четвер, 13 жовтня 2011 р.

5)К.Г. Літтл «Знайте правду про: вчення про тисячолітнє царство і навернення Ізраїлю»



Навернення Ізраїлю.

Вважається, що це вчення ґрунтується на Посланні Апостола Павла до Римлян розділ 11 вірш 26: «І так увесь Ізраїль спасеться». Це вчення, звичайно, об`єднається з доктриною про Тисячолітнє царство, хоча для цього поєднання немає ніяких підстав. Однак ця доктрина приймається багатьма тими, хто відкидає усі тисячолітницькі погляди. Біблійний відступ вгорі, на який було зроблено посилання, як вважається ними, навчає про навернення Ізраїлю en masse, хоча більшістю прихильників доктрини про навернення євреїв в останні часи, слово «увесь» тлумачиться як «багато». Щоб прийти до правильного розуміння вислову в Посланні до Римлян(зазначеному вище), треба вивчити його зв’язку з контекстом. У Посланні до Римлян 10:19-21 Павло говорив про відречення Ізраїлю, як народу. На початку розділу одинадцятого, який одразу іде за тими словами, він запитує: «Отож я питаю: Чи Бог відкинув народа Свого?». І сам же на це відповідає: «Не відкинув Бог народа Свого, що його перше знав». Як доказ цього, він наводить свій особистий приклад залишку у великому відступництві в часи Іллі. Після цього він робить висновок у вірші 5: «Також і теперішнього часу залишився останок за вибором благодаті». А тоді до кінця розділу у віршах 25-27він каже: «Бо не хочу я, браття, щоб ви не знали цієї таємниці, щоб не були ви високої думки про себе, що жорстокість сталась Ізраїлеві почасти, аж поки не ввійде повне число поган, і так увесь Ізраїль спасеться, як написано: Прийде з Сіону Спаситель, і відверне безбожність від Якова, і це заповіт їм від Мене, коли відійму гріхи їхні!».
Уважно дослідімо Павлові аргументи, що він їх тут наводить. А вони такі: хоча Ізраїль, як народ був відкинутий, це відречення від нього не можна вважати як таке абсолютне або ж таке всеохоплююче, що жоден єврей після цього не спасеться. Тут Павлові була об’явлена таємниця про те, що жорстокість, яка сталась Ізраїлю, була «почасти» і жодним чином не всезмітаючої природи, що включала в себе кожну особу з євреїв. З іншого боку, ця жорстокість не представляється як така, що припинеться в майбутньому, але як така, що триматиме до того часу, «аж поки не ввійде повне число поган», тобто, до кінця теперішнього поширення; тому що ми не маємо права гадати, що повне число вибраних поган будуть зібрані до того часу, або ж, що колись буде такий період перед тим часом, що жоден поганин вже більше не спасеться.
У Євангеліях є подібна фраза – відбувається «час поган»(порівняйте Мт.24:14; Мр.21:24), цей вислів одразу продовжується негайними ознаками, які вказують на близькість Загального Суду. Тож вислів тут відповідно є еквівалентним до періоду сучасного поширення Євангелія.
Нам треба також зауважити на особливе використання слів Апостолом у вислові, що іде за його посиланням на введення повного числа поган. Він не каже: «І тоді весь Ізраїль буде спасенний», а « І так увесь Ізраїль спасеться». Це означає «таким чином» або «в такий спосіб»; а цілий контекст показує, що це має бути вірою. А віра є основною для Павла, як і для всього Святого Письма. Вона також завжди представляється, як особиста чи індивідуальна справа, а не як справа, що стосується людей масово, расово чи всенародно. Далі, віра чиниться через засоби благодаті, але ніколи засоби благодаті не сприймалися повсюди однаково усіма, кому вони надавалися. Тож відповідно, навернення Ізраїлю було б дивом благодаті такої надприродної природи, що перевернуло б Божественний план спасіння, що існував до цього часу, і запровадив би нову доктрину передпризначення виключно щодо Ізраїлю, яку ніде не знаходимо в Новозаповітному Писанні.
Ми маємо ключ до того, що саме Павло має на увазі під «усім Ізраїлем» у попередній частині Послання, в Посланні Апостола Павла до Римлян розіл 9 вірш 6, де він каже: «Бо не всі ті ізраїльтяни, хто від Ізраїля» і в Римлян 11:5, де він каже: «Також і теперішнього часу залишився останок за вибором благодаті». «Увесь Ізраїль» таким чином стосується не до нації євреїв чи до єврейського народу, як такого, але до правдивого Ізраїлю, до вибраного залишку, або ж як Павло ще в іншому місці зазначає: «Ізраїля Божого»(Гал.6:16).
Смисл Апостольских слів є просто такий: Коли Євангеліє завершить свою роботу серед поганських народів і повне число поган, серед яких розсіяні євреї, буде зібрано, прийде кінець і настане повне, вічне спасіння для всіх вірних віруючих, які складають правдивий Ізраїль, духовні діти Авраама(Рим.4:16).
Вчення Павла є таке, що Ізраїль, як народ залишиться в жорстокості до кінця; що єврейська раса буде розсіяна серед поган до Другого приходу Христового, і лише залишок із них спасеться під час поширення Нового Заповіту.
Поза Павловими листами, доказ того, що застосування терміну «Ізраїль» є Біблійним, знаходимо також і в Старозаповітніх пророків(порівняйте Єз. 20:40 з Єз.20:38, та Іс.19:25 з Іс.10:21).