неділя, 13 грудня 2009 р.

Нюрнберзький процес – це не суд Божий


Як на мене, то цікава думка доцента Київського національного університету ім.
Т. Шевченка, кандидата історичних наук, Івана Патриляка.


Процес переможців над переможеними не може бути справедливим. Адже ті ж самі злочини, які здійснювала німецька армія, скоювала і англійська, і американська армії. Я вже не говорю про радянські збройні сили. У роки війни всі армії були злочинними.

У тому ж Нюрнбергзі застосовувалися тортури. Про це теж варто задуматися.

Тортури відносно обвинувачених у військових злочинах застосовували й американські слідчі. З цього приводу свого часу навіть був скандал в Конгресі США. А що вже робили СМЕРШівці, наприклад, який-небудь там товариш Бурєшніков? Інакше допитувати вони не уміли.

Тому виникає питання: що з визнаних Нюрнберггом достовірними відомостями дійсно є такими? І де гарантії того, що це швидше за все не вигадки.

Тут потрібно взяти до уваги і світову єврейську громадськість, що сказала, що це все правда і всякий, хто суперечить цьому – посібник нацистів.

Я наведу приклад. В кінці 80-х рр. Папа Іван Павло II відвідав Освенцім і встановив там пам’ятний хрест на згадку про католицьких священиків і ченців, замучених до смерті на території табору. Єврейські спільноти обурилися. Вимагали зняти цей хрест. Мовляв, там постраждали лише євреї. Вони загрожували замалювати хрест і пам’ятний знак зірками Давида. Конфлікт було вирішено лише в 2005 році, він тривав впродовж 20 років. Які поляки!? як вони могли постраждати від нацистів? Розумієте, яка логіка.

Я розумію, що за такі слова мене можуть переслідувати, в т. ч. в судовому порядку. У деяких країнах світу за це передбачена кримінальна відповідальність.

Сказали: не можна, не чіпати, а хто говорить інакше, той нацист. А те, що по самому Нюрнберзькому процесу потрібно провести ще один процес, це вже нікого не цікавить. Що сторони, які влаштували Нюрнберзький процес, заздалегідь змовилися не піднімати цілий ряд хворобливих для них тем.

Радянський Союз попросив не чіпати пакт Молотова-Риббентропа 1939 року, стверджуючи, що війну почав саме Гітлер, а не СРСР. Не піднімалася тема Катині. Не піднімалося питання масових розстрілів 1939-1941 рр. в Західній Україні і Західній Білорусії.

Британці та американці умовили не чіпати історію Мюнхенської угоди 1938 років, стверджуючи, що «це не має значення». Не чіпати питання знищення Чехословаччини.

Великобританія просила не піднімати те, що вона самовільно потопила весь французький флот, аби він не дістався німцям. Ви собі можете це уявити? 2 000 французьких моряків пішло на дно. Їх кораблі торпедували без попередження.

Не піднімалися питання знищення мирного населення Німеччини. І я вже не говорю про Хіросіму.

Природно, нацисти були злочинцями. Але від того, що Гітлер був людожером, ні Черчилль, ні Рузвельт не стали вегетаріанцями. Від того, що німецька армія скоювала злочини, їх не перестали здійснювати інші армії. І те, і те було ненормальним. Війна – це завжди ненормально.

Від себе хочу додати, що ці історичні описи ще раз нам зображують, що розуміння ідеального поняття добра та зла, в гріховному людскому розумінні слів, не існує.
Є лише єдине добро, яке виявив нам Господь у Ісусі Христі, Який і буде судити всіх Останього Дня. Тримайтесь Його живого Слова і майте мир Божий в сердцях.

середа, 9 грудня 2009 р.

Смерть буддизму та життя у Христі.



Смерть – це коротеньке слово означає припинення земного існування. Звичайно на різних мовах воно звучить по різному але людину яка чує це слово мимоволі охоплює жах. Що таке смерть і чому вона викликає такий жах? В кожної людини, особистості смерть може викликати різновид почуттів. Для маленької дитини смерть, це смерть її песика чи котика, смерть бабусі. До часу абстрактного мислення приблизно 12-14 років людина не задумується, що смерть може бути наслідком нашого гріха. Ми боїмося кінця нашого існування і всі інші страхи походять з цього. Щось у підсвідомості людини змушує знати, що людина безсмертна. Загальна загроза людської раси прагнення безсмертя. Різновиди цього пошуку різноманітні. 
Коли наші предки живі ми по справжньому не відчуваємо себе старими, бо ще є старше покоління. Коли ж наші старші помирають ми мимоволі задумуємось над ти, що ми наступні – задумуємось про смерть. Коли людина старіє, вона робить все щоб зберегти свою молодість: починає тренуватись бігом, фарбує волосся і так далі. На підсвідомому рівні це робиться, щоб стримати смерть. Коли помирають наші однолітки то це змушує нас подивитись назад на своє життя. Чи не марне воно? Чи ти робиш те у житті, що має значення? Ці події приводять нас до самоаналізу. Кожен християнин порівнює своє життя з покликом. Він задає собі питання, чи вірно я виконую поклик, який дає мені Бог? Смерть допомагає нам згадати, що наше життя є в Божих руках, а не ми самі є господарі долі. Коли нам ніщо не пригадує нашу слабкість ми віримо в це. Смерть змушує нас усвідомити, що ми нічого не контролюємо. Це допоможе нам зосередитись на Божій волі. Через невпевненість, що таке смерть люди бояться її. В більшості релігій різні поняття смерті. Люди бояться смерті тому, що придумана людьми релігія чи закон не знімають страх перед смертю. Мета цієї роботи порівняти вiдношення до смертi в буддизмi та християнствi i показати правдивий шлях до життя об’явлений всім людям у Ісусi Христi.
Буддизм – одна з найбільш не схожих і віддалених від християнства релігій, яка досить широко розповсюджена по світу, особливо в Азіатських країнах. Санскритський корінь слова “будх” значить прокинутися й знати. Буддизм був започаткований чоловіком, котрий прокинувся, звідси його і назвали Будда. Він почав своє життя десь 563 до н.е. і називався Сідхарта Гаутама, був сином заможного індійського правителя . Відповідно до легенди після ізоляції від світу в палаці свого батька, говорить легенда про “чотири плинних видовища”, він побачив літню людину, тіло пошкоджене хворобою, труп (тобто зіткнувся з неминучістю старіння, хвороби і смерті ) і ченця. Після цього у віці 29 років він побрився, залишив палац, дружину, сина і почав шестирічний пошук просвітлення. У своєму пошуку він пройшов три стадії. Він почав навчившись всьому, що міг від двох Індуських вчителів, потім приєднався до групи аскетів (зайнявся самозреченням так, що ледве не помер), що надихнуло його на практику “серединки“ між аскетизмом і самовдоволенням. Зрештою, після роздумів та концентрації (подібної до індуської раджа – йоги) він сів під дерево, відоме як дерево Бо і поклявся не вставати доки не досягне своєї мети. Потім слідувала ніч спокуси Марою, Лукавим, після чого і сталося в нього “велике пробудження”, потім він заснував чернецький ордер, який продовжував навчати на протязі 45 років. Будда не записував свого вчення. Пройшло десь 150 (чи навіть 400) років доки не з’явився перший записаний його твір, а потім їх з’явилося багато із різних. Наприклад Теравада буддизм належить до Канону Палі, написаного біля 80 року до н.е., котрий в 11 раз більший від біблії за об’ємом, тоді як Мойя Буддизм виглядає як інтенсивний список текстів, котрі називаються “сутрами” і були складені десь між 1 і 6 ст. до н.е., загалом їх понад 5000 томів.
Цікавість вчення буддизму щодо розуміння смерті в тому, що воно намагається вчитися з неї, але і втікати від неї. В кінцевому рахунку - ця втеча, це позбавлення без кінцевих перевтілень. Буддизм відкидає те, що в нас є душа, але хоча і ніщо в майбутніх реінкарнаціях не буде ідентичним до теперішнього мене, я все рівно буду собою, каже буддист. Нірвана (задути, загасити)- рамки обмеженого себе, не осягнення, неописане, неуявне і невимовне. Будда ствердив, що нірвана – то блаженство. Буддизм зрікається існування особового Бога. Нірвана – це щось, що називається божеством, але це містить в собі концепцію особовості. Нірвана – це твердь, стабільність, надійність, притулок, сховок і місце повної безпеки, - це реальна правда і верховна реалія, - це добро, вища ціль і єдине і одне поглинання наших життів, вічний прихований і необмежений мир. Якщо визначати слово нірвана як особу, котра створила всесвіт із розумним розрахунком, тоді нірвана це не Бог і буддизм – то атеїзм.
Перевтілення, або іншим словом реінкарнація, це страждання. Буддизм наголошує, що народженого в цьому світі чекають хвороби старість і нарешті смерть. Ось чому буддисти намагаються покласти край реінкарнаціям. Смерть нагадує буддисту, що ніщо не є вічне в постійно перемінливому потоці буття. Основна причина кожного нового народження, а потому і смерті, це жага майбутнього існування. Але можливо раз і назавжди звільнитися від смерті, і цього парадоксальним чином можливо досягнути в цьому житті з допомогою смерті.
“Особливо важливі положення буддійського розуміння смерті і життя після неї можливо помітити із листа Ренне(1459-1499) видатного мислителя належаного до традиції Шин “чистої землі” – однієї з основних шкіл японського буддизму. Цей лист зачитується на шинських похованнях. Багато представників цієї школи знають його на пам’ять. Основна думка листа зазначена в наступних рядках: “Так тлінне людське існування в цьому світі ! І старість, і юність минає. Тому належить швидше покласти на серце, що всього важніше є життя майбутнє – в незмінному світі і читати “нембуцу” , глибоко і повністю покладаючись на Аміду .” Загалом в цьому листі Ренне пише про смерть дещо з протиріччями. Ми знаємо що помремо, але ми не знаємо коли і як, але є шлях до безсмертя. Ренне відмічає тлінність людської природи, особливо помітну в смерті. Але він твердо впевнений, що із пут смерті можливо вирватись, найти шлях до безсмертя.
Відповідно до ідей та звичаїв щодо смерті, то вони відмінні в буддійському світі в залежності від місцевостей. Наприклад, інколи тіла не спалюють, як за звичай це прийнято у буддистів, але або кидають у річки, або ховають, або взагалі залишають в пустинній місцевості. Такі варіації обумовлені практичними мотиваціями: не скрізь є дерево, щоб спалити тіло і т.д. Також існує різноманіття уявлень про те, що відбувається після смерті людини. Загалом буддисти мають віру в те, що ми живемо більше ніж одне життя – перевтілюємось. Але деякі, особливо в 20ст., в це не вірили, навіть визнаючи свою відмінність в цьому від своїх одновірців. Одним із таких буддистів є шинський буддійський жрець Накацу Ісао : Для мене життя тільки одне, і коли воно закінчиться, це – “чиста земля”... З кінцем цього життя закінчується перебування в ілюзіях. В перевтілення, в якусь реальну форму, перевтілення ми не віруємо. Згідно з нашим (писанням), ми пливемо в океані народжень і смертей з початку нашої епохи (кальпи). В народі хтось, може бути в перевтілення і вірує, але це одиниці. Якщо ми і ведемо розмову про це, то лише як про забобони.” Загалом в перевтілення вірують більшість буддистів. Із листа Накацу Ісако ми бачимо, що не залежно від глибинних принципів, відношення до смерті скрізь в буддійському світі це різновид вірувань, звичаїв та суджень. Слід зазначити, що вже в ранніх початках традиції смерть в буддизмі розуміється, як те про що необхідно збагнути, з чого можна навчитися, те від чого необхідно втікати. Ці розуміння буддійських традицій дуже чітко прослідкуються, якщо звернути увагу на біографію Будди. З неї ми бачимо розуміння буддиста як можливо перехитрити смерть і вирватися з її пут: це суворість і твердість, які пропонують моральні якості і шляхетність, які буддисти цінують особливо в людях які вмирають спокійно з розумінням істинних, як вони кажуть, цінностей. Будда дав низку навчань, які допомагають буддисту досягнути нірвани. Це належне вчення чотирьох шляхетних правд, які навчають, що основна проблема людства є прив’язаність до чогось, жалкування за чимось, відкиньте це і будете звільнені. Восьми сторонній шлях, даний Буддою, а саме: не вбивай, не кради, не бреши, не будь безсоромним, не приймай наркотики чи вживай п’янкі напої, вірне життя, належні зусилля, контроль над емоціями, належне використання медитативної техніки. Деякі з цих правил нагадують християнину закон Божий, даний Мойсею на горі Сінай, але лютерани також знають, що виконати цей закон власними силами ми не спроможні. Буддисти намагаються природній закон, який вкарбований в людську свідомість, зобразити як довершеність людського розуму. Ці особисті приготування буддистів досить подібні на чернечі практики Православних братів християн, які намагаються “праведними” ділами виправдатись перед Богом. Але Господь нам говорить через Своє Святе Слово що: “..., бо нахил людського серця лихий від віку його молодого ..” Буття 8 : 21, тому людство не повинно своєю власною праведністю, добрими ділами, розумовими чи медитативними практиками намагатися заслужити милість Божу, чи самостійно знайти спасіння поза Творцем. Натомість всі буддисти шукають безсмертя, і смерть в їхньому житті відіграє важливу роль. Якщо всі ми смертні, кажуть вони, то бути легковажним віруючим не є належним. Згадаємо заклик Ренне:"Швидше націлитись до світу незмінного". Питання: чому ми смертні?, є ключем до розуміння смерті, який звільняє від неї. На відміну від розуміння різних культур і релігій, які намагаються дати пояснення смерті, як наприклад християнство, пояснює смерть як наслідок гріха в який впала людина, буддисти в такі роздумування загалом не вдаються, вважаючи що не має сенсу. В буддійському розумінні смерть це вічна реальність, яка в цьому світі була завжди. На зразок того, як завжди було життя. Що ж мають на увазі буддисти питаючи, чому ми помираємо? Розуміння смерті, для буддиста, це розуміння сенсу нашого існування з більш широкої точки зору, а саме побачити себе якими ми є насправді. Але одного погляду на природу реальності в буддизмі не має. Тому смерть, різні формування буддистів, розуміють по різному. Для одних це означає зрозуміти життя та смерть, які завдають нам стільки болі і в цьому маревному світі не є реальніші за будь-що, як наприклад “Лотосова сутра”, один із самих авторитетних текстів в Азії. Згідно неї немає народжень і смертей, немає існування в цьому світі з наступним помиранням – мешканці трибічного світу сприймають дійсність перекручено. Для інших буддистів розуміння чому ми вмираємо, означає побачити свою підпорядкованість незмінним природнім законам, основний з яких –“все минається”. Теравада буддизм, який розповсюджений в Шрі–Ланці і Південно - східній Азії, смерть це лише одне із проявів тлінності. Асоціація між смертю і тлінністю така сильна, що деякі буддисти Теравади з розумінням смерті позначають руйнування всіх залежних феноменів. В їх розумінні смерть, це один із проявів всеохоплюючого потоку: причинно-наслідковий взаємозв’язок утворюючий враження стабільної форми, яка з плином часу міняється та помирає, а її компоненти створюють нові форми.” Наприклад, коли ми помираємо, частина складаної в нас плоті створює бактерії, комах, тварин, землю із якої рослини живляться. Відповідно до буддійського вчення, наша свідомість – один із компонентів, з якого складено наше існування і після смерті поєднується з новими компонентами, складовими вираження іншої стабільної форми, іншого життя.
Як я вже зазначав, буддизм відкидає розуміння душі чи те, що людині властиве щось постійне. З цього витікає, що питання про участь душі після смерті відпадає автоматично. Все підлягає тлінню, але це не визначає, що смерть неможливо перемогти. Шлях до смерті лише невігластво. Саме воно і штовхає нас вести себе так, начебто ми є виключення з природного потоку речей. В буддизмі існує закон залежного існування, який зображує роль невігластва. Коли наші почуття приємні, ми бажаємо щоб їх було більше. Умови почуттів чуттєвий досвід, який можливий коли є органи почуттів. Буддисти зображують шість органів почуттів: очі, вуха, ніс, язик, тіло і думка. З думкою поєднані такі почуття як гнів. Умови почуттів психофізичне існування до якого приводить егоцентричне пізнання. Розуміння тління і невігластва для пояснення смерті в буддизмі є необхідні, але для розуміння питання чому одні помирають раніше, а інші пізніше, цього не достатньо. Для роз’яснення цього питання існує кармічний закон. Основна думка цього закону – розрахунок прийде, що посієш те і пожнеш. Не зрозумівши закону карми неможливо зрозуміти, як пояснюють буддисти, чому людина помирає певним чином. “Розповідь буддистів про смерть Махамагалани, одного з кращих учнів Будди, який досяг просвітлення вже через тиждень після того, як Будда його вперше настановив, є гарним прикладом для пояснення цього питання. У розповіді йдеться мова про те, що на Махамагалану напали грабіжники і вбили, а тіло, спотворили до невпізнання. Закон карми має велике етичне значення. З його допомогою можливо, знаючи теперішнє, бачити та судити про майбутнє. Історія Махамагалани зображує нам один із аспектів позитивної ролі смерті. Образ смерті Махамагалани відповідав його гріху в попередньому стані його існування. За свій тяжкий гріх він довго страждав в пеклі, але не викупив його повністю.” Смерть це один варіантів кармінного закону відплати. Вона зменшує вантаж тяжкої карми.
Цей опис мені дуже нагадує мені одне із основних вчень Римо–католицької церкви про чистилище, де перебуває душа певний період часу в залежності від скоєних гріхів. Відповідно до цього вчення людина, яка отримали Божу благодать, але не досягла духовної досконалості, потрапляє до чистилища. Основний біблійний текст на якому базують свою доктрину Римо-Католики є апокрифічна книга 2Мак.12:43-45, де згадується молитва про мертвих. Флорентійський Собор1439 року прийняв доктрину про чистилище. Згідно цієї доктрини прощення гріхів може бути досягнуто трьома різними способами: через беззастережне прощення зі сторони Бога, через страждання і споєння спокуту вальних добрих діл і через правдиве каяття. Бог може нас простити без усяких умов, але Він вимагає від нас правдивого каяття і добрих діл як ознаку прощення в цьому житті. Оскільки в чистилищі душа не може скоювати спокутувальних діл, вона може очиститися через пасивне страждання. Разом з тим існує три засоби, завдяки яким віруючі тут, на землі, можуть допомогти душам, що знаходяться в чистилищі в їх просуванню на шляху до неба: це меса, молитви та добрі справи. Ці три засоби скорочують час, на протязі якого випробовувані в чистилищі страждання повністю досягають цілі – душа переходить на небо. Ідея чистилища звісно суперечить багатьом текстам Святого Письма, як наприклад Гал. 3:1-14 чи Еф.2: 8-9, та іншим. Звісно вчення про чистилище є привабливе для людини, коли вона задумується над питанням, що лише віра веде на небеса - їй звичайно здається несправедливе те, що ми вільно та дарма, благодаттю Божою допущені на небеса, завдяки тільки нашій вірі. На її думку кожен з нас повинен хоча б трошки постраждати за свої гріхи. Слава Богу, що ми – лютерани, маємо тверду впевненість у нашому спасінні і ця впевненість базується не на наших добрих справах перед Богом, чи якихось тілесних вправах, чи смертних стрибках в різні реінкарнації з низу до верху, але наше спасіння в Ісусі Христі, який є правдивий Бог і правдива людина. Він нас викупив не з діл праведності, що ми учинили, але завдяки Своїй Батьківській любові. Всі ж зусилля буддиста направлені на своє само врятування, його розумові та моральні властивості. І саме цікаве є те. Що на цьому шляху смерть є станом очищення.
В збірнику промов Будди Дхаммападі сказано, що “знаючі не помирають”. Згідно одного з коментарів на це місце: “Мова не про те, що знаючі, тобто ті хто осягнув природу дійсності, вільні від слабкості та смерті. Слабкість та смерть не минають нікого. Задум такий : для незнаючих, на відміну від знаючих, колесо життя та смерті нероздільно. Отож в незалежності від того, живі незнаючі, в певному розумінні слова, чи ні, вони вважають себе мертвими, бо не звільняються від народження. Знаючі, отримавши знання за короткий час, досягли просвітлення і в другому та третьому житті не народжуються. Відповідно, в незалежності від того, живі чи ні знаючі, в певному розумінні слова, вони не помирають”. Цей коментар нагадав мені певні ідеї Платона, одного з перших гігантів раціоналізму, а саме ідею роз’єднання душі і тіла і так званої “Травми народження”. Він казав, що об’єктом справжнього знання є те що є, таке знання не можливе де душа ув’язнена тілом. Коли душа звільняється в смерті, то приходить до абсолютного знання.
Буддизм пояснює те, що смерть залежить не від зовнішніх обставин, але від стану розуму в період смерті. Щоб померти( добре), треба вести гарне релігійне життя, з допомогою різних релігійних практик виправляти вольові та емоційні вади. При (добрій) смерті людина розуміє те, що трапляється і не боїться вмирати – вона спокійна.
За звичай смерть буддисти визначають тоді, коли тіло більше не спроможне підтримувати психологічні процеси, особливо свідомість. Те що трапляється з тілесними та духовними аспектами перед моментом смерті і, безпосередньо, після нього, буддистів дуже цікавить. Слід зазначити, що помирання та смерть, для буддиста, не одне і теж. Для багатьох буддистів помирання це не мить, але процес, який має різні стадії: поступове віддалення свідомості від почуттів, зупинка дихання, розклад трупа. За визначенням буддистів, коли тіло людини та компоненти свідомого життя втрачають причинний зв’язок, основа останніх входить в “проміжний стан” між смертю та наступним народженням. В буддизмі щодо цього стану багато дискусій. Основні питання щодо нього, яка його природа, подовженість, і що в цей час проходить з індивідуумом.
“В Теравада буддизмі, який, в більшості поширений на Шрі-Ланці та в Південно – Східній Азії, даному періоду приділяється відносно мало уваги – тільки подовженість його визначається як триваючий до семи днів термін. Найбільш детально опис цього “проміжного стану” описується в Тибетському буддизмі і описується в “Книзі Мертвих”. Ця книга є типовими роздумами про час після смерті, для Тибетських і Південно – Азіатських традицій. В ній міститься опис трьох стадій помирання: 1) Помираючий отримує можливість досягти звільнення, об’єднавшись з “Початковим Світлом”, але цим можуть скористуватись лише деякі. 2) Свідомість отримує “ментальне тіло”, форма якого схожа з тілом, яке було при житті – в свідомості з’являються різні Будди і перед людиною відкривається новий шанс досягти з Буддою духовного єднання. Але більшість людей, на жаль, втрачають цю можливість, кажуть вони. Вони під тиском власної гріховності, втікають від цих видінь. 3) Свідомість приймає фізичний стан, хоча ще поки тонке тіло воно може намагатися ввійти в попереднє тіло, але це є неможливо. Тоді його, згідно з вчинками попереднього життя, судить “володар смерті”, зважуючи злі та добрі діла.” Більшість з буддистів впевнені, що поки померлий знаходиться в цьому “проміжному стані”, йому можна допомогти. Наприклад в Шрі–Ланці є звичай на сьомий день після смерті сім’я приносить монахам в дарунок їжу. Наївшись монахи кажуть. Що цей дарунок приносить померлому користь. Пізніше монахи читають (проповідь).Вважається, що заслуга від насичення монахів і від вислуховування (проповіді) передається померлому. Ця заслуга, нібито, допомагає померлому досягти кращого народження знову”.
Якщо розглянути це питання з християнської точки зору, то воно досить сильно нагадує середньовічну спокутувальну систему Римо – католицької церкви. В буддизмі спокутування родичів, знайомих та друзів померлого може йому допомогти. “Для цього потрібно поститись, виконувати заповіді. Вимити і очистити тіло і надіти чистий, свіжий одяг. Якщо виконати перераховане, то померлий буде звільнений від страждань, піднесений на небеса і досягне “нірвани.” Також духовно звеличена людина може допомогти тому, хто в “проміжному стані” - порадою, схваленням чи визначеними практиками, змінюючи його духовну природу. Одразу пригадуються католицькі монастирі середньовіччя і їх спокутувальна систем, але ще більше возвеличуючи людину, роблячи її поєднану з Богом.
Книжка “Тантра поєднання сонця і луни” вміщає ритуальні вказівки про те, як покращити майбутнє народження людини. Загалом, людина може відродитися серед шести видів живих істот, каже вона; боги, напівбоги, люди, тварини, голодні душі, мешканці пекла. В якому з цих видів відродиться людина залежить від скоєних нею вчинків у попередніх життях. Багато буддійських текстів визначають вчинки які потрібні, щоб народитися знову в кращому із вказаних видів.” Наприклад , серед богів, напівбогів, людей життя без насилля веде к довгому життю, але насилля до конкретного. Як наслідок потрібно утримуватись від насилля”. Загалом всі нагороди карми нагадують дії наслідком яких вони є: страждання від гріха, щастя від добрих діл. Якщо брати загалом, то це нагадує християнське розуміння гріха і виправдання добрими ділами в деяких конфесіях. Але буддист не має повної втіхи і впевненості – всі нагороди карми, як і вся сансара, не існують вічно, В якому б із шести видів людина б не народилася вона все одно помре. Вмирають всі: і мешканці пекла, і люди, і боги самих небес. В кінцевому рахунку, народитися в будь- якій із шести сфер погано, оскільки народженого чекає смерть. Лише просвітлення дає можливість буддисту уникнути смерті, хоча думки що до того де і як воно відбувається розбіжні. “Чиста земля” Будди навчає, що є два шляхи: 1) Людина може довго і поступово виробляти якості, необхідні, щоб стати Буддою, 2)Людина може прийняти поміч одного із великих Бет Хісатф – того, хто здобув просвітлення і може повернутися з того світу, щоб допомогти людям досягти мети, тобто народитися в створеній тим блаженній землі, без зусиль досягнувши в наступному житті просвітлення.
“Не всі описи “ Блаженної землі” викличуть захоплення. Слід зазначити, що краса її не природна: дерева зроблені із коштовностей, басейни – штучні і т.д. Її описи фактично протиставлять себе нашому життю на землі в цьому світі. Наш світ природній, а той штучно створений. Наш світ заповнений стражданнями – той всякими радіннями. В нашому світі все підлягає тлінню, в тому світі все постійне. Життя в “Блаженній землі” це, по суті, не продовження цього життя, але початок нового. Життя повністю протилежне “нірвані”, але досягти “нірвани” можливо вже тут, на землі. Слово “нірвана” буквально значить тушіння. Мова йде про тушіння наших нахилів до вчинків, які ведуть до нових перевтілень. Якщо в нашому світі все тлінне і перехідне, то “нірвану” визначають як постійність і стабільність, тобто причинно – наслідкові закони там не діють. Живучий в нашому житті помирає, але в “нірвані” смерті не має, кажуть буддисти. Наш світ це страждання – “нірвана” це блаженство.

На відміну від самовиправдання буддиста кожен віруючий християнин вірує, що за страждання цього світу, які виникли як наслідок нашого гріха, взяв на себе наш Добрий Пастир – Ісус Христос, який каже своїм вірним, через Святого Духа, що Він кожну сльозу з очей ваших витре. Тільки Він є нашим правдивим спасителем, а не ми самі можемо чогось досягти, чи наші релігійно – досвідчені родичі. Як і в буддизмі ми дійсно звільняємось від нашого гріха через смерть, але смерть не нашу, але смерть Христову на Голгофському Хресті і Його воскресінні.
Християнська віра покладає надію щодо життя не на свої власні зусилля, не на розумові здібності, не на вибраність народу, але на померлого і воскреслого Бога – Ісуса Христа. У вселенській битві Христос вийшов переможцем. Це був бій зі смертю, в якому Христос одержав перемогу власною смертю на Хресті і воскресінням. Хрест не є трагедією, але тріумф. Він увінчав успіх Ісуса – Боговтіленого царя.
Як нам відомо зі Святого Письма цар Ірод зовсім не збирався поклонятися немовляті Ісусу, як це зробили мудреці зі сходу. Побиття немовлят, яке влаштував Ірод пізніше, зобразило його справжні наміри. Так хрест кинув свою тінь на Господа життя вже у віці немовляти. Цей кривавий епізод був тінню того, що чекало Ісуса. Попереду замаячила смерть. Правдивий Бог і одноразово правдива людина зійшов на землю для спасіння людства, з яким Він пов’язав свою долю. Смертний вирок було проголошено всьому людству і смерть Бога була єдиним засобом звільнити людський рід від нього. Полонене гріхом людство було в’язнем у смерті і тому смерть повинна була вмерти. Але ціною того було життя – життя Бога, втіленого в Ісусі. Він не міг уникнути смерті. Він прийшов, як Він сам стверджував, саме з цією ціллю: “ Бо Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох”. Його сила була виявлена в слабкості, а Його слава – в приниженні. Корона Його була із терну, а Його престолом був дерев’яний хрест. Ставши жертвою, Він здобув для нас перемогу. Поразкою Він завоював все. Смерть була Його долею, а хрест – Його призначенням.
Коли Ісус прийшов до річки, щоб охреститися, Іван відмовив кажучи: “Я повинен христитись від Тебе, і чи Тобі йти до мене?”. Християни знають, що мав на увазі Іван. Крім того, оскільки у Ісуса не було гріхів, в яких потрібно було б сповідатися, навіщо йому було потрібне Іванове хрещення? Ісус наполягав на хрещенні в будь-якому випадку кажучи: ”Допусти це тепер, бо так годиться нам виповнити усю праведність”. Християнам зрозуміло, що він наполягав на хрещенні, щоб понести нашу провину за нас, так – як ми самостійно зробити цього були не спроможні, як це намагаються зробити різні релігії і деякі християнські конфесії. Для нашого життя Він повинен був вмерти нашою смертю і Він виконав це на Хресті. В кінці кінців, Він випустив дух, після довгих годин тортур та ганьби на Хресті: “ А Він ранений був за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, - кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас оздоровлено!”, каже через Святого Духа пророк Ісая. Ісус помер чужою смертю, Це була наша смерть, але вона принесла нам життя. І тому Його Хрищення, скоєне над Ним, це наше хрищення. Своїм хрищенням в річці Йордані Ісус взяв на себе обов’язок відносно гріхів світу. Тоді Він сприйняв Свій хрест настільки ж реально, наскільки це було пізніше, коли солдати Пилата навантажили хрест на Його плечі. В Йордані, безгрішний Син Божий прийняв на Себе всі наші гріхи. Жеребок був кинутий. Призначення Ісуса було стверджено печаткою води Його Хрищення. В Йордані Господь життя героїчно вступив в обійми смерті. Отже Хрищення Ісуса неминуче вказувало на Його смерть. Маючи вибір, ні одна людина не вибере, добровільно, смерть на хресті. Ніхто з гріховних людей не віддасть перевагу слабкості, мукам і скорботі замість сили, влади та визнання. Гріховна людина завжди вибирає шлях слави, а не шлях хреста. Так сталося з тих пір, коли наші прабатьки Адам та Єва піддалися спокусі диявола. “Між водою і кров’ю, між річкою та хрестом проходить ланцюг – смерть. Смерть Бога заради життя світу. Воістину, в Христі ми маємо життя, але воно починається тільки після смерті Ісуса. Цей незрозумілий і непереконливий, для людей, хрест Ісуса являється серцем і суттю християнської віри. Будь-яка інша реальність витікає звідси” . В цьому світі, який гине, у нас не має іншої надії, тільки хрест і його сутність – смерть Бога заради життя світу.
З часів гріхопадіння світ завжди знаходився на краю смерті. І ми нічим не відрізняємось від наших пращурів. Помираючи, щоб жити, християни все одно помирають, але в нашій – християнській смерті висновок життя – життя Ісуса Христа, сама плоть Якого являється життям для нас у Господній Вечері. Смерть не обійти. Ви можете померти одні в цьому світі, або померти в Ісусі. Ви можете прожити життя на власний розсуд, а можете з Христом. Ваш власний шлях веде через життя до смерті. Його шлях веде через смерть до життя, і це вічне життя з Ним Він нам об’явить Останнього Дня.