понеділок, 23 січня 2012 р.

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 11




Тема № 11

ЗЕРНО, ВИНОГРАД ТА ОЛИВКОВЕ МАСЛО

Він(Бог)… траву для худоби вирощує, та зеленину для праці людині, щоб хліб добувати з землі, і вино, що серце людині воно звеселяє, щоб більш від оливи блищало обличчя, і хліб, що серце людині зміцняє (Пс.103:14-15)

Ці слова із псалма змальовують пору щастя та радості в Ізраїлі. Більшість людей не можуть почувати себе щасливими, коли вони голодні. Для Ізраїля предмети споживання, перераховані вище, вказували на рясні Божі земні благословіння для Його народу. Вино робили з винограду, рослинне масло з оливок, а хліб із зернових культур. Це були 3 основних продукти в харчуванні Ізраїльтян та в їх економіці, а також вони були символами їхнього добробуту. В цьому розділі ми дослідимо, як вирощували ці культури,а також важливість їх використання. На завершення цього уроку вам слід:

1)Коротко описати 8 основних кроків у вирощуванні та приготуванні зерна, а також потрібні для цього знаряддя праці.
2)Назвати дві головні зернові культури у стародавньому Ізраїлі.
3)Описати давній виноградник і прес для винограду.
4)Дати опис пресу для оливок і назвати 5 основних способів використання оливкового масла у Ізраїлі.

Зернові для випічки хліба
Двома найважливішими зерновими культурами, що вирощувалися в Ізраїлі, були пшениця та ячмінь. Вони обидві були необхідними для виготовлення хліба та іншої їжі. Було 8 основних кроків, що їм слідували люди Ізраїля у вирощуванні та підготовці цих зернових.

1.) Сівба чи посадка насіння цих зернових починалася з приходом ранніх дощів, що пом'якшували грунт. Насіння тримали у кошику чи в торбі, а сіяч йшов полем і розкидав насіння рукою. Ісус описав цей процес в притчі про сіяча (Мат.13:3-8)

2.) Зорювання грунту було наступним кроком. Зазвичай це робилося негайно після засівання іншим чоловіком, який слідував позаду сіяча. Стародавні плуги робили зазвичай з дерева і окантовували металом. Вони заглиблювалися в землю, але на перекидали її, як це роблять сучасні. Леміх кріпився до дерев'яного бруса, а далі чіпляли ярмо. Зазвичай плуг тягнула пара волів, хоча інші тварини також використовувалися. В бідного селянина могла бути лише одна тварина, щоб тягти плуга, а якщо не було і того, тоді він змушений був тягти його сам. Зорювати кам'янистий грунт Палестини було важкою працею і з плином часу ярмо стало символом важкого тягару (Єр.28:11; Мт.11:28-30). Орати було тяжко і для орача. Йому слід було щосили налягати на плуг, щоб той різав глибше, та ще треба було слідкувати, щоб тварини йшли рівно. Ось чому для нього було б дуже нерозумно озиратися назад(Лк.9:62). Щоб тварини не припиняли роботи і рухалися у потрібному напрямку, орач носив кия - довгу дерев'яну палицю, часом з металевим наконечником, щоб колоти чи ударяти тварину. Суддя Шамгар використовував такий кий щоб повбивати 600 филистимлян(Суд.3:31).

3.) Вирощування займало кілька місяців і було небезпечним періодом для зернових. Птахи могли прилетіти і зклювати насіння (Мт.13:4). Бур'яни могли заважати його зростанню(Мт.13:25). Вогонь міг знищити поле (Вих.22:5). Сарана могла з'їсти посіви(Суд.6:5). Злодії чи вороги могли вкрасти зерно(Суд.6:3-4). Недостатня кількість дощу могла стати причиною засихання цілого врожаю.

4.) Жнива відбувалися в квітні та травні. Зернові, як правило, збирали вручну за допомогою серпа(Йоіл 4:13). Серпи часто виготовляли із щелепної кістки тварини і вставляли в неї загострені шматочки креміню, щоб серп краще різав. Самсон зміг покласти тисячу филистимлян подібною щелепою віслюка(Суд.15:15). Після того як зернові було вижато, їх в'язали у снопи(Бут.37:7) а потім забирали з поля, щоб поскладати у клуні(Мат.13:30).

Коли на полях збирали врожай зернових, Закон Мойсея дозволяв тим, хто проходив повз них, зривати трохи руками, якщо ці люди були голодними чи бідними. Однак, їм заборонялося збирати велику кількість, зрізаючи зерно серпом (Повт.23:26; Лк.6:1-2). Також, коли йшов збір врожаю, невелика кількість зерна залишалася по краях поля, щоб бідні люди могли збирати колоски(Лев.23:22 ; Рут.2:2-3).

5.) Обмолочування було наступним, що треба зробити. Це робилося на молотильному току - рівній відкритій площині, приблизно в десять квадратних метрів із втрамбованою і чисто виметеною землею. Тік для обмолоту зазвичай знаходився на вершині пагорба, щоб вітер міг здувати полову коли віяли зерно. Євусеянин Аравна мав такий молотильний тік на вершині гори Моріа(Сіон) і саме в цьому місці цар Давид купив землю для Храму, збудованого пізніше Соломоном(2Сам.24:18).

Щоб обмолотити зерно, снопи розв'язували, а колосся розкидали по току. Існувало кілька способів, якими зерно могло бути обмолочене. Часом використовували волів, яких водили по току, щоб вони своїми копитами роздушували колосся. Іншим часом робили із дерев'яних брусів візок або молотарку і воли тягнули її поверх збіжжя(Іс.28:27-28 ; 2Сам.24:22). Гострі камені або метал також могли закріпляти на брусах, щоб тягання молотарки було ефективнішим(Іс.41:15), і люди ставали зверху на бруси, щоб збільшити вагу. У такий спосіб стебла руйнувалися, і окремі зерна відділялися від полови та стерні. Коли треба було обмолотити невелику кількість збіжжя, чи коли тік не був доступний, тоді користувалися ціпами. Саме так мабуть Рут і Гедеон обмолочували зерно(Рут.2:17; Суд.6:11).

6.) Віяння було наступним кроком і могло проводитися лише тоді як збіжжя було ретельно обмолочене і зерна відділені від колоса. Віяння завжди проводилося ввечері, коли здіймався вітер. Деколи при невеликих кількостях, зерно віяли наступним способом. Насипали зерно на одежину і потім підкидали його у повітря. Однак, зазвичай, використовували вила або віячку. Вилами підкидали зерно високо у повітря і вітер відносив геть лушпиння і солому в той час як тяжчі зерна пшениці чи ячменю падали на землю. Як правило, відділена солома відносилася вітром не далеко. Потім її можна було зібрати і годувати нею худобу. Відділення зерна від полови через віяння було картиною Божого суду, який прийде на Його невірних людей(Єр.15:7; Мат.3:12).

7.) Просіювання було наступним кроком, і воно було необхідним, бо навіть після віяння невеликі частинки бруду та бур'янів могли все ще бути серед зерна. Щоб просіювати зерно, використовували решето (Амос 9:9).

8.) Складання було останнім, що слід було зробити для збереження і подальшого вживання зерна. Велика кількість зерна зберігалася, як правило, у коморах та ямах, але частіше за все зерно зберігали у керамічних глеках. Їх можна було запечатувати, щоб вберегти вміст від комах і тварин. Зерно тепер було готове для перемелення на муку і виготовлення хліба та калачів(1Цар.17:12).

Вирощування винограду і виготовлення вина.
“Заспіваю ж я вам про Свойого Улюбленого пісню любовну про Його вино-градника! На плодючому версі гори виноградника мав був Мій Приятель. І обкопав Він його, й від каміння очистив його, і виноградом добірним його засадив, і башту поставив посеред його, і витесав у ньому чавило, і чекав, що родитиме він виноград, - та він уродив дикі ягоди!”(Іс.5:1-2).

Ці вірші розповідають нам, до чого був подібний виноградник у біблійні часи. Виноградники можна було знайти по всій території Ізраїля. Ті, що посаджені на схилах пагорбів, були особливо добрими, бо отримували багато сонячного світла. Перед посадкою виноградника місце для висадки лози ретельно очищалося. Для приготування грунту використовували заступ (Іс.7:25). Гарні молоді пагінці потім висаджували у приготовлену землю. Часто навколо виноградника будували стіну, щоб захистити його від тварин та злодіїв. Будували також сторожову вежу і сторож охороняв ділянку доки виноград достигав. Він проганяв птахів та тварин, а також пильнував від злодіїв.

Господар повинен був боротися із червою та іншими паразитами(Повт.28:39). Часто чавило для вина будували прямо у винограднику, щоб виноград можна було швидше переробляти на вино. І хоча багато праці було потрібно докласти для посадки і догляду за виноградником, прибуток від нього також був великим. Коли чоловік володів виноградником і дбав про нього, він сподівався на великий урожай. Якщо рослина не приносила плодів, погані плоди, або урожай був бідним, він мав право гніватися(Іс.5:4-6; Ів.15:1-17). Багаті землевласники могли побудувати виноградника, а потім доручити своїм слугам доглядати його, або ж віддати виноградника в оренду(Мт.21:33-34).

Однією з вигод вирощування винограду є можливість його багатоцільового використання. Його можна висушити і отримати родзинки(1Сам.25:18), можна споживати свіжим(Повт.23:25), а виноградний сік можна було варити, щоб отримати густий солодкий сироп чи “виноградний мед”. Деякі з Старозавітних посилань на мед можуть стосуватися саме цього виноградного меду(Бут.43:11; Єзек.27:17). Але найчастіше виноград використовували для виробництва вина. Серьозність клятви Назорея підкреслює той факт, що не тільки вина він не повинен був пити, але і споживати будь-що інше, виготовлене з плодів винограду(Чис.6:4).

Процес приготовлення вина
починався із виноградного чавила. Чавило являло собою відкриту площину, що складалася з двох відділень. Виноград клали у першу секцію і давили ногами з метою отримання соку. Ця картина часто використовується в Біблії, щоб змалювати Божий суд над грішниками(Об.19:15). Люди співали пісень під час давлення винограду, бо це зазвичай відбувалося у дні свята(Єр.48:33). Коли з'являвся сік, то він витікав із першої секції через невеликий отвір і потрапляв у другу, нижчу частину виноградного чавила. Сік збирали і наливали у бурдюки зі шкіри тварин(Нав.9:4). В соці починався процес бродіння завдяки природним хімікаліям, що є в шкірах, і він скоро перетворювася на вино. Молоде вино розливали у нові шкіряні бурдюки, які були ще досить м'якими та податливими, і могли розтягуватися, коли це було потрібно. Стара шкіра, що стала твердою і втратила пружність обов'язково порвалася б під тиском газів, що виділяються під час процесу бродіння(Мат.9:17).

Оливки та виготовлення оливи.
Оливки були третьою із трьох головних сільськогосподарських культур, що вирощувалися у стародавньому Ізраїлі. Оливкові дерева, як і виноградна лоза, могли рости навіть на кам'янистому грунті(Повт.32:13). З моменту посадки чи прищеплення оливкового дерева мало пройти сім років до появи першого плоду. Ще сім років було необхідно, щоб дерево стало дорослим і принесло повноцінний врожай. Таким чином земля потребувала довгих періодів миру для своїх оливкових садів, щоб дерева могли вирости і успішно плодоносити, тому оливкова гілка стала символом миру. Через те, що дерева потребували так багато часу для досягнення зрілості, винищення оливкових гаїв було набагато безжаліснішою формою ведення війни, ніж просте зпалення виноградника чи хлібного поля(Суд.15:5).

Досягнувши зрілості, оливкове дерево могло продовжувати плодоносити кілька сотень років. Молоді пагінці могли також вигнатися навколо стовбура вже мертвого дерева, щоб приносити плоди навіть довше(Пс.127:3). Оливкові дерева, що росли дикими, не приносили їстівних плодів. Такі дерева слід було обрізати і прищеплювати до них добрі гілки перед тим, як отримати від них добрі плоди. Павло використовує цей образ для того, щоб змалювати зростання Церкви (Рим.11:23-24).

Коли приходила пора збору оливок, дерева оббивали віниками та гілками (Іс.17:6). Часом оливки споживали висушеними, а деревину олив використовували для будівництва та різьблення по дереву(1Цар.6:23,31-33). Але найціннішим продуктом оливкових дерев була олія, видавлена із оливок. Оливки є набагато твердішими від винограду, тому потрібно було мати прес, щоб витискати з них олію(Мих.6:15). Так як оливкову олію важче видавлювати, преси для оливок мали спеціальні важелі, що при повертанні збільшували зусилля, а також були більшої ваги тягарі, щоб вичавлювати олію.

Добування олії було важкою працею, але вона була вартою затрачених зусиль. Оливу використовували багатьма способами у стародавньому світі. Її споживали як один з видів масла в їжу. На ній готували їжу та пекли(Лев.2:4). Її спалювали в освітлювальних каганцях(Мт.25:3). Застосовували як мазь для зволожування шкіри, та як ліки(Іс.1:6). Її також використовували для помазання тих чоловіків, що призначалися для служіння Богові: як пророки(1Цар.19:16), як священики (Лев.8:12), як царі(1Сам.16:3).

Отже, коли ізраїльтяни мали добре жниво зернових та щедрий врожай винограду і оливок, вони справді могли розглядати це як благословення Господнє, і могли сподівати-ся на рік добробуту і процвітання.