неділя, 18 жовтня 2009 р.

4) Життя спільноти у віросповіданні.




Віросповідання спільноти – це офіційне письмове викладення того, в що вірить та чому вчить церква. Фактично життя кожної спільноти повинно перевірятися її віросповіданням. Віросповідання лютеранської спільноти були написані в часи Реформації та опубліковані в «Книзі Злагоди» в 1580 році. Тому всі вірні лютеранської спільноти повинні шанувати та підтримувати своє віросповідання, так як воно виявляє нам доктрини Святого Письма. Це не правила віри, які виходять за рамки Біблії або доповнюючи її, але ствердження доктрин Писання на противагу тим, хто відкидає ці доктрини. Лютерани визнають своє віросповідання і говорять в унісон з Лютером: « На цьому стою і не можу інакше».
У сучасному світі ширяться ідеї руху екуменічного зростання. Звичайно, спільнота це краще ніж ворожнеча і сварки, але якою ціною вона формується?! - ціною втрати будь-якої віросповідної позиції, ціною перекручення Слова Божого, ціною брехні.
Цей рух популяризується і на нашій, українській землі, так, наприклад, зараз стало дуже політично модно, інакше я назвати ці практики не можу, проводити спільні молитви і, о Боже, вони спільні не лише з християнськими конфесіями, але навіть буддистами, мусульманами та іншими угрупуваннями, які не визнають Христа за Спасителя і Бога.
Хочу наголосити, що спільні молитви можливі лише в духовній спільноті, яка базує своє віросповідання на Слові Божому – з вірним розумінням проголошенням Закону та Євангелія. Я не розумію спільність молитви з, наприклад, буддистами, мусульманами або навіть християнськими конфесіями, які не мають з нами єдності у віросповіданні. Це все одно, що ми стверджуємо, що взагалі-то є якийсь бог, чи ще щось верховинне, абстрактне, яке контролює всіх і вся, до якого ми звертаємося - тим самим порушуючи Першу і найголовнішу Божу Заповідь, а також, з недовірою ставимось до правдивих об'явлень Божих, записаних у Святому Письмі. Якщо ми сповідуємо спільноту з усіма вірними Божими – Неба і Землі, то в першу чергу ми повинні одностайно триматися спільного віросповідання, а саме того, про що нам каже Біблія. А вона нам зображує, як ми наприклад, бачимо вище, зовсім іншу віру та віросповідання вірних Божих як Старого, так і Нового Заповітів.
«Щодо спільної молитви, то навряд чи можна вдосконалити юридично сформовану кінцеву тезу Закордонного Комітету 1961р.: «Молитва – це не одна з ознак Церкви, і її не слід координувати зі Словом і таїнствами так, наче вони мають одну природу. Як відповідь на Божественне Слово, вона є вираз віри і плід віри; коли говорити перед іншими людьми, то вона є сповіданням віри. Як сповідання віри, вона мусить перебувати в гармонії з ознаками Церкви та під їхнім контролем».
На відміну від проповідування і Таїнств, молитва необов’язково є дією Церкви як такої, але вона є чимось таким, що окремі особи можуть здійснювати приватно. Такі приватні діїї та ситуації управляються головним чином сімейними та іншими соціальними взаєминами та відповідальністью і не компрометують обов’язково Церкву. З іншого боку, на такі зауваження не зважають там і до тієї міри, коли церкви діють офіційнго, нормально через своїх публічних служителів і разом із ними.
Спільні молитви, які здійснюються також церковними лідерами про Божественні благословення і провід у безпосередньому контексті щирих зусиль, спрямованих на подолання доктринальних відмінностей під проводом Слова Божого, чітко не переходять за межі тих обмежень, які так добре визначені Лютеранською Церквою в Австралії у її Тезах Згоди: «Коли спільна молитва виявляє ознаки або харастеристики уніонізму, то її треба осуджувати та уникати. Такими ознаками та характеристиками уніонізму є:
а) неспроможність сповідувати повну правду про Божественне Слово;
б)неспроможність відкидати будь-яку супротивну помилку або відрікатися від неї;
в) надання помилці рівних прав із правдою;
г)створення враження єдності у вірі або церковної спільноти там, де це не існує»(II,2).»

Наша єдність і спільність молитовних практик повинна, в першу чергу, базуватися на єдності у Христі, про яку Апостол Божий Павло благає в Першому посланні до коринтян: «Вірний Бог, що ви через Нього покликані до спільноти Сина Його Ісуса Христа, Господа нашого. Тож благаю вас, браття, Ім'ям Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви всі говорили те саме, і щоб не було поміж вами поділення, але щоб були ви поєднані в однім розумінні та в думці одній!»(1Кор.1:9,10).
Єдність, до якої закликає Божий Апостол Павло - це загальна єдність, в якій ми погоджуємося у спільноті Його Сина. Зовнішня ж єдність молитовних практик з іновірцями базується на байдужості – на людині, а не на Бозі.
Спільнота вірних це не об'єднання на основі почуттів та сентиментів, але однодумців у промові Закону та Євангелія.
Наша єдність у спільноті повністю узгоджує, що Боже Слово говорить правду.
Ми не говоримо лише про розумові вправи виконування доктрин і їх систематизації. Письмо навчає свідчення Закону та Євангелія серцю людини. Людині занадто просто забруднити Євангеліє. Якщо проповідники Слова не будуть старанні, то природна релігійність може взяти верх, тому що вона завжди присутня. З часом людина почне міркувати, що вона здатна допомогти Богові у своєму спасінні, забуваючи, що це можливо лише Богу, а не людині. Боже Євангеліє є верхівкою Божого об'явлення нам, яке свідчить про виправдання лише вірою.
Спільнота вірних Божих - це підбадьорювання один одного у вірі в Євангеліє, дякуючи Богові за Його благодать, благання вкоріняти у нас віру – не жертва, але відповідь на безцінний подарунок, вчинений на хресті Голгофи.
Коли спільнота єдиновірців бере участь у молитві, то контекст і наповнення її мають на увазі одне і теж саме. Така молитва вірних – маючи в серці спільне віросповідання, діє відповідно до Слова Божого, в якому Господь каже: «Ще поправді кажу вам, що коли б двоє з вас на землі погодилися про всяку річ, то коли вони будуть просити за неї, - станеться їм від Мого Отця, що на небі! Бо де двоє чи троє в Ім'я Моє зібрані, - там Я серед них»(Мт18:19,20). Спільна молитва є те, коли люди погоджуються щодо того, що вони просять. Тому спільна молитва між християнами і не християнами не є можливою, так як це молитва до іншого створіння. Спільна молитва з іншими християнськими конфесіями також містить розрізнення розуміння певних віросповідних речей. Так, наприклад, спільна молитва з католиками чи православними буде вміщувати в собі інше вірування - співпраця з Богом, поклоніння Діві Марії і так далі, тому такі молитовні практики не є хорошою ідеєю, бо сповідання Трійці, яке ми сповідуємо, вивчаючи Святе Письмо, змінене та перекручене іншим сповіданням.
Досліджуючи грецький варіант Книги дії святих апостолів, слід зазначити, що присутній в тексті визначний артикль швидше зображує специфічність існування перших громад Божих, а не загальність. Тобто, це були громади з чітко сформованим, непохитним віросповіданням – науки Апостольської, науки Христа(Дії 2:41-42).
Взагалі, молитва з будь-ким, ще не є церковною спільнотою. Церковна спільнота це в першу чергу проповідування чистого Слова і роздавання Таїнств – Засобів Благодаті. Молитва не є засобом благодаті, але наша відповідь на ці засоби. Лише Бог дає нам наше поклоніння і молитва - це дзеркальне відображення Засобів Благодаті. Це амінь віри - наша відповідь Богу – Євангеліє то правда. Спільна молитва християнської громади свідчить про Засоби Благодаті і є віросповіданням спільноти. Вона може бути привселюдним визнанням віросповідання і проповіддю для невіруючих, але коли має місце спільна молитва громад з різним віросповіданням, то хто кому проповідує і хто кого слухає?
Тому, в моєму розумінні, молитва з іновірцями є привселюдне визнання їх бога чи богів тими ж самими, що і наш Бог. Лютерани беззаперечно повинні молитися за іновірців, а не з іновірцями, або християнськими спільнотами з іншим віросповіданням. Ми не вимагаємо одностайності в церемоніях спільнот, але доктринальна спільнота повинна бути одностайною і базуватися на Святому Письмі.
Якщо потихеньку тягнути нитку зі свитра, то він з часом розпуститься весь.
Так і доктринальна єдність правдивої спільноти – ми не можемо витягнути одне не витягуючи інше. Це веде до відкидання усього. Ми відхиляємося від церковної спільноти з іновірцями та християнськими спільнотами з неправдивим віросповіданням не тому, що ми хвальки та гордяки, але тому, щоб не порушувати Слово.
Закінчуючи питання молитовної спільноти, хотів би зауважити, що Господь нам каже про велику силу молитви Своїх вірних. Слово Боже порівнює тих, хто прохає у молитві з вірою, Божими дітьми, кажучи, що Бог зажди нам дасть по потребам і з достатком.
А також пам'ятаймо, що коли ми звертаємось до Господа у молитовній, земній спільноті, все воїнство Господне благає з нами в унісон. Але не вважайте, що я закликаю вас молитися до святих Небесних, чи до Діви Марії. Є лише один Посередник - Богом даний нам Син.