання був поділений на дві частини завісою. Ця завіса була зроблена з цінної вовни. Більша з двох частин намету називалася Святеє, а невеличка кімната за завісою – це Святеє Святих. Вхід до намету був зі східної сторони. Тільки священикам дозволялося входити у намет. Зайшовши за завісу при вході, священик опинявся в частині, що звалася Святеє. З правого боку стояв стіл для показних хлібів. 12 паляниць прісного хліба замінялися щосуботи свіжими і ставали поживою для священиків.
Ці хліби представляли собою 12 племен Ізраїля. З лівого боку від входу знаходився золотий свічник(менора) із лямпадкою на кожній з його 7-ми гілочок. Світильник був зроблений зі щирого золота і найбільш оздоблений з поміж усього начиння намету. Його світло мало символізувати Божу присутність. Прямо попереду, перед завісою Святого Святих, стояв жертівник для спалення пахощів. Невеликий, 1 лікоть у довжину і у ширину, і 3 лікті висотою, він був зроблений з акації і покритий золотом із рогом на кожному куті. Зранку і ввечері священик, подбавши про світильника, брав вогонь із жертівника цілопалень на подвір'ї і, поклавши його на менший у наметі, приносив Богові запашну жертву пахощів. Згоряючі пахощі символізували молитви, що возносилися священиком до Бога (Об.5:8).
Лише первосвященик міг зайти за завісу і увійти у Святеє Святих. І зробити це він міг лише один раз на рік, у День Відкуплення (Лев.16). Всередині кімнати знаходився безцінний ковчег свідоцтва(чи завіту), також зроблений з акації, вкритий золотом, з кришкою, над якою, розкинувши крила, сиділи два золотих херувими. Всередині ковчега зберігалися дві скрижалі закону, дані Мойсеєві, посудина з манною і палиця Ааронова, що пустила пагінки і розквітла. Тут, у Святая Святих, являлася слава Божа, коли Він мешкав із народом Своїм.

Священики.
Для служіння у Його храмі Бог призначив Аарона та його нащадків (Вих.28:1). Їм належало виняткове право провадити богослужіння для Божих людей. Щоб позначити їх особливу роль, вони носили особливий одяг. Їх священицьке вбрання складалося з довгого білого хітона з кольоровим поясом, лляних штанів та спеціального головного убору. На додаток до цього первосвященик носив довгу блакитну верхню шату із гранатовими яблуками та дзвіночками між ними по нижньому краю. Поверх цієї шати носився ефод – два відрізи матерії з'єднані на плечах, щоб утворився ніби жилет. Первосвященик носив також нагрудника, де розміщалися 12 дорогоцінних каменів із вирізьбленими на них іменами 12-ти племен Ізраїлевих. На голові він носив завій (шапка) із написом: “Святиня для Господа”.
Крім виконання своїх обов'язків по здійсненню жертвоприношень на подвір'ї Скинії зборів, священики відповідали за навчання людей Божому слову (Лев10:8-11). Їм було також наказано власним життям давати добрий приклад іншим (Лев.21). І нарешті, первосвященик відповідав також за Урім і Тумім. Вчені не дійшли згоди щодо того, як виглядали Урім(пер.як "Світло") та Тумім(пер.як "Досконалість"), але є очевидним, що вони використовувалися первосвящеником для того, щоб радитися з Богом і приймати богоугодні рішення на користь людей Божих (Вих28:29-30).

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 0 5

Тема № 5

ЄГИПЕТ


Від часу патріархів аж до падіння поділеного Ізраїльського Царства (2000-725 до Р.Х.) народ Ізраїля майже постійно контактував із своїм сусідом на південному заході - Єгиптом. Під час цього уроку ми зосередимо увагу на землях та людях Єгипту. По завершенні заняття вам треба буде вміти:

1)Назвати 3 географічні частини Єгипту та 2 його політичні поділи.
2)Назвати 2 найважливіших міста стародавнього Єгипту та землю, що була на півдні його.
3)Розповісти про одну подію, що мала місце в кожному з чотирьох основних періодів історії Єгипту.
4)Дати назву Єгипетським письменам.
5)Перерахувати 5 класів, на які ділилися люди у Єгипетському суспільстві.
6)Словесно описати мумію та вірування єгиптян щодо загробного життя

Земля Єгипту
Землі стародавнього Єгипту, якщо подивитись на карту країни, за формою нагадували квітку на довгому стеблі. Стеблом цієї квітки була ріка Ніл, довжина якої лише у Єгипті сягала понад 900км. Суцвіттям на верхівці цього стебла була Дельта, місцевість у Єгипті, де русло Нілу розділялося і розширювалося за 160км. перед тим, як його води вливалися у Середземне море. Одразу за суцвіттям, трохи нижче і з лівого боку є невеличкий бутон. Ця місцевість зветься Фаюм. Вона була багатою на озера і болота і тому земля тут була такою ж родючою, як землі вздовж берегів Нілу та у Дельті. Отже, ці три місцевості і були основними географічними районами стародав-нього Єгипту – Ніл, Дельта і Фаюм.

Єгипет можна також поділити політично на дві головні частини – Верхній Єгипет та Нижній Єгипет. Верхній Єгипет, це район на півдні, або ж у верхній частині Нілу. Нижній Єгипет - це район, що знаходиться навколо гирла Нілу і там, де він впадає у Середземне море. Коли єгипетський фараон був царем верхнього та нижнього Єгипту водночас, він вважався наймогутнішою людиною у цілому світі. Земля на півдні Єгипту біблійною мовою звалася Етіопія, а єгиптяни звали її Нубія (Іс.11:11, Дан.11:43). Кордон між Верхнім Єгиптом та Нубією був біля міста Асуан (Сієна), неподалік від першого порогу ріки Ніл. В часи своєї найбільшої могутності Єгипет поширював своє правління далеко вглиб землі Нубія, де здобував цінні предмети для торгівлі та рабів, яких використовували як вояків, або як робочу силу на будівництві. Двома найважливішими містами у Єгипті були Фіви у Верхньому Єгипті та Мемфіс у Нижньому Єгипті. Земля Гошен, у якій жили діти Ізраїля на протязі 400 років їхньої неволі, можливо була десь у східній частині місцевості, що звалася Дельтою.

У Єгипті Ніл забезпечував постійне і невичерпне джерело доброї води. Таким чином, Ніл означав життя, а все інше було пустелею. Уся активність єгиптян відбувалася в межах кількох кілометрів по обидва боки Нілу, джерела їхнього життя. Ця величезна ріка живилася із дощових лісів середньої Африки, і майже неможливо було уявити, що вона коли-небуть може висохнути (Іс.19:5-7). Завдяки Нілу Єгипет мав їжу навіть тоді, коли його сусіди потерпали від голоду через посуху (Бут.12:10 ; 41:57).

Єгипетська історія.
Виникнення Єгипетської цивілізації датується біля 5000 літ тому. Вже у 3000-му році до Р.Х. Єгипет мав могутніх царів. Єгиптяни називали своїх царів фараонами. Єгипетські фараони належали до 30-ти родинних груп, відомих як династії. Дуже мало відомо про стародавній Єгипет до часу правління Першої Династії, коли Верхній та Нижній Єгипет були об'єднані вперше під одним “правителем двох земель”.

Історія Єгипту, відома нам, починається з Третьої Династії біля 2700-го року до Р.Х. і триває до 6-ї Династії, завершуючись біля 2100-го року до Р.Х. Цей період відомий як Старе Царство, був першим великим періодом в історії Єгипту. Про нього згадують, як про час, коли перші єгипетські піраміди були збудовані. У цей період фараона вважали за бога, і через те, що він був абсолютним правителем над усім, його люди були його рабами. Саме рабську працю використовували фараони для побудови пірамід як своїх гігантських гробниць. Найбільша піраміда, Велика піраміда Хеопса, яка знаходиться у місті Гіза, була побудована біля 2600-го року до Р.Х., і мала 150 м. у висоту. Щоб завершити її будівництво, знадобилося 20 років та праця більш як 100 тисяч людей. Деякі з великих каменів важили кілька сотень тонн, а тисячам меньших надано квадратної форми і складено з них величні піраміди і храми. Це дає підстави вважати цих ранніх єгиптян найбільшими будівельниками усіх часів. Призначенням пірамід було забезпечити вічне місце для поховання верховного єгипетського правителя і бога - фараона. Всередині кожної піраміди була кімната з усім, що може знадобитися фараонові у загробному житті, а також для охорони його від усіх, хто міг би зневажити його могилу. Спочатку єгиптяни вірили, що лише фараон та його родина є достойними увійти у потойбічне життя. З плином часу, кожен член єгипетського суспільства набув право на місце у житті після смерті, хоча вони і були поховані у набагато меньших могилах, ніж їхні правителі.

Після 6-ї династії настав період слабкості, який тривав біля 100 років. На протязі цього століття династії з 7-ої по 10-ту боролися за владу. Саме під час цього періоду неспокою, Авраам прийшов до Єгипту, рятуючись від голоду (Бут.12:10). З приходом до влади 11-ої династії почався новий період централізованої влади, який ми називаємо Середнім Царством (2125 – 1675 до Р.Х. династії 11 – 13). Єгипет почав поширювати свій вплив як в Нубії, так і в Палестині. В часи Середнього Царства Йосип став спочатку рабом у Єгипті, а потім помічником фараона, користуючись своєю владою, щоб спасти обидві свої родини від голоду, який охопив Близькій Схід (Бут.39-47). В часи Середнього Царства торгівля відігравала щораз більшу роль у житті держави, і через порт Бібл у Фінікії Єгипет провадив жваву торгівлю із Месопотамією та мікенійцями з острова Кріт

Після 13-ої династії влада знову стала слабкою. Азіатський народ (відомий як гіксоси) вторгся у Єгипет і встановив своє правління більш як на століття. Коло 1575-го року до Р.Х. з приходом 18-ої династії, мир і порядок було відновлено і нова ера, названа Новим Царством, була проголошена. Під правлінням династій з 18-ої по 20-ту (1575 – 1075) Єгипет перебував у своїй найбільшій силі та славі, поширивши свій контроль над Нубією, Палестиною, і навіть над частиною Месопотамії. Серед цього поширення Мойсей вивів дітей Ізраїля з рабства та припровадив до землі Обітованної (1450р. до Р.Х.). Але навіть після знищення фараонового війська у Червоному морі, Єгипет ще раз зміг відновити свою силу і продовжував були могутньою державою.

Основні періоди Єгипетської історії.

Слідом за черговим періодом слабкості (1075-700 В.С.), настав останній період стародавньої Єгипетської історії, який названий Пізнім періодом. Він тривав з 700-го по 300-й роки. На протязі цього часу Єгипет поступово втратив свою силу і став “надламаною очеретиною”, безпомічною перед вторгненням Вавилонян (Іс.36:6). Ця втрата сили і престижу були результатом Божого суду: “Так говорить Господь Бог: І Я зроблю кінець єгипетському многолюдству рукою Навуходоносора, вавилонського царя…Так говорить Господь Бог: І повигублюю божків, і зроблю кінець бовванам з Нофу(Мемфіс), і не буде вже князів в єгипетському краї… І Патрос спустошу, і дам огонь у Цоан(Пер-Рамзес), і буду виконувати присуди в Но…І пошлю Я огонь на Єги-пет…І розпорошу Єгипет серед народів, і порозсипаю їх по краях. І пізнають вони, що Я – Господь!” (Єзек.30:10-26). Результатом безбожності Єгипту став його постійний занепад.

Єгипетська писемність.
В той час як шумери навчалися писати у Месопотамії, єгиптяни також вчилися цьому. Їх перші спроби були мовою малюнків, які ми називаємо ієрогліфами. Спочатку ієрогліфічні малюнки були поширені по цілому світу, але згодом, при подальшому розвитку, зображення стали представляти склади слів і окремі звуки також. Таким чином з'явилася дуже непроста система письма. Це було дуже складно, і лише одиниці могли навчитися читати і писати так. Приблизно століття тому, вчені нарешті з'ясували, як читати цю стародавню мову. Тепер, коли ми можемо прочитати написи на єгипетських документах, каменях та будовах, ми можемо більше зрозуміти у історії Єгипту, житті та культурі.

Життя та суспільство у стародавньому Єгипті.
На найвищому щаблі єгипетської соціальної драбини був фараон та його родина. Окрім своїх обов'язків царя, фараон виконував служіння верховного судді у країні, і первосвященика на головних релігійних святах та жертвоприношеннях. Йому крім того поклонялися як богу. Після фараона на наступній сходинці були священики. Їх навчали не тільки релігійних, але і багатьох інших видів знань. Завдяки своїй освіті, священики ставали також лікарями, юристами, науковцями і викладачами у навчальних закладах того часу. Одразу за священиками йшли дворяни. Дворяни служили як офіцери у війську, дипломати, царські радники і займали багато інших важливих посад в уряді. Як і священики, усі дворяни були доволі багатими. На протязі останнього століття археологи знайшли кілька з їхніх багатих і вишуканих гробниць. Ремісники також відігравали важливу роль у єгипетському суспільстві. Вони працювали з деревом, металом і камінням, та завідували усім будівництвом, виконуючи і мистецьку працю. Не такі багаті як вищі класи, вони, тим не меньше могли жити в містах і насолод-жуватися деякими вигодами міського життя. Унизу, складаючи безмежну більшість, були селяни та прості раби. Селяни у Єгипті були фермерами та робітниками. Без них інші класи померли б з голоду, однак вони залишалися бідними і до них було відповідне ставлення. Економічно вони були ледь вищими за рабів. Вони тяжко працювали на своїх полях, маючи лише кілька тварин і примітивні знаряддя праці. Коли йшла війна, їх забирали силою до війська, а в періоди великого будівництва, вони були тими, хто постачав піт та м'язи, щоб возводити величні монументи. Життя селянина чи раба було сповнене труднощів та нудної роботи. Раби, які мали спеціальну освіту чи талант, як Йосип, могли однак, піднятися на верхні щаблі соціальної драбини і стати поважними особами.

Релігія Єгипту.
Єгипетська релігія була складною і включала в себе поклоніння багатьом богам. Сили природи уособлювали собою: бог-сонце Ра, боги Місяця Тот і Хонсу, богиня-небо Нут, бог-земля Геб, бог розливів Нілу Хапі, бог прихованих у природі життєвих сил Амон. Інші божки представляли ідеї: Маат була богинею істини, справедливості і порядку; Тот був богом знання і мудрості, Птах був богом майстерності. Богові сонця Ра поклонялися як повелителю неба і землі. Його часто зображали як чоловіка з головою сокола. Свої надії на потойбічне життя багато єгиптян покладали на бога Осиріса. Вважалося, що Осіріс був вбитий своїм братом і став богом підземного царства. Осиріс мав дружину, богиню Ізіду та сина Гора, хитрого і лукавого бога. Люди вірили, що він прийняв на себе людське тіло правлячого фараона. Через це фараонові також поклонялися і він міг служити посередником між різними богами та людьми. Також деякі тварини, що мали якісь особливі здібності, присвячувалися певним богам. Вони вважалися живими образами своїх богів.

Так, наприклад, бик Апіс був священим образом бога Птаха, сокіл – бога Гора , кішка – богині Баст і т.п. Щоб легше було богів пізнавати, їх зображали із головами присвячених їм тварин. Ретельно продумані, з багатьма деталями міфи, розповідалися про цих та багатьох інших богів. Кожне місто мало свого спеціального бога – покрови-теля і кожна родина мала своїх богів, яких вони шанували. Майже усе, від сонця і до Нілу, від тварин і до вигаданих істот, усе було об'єктами поклоніння для стародавніх єгиптян.
У 14-му столітті до н.е. фараон Ехнатон намагався провести релігійну реформу і змусити своїх підданих поклонятися лише одному сонячному богу Атону. Але його зусилля не були успішними і дуже скоро єгиптяни повернулися до поклоніння багать-ом богам, як звикли це робити раніше.

Для того, щоб зберігати прихильність усіх цих богів, Єгипет був сповнений величних храмів. Сотні священиків провадили необхідні ритуали і здійснювали жертвоприношення. Поклоніння богам було перемішано із магією та забобонами (Вих.7:11). Релігія в Єгипті грала життєво необхідну роль.

Єгиптяни мали дуже сильну віру в життя після смерті. Вони були майже одержимі приготуваннями до смерті та потойбічного життя. Вони вірили в суд і тілесне воскресіння. Осиріс, бог мертвих, зважував кожне серце, судячи про його достойність увійти у вічність. Те, як ви прожили своє життя разом із вашим соціальним статусом, могло нахилити шальки терезів на вашу користь або проти вас у входженні в потойбіч-не життя. Якщо людина була доброю і шанованою у цьому світі, то вона отримувала вічне щастя і повагу. Якщо ні, вона могла сподіватися на покарання і сором. Щоб зберегти людське тіло для цього загробного життя, єгиптяни робили з тіл мумії. Застосовувалися особливі хімікати, щоб висушити тіло, в той час як внутрішні органи виймалися і поміщалися в спеціальні глечики. Після цього тіло загортали в папірус і клали в герметичну труну, а потім ховали по закінченні оплакування, що могло тривати аж до 70-ти днів, в залежності від соціального статусу особи. Коли Яків помер в Єгипті, його тіло було муміфійоване згідно традиції і єгиптяни оплакували його 70 днів (Бут.50:2-3).

Єгиптяни вірили, що після смерті душа особи звільняється від тіла, але по-вертається відпочити у її муміфійоване тіло чи статую вночі. Багаті люди зводили вишукані гробниці з витонченими декораціями. Їжа, знаряддя та предмети розкоші потім клали у гробницю, а також навчання про наступний світ гравірувалося на її стінах. У такий спосіб приходило почуття впевненості, що померлий буде належно приготовлений до життя у наступному світі. Прокляття насилалося на кожного, хто міг би потривожити гробницю. Нажаль, це мало стримувало злодіїв, які зрештою вдирали-ся і крали усі цінні предмети з цих гробниць. Лише кілька гробниць залишилися недоторканими аж до кінця 20-го століття. Однією із них було місце поховання царя Тутанхамона. Скарби, знайдені в його могилі, тепер виставлені для показу в Єгипті. Вони дуже ясно показують, як серьозно єгиптяни готувалися до вічності.