неділю, 25 грудня 2011 р.

Лише віра!



Один університетський професор, одного разу, почав задавати студенту-християнину такі запитання.
Професор: Бог добрий?
Студент: Так.
Професор: А Диявол хороший?
Студент: Ні.
Професор: Саме так. Скажи мені, юначе, чи існує на Землі зло?
Студент: Звичайно!
Професор: Зло існує в багатьох місцях, чине так? І Бог створив все існуюче, вірно?
Студент: Беззаперечно!
Професор: Так хто створив зло?
Студент мовчить - вислуховуючи аргументи професора.
Професор: На планеті існує потворність, нахабство, хвороби, невігластво?
Все це є, вірно?
Студент: Так, все це існує, на жаль.
Професор: Так хто їх створив?
Студент мовчить - вислуховуючи аргументи професора.
Професор: Наука стверджує, що у людини є 5 почуттів, щоб досліджувати світ навколо. Скажи мені, юначе, ти коли-небудь бачив Бога?
Студент: Ні, професоре, але я відчував Його присутність.
Професор: Скажи нам, ти чув Бога?
Студент: У Вашому розумінні, я не чув людської мови з Його вуст.
Професор: Ти коли-небудь відчував Бога? Пробував його на смак? Нюхав його?
Студент: Не цими відчуттями, професор.
Професор: І ти до цих пір в нього віриш?
Студент: Так.
Професор: Виходячи з отриманих висновків, наука може стверджувати, що Бога немає. Ти можеш щось протиставити цьому?
Студент: У мене є тільки віра.
Професор: Саме так. Віра - це головна проблема науки.
Студент: Професор, холод існує?
Професор: Що за питання? Звичайно, існує. Тобі ніколи не було холодно?
(Студенти засміялися над питанням молодої людини)
Студент: Насправді, професоре, холоду не існує. Відповідно до законів фізики, те, що ми вважаємо холодом у дійсності
є відсутністю тепла. Людина або предмет можна вивчити на предмет того, чи має він або передає енергію. Абсолютний нуль (-460градусів за Фаренгейтом) є повна відсутність тепла. Вся матерія стає інертною і нездатною реагувати при цій температурі. Холоду не існує. Ми створили це слово для опису того, що ми відчуваємо при відсутності тепла.
(В аудиторії повисла тиша)
Студент: Професор, темрява існує?
Професор: Звичайно, існує. Що таке ніч, якщо не темрява:
Студент: Ви знову неправі, професор. Темряви також не існує. Темрява в дійсності є відсутність світла. Ми можемо вивчити світло, але не темряву. Ми можемо використовувати призму Ньютона, щоб розкласти біле світло на безліч кольорів і вивчити різні довжини хвиль кожного кольору. Ви не можете виміряти темряву. Простий промінь світла може увірватися в світ темряви і освітити його. Як ви можете дізнатися наскільки темним є який-небудь простір? Ви вимірюєте, яка кількість світла представлено. Чи не так? Темрява це поняття, яке людина використовує, щоб описати, що відбувається при відсутності світла. А тепер скажіть, професор, смерть існує?
Професор: Звичайно. Є життя, і є смерть - зворотний бік.
Студент: Ви знову неправі, професор. Смерть - це не зворотний бік життя, це його відсутність. У вашій наукової теорії з'явилася серйозна тріщина.
Професор: До чого ви ведете, молодий чоловік?
Студент: Професор, ви вчите студентів тому, що всі ми походимо від мавп. Ви спостерігали еволюцію власні очі?
Професор похитав головою з усмішкою, розуміючи, до чого йде розмова.
Студент: Ніхто не бачив цього процесу, а значить ви в більшій мірі
"священик еволюціїї", а не вчений.
(Аудиторія вибухнула від сміху)
Студент: А тепер скажіть,чи є хто-небудь в цьому класі, хто бачив мозок професора-в особливості, як процес мислення, а не тільки фізичний, який теж не видно за черепною коробкою? Чув його, нюхав його, доторкався до нього? Хто може 100% описати працю мозку професора і підтвердити його існування-не гіпотетичне?
(Студенти продовжували сміятися)
Студент: Мабуть, ніхто. Тоді, спираючись на наукові факти, можна зробити висновок, що у професора немає мозку. При всій повазі до Вас, професор, як ми можемо довіряти сказаному вами на лекціях?
(В аудиторії повисла тиша)
Професор: Думаю, вам просто варто мені повірити.
Студент: Саме так! Між Богом і людиною є одна зв'язок - це ВІРА!
Професор сів і замислився.

середу, 14 грудня 2011 р.

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 0 8



Тема № 8

ЗАВОЮВАННЯ ЗАХІДНОГО БЕРЕГА


На минулому уроці ми простежили за дітьми Ізраїля як вони завойовували землі Башану та Аморитян на східному березі. На цьому занятті ми простежимо як вони перейдуть Йордан і захоплять західний берег обіцяної землі. На кінець уроку вам слід:

1)Розповісти про головні битви Ісуса Навина під час його центральної та південної кампанії, а також про головну битву північної кампанії, і де кожна з них відбулася.
2)Назвати ізраїльські центри на західному березі.
3)Назвати 3 місцевості, що не були завойовані.

В моавських степах.
Після завоювання Башанського та Аморитянського царств на східному березі, Ізраїль розбив табір в степах моавських, у східній частині Кіккаду, навпроти Єрихону. В моавських степах Мойсей промовляв до Ізраїльтян усі ті слова, що ми маємо записані у книзі Повторення Закону. Він нагадав людям про Божий захист під час їхньої довгої подорожі від гори Синай до Йордану (Повт.1-3), а також про те, як їм було дано Закон Божий на горі Синай (Повт.4-26). Потому Мойсей навчав людей про те, що їм слід робити після переходу Йордану (Повт.27), а також сказав, що станеться, якщо вони слухатимуться чи не послухаються Божих наказів (Повт.28-30). Нарешті, він помазав Ісуса Навина як свого наступника (Повт.31). Потому Мойсей, заспівавши пісню хвали та пророцтва (Повт.32-33), був узятий Богом на вершину гори Нево, де він помер і був похований за наказом Бога(Повт.34).

Перехід Йордану.
Ісус Навин після цього перевів ізраїльтян через Йордан і вони стали табором у Гілгалі. Це місто стало якби штабом, військовим центром для ізраїльського війська під час майбутніх воєнних кампаній. Жінки та діти мабуть залишалися тут щоб подбати про стада худоби коли чоловіки ходили в походи воювати проти Хананеян. Головні битви, що сталися незабаром, можуть бути поділені на дві частини. Першою була центральна та південна кампанії. Потім, після завоювання цих територій, Ісус Навин також повів своє військо на північну кампанію. На протязі цих двох воєнних кампаній Ізраїль зміг оволодіти майже цілим Західним берегом.

Центральна і Південна кампанії.
Книга Ісуса Навина 6-10 розповідає про центральну та південну кампанії ізраїльтян проти хананеян. Вони почалися із надприроднього, чудесного падіння стін Єрихону(Нав.6). Через те, що один з ізраїльтян, Ахан, всупереч Божій волі узяв собі дещо з того, що було під закляттям і мало були знищене, Ізраїль зазнав поразки у своїй першій атаці на місто Ай. Однак після того як вчинок Ахава було виявлено, а його самого покарано, це місто також було здобуте(Нав.7-8). Після цього мешканці міста Гів'ону обманули ізраїльтян, і уникнувши таким чином знищення, натомість стали рабами Ізраїля(Нав.9).

Інші ханаанські царі думали, що мешканців Гів'ону треба покарати за укладений з ізраїльтянами мир. Тому вони утворили альянс і пішли атакою на їхнє місто. Жителі Гів'ону звернулися до Ісуса Навина по допомогу. Військо Ізраїля прийшло на захист Гів'ону. Битва відбулася у Айялонській долині поза Гів'оном. Там Господь дав ізраїльтянам цілковиту перемогу, навіть зупинивши сонце, щоб Ізраїль міг відімститися своїм ворогам(Нав.10). Це була вирішальна битва цілої кампанії.

Ханаанські царі, що брали участь в цій битві, усі втекли до Маккеди, де їх було знайдено ховаючимися у печері. Коли жорстока битва закінчилася, Ісус Навин із своїми людьми пішов далі і винищив усіх до останнього ворога в містах переможених царів. Пішовши(коли глянути на карту) проти годинникової стрілки, Ісус Навин вирушив на південний захід через високогір'я, захопивши міста Лівну, Лахіш та Елгон. Потім він повернув на схід і завоював міста Хеврон та Девіру перед тим, як повернутися до Гілгалу. Так завершилася центральна і південна кампанії.

Північна кампанія.
Ханаанські племена, що жили у північній Палестині перелякалися, коли почули, що ізраїльтяни цілком розгромили їх південних сусідів. Цар Хацору розіслав послання до усіх північних царів, закликаючи їх утворити коаліцію проти Ізраїля. Царі з земель вздовж морського узбережжя, з гір та високогір'я, а також ті, що були неподалік Галілейського моря, усі піднялися проти війська ізраїльського. Жорстока битва трапилася біля озера Мером(Нав.11:7). Ізраїльтяни під керівництвом Ісуса Навина знову вийшли переможцями. Слідуючи Божому наказові, військо Ізраїля винищувало своїх ворогів в усіх напрямках, аж допоки не зосталося жодного врятованого(Нав.11:8). Хацор, однак, був єдиним містом, яке Ісус Навин зруйнував. Решта міст північної Палестини були зайняті ізраїльтянами після того, як були винищені їхні мешканці.

Ізраїль встановлює контроль над західним берегом.
Тепер Ізраїль повністю контролював Землю обітованну. В книзі Ісуса Навина 11:16-17, автор змальовує величину їх завоювань:

“І взяв Ісус ввесь той край: гори Юди і ввесь Негев,і ввесь гошенський край, і Шефелу, і Араву, і гори Ізраїлеві, і їхню надморську низину, від гори Халак, що тягнеться до Сеїру, і аж до Баал-Гаду в ливанській долині під горою Гемон”.

В Нав.11:18, однак, ми також читаємо, що “Довгий час провадив Ісус війну зо всіма тими царями”. Дві воєнні кампанії, описані вище, зламали військову міць Хананеян. Однак все ще багато років потрібно було Ісусу Навину та його війську, щоб остаточно перемогти тих, хто залишався в живих після битв та взяти під контроль усі малі міста та племена, розсіяні навколо. З біблійного опису також очевидно, що не весь Ханаан був під владою Ізраїля. З 13-го розділу книги Ісуса Навина видно, що залишалися ще три головних області, які треба було посісти:
1.Округи Филистимські(Нав.13:1-3)
2.Північна частина рівнини Саарон(Нав.13:4-5)
3.Східний беріг над морем Галілейським(Нав.13:5)


На протязі періоду Суддів племена і народи з цих областей будуть продовжувати створювати проблеми для Ізраїльтян. Тільки в часи царя Давида усі ці землі нарешті будуть завойовані.

вівторок, 6 грудня 2011 р.

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 0 7



Тема № 7

ЗАВОЮВАННЯ СХІДНОГО БЕРЕГА

На минулому уроці ми прослідкували маршрут Виходу аж до моменту, коли ізраїльтяни прибули у місцевість біля міста Кадешу. Вони мандруватимуть пустинею на протязі наступних 38 років. І це буде покаранням за їх непослух і повстання. На цьому уроці ми дізнаємося, що сталося в кінці цієї багатолітньої мандрівки. Ми простежимо їх подорож територією східного берега(мається наувазі територія на Схід від великого Водорозділу, який пролягає з Півночі на Південь, починаючись у горах Ливанських з витоків ріки Йордану і завершуючись південним кінцем Мертвого моря) і побачимо як їм вдавалося уникати деяких народів під час боротьби і завдавати поразки іншим. В кінці цього уроку вам слід:

1)Назвати три народи, з якими Ізраїль не воював і сказати чому.
2)Пригадати імена двох царів і двох народів, яких Ізраїль завоював.
3)Показати на карті місцевості, де жили усі вищезгадані народи.
4)Прокласти приблизний маршрут, яким йшли ізраїльтяни, коли переходили через східний берег.

Шлях до Землі Обітованної
Коли Мойсей вивів народ Божий з Єгипту, Господь вказав їм напрямок, яким слід було йти. Нам може видаватися дивним те, що Бог не дозволив Мойсею вести своїх людей прямим шляхом до Землі Обітованної вздовж узбережжя Середземного моря. Але це дозволило їм оминути кілька добре укріплених єгипетських військових таборів, а також переходу через край войовничих филистимлян. Такі небезпеки могли бути занадто сильними для народу Ізраїля на тодішній стадії його розвитку. Як відмітив сам Бог, Ізраїль занадто б перелякався і повернув би назад перед лицем такої загрози (Вих.13:17). Вибравши довший і меньш небезпечний маршрут, Бог зміг укріпити довіру своїх людей до Нього і в такий спосіб підготувати їх до притистояння з їхніми ворогами.

Нарешті вони досягли кордону Землі Обітованної біля Кадешу, але їхня віра ще не була достатньо зрілою. Вони не послідували за порадою двох добрих розвідників і не увійшли в край, що був перед ними. Їх виправданням було те, що вони дбають про добробут своїх дітей. Через цей брак віри тільки їхні діти (а також двоє вірних розвідників: Ісус Навин та Калев з племені Юди) вижили, щоб увійти в землю, призначену для Ізраїля. Коли через 40 років після виходу з Єгипту вони повернулися до кордонів Землі Обітованної, то увійшли туди з боку східного кордону.

Одразу по залишенні Кадешу, Ізраїль вирушив на південь до Гор-гори (її точне розташування сьогодні невідоме). Там помер Аарон, а ханаанський цар Араду напав на Ізраїля, але був швидко переможений (Чис.20:22-21:3). Не зважаючи на свою перемогу, нетерплячі ізраїльтяни скоро забули Господні благословіння та почали нарікати. Бог відповів на це, пославши кару у вигляді отруйних зміїв. Завдяки Мойсеєвому втручанню і виготовленню мідяного змія, багато ізраїльтян були спасені (Чис.21:4-9). Після цього випадку вони знову продовжили свою подорож у напрямку Едому.

Едом.
В період Виходу, люди Едому жили в місцевості на південь від ріки Зеред, між долиною ріки та краєм пустині. Нерівні гори, що наповняють цю місцевість, звали горами Сеіру, і це ім'я деколи використовували при посилання на землі Едому (Повт.1:2). Едомітяни були нащадками Ісава, а тому родичами ізраїльтян (Чис20:14). 36-й розділ книги Буття згадує багато важливих правителів та міст Едомітянських. Крім того, що нам каже Біблія про нащадків Ісава, ми знаємо дуже мало. Ми знаємо, що коли Мойсей привів Ізраїля ближче до їхньої кінцевої мети, він бажав провести народ головною східною дорогою до Палестини, що звалася дорогою царською (Чис.20:17) Цей головний торговий шлях тягнувся через увесь східний берег від Месопотамії аж до Єгипту.

Цей маршрут був не тільки найсхіднішим шляхом для перетину тієї місцевості, але на ньому також було достатньо води та потрібної їжі. Ізраїль просив у едомітян дозволу перейти через їхні землі. Вони обіцяли, що йтимуть тільки головною дорогою, платитимуть за їжу та воду, і не спричинять жодних проблем (Чис.20:14-19). Цар Едому відкинув їх прохання і погрожував напасти, якщо вони увійдуть на його територію (Чис.20:18-20).

Тому Ізраїль не пішов через Едом царською дорогою. Натомість вони обминули Едом. Немає ясності щодо того, йшли вони східною чи західною околицею Едому, але швидше за все вони йшли вздовж краю пустелі. Коли вони прийшли в долину ріки Зеред, то стали там табором (Чис.21:12). Тепер вони були біля кордону з Моавом.

Моав.
Буття 19:37 каже нам, що моавітяни також були близько пов'язані з Ізраїлем. Вони були нащадками старшої доньки Лота. Їх мова була подібною до мови ізраїльтян, і вони, як і ізраїльтяни, були відомі, як пастухи овець. Вони також брали участь в торгівлі вздовж царської дороги, що пролягала посередині їхнього краю. У деякі періоди історії, Моав контролював увесь східний берег Мертвого Моря. У період Виходу, однак, аморитяни із своїм царем Сигоном, відтіснили їх на південь від ріки Арнон. Не зважаючи на зв'язки із родиною Авраама, моавітяни не поклонялися правдивому богові. Натомість, вони поклонялися своєму “огидному богові” Кемошу (1Цар.11:7), часом приносячи йому людські жертви (2Цар.3:27).

Бог сказав Ізраїльтянам, щоб вони не робили шкоди моавітянам, бо вони також є родичами Ізраїля. Так само як і з Едомом, Ізраїль змушений був обійти землі Моава. Господь наказав їм не чіпати земель жодного з цих двох народів через їх родинні зв'язки з Ізраїлем (Повт.2:8-9). Тож Ізраїль обігнув землю Моава, і отаборився в долині ріки Арнон, на кордоні між моавітянами та аморейцями (Чис.21:13-14).

Щодо моавітян, треба згадати ще одну деталь. У своєму страху перед силою Ізраїля, моавітяни покликали чаклуна Валаама (про якого згадують окрім Біблії також інші писання) прийти і зіслати прокляття на Ізраїля (Чис.22-24), але Бог дозволив Валааму тільки благословити Його народ. Однак моавітяни разом з мідіанітянами (плем'я що жило на схід від Моава), змогли таки втягнути Ізраїль у ідолопоклонство через їхню статеву розпущеність.

Аммон.
Амонитяни були народом, що жив вздовж краю пустині на північ від Моава. Вони були нащадками молодшої доньки Лота. І знову Бог заборонив Ізраїлю воювати з цими родичами (Повт.2:19). Тож Мойсей повів Ізраїль на захід від Аммону, через територію, контрольовану аморитянським царем Сигоном.

Через те, що народи Едому, Моава та Аммона мали родинні зв'язки з Ізраїлем, євреї навіть не пробували захопити їхні землі.

Аморитяни.
Деколи Біблія вживає слово Аморитяни як Хананеяни, коли говорить про будь-які язичницькі народи, що мешкали в Землі Обітованній. Але аморитяни були особливою великою групою тісно пов'язаних між собою племен, що проживали вздовж східних кордонів Палестини. Аморитяни очевидно емігрували на південь із Сирії у Ханаан десь біля 1500 р.до Р.Х. Одна група аморитян із царем Сигоном перейшла Йордан і захопила моавські землі на північ від ріки Арнон. Ізраїль просив дозволу перейти через цю аморитянську територію царською дорогою, але Сигон відмовив їм. Натомість, він зібрав своє військо і напав на Ізраїля. Результатом була велика перемога Ізраїля. Вони заволоділи землями аморитян і продовжили свій шлях дорогою до Башану (Чис.21:21-35).

Башан.
На той час Ог, цар Башану, контролював територію східного берега на північ від ріки Яббок. Цей край був відомий своїми родючими землями і пасовиськами (Мих.7:14), своїми великими і сильними биками (Пс.21:13-14), своїми дубовими лісами (Іс.2:13). В той час царство Башан налічувало біля 60 великих і добре укріплених міст (Повт.3:4-5). Їхній цар Ог, був непересічним чоловіком, що спав на ліжку в 9 ліктів довжиною і 4 лікті шириною (Повт.3:11). Тим не меньше, Ізраїль з Божою допомогою зміг повністю перемогти цього могутнього царя і його країну (Повт.3:4-11).

Могутні вороги були розбиті Ізраїлем, а земля Аморитян та Башану стали володіннями Ізраїля.

На рівнинах Моава.
Трохи на північ від Мертвого моря вузька долина розширюється і стає пласкою широкою рівниною. На деяких біблійних картах ця місцевість позначається як кіккар (єврейське слово для круга). Кругла рівнина поширюється по обидва боки ріки Йордану в цьому місці. Район кіккару на західному березі називався степами Єрихону (Іс.Нав.4:13). Частина кіккару на східному березі називалася степами Моавськими (Чис.22:1), і саме тут став табором Ізраїль перед тим, як увійти в Землю Обітованну. Поки вони там таборували, стався випадок з Валаамом і аморальні вчинки з моавітянами та мідіанитянами. Також тут Господь наказав Мойсеєві вчинити перепис усього народу. Були зроблені останні приготування до цього довгоочікуваного дня – переходу через Йордан та входу в Землю Обітованну.