вівторок, 22 березня 2011 р.

2) К.Г. Літтл «Знайте правду про: вчення про тисячолітнє царство і навернення Ізраїлю»



РОЗДІЛ 2

Інший відступ із Нового Заповіту, який незмінно вмішується у вчення про тисячолітне царство його прихильниками, є 2 Солунян 2:3-10. Цей відступ вибудовує вчення про Антихриста. Оскільки Павло ніде не натякає про тисячолітнє царювання Христа із святими, то не зрозуміло, чому доктрина про Антихриста має пов’язуватися з вченням про тисячоліття. Але тисячолітники вважають, що такий зв'язок є необхідним, і, треба визнати, це додає їхній доктрині драматичних рис. Антихрист зображується ними, як окрема особа, монстр беззаконня, який постає приблизно в час Христового другого приходу і знищення якого позначить першу дію Христового тисячолітнього царювання.
Але дослідимо цей відступ відповідно до питання і подивімось, чи Павло навчає про таке поняття Антихриста, як це викладається тисячолітниками.
Павло запроваджує доктрину, між іншим, з огляду на вгамування неспокою серед солунських християн, що постав через помилковий погляд про негайність Дня Господнього.
Перш за все, він каже їм, що той день не настане, аж допоки не настане відступлення і виявиться беззаконник, призначений на погибіль. Варто зауважити, що він не каже: «аж допоки беззаконник не прийде або постане», але «виявиться». Є простий висновок, що той, хто вже існує, може бути виявленим.
Але для нас не є обов’язковим приходити до такого висновку. Апостол каже нам чітко: «Бо вже діється таємниця беззаконня». Він також посилається на певну перепону, яка заважала виявленню Антихриста, і це триватиме до того часу, аж поки вона не усунеться.
Далі він нагадує солунянам, що коли він перебував з ними, то про ці питання він говорив, проголошуючи, що після усунення тієї перепони виявиться беззаконник. Він говорить про «беззаконника», про «призначенного на погибіль», як уже існуючого і використовує дієслова теперішнього часу для опису його характеру, а саме: «Що противиться та несеться над усе, зване Богом чи святощами, так що Божому храмі він сяде, як Бог, і за Бога себе видаватиме».
І нарешті, він проголошує, що цей Антихрист триватиме до другого приходу Христового, «його Господь Ісус заб’є Духом уст Своїх і знищить з’явленням приходу Свого». В останніх двох віршах цього відступу він зазначає, як можна буде впізнати Антихриста, коли буде усунено перепону, а його буде виявлено.
Ці міркування показують, що Антихрист, описаний Павлом, не може бути окремою особою, монстр беззаконня, що постає перед кінцем світу, але це мусить бути якась установа або партія, що триватиме впродовж століть. Перепоною, що заважала його виявленню в часи Павлового послання, одноголосно ранніми Церковними Отцями вважалася Римська імперія, або ж її уособлення в Імператорові Риму. Тепер, оскільки існує доказ того, що папська влада постала на руїнах Римської імперії, і що це єдина система, яка триває протягом століть і дає обіцянку тривати до Другого Христового приходу, то простим смислом 2 Солунян 2:3-10 є те, що папство є Антихристом і воно зустріне свою останню погибель при другому приході Христа в Судний день.
І як влучно риси Антихриста, що дані Павлом у цьому відступі, якраз підходять папству! Поставивши себе над Святим Письмом, зробивши спасіння залежним від покори до себе, проголосивши себе непомильним, присвоєнням собі титулу заступника Христового на землі, узурпувавши духовні прерогативи та атрибути, «сів у храмі Божому», тобто в Церкві, і «несеться над усе, зване Богом чи святощами», «призначений на погибель», правдивий Антихрист. Це можна легко впізнати в ангелопоклонстві, в Марієпоклонстві, в поклонінні святим, у поклонінні мощам, у придорожніх хрестах забобонів і притворних чудесах, в його вченнях про мессу, про чистилище, про аскетизм, про церковні традиції, про скарбниці заслуг і надерогативні діла, про непорочне зачаття Діви Марії і про вознесіння на небеса, про непомильність папи і т. д. Яка влучніша характеристика може бути цьому дана, як не ці слова Павла: «За чином сатани буде з усякою силою й знаками та неправдивими чудами, і з усякою обманою неправди між тими, хто гине». Ця доктрина не знаходить ніякої підтримки тисячолітників.
Інші відступи, такі як Євангелія від Матвія розділ 26 вірш 29, да Христос говорить про царство Його Отця і 1 Послання Апостола Павла до Солунян розділ 4 вірш 17, де Павло говорить про святих, схоплених на хмарах, на зустріч Господню на повітрі, не вимагають ніяких коментарів, бо вони однозначно ніяким чином не посилаються на Тисячоліття. Дійсно, в останньому відступі це чітко виключено словами: « і так завсіди будемо з Господом».

пʼятниця, 11 березня 2011 р.

Пішла до Бога моя матуся......


Сьогодні, приблизно о 6 годині ранку, після тяжкої хвороби, пішла до Бога моя матуся.
З ранку я молився до небесного Отця, щоб Він полегшив страждання, які її мучили останнім часом земного життя. Господь почув мою молитву і забрав Свою дитину до Себе.
Матуся мала тверду віру в Спасителя, сповідувала лютеранську віру - покладаючись тільки на Господа.

вівторок, 8 березня 2011 р.

1)К.Г. Літтл «Знайте правду про: вчення про тисячолітнє царство і навернення Ізраїлю»


Розділ 1

Це вчення було домінуючою точкою єретеків і фанатиків з найраннішого періоду Церкви аж до наших днів. Це вчення є характерною наукою ебіонітів і монтаністів ранньої Церкви; містиків Середніх віків; перехрищенців ери Реформації і таких сучасних сект, як адвентисти, руселіти(свідки Єгови) та інших, що діють в наш час. Це також те вчення, в якому лютерани не виступають монолітно. Деякі його цілком відкидають, інші приймають його в одній або в іншій з його різноманітних форм.
Основним у вченні про Тисячолітнє царство є таке:
До Судного дня, Христос особисто повернеться на землю, і після воскресіння померлих святих або мучеників, або ж певної кількості вибраних, Він запровадить теократичне царство і царюватиме на землі протягом тисячі років, під час яких Сатана буде скутий ланцюгами, євреї навернуться до християнства, а лихим людям буде повсюди покладено край. В кінці цього царювання Сатану буде звільнено знову на короткий час і він зведе народи на землі і збере їх разом для останньої сутички проти війська під проводом Христовим.
Хоча це і основне вчення, існує багато його варіацій. Дехто розміщує Тисячолітнє царство після Другого приходу Христового. Відповідно до цієї точки зору, Христос по Своєму поверненню воскресить усіх віруючих. Тоді настане тисячолітнє царювання, яке вони розділять разом із Христом. Після цього настане загальне воскресіння, яке охопить тільки невіруючих. Тут знову є відмінності. Дехто розташовує це царювання з Христом у небесах, а інші приписують його царюванню з Христом на зелі. Але в одному тисячолітники погоджуються, а саме в тому, що 20-ий розділ книги Об’явлення є основою цієї доктрини.
Тож перед нами постає таке запитання: Чи навчає 20-ий розділ книги Об’явлення про Тисячолітнє царство в будь-якій із різноманітних форм? Перед обговоренням цього питання, усуньмо з доктрини про Тисячолітнє царство та інші місця з Писання, які невідповідним чином було втиснено на служіння цьому вченню. Серед найчастіше вживаних цитованих місць зі Старого Заповіту є Книга Пророка Ісаї розділ 65 вірш 25( порівняйте з Ісаї 11:6-9)
«Вовк та вівця будуть пастися разом, і лев буде їсти солому, немов та худоба, а гадові хлібом його буде порох!... Вони не чинитимуть зла й вигубляти не будуть на всій святій Моїй горі, говорить Господь».
Інший подібно вживаний Біблійний відступ є Книга Пророка Ісаї розділ 2 вірш 4:
« І Він буде судити між людьми, і буде численні народи розсуджувати. І мечі свої перекують вони на лемеші, а списи на серпи. Не підійме меча народ проти народу, і більше не будуть навчатися війни!»
Ці відступи застосовуються до Тисячолітнього царства, як докази про мирний характер. Однак в них немає навіть найменшого натяку на те, що вони стосуються тисячолітнього царювання Христа та святих чи то на землі, чи то на небесах. Їхній контекст чітко виявляє, що вони відносяться до Месіанських часів. Як треба розуміти такі Месіанські пророцтва, які говорять про фізичне відновлення, ми довідуємося з промови Святого Апостола Якова на Апостольському Соборі в Єрусалимі, коли він каже: «Мужі-браття, послухайте також мене. Симон ось розповів, як зглянувся Бог від початку, щоб вибрати люд із поганів для Ймення Свого. І пророчі слова з цим погоджуються, як написано: Потому вернуся, і відбудую Давидову скинію занепалу, і відбудую руїни її, і наново поставлю її, щоб шукали Господа люди зосталі та всі народи, над якими Ім’я Моє кликано, говорить Господь, що чинить це все! Господеві відвіку відомі всі вчинки Його»(Книга Дії Святих Апостолів Розділ 15 вірш 13 і подалі).
В цьому місці робота Павла і Варнави серед поган проголошена Яковом, як сповнення слів не лише пророків, яких він цитує, але й усіх пророків, які говорили про відновлення храму Давидового і про підняття його руїн. Відповідно до Якова, пророки використовували ці фізичні речі, священні для релігії, як об’єктивні церковні тексти для зображення майбутніх благословень, що мають настати в Месіанські часи. Варто зауважити факт, що ніде в Старому Заповіті нема жодного посилання на Месіанське тисячолітнє царювання.

середа, 2 березня 2011 р.

Найкраще з "Порталів молитв" на 2 березня



ЯКІВ БЕН-ЗАВЕДЕЙ

«І, взявши з Собою Петра, і Якова та Івана, Він зачав сумувати та й тужити. Марка 14:32

Кожна велика справа має певного виду виконавчий комітет. Дванадцять апостолів не були винятком. Петро, Яків та Іван виділяються в Євангеліях, як «велика трійка», яка супроводжувала нашого Господа у особливих випадках: наприклад, на горі Переображення або у Гетсиманському саду. Ці троє повинні були надавати Йому людську підтримку, якої ми всі потребуємо в кризових ситуаціях.

Хоча ці троє підвели Його, заснувши в саду, вони залишилися провідниками серед апостолів. Чи інші дев`ять учнів заздрили їм? Дуже можливо. Ми знаємо, якими невдоволеними вони були Заведеєвою матір’ю, коли вона виступала за своїх Якова та Івана.

Однак, заздрість є одним з наймарніших людських почуттів, які вражають людство. Вона шкодить нам, а не об’єкту наших заздрощів. Згадайте, Якова, як промовистий приклад. Ніхто не заздрив Якову вісім років по тому, у 41 році н. е. Чому? Тому що цар Ірод Агріпа1 відтяв йому голову (Дії 12:2). Якими смішними є наші тимчасові ревнощі, наші хвилинні заздрощі! Яків пішов за Христом у вічне життя, і так само можемо піти ми. Християни, які живуть у Христі, ніколи не повинні бути заздрісними.

Дякую Тобі, Господи, за Твій невимовний дарунок! Амінь.


Пол Л. Маєр/ 10 березня 1979 р.