четвер, 6 листопада 2008 р.

Слава героям!


Сьогодні ми відзначаємо славетну дату звільнення мого рідного міста - Києва. Інформацію як це відбувалося я запозичив з братерського сайту. Ось як це було.
Звільнення столиці України здійснювалося силами 1-го Українського фронту, командуванням якого передбачалося нанести 2 удари: 1) головний - з букринського плацдарму (80 км на південь від Києва); 2) допоміжний - з плацдармів північніше міста. У жовтні 1943 р. армійські групи двічі наступали з букринського напряму, однак оборона ворога тут була занадто міцною. Тому згодом було вирішено перенести головний удар з букринського на лютізький плацдарм і вже звідтам проводити головний удар.

У темні ночі, під прикриттям густого туману наші танки й артилерію переправляли з букринського плацдарму на лівий берег Дніпра. Лівим берегом вони пройшли бл. 200 км на північ і знову переправилися через ріку - на Лютіж. Це було зроблено так досконало, що фашистські війська не зауважили перемін. Натомість ворожі літаки-розвідники насправді літали над фанерними танками й гарматами, зробленими з колод. До того ж наші з'єднання, що залишилися біля Букрина, продовжували відволікати увагу супротивника.

Ранком 3 листопада артилерія, зосереджена біля Лютежа, відкрила шквальний вогонь. Здійснюючи удар в обхід Києва із заходу, почали наступ армії генералів Івана Черняхівського та Кирила Москаленка. Піхоті допомагали льотчики ген. Степана Красовського. Напружена боротьба відбувалася і на букринському плацдармі, де наступ 40-ї армії ген. Ф. Жмаченка і 27-ї армії ген. С. Трофименка розпочався двома днями раніше, аби відволікти ворога.

Увечорі 4 листопада введено у бій гвардійську танкову армію ген. Павла Рибалка. Танкісти наступали навіть уночі, з увімкненими фарами та ревучими сиренами.

Станом на вечір 5 листопада війська 38-ї армії були вже на околицях Києва. Розпочалися вуличні бої. Опівночі наші частини прорвалися до центру міста.

До 4 годин ранку 6 листопада спротив противника у Києві було цілком придушено.

За столицю воювали також бійці 1-ї Чехословацької окремої бригади під командуванням Людвіга Свободи. Разом із нашими танкістами вони вибили гітлерівців із залізничного вокзалу.

Ця інформація є історичною, але в ній тисячі людських життів, які опинилися у стані житти або вмерти. Я уявив собі лише один приклад-форсування Дніпра. Холодна осінь. Майже крижана вода. Бійці, хто на човні, хто по створеному військовому містку, переправляются через Дніпро. Снаряди супротивника нещадно "ріжуть" Дніпро. Багато людей, внаслідок вибухів, опинюється у воді....
Я купаюсь у річці, щоправда Десні, повний рік, тому можу собі уявити, як важко, опинившись в холодній воді в листопаді, ще й проплисти 20-100 метрів, що вже й казати про половину річки Дніпро. Та ще й на іншому березі, якщо допливеш, на тебе з нетерпінням "чекають" гармати та кулемети супротивника...
Низький поклін вам, герої. Слава героям!