субота, 24 жовтня 2009 р.

«Вірую у спільноту всіх святих»


«І вони перебували в науці апостольській та в спільноті братерській, і в
ламанні хліба, та в молитвах» (Дії2:42).



«Вірую у спільноту всіх святих»

Есе Соборові УЛЦ,
місто Кременець, 21 жовтня 2009року.


Доповідач: пастир громади Української Лютеранської Церкви «Святого Апостола Андрія Первозваного» в місті Чернігові, Кудрик Сергій.


Вступ

Дорогі у Христі, слава Ісусу Христу!
З ласки Божої, хотів би запропонувати до вашої уваги мої дослідження теми, яка є досить важливою і актуальною для правдивої Христової Церкви - тема спільноти.
Власне, тема і має назву: «Вірую в спільноту всіх святих».
Отже, починаючи дослідження цієї теми, я хотів би отримати визначення для себе і для вас, яке розуміння містить у собі слово спільнота.
В «інтернетівському» українському словнику читаю визначення, що слово спільнота або спільність визначається як: 1) Однаковість для всіх; те загальне, що притаманне кожному з порівнюваних явищ. 2)Нерозривний зв'язок, єдність. 3) Об'єднання людей, згуртованих спільними умовами життя, метою, інтересами.
За даними визначеннями ми можемо уявити собі безліч спільнот, які існують у світі. Перераховувати їх, звичайно, не має сенсу, та й загалом це не є метою моєї роботи, але для порівняння, безпосередньо, з християнською спільнотою я хотів би розглянути деякі типи спільнот.
Перша з них, на яку я хотів би звернути увагу, мабуть, сама розповсюджена у світі, спільнота шанувальників футболу - фанатів, як їх ще називають. Мабуть, я не відкрию великої таємниці, говорячи, що серед християн є багато членів, якщо не фан-клубів або, борони Боже, “ультрас”, то простих телевізійних уболівальників. Усі ці групи створюють певну спільноту вболівальників з різним темпераментом поведінки, які мають надію, що саме їхній улюбленій команді сьогодні пощастить і вона, можливо, переможе супротивників. Кожна з таких груп вболіває за якийсь певний клуб і байдужа до інших або, якщо точніше, то і ворожа. Пік їхньої віри і надії, в переважній більшості, припадає саме на певні дні, які визначені графіком змагань улюбленої команди.

До другої категорії людських спільнот я хотів би віднести так званих меломанів-людей, які з захопленням слухають певний музичний стиль і насолоджуються його звучанням.
У цих спільнотах, як правило, велику роль відіграє сучасність і «модність» музичних виконань. В свої юні роки я був великим прихильником певних музичних гуртів і постійним відвідувачем дискотек. На дискотеку, як правило, ми збиралися групками – так ставши колом і танцювали на танцмайданчику. Я пригадую випадки, коли наша групка, як загалом і інші, мовчки йшла з танцмайданчику, навіть якщо музика продовжувала грати. «Відстій» - чулися голоси і це було ніби сигналом. Цікавим є те, що навіть якщо музика тобі і подобалася, то ти все одно, залишав танцмайданчик, бо так зробила твоя спільнота. В ті часи були шанувальники таких музичних гуртів, як «Ласкавий Травень», «Комбінація» та інших, які обливались слізьми на концертах та голосно повторюючи волали кожне слово за виконавцями. Зараз часи змінились, описані шанувальники подорослішали і, мабуть, лише з посмішкою згадують ті юні часи. Сучасна підростаюча молодь вибирає для себе інших кумирів і знову сльози, знову повторювання тексту пісні за кумиром, знову волання...
Приклади цих двох спільнот я навів не випадково. По - перше, до кожної з них я, в певний час, належав і знаю їх не зі слів і тому мені це, можливо, допоможе ширше розкрити таке Боже формування і благословення, як спільнота віруючих. Християнська спільнота це в першу чергу духовне єднання людей, яких покликано зі світу цього. Це не космічний корабель, який вмістив у себе певну кількість віруючих для здійснення міжгалактичних подорожей, але це єднання містить у собі людей, які змінили («Metanoeite» - повна зміна(грецька) свої погляди та свідомість в бік Христа.

«На відміну від тих взаємин і соціальних відносин, про які нам відомо з людської природи та культури, спільнота Церкви унікальним чином формується Божественними Особами всередені Святої Трійці (пор. Ів.17:21-24). Саме через Слово, Яке сталося плотью, повне благодаті та правди(Ів.1:14), ми властиво стаємо «учасниками Божої Істоти(2Петр.1:4). Оскільки Бог є любов(1Ів. 4:8, 16), то спільнота Церкви постає з Божественної любові та виростає до ще повнішої участі в ній і в іще більшому взаємному вправлянні в тій любові, яка відповідає і яку в нас розпалює Божественна любов(1Ів.1:5-9; 4:7-21, Ів.15:9-10, 1Кор. 13, Еф. 3:14-4:16, 2Петр. 1: 3-7)».

Змінена Богом свідомість спонукає нас любити Його і дякувати за все, що ми маємо і також вона є рушійною силою у нашій любові до ближніх. Наш Господь нам каже: « Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою, і всім своїм розумом, і свого ближнього, як самого себе» ( Лк. 10:27).
Також Він промовляє: «Любіть ворогів своїх, добро робіть тим, хто ненавидить вас. Благословляйте тих, хто вас проклинає, і моліться за тих, хто кривду вам чинить» (Лк.6:27,28). Отже, на противагу байдужості та агресивності таких спільнот, як футбольні вболівальники, християнська спільнота - це спільнота любові - звичайно, тільки з Божою допомогою. Зрозуміло, що це визначення не слід сприймати в чорно-білому кольорі – так як всі присутні розуміють, що бувають як різні вболівальники, так і різні християни, про останніх ми ще поговоримо пізніше, але християнська спільнота - це група об'єднана на очищення, висвітлення, якщо можна так сказати. Це живий суцільний організм, який в поєднанні з Божою силою, самовдосконалюється на життя вічне з Богом.

«В (Апостольському) Символі віри вписані слова (спільнота святих). Цей вираз Аугсбурзьке віросповідання пояснює в артикулах 7 та 8 як зібрання і громаду святих або істино віруючих. Це можна зрозуміти у використанні до істиних та живих членів Церкви Христової, а також до Церкви, яка в цьому житті продовжує битися під хрестом і яка вже святкує перемогу на Небесах, отриману в (цих) протиріччях: «Але ви приступили до гори Сіонської, і до міста Бога Живого, до Єрусалиму небесного, і до десятків тисяч Анголів» (Евр.12:22).
Деякі намагаються провести розрізнення між артикулом католицької Церкви та спільнотою святих. Але насправді вони вишукують зачіпку на стеблі тростини і намагаються втягнути Церкву Христову в непотрібні суперечки, і тому з'єднаємо ці дві частини одного і того ж артикулу; таким чином, пояснення буде більш зрозумілим та(предмет) стане для нас повною втіхою, якщо ми обміркуємо його і будемо вірувати в те, що ми також маємо свою частку серед святих, які вже прославлені на Небесах.
Щодо визначення розуміння правдивої спільноти Божої – Церкви, то слід виділити два аспекти:
1)Обітниця про те, що Бог завжди бажає із непотребу цього світу через служіння Слова і Таїнств зібрати Церкву та зберегти її в будь-якому місці цього світу до кінця віку. Багато свідоцтв із Писання говорять про це. 2) Належить також розглянути вчення про те, що кожна людина, якій належить бути спасенною, повинна бути членом і громадянином католицької та апостольської Церкви, і що люди, які знаходяться поза Церквою, відлучені від Христа, від Бога(та) Його благодаті і надії на вічне спасіння. Про це свідчать численні уривки зі Слова Божого, тому на основі цих уривків можна просто та правильно визначити: «Поза Церквою немає спасіння».

Віра християнської спільноті тверда та стала, якщо вона має за основу - за наріжний камінь, тільки Христа, та покладається тільки на Нього, а не на успішність пастиря, окремих представників спільноти або певні події.
Ми визнаємо, що віра християн не така сама, як лінія биття серця у померлого на кардіологічному обладнанні – пряма. Людина жива, тому і віра жива. Вона то підіймається високо в гору, то трохи, а інколи і досить низько, спускається вниз, але саме в братерській спільноті всіх святих ця віра зміцнюється у Божому Слові і тримаючись Його та Тіла і Крові – вона не згасає.

«Картина духовного знання, яке збудував Бог у Церкві, істинно чудова і славетна. Блаженне місто Єрусалим, створене на Небесах, збудоване із живих каменів. Це каміння від природи не є відшліфоване, але воно шліфується під дією напруги, тиску та всіляких випробувань на землі; кожний камінь підігнаний до свого місця і всі вони викладені руками ремісника. А наріжним каменем та фундаментом являється Сам Христос, посланий Отцем, щоб каміння, яке само по собі мертве, прийняло від Нього життя та Духа, будучи покладеним на Нього. Він також є міцним фундаментом Своєї Церкви, так що навіть «ворота пекла не здатні подолати (її)». А оскільки є наріжний камінь, Він надійно скріплює разом стіни, з'єднуючи їх Собою, внаслідок чого будівля не руйнується і ніколи не тріскається».

Трохи вище я згадував про свої молоді роки та не популярні, серед певних груп-спільнот, музичні композиції. На жаль, мені доводилося чути вислови про непопулярність християнства, про існування більш новітніх спільнот з прогресивними ідеями, що християнство - це глупота, мовою підлітків – «відстій». Мовляв, до християнської спільноти зараз ходити не дуже модно, бо там нудна музика та інше. Або навпаки - інша крайність, заклики до повернення у спільноту «рідної віри» - відвертого поганства. Щодо першого визначення, то ще Апостол Божий Павло промовив більш ніж дві тисячі років тому виразні слова: «Бо ж слово про хреста тим, що гинуть, -то глупота, а для нас, що спасаємось, - Сила Божа!» і далі продовжив – «Де мудрий? Де книжник?
Де дослідувач віку цього? Хіба Бог мудрість світу цього не змінив на глупоту?»
( 1Кор.1:18, 20). До другої поганської спільноти Господь Сам промовляє у Першій Заповіді та наголошує у Своїм Слові: «Я Господь Бог твій і іншому слави Своєї не дам».
На завершення вступу я хотів би поговорити про емоційний характер спільнот. Я не випадково на початку роботи згадав про таке радикальне угрупування футбольних вболівальників, як «ультрас».
Для тих, хто ніколи не цікавився футболом зазначу, що це група, яка шукає «пригод» як під час футбольного матчу, так і після нього. Свій емоційний стан, підігрітий, як правило, алкоголем або наркотиками, члени групи випліскують в бійках з опонентами або випадковими людьми, погромами і так далі. Звичайно, їх важко порівняти з будь-якою християнською спільнотою в розумінні агресивності та негативної поведінки, але, можливо, їх емоційний стан, в певній мірі, може нам і нагадати певні християнські харизматичні спільноти. Давайте поміркуємо, чи Бог вимагає від своєї спільноти показного екстазу нашої віри? Чи не каже Він нам, що досліджує нас не за зовнішніми ознаками, а внутрішньо - досліджуючи нашу віру в серці? То хіба християнська спільнота повинна заохочувати людей «докричатися до Бога»? Він поруч. Він бачить все. У церковній спільноті Він служить нам, а не ми задобрюємо Його своєю істерією.

1) Біблійні спільнони та їх співіснування.


Трохи пояснивши своє розуміння спільноти та християнської-Земної спільноти, я хотів би з вами дослідити біблійні спільноти та їх вірування, співіснування та інше. Давайте перенесемося на самий початок людського існування – у «гості» до наших прабатьків Адама та Єви. Чи мали вони спільноту? - беззаперечно, бо вони перебували у повній Божій славі, мали первинно Його образ і подобу, та турбувалися всім навколишнім творивом: «І взяв Бог людину, і в еденському раї вмістив був її, щоб порала його та його доглядала»(Буття2:15). Після гріхопадіння наші, вже грішні, прабатьки все одно продовжують вірити Богу згідно з Його євангельською промовою в особливості - Буття 3:15, тримаються спільноти і вчать цього дітей. Господь в Новому Заповіті проголосив своїм вірним: «Бо де двоє чи троє в Ім'я Моє зібрані, - там Я серед них» (Мт. 18:20).
Отже, ми можемо з впевненістю визначити, що перша Божа родина, маючи віру в Його Добру Звістку, була також і першою правовірною спільнотою віруючих.
Минаючи період Божих вірних патріархів Авраама, Ісака і Якова , я хотів би зупинитися на ще одній спільноті вірних в часи Мойсея. В Книзі Вихід, зокрема починаючи з розділу 12, ми читаємо про те, що Господь, через Мойсея та Аарона, його брата, проголошує Свій наказ про Пасху промовляючи на початку: «Скажіть усій ізраїльській громаді, говорячи...» (Вих. 12:3а), тим самим даючи нам зрозуміти, що Божі вірні мають особливу Його опіку - цю опіку ми маємо зараз у Христі. Цікавим для дослідження Божої родини - Його спільноти, є вірш 2 розділу 16 тієї ж таки Книги Вихід:
«І стала ремствувати вся громада Ізраїлевих синів на Мойсея та на Аарона в пустині» - зіпсована наша сутність. В контексті уривку ми бачимо, що благословенна Богом громада дуже швидко починає забувати всі Його піклування про неї, всю Його працю. Як це всім нам близько – ми не постійні, ми маловіри, ми забудьки. Слава Богу, що Він вірний до навпаки! Господь милосердний! Тому псалмоспівець проголошує до всіх вірних Богу спільнот: «Заспівайте для Господа пісню нову, Йому слава на зборах святих!»(Пс.149:1).
Книга Левит, в контексті 4 розділу, розповідає нам про те, що всі є грішниками, навіть вибрані Божі, бо «нема праведного ні одного» - проголошує нам святе Письмо. У вірші 13, Господь навіть припускає ситуацію, що вся спільнота може бути введена в оману і помилково згрішити: «А коли вся Ізраїлева громада помилково згрішить, і діло буде затаєне з очей зборів, і зроблять що проти якої зо всіх Господніх заповідей, чого не можна робити і завинять, а гріх буде пізнаний, що вини згрішили ним»(Лев.4:13а) - говорить Господь і дає спосіб очищення від гріха у крові бичка, яка є прототипом невинної жертви Агнця Божого за наші гріхи- гріхи всього людства. Тому, в першу чергу, спільнота повинна шукати прощення у Його Церкві, у Його Слові, у Його Тілі і Крові – у покаянні за гріхи очищаючись від них.
Досліджуючи далі біблійне співіснування Старозаповітньої спільноти Божої, ми бачимо, що Господь милосердний, але випадок описаний в Книзі Левит 24 розділі, може нам чітко довести, що: «Жертва Богові-зламаний дух і каяття – краще ніж цілопалення», тому що до нерозкаяного серця - учинившого гріх богозневаги, Господь промовляє: «Виведи того, що проклинав, поза табір і покладуть усі, хто чув, свої руки на голову його, і закидає його камінням уся громада»(Лев24:15).
У Новому Заповіті на запитання учнів Христових – спільноти вірних, який гріх найтяжчий, Господь дає відповідь, що «всі гріхи простяться вам, а ось богозневага до Святого Духа, непростимий гріх».
Продовжуючи тему братерської спільноти в часи Нового Заповіту, слід зазначити, на чому вона базувалася – що її утримувало разом та наповнювало змістом. На мою думку відповідь на це ми можемо отримати зі Святого Письма, коли Господь, запитуючи учнів: «А ви за кого Мене маєте?», отримує чітке сформоване віросповідання всієї Церкви вірних Божих, яке пролунало з вуст Святого Апостола Петра: «Ти – Христос, Син Бога Живого»(Мт. 16:15,16). Саме це віросповідання повинно єднати правдиву спільноту, бо саме його наш Господь визначає наріжним каменем будь-якої християнської спільноти говорячи: «Блаженний ти Симоне, сину Йони, бо не тіло і кров тобі оце виявили, але мій Небесний Отець. І кажу Я тобі, що ти скеля, і на скелі оцій побудую Я Церкву Свою, - і сили адові не перекинуть її» (Мт. 16:17,18).
Розглядаючи перші Божі спільноти, умовно, Нового Заповіту ми не можемо не побачити, що після Господнього славетних Воскресіння та Вознесіння, Він, як обіцяв раніше, присилає Святого Духа на підкріплення вірних - Своїй спільноті, попередньо їх повчаючи: «Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі»(Дії1:8).
Цими свідками зараз також є правдиві християнські спільноти, які, маючи освячення у Слові Божому і Його Таїнствах - через які працює Святий Дух, несуть правдиве Боже Євангеліє по цілому світові.
Виконуючи Божі вказівки, перші християнські спільноти: «...перебували в науці апостольській, та в спільноті братерській, і ламанні хліба, та в молитвах», а також: «...кожного дня перебували вони однодушно у храмі і, ломлячи хліб по домах, поживу приймали із радістю та в сердечній простоті вихваляючи Бога та маючи ласку в усього народу» - отримуючи тим самим рясні Божі благословення, бо: «..щоденно до Церкви Господь додавав тих що спасалися»(Дії2:42,46,47). Ці рядки зі Святого Письма, повинні бути взірцем для кожної християнської спільноти, заохочуючи їх до подібного земного співіснування, а також спільної християнської громади всіх святих у Божій ласці – Земних і Небесних. Це єднання віри – віросповідання, повинно зберігати нас і нашу спільноту під захистом Божим проти ворога роду людського і його війська. У правдивій спільноті всіх святих ми сила, бо з нами Бог, славлячи Якого псалмоспівець пише: «Бог дуже страшний у зібранні святих і грізний Він на ціле довкілля Своє! Господи, Боже Саваоте, -хто сильніший, як Ти, Господи? А вірність Твоя – на довкіллі Твоїм!»(Пс.89:8).
Саме так - спільнота вірних святих під Божим покровом непереможна.
Досліджуючи далі Новий Заповіт ми бачимо, що перші християнські спільноти були неодноразово атаковані різними спокусами. Так, наприклад, Апостол Павло, благає вірних Божих в Римі: «Благаю ж вас браття, щоб ви остерігалися тих, хто чинить розділення й згіршення проти науки, якої ви навчилися, і уникайте їх, бо такі не служать Господеві нашому Ісусу Христу, але власному череву; вони добрими та гарними словами зводять серця простодушних»(Рим.15:17,18). Тому спільнота святих повинна шукати «ліки» від різних зваб лише у Божому Слові, бо Він каже: «Як у слові Моїм позостанетесь, тоді справді Моїми учнями будете і пізнаєте правду, - а правда вас вільними зробить!» (Ів.8:31б), а також Святе Письмо, продовжує: «Бо Боже Слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, - проходить воно аж до поділу душі і духа, суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця. І немає створіння, щоб сховалося перед Ним, але все наге та відкрите перед очима Його, - Йому дамо звіт!»(Євр.4:12,13).
У цих рядках Біблії зображена скерована мотивація поведінки вірної Божої спільноти. Вона стосується всіх вірних Божих спільнот - як Старого і Нового Заповітів, так і сьогоденного існування громад.
Усе Святе Письмо - Боже Слово, говорить нам про спільноту єдиновірців, як про щось живе, постійно змінне до удосконалення та дієве.
Можливо, тому, автор Послання до євреїв застерігає перші християнські спільноти, що беззаперечно має відношення і до нас з вами: «Тримаймо непохитне визнання надії, вірний - бо Той, Хто обіцяв. І уважаймо один за одним для заохоти до любови й до добрих учинків. Не кидаймо збору свого, як то звичай у деяких, але заохочуймося, і тим більше ви бачите, що зближається день той»(Євр.10:23-25).
Невід'ємними від правовірної спільноти є перебування в Таїнствах. Новий Заповіт говорить, зокрема, про два його запровадження - це Хрищення та Таїнство Вівтаря. І те і те пов'язане, безпосередньо, з обітницею Господа.
Говорячи про Хрищення, ми не можемо не зазначити, що цей вид Таїнства запроваджений Самим Господом: «Дана Мені всяка влада на небі й на землі. Тож ідіть і навчіть всі народи, христячи їх в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що я вам заповів. І ото перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку» (Мт.28:18-20).
В першу чергу слід зазначити, що це Таїнство стало можливим лише завдяки Божій роботі викуплення. Воно являється вхідними дверима християнської спільноти.

«Лютеранська Церква навчає, що хрищення є правдивим засобом(знаряддям) благодаті, за допомогою якого Триєдиний Бог пропонує всім, хто охрищується, Свої благословення, дарує і закріплює ці благословення за всіма, хто вірить в обітницю щодо хрищення. Те що Бог гарантує нам при хрищенні, коли ми були немовлятами, є дійсним і цінним також і для всього подальшого життя(Іс54:10). Тому що в Мк.16:16 Ісус обіцяє вічне спасіння тому, «хто повірить і охриститься». Оскільки віра – це засіб, з допомогою якого ми очікуємо спасіння, то хрищення повинно бути засобом, за допомогою якого це спасіння пропонується”
По темі хрищення написано чимало богословських праць, і вона не є цілю мого дослідження. Я лише хочу зауважити, що перші християнські спільноти намагалися старанно виконувати Божий наказ і тому, як наслідок, і ми в Україні, мали і маємо Боже благословення почути Добру Новину, об'єднатися навколо неї у спільноту, і мати спільноту з усіма нашими єдиновірцями по цілому світові, в особливості, маючи спільне віросповідання і єднаючись Його Словом, Його живою водою Хрищення, Його Тілом і Кров'ю, з усіма святими на Небі і на Землі.
У вищезгаданих біблійних уривках ми вже зустрічали розповідь про те, що перші християнські спільноти збиралися також для отримання Святого Причастя. Це Таїнство запровадив для нас Сам Господь, описи запровадження якого лунають до нас у трьох Євангеліях, та мають своє повторення або роз'яснення в багатьох текстах Новозаповітніх послань, що підкреслює його суттєве, для спільноти, значення.

«Для яснішого тлумачення користі Святого Причастя сформулюємо таке твердження: Ці слова кажуть нам, що під час причастя Христос пропонує і забезпечує кожному, хто причащається, прощення всіх його гріхів, і доказ і заставу цієї пропозиції, він дає йому у вигляді хліба та вина ті самі тіло і кров, якими Він заробив це прощення для нього.»

Слід зазначити, що Святе Письмо каже до перших Божих спільнот і, звичайно, до нас з вами , про гідне і розважливе приймання цих святих Божих дарунків.
У християнському світі існує багато різних пояснень слів запровадження, але християни Української Лютеранської Церкви, як і наші брати-єдиновірці з інших куточків земної кулі, сприймають промовлені нашим Господом Слова Запровадження у буквальному розумінні - в тому ж контексті, як вони написані у Святому Письмі. Саме ці ключові частини віросповідання вимальовують загальну частину спільноти вірних - саме тому Українська Лютеранська Церква і практикує закрите Причастя. До цього питання, а саме спільноти вівтаря, я, з вашого дозволу, ще повернуся пізніше, а наразі я хотів би продовжити розглядати життя біблійних спільнот Нового Заповіту.
Не буде відкриттям сказати, що в першому сторіччі по Різдві Христовім виникло багато містичних сект, які стверджували про якісь особливі знання про Бога і Його волю - нібито отримуючи якісь особливі, особисті об'явлення.
Ці спільноти або суб'єкти виконували якісь потаємні практики та ритуали - створюючи тим самим певний таємничий, містичний образ.
Але Слово Боже каже нам про зовсім інші знання об'явленого Бога.
Ці знання Бог проголошує всім. Вони не є таємницею. Навіть навпаки, Господь каже у Своєму Слові, що Його Євангеліє для всіх кінців землі- всього людства. І тому першочерговим завданням вірної спільноти є розповсюдження Доброї Новини по світові.
Спільнота Божа - це не якийсь гурток спільних інтересів, який замикається сам у собі, це відкрите для всіх Джерело, Яке напоює спраглі душі, виснажені гріхами, світом та дияволом.
До окремих пунктів життя Божих спільнот Нового Заповіту, хотілося б віднести розгляд питання про внутрішню та зовнішню взаємодопомогу, підтримку та пожертви. Господь у Своєму Слові заохочує Свої спільноти до підтримки і співучасті щодо один одного. Кожен з нас знає, що все, що він має – має лише завдяки Божій ласці. Тому розпочати розгляд цього питання я хотів би словами нашого Господа, записаними Євангелістом Матвієм: «Отож, коли чиниш ти милостиню, не сурми перед себе, як то роблять оті лицеміри по синагогах та вулицях, щоб хвалили їх люди. Поправді кажу вам: вони мають уже нагороду свою! А як ти чиниш милостиню, - хай не знатиме ліва рука твоя, що робить правиця твоя, щоб таємна була твоя милостиня, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно»(Мт.6:2-4).
Про освячене дарування перших християн ми також читаємо в Книзі Дії Святих Апостолів, яка описує це так: «А всі віруючі були в купі, і мали все спільним. І вони продавали маєтки та добра, і всім їх ділили, як комусь чого треба було»(Діїї2:44,45).
Дуже яскравий приклад для “вболівальників за український, простий люд” «владумаючих», які з навіяною побожністю майорять по телебаченню, то в тій, то в тій церквах, під час традиційних свят, та б'ють поклони до землі.
Але Біблія нам говорить не про зовнішню побожність, а про сердешну, таку, як, наприклад, у Корнилія: «Проживав же один чоловік у Кесарії, на ймення Корнилій, сотник полку, що звавсь Італійським. З усім домом своїм він побожний був та богобійний, подавав людям щедру милостиню, і завжди Богові молився»Дії10:1,2).
Апостол Павло, описуючи перебування серед тубільців, радісно пише: «Вони нас вшанували й великими почестями, а як ми від'їжджали, понакладали, чого було треба»(Дії28:10). Але найбільш яскравий, біблійний приклад братерської допомоги між християнськими спільнотами ми знаходимо у Другому Посланні Апостола Павла до коринтян, який, прославляючи Божу благодать, яка була дана Церквам македонським, засвідчує: «Що серед великого досвіду горя вони мають, радість рясну, і глибоке їхнє убозтво збагатилось багатством їхньої щирості; бо вони добровільні в міру сил своїх, і над силу, засвідчую, - із ревним благанням вони нас просили, щоб ми прийняли дар та спільність служіння святим»(2Кор.8:2-4). І далі в 9 розділі Послання, Апостол продовжує роз'яснювати коринтянам, якими повинні бути братерські дари: «А до цього кажу: Хто скупо сіє, - той скупо й жатиме! Нехай кожен дає, як сердце йому призволяє, - не в смутку й не з примусу, Бо Бог любить того, хто радістю дає! А Бог має силу всякою благодаттю вас збагатити, щоб ви, мавши завжди в усьому всілякий достаток, збагачувались всяким добрим учинком»(2Кор.9:6-8).
Це мало відношення до коринтян та інших перших християнських спільнот. Це має відношення і до нас - християн сьогодення. Коли вірна спільнота тримається чистоти Євангелія, а не тримається скарбниці з грошами, тоді Святий Дух спонукає її вірних жертвувати на зростання Церкви, на допомогу у потребах вірним спільноти та на потреби братерських спільнот, які потребують допомоги, як, наприклад, християни з Антіохії про яких говорить Книга Дії Святих Апостолів: «Прибули ж тими днями пророки від Єрусалиму до Антіохії. І встав один з них, на ймення Агав, і духом прорік, що голод великий у цілому світі настане, як за Клавдія був. Тоді учні, усякий із своєї спроможности, постановили послати допомогу братам, що в Юдеї жили»,
як також і на підтримку пастирського служіння, як це робили филип`яни у відношенні пастиря Павла: «Я вельми потішився в Господі, що справді ви вже нових сил набули піклуватись про мене; ви й давніш піклувались, та часу сприятливого ви не мали. Не за недостатком кажу, бо навчився я бути задоволеним із того, що маю»(Фил.4:10,11). Далі Апостол продовжує: « Кажу не тому, що шукав я давання, я шукаю плоду, що примножується на річ вашу»(Фил.4:17).
Отже, Святе Письмо, розповідаючи про життя спільнот Божих, дуже широко розкриває нам відносини братерської допомоги як в середині спільноти, так і піклування про інших братів у Христі, та цілеспрямовані пожертви від заможних єдиновірців, про яких, наприклад, Павло молиться: «Хай Господь подасть милосердя Онисуфоровому дому, бо він часто мене підкріпляв і кайданів моїх не соромився»(Тим.1:13). Всі ці люди і сучасні вірні, беззаперечно, уособлюють в собі спільноту святих правдивої Божої громади, яка співає і славить Бога разом зі всіма Божими силами на небі і на землі.
Завершуючи розгляд першого пункту плану моїх досліджень, хотів би звернути вашу увагу на ще одну практику вірних Божих 1 сторіччя по Різдві Христовім. Ця практика, в особливій мірі стосується і всіх нас, тому що я хотів би звернути вашу увагу на біблійний Апостольський Собор в Єрусалимі. На цьому Соборі в Божому страху Його вірні вирішували нагальні потреби Церкви Христової - Його спільноти. Спільно обговорювалися питання віросповідання та християнської етики, але головною метою зібрання було розповсюдження чистої Божої Євангелії. Це чудове зображення того, якою повинна бути мета зібрання.
Сьогоднішній Собор Української Лютеранської Церкви - це також зібрання вірних Божих. Але якщо зібрання відбувається заради самого зібрання, то це даремна витрата часу.
Як і в будь-якій іншій організації, повинно стояти першочергове питання: «Яка ціль зібрання?» Основною ціллю правдивої спільноти вірних Богу, як я вже зауважував вище, а також наслідуючи учнів Христових, повинно бути розповсюдження чистого Євангелія Божого. Кому, як не нам, вірним християнам-лютеранам України, доносити чисте живе Боже Слово до територіальних українців. Без байок про добрі діла, містичних лизань мощей ікон та іншого – без будь-яких людських вигадок і забобонів. Лише живе, чисте Євангеліє, яке Бог нам відкриває і закріплює у віросповідних книгах нашої спільноти.
Це і повинно бути першочерговим завданням до нашого Собору.
Отже, із вищезгаданого та виходячи з контексту Святого Письма, ми можемо зробити коротеньке визначення, що християнська спільнота - це єднання у віровизнанні групи людей, які, перебуваючи в єднанні, освячуються у Слові і Таїнствах – удосконалюючись, завдяки Божій ласці. Це щось живе, яке не тільки «яскраво світиться», але інколи і ледь «мерехтить», але вірний Бог не дає Своїм Земним вибраним зовсім «загаснути».

2) Нас покликано зі світу.

«Природу та основу церковної спільноти, звичайно, не можна розділяти, - одна з них вирішальним чином формує та визначає другу. І все ж таки буде добре провести розрізнення між двома аспектами, - головним чином для того, щоб спочатку з’ясувати, чим насправді є спільнота. Це необхідно через нецерковні та небіблійні перспективи сучасного індивідалізму та пієтизму, які рутинно панують над цим предметом і його спотворюють.
Одже, для початку: такої речі, як «доктрина про спільноту», не існує. Є лише доктрина про церковну спільноту, яка є частиною і ділянкою доктрини про Церкву.
Церковна спільнота є спільнота Церкви. Це – перш за все «вертикальні», а потім також і «горизонтальні» взаємини між святими, які передаються святим. Усі складові елементи сходяться в 1Івана1:1-3: наша спільнота є з Отцем і Сином, і звичайно, зі Святим Духом(2Кор.13:13, пор.1Ів.5:6-8), а також один із одним, і ця спільнота приноситься проголошенням Слова того Життя, яке Апостоли самі чули, бачили і до якого торкалися своїми руками. І блаженні ті, що не бачили в такий спосіб, а все-таки увірували(Ів.20:29)!»

Говорячи про святу спільноту віруючих - Церкву Христову ми одностайно визнаємо, через наше віросповідання, що: «Дякуючи Богові(сьогодні) будь-яка семирічна дитина знає, що таке Церква, а саме - святі віруючі та ягнята, які чують голос свого Пастиря. Бо діти моляться таким чином: «Вірую в єдину святу(Католицьку чи) Християнську Церкву». Святість полягає зовсім не в носінні стихарів, тонзур, довгих мантій та іншого з їхніх церемоній, вигаданих ними поза Святим Письмом, але в Слові Божому і правдивій вірі».

«Але Церква є не тільки спільнотою зовнішніх предметів і обрядів, якими є інші управління, але в основному є вона спільнотою віри та Святого духа в серцях. (Християнська Церква складається не тільки зі спільноти зовнішніх ознак, але вона складається особливо з внутрішньої спільноти вічних благословень у серці, як-от: Святого Духа, віри, страху перед Богом і любові до Бога). Спільноти, яка все одно має зовнішні прикмети, щоб її можна було впізнати, а саме: чисту доктрину Євангелія і справляння Таїнства у відповідності з Євангелієм Христовим. ( А саме там, де Боже Слово є чистим і Таїнства справляються у відповідності із ним, там, звичайно, є Церква, і там є християни). І лише ця Церква називається тілом Христовим, яку обновлює Христос(Христос є Головою і), освячує її і править нею Своїм Духом».

Проголошуючи: «Вірую в спільноту всіх святих», ми маємо на увазі, що ця спільнота є ніщо інше, як Церква Христова – в широкому розумінні цього слова, а саме, як спільнотою віруючих «сердець».

«Новозаповітне слово «церква» з грецької (екклесіа) використовувалось в розмовній грецькій, для запрошення на зібрання міст- держав Греції. Громадян збирав на цю зустріч міський «проголошувач», який, зазвичай йшов по вулицях , запрошуючи людей. Тому ці зібрання і отримали назву «єкклесіа», якщо дослівно - зібрання покликаних.
Біблія використала цю нерелігійну термінологію, змінюючи його розуміння. В Письмі слово “єкклесіа” почало позначати зібрання народу Божого, тих, кого покликали зі світу силою Святого Духа, щоб зібрати довкола Слова і Таїнств.
Наразі зараз ми використовуємо слово «церква» в такому широкому розумінні, що це може збити людину з пантелику – ми називаємо ним будівлі, організації, корпорації, конфесії, спільноти та заклади. Вся ця багатообразність може викликати у нас питання – і все ж таки, що ж це таке «церква»? Біблія використовує це слово тільки в одному розумінні: ЛЮДИ – ПОКЛИКАНІ – РАЗОМ, щоб зібратися довкола Слова і Таїнства. Ось, що таке «ЦЕРКВА». Давня пісня однієї з недільних шкіл повністю відображає біблійний зміст слова, коли діти співають:
«Я – церква. Ти- церква. Всі ми разом – церква».

Парадоксальна концепція християнської спільноти полягає в тому, що «нас покликано зі світу, але ми залишаємось у світі». Процесс нашого покликання прихований.
Фізично ми бачимо присутність людей у спільноті на богослужінні, але згідно суті це невидимий духовний процес Святого Духа до Євангелії і Таїнств. Тому за своєю суттю спільнота вірних Божих - це духовна річ, спільнота Святого Духа в серцях. Різні мотивації можуть спонукати людину до зовнішньої, показної віри. Але коли немає внутрішнього наповнення, то це є лицемірством і безвір'ям. Так само лише покладення на зовнішнє сприйняття віри будь-кого є оманливим. Надія для вірних Богу – Його спільноти не зовнішні дії людей, а радше віра Слову і Таїнствам, та пов'язаними з ними обітницями, бо наша спільнота стає частиною Христа лише через них.
Свята християнська спільнота складається цілковито з народу Божого – будь-якого люду в будь-якому місці, які вірують в Ісуса Христа, як в Спасителя та Господа. Членство в цій спільноті не залежить від раси, національності або конфесії. Це внутрішнє єднання віри.

Мартін Лютер, говорячи про спільноту віровизнання, пише: «Так християнська церква розсіяна по світові – серед папістів, турків, персів та татар, але зібрана разом в одному Євангелії, одній вірі, під одним Головою – Ісусом Христом».
Лише віра визначає приналежність до Божої спільноти, яка прихована від людських очей, тому її неможливо розпізнати за зовнішніми ознаками. Тільки Бог може побачити цю віру в серці людини, тому лише Він знає тих, хто істинно Йому належить.
Тому Мартін Лютер пише: «Ось чому природній розум(людини) не може розпізнати її(віру), навіть якщо одягне всі існуючі окуляри....Християнство розрізнюється не за видом, але по вірі».
Оскільки видима для Бога але невидима для людини спільнота є внутрішня одностайність віри, вона може бути згуртована будь-де. Де існують засоби, які пов'язані з Божими обітницями на покріплення спасаючої віри. Тому, таким чином, Боже Євангеліє у Слові і Таїнствах стає зовнішніми ознаками, які дозволяють нам розгледіти та розпізнати правдиву Христову спільноту. Ця спільнота сповідує християнство та бере участь у зовнішній спільноті засобів благодаті. Лютеранська віросповідна книга про це пише: «Ми говоримо не про уявну Церкву, яку ніде не знайдеш, але ми говоримо і точно знаємо, що ця Церква, у якій живуть святі, є і перебуває правдиво на землі; а саме, що деякі з Божих дітей є тут і там в усьому світі, у різноманітних царствах, на островах, у землях і містах, від сходу сонця і до його заходу, які правдиво пізнали Христа і Його Євангеліє. І ми додаємо ознаки: “чиста доктрина Євангелія (Проповідницьке служіння чи Євангеліє) і Таїнства»
Наша спільнота зображує видимі ознаки правдивої Церкви Христової, але ми не повинні змішувати докупи Церкву і її ознаки. Тому що ознаки церковної спільноти, це ще не Церковна спільнота. Ми припускаємо, що люди, які ходять до нашої спільноти, є істинно віруючі християни, але цього ми не можемо бачити. Бо не кожен, хто чує Євангеліє, є віруючим, але кожен віруючий чує це Євангеліє. Тому ми повинні заохочувати наші спільноти в першу чергу вірити Богу і Його Євангелії, а не тільки до зовнішніх, фізичних відвідин церковних зібрань. Хоча в останньому випадку це вже завдання Святого Духа.
Хоча Біблія і говорить нам, хто складає християнську спільноту(всі віруючі), та де вона збирається(там, де присутні зовнішні ознаки церкви), ми не можемо використати це для визнання конкретних людей вірними Богу, у будь-якому з вказаних місцях.
Лише Бог знає Своїх: «Та однако стоїть міцна Божа основа та має печатку оцю: «Господь знає тих, хто Його», та: «Нехай від неправди відступиться всякий, хто Господнє Ім'я називає» (2Тим. 2:19)!

3) Спільнота з іншими.


Лютеранська спільнота у всій своїй покорі вірить, що вона є «Єдиною, Святою, Соборною і Апостольською Церквою», про яку проголошує Нікейський Символ віри: таким є основне переконання, яке керує лютеранами у їх відношеннях з іншими християнами. Між християнами, звичайно, існує розподіл, але сама Церква Христова є нерозділеною і не може бути розділеною.
Відповідно до Божої волі кожен віруючий повинен шукати зовнішнього єднання у спільноту з іншими християнами, прагнучи брати загальну участь у Слові та Таїнствах - разом шануючи та вихваляючи Бога та підтримуючи один одного в вірі і житті, але також Слово Боже каже нам, що Бог бажає, щоб єднання у вселенську спільноту було збудовано лише на чистому вченні Його Слова, як також, участь у Таїнствах лише у відповідності з Писанням, що і являється «знаком» правдивої спільноти Божої.
Тому Біблія суворо попереджає про небезпеку фальшивих вчень: «Стережіться фальшивих пророків, що приходять до вас у одежі овечій, а всередині-хижі вовки. По їхніх плодах ви пізнаєте їх» ( Мат.7:15,16).
«Зовнішня єдність твориться і нормується правдою, а не правда, яка робить правду другорядною, є псевдоеклезійною. Для правдивої єдності Церкви чистого Євангелія і Таїнств «достатньо», але це конче необхідно, оскільки однаковість у обрядах, винайдених людиною, не є необхідною, ані достатньою».
Так, наприклад, документи Ватикана РКЦ стверджують, що кожен охрищений є християнином, і тим самим належить до спільноти всіх віруючих, хоча він цього і не знає. Все, що йому треба, щоб належати до спільноти, то це покора папі. Православна церква прив'язує приналежність до спільноти вірних видимими установами. Ми визнаємо, що лише духовна єдність, а не зовнішні будови чи покірність людям визначають спільноту Божу – Церкву. Це також не зібрання для гуманітарного виправлення людини, тому що будь-яка гуманітарна робота по відношенню до членів спільноти є побічною, але основною є лише спільнота навколо Слова і Таїнств, покликаних із грішного світу вірою в Христа Ісуса, бути членами Його Тіла.
Терпимість до доктринальних помилок та церковної єдності з тими, хто визнаний був у доктринальній помилці, суворо засуджується: « Це свідоцтво правдиве. Ради цієї причини докоряй їм суворо, щоб у вірі здорові були, і на юдейські байки не вважали, ані на накази людей, що від правди відвертаються»(Тита1:13,14).
Слово Боже закликає християнські спільноти уникати та остерігатися тих, чиє вчення відхиляється від істини Божого Слова, або суперечить йому: «Коли хто приходить до вас, але не приносить науки цієї, не приймайте до дому його, і не вітайте його! Хто – бо вітає його, той участь бере в лихих учинках його»(2Ів.1:10,11).
Доктринальна байдужість і є відсутність любові , тому що наша байдужість до тих, хто тримається неправдивого вчення або слідує за лжепророками, піддає небезпеці їхнє спасіння і лише покріплює помилковість їхніх переконань. Письмо відкидає добродушну терпимість і закликає, натомість, казати істину з любов'ю. Терпимість же до лжевчення підриває та руйнує авторитет Божого Слова, до чого, вірні Божі спільноти, повинні відноситися ревно. Бо Бог, вустами Апостола Павла засвідчує: - « Але якби й ми або ангол із неба зачав благовістити вам не те, що ми благовістили, - нехай буде проклятий! Як ми перше казали, і тепер знов кажу: коли вам не те благовістить, що ви прийняли, - нехай буде проклятий! Звіщаю ж вам, браття, що Євангелія, яку я благовістив, - вона не від людей. Бо я не прийняв, ні навчився її від людини, але відкриттям Ісуса Христа»(Гал.1:8,9,11,12).
Мартін Лютер у своїх коментарях до Галатів говорить про небезпеку єднання у спільноту з іновірцями: «Ми, безперечно, готові жити в мирі та любові з усіма людьми, якщо вони залишать своє вчення про віру досконалим та здорового глузду для нас. Якщо ми не зможемо цього досягти, то марно вимагати любови від нас. Будь проклята любов, дотримана за рахунок вчення про віру, яке повинно передувати всьому - любові, Апостолам, Ангелу небесному і т. д. Ми можемо бути спасеннимия без любові та згоди із сакраментаріями, але не без чистої доктрини та віри... Доктрина - небеса, життя -земля. Ось чому не належно порівнювати доктрину з життям. «Одна крапка» доктрини коштує більше, ніж “небо і земля”, тому ми не можемо дозволити ні найменшої погрішності проти неї. Але ми можемо бути поблажливі до помилок життя. Бо і ми так само помиляємося щоденно в житті та поведінці. Те ж саме справедливо і у відношенні до всіх святих, коли вони щиросердо сповідуються в Молитві Господній та Символі віри. Але, милістю Божою, наше вчення чисте – всі артикули вчення твердо стоять на основі Святого Письма».