Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 23

ДИНАСТІЯ ІРОДІВ ТА РИМЛЯНИ Починаючи з 63 року доР.Х. Ізраїлем правили римляни. Деколи це робилося через службовців, присланих із Риму, інколи Рим дозволяв певним особам, таким як напів-єврейська родина Іродів, управляти ділами Єврейської держави на користь Риму. На цьому занятті ми детальніше розглянемо правління римлян та родини Іродів. Наприкінці уроку вам слід: 1)Назвати дати початку правління римлян в Ізраїлі, а також правління Ірода Великого. 2)Назвати трьох синів Ірода Великого, сказати, котрий з них наказав відсікти голову Івану Христителю, і котрий був задіяний в суді над Ісусом. 3)Назвати імена римських намісників і визначити з них найвідомішого. 4)Перечислити міста, з яких намісники правили та в чому була їх відповідальність. 5)Сказати як Ірод Агрипа І та ІІ згадуються в Новому Заповіті. 6)Назвати два єврейських повстання проти римлян і коли кожне з них сталося. 7)Сказати, як звали юдеїв, що ставали на чолі повстань проти римлян, а також тих, що були прихильниками правлячої родини Іродів.

РИМ ТА ІЗРАЇЛЬ Засноване у 750 році до Р.Х., італійське місто Рим, виявилося як важлива сила біля 5-го століття до Р.Х. Спочатку воно здобуло контроль над Італією та навколишніми землями, після чого почало захоплення північно-західної Африки та Іспанії. Після смерті Олександра Великого та занепаду основних частин його імперії, Рим просувався також і в напрямку сходу, поступово здобувши вплив в Єгипті, Греції та Малій Азії. По мірі розширення зони їх контролю, римляни надавали перевагу правлінню через місцевих правителів чи династії. Цим маріонетковим царям дозволяли правити їхніми територіями допоки вони залишалися лояльними до Риму, зберігали мир, захищали римських громадян та збирали узгоджену суму податків для римської держави. Цим країнам зазвичай дозволялося зберігати власну релігію і традиції доки вони мирно підкорялися римським законам. Після смерті хазмонейського правителя Олександра у 67році до Р.Х., Ізраїль був втягнутий в громадянську війну, коли його сини билися за право бути наступником трону. Так як Ізраїль ще раніше підписав договір про дружбу із Римом в часи Макавеїв, вони звернулися до Риму по допомогу у вирішенні суперечки. Так як на той час римські армії були в процесі завоювання Сирії, північного сусіда Ізраїля, вони були більш ніж щасливі посприяти миру в регіоні. Однак, коли дві сторони відмовилися підкоритися рішенню Риму, Рим швидко окупував Єрусалим і зробив Ізраїль частиною своєї імперії (63р.до Р.Х.) Слідуючи своїй звичній практиці, римляни намагалися знайти компетентного і лояльного місцевого правителя, який би відповідав за Ізраїль. Спочатку вони спробували декого із залишившихся хазмонеїв, але жоден з них не був успішним. Тоді вони продовжили пошуки за межами своєї нової провинції Юдеї, і звернулися до чоловіка на ім'я Антипатер. Антипатер був правителем Ідумеї(раніше Едом),що на південний схід від Ізраїля, і лояльним підданим Риму. Він служив правителем Юдеї з 63 по 43 роки до Р.Х. Антипатер став добрим другом Юлія Цезаря і завдяки цьому отримав римське громадянство. Цезар також дозволив своєму другу Антипатеру перебудувати укріплення Єрусалиму. Хоча євреї могли продовжувати поклонятися в Єрусалимському Храмі, Антипатер був для них чужинцем і уособлював собою панування Риму. Через це юдеї зневажали і ненавиділи його. Хоча він і намагався зовнішньо слідувати юдейським традиціям, бувши обрізаним, та виконуючи деякі юдейські релігійні обряди, Антипатер все ж не був євреєм від народження і ніколи не зміг здобути прихильності більшості юдеїв. Антипатер мав двох синів, кожен з яких став важливою особою. Одного було призначено командувачем військ в Юдеї, а другий, відомий пізніше як Ірод Великий, правив Галілеєю. Однак він, як і його батько не здобув популярності серед юдеїв. У 43-му році Антипатер помер і невдовзі після того армія парфян захопила більшість Юдеї. Ірод втік до Риму і там був призначений царем Юдеї в 40-му році до Р.Х.

ІРОД ВЕЛИКИЙ (40 – 4рр. до Р.Х.) Хоча Ірод тепер був офіційним царем Юдеї, він все ще повинен був повернути собі контроль над регіоном, прогнавши парфян. Для цього йому знадобилося 3 роки. У 37-му році він нарешті захопив Єрусалим. Після цього він винищив усю родину Макавеїв, щоб більше ніхто не претендував на його місце. Ірод став відомий як Ірод Великий, і він був винахідливим, дієвим і ефективним правителем з багатьох сторін. Він був визнаний як найбільший будівничий на Близькому Сході, перебудувавши старі міста Самарію та Єрихон та звівши нові, такі як Сепфоріс та портове місто Кесарію. Він також будував фортеці, водогони, палаци, амфітеатри, та новий значно більший Храм в Єрусалимі. Ірод також добре контролював своїх підданих. Через те що він забезпечив стабільність у цьому завжди неспокійному регіоні, Рим дозволив йому розширити свої території. Зрештою він став правителем майже цілого Ізраїля. Хоча Ірода можна розглядати як видатного правителя з багатьох сторін, він був неймовірно жорстоким. Ревниво оберігаючи свою владу, він вбив багатьох членів власної родини, навіть власну дружину та синів, підозрюючи їх у змові заподіяти йому смерть. І саме цьому неврівноваженому чоловікові Мудреці зі Сходу сповістили про народження нового царя Юдейського(Мт.2:1-3), і це він наказав повбивати усіх малих дітей у Віфлиємі та околицях. Ірод помер в 4-му році до Р.Х., одинокий, хворий параноїк. СИНИ ІРОДА ВЕЛИКОГО Ірод домовився з римлянами, що його троє синів розділять царство після його смерті. Його син Архелай став царем Юдеї(правлячи Юдеєю, Самарією та Ідумеєю). Він був жорстоким і невмілим царем, якого боявся і ненавидів його народ(Мт.2:22). На прохання людей, Рим незабаром замінив його римським губернатором.

Другий син, Ірод Антипа, став тетрархом Галілеї та Переї. Це той Ірод, який взяв собі дружину свого брата Пилипа, Іродіаду, а також віддав наказа зтяти голову Івану Христителю(Мк.6:17). Ісус назвав його лисом(Лк.13:32) і попередив своїх учнів про те, щоб стереглися його(Мк.8:15).Він також був тим, до кого Пилат відіслав Ісуса перед тим як стратити Його у Велику П'ятницю(Лк.23:7). Ірод Антипа нарешті був зміщений і відправлений у заслання імператором Калігулою у 39-му році н.е. Третій син Ірода Пилип став тетрархом Трахонітської області. Це не той Пилип, що був одружений з Іродіадою. З того, що ми знаємо про нього, здається він був лагідним і справедливим, але абсолютно не практикуючим євреєм. В Новому Заповіті Пилип згадується лише один раз(Лк.3:1). РИМСЬКІ ГУБЕРНАТОРИ Коли син Ірода Великого Архелай був зміщений у 6-му році н.е., Рим послав на його місце власного управителя. Через те, що Юдея була дуже малою провінцією, цей новий римський урядовець був до певної міри підлеглим губернатора Сирії. Вищого чиновника називали префектом, хоча в дні ап.Павла назву змінили на прокуратора (англ.переклад часто дає просто „правитель”).Місцем знаходження уряду було місто Кесарія, збудоване Іродом Великим на березі Середземного моря. Префект також часто навідувався до Єрусалиму, особливо під час свят, і деколи проводив там зими. Його основними обов'язками було підтримувати мир і очолювати систему правосуддя, захищати римських громадян та їх інтереси і пильнувати за тим, щоб усі податки були належним чином зібрані і відправлені до Риму. Префект або прокуратор зазвичай дозволяв Первосвященику та Синедріону дбати про більшість незначних справ, але префект обов'язково повинен був схвалити обрання нового Первосвященика. Він також був єдиним, хто міг проголошувати смертний вирок. Четвертим префектом Юдеї був Валерій Граций, який правив з 15 по 26рр.н.е. Він відсторонив Первосвященика Анну (Ів.18:13) від служіння і призначив його наступником Йосипа Кайяфу, зятя Анни (Мт.26:57). П'ятим прокуратором Юдеї був Понтій Пилат. Він правив у 26-36 р. і був чоловіком, відповідальним за суд над Ісусом і за Його засудження(Мт.27:2).

Система римських управителів тривала з 6-го по 41 роки. У 41-му році Ірод Агрипа був призначений царем Юдеї і він правив там аж до своєї смерті в 44-му році. Потім знову правили римські губернатори аж до 66-го року. В цей рік юдеї підняли повстання проти римлян. Це повстання відоме як Перший Єврейський Заколот. В 70-му році римляни придусили повстання, повністю зруйнували Єрусалим разом із величним Храмом, збудованим Іродом. Римський генерал Тит, який став пізніше римським імператором, ніс відповідальність за захват Єрусалиму. Із перемогою Тита настав новий період сильного римського правління. Він тривав аж до Другого Єврейського Заколоту(132-135рр.). На цей раз римляни розгромили юдеїв із нещадною лютістю, поклавши кінець існуванню держави Ізраїля. Розігнані та розсіяні після цих двох заколотів, євреї ніколи знову не правитимуть жодною частиною Ізраїля аж до 20-го століття(1948р.). Лідерами цих повстань проти Риму була група людей, знаних як зилоти. Фанатично віддані ідеї вільної Єврейської держави, вони не зупинилися б ні перед чим у своєму стремлінні позбутися ненависних римлян. Зилоти застосовували терор і кровопролиття для досягнення своїх цілей. Цікавим є той факт, що Ісус вибрав Симона Зилота чи бувшого зилота, як одного з Своїх учнів(Лк.6:15). ІНШІ ЧЛЕНИ РОДИНИ ІРОДІВ Є ще двоє інших членів родини Іродів, які приймали участь у Ново-Заповітній історії. Це два чоловіки – Ірод Агрипа І та Ірод Агрипа ІІ. Ірод Агрипа І, вже згаданий вище, був онуком Ірода Великого. Він виріс у Римі, перейнявся римськими ідеями та прагнув стати політиком. Коли Ірода Антипу було зміщено, його призначили тетрархом Галілеї в 39-му році. У 41-му імператор Калігула, його близький друг, зробив його царем.

Наступний імператор Клавдій долучив території Трахоніту, Юдеї, Ідумеї та Самарії під його правління. Ірод Агрипа І докладав великих зусиль, щоб здобути лояльність єврейського народу. Він заарештував багато християн і навіть наказав вбити Якова, Іванового брата, щоб догодити юдейським релігійним лідерам(Дії.12:1-4). Як результат його гордині та зухвалості “…ангол Господній уразив зненацька його, бо він не віддав слави Богові. І черва його з'їла, і він умер”(Дії.12:23). Його син, Ірод Агрипа ІІ, був призначений тетрархом Трахоніту в 53-му р. Частина Галілеї була пізніше також передана під його правління. Його сестра Друзіла вийшла заміж за римського губернатора Юдеї Фелікса, який був відповідальний за ув'язнення ап.Павла(Дії.24). Ірод Агрипа ІІ та його інша сестра Верніка кількома роками пізніше, вирішили нанести візит новому губернатору Юдеї Фесту і там мали бесіду з ап.Павлом (Дії.25:13). Представники родини Іродів. Багато з них мали зіграти важливу роль в Новому Заповіті. Більшість з них були слабкими правителями, що дбали переважно про себе самих, і більшість їх не змогли здобути прихильність юдеїв. Деякі юдеї, однак, відчували, що краще бути під правлінням цих нащадків Ірода, ніж під Римом безпосередньо. Ця група була відома як іродіяни. Кілька разів Біблія пов'язує іродіян із фарисеями у їхніх спробах підловити Ісуса (Мк.12:13), а також у змові заподіяти Йому смерть(Мк.3:6). Фарисеї бачили в Ісусі загрозу їхньому релігійному авторитету, а іродіяни - загрозу їх політичним ідеям.

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 22

ФАРИСЕЇ ТА САДДУКЕЇ В Новому Заповіті ми знову і знову читаємо про фарисеїв і саддукеїв. Але ми ще ніколи не чули про ці релігійні партії в жодній з книг Старого Заповіту. Причина в тому, що ці релігійні секти вперше зформувалися у міжзаповітний період. На цьому занятті ми розглянемо коротко деякі з основних релігійних партій, що з'явилися протягом цього періоду і невдовзі по ньому. Ми дізнаємось про що навчала кожна із цих релігійних груп, і чим вони відрізнялися одна від одної. Наприкінці уроку вам слід: 1)Пригадати назви релігійних груп в часи Макавеїв і трьох основних таких груп, що утворилися невдовзі після цього. 2)Описати найважливіші вчення і традиції цих груп, а також пояснити, на якій основі вони будували своє вчення. 3)Назвати і змалювати не так давно відкрите поселення біля Мертвого моря. 4)Назвати манускрипти, знайдені неподалік і пояснити їх важливість для нас сьогодні. ХАСИДИ Ми вже говорили про те, що протягом періодів правління Селевкидів та Хазмонеїв, були спроби огречення життя євреїв в Ізраїлі. Деякі правителі намагалися примусити євреїв прийняти грецьку культуру і обряди і не слідувати твердо юдейським релігійним віруванням. Протягом цього часу група євреїв, що були вірні своїй традиційній культурі та релігії, почали згуртовуватися разом. Ці особи противилися усім спробам геленізації євреїв. Ця культурно консервативна група стала відома як хасиди (благочестиві).

Хасиди переймалися тим, щоб залишатися вірними Божому Закону і культурним традиціям Ізраїля. Вони були швидкими у приєднанні до Макавеїв у їх боротьбі проти Селевкидів, думаючи, що ведуть священну війну. Як тільки Храм був звільнений від чужинного втручання, вони відмовилися боротися далі за політичну свободу. Коли Йонатан був призначений Первосвящеником, він знову зміг заручитися підтримкою хасидів. Хасиди ставили сильний наголос на важливості Закону і наполягали на слідуванні багатьом релігійним обрядам, що передавалися через роки. З цього боку вони були попередниками фарисеїв. Однак, все ще залишалося відкритим питання, може чи ні особа перейняти яку-небудь грецьку традицію і все ще залишатися вірним юдеєм. У спробах дати відповідь на це питання, між релігійними лідерами Ізраїля відбувся розкол. З цього моменту ми більше не говоримо про хасидів, але радше про фарисеїв, саддукеїв та інші релігійні групи. Так як ці групи мали формальний список своїх членів, люди могли підтримувати ту групу, яка найкраще представляла їх власні політичні та релігійні вірування.

ФАРИСЕЇ Здається, що найбільша група хасидів згодом стала відома як фарисеї (відокремлені). Ця релігійна секта згодом мала перетворитися на найбільшу, найвпливовішу і найсильнішу з релігійних партій в Ізраїлі. Через це ми чуємо набагато більше в Новому Заповіті про фарисеїв ніж про будь-які інші групи. Вірування фарисеїв були зфокусовані на Законі Мойсея та багатьох традиціях, що розвинулися навколо нього. Вони дотримува-лися усіх приписів щодо богослужіння в Храмі, однак лише кілька священиків належали до партії фарисеїв. Через цей наголос на Законі, багато вчителів Закону стали прихильними до доктрин фарисеїв. У Старому Заповіті цих чоловіків називали “книжниками”, бо їх основною роботою було продукування копій Старого Заповіту. Займаючись цим, вони стали дуже обізнаними в Писаннях. Тому, поступово вдосконалюючись, вони ставали вчителями та знавцями Закону. У Ново-Заповітні часи вчителі Закону як і фарисеї, стали великими захисниками Закону і традицій старших. “фарисеї та вчителі Закону” згадуються часто як представники об'єднаного фронту, що протистояв Ісусові та Його вченню(Мт.12:38). Фарисеї також стали добре відомими за неуклінне зовнішнє дотримання Божого Закону. Так як Старий Заповіт вимагав, щоб кожен юдей постійно пам'ятав Закон і жив протягом цілого життя відповідно до нього, фарисеї слідували цій вказівці буквально. Вони клали виписки із Писань у невеличкі шкіряні коробочки і прив'язували їх шкіряними стрічками на чоло та зап'ястя рук. Це називалося филактериями(Мт.23:5). Крім того побожні фарисеї твердо дотримувалися десятини(давали 1/10 частину свого прибутку Богові). Вони відділяли десяту частину навіть з найдрібнішої городини. Вони носили гарно оздоблені молитовні накидки і їм часто пропонували почесні місця на бенкетах і в синагогах. Через їхнє знання Закону, їх часто кликали “Раббі”, або ж „Вчителю”. Вони пишалися дотриманням усіх церемоніальних омивань і надавали особливу пошану пророкам Старого Заповіту. Вони особливо ретельно виконували усі правила щодо Суботи(Мк.2:23-3:6). До того ж вони відмовлялися мати будь-які стосунки з будь-ким, хто не був євреєм. Такі люди розглядалися ними як нечисті або як погани, і вони уникали їх за всяку ціну, хоча вони і робили спроби навернути інших до своєї віри(Мат.23:15).

Фарисеї вірили, що в усьому цьому вони досконало дотримуються як Божого Закону, так і сотень традицій, що були долучені до нього. В багатьох випадках, однак, вони до останнього трималися букви Закону, відкидаючи його правдиву мету. Замість того, щоб побачити їхню власну гріховність і неспроможність виконувати Закон, вони починали пишатися своїми ймовірними перевагами у дотриманні незначних правил(Лк.18:12). Фарисеї також були великими умільцями використовувати їхні традиції та їх власне тлумачення Божого Закону для того, щоб обходити його правдиве значення так, щоб Закон служив їх власним цілям. Мк.10:1-4 наприклад, показує, як вони перекрутили Божі наміри щодо шлюбу та розлучення. Хоча деколи вони перекручували і не розуміли Писання, фарисеї часто навчали істини біблійної моралі. Вони також вірно наголошували на Біблійному вченні про кінцеве тілесне воскресіння, і що нагорода буде дана праведним і покарання злим. Вони також чекали приходу Месії, але такого Месії, чиє царство буде і земним, і водночас духов-ним. Вони сподівалися відновлення земної слави Ізраїля і це відволікало їх увагу від обітниць про прихід Христа та Його вічне царство. Хоча вчені не дійшли згоди щодо чисельності та сили фарисеїв у часи Ісуса, здається вони повинні були мати тих, хто їх підтримував серед усіх класів суспільства, вчителів Закону та членів юдейської правлячої ради, що звалася Синедріоном. Никодим(Ів.3:1-21) та Савло(Фил.3:2-11) були двома видатними фарисеями, які стали послідовниками Месії, Христа. САДДУКЕЇ Другою найвпливовішою релігійною сектою в Ізраїлі Ново-Заповітного періоду були саддукеї. Там, де фарисеї шукали збереження юдейської релігії та культури в їх традиційних формах, там саддукеї відчували, що треба шукати компроміси, щоб прис-тосувати юдейські традиції до більш “сучасної” геленістичної культури. Це бажання прийняти грецькі традиції, привело до релігійних компромісів і серед саддукеїв також. Саддукеї, подібно до фарисеїв, ставилися до Закону Мойсея з великою повагою. Для них Закон був тільки богонадхненим джерелом вчення. На відміну від фарисеїв, це привело їх до меньш жорсткого сприйняття традицій і обрядів, що були передані від старших. Це також привело їх до відкидання деяких доктрин Старого Заповіту, які на їх думку, були додані пізніше до писань Біблії: особливо вчення про існування добрих і злих ангелів, і про те, що одного дня буде фізичне воскресіння мертвих. Відкидання саддукеями тілесного воскресіння поставило їх в опозицію до фарисеїв та до ранніх християн. Вони сперечалися з Ісусом про це, намагаючись підловити Його на визнанні їхньої точки зору (Мт.22:23). Петро та Іван пізніше були навіть арештовані прибічниками саддукеїв, бо вони були знайдені проголошуючими в Ісусі воскресіння мертвих (Дії.4:1-2). Якщо фарисеї були друзями із книжниками та вчителями Закону в місцевих синагогах, то саддукеї були союзниками Первосвященика та інших служителів Храму(Дії.1:17). Саддукеї в загальному походили з більш освіченого і вищого класу громадян Ізраїля. Протягом періоду Христового служіння, Первосвящеником зазвичай був саддукей. Слід також відмітити те, що вони, дозволяючи, щоб певний рівень геленізації мав місце в Ізраїлі, могли співпрацювати із чужинними правителями, такими як римляни. В такий спосіб вони могли зберігати основу своєї влади і були джерелом політичного впливу. Але вочевидь саддукеїв мало бути значно меньше число ніж фарисеїв. В юдейській раді, Синедріоні, однак, їх була майже така ж кількість, що і фарисеїв. Пізніше ап.Павло вигідно скористався цим під час судового процесу над ним, для проповідування Христового вчення (Дії.23:6). Саддукеї і фарисеї погоджувалися між собою в тому, що спасіння повинно хоча б частково заслуговуватися добрими ділами. Тому Ісус відніс їх усіх до одної категорії. Він застерігав своїх учнів: “Стережіться уважно фарисейської та саддукейської розчини!”(Мт.16:6). Це означало, що вони мали берегти себе від вчення фарисеїв та саддукеїв. Як результат, фарисеї та саддукеї, зазвичай вороги, об'єдналися разом, шукаючи, як заподіяти смерть Христу. ЕСЕЇ, КУМРАН, І ЗВИТКИ МЕРТВОГО МОРЯ

Відомо, що була також і третя релігійна партія в той час, хоча вона ніколи не згадується в Біблії. Ця група звалася Есеї. Вони існували вже у 150-му році до Р.Х. і вони були групою юдейських фундаменталістів, котрі вирішили, що правдиві віруючі не можуть жити далі у гріховному світі. Через це вони покинули єврейське суспільство і створили власну спільноту. Їх можна порівняти із ченцями, що створювали власні релігійні спільноти в період ранньої християнської церкви. Есеї додали до Писань власний набір правил для життя. Зазвичай вони практикували безшлюбність, хоча і приймали для навчання дітей у свої групи. Вони вибирали для життя особливо пустинні місця, якнайдалі від людей, і принаймі кілька їхніх груп знаходилися вздовж берега Мертвого моря. Вони носили простий одяг, споживали їжу разом і не мали приватної власноті. Їх вчення було таким скритним, що зовсім мало відомо про них. Ближче до середини минулого століття археологи відкрили давнє поселення на березі Мертвого моря в місці, що тепер зветься Кумран. Багато вчених думають, що там жила спільнота есеїв. У печерах неподалік були знайдені знамениті звитки Мертвого моря. Ці давні звитки були сховані у печерах біля 70 року по Р.Х. Вони містять багато частин Старого Заповіту, апокрифічні книги, а також інші книги, що очевидно були написані есеями. Окрім того, що вони дають нам деяке уявлення про життя цих людей, Звитки Мертвого моря також свідчать про той факт, що текст Божого Слова, який ми маємо сьогодні, є вірним збереженням того, що народ Божий мав 2000 років тому.

Протягом міжзаповітного періоду повстало кілька юдейських релігійних сект, що змагалися між собою – фарисеї, саддукеї та есеї. Ці групи дотримувалися різних політичних та релігійних поглядів, і це знайшло відображення у їхньому способі життя. Цей поділ був спричинений збільшенням тиску на юдеїв з вимогою підкоритися геленістичній культурі, що ширилася навколо Середземного моря. У наступному занятті ми поговоримо ще про дві групи – зелотів та іродіян, що по-різному вирішували тіж самі проблеми. Багато інших юдеїв можливо не вважали себе членами якоїсь релігійної партії. Вони просто практикували свою релігію більше чи меньше постійно у синагогах та в Храмі.

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 21

МАКАВЕЇ ТА АПОКРИФИ Протягом другої половини міжзаповітного періоду євреї значною мірою повернули свою незалежність. Майже сто років ними правила одна юдейська родина – Макавеї або Хазмонеї. Ми розглянемо, як відбувалася така зміна обставин. Також коротко розгляне-мо книги, що ми їх звемо Апокрифами, так як більшість із них були написані саме в цей період. На завершення уроку вам слід: 1)Назвати дати повстання Макавеїв та нові Юдейські свята, що були встановлені в той час. 2)Назвати дати правління Макавеїв, а також 2 основних території і головний південний народ, що були завойовані у той час. 3)Назвати релігійні партії, до яких належала правляча родина Макавеїв, і сказати чим відрізнялися підходи цих партій до Юдейської культури. 4)Сказати як і хто поклав край правлінню Макавеїв. 5)Описати кілька книг, а також основні літературні стилі Апокрифів. 6)Пояснити зв'язок між Апокрифами і Старим Заповітом. МАКАВЕЇ В кінці попереднього уроку ми говорили про те, як Селевкиди почали силувати євреїв геленізуватися, щоб вони перейняли грецьку культуру та релігію. В 167-му році цар Антіох Епіфан з метою занечищення юдейського жертвоприношення навіть приніс на вівтарі Єрусалимського Храму в жертву свиню. Служителі царя також пішли по іншим містам Ізраїля, силуючи юдейських лідерів зрікатися їхньої віри і приносити жертви язичницьким богам. В місті Модін, один старий священик на ім'я Маттафія, відмовився приймати ці традиції. Коли інший юдейській лідер приносив жертву поганському богу як наказали сирійці, Маттафія схопив ножа і вбив його, і разом із ним одного чиновника Селевкидів. Потім Маттафія втік разом із своїми синами в гори Юдеї. Там вони створили загон бійців за свободу. Скоро до них приєдналося багато інших вірних євреїв із цілого Ізраїля. Маттафія невдовзі після цього помер, але його син Юда зайняв місце батька, як лідер повстання. Юда, на прізвище Макавей, що означає “той, хто б'є молотом”, став смертельним ворогом Селевкидів. Повстанці стали скоро називатися Макавеями за ім'ям свого лідера. До них також зверталися і за їхнім давнішим родинним ім'ям, як до Хазмонеїв.

Протягом наступних 30-ти років Макавеї боролися за здобуття свободи Ізраїля від Селевкидів. Поступово вони здобували все більше і більше території в битвах із армією Селевкидів. Юда, старший син Маттафія, розбив ворогів у кількох важливих боях. В 164-му році він вже міг контролювати місто Єрусалим. Він очистив Храм і ще раз освятив його для поклоніння правдивому Богові. З того часу євреї кожного разу згадують про цю подію під час свята, що зветься Ханука(чи Присвячення). Воно стало одним з великих Юдейських свят (Ів.10:22).

Юда, однак, добився успіхів лише у звільненні Єрусалиму та кількох невеликих частин Юдеї від контролю Селевкидів. Як тільки це сталося, багато тих, хто Юду підтримували, облишили його. Через те, що тепер вони могли вільно поклонятися в Єрусалимському Храмі, в них пропало бажання далі боротися. Невдовзі після цього також і Юда був вбитий у 160-му році. Командування повстанцями перейшло тепер до Юдиного брата Йонатана. Хоча Юда здобув свободу для Єрусалимського Храму, Селевкиди все ще контролювали інші райони міста. Але, зрештою Йонатанові вдалося здобути контроль над цілим Єрусалимом. Коли точилася боротьба навколо того, хто має стати наступним царем Селевкидів, Йонатан зміг отримати посаду Первосвященика. Завдяки мудрому політичному маневруванню, Йонатан спромігся збільшити свою власну владу в Ізраїлі і поступово зменьшити вплив Селевкидів. Після того, як Йонатана було віроломно вбито через зраду в 142-му році, його брат Симон прийняв лідерство. Через договір із новим царем Селевкидів, Симон зумів звільнити Ізраїль від усіх податків та контролю з боку Селевкидів. Юдея тепер розглядалася як незалежна держава в союзі з імперією Селевкидів. Так Ізраїль нарешті отримав право розпоряджатися своєю власною подальшою долею. Після цього Симон робив спроби відбудувати свою країну після довгих років боротьби. Він збільшив свою владу, вигнавши ворогів із передгір'я, а також здобув контроль над усіма землями між Єрусалимом та Середземним морем. Ізраїль досяг процвітання, якого не мав довгі роки. Симон, однак, також помер насильницькою смертю лише після кількох років правління. Це сталося в 135-му році. Симонів син став наступним правителем в Ізраїлі. Наступником Симона був його син Йоанн. Це означало, що Йоанн також став Первосвящеником. Так, як юдейським правителям було заборонено називатися словом “цар”, вони просто правили із титулом Первосвященика. Йоанн розпочав період правління Макавеїв, що тривав 70 років. Він спромігся розширити юдейське правління на Самарію та Галілею на півночі, як і на Негев на півдні. Він зруйнував самаритянсь-кий храм на горі Геразім. Він змусив також Ідумеян (раніше Едомітяни) пройти обрізання та прийняти юдейську релігію. Ідумеяни були тим плем'ям, з якого вийшла родина Ірода Великого. Йоанн, однак, не був успішним у вирішенні релігійних проблем, що почали назрівати в Ізраїлі. В часи його правління юдеї розділилися на кілька релігійних фракцій. Йоанн помер у 106-му році. Правити Юдеєю тепер випало двом синам Йоанна. Арістобул І (прав.104-103рр.) та Олександр (прав.103-76рр.) були нікчемними як правителі. Вони обидва були винні у чисельних вбивствах заради своїх політичних та особистих цілей, через що народ почав їх ненавидіти. До того ж обидва були прихильниками партії садукеїв і переслідували тих, хто належав до секти фарисеїв. Коли Олександр помер, його дружина(що була спочатку дружиною Арістобула І) взяла правління Ізраїлем в свої руки. Вона стала прихильницею фарисеїв і запровадила кілька важливих реформ. Євреїв, що поверталися з вигнання, зустрічали гостинно, релігійні церемонії були відновлені до належного їх дотримання, на підтримку Храму було запроваджено податок в половину шекеля, релігійна освіта надавалася всім дітям. Таким чином вона перемінила політику двох своїх чоловіків, які заохочували геленізм. Вона також закликала до відновлення істиної Юдейської культури та піднесла духовні пріоритети на належний їм високий рівень. Після смерті Александри її син Арістобул ІІ та його брат Гикрон ІІ боролися за трон. Нарешті, щоб вирішити справу, вони звернулися до Риму. Коли брати не повністю виконували його рішення, Рим отримав привід вперше послати свої армії до Ізраїля і покінчити з періодом юдейської свободи(63р. до Р.Х.). Землі Ізраїля були поділені Римом на кілька частин – Юдея, Самарія, Галілея і т.п. І над кожною Рим призначив правителя. Ідумейський (чи Едомітянський) правитель Антипатер, батько Ірода Великого, був поставлений намісником в Юдеї, тим розпочавши новий етап в історії Ізраїля.

АПОКРИФИ Під час міжзаповітного періоду були написані книги, що не визнаються богонадхненими. Багато інших книг, однак, були просто зкомпоновані(складені). Книги єврейської історії, поезії, притч та релігійних історій були написані у своїй більшості грецькою мовою, що стала надзичайно популярною. Так само, як юдеї Олександрії читали 39 богонадхнених книг Старого Заповіту по – грецькому (Септуагінта згадувалася у попередьому уроці), вони також читали і деякі з цих інших міжзаповітних книг. Ці книги стали відомі як Апокрифи(що означає приховані, або таємні праці). Через те, що ранні християни читали Старий Заповіт в перекладі Септуагінти грецькою, а не оригінальний єврейський текст, вони також змогли ознайомитися із книгами Апокрифів. Незабаром люди почали розглядати Апокрифи як частину богонадхненого тексту Старого Заповіту. Щоб уникнути замішання, давній біблійний вчений Єроним порадив, щоб книги Апокрифів займали окреме місце між Старим і Новим Заповітами. Цій пораді зрештою послідував Мартін Лютер у його перекладі Біблії на німецьку мову. З часів Лютера багато християн знову усвідомили той факт, що книги Апокрифів не є богонадхненими, хоча Римо-Католицька церква та Східна Православна церква все ще приймають їх. Апокрифи є цікавими для читання, навіть хоч і не є богонадхненими. З двох книг Макавеїв можна багато дізнатися про історію міжзаповітного періоду. Апокрифи також допомагають нам зрозуміти ті зміни, що сталися в єврейській культурі та релігійному житті. Навіть при поверховому читанні цих книг, швидко стає помітно, що вони деколи є нереальними та неточними. Нижче перераховані 14 книг Апокрифів у порядку, в якому вони зазвичай знаходяться. Підсумок змісту кожної книги також даний, щоб ви мали певне уявлення про зміст цих писань. І ЕЗДРИ: Ездра є грецькою формою імені Езра. Ця книга розповідає переважно ту саму історію, що і Книга Ездри із Старого Заповіту, але з деякими прикрасами. ІІ ЕЗДРИ: Ця книга була написана через 50 років після смерті Христа. Вона містить образи майбутнього та передрікає зречення юдеями свого Месії. Завершується вона легендарними історіями про діла Ездри. ТОВІТ: Це релігійна історія про чоловіка Товію та його сина Товіта. Через їхній послух Богові, Товія був зцілений від сліпоти, а Товіт був врятований від страшної смерті. ЮДИТ: Це історія про єврейську дівчинку Юдит. Коли асирійці вторглися в Ізраїль, Юдит причарувала генерала і вбила його, рятуючи в такий спосіб свій народ від завойовників. ДОПОВНЕННЯ ДО ЕСТЕР: Це 6 додаткових розділів до Книги Естер. Вони не доповнюють історію новою частиною, а є лише спробою надати їй більш релігійного характеру. ПРЕМУДРОСТІ СОЛОМОНА: Ця книга використовує ім'я Соломона, але вона представляє собою більш сучасну спробу показати, що мудрість є єдиною правдивою стежкою, йдучи якою можна бути вірним юдеєм. ЕККЛЕЗІАСТИКА: Ця книга також забезпечує своїх читачів мудрістю, потрібною для ведення богоугодного життя. Її високо цінували всередині ранньої церкви за розуміння, яке вона дає, необхідне для виконання Божого закону. Деколи її називають книгою Мудрості Сираха. ВАРУХ: Ця книга претендує на те, що її написав помічник Єремії Варух. Вона містить лист, віросповідну молитву та пісні утіхи. ПІСНЯ ТРЬОХ ДІТЕЙ: Припускають, що це додаток до книги Даниїла. Вона дає читачам молитву та пісню трьох чоловіків, в той час як вони були всередині палаючої печі. СУСАННА: Інший додаток до книги Даниїла. Вона розповідає чудернацьку історію про те, як Даниїл ймовірно втятував прекрасну дівчину, показавши, що чоловік, який звинуватив її у перелюбі, був брехуном. ВЕЛ ТА ДРАКОН: Ще одне пристосування до книги Даниїла. Вона показує як Даниїл виставив Вавилонських богів та їх священиків як фальшивих. МОЛИТВА МАНАСІЇ: Припускається, що це молитва злого царя Юдеї Манасії після того, як його полонили асирійці і він розкаявся у своїх злих шляхах. 1 МАКАВЕЇВ: Ця книга змальовує історичне підгрунтя повстання Макавеїв проти Селевкидів і покриває з достатньою точністю події з 175 по 134 роки до Р.Х. 2 МАКАВЕЇВ: Покриває той самий період, що і 1 Макавеїв, але з кількома варіаціями, і написана була білше з точки зору на події фарисеів. Вона не така точна як перший варіант. На додаток до цих 14-ти Апокрифічних книг, існує багато інших релігійних творів, що були написані у цей період, а також вже у Ново-Заповітній ері. Ці книги зазвичай називали псевдографи (що значить фальшиві писання). Багато з них проголошують, що їх написали біблійні персонажі. Але з їхнього змісту та виходячи з того факту, що багато з них вперше з'явилися набагато пізніше смерті їх ймовірних авторів, на них дивилися просто як на підробки. Майже сотню літ, протягом правління Макавеїв ча Хазмонеїв, Ізраїль ще раз був вільним народом. Столітнє правління Макавеїв почалося із об'єднання ізраїльтян для здобуття своєї свободи, але скоро воно виродилося у період внутрішніх релігійних суперечок та політичних фракцій. Книги Апокрифів дають нам лише проблиски історії того часу. Вони також показують нам як мінялася Юдейська культура в останні століт-тя перед приходом Месії. Ми розглянемо деякі з цих важливих змін в наступному уроці.

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 20

ГРЕКИ ТА ІЗРАЇЛЬ На нашому першому занятті ми говорили про 9 періодів у Біблійній історії. До цього моменту ми розглянули 7 з них. На цьому занятті ми почнемо вивчати 8-й період, т.зв. Міжзаповітний Період. Цей період, як ви пам'ятаєте, тривав біля 400 років. На протязі цього часу Греки відігравали важливу роль в історії Ізраїля. На цьому уроці ми розглянемо досягнення Греції у той час та поговоримо про Олександра Великого та його вплив на ізраїльську історію. Наприкінці заняття вам слід: 1)Визначити перших 4-ох правителів у Ізраїлі в період між Заповітами і назвати дати їх правління. 2)Описати головні географічні особливості Греції. 3)Розповісти про подвиги Олександра Великого та землі, які він завоював. 4)Описати найтриваліший результат Олександрових завоювань та його ефект для Ізраїля. 5)Назвати грецьких правителів Єгипту, сказати як довго вони правили Ізраїлем та описати їх правління. 6)Назвати грецьких правителів Сирії, сказати чому їх так ненавиділи юдеї та описати результат їхнього правління Ізраїлем. ПЕРІОД МІЖ ЗАПОВІТАМИ (400 – 0 до Р.Х.) Після часів пророка Малахії, Господь не давав більше богонадхнених послань до своїх людей аж поки ангели проголосили народження Його Сина. Таким чином Біблія не дає нам ніяких записів про те, що відбувалося у період між заповітами Важливі події, однак траплялися у ті 400 років. І не тільки в Ізраїлі, але у цілому Середземноморському світі мали місце важливі зміни. Персія продовжувала правити Ізраїлем та Близьким Сходом протягом наступного століття приблизно до 330 року. Доля Ізраїля як нації покрашува-лася і євреї, що проживали по цілій Перській Імперії, часто ставали багатими людьми коли торгівля та комерція процвітали. Велика Перська Імперія, однак, почала показувати ознаки слабкості, що зрештою привело її до занепаду. Прийшов час для нового завойовника, який збудує нову імперію. КРАЇНА ТА НАРОД ГРЕЦІЇ Греція є європейською країною, оточеною з трьох сторін водою. Із заходу вона відділена від Італії Адріатичним та Іонічним морями. З півдня від Африки її відділяє набагато більше Середземне море, а зі сходу Греція відділена від Малої Азії(сучасна Турція) Егейським морем. Тільки на півночі вона поєднана з материком. Греція оточена великою кількістю островів, на яких також процвітала грецька культура. Фактично у цей період Греція заснувала військові застави у Малій Азії вздовж берега Чорного моря, а також в Італії. Перша велика Грецька цивілізація взяла свій початок на острові у Середземному морі на південь від Греції. Ім'я острова – Кріт.

Ця цивілізація розквітла на острові ще до часів Авраама(2000р.до Р.Х.) і тривала аж до часу Суддів. Ця давня цивілізація була названа за ім'ям відомого критського царя Міноса, - Мінойською. Протягом пізніх етапів розвитку Мінойської цивілізації, племена людей з півночі почали чинити вторгнення в Грецію. Вони завоювали та оволоділи територією цілої Греції вже у часи Давида і Соломона(1000р.до Р.Х.). Це називається Мікенським періодом історії Греції. На той час вони також контролювали більшість території Малої Азії та острови у Егейському морі. Греки того часу не були об'єднаним народом. Їх рання історія була історією багатьох невеликих міст-держав, що постійно воювали одне з одним. Кожне із цих міст-держав мало свою власну форму управління, власне військо та спосіб життя. Кожна місцевість мала також мовний діалект, відмінний від сусідніх. По мірі того, як греки розширяли свою територію, вони вступили в конфлікт із Перською Імперією. Два найбільших грецьких міста-держави Афіни і Спарта об'єднали свої війська і були здатні розбити могутню армію і військово-морський флот Ксеркса невдовзі після 500-го року до Р.Х. Однак, у наступні роки Афіни та Спарта більшість часу проводили, воюючи одне з одним. Цей період названо “Золотим віком Греції” (приблизно 500 – 400 рр.) тому що він був багатий великим числом знаменитих істориків, державних діячів, митців, архитекторів, науковців, лікарів, драматургів та поетів. Відомі філософи Сократ, Платон і Арістотель, також жили в Греції протягом цього періоду. Ідеї демократії прийшли в країни Заходу також із Греції цього періоду. ОЛЕКСАНДР ВЕЛИКИЙ(336-323рр.до Р.Х.) В той час, як греки воювали між собою, їхні сусіди на півночі, македонці, стали могутньою нацією. Біля 350-го року вони завоювали Грецію. У 336-му році молодий чоловік 20-ти літ, Олександр, став царем Македонії. Через його визначні досягнення, ми знаємо його сьогодні як Олександра Великого(Македонського). Невдовзі він постановив із своєю армією розпочати війну проти найбільшого ворога греків – Персії. Його армії спочатку прогнали персів із Малої Азії, Сирії та Палестини (не дуже переймаючись євреями). Після вигнання персів з Єгипту в 332-му році, Олександр Великий був проголошений фараоном і заснував велике місто Олександрію в делті Нилу. Потім він повернувся назад в сторону сходу і напав на рідні землі персів у Месопотамії. На 330-й рік перська імперія була цілком під контролем Олександра Великого. Затім він просував свої війська далі на схід, завойовуючи Афганістан, Пакистан, і навіть Індію. Коли його армія відмовилася йти далі, вони повернулися у Месопотамію. Незабаром, після прибуття назад у Вавилон, Олександр захворів на лихоманку і помер(323р.). На час його смерті, його імперія була найбільшою з тих, що їх коли-небуть бачив світ. Однак, скоро і вона була подрібнена. Протягом наступного століття провідні генерали Олександра Великого та їх нащадки боролися за контроль над різними частинами імперії. Куди б не йшов Олександр Великий, він скрізь залишав позаду греків та македонців – намісників, солдатів і торговців. У такий спосіб грецька культура та ідеї, а також грецька мова також поширювалися. Культура, що вони її поширювали, називалася геленською, а нова міжнародна версія грецької мови була названа геленістичною або грецьким Койне(загальна грецька). В той час, як імперія Олександра Великого почалася як військове завоювання, спадщина грецьких традицій та мови мала більш далекосяжний та довготривалий ефект. Він виявився надзвичайно корисним для поширення Євангелії, яке послідувало після смерті нашого Спасителя. Бог спрямовує та використовує події історії для того, щоб вони слугували Його власним цілям.

ІЗРАЇЛЬ ПІД ВЛАДОЮ ПТОЛЕМЕЇВ (312 – 198рр.до Р.Х.) Після смерті Олександра Великого, його генерали боролися за контроль над імперією. Протягом наступного століття різні генерали та їх нащадки, кожен шукав можливість розширити власну територію за рахунок володінь інших. Зрештою, Єгипет опинився під контролем генерала Птолемея та його нащадків (Птолемеї), Сирія під Селевком та його спадкоємцями(Селевкідами), Мала Азія під Антігоном та його родиною (Антіго-ніди). Із розгромом Олександром Великим Перської Імперії, Ізраїль перейшов під його прямий контроль. Після його смерті Птолемеї із Єгипту та Селевкиди із Сирії боролися між собою за контроль над Ізраїлем. Після кількох незначних битв Птолемеї отримали цей контроль в 312р.до Р.Х. Протягом наступного століття Ізраїль залишався під пануванням цієї грецької династії, що правила з Єгипту. Під Птолемеями євреї могли провадити доволі спокійне життя. Їм було дозволено самостійно вирішувати більшість власних справ та продовжувати поклонятися та жити так само, як вони робили це раніше. Птолемеї також заохочували євреїв жити в різних містах Єгипту та дарували їм особливі привілеї, якщо вони там мешкали. Під правлінням Птолемеїв Олександрія стала одим з найбільших міст стародавнього світу. Його знамениті бібліотеки і музеї, що приваблювали вчених, зробили Олександрію центром освіти. У цей період єврейський Старий Заповіт було перекладено в Олександрії на грецьку мову. Цей переклад відомий як Септуагінта(переклад семидесятьох). ІЗРАЇЛЬ ПІД СЕЛЕВКІДАМИ (198 – 165 рр.до Р.Х.) Однак, в 165-му році відбулася зміна влади. Армія Селевкидів Антіоха ІІІ розбила війська Птолемеїв біля ріки Йордан. Наступні 30 років юдеї були під контролем цих грецьких правителів Сирії. Спочатку євреї були задоволені зміною уряду. Вони отримали прихильне ставлення та привілеї від своїх нових правителів. Нажаль, так було дуже короткий період часу. В той час Селевкиди були учасниками військового союзу проти римлян. Карфаген, місто на північному узбережжі Африки, було в стані війни з Римом. Його знаменитий генерал Ганнібал намагався захопити Рим із підтримкою Селевкидів. Коли Ганнібал був переможений в 202-му році, Рим хотів помститися Селевкидам за їхню підтримку ворогів Риму. І, як результат поразки Карфагену в другій Пунічній війні, Селевкидів також примусили сплачувати велику данину Римові. Для того, щоб зібрати гроші, Селевкиди збільшили свої вже тоді великі податки з Ізраїля та інших підвласних їм країн. Вони навіть принизилися до того, що позабирали золото з храмів кількох цих країн. Юдеї швидко почали ненавидіти цих нових правителів і були просто несамовитими від гніву, коли Храм в Єрусалимі було пограбовано і забрано деякі його цінності. Селевкиди відплатили їм за це, збільшивши своє переслідування юдеїв, - спочатку піднявши їхні податки, а потім силуючи юдеїв перейняти грецьку культуру. Вони збудували грецькі театри, храми, іподроми, гімназії та громадські лазні в найбільших містах Ізраїля. Посада Первосвященика більше не давалася одному з Ааронових нащад-ків, але продавалася тепер тому, хто заплатив вищу ціну. Таке відверте зневажання юдейських релігійних традицій призвело до численних повстань. Лише під час одного з повстань було вбито 40 тис. юдеїв. Нарешті, в 157-му році Селевкиди зайшли надто далеко.

Цар Антіох Епіфан наказав усім юдеям облишити їх місцеві традиції та слідувати грецьким та сирійським звичаям. Щоб показати своє презирство до своїх юдейських підданих, Антіох приніс в жертву свиню на вівтарі Храму в Єрусалимі. Для кожного вірного юдея це було жахливою огидою. Всупереч вимогам, що явно протирічили Божому Закону, багато євреїв відмовилися коритися Антіоховим наказам і продовжували поклонятися відповідно до Мойсеєвих настанов. Багато юдеїв було катовано та вбито за практикування ними своєї віри. Можливо, саме цей період мав на увазі автор послання до Євреїв з Нового Заповіту (Євр.11:35-38). Це справді були часи випробувань стійкості Божого народу. Нарешті утиски Селевкидів привели Юдеїв до т.зв. “мертвої точки”(найвищої, після якої починається рух в протилежний бік). Несамовитий націоналізм піднявся серед юдеїв. Цей рух досяг свого апогею у повстанні братів Макавеїв. Протягом 100 років після завершення складання Старого Заповіту, Персія продовжувала правити Юдеєю. Потім майже 120 років євреї були цілковито під правлінням греків – спочатку Олександра Великого, потім під Птолемеями, і нарешті під Селевкидами. Деякі грецькі традиції та культурна практика були впроваджені в Ізраїлі, але лише кілька з них були прийняті назавжди. Але грецька мова увійшла у широкий вжиток в Ізраїлі, хоча й не замінила арамейської та єврейської. Саме грецькою було написано Новий Заповіт кількома століттями пізніше по завершенні правління Селевкидів.

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 19

ПОВЕРНЕННЯ ІЗ ВИГНАННЯ Після падіння Вавилону у 536-му році, новий перський цар дозволив ізраїльтянам повернутися в Єрусалим. Групи юдеїв поверталися у різні часи протягом наступного століття. Це був час великих народних лідерів: Зоровавеля, Ездри та Неемії. Це був також час пророків Огія, Захарії та Малахії, та героічної цариці Естер. На цьому занятті ми вивчатимемо повернення ізраїльтян з Вавилону та їх нове життя у Ізраїлі під правлінням персів. Наприкінці уроку вам слід: 1)Назвати лідерів, дати та головні результати повернення у Ізраїль кожної з трьох груп. 2)Назвати пророків кожного періоду. 3)Назвати юдейську жінку, яка стала перською царицею. 4)Назвати головного противника ізраїльтян коли вони повернулися до Єрусалиму 5)Назвати імперію та царя, котрий дозволив євреям повернутися. Перська імперія. На схід і трохи на північ від Вавилону жили мідяни та перси. Біля 550 року до Р.Х. молодий перський правитель Кір об'єднав цих два народи і постановив розширити свою імперію, розбивши вавилонян. Після завоювання більшої частини Малої Азії, він був готовий напасти на Вавилон. У 539-му році він здобув вирішальну перемогу над царем Набонідом. Незабаром Вавилон підкорився навіть без боротьби. Кір продовжував свої завоювання аж доки не став контролювати цілий Близький Схід від кордонів Єгипту і до Чорного та Каспійського морів на півночі. Перська імперія була значно більшою за Асирійську чи Вавилонську. Вона правила такою кількістю земель та меньших царів, що перський правитель взяв собі ім'я “цар над царями”(Езд.7:12). Біля 330 року до Р.Х. великий грецький полководець Олександр Великий переміг персів і поклав кінець їхній імперії. Нижче наведені перські царі, що мали найбільший вплив на історію ізраїльтян. КІР (Великий) 539 - 530 до Р.Х. КАМБІЗ 530 – 522 до Р.Х. ДАРІЙ І 522 – 486 до Р.Х. КСЕРКС І (АХАШВЕРОШ) 486 – 465 до Р.Х. АРТАКСЕРКС І 464 – 423 до Р.Х. Важливі Перські царі Старого Заповіту. Через те, що перські царі мали правити такою великою територією, вони хотіли завоювати добре ставлення до себе з боку своїх підданих, що давало їм можливість правити більш ефективно. Одним із шляхів, якими вони намагалися здобути при-хильність народів, якими правили, було те, що вони дозволяли усім чужинним богам, що були захоплені і привезені до Вавилону асирійцями та вавилонянами, бути повернутими знову до їхніх міст. Вони також дозволили багатьом вигнанцям повернутися у рідні краї. У такий спосіб Бог використав перських царів, щоб виконати Свою обітницю Ізраїлю, що вони одного дня знову повернуться на землю обітованну після їхнього 70-ти літнього вигнання. Естер, юдейська цариця Персії. Біблія присвячує цілу книгу історії про Естер, єврейську дівчинку-сироту, котра повстала з невідомості і стала царицею Персії. Бог використав Естер для того, щоб вона зіграла ключову роль у збереженні Ізраїля. Естер жила під час правління перського царя Ксеркса І біля 475 року. Історія мала місце у перській столиці Сузи, а її головними дієвими особами були: Естер, її дядько Мордехай, цар Ксеркс і один з його чиновників Гаман. Книга починається з того, що цар Ахашверош шукає нову царицю і вибирає Естер (Ест.1-2). Пізніше Естер стає відомо про змову на чолі з Гаманом, щоб винищити всіх євреїв по цілій перській Імперії. Вона сміливо приходить перед царя, розкриває наміри Гамана і пояснює в якій небезпеці вона опинилася. Гамана повішено на тій самій шибениці, яку він приготував для страти Мордехая, а Мордехай зайняв Гаманове місце радника царя(Ест.3-8). Укази про вбивство євреїв, однак, не могли бути відізвані, тому що “ закон мідян та персів” не може бути змінений (цей вираз все ще вживають в Англії сьогодні, коли мова йде про рішення, яке не може бути змінене). Ахашверош, однак, видає новий декрет, який дозволяє євреям захищати себе, і таким чином вони були спасені. Євреї згадують про цю подію щороку під час свята Пурим(Ест.9). Перше повернення: відбудова Храму. “ А першого року Кіра, царя перського, щоб сповнилось слово Господнє, проречене устами Єреміїними, збудив Господь духа Кіра, царя перського, і він оголосив по всьому царству своєму, а також на письмі, говорячи: “Так говорить Кір, цар перський: Усі земні царства дав мені Господь, Бог Небесний, і Він наказав мені збудувати Йому храма в Єрусалимі, що в Юдеї. Хто між вами з усього Його, - нехай буде Бог його з ним, і нехай він іде до Єрусалиму, що в Юдеї, і нехай будує дім Господа, Бога Ізраїлевого. Це той Бог, що в Єрусалимі. А кожному позосталому по всіх тих містах, хто мешкає там, нехай допоможуть йому люди його місця сріблом, і золотом, і маєтком, і худобою, з добровіль-ною жертвою для дому Божого, що в Єрусалимі”(Езд.1:1-4). Із цим оголошенням Кіра у 539-му році, полонені ізраїльтяни, що жили у Вавилоні тепер ставали вільними і могли повертатися додому. Біля 50 000 євреїв із Вавилону повернулися в Палестину під проводом Зоровавеля, онука царя Юди Єгояхіна. Коли вони прибули, то негайно збудували жертівника. Онук останнього первосвященика взяв на себе турботу про жертвоприношення і почав приносити щоденні жертви. Свято Кучок було з великою радістю вісвятковане як і колись раніше. Поселенці потому зосередилися на значно більшому завданні відбудови Храму. Сусіди самаритяни пропонували свою допомогу, але юдеї відмовилися, не бажаючи помочі від неправдивих богопоклонників. Як результат, розгнівані самаритяни намагалися перешкоджати праці Юдеїв(Езд.4-6). Однак, з Божою допомогою, підбадьоренням пророків Огія та Захарії, та під керівництвом вірного Зоровавеля, складне завдання було нарешті виконане. 12 Травня 516 року Храм було освячено і народ Божий знову міг поклонятися Богові у Його Храмі в Єрусалимі. Це було початком того, що в багатьох книгах називається Періодом Другого Храму(першим був Храм, збудований Соломоном). Через обмежені ресурси, юдеї, що повернулися, збудували другий Храм набагато меньшим і не таким прикрашеним як попередній. Однак, пізніше цар Ірод зробив його більшим і ще грандіоз-нішим, ніж той, що збудував Соломон. Вигнанці, що повернулися, були все ще невеликою групою в 515 році. Вони контролювали тільки Єрусалим і північну половину території Юди. Вони були оточені ворогами – самаритянами, филистимлянами, едомітянами, амонитянами та моавитянами. Юдеї, а також ці інші народи все ще були частиною Перської імперії, але перси мало дбали про підтримку законів та порядку, і регулярно з'являлися лише для збору податків. І хоча юдеї все ще були бідними і слабкими, але вони поклали початок відбудови своєї нації. Друге повернення. Ездра. Приблизно через 30 років після посвячення Храму, Ахашверош сів на перський трон, а Естер стала царицею. Але Святе Письмо майже нічого не розповідає нам про те, що відбувалося в Ізраїлі протягом тих 50-ти років. Юдеї, які там поселилися, поступово ставали більш заможними, однак, і поклоніння правдивому Богу ставало переплетеним із різними гріховними практиками навколишніх народів. Багато єврейських чоловіків одружилися із язичницями і поступилися впливові їхнього поклоніння фальшивим богам. Ізраїль поступово повертався до такого способу життя, за який їх було вигнано із Краю майже століттям раніше. Такою була ситуація, що з нею несподівано стикнувся Ездра, коли привів другу групу вигнанців із 1800 осіб назад до Єрусалиму в 457-му році. Цей Ездра був “учитель, знавець Мойсеєвого Закону”(Езд.7:6). Він отримав дозвіл від царя Артаксеркса І очолити другу групу. Внесок Ездри у відбудову Ізраїля був і духовний, і фізичний. Ездра був уповноважений Артаксерксом призначати правителів та наглядати за викладанням Закону в Ізраїлі. Ездра виступив проти шлюбів юдеїв з язичниками і привів людей до визнання ними свого гріха, і вони повиганяли своїх чужинницьких дружин(Езд.10). Результатом цього була духовна реформа і Ізраїль ще раз присвятив себе правдивому Богові. Неемія та третє повернення. Через 10 років після повернення Ездри, третя група вигнанців здійснила свою подорож до Ізраїльської землі. Ця група була очолена Неемією, важливим службовцем (чашником, Неем.2:1) царя Артаксеркса. Він був дуже стурбований тим, що його земляки, які поверну-лися з полону “… живуть у великій біді та в ганьбі, а мур Єрусалиму поруйнований, а брами його попалені огнем”(Неем.1:3). Тому Неемія просив дозволу царя облишити своє служіння і повернутися в Єрусалим. З листом від царя Неемія прибув у Єрусалим і органі-зував відбудову міських мурів(Неем2). Неемія також був призначений правити в Юдеї, що тепер робило Юдею провінцією, окремою від Самарії. Неемія здійснив свою подорож до Єрусалиму в 444-му році. Одразу після свого прибуття Неемія вночі таємно обійшов місто, щоб дослідити стан його мурів. Зробивши власні спостереження, він закликав людей об'єднатися для відбудови стін міста. Народ відповів охоче і роботи почалися майже негайно і успішно просувалися. Однак, знову самаритяни намагалися зупинити роботу юдеїв. На цей раз противників очолював Санваллат, правитель Самарії. Спочатку він спробував насміхатися, потім залякувати, і нарешті, хотів схопити Неемію і викликати в народу недовіру до нього. Але Неемія та його люди дали гідну відповідь на ці загрози. Із зброєю в руках вони продовжували ремонтувати стіни, і завершили свою працю протягом двох місяців. Наступні два роки Неемія продовжував укріпляти та підсилювати мури Єрусалиму. В цей час Ездра також був зайнятий іншим, духовним обновленням. Він читав Закон Мойсея до усіх людей, зібраних в Єрусалимі, а потім докладно пояснював його арамейською, так, щоб люди могли добре розуміти. В результаті цього відродження відбулося і посеред народу. Люди також влаштували велике свято на честь завершення відбудови міських стін. Строк полишення Неемією свого служіння перед лицем царя закінчився, тож він знову повернувся у Персію. Відвідавши Єрусалим знову через кілька років, Неемія побачив, що релігійне життя народу знову погіршилося. Закони Суботи ігнорувалися і шлюби із поганами знову стали звичайним явищем. Ще раз Неемія доклав великих зусиль щоб віднови-ти правдиве поклоніння в Ізраїлі. Саме під час цього другого візиту Неемії до Єрусалиму, останній пророк Старого Заповіту Малахія проголошував до людей Слово Боже. Він постійно проповідував проти релігійної байдужості та зіпсуття богослужебної практики ізраїльтян. Малахія завершив ті богодухновенні записи, які Бог дав нам про свій народ у Старому Заповіті.

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 18

ВАВИЛОНСЬКЕ ВИГНАННЯ Час Вавилонського вигнання був дуже важливим періодом в історії народу Божого. Вигнання привнесло зміни у мову ізраїльтян, але що більш важливо, у їхні способи поклоніння Богові. Це був час пророків Даниїла та Єзекіїля. Ми поговоримо більше про це під час уроку. Наприкінці заняття вам слід: 1)Сказати, котрий з пророків написав листа у Вавилон. 2)Описати одне із Даниїлових пророцтв про Навуходоносора та Набоніда. 3)Навести 3 приклади “мудрості” Вавилону. 4)Коротко розповісти про 3 найвідоміші Вавилонські будівлі. 5)Назвати нову мову євреїв, що вони її навчилися у вигнанні. 6)Назвати 3 способи, якими юдеї у вигнанні вчилися поклонятися Богові. 7)Назвати ім'я пророка, що жив над рікою Кевар і описати його головне пророцтво. Життя у вигнанні. Коли настали останні дні царства Юди, пророк Єремія проповідував слова Божого застереження до Його народу. Коли перші вигнанці пішли у Вавилон, Бог сказав йому написати до них листа і дати їм наступні інструкції: “ Будуйте доми, - і осядьте, і засадіть садки, - і споживайте їхній плід! Поберіть жінок, - і зродіть синів та дочок, і візьміть для ваших синів жінок, а свої дочки віддайте людям, і нехай вони породять синів та дочок, і помножтеся там, і не малійте! І дбайте про спокій міста, куди Я вас вигнав, і моліться за нього до Господа, бо в спокої його буде і ваш спокій. Бо так промовляє Господь: По сповненні семидесяти літ Вавилону Я до вас завітаю, і справджу Своє добре слово про вас, щоб вернути вас до цього місця”(Єр.29:5-7,10). Цими словами Бог ясно дав зрозуміти своїм людям, що їх вигнання не закінчиться через кілька тижнів. Воно триватиме 70 років. Через це вони повинні почати у Вавилоні нове життя, і провадити нормальне життя наскільки це можливо. Однак, Бог запевнив їх, що коли пройде 70 років, Він обов'язково поверне їх до землі Ізраїля. Вигнанці послухалися слова Божого. Вони будували доми, вирощували дітей, і багато з них відкрили власну справу у Вавилоні. Деякі з них досягли такого успіху, що вони не хотіли повертатися назад по завершенні сімдесятилітнього періоду. Багато інших, хоч і мали зовнішній достаток, все ж прагнули повернутися на рідну землю.

Даниїл у Вавилоні. За 10 років до остаточного знищення Єрусалиму, вавилонський цар Навуходоносор захопив Єрусалим і зробив його підлеглим собі. Це сталося у 597 році до Р.Х.. В той час він викрав багато прекрасних предметів із Храму. Він наказав також, щоб деякі з провідних громадян, як і цар Йоаким, були забрані з міста до Вавилона. Навуходоносор особливо наказав своїм служителям привести у Вавилон “із Ізраїльських синів, із царського, і з шляхетного роду, юнаків, що нема в них жодної вади, і вони вродливого вигляду і розумні в усякій мудрості, і здібні до знання, і розуміють науку, і щоб у них була моторність служити в царському палаці, і щоб навчати їх книг та мови халдеїв”(Дан.1:3-4).

Одним із тих юнаків був Даниїл. Іншим були дані нові імена Шадрах, Мешах та Авед-Него. Їх навчали читати та писати “клинописною” мовою Вавилону. Протягом трьох років вони вивчали усю мудрість вавилонську, готуючись служити царськими радниками. Даниїл залишався радником царя протягом майже цілого Вавилонського вигнання. Бог дав йому здібність тлумачити сни Навуходоносора і передбачити страшну хворобу царя(Дан.2-4). Навуходоносор помер у 562-му році через 25 років після зруйнування Єрусалиму. В книзі Даниїла нічого не сказано про наступних двох царів – Амела Мардука (правив з 562 по 560) та Неріглісара (правив з 560 по 556). Потім царем став Набонід. Офіційно він правив з 556 до 539-го, але більшість свого правління провів усамітнившись у пустельному оазисі Тема. Він помазав Валтасара як свого співправителя у 553-му, і Валтасар царював в той час, як Набодін займався іншими справами. Дан.5 розповідає про прийом, влаштований Валтасаром, де він та його гості їли та пили із золотого посуду, забраного із Єрусалимського Храму, а також про те, як Божа рука написала на стіні палацу пророцтво про кінець Валтасарового царства. У 6-му розділі бачимо Даниїла, що служить новим царям перської імперії, які завоювали Вавилон і зробили його своєю першою столицею. Останнє пророцтво Даниїла було сказане в третій рік правління царя Кира(537р.). Ми не маємо жодного запису про те, чи Даниїл коли-небуть повернувся до Єрусалиму. Можливо він помер перед тим, як зміг би це зробити, може він був занадто старий вже, а може бути і таке, що Господь наказав Даниїлу залишитися у його служінні через його важливість у донесенні слова Божого до правителів перської імперії. Історія Даниїла показує нам, як справжні Божі послідовники пристосувавшись до факту свого вигнання, все ж проводили богоугодне життя і ставали важливим знаряддям Божим для благословіння інших, весь час залишаючись вірними Богові. Мудрість і слава Вавилону. Цар Навуходоносор підніс місто Вавилон до нових висот його величі під час свого царювання. На той час вік міста сягнув вже поза 1000 років. Воно було побудоване на обох берегах ріки Євфрату і оточене двома захисними стінами, одна 6,5 а друга 7,5 метрів товщиною. Вздовж стіни було 360 сторожових башт, кожна заввишки в 27 метрів. В місті був розташований великий царський палац(Дан.4:26). Три будівлі всередині міста були найславетнішими у цілій Месопотамії. Першою був Зіккурат, 90м. заввишки, увінчаний храмом головного вавилонського бога Мардука. Другою будівлею був царський палац і його двір(Дан.4:26). Третє архітектурне творіння було відоме як Висячі сади Вавилону(або Семіраміди). Ці сади вважаються одним із семи чудес давнього світу. Вони займали площу в 120 квадратних метрів і були майже у 23 метри висотою. Це були тераси від низу до гори, вкриті тисячами дерев та рослин. Це був лише один приклад багатства та блиску величного царства. Вавилон був відомий не лише за свої ефектні споруди, він також був знаменитий своїми науками і мудрістю. Вавилоняни дуже пишалися збиранням давніх історій жителів Аккаду та збереженням їх. Вони публікували нові видання історій про Гільгамеша і додавали їх до вже написаних книг про створення світу та потоп. Вони робили значні просування в області математики. Вони використали число 60 як одиницю виміру, і ми досі звично слідуємо цьому, розділяючи наші години. Вони були висококваліфікованими астроно-мами, складали карти зоряного неба та руху планет, вивчали затемнення Сонця і Місяця. У медицині, вони виконували операції та вивчали анатомію людини. У природничих науках вони склали довгі переліки рослин, тварин та каміння, вміли очищувати золото і виготовляти певний вид скла. З цих досягнень стає зрозумілим, чому вавилоняни стали відомими за їхні знання. Фактично, з плином часу слово Халдей(інша назва для вавилонян) стало означати “мудрий чоловік” або “чарівник”. Ці знання, що їх вивчав Даниїл та його троє друзів, зробили їх Магами або ж “Мудрими Мужами”. Вони могли також ділитися із своїми вавилонськими вчителями тими особливими істинами, що їх вони принесли із собою з Ізраїля. Цілком можливо, що Даниїл залишив копії своїх власних писань, так само як і інших частин Старого Заповіту, у бібліотеках Вавилону. Це може бути поясненням того, як деякі Мудреці змогти впізнати у новій зорі знак народ-ження Спасителя більш як через 500 років по цьому.

Пророк Єзекіїль. Не всі вигнанці із Ізраїля були постійними мешканцями міста Вавилону. Дехто жив на широких рівнинах між річками Тигром та Євфратом. Інші жили вздовж ріки Кевар, що була каналом, який допомагав контролювати Євфрат у сезон дощів. Там оселилися деякі ізраїльтяни на старому пагорбі і побудували на ньому місто, що звалося Тел-Авів (Єзек.3:15). Одним із вигнанців, що жили в цьому районі, був Єзекіїль. Він був священиком у Єрусалимі до того, як його взято у вигнання під час однієї з перших депортацій. Бог прийшов до Єзекіїля у вигнанні і зробив його пророком для Свого народу у Вавилоні. Спочатку Єзекіїль пророкував остаточне знищення Єрусалиму, якщо народ не покається. Коли це нарешті сталося у 586-му році, Єзекіїль продовжував приносити Божі послання до людей, запевняючи їх у Божому звільненні із полону і обіцяючи, що буде збудований новий Єрусалим. Єзекіїль казав, що і Єрусалим, і Храм одного дня будуть відбудовані в землі Ізраїля. Він говорив також і про небесний Єрусалим, що чекає на всіх віруючих з приходом Месії. Зміни в житті та поклонінні. 70 років, проведених у вигнанні, внесли численні зміни у щоденне життя та в релігійне життя народу Божого. Бувши мешканцями чужої країни, юдеям було дуже нелегко практикувати усі обряди і традиції, що відрізняли їх від інших людей. Мало по малу вони пристосувалися до культури навколо них, як соціальної, так і релігійної. Однією із змін для Божих людей було те, що вони отримали нове ім'я. Так як вони прийшли із царства Юди, їх стали кликати юдеями. Але навіть більш важлива зміна відбулася у їхній мові. Протягом століть, навіть з часів Авраама, єврейська мова залишалася в основному незмінною. Однак, в період поділеного царства, народ Ізраїля зустрівся із переважаючою мовою народів, що жили навколо – арамейською. Цією мовою розмовляли початково арамеяни, що жили навколо міста Дамаска. З ростом їх чисельності, а особливо коли Дамаск став ключовим центром торгівлі на Близькому Сході, їхню мову преймало усе більше і більше людей. Арамейська скоро стала мовою не тільки торгівлі та комерціі, але також і мовою ведення державних справ. Вже у часи царя Єзекії(800р.до р.х.), багато єврейських службовців вели свої справи арамейською(2Цар.18:26). Під домінуванням Асирії та Вавилонії, арамейська стала загальною мовою для усіх народів навколо Ізраїля. Під час вигнання, юдеї жили і працювали серед чужих людей щодня, і тому також вивчали арамейську. Поступово вона стала щоденною мовою для багатьох юдеїв. І хоча єврейською все ще розмовляли у багатьох домівках, серед освічених людей та у релігійному служінні, арамейська стала більш загальною мовою. Кілька книг Старого Заповіту, половина Даниїла(2:4-7:28) і частини книги Ездри(4:8-6:18, 7:12-26), були написані арамейською. Із руйнуванням Храму, релігійне життя і поклоніння Ізраїля зазнало деяких змін також. Не взмозі виконувати ті ритуали, що були невід'ємною частиною їхнього життя, Божі люди розвинули нові засоби підтримки своєї віри. Молитва була особливо поширеною практикою серед юдейських вигнанців. Даниїл був не єдиним юдеєм, який регулярно молився протягом дня(Дан.6:1-14). Іншим засобом підтримки їхнього духовного життя, було читання і вивчення Святого Письма. Тепер це робилося часто під управлінням священика або пророка. Єзекіїль заохочував юдеїв збиратися там, де вони жили, щоб проводити богослужіння по суботах(Єзек.20:20) і ці зібрання пізніше стали відомими як синагоги(грецьке слово для “зібрання”). На служіннях у синагогах, коли читалося Святе Писання єврейською, давалися також пояснення арамейською, щоб допомогти людям краще зрозуміти значення того, що відбувалося. Ці зібрання разом у синагозі(що служила як місце для поклоніння, спілкування та релігійної освіти) були збережені як невід'ємна частина юдейського богослужебного життя навіть після того, як в Єрусалимі було відбудовано Храм. У Новозаповітні часи вже зводилися спеціальної конструкції будівлі синагог, де були сприятливі умови для поклоніння. Сьогодні богослужіння в синагозі є центром релігійного життя Юдеїв. 70 років у Вавилоні були часом для покаяння. Він також відзначений великими змінами у житті Божого народу. Живучи посеред чужого народу, вони зазнали змін в мові та культурі. Вони зустрілися з новими ідеями та релігійними поглядами, і вони не могли поклонятися Богові так, як завжди робили це в Храмі. Ці зміни, однак, не означали, що Ізраїль мав відкинути поклоніння правдивому Богу. Даниїл та Єзекіїль є прикладом триваючої вірності віруючих, що зустрілися із викликами у своєму поклонінні.

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 17

Тема № 17 АСИРІЯ ТА ВАВИЛОН

Під час останнього уроку ми навчалися про те, що Асирія та Вавилон були двома найбільш могутніми державами у період Поділеного Царства. Ці два народи забрали людей та багатства двох царств після того, як зруйнували їхні столиці. На цьому занятті ми розглянемо ближче народи Асирії та Вавилона. Наприкінці уроку вам слід: 1)Сказати у які два періоди Вавилон був великою силою в світі. 2)Сказати, у який період Асирія була великою світовою силою. 3)Змалювати Асирійську армію та її “секретну зброю” 4)Пояснити, чим відрізнялася Асирійська політика депортації від Вавилонської. 5)Коротко описати самаритян, якою була їх релігія і як юдеї ставилися до них. На одному із попередніх занять ми казали, що шумери були великою цивілізацією у Месопотамії ще до Авраама. На цьому самому місці були розташовані пізніше Асирія та Вавилонія. Фактично, Вавилонія знаходилася у тій самій місцевості, що раніше звалася Шумер та Аккад. Асирія займала територію північніше навколо ріки Євфрату. Невдовзі після часів Авраама, Вавилон став столичним містом нової імперії. Цей період зазвичай називають “давнім Вавилонським періодом”. Він тривав приблизно із 1900 по 1600 рр.до Р.Х.. Життя та культура цього періоду були побудовані на підвалинах давнього Шумеру, але нова стабільність була досягнута завдяки правлінню знаменитого царя Хаммурапі. Хаммурапі узяв усю Вавилонію під своє правління, яке було добре зорганізоване. Він правив уміло і навіть склав кодекс законів для свого народу. Сьогодні Хаммурапі пам'ятають переважно завдяки цьому зводу законів – Кодексу Хаммурапі. Від 1600 по 1150 рр., народ, званий каситами, контролював більшість території Месопотамії. Касити прийшли із гір, що на північному сході від Вавилону. Вони перейняли більшу частину шумерської та вавилонської культури, тому життя продовжувало текти у звичному руслі. Тим часом Асирійці, що з'явилися навколо міста Ашшур, стали впливовою силою в світі біля 1350 р. і так залишалися до 600 року до Р.Х.. Хоча Вавилон на короткий час повернув собі силу тепер і пізніше (напр. 1150-1050), Асирія залишалася найгрізнішою нацією у Месопотамії. Із 1050 по 950 рр. однак, був загальний період слабкості як в Асирії, так і у Вавилонії. Ця слабкість дозволила Об'єднаному Царству Ізраїля розширитися і перетворитися на могутню імперію. Однак, коли розпочався період Поділеного Царства, сила Асирії знову зростала. Незабаром її армії вже контролювали більшість Месопотамії та великі частини Сирії. Навіть хоча Асирія мала найгрізнішу армію в той час, Ізраїльський цар Ахав об'єднався з іншим Палестинським правителем, щоб розбити асирійців. Ахав привів на битву 2000 колісниць, 10000 піхотинців, але Асирійський цар Салманасар ІІІ здобув перемогу(835р.). Юда та Ізраїль були змушені платити данину Асирії на протязі майже цілого наступного століття. Асирійський цар СаргонІІ, втративши терпець через бунтівників у Ізраїльському царстві, переміг їх спротив і депортував з нього багато народу(722р.). Але день суду над Асирією також мав прийти. Пророк Софонія передрік, що Бог “і на північ простягне Він руку свою, та й погубить Ашшура, і Ніневію учинить спустошенням, суходолом, мов ту пустелю”(Соф.2:13). І пророк Наум говорив про майбутнє Асирії так: “ Твої пастирі, царю асирійський, поснули, лежать вельможі твої, твій народ розпорошивсь по горах, - і немає кому позбирати його”(Наум.3:18). Приблизно століттям пізніше, в 612р., Ніневія, асирійська столиця, була зруйнована Вавилонянами. Нео-Вавилонська Імперія була тепер новою світовою силою. Її міць тривала з 625 по 539рр., коли Вавилон упав перед Перським військом Кира. Саме під час Нео-Вавилонського періоду цар НавуходоносорІІ напав та знищив Єрусалим, поклавши кінець Царству Юди і розпочавши період Вавилонського вигнання. Пророк Даниїл жив і трудився під час правління династії цих царів, а також царя Валтасара, який свідчив, що перст Божий писав на стіні його палацу (Дан.5:1). Він був останнім Вавилонським царем. Асирію мабуть найбільше пам'ятають за її знамениту армію. Асирійське військо було добре відоме в світі через застосування в ньому колісниць та завдяки жорстокості його вояків. До цього часу армії переважно складалися із одного типу воїнів. Деякі країни мали армії піхотинців, в інших воювали переважно кіннота та колісниці, дехто мав загони добре тренованих лучників із луками та стрілами. В деяких арміях вояки були озброєні шаблями та мечами, в той час як інші славилися вмінням застосовувати списи. Асирійці ж поєднали усі ці способи ведення війни. Попереду їхнього війська завжди йшла група розвідників чи шпигунів, які дізнавалися заздалегідь про те, що робив ворог. Саме військо мало добре навчені загони кінноти, лучників та піхотинців. У війську також були релігійні служителі та священики для того, щоб приносити необхідні жертви з метою перемоги, а також писарі, щоб відсилати та отримувати послання. Були також інженери для будівництва мостів та доріг при потребі, і навіть люди, чиїм обов'язком було носити велику кількість харчів та запасів для потреб війська. Окрім регулярної Асирійської армії були також великі загони підтримки, що їх набирали у асирійських провінціях. Таємною зброєю Асирійської армії були її машини(механізми) для облоги та ударні тарани. Машини для облоги ворожих міст ззовні були вкриті латами, щоб захистити від стріл та списів вояків, що управляли тими машинами всередині. Їх підкочували до слабкого місця у стіні ворожого міста і тоді брався за діло великий таран у передній частині машини, щоб пробити отвір в стіні. Башти для облоги дозволяли асирійським лучникам прибирати ворожих вояків зі стін міста. Якщо асирійці не досягали успіху в пробиванні міських мурів, вони просто брали місто у кільце, позбавляючи його їжі та води допоки супротивник не починав голодувати і зрештою змушений був підкоритися. Застосовуючи таку тактику, асирійці захопили Самарію а потім атакували Єрусалим. Цар Єзекія швидко побудував тунель під Єрусалимом, щоб підтримувати в місті постійну подачу води(2Хр.32:30). Асирія була надзвичайно жорстокою у ставленні до повстанців. Вони робили так, щоб залякувати інші народи, запобігаючи їх приєднанню до повстань. Однак часто асирійці були досить поблажливі до тих, кого вони завоювали. Вони не намагалися знищити усі інші народи навколо себе. Вони прагнули процвітання завойованого ними народу, щоб він міг сплачувати асирійцям данину. Але якщо народ повставав, вони приймали надзвичайно жорстокі міри для припинення спротиву, здираючи шкіру із живих бунтарів та насаджуючи їх на загострені палі. У випадку, коли повстання повторювалося, асирійці брали освічених людей, лідерів, ремісників та інших важливих людей із бунтівного міста чи народу та депортували їх на нові землі. Провідники народу були розселені дуже маленькими групами по різних містах і країнах, де вони змушені були б змішатися із місцевим населенням. Потім асирійці приводили інших бунтівників, або деколи навіть лояльних підданих, та дозволяли їм поселятися посеред тих, що залишилися. У такий спосіб бунтарі втрачали контакт одне з одним і ставали розпорошеними. Якщо таке ставалося, вони втрачали свою національну ідентичність і більше не могли разом будувати плани та боротися проти Асирії. Саме таку тактику застосували асирійці, коли нищили Самарію та усе північне царство Ізраїля. Коли асирійський цар захопив Самарію, він “… вигнав Ізраїля до Асирії і осадив їх у Халаху, і в Хаворі над річкою Гозан, і в містах Мідії” (2Цар17:6). Деякі сучасні вчителі Біблії заявляють, що 10 північних племен залишалися разом, блукаючи у вигнанні, а тому їх все ще можливо сьогодні знайти. Ізраїльтяни, котрих було забрано у вигнання, однак, були розпорошені серед інших народів Месопотамії. Через це не можуть бути знайдені ніякі “ 10 загублених племен Ізраїля”. Після депортації вершків Ізраїльського суспільства, Асирійці пригнали нових людей, щоб заселити землі північного царства. Ці чужинці прийшли із різних частин Асирійської імперії і дуже скоро через змішані шлюби розчинилися серед корінного населення, що залишалося тут. Через те, що ці люди змішаної раси змішали також свою релігію із Юдейською, вони більше не сприймалися як вірні Господу. Ці люди стали відомі як самаритяни і до них ставилися із ворожістю усі наступні покоління юдеїв. 2Цар.17:34 каже нам: “ Аж до цього дня вони роблять за колишнім правом, - вони не бояться Господа, і не роблять за уставами своїми та за правом своїм, ані за Законом, ані за заповіддю, як наказав був Господь синам Якова, якому дав ім'я Ізраїля”. Ненависть між самаритянами та юдеями була і в часи Нового Заповіту.

Як і асирійці перед ними, коли вавилоняни нарешті завоювали Юду біля 600р.до Р.Х., вони також депортували усіх освічених юдеїв, в той час як “… з бідноти краю начальник царської сторожі позоставив декого за винярів та за рільників” (2Цар25:12). Небагато хто залишилися, але як каже нам Біблія, багато землі залишалося незораною і “ по всі дні її спустошення святкувала вони суботи”(2Хр36:21). Ті, кого повиганяли з Юди, були розселені великими групами у Вавилоні. На відміну від асирійської політики, вони не були розпорошені серед інших народів для того, щоб втратити свою ідентичність як нація. Тому після 70-ти років вигнання, у Вавилоні можна було розпізнати великі групи юдеїв і багато з них повернулося землю обітованну під проводом Ездри і Неемії. Бог сказав народу Ізраїля через свого пророка Ісаю: “ Мій народе, мешканце Сіону, не бійсь асирійця!… Бо мало ще… і звернеться гнів Мій на знищення їх”(Іс.10:25-26). І навіть більш того, Бог запевнив Свій народ: “ І стане тоді Вавилон, краса царств, пишнота халдейської гордості, таким, як Бог зруйнував був Содом та Гомору”(Іс.13:19). Бог дозволив цим двом могутнім народам бути інструментами у Його руках, коли Він карав зло посеред Свого народу. І хоча Бог використовував їх, Він не схвалював їхньої жорстокості та гордині. Виконавши своє призначення, вони також були знищені через своє зло. Багато з того, що ми знаємо сьогодні про Асирію та Вавилон, прийшло до нас від археологів, тому що міста Ашшур, Ніневія та Вавилон були цілком зруйновані. Над ними також звершився суд Божий.

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 16

Тема № 16 ПОДІЛЕНЕ ЦАРСТВО Процвітання та сила Ізраїля, що були під час Об'єднаного Царства, закінчилися дуже несподівано. Ізраїль був розділений на два окремих царства. Поділене Царство було періодом смутку і майже на протязі усього його існування, періодом слабкості. На цьому занятті ми дослідимо, що стало причиною поділу Ізраїля, проблем, яким протистояли обидва царства як зсередини, так і ззовні, а також кінцевого руйнування обох царств. Наприкінці уроку вам слід: 1) Назвати основну причину, через яку Ізраїль був розділений. 2) Назвати столиці кожного царства. 3) Назвати найбільш відомі місця битв у цей період. 4) Назвати дати та ворогів, які зруйнували кожне з цих царств. 5) Назвати 2 релігійних центри північного царства. Хоча Соломон був дуже мудрим царем, його царство почало розпадатися уже незадовго до його смерті. Він втратив повагу багатьох своїх вірних послідовників через те, що дозволив чужоземним дружинам будувати вівтарі та храми для їхніх богів. Території Едому і Дамаску також взбунтувалися проти правління Соломона і невдовзі мали повернути свою незалежність. Соломон був у великому боргу в царя Тиру. Окрім усього цього, Сам Бог був готовий покарати його за поклоніння фальшивим богам, яке Соломон дозволив в Ізраїлі. Бог послав пророка Ахійю, щоб пророкувати про те, що Бог залишить Соломоновому сину лише маленьку частину Об'єднаного Царства, а решту віддасть новому правителю – Єровоаму. Через пророка Ахійю Бог звістив Єровоамові: “… коли ти слухатимешся всього, що Я накажу тобі… то Я буду з тобою, і побудую тобі міцний дім, як Я збудував був Давидові…”(1Цар.11:38). Соломон намагався не допустити цього, наказавши своїм людям вбити Єровоама. Попереджений про наміри Соломона, Єровоам втік у Єгипет. Після Соломонової смерті, його син Рехав'ам став новим царем Ізраїля. Коли він відмовився полегшити великий тягар, покладений на людей примусовою працею та податками, люди на півночі проголосили своїм царем Єровоама. Рехав'ам обрав своєю столицею Єрусалим і правив територією племені Юди. Єровоам же правив 10-ма північними племенами зі своєї нової столиці Сихему. Біля 930 року до Р.Х. Ізраїль був поділений і вже ніколи більше не об'єднався знову. Хоча і рідні по крові, два народи стали лютими ворогами. На короткий час вони утворювали союз між собою проти більш могутніх ворогів, але потім завжди поверталися до їх попереднього стану ворожості. Нажаль, жодне з двох царств не слідувало за порадою Божою, даною Єровоаму через пророка Ахійю. Ні Юда, ні Ізраїль ніколи повністю не покидали свого поклоніння фальшивим богам. Тому не дивно, що жоден із народів ніколи не насолоджувався процвітанням і радістю, що були раніше. Царством Юди були названі 2 південних племені, що керувалися нащадками Давида. Не зважаючи на реформи, що траплялися час від часу, Юда завжди повертався до поклоніння фальшивим богам. Царство Ізраїля, вражене чумою ідолопоклонства, дуже швидко занепало на силі і зрештою було цілком зруйноване. Протягом ери Поділеного Царства Бог часто карав обидва народи за їхнє поклоніння фальшивим богам. Часто Він робив це через вторгнення їхніх ворогів. Було 4 основних вороги, що мали велику силу і загрожували Поділеному Царству у цей період: 1.) Єгипет, хоча і не такий могутній як в часи Авраама, був все ще головною загрозою, і часом був досить сильний, щоб робити спроби відновити своє панування на Близькому Сході. 2.) Дамаск в той час був центром могутньої держави Сирії. 3.) Ассирія була загалом наймогутнішою та найнебезпечнішою державою Середнього Сходу з 900 по 600 роки до Р.Х.. Це Ассирія остаточно зруйнувала північне царство Ізраїля. 4.) Вавилон був містом-державою всередині Ассирії протягом довшого часу у цей період. Однак із 625-го року до Р.Х. чергове зростання його величі поклало кінець Ассирійському контролю цієї території. Бог використав Вавилон для того, щоб покарати і зруйнувати Єрусалим та відправити багатьох людей з племені Юди у вигнання. В різні часи Бог використовував цих ворогів для того, щоб карати Ізраїля та Юду за їхнє невірство. Бог також за допомогою Филистимлян, Едомітян, Моавітян та Аммонитян навчав своїх неслухняних людей. Ці невеликі племена час від часу робили набіги як на Юду, так і на Ізраїля. Через їх ідолопоклонство та жорстокість, ці народи зрештою також були покарані і знищені Богом. Як ми зазначали раніше, столицею царства Юди на протязі його історії був Єрусалим. Через те, що плем'я Симеона було на той час розпорошене в Юді(виповнення пророцтва Якова Бут.49:6-7), південне царство фактично цілком складалося з одного племені – Юди. Південне царство намагалося розширитися в бік Східного берега нижче Мертвого моря, нападаючи на Едом. Єровоам, перший цар півночі, зробив своєю столицею Сихем. Так як місто було відомим політичним і релігійним центром в минулому(Іс.Нав.24:1), можливо Єровоам думав, що воно могло б служити замінником Єрусалиму краще ніж будь-яке інше місто. Потім столицю перенесли на короткий час до Фірци, а затім нарешті до Самарії, так як Самарія мала вигідне центральне та стратегічне пложення. Вона мала залишитися столицею північного Царства. Міста Дан та Бет-Ел (Вефіль) були також важливими релігійними центрами північного царства. Там Єровоам поставив двох золотих телят, щоб дати своєму народові місце для поклоніння, щоб вони не ходили до Єрусалиму(1Цар.12:28-33). Багато правдивих віруючих, однак перебралися до південного царства, щоб уникнути цього фальшивого поклоніння(2Хр.11:13-17). Одиним з найбільш стратегічно важливих міст у цей період було Мегіддо, на краю Ізреельської долини та на перехресті кількох головних доріг. Коли єгипетський фараон Шішак вирушив у похід проти Єровоама та Рехав'ама, то поставив собі за мету захопити Мегіддо. Ахазія, цар Юди, втік туди після того, як був поранений, знаючи, що знайде там безпечний притулок(2Цар.9:27), але він невдовзі там помер. У 773 році до Р.Х. ассирійці захопили Мегіддо та зробили там свою провінційну столицю для Галілейського регіону. Цар Юди Йосія вибрав Мегіддо як єдине місто, де він сподівався зупинити просування військ єгипетського фараона Нехо, але загинув у тій битві(2Цар23:29). Так багато важливих битв відбулося у цьому проході між горами, тож не дивно, що книга Об'явлення вживає термін Армагеддон(гора Мегіддо) як земну картину, що представляє останню битву Христа та Його Церкви проти Сатани та його війська(Об.16:16).