вівторок, 14 лютого 2012 р.

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 13

Царь Давид
Царь Саул
Царь Соломон


Тема № 13

ОБ'ЄДНАНЕ ЦАРСТВО ІЗРАЇЛЯ.

Період Суддів тривав біля 300 років. Це був час боротьби і труднощів для дітей Ізраїля. Кінець цієї пори був дуже сумним, бо Ізраїль повністю втратив його духовні і моральні орієнтири. Накінець, вони стали вимагати, щоб Бог дав їм царя, щоб і вони стали подібними до інших народів навколо них. Початково, царі привели Ізраїль до його найбільшої слави разом із прекрасною порою миру і процвітання. Цей період називається Об'єднаним Царством. На протязі цього століття(1050-950) правили лише троє царів, але цей час пам'ятають як Золотий Вік Ізраїля. На завершення цього заняття вам слід:

1)Назвати двох лідерів перехідного періоду між часом Суддів і Об'єднаним Царством.
2)Розповісти про переміщення Ковчега Завіту до його принесення у Єрусалим.
3)Знати імена трьох перших царів Ізраїля, з якого племені та міста вони походили, та як довго кожен із них царював.
4)Назвати дати Об'єднаного Царства і визначити розширення його кордонів у час найбільших завоювань.

Ілій, Самуїл та Ковчег Завіту.
Одразу по тому як Ізраїль увійшов у Землю Обітованну, Ісус Навин помістив Божу Скинію заповіту у місто Шіло, яке стало центрально розташованим місцем поклоніння Богові(Іс.Нав.18:1). У період Суддів, в ті роки, коли не було ніякого судді, люди зверталися до первосвященика за керівництвом. Первосвященик Ілій провадив Ізраїля протягом 40 років, але він був слабким лідером. Він не спромігся дисциплінувати своїх двох негідних синів, що також служили священиками. Це призвело як до військової катастрофи, так і до втрати впевненості людей в лідерах, які керували Ізраїлем. Історія перехідного періоду від Суддів до Об'єднаного Царства розповідається у подіях, що відбувалися навколо падіння Ілія та діяльності Самуїла, останнього із Суддів Ізраїля.

Господь вибрав Самуїла, молодого хлопця, що прислуговував у храмі під опікою Ілія, щоб він став наступним важливим лідером у Ізраїлі. Самуїл був готовий слухатися Бога та виконувати Його волю. Замість того, щоб судити Ізраїля, перебуваючи у якомусь одному місті, він подорожував, обходячи по колу землі Ізраїля, щоб краще служити людям (1Сам.7:15-16). Із свого дому у Рамі “…ходив він рік-річно, і обходив Бет-Ел, і Гілгал, і Міцпу, і судив Ізраїля по всіх тих місцях”. Слідуючи Божим вказівкам(1Сам.8), Самуїл спочатку застеріг Божих людей про майбутні наслідки їхнього прохання, а потім прийняв їх вимоги і помазав Саула, як першого царя Ізраїля. Самуїл також помазав і другого Ізраїльського царя Давида, коли Саул виявив свій непослух до Господа і був негідний правити далі.

Перед тим, як євреї отримали царя, Скинія заповіту та Ковчег Завіту були центром релігійного життя народу Ізраїльського. Розташований у Шіло, Ковчег Завіту набув особливого значення для Божого народу. Він перетворився на об'єкт забобонів і багато людей вірили, що Ковчег має надприродну силу. Через це ізраїльтяни брали Ковчег із собою на битви, думаючи, що це принесе їм перемогу. Але Господь дозволив, щоб Ковчег захопили филистимляни у битві біля міста Афек. Звістка про цю трагедію спричинила смерть Ілія.

Але филистимляни також зазнавали страждань через захоплення Ковчега. Замість того, щоб дати їм силу проти ізраїльтян, як вони того сподівалися, страшна хвороба нищила мешканців того міста, куди Ковчег приносили. Розчаровані проблемами, з якими стикнулися, і боячись майбутніх катастроф, филистимляни нарешті відіслали Ковчег назад до Ізраїля. Він прибув спочатку до Бет-Шемешу, де п'ятдесят тисяч і сімдесят чоловік(англ.переклад каже тільки про 70) загинули через те, що вони посміли заглядати в Ковчег. Після цього його відіслали у Кір'ят-Єарім, де він і залишався протягом 20 років, допоки Давид не переніс його на постійно до своєї нової столиці – Єрусалиму.

Саул
Коли народ наполягав на бажанні мати царя, Бог сказав Самуїлу помазати на царювання Саула із племені Веніямина з міста Гів'ї. Спочатку Саул поєднував царювання із роботою на своїй землі. В нього було щире бажання служити потребам свого народу (1Сам.9-11). Але після того як Саул розгромив аммонитян, що атакували гілеадське місто Явеш, він покинув землю і цілком віддався царюванню на подальших 42 роки свого правління. Протягом цього часу Ізраїль намагався вигнати филистимлян із своєї території. Саулові допомагав його син Йонатан(1Сам.14). Молодий Давид також воював для Саула. Коли люди почали вихваляти Давидову відвагу, Саул став заздрісним і почав ненавидіти і переслідувати Давида.

З плином часу Саул став усе частіше виявляти непокору до Бога. Він сам провів обряд жертвоприношення у Гілгалі, замість того, щоб дочекатися Самуїла (1Сам.13). Він не виконав Божого наказу винищити усіх чоловіків та власність Амаликитян після того, як переміг їх(1Сам.15). Коли священики міста Нова допомогли Давиду їжею, Саул повбивав їх усіх(1Сам.22). Через цю жорстокість та непокору, Господь забрав царювання від Саула та його родини. Під час битви із филистимлянами, на горі Гілбоа, Саул та його троє синів загинули. Їхні тіла було обезголовлено і прибито на мурі міста Бет-Шану. Мешканці гілеадського Явешу, пам'ятаючи, як одного разу Саул врятував їхнє місто, таємно забрали їх тіла та спаливши, поховали кості у Явешу. Таким кривавим і ганебним був кінець першого царя Ізраїля.

Давид
Цар Давид був найбільш відомим і найлюбимішим з усіх царів Ізраїля. Під його правлінням Ізраїль насолоджувався своїм найбільшим періодом поширення та скуштував своєї найбільшої слави. Хоч Давид і був великим воїном, найтривалішим його заняттям було написання майже 100 псалмів.

Давид був пастухом овець з коліна Юди, із міста Віфлеєма, наймолодшим із восьми Ессеєвих синів. Ще у хлопчачому віці Давид був помазаний Самуїлом, як наступний після Саула цар Ізраїля. Але протягом багатьох років він був задоволений служінням під Сауловою владою, допоки Господь не визначить, що його час настав. Музичні здібності Давида вперше привернули до нього увагу Саула і він був призначений Сауловим зброєносцем. Давид на ціле життя подружився із Сауловим сином Йонатаном, і навіть одружився на одній із Саулових дочок Мелхолі. Боже благословіння явилося також в тім, що Давид убив велетня Голіафа своєю вівчарською пращею(1Сам.17:38-47). Це була та перемога, яка вперше збудила Саулову ненависть і заздрість до Давида.

Протягом наступних років Давид провів більшість свого часу як втікач, рятуючись від заздрісного Саула. Спочатку він утік до Самуїла в Раму. Потім, переслідуваний Сауловим військом, він сховався в Неві(місто неподалік Єрусалиму), де священики забезпечували його їжою. Зрештою, Давид був змушений покинути країну і знайти притулок серед филистимлян. Згодом він зібрав невелике військо в 400 вояків, що залишалися вірними йому протягом багатьох років. Полишивши филистимську землю, Давид пішов на південь до Хеврону, ховаючись у навколишніх пустелях, а також відпочиваючи певний час у печерах пустині Ен-Геді неподалік берега Мертвого моря. У кількох випадках Давид мав нагоду вбити царя Саула, але кожного разу відмовлявся це зробити. Давид залишив Господеві покарати його ворога Саула і дати трон Давидові.

Після загибелі Саула та Йонатана, син Саула Іш-Бошет був проголошений царем над північною частиною Ізраїля. 7,5 років Давид правив із Хеврону лише над значно меньшою частиною південної території Юди. Лише після того як Іш-Бошета було вбито, Давид став царем цілого Ізраїля, як і обіцяв Господь. Першою його дією як царя усього Ізраїля, був похід на північ та оволодіння укріпленим містом Єрусалимом, яке він потім зробив своєю столицею.

Єрусалим поступово перетворився на центральне місто могутнього царства. З Божим благословінням та провідництвом, Давид розширив своє царство багатокротно щодо його первісних розмірів. Від Червоного моря на Сінайському півострові та кордонів Єгипту, до великої ріки Єфрат на півночі. Ізраїль ніколи більше не контролював такої великої території. Майже ціле своє життя Давид провів у битвах із ворогами Ізраїля, і це був він, хто нарешті поклав край владі филистимлян. Через те, що він був чоловіком війни, йому не було дозволено побудувати для Господа храм в Єрусалимі. Це завдання випало Давидовому сину Соломону, великому чоловікові миру, який оголосив наступну славну еру Об'єднаного Царства.

Біблія кличе Давида мужем “за серцем Господнім”(1Сам.13:14), тобто чоловіком, у центрі чийого серця завжди є Господь та Його воля, і якого сам Господь дуже полюбив. Давид був милосердним до своїх ворогів, повний подяки і хвали Богові, з почуттям любові до Бога та до своїх приятелів. Тим не меньш, Давид також був грішником і вчинений ним гріх перелюбу із Вірсавією(2Сам.11), а також його гордовитий наказ про перепис Ізраїля, показують це цілком ясно(2Сам.24). Він пережив сильні муки розбитого серця через зло та повстання проти нього власного сина Авесалома. Давид змушений був втекти до Маханаїму із своїми послідовниками, аж доки Авесалом не був убитий(2Сам.15-18). Після 40 років правління(7 в Юді та 33 цілим Ізраїлем) Давид помер у віці 70 років і був похований у своєму улюбленому місті Єрусалимі.

Соломон.
Якщо Давид був чоловіком серця та чоловіком війни, його син Соломон був чоловіком розуму та чоловіком миру. Він був сином Давида і Вірсавії. Коли Давид лежав при смерті, то почув, що його найстарший син Адонія проголошував себе самого царем. Але Давид наполіг на тому, що його наступником має бути Соломон.

На початку його царювання, Бог запропонував Соломонові просити для себе чого він найбільше бажає отримати від Бога в дар. Соломон попросив мудрості, щоб добре правити народом Божим. Господь задовільнив його прохання і Соломон і до цього дня відомий як наймудріший чоловік, який коли-небуть жив на землі. Люди приходили із далеких країв(як цариця Шеви, що прибула зо східної Арабії, 1Цар.10) щоб послухати його та з ним поговорити. Соломонова мудрість дозволила йому так впорядкувати країну, що це було на користь людям Ізраїля. Він збудував фортеці у Хацорі, Мегіддо та Гезері, щоб захищати кордони краю. Він управляв корабельним флотом на Червоному морі(єдиний цар Ізраїля, який робив це успішно), привозячи багато усякого добра із віддалених земель. Він управляв також рудниками та мідними копалинами у Синайській пустелі, які також збільшували багатства Ізраїля. Під час Соломонового правління Ізраїль досягнув найвищої точки своєї сили та слави. І через побудову величного палацу, розкішного, блискучого Храму для Господа, а також міцних міських мурів, столичне місто Єрусалим стало важливим світовим центром.

Але хоча Соломон був наділений великою мудрістю, він також виявився не достатньо мудрим, щоб уникнути трьох помилок, що проти них застерігали Мойсей та Ісус Навин – укладання угод із чужоземними народами, шлюби із язичниками та встановлення капищ для іноземних ідолів. Соломон мав царський гарем, де було 700 дружин і 300 наложниць. Багато із них були чужоземними жінками, з якими одружився Соломон заради зміцнення альянсів із іншими царськими родинами. Щоб догодити своїм численним дружинам, Соломон дозволяв їм будувати храми для їхніх поганських богів на пагорбах наколо Єрусалиму. Як результат, мудрий цар сам був деколи втягнутий і ідолопоклоство та служіння цим фальшивим богам.

Соломон, як і його батько, правив 40 років і Господь дозволив йому померти ще коли його імперія була на вершині свого розвитку. Він також був автором кількох книг Біблії. Він залишив по собі багато із своєї даної Богом мудрості у трьох книгах Старого Заповіту: Притчах, Пісні Пісень та Еклезіасті. Після смерті Соломона послідувало не тільки згасання слави Об'єднаного Царства, але також і період фізичного та морального занепаду всередині Ізраїльської нації.