четвер, 15 жовтня 2009 р.

5) Спільнота Вівтаря.



Обговорення важливого питання, такого, як Господня Вечеря та про спільноту біля Столу Господнього, я хотів би розпочати словами Мартіна Лютера, записаними в коментарях на Послання до галатів: «Бо сектанти, які не визнають тілесної присутності Христа в причасті, звинувачують нас сьогодні в тому, що ми занадто прискіпливі, суворі та не піддатливі, оскільки, як вони кажуть, ми руйнуємо любов та гармонію між церквами, чіпляючись за одне лише вчення про причастя. Вони кажуть, що ця маленька доктрина того не важить....(І що) Це особливо так, бо вони згідні з нами по інших артикулах християнського вчення. На цей їхній аргумент ми відповідаємо разом з Павлом: «Трохи розчини квасить усе тісто!»(Гал.5:9). В філософії крихітна помилка на початку, стає величезною в кінці. Так само і в богослов'ї крихітна помилка перевертає все вчення... Бо доктрина подібна математичній точці. Тому то вона не може бути розділеною, але вона може підлягати відніманню або додаванню. З іншого боку, життя подібне фізичній точці. ЇЇ завжди можна розділити, і вона може перетворити щось. Тому-то доктрина повинна бути вічним та досконало круглим золотим кільцем без жодної тріщини, бо якщо заявиться маленька тріщинка, кільце вже не буде досконалим... Якщо б вони вірували в те, що це – Слово Боже, вони б не затівали свою гру з ним... та (розуміли би,) що єдине вчення містить всі вчення, а всі – одне, і, коли воно випадає, в кінці кінців зникає все, бо вони доповнюють одне одного та утримуються загальним зв'язком одне з одним...
Тому-то, якщо ти відкидаєш Бога в одному з артиклів віри, ти повинен відкидати Його і у всіх інших, бо Бог не розділений на безліч артиклів віри, але Він є в кожному із артикулів, та Він єдиний у всіх артикулах віри»
Наша спільнота визнає і вірує, що Таїнство Господньої Вечері з'явилося завдяки Божому Слову: «Сам Христос готує цей стіл і благословляє його. Бо жодна людина не чинить хліб і вино, поставлені перед нами, тілом і кров'ю Христа, але це робить Сам Христос, за нас розп'ятий. Ці слова промовляються вустами священика, але Божою силою і благодаттю присутні елементи є освяченими у вечері Словом, де Він промовляє: «Це – тіло Моє». І так само, як слова (Буття1:28): «Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю» - були промовлені лише один раз, але є завжди дієвими у природі, так, що вона є плідною і розмножується, так само і це проголошення(Це-тіло Моє, це- кров Моя) було промовлено одного разу, але навіть до цього дня і до Його приходу воно є дієвим і чинить так, що у Вечері церков є присутніми Його правдиве тіло і кров».

«Деякі речі дуже важливі, щоб довіряти тому, що бачать очі. Іноді звичайний погляд не в змозі спіймати всього. Візьмемо, для прикладу, дитину. Вигляд немовляти радує кожного, - в крайньому випадку, спочатку. Але якщо ця дитина – наш син або дочка, то ми з вами бачимо в ньому набагато більше, ніж може побачити стороння людина. Під зовнішнім приховуються більш глибші реалії. Для інших людей це всього лише ще одна дитина, але дивлячись на нашу власну плоть та кров, ми бачимо те, чого неможливо побачити ніякими лінзами та сітчатками – такі реалії, як любов та прив'язаність.
У сьогоднішній Церкві Христовій старе судження про реальність: «Що бачиш, те і отримаєш» - не є дієвим. Якщо ми з вами бажаємо отримати нескінченні дарунки Божі – звичайний зір і розум тут не допоможуть. Бо Його дарунки мають звичайну форму – вода, слово, їжа. Але за цими Таїнствами стоїть Сам Ісус та сила Його святого Слова. І в цьому Слові – життя. Таїнство – це відчутне виявлення життєдайного Слова.
Ось чому їх називають «видимим Словом». Бо в Таїнствах невидима сила Божого Слова виявлена у видимих земних елементах. Тому в цих Таїнствах ми зустрічаємось з Ісусом. Точніше, в них Ісус зустрічає нас. І ніде більше Він не зустрічає нас настільки особисто, як в трапезі Таїнства, названого святим Причастям».

Виходячи з наведених вище цитат, ми можемо зробити висновок, наскільки важливим є Таїнство Вівтаря і наскільки Божа спільнота повинна мати в ньому єдине віросповідання.
Це Таїнство містить у собі дуже приватні стосунки з Богом, тому, як його належне прийняття, про яке говорить Біблія, так і єднання спільноти у віровизнанні, повинно займати важливе місце у житті правдивої спільноти.
Святий Августин, говорячи про Таїнство Вівтаря, наголошував: «Коли Слово поєднується з земним елементом – ми отримуємо Таїнство».
Спільнота громади, що зібралася навколо Господнього Столу - слухаючи Слова Запровадження Господньої Вечері, вірою сприймає присутність Христову і бачить її, як у порівнянні вище, ми бачимо наших плотських дітей. Під час Богослужіння, спільнота вірних, перед отриманням Божих дарунків, співає «Херувимську» пісню хвали.
Можливо ми інколи проголошуємо її слова навіть не вдумуючись в контекст, але які вони чудові і як зображують нашу «невидиму» віру: «Ми, що Херувимів тайно уявляємо і життя творящій Трійці трисвятую пісню співаємо..» - це зовсім не галюцинації, це бачення не розумом, а серцем. Вірні Божі бачать Христа посеред себе. Вони славлять Його разом з усіма небесними силами, відкриваючи свої серця: «...щоб Царя всього прийняти, якого невидимо проводжають ряди ангелів». Під час Богослужіння ми поклоняємось і славимо разом з усіма Земними і Небесними вірними невимовного, недовідомого, недосяжного Бога, Який є віковічний і незмінний і Якому: «...служать тисячі Архангелів і множество Ангелів, Херувими й Серафими, пісню перемоги співаючи, виголошуючи, викликуючи й промовляючи: «Свят, свят, свят Господь сил небесних! Повне небо і земля слави Твоєї. Благословен, хто йде в Ім’я Господнє! Спасіння на висоті!»
Тому для вірних Божих Святе Причастя є великим святом. Святом, в якому, вони мають спільноту не тільки між собою, а і з усіма вірними Землі і Неба, вихваляючи Того, Хто спускається до нас, даруючи прощення гріхів і запевняючи – ви Мої.

Слова, які проголошує пастир або якими ми славимо Бога у спільноті, це не звичайні закликання, але звуки, які мають певне значення. Так, наприклад, в різних мовах ці звуки вимовляються по-різному, але у святій спільноті і віросповідній злагоді, вони мають теж саме значення. Так само, як і слова, які промовляє до нас Ісус з Біблії - арамейською чи грецькою мовами, це не звичайні не зрозумілі заклики, але слова з певним значенням.
Книга Біблія перекладена майже на всі мови світу, але не дивлячись на це, будь-який її переклад має одне значення але звичайно, диявол і світ зацікавлений у його перекрученні.
Віросповідні книги лютеранської спільноти мають лише одне значення.
Так спільнота вірних Господу лютеран вірить у правдивість Слів Запровадження Господньої Вечері і у реальну, правдиву присутність Христа у, з і під виглядом хліба і вина, тому що вона має це значення, якого, на жаль, не мають, наприклад, Свідки Єгови, тому, що не сприймають значення слів вірою. Значення слова, для будь - якої національності, встановлюється лінгвістичним контекстом його використання.
Так, наприклад, для іноземця в спільноті єдиновірців, те, що промовляє пастир під час Господньої Вечері, тлумачиться лише у мовному контексті-«словнику спільноти». Тому не обов'язково іноземець, на рівні розуміння мови, повинен розуміти, що до нього кажуть, головне- мовне віросповідне значення промовлених слів. Спільнота вірних, спільнота віросповідання, це щось набагато більше ніж різниця мов – це єдина мова Божої Церкви, зрозуміла всім Його вірним, будь ти українець, китаєць, американець, білорус, німець або якоїсь іншої національності. Наше спільне віросповідання є словником значення наших слів. Коли пастир проголошує Слова Запровадження: «Це тіло моє» - то це є Тіло, для всіх єдиновірців будь-якого мовлення. Це значення набувається привселюдним віросповіданням у мовному контексті церковної спільноти.
Щодо спільнот з неправдивим сповіданням, то ті ж самі промовлені звуки з однаковим звучанням, наприклад, українською мовою, мають інакше значення. Ми зараз не говоримо про те, хто в що вірить чи не вірить, але про те, що людина сповідає, наприклад, виголошуючи або чуючи Слова Запровадження. Можливо, я помиляюсь, бо не володію англійською мовою, але як я чув, що, наприклад, українське слово «дай» - тобто прохання, має те саме звучання, що і американське «помри». Тому для американця наше наполегливе прохання “дай, дай, дай”, може звучати шокуючи.
Ось чому, віросповідний лютеранин, наприклад, у баптистській спільноті не буде розуміти «словника громади» і тому, участь у Господній Вечері там буде для нього не дійсна. Для того щоб брати участь у Господній Вечері у спільноті баптистів треба вивчити «їхню мову», це стосується і інших конфесій.
Не сприймайте, будь-ласка, мої слова, як заохочення, а радше навпаки, для розсудливого розуміння того, чому ми не повинні причащатися у спільноті, яка має інший «мовний словник» - інше віросповідання.
На додаток, хотів би сказати, що цей «мовний словник» стосується не тільки-но лишень спільноти Господньої Вечері, але і спільних молитовних практик, богослужінь і так далі. Всього того, що має певне відношення до віросповідання спільноти.

«Оскільки церковна спільнота(спільнота проповідниці та вівтаря) потребує і передбачає одностайність у чистому Євангелії і Таїнствах Христових, то здійснення такої церковної спільноти є урочистим, публічним і взаємним сповідуванням і визнанням православ’я одне одного(Гал.2:9). Реформаційне розуміння, що «церковна спільнота є еквівалентом доктринальної спільноти і віросповідної спільноти» не виражає нічого іншого, крім того, що було самоочевидним у християнській старожитності: «Своєю участью в Таїнствах у церкві християнин проголошує, що Віросповідання тієї церкви є його Віросповіданням. Оскільки людина не може дотримуватися двох різних Віросповідань, то вона не може причащатися у двох церквах з різними Віросповіданнями. Якщо ж хтось це все одно робить, то він або відрікається від свого Віросповідання, або взагалі немає жодного Віросповідання»(W. Elert, Eucharist and Church Fellowship, 182).
Звідси випливає, що церковна спільнота не є необов’язковою справою, як дипломатичне визнання, яке можна надати або в якому можна відмовити залежно від різних видів розсудливих міркувань. Натомість церковна спільнота існує і повинна визнаватися повсюди, де панує православ’я. З іншого боку, там, де панує інослав’я або де йому надають рівні права з православ’ям, там у церковній спільноті слід відмовляти.
Також ясно, що церковна спільнота, відповідно до своєї природи, є неподільною, - вона або дається цілком, або у ній цілком відмовляють. Вона не настає клаптиками. Дві церкви або перебувають у причасній єдності, або вони у ній не перебувають. Третього не дано. І якщо дві церкви входять у спільноту, або сопричащаються, то вони у такий спосіб стають однією причасною спільнотою, або ж однією церквою, незалежно від адміністративних відманностей. Якщо уявляти це по-іншому, думати, наприклад, що спільнота кафедри та вівтаря є лише невинною гречністю тоді, як організаційне об’єднання є набагато вагомішою «реальністью», то це означає змішувати сутність та тінь і замінювати церковною політикою правдиве Царство Євангелія».