суботу, 3 листопада 2012 р.

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 18

ВАВИЛОНСЬКЕ ВИГНАННЯ Час Вавилонського вигнання був дуже важливим періодом в історії народу Божого. Вигнання привнесло зміни у мову ізраїльтян, але що більш важливо, у їхні способи поклоніння Богові. Це був час пророків Даниїла та Єзекіїля. Ми поговоримо більше про це під час уроку. Наприкінці заняття вам слід: 1)Сказати, котрий з пророків написав листа у Вавилон. 2)Описати одне із Даниїлових пророцтв про Навуходоносора та Набоніда. 3)Навести 3 приклади “мудрості” Вавилону. 4)Коротко розповісти про 3 найвідоміші Вавилонські будівлі. 5)Назвати нову мову євреїв, що вони її навчилися у вигнанні. 6)Назвати 3 способи, якими юдеї у вигнанні вчилися поклонятися Богові. 7)Назвати ім'я пророка, що жив над рікою Кевар і описати його головне пророцтво. Життя у вигнанні. Коли настали останні дні царства Юди, пророк Єремія проповідував слова Божого застереження до Його народу. Коли перші вигнанці пішли у Вавилон, Бог сказав йому написати до них листа і дати їм наступні інструкції: “ Будуйте доми, - і осядьте, і засадіть садки, - і споживайте їхній плід! Поберіть жінок, - і зродіть синів та дочок, і візьміть для ваших синів жінок, а свої дочки віддайте людям, і нехай вони породять синів та дочок, і помножтеся там, і не малійте! І дбайте про спокій міста, куди Я вас вигнав, і моліться за нього до Господа, бо в спокої його буде і ваш спокій. Бо так промовляє Господь: По сповненні семидесяти літ Вавилону Я до вас завітаю, і справджу Своє добре слово про вас, щоб вернути вас до цього місця”(Єр.29:5-7,10). Цими словами Бог ясно дав зрозуміти своїм людям, що їх вигнання не закінчиться через кілька тижнів. Воно триватиме 70 років. Через це вони повинні почати у Вавилоні нове життя, і провадити нормальне життя наскільки це можливо. Однак, Бог запевнив їх, що коли пройде 70 років, Він обов'язково поверне їх до землі Ізраїля. Вигнанці послухалися слова Божого. Вони будували доми, вирощували дітей, і багато з них відкрили власну справу у Вавилоні. Деякі з них досягли такого успіху, що вони не хотіли повертатися назад по завершенні сімдесятилітнього періоду. Багато інших, хоч і мали зовнішній достаток, все ж прагнули повернутися на рідну землю.
Даниїл у Вавилоні. За 10 років до остаточного знищення Єрусалиму, вавилонський цар Навуходоносор захопив Єрусалим і зробив його підлеглим собі. Це сталося у 597 році до Р.Х.. В той час він викрав багато прекрасних предметів із Храму. Він наказав також, щоб деякі з провідних громадян, як і цар Йоаким, були забрані з міста до Вавилона. Навуходоносор особливо наказав своїм служителям привести у Вавилон “із Ізраїльських синів, із царського, і з шляхетного роду, юнаків, що нема в них жодної вади, і вони вродливого вигляду і розумні в усякій мудрості, і здібні до знання, і розуміють науку, і щоб у них була моторність служити в царському палаці, і щоб навчати їх книг та мови халдеїв”(Дан.1:3-4).
Одним із тих юнаків був Даниїл. Іншим були дані нові імена Шадрах, Мешах та Авед-Него. Їх навчали читати та писати “клинописною” мовою Вавилону. Протягом трьох років вони вивчали усю мудрість вавилонську, готуючись служити царськими радниками. Даниїл залишався радником царя протягом майже цілого Вавилонського вигнання. Бог дав йому здібність тлумачити сни Навуходоносора і передбачити страшну хворобу царя(Дан.2-4). Навуходоносор помер у 562-му році через 25 років після зруйнування Єрусалиму. В книзі Даниїла нічого не сказано про наступних двох царів – Амела Мардука (правив з 562 по 560) та Неріглісара (правив з 560 по 556). Потім царем став Набонід. Офіційно він правив з 556 до 539-го, але більшість свого правління провів усамітнившись у пустельному оазисі Тема. Він помазав Валтасара як свого співправителя у 553-му, і Валтасар царював в той час, як Набодін займався іншими справами. Дан.5 розповідає про прийом, влаштований Валтасаром, де він та його гості їли та пили із золотого посуду, забраного із Єрусалимського Храму, а також про те, як Божа рука написала на стіні палацу пророцтво про кінець Валтасарового царства. У 6-му розділі бачимо Даниїла, що служить новим царям перської імперії, які завоювали Вавилон і зробили його своєю першою столицею. Останнє пророцтво Даниїла було сказане в третій рік правління царя Кира(537р.). Ми не маємо жодного запису про те, чи Даниїл коли-небуть повернувся до Єрусалиму. Можливо він помер перед тим, як зміг би це зробити, може він був занадто старий вже, а може бути і таке, що Господь наказав Даниїлу залишитися у його служінні через його важливість у донесенні слова Божого до правителів перської імперії. Історія Даниїла показує нам, як справжні Божі послідовники пристосувавшись до факту свого вигнання, все ж проводили богоугодне життя і ставали важливим знаряддям Божим для благословіння інших, весь час залишаючись вірними Богові. Мудрість і слава Вавилону. Цар Навуходоносор підніс місто Вавилон до нових висот його величі під час свого царювання. На той час вік міста сягнув вже поза 1000 років. Воно було побудоване на обох берегах ріки Євфрату і оточене двома захисними стінами, одна 6,5 а друга 7,5 метрів товщиною. Вздовж стіни було 360 сторожових башт, кожна заввишки в 27 метрів. В місті був розташований великий царський палац(Дан.4:26). Три будівлі всередині міста були найславетнішими у цілій Месопотамії. Першою був Зіккурат, 90м. заввишки, увінчаний храмом головного вавилонського бога Мардука. Другою будівлею був царський палац і його двір(Дан.4:26). Третє архітектурне творіння було відоме як Висячі сади Вавилону(або Семіраміди). Ці сади вважаються одним із семи чудес давнього світу. Вони займали площу в 120 квадратних метрів і були майже у 23 метри висотою. Це були тераси від низу до гори, вкриті тисячами дерев та рослин. Це був лише один приклад багатства та блиску величного царства. Вавилон був відомий не лише за свої ефектні споруди, він також був знаменитий своїми науками і мудрістю. Вавилоняни дуже пишалися збиранням давніх історій жителів Аккаду та збереженням їх. Вони публікували нові видання історій про Гільгамеша і додавали їх до вже написаних книг про створення світу та потоп. Вони робили значні просування в області математики. Вони використали число 60 як одиницю виміру, і ми досі звично слідуємо цьому, розділяючи наші години. Вони були висококваліфікованими астроно-мами, складали карти зоряного неба та руху планет, вивчали затемнення Сонця і Місяця. У медицині, вони виконували операції та вивчали анатомію людини. У природничих науках вони склали довгі переліки рослин, тварин та каміння, вміли очищувати золото і виготовляти певний вид скла. З цих досягнень стає зрозумілим, чому вавилоняни стали відомими за їхні знання. Фактично, з плином часу слово Халдей(інша назва для вавилонян) стало означати “мудрий чоловік” або “чарівник”. Ці знання, що їх вивчав Даниїл та його троє друзів, зробили їх Магами або ж “Мудрими Мужами”. Вони могли також ділитися із своїми вавилонськими вчителями тими особливими істинами, що їх вони принесли із собою з Ізраїля. Цілком можливо, що Даниїл залишив копії своїх власних писань, так само як і інших частин Старого Заповіту, у бібліотеках Вавилону. Це може бути поясненням того, як деякі Мудреці змогти впізнати у новій зорі знак народ-ження Спасителя більш як через 500 років по цьому.
Пророк Єзекіїль. Не всі вигнанці із Ізраїля були постійними мешканцями міста Вавилону. Дехто жив на широких рівнинах між річками Тигром та Євфратом. Інші жили вздовж ріки Кевар, що була каналом, який допомагав контролювати Євфрат у сезон дощів. Там оселилися деякі ізраїльтяни на старому пагорбі і побудували на ньому місто, що звалося Тел-Авів (Єзек.3:15). Одним із вигнанців, що жили в цьому районі, був Єзекіїль. Він був священиком у Єрусалимі до того, як його взято у вигнання під час однієї з перших депортацій. Бог прийшов до Єзекіїля у вигнанні і зробив його пророком для Свого народу у Вавилоні. Спочатку Єзекіїль пророкував остаточне знищення Єрусалиму, якщо народ не покається. Коли це нарешті сталося у 586-му році, Єзекіїль продовжував приносити Божі послання до людей, запевняючи їх у Божому звільненні із полону і обіцяючи, що буде збудований новий Єрусалим. Єзекіїль казав, що і Єрусалим, і Храм одного дня будуть відбудовані в землі Ізраїля. Він говорив також і про небесний Єрусалим, що чекає на всіх віруючих з приходом Месії. Зміни в житті та поклонінні. 70 років, проведених у вигнанні, внесли численні зміни у щоденне життя та в релігійне життя народу Божого. Бувши мешканцями чужої країни, юдеям було дуже нелегко практикувати усі обряди і традиції, що відрізняли їх від інших людей. Мало по малу вони пристосувалися до культури навколо них, як соціальної, так і релігійної. Однією із змін для Божих людей було те, що вони отримали нове ім'я. Так як вони прийшли із царства Юди, їх стали кликати юдеями. Але навіть більш важлива зміна відбулася у їхній мові. Протягом століть, навіть з часів Авраама, єврейська мова залишалася в основному незмінною. Однак, в період поділеного царства, народ Ізраїля зустрівся із переважаючою мовою народів, що жили навколо – арамейською. Цією мовою розмовляли початково арамеяни, що жили навколо міста Дамаска. З ростом їх чисельності, а особливо коли Дамаск став ключовим центром торгівлі на Близькому Сході, їхню мову преймало усе більше і більше людей. Арамейська скоро стала мовою не тільки торгівлі та комерціі, але також і мовою ведення державних справ. Вже у часи царя Єзекії(800р.до р.х.), багато єврейських службовців вели свої справи арамейською(2Цар.18:26). Під домінуванням Асирії та Вавилонії, арамейська стала загальною мовою для усіх народів навколо Ізраїля. Під час вигнання, юдеї жили і працювали серед чужих людей щодня, і тому також вивчали арамейську. Поступово вона стала щоденною мовою для багатьох юдеїв. І хоча єврейською все ще розмовляли у багатьох домівках, серед освічених людей та у релігійному служінні, арамейська стала більш загальною мовою. Кілька книг Старого Заповіту, половина Даниїла(2:4-7:28) і частини книги Ездри(4:8-6:18, 7:12-26), були написані арамейською. Із руйнуванням Храму, релігійне життя і поклоніння Ізраїля зазнало деяких змін також. Не взмозі виконувати ті ритуали, що були невід'ємною частиною їхнього життя, Божі люди розвинули нові засоби підтримки своєї віри. Молитва була особливо поширеною практикою серед юдейських вигнанців. Даниїл був не єдиним юдеєм, який регулярно молився протягом дня(Дан.6:1-14). Іншим засобом підтримки їхнього духовного життя, було читання і вивчення Святого Письма. Тепер це робилося часто під управлінням священика або пророка. Єзекіїль заохочував юдеїв збиратися там, де вони жили, щоб проводити богослужіння по суботах(Єзек.20:20) і ці зібрання пізніше стали відомими як синагоги(грецьке слово для “зібрання”). На служіннях у синагогах, коли читалося Святе Писання єврейською, давалися також пояснення арамейською, щоб допомогти людям краще зрозуміти значення того, що відбувалося. Ці зібрання разом у синагозі(що служила як місце для поклоніння, спілкування та релігійної освіти) були збережені як невід'ємна частина юдейського богослужебного життя навіть після того, як в Єрусалимі було відбудовано Храм. У Новозаповітні часи вже зводилися спеціальної конструкції будівлі синагог, де були сприятливі умови для поклоніння. Сьогодні богослужіння в синагозі є центром релігійного життя Юдеїв. 70 років у Вавилоні були часом для покаяння. Він також відзначений великими змінами у житті Божого народу. Живучи посеред чужого народу, вони зазнали змін в мові та культурі. Вони зустрілися з новими ідеями та релігійними поглядами, і вони не могли поклонятися Богові так, як завжди робили це в Храмі. Ці зміни, однак, не означали, що Ізраїль мав відкинути поклоніння правдивому Богу. Даниїл та Єзекіїль є прикладом триваючої вірності віруючих, що зустрілися із викликами у своєму поклонінні.

неділю, 5 серпня 2012 р.

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 17

Тема № 17 АСИРІЯ ТА ВАВИЛОН
Під час останнього уроку ми навчалися про те, що Асирія та Вавилон були двома найбільш могутніми державами у період Поділеного Царства. Ці два народи забрали людей та багатства двох царств після того, як зруйнували їхні столиці. На цьому занятті ми розглянемо ближче народи Асирії та Вавилона. Наприкінці уроку вам слід: 1)Сказати у які два періоди Вавилон був великою силою в світі. 2)Сказати, у який період Асирія була великою світовою силою. 3)Змалювати Асирійську армію та її “секретну зброю” 4)Пояснити, чим відрізнялася Асирійська політика депортації від Вавилонської. 5)Коротко описати самаритян, якою була їх релігія і як юдеї ставилися до них. На одному із попередніх занять ми казали, що шумери були великою цивілізацією у Месопотамії ще до Авраама. На цьому самому місці були розташовані пізніше Асирія та Вавилонія. Фактично, Вавилонія знаходилася у тій самій місцевості, що раніше звалася Шумер та Аккад. Асирія займала територію північніше навколо ріки Євфрату. Невдовзі після часів Авраама, Вавилон став столичним містом нової імперії. Цей період зазвичай називають “давнім Вавилонським періодом”. Він тривав приблизно із 1900 по 1600 рр.до Р.Х.. Життя та культура цього періоду були побудовані на підвалинах давнього Шумеру, але нова стабільність була досягнута завдяки правлінню знаменитого царя Хаммурапі. Хаммурапі узяв усю Вавилонію під своє правління, яке було добре зорганізоване. Він правив уміло і навіть склав кодекс законів для свого народу. Сьогодні Хаммурапі пам'ятають переважно завдяки цьому зводу законів – Кодексу Хаммурапі. Від 1600 по 1150 рр., народ, званий каситами, контролював більшість території Месопотамії. Касити прийшли із гір, що на північному сході від Вавилону. Вони перейняли більшу частину шумерської та вавилонської культури, тому життя продовжувало текти у звичному руслі. Тим часом Асирійці, що з'явилися навколо міста Ашшур, стали впливовою силою в світі біля 1350 р. і так залишалися до 600 року до Р.Х.. Хоча Вавилон на короткий час повернув собі силу тепер і пізніше (напр. 1150-1050), Асирія залишалася найгрізнішою нацією у Месопотамії. Із 1050 по 950 рр. однак, був загальний період слабкості як в Асирії, так і у Вавилонії. Ця слабкість дозволила Об'єднаному Царству Ізраїля розширитися і перетворитися на могутню імперію. Однак, коли розпочався період Поділеного Царства, сила Асирії знову зростала. Незабаром її армії вже контролювали більшість Месопотамії та великі частини Сирії. Навіть хоча Асирія мала найгрізнішу армію в той час, Ізраїльський цар Ахав об'єднався з іншим Палестинським правителем, щоб розбити асирійців. Ахав привів на битву 2000 колісниць, 10000 піхотинців, але Асирійський цар Салманасар ІІІ здобув перемогу(835р.). Юда та Ізраїль були змушені платити данину Асирії на протязі майже цілого наступного століття. Асирійський цар СаргонІІ, втративши терпець через бунтівників у Ізраїльському царстві, переміг їх спротив і депортував з нього багато народу(722р.). Але день суду над Асирією також мав прийти. Пророк Софонія передрік, що Бог “і на північ простягне Він руку свою, та й погубить Ашшура, і Ніневію учинить спустошенням, суходолом, мов ту пустелю”(Соф.2:13). І пророк Наум говорив про майбутнє Асирії так: “ Твої пастирі, царю асирійський, поснули, лежать вельможі твої, твій народ розпорошивсь по горах, - і немає кому позбирати його”(Наум.3:18). Приблизно століттям пізніше, в 612р., Ніневія, асирійська столиця, була зруйнована Вавилонянами. Нео-Вавилонська Імперія була тепер новою світовою силою. Її міць тривала з 625 по 539рр., коли Вавилон упав перед Перським військом Кира. Саме під час Нео-Вавилонського періоду цар НавуходоносорІІ напав та знищив Єрусалим, поклавши кінець Царству Юди і розпочавши період Вавилонського вигнання. Пророк Даниїл жив і трудився під час правління династії цих царів, а також царя Валтасара, який свідчив, що перст Божий писав на стіні його палацу (Дан.5:1). Він був останнім Вавилонським царем. Асирію мабуть найбільше пам'ятають за її знамениту армію. Асирійське військо було добре відоме в світі через застосування в ньому колісниць та завдяки жорстокості його вояків. До цього часу армії переважно складалися із одного типу воїнів. Деякі країни мали армії піхотинців, в інших воювали переважно кіннота та колісниці, дехто мав загони добре тренованих лучників із луками та стрілами. В деяких арміях вояки були озброєні шаблями та мечами, в той час як інші славилися вмінням застосовувати списи. Асирійці ж поєднали усі ці способи ведення війни. Попереду їхнього війська завжди йшла група розвідників чи шпигунів, які дізнавалися заздалегідь про те, що робив ворог. Саме військо мало добре навчені загони кінноти, лучників та піхотинців. У війську також були релігійні служителі та священики для того, щоб приносити необхідні жертви з метою перемоги, а також писарі, щоб відсилати та отримувати послання. Були також інженери для будівництва мостів та доріг при потребі, і навіть люди, чиїм обов'язком було носити велику кількість харчів та запасів для потреб війська. Окрім регулярної Асирійської армії були також великі загони підтримки, що їх набирали у асирійських провінціях. Таємною зброєю Асирійської армії були її машини(механізми) для облоги та ударні тарани. Машини для облоги ворожих міст ззовні були вкриті латами, щоб захистити від стріл та списів вояків, що управляли тими машинами всередині. Їх підкочували до слабкого місця у стіні ворожого міста і тоді брався за діло великий таран у передній частині машини, щоб пробити отвір в стіні. Башти для облоги дозволяли асирійським лучникам прибирати ворожих вояків зі стін міста. Якщо асирійці не досягали успіху в пробиванні міських мурів, вони просто брали місто у кільце, позбавляючи його їжі та води допоки супротивник не починав голодувати і зрештою змушений був підкоритися. Застосовуючи таку тактику, асирійці захопили Самарію а потім атакували Єрусалим. Цар Єзекія швидко побудував тунель під Єрусалимом, щоб підтримувати в місті постійну подачу води(2Хр.32:30). Асирія була надзвичайно жорстокою у ставленні до повстанців. Вони робили так, щоб залякувати інші народи, запобігаючи їх приєднанню до повстань. Однак часто асирійці були досить поблажливі до тих, кого вони завоювали. Вони не намагалися знищити усі інші народи навколо себе. Вони прагнули процвітання завойованого ними народу, щоб він міг сплачувати асирійцям данину. Але якщо народ повставав, вони приймали надзвичайно жорстокі міри для припинення спротиву, здираючи шкіру із живих бунтарів та насаджуючи їх на загострені палі. У випадку, коли повстання повторювалося, асирійці брали освічених людей, лідерів, ремісників та інших важливих людей із бунтівного міста чи народу та депортували їх на нові землі. Провідники народу були розселені дуже маленькими групами по різних містах і країнах, де вони змушені були б змішатися із місцевим населенням. Потім асирійці приводили інших бунтівників, або деколи навіть лояльних підданих, та дозволяли їм поселятися посеред тих, що залишилися. У такий спосіб бунтарі втрачали контакт одне з одним і ставали розпорошеними. Якщо таке ставалося, вони втрачали свою національну ідентичність і більше не могли разом будувати плани та боротися проти Асирії. Саме таку тактику застосували асирійці, коли нищили Самарію та усе північне царство Ізраїля. Коли асирійський цар захопив Самарію, він “… вигнав Ізраїля до Асирії і осадив їх у Халаху, і в Хаворі над річкою Гозан, і в містах Мідії” (2Цар17:6). Деякі сучасні вчителі Біблії заявляють, що 10 північних племен залишалися разом, блукаючи у вигнанні, а тому їх все ще можливо сьогодні знайти. Ізраїльтяни, котрих було забрано у вигнання, однак, були розпорошені серед інших народів Месопотамії. Через це не можуть бути знайдені ніякі “ 10 загублених племен Ізраїля”. Після депортації вершків Ізраїльського суспільства, Асирійці пригнали нових людей, щоб заселити землі північного царства. Ці чужинці прийшли із різних частин Асирійської імперії і дуже скоро через змішані шлюби розчинилися серед корінного населення, що залишалося тут. Через те, що ці люди змішаної раси змішали також свою релігію із Юдейською, вони більше не сприймалися як вірні Господу. Ці люди стали відомі як самаритяни і до них ставилися із ворожістю усі наступні покоління юдеїв. 2Цар.17:34 каже нам: “ Аж до цього дня вони роблять за колишнім правом, - вони не бояться Господа, і не роблять за уставами своїми та за правом своїм, ані за Законом, ані за заповіддю, як наказав був Господь синам Якова, якому дав ім'я Ізраїля”. Ненависть між самаритянами та юдеями була і в часи Нового Заповіту.
Як і асирійці перед ними, коли вавилоняни нарешті завоювали Юду біля 600р.до Р.Х., вони також депортували усіх освічених юдеїв, в той час як “… з бідноти краю начальник царської сторожі позоставив декого за винярів та за рільників” (2Цар25:12). Небагато хто залишилися, але як каже нам Біблія, багато землі залишалося незораною і “ по всі дні її спустошення святкувала вони суботи”(2Хр36:21). Ті, кого повиганяли з Юди, були розселені великими групами у Вавилоні. На відміну від асирійської політики, вони не були розпорошені серед інших народів для того, щоб втратити свою ідентичність як нація. Тому після 70-ти років вигнання, у Вавилоні можна було розпізнати великі групи юдеїв і багато з них повернулося землю обітованну під проводом Ездри і Неемії. Бог сказав народу Ізраїля через свого пророка Ісаю: “ Мій народе, мешканце Сіону, не бійсь асирійця!… Бо мало ще… і звернеться гнів Мій на знищення їх”(Іс.10:25-26). І навіть більш того, Бог запевнив Свій народ: “ І стане тоді Вавилон, краса царств, пишнота халдейської гордості, таким, як Бог зруйнував був Содом та Гомору”(Іс.13:19). Бог дозволив цим двом могутнім народам бути інструментами у Його руках, коли Він карав зло посеред Свого народу. І хоча Бог використовував їх, Він не схвалював їхньої жорстокості та гордині. Виконавши своє призначення, вони також були знищені через своє зло. Багато з того, що ми знаємо сьогодні про Асирію та Вавилон, прийшло до нас від археологів, тому що міста Ашшур, Ніневія та Вавилон були цілком зруйновані. Над ними також звершився суд Божий.

понеділок, 18 червня 2012 р.

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 16

Тема № 16 ПОДІЛЕНЕ ЦАРСТВО Процвітання та сила Ізраїля, що були під час Об'єднаного Царства, закінчилися дуже несподівано. Ізраїль був розділений на два окремих царства. Поділене Царство було періодом смутку і майже на протязі усього його існування, періодом слабкості. На цьому занятті ми дослідимо, що стало причиною поділу Ізраїля, проблем, яким протистояли обидва царства як зсередини, так і ззовні, а також кінцевого руйнування обох царств. Наприкінці уроку вам слід: 1) Назвати основну причину, через яку Ізраїль був розділений. 2) Назвати столиці кожного царства. 3) Назвати найбільш відомі місця битв у цей період. 4) Назвати дати та ворогів, які зруйнували кожне з цих царств. 5) Назвати 2 релігійних центри північного царства. Хоча Соломон був дуже мудрим царем, його царство почало розпадатися уже незадовго до його смерті. Він втратив повагу багатьох своїх вірних послідовників через те, що дозволив чужоземним дружинам будувати вівтарі та храми для їхніх богів. Території Едому і Дамаску також взбунтувалися проти правління Соломона і невдовзі мали повернути свою незалежність. Соломон був у великому боргу в царя Тиру. Окрім усього цього, Сам Бог був готовий покарати його за поклоніння фальшивим богам, яке Соломон дозволив в Ізраїлі. Бог послав пророка Ахійю, щоб пророкувати про те, що Бог залишить Соломоновому сину лише маленьку частину Об'єднаного Царства, а решту віддасть новому правителю – Єровоаму. Через пророка Ахійю Бог звістив Єровоамові: “… коли ти слухатимешся всього, що Я накажу тобі… то Я буду з тобою, і побудую тобі міцний дім, як Я збудував був Давидові…”(1Цар.11:38). Соломон намагався не допустити цього, наказавши своїм людям вбити Єровоама. Попереджений про наміри Соломона, Єровоам втік у Єгипет. Після Соломонової смерті, його син Рехав'ам став новим царем Ізраїля. Коли він відмовився полегшити великий тягар, покладений на людей примусовою працею та податками, люди на півночі проголосили своїм царем Єровоама. Рехав'ам обрав своєю столицею Єрусалим і правив територією племені Юди. Єровоам же правив 10-ма північними племенами зі своєї нової столиці Сихему. Біля 930 року до Р.Х. Ізраїль був поділений і вже ніколи більше не об'єднався знову. Хоча і рідні по крові, два народи стали лютими ворогами. На короткий час вони утворювали союз між собою проти більш могутніх ворогів, але потім завжди поверталися до їх попереднього стану ворожості. Нажаль, жодне з двох царств не слідувало за порадою Божою, даною Єровоаму через пророка Ахійю. Ні Юда, ні Ізраїль ніколи повністю не покидали свого поклоніння фальшивим богам. Тому не дивно, що жоден із народів ніколи не насолоджувався процвітанням і радістю, що були раніше. Царством Юди були названі 2 південних племені, що керувалися нащадками Давида. Не зважаючи на реформи, що траплялися час від часу, Юда завжди повертався до поклоніння фальшивим богам. Царство Ізраїля, вражене чумою ідолопоклонства, дуже швидко занепало на силі і зрештою було цілком зруйноване. Протягом ери Поділеного Царства Бог часто карав обидва народи за їхнє поклоніння фальшивим богам. Часто Він робив це через вторгнення їхніх ворогів. Було 4 основних вороги, що мали велику силу і загрожували Поділеному Царству у цей період: 1.) Єгипет, хоча і не такий могутній як в часи Авраама, був все ще головною загрозою, і часом був досить сильний, щоб робити спроби відновити своє панування на Близькому Сході. 2.) Дамаск в той час був центром могутньої держави Сирії. 3.) Ассирія була загалом наймогутнішою та найнебезпечнішою державою Середнього Сходу з 900 по 600 роки до Р.Х.. Це Ассирія остаточно зруйнувала північне царство Ізраїля. 4.) Вавилон був містом-державою всередині Ассирії протягом довшого часу у цей період. Однак із 625-го року до Р.Х. чергове зростання його величі поклало кінець Ассирійському контролю цієї території. Бог використав Вавилон для того, щоб покарати і зруйнувати Єрусалим та відправити багатьох людей з племені Юди у вигнання. В різні часи Бог використовував цих ворогів для того, щоб карати Ізраїля та Юду за їхнє невірство. Бог також за допомогою Филистимлян, Едомітян, Моавітян та Аммонитян навчав своїх неслухняних людей. Ці невеликі племена час від часу робили набіги як на Юду, так і на Ізраїля. Через їх ідолопоклонство та жорстокість, ці народи зрештою також були покарані і знищені Богом. Як ми зазначали раніше, столицею царства Юди на протязі його історії був Єрусалим. Через те, що плем'я Симеона було на той час розпорошене в Юді(виповнення пророцтва Якова Бут.49:6-7), південне царство фактично цілком складалося з одного племені – Юди. Південне царство намагалося розширитися в бік Східного берега нижче Мертвого моря, нападаючи на Едом. Єровоам, перший цар півночі, зробив своєю столицею Сихем. Так як місто було відомим політичним і релігійним центром в минулому(Іс.Нав.24:1), можливо Єровоам думав, що воно могло б служити замінником Єрусалиму краще ніж будь-яке інше місто. Потім столицю перенесли на короткий час до Фірци, а затім нарешті до Самарії, так як Самарія мала вигідне центральне та стратегічне пложення. Вона мала залишитися столицею північного Царства. Міста Дан та Бет-Ел (Вефіль) були також важливими релігійними центрами північного царства. Там Єровоам поставив двох золотих телят, щоб дати своєму народові місце для поклоніння, щоб вони не ходили до Єрусалиму(1Цар.12:28-33). Багато правдивих віруючих, однак перебралися до південного царства, щоб уникнути цього фальшивого поклоніння(2Хр.11:13-17). Одиним з найбільш стратегічно важливих міст у цей період було Мегіддо, на краю Ізреельської долини та на перехресті кількох головних доріг. Коли єгипетський фараон Шішак вирушив у похід проти Єровоама та Рехав'ама, то поставив собі за мету захопити Мегіддо. Ахазія, цар Юди, втік туди після того, як був поранений, знаючи, що знайде там безпечний притулок(2Цар.9:27), але він невдовзі там помер. У 773 році до Р.Х. ассирійці захопили Мегіддо та зробили там свою провінційну столицю для Галілейського регіону. Цар Юди Йосія вибрав Мегіддо як єдине місто, де він сподівався зупинити просування військ єгипетського фараона Нехо, але загинув у тій битві(2Цар23:29). Так багато важливих битв відбулося у цьому проході між горами, тож не дивно, що книга Об'явлення вживає термін Армагеддон(гора Мегіддо) як земну картину, що представляє останню битву Христа та Його Церкви проти Сатани та його війська(Об.16:16).

вівторок, 15 травня 2012 р.

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 15

Тема № 15 ТОРГОВІ ШЛЯХИ І ПОДАТКИ
На одному з минулих уроків ми навчалися про Об'єднане Царство, велику націю, яку Давид і Соломон збудували з Божою допомогою. Це був період найбільшої земної слави і сили Ізраїля. На протязі цього століття Ізраїль був лідером у політиці та економіці Близького Сходу. На цьому занятті ми будемо говорити про подорожування Ізраїлем, про торгові шляхи, що проходили через країну та про податки, що пов'язані із торгівлею. Наприкінці уроку вам слід: 1)Назвати і описати дві головних дороги з півночі на південь у давньому Ізраїлі. 2)Назвати 4 важливих предмета експорту давнього Ізраїля. 3)Описати збирачів податків та давні податки на предмети торгівлі. 4)Описати торговий караван та гостинний двір. На одному із занять ми казали, що коли Ізраїль завоював західний берег Землі обітован-ної, він не зміг завоювати більшість узбережжя Середземного моря. Як результат, Ізраїль ніколи не був значною мірою задіяний у подорожі Середземним морем. Однак, у часи Соломона Ізраїль контролював кілька портів у Червоному морі. Соломон діставав кораблі та моряків із Тиру у Фінікії, щоб провадити свою торгівлю через ці порти. Це вказує на те, що Ізраїль мав незначну кількість власних кораблів та моряків. Невеликі рибальські човни займалися виловом риби у Галілейському морі. Але в загальному, ми можемо дійти вис-новку, що подорожування в Ізраїлі відбувалося в основному на суходолі. Щоб швидко і безпечно пересуватися країною, люди потребують добрих доріг. Це було правдою в біблійні часи і це є правдою тепер. Вже в давні часи було кілька важливих доріг, які добре підтримувались в належному стані. Ці дороги не були покриті бетоном, асфальтом чи бодай гравієм. Часто вони були багатими на горби та вибоїни. Кращі з них мали доволі прості мости, що допомагали подорожнім переходити через болота, потоки та ріки в пору дощів. Деякі з них мали певну кількість криниць та будинків для відпочинку вздовж дороги, щоб забезпечити їжою і притулком мандрівників. Було кілька важливих шляхів, що вели з півночі на південь через землі Ізраїля у Біблійні часи. Найважливішою дорогою для торгових людей був шлях, що проходив через Филистимську рівнину, перетинав долину Ізреель біля Мегіддо, а потім продовжувався на північ через Галілею, доки не сягав міста Дамаску. Це був головний торговий маршрут між Месопотамією і Сирією на півночі, та Єгиптом на півдні. Південна частина цієї дороги називалася “дорогою землі филистимської” (Вих13:17). Її також звали “дорогою моря”, так як вона більшою своєю частиною пролягала близко до берега Середземного моря. Друга найбільш важлива дорога, що поєднувала Месопотамію та Єгипет, була по інший бік ріки Йордан. Цей шлях називали “царською дорогою”. Ця дорога починалася неподалік Червоного моря і проходила через території Едома, Моава, Гілеаду і Башану, закінчуючись в Дамаску. Майже весь час вона пролягала між заселеними районами та краєм пустині. Діти Ізраїля хотіли йти цією дорогою на своєму шляху до обіцяної землі, але Едомітяни та Моавітяни не дозволили їм так пройти. Ці дві дороги слугували як ключові проходи чи коридори між північчю та півднем. Більшість подорожуючих на великі відстані обирали один із цих шляхів для своєї мандрівки. Їх вибір визначався порою року, місцями, де вони бажали зупинитись та політичною ситуацією у різних країнах, через котрі пролягав їх шлях. Третя дорога з півночі на південь була прокладена вздовж т.зв. водорозділу, через високогір'я. Сихем, Єрусалим та Хеврон були кількома важливими містами вздовж цієї дороги. Ця дорога була особливо важливою для подорожування всередині країни Ізраїля. Цілком можливо, що саме цією дорогою Марія та Йосип подорожували до Віфлиєму. Хоча головні торгові маршрути пролягали в Ізраїлі з півночі на південь, було кілька шляхів, що тяглися зі сходу на захід. Вони поєднували східний берег та Йорданську долину із головними портами на Середземному узбережжі. Була т.зв. Дорога Ізреельської Долини, що починалася в Йорданській долині і через долину Ізреель пролягала вниз до середземноморського порту Акка. Була також дорога-коридор, що з'єднувала Єрихон та Єрусалим із портом Яффи(або Йоппії) на Середземному морі. Інший шлях набагато південніше, поєднував район Мертвого моря і Негеву із важливим середземноморським портом Гази. Торгівля. Задовго до часів Соломона, міжнародна торгівля відбувалася у давньому Близькому Сході. Майже кожна країна мала щось своє особливе, що вона єкспортувала до інших країн, близькіх і далеких. Єзекіїль змалював міжнародну торгову ситуацію у його дні наступним чином: “ Таршіш був для тебе купцем через многоту багатства усякого; сріблом, залізом, циною й оливом платили вони за крам твій. Яван, Тувал та Мешех – це купці твої, - людську душу та мідяні речі давали вони за замінний крам твій. З дому Тограми давали коні, і верхівців, і мулів за крам твій. Синове Дедану – твої покупці; численні острови – торгували з тобою, - рогами слонової кости й гебановим деревом звертали данину твою. Арам – твій купець через многість виробів твоїх; рубин, пурпуру, і квітчасту тканину, і віссон, і коралі та дорогоцінний камінь давали тобі за крам твій. Юда й Ізраїлів Край – це купці твої; пшеницю з Мінніту, солодощі, і мед, і оливу й бальзам давали вони за замінний крам твій. Дамаск – купець через многість виробів твоїх, через многість багатства усякого, вином із Хелбону та білою вовною. Ведан та Яван із Уззалу давали тобі за крам залізо оброблене, бальзам та очерет, - було це замінним крамом твоїм. Дедан – твій купець килимками до сідел при їждженні. Арабія та всі кедарські князі – покупці це твоєї руки; ягнятами, і баранами, і козлами, - ними торгівля твоя. Купці Шеви й Рами – покупці це твої, - коштовним бальзамом, і дорогим усіляким камінням та злотом давали вони за товар твій. Харан, і Ханне, і Еден, купці Шеви, Ашшур та Кілмад – це твої покупці. Це твої покупці коштовним убранням; покривалами блакитними, і квітчастими, і багатокольоровими тканими виробами, міцними шнурами пов'язаними за крам твій. Кораблі із Таршішу – твої каравани, для краму твого замінного, - і став ти багатим, і став дуже славним у серці морів”(Єзек.27:12-25). Цей уривок показує, наскільки розвинутою була міжнародна торгівля біля 600-го року до Р.Х. Єзекіїль стверджує, що усім цим добром торгували із фінікійцями Тиру. Багато із такого товару могло проходити і через Ізраїль. Вже в часи Соломона Ізраїль став важливою експортуючою нацією. Окрім експорту пшениці та оливи, Соломон очевидно експортував велику кількість міді з копалень у районі Сінаю. Це була очевидно та мідь, яку посилали від Червоного моря до Арабії та Африки, де за неї виторговували золото(1Цар9:28), а також “срібло, і слонову кість, і мавп, і пав”(1Цар.10:22). Соломон також імпортував колесниці та коней для свого війська з Єгипту, в той самий час експортуючи певну кількість коней у Сирію та Малу Азію (1Цар.10:28-29). Завжди, коли товари переміщалися територією Ізраїля до місця продажу, вони обкладалися митом. Це мито було дуже важливим для економіки таких країн як Ізраїль. Соломон щороку отримував дуже багато грошей, однак, він сильно потребував і тих, “що приходили від купців та торгівлі ходячих”(1Цар.10:15). Зазвичай, мито мало бути сплачене на кордоні, коли товари ввозили до країни. Можливо саме це була та робота, якою займався Закхей у прикордонному місті Єрихоні у часи Нового Заповіту(Лк.19:2). Левій, краще відомий як учень Матвій, здається міг збирати податки вздовж невеликої дороги всередині країни(Лк.5:27). Навіть переміщення товарів не невеликі відстані деколи вимагало сплати мита чи податку. З обох цих оповідань стає зрозумілим, що збирачі податків часто правили надмірну ціну з людей і через це здобули погану репутацію. Як правило, від них вимагали зібрати певну кількість податків для уряду щороку з кожного регіону, за який вони відповідали. Якщо вони збирали більше, їм дозволялося надлишок залишати собі. Тому великою спокусою для них було вимагати завищені податки, щоб покласти до власної кишені якомога більше грошей. В часи Нового Заповіту митників ненавиділи також і євреї, бо вони збирали податки для Римського уряду. Дивлячись на них як на обманщиків та зрадників, їх вважали відлученими від єврейської громади та життя народу Ізраїльського(Мт.18:17). Подорожувати в давні часи майже завжди було справою небезпечною, як показує це притча про доброго Самарянина(Лк.10:30). Це особливо було правдою для багатих подорожніх чи купців з цінними товарами. Як результат, люди часто подорожували великими групами. Ці групи називалися караванами. Важливі особи завжди подорожували у великих караванах, як зробила це цариця Шеви, коли відвідала з візитом Соломона (1Цар.10:2). Караван, як правило, рухався вздовж головних доріг, зупиняючись на нічліг у гостиницях. Такі постоялі двори могли бути вже у часи Йосипа(Бут.42:27). Вони слугували для того, щоб надати притулок мандрівникам та їхній худобі, а також запропонувати їжу та воду. Такі гостинні двори були досить примітивними за нашими стандартами, але вони надавали кожному дах над головою та місце на підлозі для спання. Вони часто були обнесені стінами, щоб захистити мандрівників, їх худобу та власність від грабіжників та диких тварин. До такої простої гостиниці добрий самаритянин привіз пораненого єврея (Лк.10:34). У стародавні часи ізмаїльтяни(мідіяніти) були найвідомішими купцями, що ходили в далекі походи(Бут.37:28). Також Аммонитяни були добре відомими мандрівниками. Для перевезення товарів використовували верблюдів та ослів, а деколи вони везли також і мандрівників. Часом також використовували вози(Бут.45:21)
, але зазвичай їх було дуже важко тягнути у довгу подорож з поганими дорогами. Міжнародна торгівля процвітала у Біблійні часи. Ця торгівля заохочувала до будівництва добрих доріг. Податки, що спла-чувалися за товари, допомагали економіці Ізраїля та інших країн.

четвер, 15 березня 2012 р.

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 14



Тема № 14

ЄРУСАЛИМ СТАРОГО ЗАПОВІТУ

Як ми зазначили раніше, у часи Об'єднаного Царства Єрусалим став столицею Ізраїля. Славне місто Єрусалим стало також символом або ж картиною, яку багато письменників Старого Заповіту використовували, щоб змалювати славу небес. На цьому занятті ми навчимося трохи більше про історію та географію старозавітного Єрусалиму. На завершення уроку вам слід:

1)Назвати 5 імен, що вживаються у Старому Заповіті для міста Єрусалиму.
2)Описати важливі географічні риси Єрусалиму, намалювавши просту карту.
3)Описати місто в часи Давида і Соломона.
4)Коротко розповісти, як у давні часи використовувалися дві головні долини міста.
5)Пояснити, що таке “Тунель Єзекії”

Єрусалим до Об'єднаного Царства.
За 1000 років до Давида вже існувало місто, розташоване на місці Єрусалиму. У дні Авраама місто називалося просто Салим (Бут.14:18). Мелхиседек був царем Салиму в часи Авраама. Записи, знайдені у стародавньому місті Ебла, також згадують про існування міста вже у той час. Документи з Єгипту згадують про місто в районі Єрусалиму десь біля 1900 року до Р.Х. За Божим наказом Авраам пішов у район міста Єрусалиму принести в жертву Ісака на горі Морія(Бут.22:2).

З Біблії ми небагато знаємо про Єрусалим аж до часу після Виходу з Єгипту. У часи Ісуса Навина царем в Єрусалимі був Адоні-Цедек, переможений разом з іншими ворогами Ізраїля в день битви, коли Господь зупинив Сонце(Іс.Нав.10:1). Місто було розташоване біля південного кордону території коліна Веніаминового, прямо на північ від Юди. В той час місто було заселене плем'ям людей, що називалися євусеяни, і яких ізраїльтяни не змогли вигнати(Іс.Нав.15:63; Суд.1:21). В ті часи місто було відоме під назвою Євус, за ім'ям його мешканців євусеян.

Єрусалим під Давидом.
Єрусалим був добре укріпленим містом на пагорбі, з двома глибокими долинами по обидва боки. Його центральне розташування та його укріплена позиція робили місто ідеальним для Давидової столиці. Однак євусеяни все ще жили там і тому Давид та його люди змушені були захопити місто(2Сам.5:6-10; 1Хр.11:4-9). Єрусалим тепер став називатися містом Давида. Тут Давид заснував свою нову столицю. Він почав із будівництва терас на схилах та зведення міських мурів. Він також перебудував і укріпив інші частини міста. За часів Давида Єрусалим здається покривав лише один пагорб, що звався Офел чи Сіон, а тому ці імена могли вживатися для цілого міста.

Давид думав зробити це місто постійною столицею Ізраїля, а тому робив усе можливе, щоб воно було центром життя ізраїльтян. Він переніс туди Ковчега Завіту, щоб Єрусалим став центром релігійного життя та поклоніння Богу(1Хр.15). Так як Бог не дозволив йому побудувати Храм, Давид розмістив Ковчег у спеціально зробленому для цього наметі і наказав, щоб усі звичні жертвоприношення провадилися там(1Хр.16:1-6). Давид збудував також царський палац(2Сам.11:2), але Соломон згодом замінив його на значно більший. Саме у ньому Давид помер і там його поховали. Однак, через те, що Давид народився і виріс у Віфлеємі, Біблія посилається на Віфлеєм як на “місто Давида”(Лк.2:11).

Єрусалим під Соломоном.
Під час заразної хвороби, яку послав Господь як кару за самовільно проведений Давидом перепис своїх загонів, пророк Ґад сказав Давидові, що той повинен збудувати жертівника “на току євусеянина Аравни”(2Сам.24:18). Тік був розташований на горі Морійя, прямо на північ від центральної частини Єрусалиму. Саме на тому місці Соломон мав збудувати Храм Божий(2Хр.3:1).

Давид вже розпочав планувати і збирати матеріали, потрібні для будівництва (1Хр.28-29). Але Соломону все ще знадобилося 7 років, щоб завершити побудову Храму. Подібний основою свого проекту до Скинії Зборів, Храм був розділений на дві частини. Святеє Святих мало форму куба із стороною в 10 м. Святе місце мало у довжину 20 і у ширину 10 метрів. Сам же Храм був прямокутної форми 30м.у довжину, 10м. в ширину та 15м. у висоту. В передній частині був невеликий притвор 10м. шириною і 5м. довжиною. Перед ним чи при вході до нього стояли два мідяних стовпи по 9 метрів заввишки кожен. Правий назвали Яхін(пер.”він зміцнить”), а лівий Боаз(пер.”в силі”)(2Хр.3:17). Допоміжні приміщення знаходилися вздовж бокових стін Храму, і срібло, золото та деревина кедра Ливанського були основними матеріалами, що використовувалися при його побудові. Внутрішнє начиння Храму було подібним до того, що у Скинії Зборів, але тепер багатше оздоблене. Навколо Храму було огорожене подвір'я для священиків, а поза ним зовнішній двір для народу. Храм був освячений під час праздника Кучок на 11-й рік царювання Соломона(960р.).

На додаток до Храму, Соломон збудував свій власний палац, для чого знадобилося 13 років(1Цар.7:1). Палац було названо домом Ливанського Лісу(1Цар.7:2). Це була трьох поверхова будівля із Ливанського кедра, по 15 кімнат на кожному поверсі, в 50м. довжиною, 25м. шириною і 15м. у висоту. В палаці були тронова і судова зали, обшиті від підлоги до стелі кедровим деревом. У судовій залі Соломон вирішував судові справи (1Цар7:7). Збудував Соломон також і інші будинки для себе та великого числа своїх дружин. Очевидно, побудовані вони були на горі Морійя, неподалік від Храму.

Єрусалим після Соломона.

У період поділеного Царства місто Єрусалим продовжувало рости. З'явився новий район, що звався Новим Містом(2Цар22:14; Соф1:10). Був збудований також водогін, щоб поєднати джерело Гіхон, що зі східного боку, із горішнім ставом (Іс.7:3). Коли цар Єзекія готувався до асирійської облоги Єрусалиму, він проклав тунель з низинної частини міста через скелю, щоб привести воду із джерела Гіхон, яке було за міськими мурами, до купальні Сілоам на території міста(2Цар20:20; 2Хр32:30). Соломон дозволив будувати поганські храми і приносити в них жертви по сусідству із Єрусалимом, а особливо у долині Гіннома. Інші царі також нажаль послідували за його поганим прикладом.

Карта показує нам місцевість навколо Єрусалиму так як вона можливо виглядала у часи Старого Заповіту. Відмітьте, що місто було побудоване посеред трьох долин: Гінному, Кедрону та Тіропеонської(що пролягала посеред самого міста). Долина Гінном пролягала вздовж південної околиці міста. Це було тим місцем, де язичники приносили своїх дітей в жертву своєму богові Молоху(2Цар23:10; 2Хр.33:6). З того часу за долиною Гінном залишалася погана слава. Багато мешканців Єрусалиму використовували її як міське звалище, зносячи туди своє сміття. Через те, що сміття постійно зпалювали і неприємного запаху дим завжди піднімався із тієї долини, назва Гінном трансформувалася у Геєнну, і вживалася для того, щоб посилатися на пекло, місце вічних мук, де вогонь і дим не перестають.

Іншою великою долиною просто на схід від Єрусалиму була долина Кедрон. Там був невеликий потік, що перетікав по ній. У часи релігійних реформ поганські ідоли спалювали та кидали їхній попіл в долину Кедрон та у потік(1Цар.15:13; 2Цар23:12).

Найменьшою серед трьох долин була Тіропеонська долина. Вона не згадується в Біблії і пролягає на захід від Храму та міста, що на горі Сіон.

Зверніть увагу також і на головні пагорби. Давні фортеці Евусеян були побудовані на горі Сіон. Соломон долучив до міста пагорб, що звався Морійя, де він збудував Храм. Пізніше гора Морійя стала відома просто як храмова гора. На схід від міста за долиною Кедрон була Оливна гора.

вівторок, 21 лютого 2012 р.

Мій син чемпіон України з Панкратіону!!


На мою думку, в людини все повинно бути в гармонії, як духовне зростання - у вивченні Святого Письма та перебування в Таїнствах, так і тілесне зростання - у фізичних тренуваннях. Бо якщо ти срізь будеш проголошувати про любов до ближнього, але у "Потрібний час" не зможеш його захистити чи врятувати, або захистити свою родину, країну від ворога та в іншому, то твое проголошення буде пустим звуком.
Господь, як ми всі знаемо, працює через засоби - Він наділяє віруючих людей різними талантами аби наша любов не була лише на словах. Один може фізично захистити свого ближнього, маючи досвід у тренуваннях, інший юридично, третій фінансово-економічно і так далі - це все прояви Божого піклування про нас і надання нам можливости мати певні успіхи у своїх практиках. А вже як наслідок вдячності Богу за те що маємо ми спроможні допомагати своїм ближнім у "Необхідний час".

Як наслідок постійних фізичних тренувань і Божого благословення, в ці вихидні, мій син Максим завоював титул чемпіона України з Панкратіону. І хоча для христианина фізична підготовка не є самою головною і такою вагомою як духовна але, як я наголошував вище, вона може бути певним покликанням від Господа на допомогу своїм ближнім.

Панкратіон — відроджений давній олімпійський вид єдиноборства. Слово «панкратіон» (грец. pan «усе»; грец. kratos «сила, міць») походить від назви бойового мистецтва, уперше включеного до програми Олімпійських ігор Давньої Греції в 648 році до нашої ери. Панкратіон, що є синтезом боротьби і кулачного бою, має давні історичні корені. Двобій, що прийшов до нас із глибини століть, із програми давніх Олімпійських Ігор, панкратіон переживає нині другу молодість. Відроджуваний вид боротьби безпечніший свого давнього попередника. Двобої в ньому проводяться з використанням легких, зручних і надійних захисних пристосувань, у значній мірі понижуючих травматизм. При цьому суть боротьби залишається незмінною. Атлетам дозволяється застосовувати практично весь арсенал технічних дій боротьби вільної, греко-римської, самбо, дзюдо, східних єдиноборств, боксу і кікбоксингу.

вівторок, 14 лютого 2012 р.

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 13

Царь Давид
Царь Саул
Царь Соломон


Тема № 13

ОБ'ЄДНАНЕ ЦАРСТВО ІЗРАЇЛЯ.

Період Суддів тривав біля 300 років. Це був час боротьби і труднощів для дітей Ізраїля. Кінець цієї пори був дуже сумним, бо Ізраїль повністю втратив його духовні і моральні орієнтири. Накінець, вони стали вимагати, щоб Бог дав їм царя, щоб і вони стали подібними до інших народів навколо них. Початково, царі привели Ізраїль до його найбільшої слави разом із прекрасною порою миру і процвітання. Цей період називається Об'єднаним Царством. На протязі цього століття(1050-950) правили лише троє царів, але цей час пам'ятають як Золотий Вік Ізраїля. На завершення цього заняття вам слід:

1)Назвати двох лідерів перехідного періоду між часом Суддів і Об'єднаним Царством.
2)Розповісти про переміщення Ковчега Завіту до його принесення у Єрусалим.
3)Знати імена трьох перших царів Ізраїля, з якого племені та міста вони походили, та як довго кожен із них царював.
4)Назвати дати Об'єднаного Царства і визначити розширення його кордонів у час найбільших завоювань.

Ілій, Самуїл та Ковчег Завіту.
Одразу по тому як Ізраїль увійшов у Землю Обітованну, Ісус Навин помістив Божу Скинію заповіту у місто Шіло, яке стало центрально розташованим місцем поклоніння Богові(Іс.Нав.18:1). У період Суддів, в ті роки, коли не було ніякого судді, люди зверталися до первосвященика за керівництвом. Первосвященик Ілій провадив Ізраїля протягом 40 років, але він був слабким лідером. Він не спромігся дисциплінувати своїх двох негідних синів, що також служили священиками. Це призвело як до військової катастрофи, так і до втрати впевненості людей в лідерах, які керували Ізраїлем. Історія перехідного періоду від Суддів до Об'єднаного Царства розповідається у подіях, що відбувалися навколо падіння Ілія та діяльності Самуїла, останнього із Суддів Ізраїля.

Господь вибрав Самуїла, молодого хлопця, що прислуговував у храмі під опікою Ілія, щоб він став наступним важливим лідером у Ізраїлі. Самуїл був готовий слухатися Бога та виконувати Його волю. Замість того, щоб судити Ізраїля, перебуваючи у якомусь одному місті, він подорожував, обходячи по колу землі Ізраїля, щоб краще служити людям (1Сам.7:15-16). Із свого дому у Рамі “…ходив він рік-річно, і обходив Бет-Ел, і Гілгал, і Міцпу, і судив Ізраїля по всіх тих місцях”. Слідуючи Божим вказівкам(1Сам.8), Самуїл спочатку застеріг Божих людей про майбутні наслідки їхнього прохання, а потім прийняв їх вимоги і помазав Саула, як першого царя Ізраїля. Самуїл також помазав і другого Ізраїльського царя Давида, коли Саул виявив свій непослух до Господа і був негідний правити далі.

Перед тим, як євреї отримали царя, Скинія заповіту та Ковчег Завіту були центром релігійного життя народу Ізраїльського. Розташований у Шіло, Ковчег Завіту набув особливого значення для Божого народу. Він перетворився на об'єкт забобонів і багато людей вірили, що Ковчег має надприродну силу. Через це ізраїльтяни брали Ковчег із собою на битви, думаючи, що це принесе їм перемогу. Але Господь дозволив, щоб Ковчег захопили филистимляни у битві біля міста Афек. Звістка про цю трагедію спричинила смерть Ілія.

Але филистимляни також зазнавали страждань через захоплення Ковчега. Замість того, щоб дати їм силу проти ізраїльтян, як вони того сподівалися, страшна хвороба нищила мешканців того міста, куди Ковчег приносили. Розчаровані проблемами, з якими стикнулися, і боячись майбутніх катастроф, филистимляни нарешті відіслали Ковчег назад до Ізраїля. Він прибув спочатку до Бет-Шемешу, де п'ятдесят тисяч і сімдесят чоловік(англ.переклад каже тільки про 70) загинули через те, що вони посміли заглядати в Ковчег. Після цього його відіслали у Кір'ят-Єарім, де він і залишався протягом 20 років, допоки Давид не переніс його на постійно до своєї нової столиці – Єрусалиму.

Саул
Коли народ наполягав на бажанні мати царя, Бог сказав Самуїлу помазати на царювання Саула із племені Веніямина з міста Гів'ї. Спочатку Саул поєднував царювання із роботою на своїй землі. В нього було щире бажання служити потребам свого народу (1Сам.9-11). Але після того як Саул розгромив аммонитян, що атакували гілеадське місто Явеш, він покинув землю і цілком віддався царюванню на подальших 42 роки свого правління. Протягом цього часу Ізраїль намагався вигнати филистимлян із своєї території. Саулові допомагав його син Йонатан(1Сам.14). Молодий Давид також воював для Саула. Коли люди почали вихваляти Давидову відвагу, Саул став заздрісним і почав ненавидіти і переслідувати Давида.

З плином часу Саул став усе частіше виявляти непокору до Бога. Він сам провів обряд жертвоприношення у Гілгалі, замість того, щоб дочекатися Самуїла (1Сам.13). Він не виконав Божого наказу винищити усіх чоловіків та власність Амаликитян після того, як переміг їх(1Сам.15). Коли священики міста Нова допомогли Давиду їжею, Саул повбивав їх усіх(1Сам.22). Через цю жорстокість та непокору, Господь забрав царювання від Саула та його родини. Під час битви із филистимлянами, на горі Гілбоа, Саул та його троє синів загинули. Їхні тіла було обезголовлено і прибито на мурі міста Бет-Шану. Мешканці гілеадського Явешу, пам'ятаючи, як одного разу Саул врятував їхнє місто, таємно забрали їх тіла та спаливши, поховали кості у Явешу. Таким кривавим і ганебним був кінець першого царя Ізраїля.

Давид
Цар Давид був найбільш відомим і найлюбимішим з усіх царів Ізраїля. Під його правлінням Ізраїль насолоджувався своїм найбільшим періодом поширення та скуштував своєї найбільшої слави. Хоч Давид і був великим воїном, найтривалішим його заняттям було написання майже 100 псалмів.

Давид був пастухом овець з коліна Юди, із міста Віфлеєма, наймолодшим із восьми Ессеєвих синів. Ще у хлопчачому віці Давид був помазаний Самуїлом, як наступний після Саула цар Ізраїля. Але протягом багатьох років він був задоволений служінням під Сауловою владою, допоки Господь не визначить, що його час настав. Музичні здібності Давида вперше привернули до нього увагу Саула і він був призначений Сауловим зброєносцем. Давид на ціле життя подружився із Сауловим сином Йонатаном, і навіть одружився на одній із Саулових дочок Мелхолі. Боже благословіння явилося також в тім, що Давид убив велетня Голіафа своєю вівчарською пращею(1Сам.17:38-47). Це була та перемога, яка вперше збудила Саулову ненависть і заздрість до Давида.

Протягом наступних років Давид провів більшість свого часу як втікач, рятуючись від заздрісного Саула. Спочатку він утік до Самуїла в Раму. Потім, переслідуваний Сауловим військом, він сховався в Неві(місто неподалік Єрусалиму), де священики забезпечували його їжою. Зрештою, Давид був змушений покинути країну і знайти притулок серед филистимлян. Згодом він зібрав невелике військо в 400 вояків, що залишалися вірними йому протягом багатьох років. Полишивши филистимську землю, Давид пішов на південь до Хеврону, ховаючись у навколишніх пустелях, а також відпочиваючи певний час у печерах пустині Ен-Геді неподалік берега Мертвого моря. У кількох випадках Давид мав нагоду вбити царя Саула, але кожного разу відмовлявся це зробити. Давид залишив Господеві покарати його ворога Саула і дати трон Давидові.

Після загибелі Саула та Йонатана, син Саула Іш-Бошет був проголошений царем над північною частиною Ізраїля. 7,5 років Давид правив із Хеврону лише над значно меньшою частиною південної території Юди. Лише після того як Іш-Бошета було вбито, Давид став царем цілого Ізраїля, як і обіцяв Господь. Першою його дією як царя усього Ізраїля, був похід на північ та оволодіння укріпленим містом Єрусалимом, яке він потім зробив своєю столицею.

Єрусалим поступово перетворився на центральне місто могутнього царства. З Божим благословінням та провідництвом, Давид розширив своє царство багатокротно щодо його первісних розмірів. Від Червоного моря на Сінайському півострові та кордонів Єгипту, до великої ріки Єфрат на півночі. Ізраїль ніколи більше не контролював такої великої території. Майже ціле своє життя Давид провів у битвах із ворогами Ізраїля, і це був він, хто нарешті поклав край владі филистимлян. Через те, що він був чоловіком війни, йому не було дозволено побудувати для Господа храм в Єрусалимі. Це завдання випало Давидовому сину Соломону, великому чоловікові миру, який оголосив наступну славну еру Об'єднаного Царства.

Біблія кличе Давида мужем “за серцем Господнім”(1Сам.13:14), тобто чоловіком, у центрі чийого серця завжди є Господь та Його воля, і якого сам Господь дуже полюбив. Давид був милосердним до своїх ворогів, повний подяки і хвали Богові, з почуттям любові до Бога та до своїх приятелів. Тим не меньш, Давид також був грішником і вчинений ним гріх перелюбу із Вірсавією(2Сам.11), а також його гордовитий наказ про перепис Ізраїля, показують це цілком ясно(2Сам.24). Він пережив сильні муки розбитого серця через зло та повстання проти нього власного сина Авесалома. Давид змушений був втекти до Маханаїму із своїми послідовниками, аж доки Авесалом не був убитий(2Сам.15-18). Після 40 років правління(7 в Юді та 33 цілим Ізраїлем) Давид помер у віці 70 років і був похований у своєму улюбленому місті Єрусалимі.

Соломон.
Якщо Давид був чоловіком серця та чоловіком війни, його син Соломон був чоловіком розуму та чоловіком миру. Він був сином Давида і Вірсавії. Коли Давид лежав при смерті, то почув, що його найстарший син Адонія проголошував себе самого царем. Але Давид наполіг на тому, що його наступником має бути Соломон.

На початку його царювання, Бог запропонував Соломонові просити для себе чого він найбільше бажає отримати від Бога в дар. Соломон попросив мудрості, щоб добре правити народом Божим. Господь задовільнив його прохання і Соломон і до цього дня відомий як наймудріший чоловік, який коли-небуть жив на землі. Люди приходили із далеких країв(як цариця Шеви, що прибула зо східної Арабії, 1Цар.10) щоб послухати його та з ним поговорити. Соломонова мудрість дозволила йому так впорядкувати країну, що це було на користь людям Ізраїля. Він збудував фортеці у Хацорі, Мегіддо та Гезері, щоб захищати кордони краю. Він управляв корабельним флотом на Червоному морі(єдиний цар Ізраїля, який робив це успішно), привозячи багато усякого добра із віддалених земель. Він управляв також рудниками та мідними копалинами у Синайській пустелі, які також збільшували багатства Ізраїля. Під час Соломонового правління Ізраїль досягнув найвищої точки своєї сили та слави. І через побудову величного палацу, розкішного, блискучого Храму для Господа, а також міцних міських мурів, столичне місто Єрусалим стало важливим світовим центром.

Але хоча Соломон був наділений великою мудрістю, він також виявився не достатньо мудрим, щоб уникнути трьох помилок, що проти них застерігали Мойсей та Ісус Навин – укладання угод із чужоземними народами, шлюби із язичниками та встановлення капищ для іноземних ідолів. Соломон мав царський гарем, де було 700 дружин і 300 наложниць. Багато із них були чужоземними жінками, з якими одружився Соломон заради зміцнення альянсів із іншими царськими родинами. Щоб догодити своїм численним дружинам, Соломон дозволяв їм будувати храми для їхніх поганських богів на пагорбах наколо Єрусалиму. Як результат, мудрий цар сам був деколи втягнутий і ідолопоклоство та служіння цим фальшивим богам.

Соломон, як і його батько, правив 40 років і Господь дозволив йому померти ще коли його імперія була на вершині свого розвитку. Він також був автором кількох книг Біблії. Він залишив по собі багато із своєї даної Богом мудрості у трьох книгах Старого Заповіту: Притчах, Пісні Пісень та Еклезіасті. Після смерті Соломона послідувало не тільки згасання слави Об'єднаного Царства, але також і період фізичного та морального занепаду всередині Ізраїльської нації.

четвер, 2 лютого 2012 р.

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 12



Тема № 12

ЧАС СУДДІВ


Після завоювання Землі обітованної, Ісус Навин продовжував правити народом Ізраїля аж до дня своєї смерті. Після цього на протязі більш як 300 років Ізраїлем правив цілий ряд суддів. Ми навчатимемося про цих людей і під кінець заняття вам слід:

1)Коротко опишіть зразок подій, що періодично повторювалися в часи Суддів.
2)Визначіть період часу і кількість суддів.
3)Опишіть зброю Шамгара, Гедеона і Самсона.
4)Опишіть де і проти кого Егуд, Барак, Гедеон і Самсон проводили свої битви.
5)Визначте місце знаходження 5-ти головних міст Филистимлян

Час Суддів
Період Суддів пам'ятний для нас як пора великих проблем для Ізраїля. Вторгнення їхніх ворогів, занепад релігійних та моральних цінностей, погані врожаї та підкорення деякими іншими народами, що жили навколо,- усе це мало місце у період Суддів. Чому це трапилося з Ізраїлем?

“І також усе це покоління було прилучене до батьків своїх, а по них настало інше покоління, що не знало Господа, а також тих діл, які чинив Він Ізраїлеві. І Ізраїлеві сини чинили зло в Господніх очах, і служили Ваалам. І вони покинули Господа, Бога батьків своїх, що вивів їх із єгипетського краю, та й пішли за іншими богами, за богами тих народів, що були в їхніх околицях, і вклонялися їм, і гнівили Господа. І покинули вони Господа, та й служили Ваалові та Астартам. І запалав Господній гнів на Ізраїля, і Він дав їх у руку грабіжників, - і вони їх грабували. І Він передав їх у руку навколишніх їхніх ворогів, і вони не могли вже встояти перед своїми ворогами. У всьому, де вони ходили, Господня рука була проти них на зло, як говорив був Господь, і як заприсягнув їм Господь. І він дуже їх тиснув”(Суд.2:10-15)
.

Через таку ситуацію Господь посилав людей, яких звали суддями. Але судді, однак, не змогли повністю виправити ситуацію.

“І поставив Господь суддів, і вони рятували їх від руки їхніх грабіжників. Та вони не слухалися також своїх суддів, бо блудили за іншими богами, і вклонялися їм. Вони скоро відхилялися з тієї дороги, якою йшли їхні батьки, щоб слухатися Господніх наказів. Вони так не робили! А коли Господь ставив їм суддів, то Господь був із суддею, і рятував їх із руки їхніх ворогів по всі дні того судді, бо Господь жалував їх через їхній стогін через тих, що їх переслідували та гнобили їх. І бувало, як умирав той суддя, вони знову псувалися більше від своїх батьків, щоб іти за іншими богами, щоб їм служити та щоб їм вклонятися, і вони не кидали чинів своїх та своєї неслухняної дороги”(Суд.2:16-19).

Так повторювалося знову і знову на протязі періоду Суддів. Ізраїль поклонявся фальшивим богам, Господь посилав ворогів, щоб покарати їх, вони розкаювалися, Бог посилав їм суддю, щоб їх спасати, а після цього дуже скоро вони починали знову поклонятися фальшивим богам. Кожного разу, як коло подій повторювалося, Ізраїль впадав у глибоке ідолопоклонство. Навіть моральна сила суддів часом зазнавала падіння.
Дванадцять суддів.
Період суддів почався після 1400-го року до Р.Х. і тривав приблизно до 1050-го року до Р.Х. На протязі цього часу було щонайменьше 12 різних суддів, згаданих в книзі Суддів. Часом нам дано знати трохи більше ніж просто їх імена. Про деяких нам дано довші історії про їхню працю задля спасіння Ізраїля. Коли ми будемо навчатися про суддів, то слідкуватимемо по карті, де судді жили і де знаходилися їхні вороги. Нижче перераховаі 12 суддів, а найбільш важливі міста, згадані в книзі Суддів, показані на карті. Відмітьте, що окрім цих нижче згаданих, ще четверо суддів (Ілій, Самуїл, Йоіл, Авійя) згадуються у 1Сам.1-8.

1)Отніїл був першим суддею, згаданим у Біблії. Після восьми років утисків з боку Кушан-Ріш'атаїма, царя Араму(далека північ Палестини), Бог послав Отниїла, щоб вигнати цих ворогів геть. Він був зятем Калева із коліна Юди. Затім послідувало 40 років миру.

2)Егуд був із коліна Веніамінового. Еглон, моавітянський цар гнобив ізраїльтян протягом 18 років з допомогою Амонитян та Амаликитян. Він правив із Єрихону. Егуд хитрістю добися приватної зустрічі із ним і там вбив Еглона мечем, якого сам виготовив. Потім Егуд повів ізраїльтян до Йордану і вони повбивали там біля 10 тисяч кремезних і сильних чоловіків з Еглонових підданих. Потім було ще 80 років миру.

3)Шамгар приніс Ізраїлю тимчасовий мир із Филистимлянами, вбивши києм для худоби 600 филистимлян(Суд.3:31).

4)Девора та Барак були наступними суддями. В той час Ізраїль терпів утиски від хананеян, що мали за царя Явіна із Гацора. Зверхником війська царського був Сісера. Пророчиця Девора, що жила між Рамою та Бет-Елом, направляла Барака у розгромі хананеян. Барак зійшов із своїм військом з гори Фавор і розбив армію Сісери в Кешонській долині. Сісера загинув від руки жінки, домогосподарки Яїл, яка загнала йому у скроню наметового кілка, коли він переховувався в її домі(Суд.4-5)

5)Гедеон жив у той час, коли мідіанитяни та амаликитяни грабували Ізраїльтян на протязі семи років, знищуючи врожаї ти забираючи худобу до останньої тварини. Ізраїльтяни шукали укриття в горах та печерах, але все ще не почували себе в безпеці навіть там. Тоді Бог сказав Гедеону зібрати невелике військо з 300 чоловіків. Вони напали на ворогів у долині Ізреель, біля джерела Харод. Використовуючи тільки сурми, глечики та смолоскипи, вони змусили мідіанитян утікати. Мідіанитянські царі та 120 тисяч вояків були забиті (Суд.6-8).

6)Тола був із коліна Іссахарового і судив він Ізраїля 23 роки після того, як був убитий Авімелех, син Гедеона, що прийшов до влади через підступ і братовбивство(Суд.9-10:2).

7)Яір був наступним суддею в Ізраїлі 22 роки. Він жив і правив з Гілеаді на Східному Березі (Суд.10:3-5)

8)Їфтах став суддею після того як ізраїльтяни по обидва боки Йордану страждали від Филистимлян та Аммонитян протягом 18 років. Їфтах також був із Гілеаду. Гілеадські народні старшини просили його очолити їх і вигнати ворогів. Їфтах та його люди розбили Аммонитян і вигнали їх із Гілеаду. Він був суддею в Ізраїлі 6 років(Суд.11:6-12:7).

9)Івцан з Віфлеєму,
10) Елон із коліна Завулонового, та
11) Авдон з Єфрему судили Ізраїля відповідно 7 років, 10 років та 8 років(Суд.12:8-15).

12) Самсон з племені Дана, мабуть є найвідомішим з суддів. Більшість з його пригод відбувалися в районі долини Сорек, долини, що тягнулася від середземноморського узбережжя майже до Єрусалиму. В той час филистимляни докучали Ізраїлю. Вони контролювали значну територію від морського узбережжя аж майже до пагорбів Юдеї. Самсон отримав кілька тимчасових перемог над ними, але вони так і не були цілком переможеними аж до часу царя Давида.(Суд.13-16).

(Відмітьте: Суд.3:3 говорить про п'ять володарів филистимських. Це є посилання на правителів 5-ти головних міст – Ашдод, Ашкалон, Газа, Екрон, Геф).

понеділок, 23 січня 2012 р.

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 11




Тема № 11

ЗЕРНО, ВИНОГРАД ТА ОЛИВКОВЕ МАСЛО

Він(Бог)… траву для худоби вирощує, та зеленину для праці людині, щоб хліб добувати з землі, і вино, що серце людині воно звеселяє, щоб більш від оливи блищало обличчя, і хліб, що серце людині зміцняє (Пс.103:14-15)

Ці слова із псалма змальовують пору щастя та радості в Ізраїлі. Більшість людей не можуть почувати себе щасливими, коли вони голодні. Для Ізраїля предмети споживання, перераховані вище, вказували на рясні Божі земні благословіння для Його народу. Вино робили з винограду, рослинне масло з оливок, а хліб із зернових культур. Це були 3 основних продукти в харчуванні Ізраїльтян та в їх економіці, а також вони були символами їхнього добробуту. В цьому розділі ми дослідимо, як вирощували ці культури,а також важливість їх використання. На завершення цього уроку вам слід:

1)Коротко описати 8 основних кроків у вирощуванні та приготуванні зерна, а також потрібні для цього знаряддя праці.
2)Назвати дві головні зернові культури у стародавньому Ізраїлі.
3)Описати давній виноградник і прес для винограду.
4)Дати опис пресу для оливок і назвати 5 основних способів використання оливкового масла у Ізраїлі.

Зернові для випічки хліба
Двома найважливішими зерновими культурами, що вирощувалися в Ізраїлі, були пшениця та ячмінь. Вони обидві були необхідними для виготовлення хліба та іншої їжі. Було 8 основних кроків, що їм слідували люди Ізраїля у вирощуванні та підготовці цих зернових.

1.) Сівба чи посадка насіння цих зернових починалася з приходом ранніх дощів, що пом'якшували грунт. Насіння тримали у кошику чи в торбі, а сіяч йшов полем і розкидав насіння рукою. Ісус описав цей процес в притчі про сіяча (Мат.13:3-8)

2.) Зорювання грунту було наступним кроком. Зазвичай це робилося негайно після засівання іншим чоловіком, який слідував позаду сіяча. Стародавні плуги робили зазвичай з дерева і окантовували металом. Вони заглиблювалися в землю, але на перекидали її, як це роблять сучасні. Леміх кріпився до дерев'яного бруса, а далі чіпляли ярмо. Зазвичай плуг тягнула пара волів, хоча інші тварини також використовувалися. В бідного селянина могла бути лише одна тварина, щоб тягти плуга, а якщо не було і того, тоді він змушений був тягти його сам. Зорювати кам'янистий грунт Палестини було важкою працею і з плином часу ярмо стало символом важкого тягару (Єр.28:11; Мт.11:28-30). Орати було тяжко і для орача. Йому слід було щосили налягати на плуг, щоб той різав глибше, та ще треба було слідкувати, щоб тварини йшли рівно. Ось чому для нього було б дуже нерозумно озиратися назад(Лк.9:62). Щоб тварини не припиняли роботи і рухалися у потрібному напрямку, орач носив кия - довгу дерев'яну палицю, часом з металевим наконечником, щоб колоти чи ударяти тварину. Суддя Шамгар використовував такий кий щоб повбивати 600 филистимлян(Суд.3:31).

3.) Вирощування займало кілька місяців і було небезпечним періодом для зернових. Птахи могли прилетіти і зклювати насіння (Мт.13:4). Бур'яни могли заважати його зростанню(Мт.13:25). Вогонь міг знищити поле (Вих.22:5). Сарана могла з'їсти посіви(Суд.6:5). Злодії чи вороги могли вкрасти зерно(Суд.6:3-4). Недостатня кількість дощу могла стати причиною засихання цілого врожаю.

4.) Жнива відбувалися в квітні та травні. Зернові, як правило, збирали вручну за допомогою серпа(Йоіл 4:13). Серпи часто виготовляли із щелепної кістки тварини і вставляли в неї загострені шматочки креміню, щоб серп краще різав. Самсон зміг покласти тисячу филистимлян подібною щелепою віслюка(Суд.15:15). Після того як зернові було вижато, їх в'язали у снопи(Бут.37:7) а потім забирали з поля, щоб поскладати у клуні(Мат.13:30).

Коли на полях збирали врожай зернових, Закон Мойсея дозволяв тим, хто проходив повз них, зривати трохи руками, якщо ці люди були голодними чи бідними. Однак, їм заборонялося збирати велику кількість, зрізаючи зерно серпом (Повт.23:26; Лк.6:1-2). Також, коли йшов збір врожаю, невелика кількість зерна залишалася по краях поля, щоб бідні люди могли збирати колоски(Лев.23:22 ; Рут.2:2-3).

5.) Обмолочування було наступним, що треба зробити. Це робилося на молотильному току - рівній відкритій площині, приблизно в десять квадратних метрів із втрамбованою і чисто виметеною землею. Тік для обмолоту зазвичай знаходився на вершині пагорба, щоб вітер міг здувати полову коли віяли зерно. Євусеянин Аравна мав такий молотильний тік на вершині гори Моріа(Сіон) і саме в цьому місці цар Давид купив землю для Храму, збудованого пізніше Соломоном(2Сам.24:18).

Щоб обмолотити зерно, снопи розв'язували, а колосся розкидали по току. Існувало кілька способів, якими зерно могло бути обмолочене. Часом використовували волів, яких водили по току, щоб вони своїми копитами роздушували колосся. Іншим часом робили із дерев'яних брусів візок або молотарку і воли тягнули її поверх збіжжя(Іс.28:27-28 ; 2Сам.24:22). Гострі камені або метал також могли закріпляти на брусах, щоб тягання молотарки було ефективнішим(Іс.41:15), і люди ставали зверху на бруси, щоб збільшити вагу. У такий спосіб стебла руйнувалися, і окремі зерна відділялися від полови та стерні. Коли треба було обмолотити невелику кількість збіжжя, чи коли тік не був доступний, тоді користувалися ціпами. Саме так мабуть Рут і Гедеон обмолочували зерно(Рут.2:17; Суд.6:11).

6.) Віяння було наступним кроком і могло проводитися лише тоді як збіжжя було ретельно обмолочене і зерна відділені від колоса. Віяння завжди проводилося ввечері, коли здіймався вітер. Деколи при невеликих кількостях, зерно віяли наступним способом. Насипали зерно на одежину і потім підкидали його у повітря. Однак, зазвичай, використовували вила або віячку. Вилами підкидали зерно високо у повітря і вітер відносив геть лушпиння і солому в той час як тяжчі зерна пшениці чи ячменю падали на землю. Як правило, відділена солома відносилася вітром не далеко. Потім її можна було зібрати і годувати нею худобу. Відділення зерна від полови через віяння було картиною Божого суду, який прийде на Його невірних людей(Єр.15:7; Мат.3:12).

7.) Просіювання було наступним кроком, і воно було необхідним, бо навіть після віяння невеликі частинки бруду та бур'янів могли все ще бути серед зерна. Щоб просіювати зерно, використовували решето (Амос 9:9).

8.) Складання було останнім, що слід було зробити для збереження і подальшого вживання зерна. Велика кількість зерна зберігалася, як правило, у коморах та ямах, але частіше за все зерно зберігали у керамічних глеках. Їх можна було запечатувати, щоб вберегти вміст від комах і тварин. Зерно тепер було готове для перемелення на муку і виготовлення хліба та калачів(1Цар.17:12).

Вирощування винограду і виготовлення вина.
“Заспіваю ж я вам про Свойого Улюбленого пісню любовну про Його вино-градника! На плодючому версі гори виноградника мав був Мій Приятель. І обкопав Він його, й від каміння очистив його, і виноградом добірним його засадив, і башту поставив посеред його, і витесав у ньому чавило, і чекав, що родитиме він виноград, - та він уродив дикі ягоди!”(Іс.5:1-2).

Ці вірші розповідають нам, до чого був подібний виноградник у біблійні часи. Виноградники можна було знайти по всій території Ізраїля. Ті, що посаджені на схилах пагорбів, були особливо добрими, бо отримували багато сонячного світла. Перед посадкою виноградника місце для висадки лози ретельно очищалося. Для приготування грунту використовували заступ (Іс.7:25). Гарні молоді пагінці потім висаджували у приготовлену землю. Часто навколо виноградника будували стіну, щоб захистити його від тварин та злодіїв. Будували також сторожову вежу і сторож охороняв ділянку доки виноград достигав. Він проганяв птахів та тварин, а також пильнував від злодіїв.

Господар повинен був боротися із червою та іншими паразитами(Повт.28:39). Часто чавило для вина будували прямо у винограднику, щоб виноград можна було швидше переробляти на вино. І хоча багато праці було потрібно докласти для посадки і догляду за виноградником, прибуток від нього також був великим. Коли чоловік володів виноградником і дбав про нього, він сподівався на великий урожай. Якщо рослина не приносила плодів, погані плоди, або урожай був бідним, він мав право гніватися(Іс.5:4-6; Ів.15:1-17). Багаті землевласники могли побудувати виноградника, а потім доручити своїм слугам доглядати його, або ж віддати виноградника в оренду(Мт.21:33-34).

Однією з вигод вирощування винограду є можливість його багатоцільового використання. Його можна висушити і отримати родзинки(1Сам.25:18), можна споживати свіжим(Повт.23:25), а виноградний сік можна було варити, щоб отримати густий солодкий сироп чи “виноградний мед”. Деякі з Старозавітних посилань на мед можуть стосуватися саме цього виноградного меду(Бут.43:11; Єзек.27:17). Але найчастіше виноград використовували для виробництва вина. Серьозність клятви Назорея підкреслює той факт, що не тільки вина він не повинен був пити, але і споживати будь-що інше, виготовлене з плодів винограду(Чис.6:4).

Процес приготовлення вина
починався із виноградного чавила. Чавило являло собою відкриту площину, що складалася з двох відділень. Виноград клали у першу секцію і давили ногами з метою отримання соку. Ця картина часто використовується в Біблії, щоб змалювати Божий суд над грішниками(Об.19:15). Люди співали пісень під час давлення винограду, бо це зазвичай відбувалося у дні свята(Єр.48:33). Коли з'являвся сік, то він витікав із першої секції через невеликий отвір і потрапляв у другу, нижчу частину виноградного чавила. Сік збирали і наливали у бурдюки зі шкіри тварин(Нав.9:4). В соці починався процес бродіння завдяки природним хімікаліям, що є в шкірах, і він скоро перетворювася на вино. Молоде вино розливали у нові шкіряні бурдюки, які були ще досить м'якими та податливими, і могли розтягуватися, коли це було потрібно. Стара шкіра, що стала твердою і втратила пружність обов'язково порвалася б під тиском газів, що виділяються під час процесу бродіння(Мат.9:17).

Оливки та виготовлення оливи.
Оливки були третьою із трьох головних сільськогосподарських культур, що вирощувалися у стародавньому Ізраїлі. Оливкові дерева, як і виноградна лоза, могли рости навіть на кам'янистому грунті(Повт.32:13). З моменту посадки чи прищеплення оливкового дерева мало пройти сім років до появи першого плоду. Ще сім років було необхідно, щоб дерево стало дорослим і принесло повноцінний врожай. Таким чином земля потребувала довгих періодів миру для своїх оливкових садів, щоб дерева могли вирости і успішно плодоносити, тому оливкова гілка стала символом миру. Через те, що дерева потребували так багато часу для досягнення зрілості, винищення оливкових гаїв було набагато безжаліснішою формою ведення війни, ніж просте зпалення виноградника чи хлібного поля(Суд.15:5).

Досягнувши зрілості, оливкове дерево могло продовжувати плодоносити кілька сотень років. Молоді пагінці могли також вигнатися навколо стовбура вже мертвого дерева, щоб приносити плоди навіть довше(Пс.127:3). Оливкові дерева, що росли дикими, не приносили їстівних плодів. Такі дерева слід було обрізати і прищеплювати до них добрі гілки перед тим, як отримати від них добрі плоди. Павло використовує цей образ для того, щоб змалювати зростання Церкви (Рим.11:23-24).

Коли приходила пора збору оливок, дерева оббивали віниками та гілками (Іс.17:6). Часом оливки споживали висушеними, а деревину олив використовували для будівництва та різьблення по дереву(1Цар.6:23,31-33). Але найціннішим продуктом оливкових дерев була олія, видавлена із оливок. Оливки є набагато твердішими від винограду, тому потрібно було мати прес, щоб витискати з них олію(Мих.6:15). Так як оливкову олію важче видавлювати, преси для оливок мали спеціальні важелі, що при повертанні збільшували зусилля, а також були більшої ваги тягарі, щоб вичавлювати олію.

Добування олії було важкою працею, але вона була вартою затрачених зусиль. Оливу використовували багатьма способами у стародавньому світі. Її споживали як один з видів масла в їжу. На ній готували їжу та пекли(Лев.2:4). Її спалювали в освітлювальних каганцях(Мт.25:3). Застосовували як мазь для зволожування шкіри, та як ліки(Іс.1:6). Її також використовували для помазання тих чоловіків, що призначалися для служіння Богові: як пророки(1Цар.19:16), як священики (Лев.8:12), як царі(1Сам.16:3).

Отже, коли ізраїльтяни мали добре жниво зернових та щедрий врожай винограду і оливок, вони справді могли розглядати це як благословення Господнє, і могли сподівати-ся на рік добробуту і процвітання.