вівторок, 29 листопада 2011 р.

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 0 6




Тема № 6

ВИХІД І ПОБУДОВА СКИНІЇ


Після 400 років у Єгипті, Господь пригадав становище своїх людей і у Його милості послав їм Мойсея, щоб повернути їх у Обіцяну Землю. На цьому уроці ми вивчатимемо маршрут, яким слідували Божі люди під час подорожі з Єгипту до Палестини, коли це відбувалося, а також ми вивчатимемо як виглядала скинія, котру Бог наказав Ізраїлю збудувати, як місце, де Господь перебуватиме серед людей своїх. По завершенні цього уроку вам слід буде:

1)Назвати приблизну дату Виходу з Єгипту.
2)Назвати і коротко описати 3 типи законів, даних Богом на горі Сінай.
3)Дати опис подвір'я та намету зібрання, і того, що було в них.
4)Змалювати одяг, що його носили первосвященик та прості священики.
5)Назвати 3 обов'язки священиків.
6)Пояснити важливість намету зібрання для громади Ізраїля.

Маршрут виходу .
Хоча Біблія згадує назви багатьох місць вздовж маршруту Виходу, сьогодні ми не можемо точно визначити, де були ці місця. На протязі століть назви змінювалися і тепер майже неможливо визначити місце їх знаходження. Ми знаємо напевно, що із землі Гошен Господь привів народ до Очеретяного моря (червоного) (Вих.13:18). Слід зазначити, що єврейським словом "ям" могло бути назване не тільки море чи океан, але також велике озеро, річка і т.д.(Нав.24:6; Іс.19:5; Єрем.51:36; Ів.21:1). Тому, Червоне море, згадане на початку виходу з Єгипту(Вих.13:18), було найімовірніше великим озером із берегами, вкритими очеретом червоного колоьору. Це величезне озеро могло бути одним із озер, розташованих на схід від дельти Нілу та землі Гошен, де мешкали євреї раніше. Російський Синодальний переклад називає це море "Чермлёным", тобто очеретяним.
Перейшовши через Червоне море, народ Божий пішов на південь вздовж західного узбережжя пустині Шур (Вих.15:22), через пустиню Сін (Вих.16:1), де вони вперше отримали манну небесну. Звідти вони продовжили свою подорож у пустиню Сінайську (Вих.19:1) та стали табором біля гори Сінай. Після майже двохрічного перебування тут, під час якого вони отримали Божий Закон і побудували Намет Зібрання, народ Ізраїля знову пішов на північ до пустині Цін(Сін) і зупинився у місті Кадеш(Чис.20:1). Саме тут ізраїльтяни вислали розвідників і взбунтувалися проти Божого наказу увійти в обіцяну землю. Як результат їхньої невіри у Божий захист, їх було змушено на протязі решти 38-ми років мандрувати пустелями, аж поки їм дозволено увійти в Землю Обітованну.

Дата Виходу
В 1Цар.6:1 нам сказано, що Соломон почав будувати Храм Божий у четвертий рік свого царювання, або біля 966-го року до Р.Х. Цей вірш також стверджує, що це сталося через 480 років по виході Ізраїля із Єгипту. Це означало б, що Вихід мав би статися у 1446-му році до Р.Х. Щоб досягти нашої мети, нас влаштує більш округлена дата – 1450-й рік.
З різних причин багато сучасних вчених заперечують цю дату Виходу. Більшість з них заявляє, що Вихід мав статися майже на два століття пізніше, десь у 1200-тих роках до Р.Х. Вони винайшли детальну систему аргументів на підтримку цієї теорії. Але через те, що Писання чітко вказує на дату біля 1450-го року, ми приймаємо її як прав-диву дату. І хоча не всі єгипетські вчені з цим погоджуються, очевидно, що фараоном у 1446-му році був Аменхотеп (Аменофіс) ІІ.
Бог дає Закон Мойсею та народу Ізраїля.
Першою величною дією Бога після того, як Він звільнив Ізраїль з єгипетського раб-ства, було те, що Господь дав Свій Закон людям на горі Сінай. Під час інших курсів лекцій ви вивчатимете Закон Божий детальніше. Ми ж тепер згадаємо лише 3 типи законів, даних на Сінаї – моральний закон, церемоніальний (або ж обрядовий), та соціальний.
Божий моральний закон підсумований у 10-ти заповідях і виявляє Божу волю для усіх людей в усі часи. Його метою є виявити нашу гріховність у думках, словах та вчинках, а також нашу відчайдушну потребу у Спасителі від гріха та його наслідків.
Церемоніальні закони, дані з Сінаю, навчали віруючих Старого Заповіту як поклонятися Богові належним чином. Вони включали правила щодо належного дотримання суботи, накази про принесення жертов, вказівки щодо релігійних свят та їх дотримання, і нарешті інструкції для священиків та їх священицьких обов'язків. Церемоніальні закони призначалися тільки для Божих людей Старого Заповіту і були відхилені Христом через Його виконання Закону. Через те, що ритуальні закони Старого Заповіту були тільки тимчасовими наказами і не повторюються у Новому Заповіті, Бог каже нам, що ми тепер вільні вибирати форми і практику поклоніння Богові так, щоб вони були зручними і приносили якнайбільшу користь для сучасних християн (Кол.2:16-17; Ів.4:21-24).
Цивільні закони також стосувалися тільки Божих людей Старого Заповіту і вміщували правила та вказівки щодо повсякденного життя людей Ізраїля. Як видно з назви, цивільні закони управляли Ізраїлем як нацією і мали справу зі злочинами, такими як вбивство чи поранення іншої особи та спричинення шкоди власності іншого. Бог дав ці закони Ізраїлю, щоб допомогти його суспільству спокійно розвиватися аж допоки Спаситель народиться. З приходом Христа і розпорошенням Єврейського народу після Христової смерті, ці цивільні закони припинили свою дію.

Побудова намету зібрання (Скинії)

“Я Господь, і Я звільню вас витягненим раменом і великими присудами. І візьму вас собі за народа, і буду вам Богом…”(Вих.6:6-7). Таким був Божий завіт з Його народом. Бог зробив Ізраїль своїм особливим народом, і дав їм заповіді, в яких навчає як люди мають жити і діяти богоугодним чином. Щоб показати своїм людям, що Він також виконає свою частину завіту, “що Він буде їм Богом”, Господь дав їм інструкції для побудови місця, де Він міг бути присутній серед них – Скинії Зборів. Бог сказав Мойсеєві: “Нехай збудують Мені святиню – і перебуватиму серед них”(Вих.25:8). Коли Ізраїль закінчив будувати Скинію Зборів, Бог зійшов на неї у вигляді хмари, і замешкав посеред народу Свого (Вих.40:34). Через це Скинія Зборів слугувала як фізичне нагадування про те, що Бог жив посеред Свого народу і був там завжди, щоб допомагати і рятувати їх у час їхньої потреби. Згодом Бог у Своїй повноті знову житиме серед людей в особі Ісуса Христа (Ів.1:14).
Сама Скинія Зборів складалася з двох головних частин: подвір'я та намету. Подвір'я було досить великим: 100 ліктів довжиною і 50 ліктів у ширину і мало огорожу в 5 ліктів заввишки. Ця огорожа із полотна відділяла Бога та Його святе місце від решти табору Ізраїля. Коли ізраїльтяни приходили для поклоніння чи принесення жертв, вони могли увійти на подвір'я через ворота у його східному боці. Тільки обрізані євреї могли увійти туди.
Всередині подвір'я був жертівник для спалення на ньому принесених у жертву тварин, мідна умивальниця та намет зібрання. Жертівник для цілопалень був квадратною платформою із стороною у 5 ліктів і на 3 лікті у висоту. Він був зроблений з акації і покритий міддю. На кожному з чотирьох його кутів був ріг. На цьому жертівнику приносилися жертви щоранку і щовечора, а також його використовували для принесення жертв у особливих випадках. За жертівником, поряд із наметом зібрання, стояла велика мідна умивальниця. Священики використовували її для церемоніальних омовінь перед тим, як приступити до виконання своїх обов'язків.
Сама намет зібрання був центром цілої структури Скинії зборів. 30 ліктів довжиною, 10 у ширину та 10 у висоту, намет зібрання був поділений на дві частини завісою. Ця завіса була зроблена з цінної вовни. Більша з двох частин намету називалася Святеє, а невеличка кімната за завісою – це Святеє Святих. Вхід до намету був зі східної сторони. Тільки священикам дозволялося входити у намет. Зайшовши за завісу при вході, священик опинявся в частині, що звалася Святеє. З правого боку стояв стіл для показних хлібів. 12 паляниць прісного хліба замінялися щосуботи свіжими і ставали поживою для священиків.
Ці хліби представляли собою 12 племен Ізраїля. З лівого боку від входу знаходився золотий свічник(менора) із лямпадкою на кожній з його 7-ми гілочок. Світильник був зроблений зі щирого золота і найбільш оздоблений з поміж усього начиння намету. Його світло мало символізувати Божу присутність. Прямо попереду, перед завісою Святого Святих, стояв жертівник для спалення пахощів. Невеликий, 1 лікоть у довжину і у ширину, і 3 лікті висотою, він був зроблений з акації і покритий золотом із рогом на кожному куті. Зранку і ввечері священик, подбавши про світильника, брав вогонь із жертівника цілопалень на подвір'ї і, поклавши його на менший у наметі, приносив Богові запашну жертву пахощів. Згоряючі пахощі символізували молитви, що возносилися священиком до Бога (Об.5:8).
Лише первосвященик міг зайти за завісу і увійти у Святеє Святих. І зробити це він міг лише один раз на рік, у День Відкуплення (Лев.16). Всередині кімнати знаходився безцінний ковчег свідоцтва(чи завіту), також зроблений з акації, вкритий золотом, з кришкою, над якою, розкинувши крила, сиділи два золотих херувими. Всередині ковчега зберігалися дві скрижалі закону, дані Мойсеєві, посудина з манною і палиця Ааронова, що пустила пагінки і розквітла. Тут, у Святая Святих, являлася слава Божа, коли Він мешкав із народом Своїм.

Священики.
Для служіння у Його храмі Бог призначив Аарона та його нащадків (Вих.28:1). Їм належало виняткове право провадити богослужіння для Божих людей. Щоб позначити їх особливу роль, вони носили особливий одяг. Їх священицьке вбрання складалося з довгого білого хітона з кольоровим поясом, лляних штанів та спеціального головного убору. На додаток до цього первосвященик носив довгу блакитну верхню шату із гранатовими яблуками та дзвіночками між ними по нижньому краю. Поверх цієї шати носився ефод – два відрізи матерії з'єднані на плечах, щоб утворився ніби жилет. Первосвященик носив також нагрудника, де розміщалися 12 дорогоцінних каменів із вирізьбленими на них іменами 12-ти племен Ізраїлевих. На голові він носив завій (шапка) із написом: “Святиня для Господа”.
Крім виконання своїх обов'язків по здійсненню жертвоприношень на подвір'ї Скинії зборів, священики відповідали за навчання людей Божому слову (Лев10:8-11). Їм було також наказано власним життям давати добрий приклад іншим (Лев.21). І нарешті, первосвященик відповідав також за Урім і Тумім. Вчені не дійшли згоди щодо того, як виглядали Урім(пер.як "Світло") та Тумім(пер.як "Досконалість"), але є очевидним, що вони використовувалися первосвящеником для того, щоб радитися з Богом і приймати богоугодні рішення на користь людей Божих (Вих28:29-30).

вівторок, 22 листопада 2011 р.

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 0 5




Тема № 5

ЄГИПЕТ


Від часу патріархів аж до падіння поділеного Ізраїльського Царства (2000-725 до Р.Х.) народ Ізраїля майже постійно контактував із своїм сусідом на південному заході - Єгиптом. Під час цього уроку ми зосередимо увагу на землях та людях Єгипту. По завершенні заняття вам треба буде вміти:

1)Назвати 3 географічні частини Єгипту та 2 його політичні поділи.
2)Назвати 2 найважливіших міста стародавнього Єгипту та землю, що була на півдні його.
3)Розповісти про одну подію, що мала місце в кожному з чотирьох основних періодів історії Єгипту.
4)Дати назву Єгипетським письменам.
5)Перерахувати 5 класів, на які ділилися люди у Єгипетському суспільстві.
6)Словесно описати мумію та вірування єгиптян щодо загробного життя

Земля Єгипту
Землі стародавнього Єгипту, якщо подивитись на карту країни, за формою нагадували квітку на довгому стеблі. Стеблом цієї квітки була ріка Ніл, довжина якої лише у Єгипті сягала понад 900км. Суцвіттям на верхівці цього стебла була Дельта, місцевість у Єгипті, де русло Нілу розділялося і розширювалося за 160км. перед тим, як його води вливалися у Середземне море. Одразу за суцвіттям, трохи нижче і з лівого боку є невеличкий бутон. Ця місцевість зветься Фаюм. Вона була багатою на озера і болота і тому земля тут була такою ж родючою, як землі вздовж берегів Нілу та у Дельті. Отже, ці три місцевості і були основними географічними районами стародав-нього Єгипту – Ніл, Дельта і Фаюм.

Єгипет можна також поділити політично на дві головні частини – Верхній Єгипет та Нижній Єгипет.
Верхній Єгипет, це район на півдні, або ж у верхній частині Нілу. Нижній Єгипет - це район, що знаходиться навколо гирла Нілу і там, де він впадає у Середземне море. Коли єгипетський фараон був царем верхнього та нижнього Єгипту водночас, він вважався наймогутнішою людиною у цілому світі. Земля на півдні Єгипту біблійною мовою звалася Етіопія, а єгиптяни звали її Нубія (Іс.11:11, Дан.11:43). Кордон між Верхнім Єгиптом та Нубією був біля міста Асуан (Сієна), неподалік від першого порогу ріки Ніл. В часи своєї найбільшої могутності Єгипет поширював своє правління далеко вглиб землі Нубія, де здобував цінні предмети для торгівлі та рабів, яких використовували як вояків, або як робочу силу на будівництві. Двома найважливішими містами у Єгипті були Фіви у Верхньому Єгипті та Мемфіс у Нижньому Єгипті. Земля Гошен, у якій жили діти Ізраїля на протязі 400 років їхньої неволі, можливо була десь у східній частині місцевості, що звалася Дельтою.

У Єгипті Ніл забезпечував постійне і невичерпне джерело доброї води. Таким чином, Ніл означав життя, а все інше було пустелею. Уся активність єгиптян відбувалася в межах кількох кілометрів по обидва боки Нілу, джерела їхнього життя. Ця величезна ріка живилася із дощових лісів середньої Африки, і майже неможливо було уявити, що вона коли-небуть може висохнути (Іс.19:5-7). Завдяки Нілу Єгипет мав їжу навіть тоді, коли його сусіди потерпали від голоду через посуху (Бут.12:10 ; 41:57).

Єгипетська історія.
Виникнення Єгипетської цивілізації датується біля 5000 літ тому. Вже у 3000-му році до Р.Х. Єгипет мав могутніх царів. Єгиптяни називали своїх царів фараонами. Єгипетські фараони належали до 30-ти родинних груп, відомих як династії. Дуже мало відомо про стародавній Єгипет до часу правління Першої Династії, коли Верхній та Нижній Єгипет були об'єднані вперше під одним “правителем двох земель”.

Історія Єгипту, відома нам, починається з Третьої Династії біля 2700-го року до Р.Х. і триває до 6-ї Династії, завершуючись біля 2100-го року до Р.Х. Цей період відомий як Старе Царство, був першим великим періодом в історії Єгипту. Про нього згадують, як про час, коли перші єгипетські піраміди були збудовані. У цей період фараона вважали за бога, і через те, що він був абсолютним правителем над усім, його люди були його рабами. Саме рабську працю використовували фараони для побудови пірамід як своїх гігантських гробниць. Найбільша піраміда, Велика піраміда Хеопса, яка знаходиться у місті Гіза, була побудована біля 2600-го року до Р.Х., і мала 150 м. у висоту. Щоб завершити її будівництво, знадобилося 20 років та праця більш як 100 тисяч людей. Деякі з великих каменів важили кілька сотень тонн, а тисячам меньших надано квадратної форми і складено з них величні піраміди і храми. Це дає підстави вважати цих ранніх єгиптян найбільшими будівельниками усіх часів. Призначенням пірамід було забезпечити вічне місце для поховання верховного єгипетського правителя і бога - фараона. Всередині кожної піраміди була кімната з усім, що може знадобитися фараонові у загробному житті, а також для охорони його від усіх, хто міг би зневажити його могилу. Спочатку єгиптяни вірили, що лише фараон та його родина є достойними увійти у потойбічне життя. З плином часу, кожен член єгипетського суспільства набув право на місце у житті після смерті, хоча вони і були поховані у набагато меньших могилах, ніж їхні правителі.

Після 6-ї династії настав період слабкості, який тривав біля 100 років. На протязі цього століття династії з 7-ої по 10-ту боролися за владу. Саме під час цього періоду неспокою, Авраам прийшов до Єгипту, рятуючись від голоду (Бут.12:10). З приходом до влади 11-ої династії почався новий період централізованої влади, який ми називаємо Середнім Царством (2125 – 1675 до Р.Х. династії 11 – 13). Єгипет почав поширювати свій вплив як в Нубії, так і в Палестині. В часи Середнього Царства Йосип став спочатку рабом у Єгипті, а потім помічником фараона, користуючись своєю владою, щоб спасти обидві свої родини від голоду, який охопив Близькій Схід (Бут.39-47). В часи Середнього Царства торгівля відігравала щораз більшу роль у житті держави, і через порт Бібл у Фінікії Єгипет провадив жваву торгівлю із Месопотамією та мікенійцями з острова Кріт

Після 13-ої династії влада знову стала слабкою.
Азіатський народ (відомий як гіксоси) вторгся у Єгипет і встановив своє правління більш як на століття. Коло 1575-го року до Р.Х. з приходом 18-ої династії, мир і порядок було відновлено і нова ера, названа Новим Царством, була проголошена. Під правлінням династій з 18-ої по 20-ту (1575 – 1075) Єгипет перебував у своїй найбільшій силі та славі, поширивши свій контроль над Нубією, Палестиною, і навіть над частиною Месопотамії. Серед цього поширення Мойсей вивів дітей Ізраїля з рабства та припровадив до землі Обітованної (1450р. до Р.Х.). Але навіть після знищення фараонового війська у Червоному морі, Єгипет ще раз зміг відновити свою силу і продовжував були могутньою державою.

Основні періоди Єгипетської історії.

Слідом за черговим періодом слабкості (1075-700 В.С.), настав останній період стародавньої Єгипетської історії, який названий Пізнім періодом. Він тривав з 700-го по 300-й роки. На протязі цього часу Єгипет поступово втратив свою силу і став “надламаною очеретиною”, безпомічною перед вторгненням Вавилонян (Іс.36:6). Ця втрата сили і престижу були результатом Божого суду: “Так говорить Господь Бог: І Я зроблю кінець єгипетському многолюдству рукою Навуходоносора, вавилонського царя…Так говорить Господь Бог: І повигублюю божків, і зроблю кінець бовванам з Нофу(Мемфіс), і не буде вже князів в єгипетському краї… І Патрос спустошу, і дам огонь у Цоан(Пер-Рамзес), і буду виконувати присуди в Но…І пошлю Я огонь на Єги-пет…І розпорошу Єгипет серед народів, і порозсипаю їх по краях. І пізнають вони, що Я – Господь!” (Єзек.30:10-26). Результатом безбожності Єгипту став його постійний занепад.

Єгипетська писемність.
В той час як шумери навчалися писати у Месопотамії, єгиптяни також вчилися цьому. Їх перші спроби були мовою малюнків, які ми називаємо ієрогліфами. Спочатку ієрогліфічні малюнки були поширені по цілому світу, але згодом, при подальшому розвитку, зображення стали представляти склади слів і окремі звуки також. Таким чином з'явилася дуже непроста система письма. Це було дуже складно, і лише одиниці могли навчитися читати і писати так. Приблизно століття тому, вчені нарешті з'ясували, як читати цю стародавню мову. Тепер, коли ми можемо прочитати написи на єгипетських документах, каменях та будовах, ми можемо більше зрозуміти у історії Єгипту, житті та культурі.

Життя та суспільство у стародавньому Єгипті.
На найвищому щаблі єгипетської соціальної драбини був фараон та його родина. Окрім своїх обов'язків царя, фараон виконував служіння верховного судді у країні, і первосвященика на головних релігійних святах та жертвоприношеннях. Йому крім того поклонялися як богу. Після фараона на наступній сходинці були священики. Їх навчали не тільки релігійних, але і багатьох інших видів знань. Завдяки своїй освіті, священики ставали також лікарями, юристами, науковцями і викладачами у навчальних закладах того часу. Одразу за священиками йшли дворяни. Дворяни служили як офіцери у війську, дипломати, царські радники і займали багато інших важливих посад в уряді. Як і священики, усі дворяни були доволі багатими. На протязі останнього століття археологи знайшли кілька з їхніх багатих і вишуканих гробниць. Ремісники також відігравали важливу роль у єгипетському суспільстві. Вони працювали з деревом, металом і камінням, та завідували усім будівництвом, виконуючи і мистецьку працю. Не такі багаті як вищі класи, вони, тим не меньше могли жити в містах і насолод-жуватися деякими вигодами міського життя. Унизу, складаючи безмежну більшість, були селяни та прості раби. Селяни у Єгипті були фермерами та робітниками. Без них інші класи померли б з голоду, однак вони залишалися бідними і до них було відповідне ставлення. Економічно вони були ледь вищими за рабів. Вони тяжко працювали на своїх полях, маючи лише кілька тварин і примітивні знаряддя праці. Коли йшла війна, їх забирали силою до війська, а в періоди великого будівництва, вони були тими, хто постачав піт та м'язи, щоб возводити величні монументи. Життя селянина чи раба було сповнене труднощів та нудної роботи. Раби, які мали спеціальну освіту чи талант, як Йосип, могли однак, піднятися на верхні щаблі соціальної драбини і стати поважними особами.

Релігія Єгипту.
Єгипетська релігія була складною і включала в себе поклоніння багатьом богам. Сили природи уособлювали собою: бог-сонце Ра, боги Місяця Тот і Хонсу, богиня-небо Нут, бог-земля Геб, бог розливів Нілу Хапі, бог прихованих у природі життєвих сил Амон. Інші божки представляли ідеї: Маат була богинею істини, справедливості і порядку; Тот був богом знання і мудрості, Птах був богом майстерності. Богові сонця Ра поклонялися як повелителю неба і землі. Його часто зображали як чоловіка з головою сокола. Свої надії на потойбічне життя багато єгиптян покладали на бога Осиріса. Вважалося, що Осіріс був вбитий своїм братом і став богом підземного царства. Осиріс мав дружину, богиню Ізіду та сина Гора, хитрого і лукавого бога. Люди вірили, що він прийняв на себе людське тіло правлячого фараона. Через це фараонові також поклонялися і він міг служити посередником між різними богами та людьми. Також деякі тварини, що мали якісь особливі здібності, присвячувалися певним богам. Вони вважалися живими образами своїх богів.

Так, наприклад, бик Апіс був священим образом бога Птаха, сокіл – бога Гора , кішка – богині Баст і т.п. Щоб легше було богів пізнавати, їх зображали із головами присвячених їм тварин. Ретельно продумані, з багатьма деталями міфи, розповідалися про цих та багатьох інших богів. Кожне місто мало свого спеціального бога – покрови-теля і кожна родина мала своїх богів, яких вони шанували. Майже усе, від сонця і до Нілу, від тварин і до вигаданих істот, усе було об'єктами поклоніння для стародавніх єгиптян.
У 14-му столітті до н.е. фараон Ехнатон намагався провести релігійну реформу і змусити своїх підданих поклонятися лише одному сонячному богу Атону. Але його зусилля не були успішними і дуже скоро єгиптяни повернулися до поклоніння багать-ом богам, як звикли це робити раніше.

Для того, щоб зберігати прихильність усіх цих богів, Єгипет був сповнений величних храмів. Сотні священиків провадили необхідні ритуали і здійснювали жертвоприношення. Поклоніння богам було перемішано із магією та забобонами (Вих.7:11). Релігія в Єгипті грала життєво необхідну роль.

Єгиптяни мали дуже сильну віру в життя після смерті. Вони були майже одержимі приготуваннями до смерті та потойбічного життя. Вони вірили в суд і тілесне воскресіння. Осиріс, бог мертвих, зважував кожне серце, судячи про його достойність увійти у вічність. Те, як ви прожили своє життя разом із вашим соціальним статусом, могло нахилити шальки терезів на вашу користь або проти вас у входженні в потойбіч-не життя. Якщо людина була доброю і шанованою у цьому світі, то вона отримувала вічне щастя і повагу. Якщо ні, вона могла сподіватися на покарання і сором. Щоб зберегти людське тіло для цього загробного життя, єгиптяни робили з тіл мумії. Застосовувалися особливі хімікати, щоб висушити тіло, в той час як внутрішні органи виймалися і поміщалися в спеціальні глечики. Після цього тіло загортали в папірус і клали в герметичну труну, а потім ховали по закінченні оплакування, що могло тривати аж до 70-ти днів, в залежності від соціального статусу особи. Коли Яків помер в Єгипті, його тіло було муміфійоване згідно традиції і єгиптяни оплакували його 70 днів (Бут.50:2-3).

Єгиптяни вірили, що після смерті душа особи звільняється від тіла, але по-вертається відпочити у її муміфійоване тіло чи статую вночі. Багаті люди зводили вишукані гробниці з витонченими декораціями. Їжа, знаряддя та предмети розкоші потім клали у гробницю, а також навчання про наступний світ гравірувалося на її стінах. У такий спосіб приходило почуття впевненості, що померлий буде належно приготовлений до життя у наступному світі. Прокляття насилалося на кожного, хто міг би потривожити гробницю. Нажаль, це мало стримувало злодіїв, які зрештою вдирали-ся і крали усі цінні предмети з цих гробниць. Лише кілька гробниць залишилися недоторканими аж до кінця 20-го століття. Однією із них було місце поховання царя Тутанхамона. Скарби, знайдені в його могилі, тепер виставлені для показу в Єгипті. Вони дуже ясно показують, як серьозно єгиптяни готувалися до вічності.

вівторок, 15 листопада 2011 р.

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 0 4



Тема № 4

ЖИТТЯ ПАТРІАРХІВ


В книзі Буття з 12 по 50 розділи нам дана історія Авраама, Ісака, Якова, та його 12-ти синів (що стали пізніше 12-ма племенами Ізраїля). Ці засновники родів народу Ізраїля згадуються нами як Патріархи. Ми не будемо розглядати їх історію в нашому курсі, але поговоримо про те, як і де вони жили. По завершенні цього заняття вам слід вміти:

1)Назвати 5 видів тварин, якими володіли патріархи.
2)Пригадати хоча б дві назви для людей, що жили, переходячи з місця на місце.
3)Змалювати намет, як він виглядав у часи патріархів.
4)Назвати 3 місцевості, де патріархи жили більшість свого часу.
5)Змалювати типовий одяг чоловіка та жінки у часи Авраама.
6)Розповісти, якою була звична їжа патріархів.

Рослинність та сільськогосподарські культури.
Патріархи, благословенням Божим, були багатими людьми. Вони мали золото і срібло, в них були чисельні слуги (Бут.14:14, 17:27) а також багато іншого майна. Однак найбільшим джерелом їхнього багатства були їх тварини. Вони мали великі отари овець, стада козлів, ослів, великої рогатої худоби та верблюдів (24:10). Навіть без решти майна, тільки володіння цими великими стадами робило їх дуже багатими. Ці стада також мали вплив і на стиль життя патріархів Вони змушені були витрачати багато часу, переходячи з одного місця на інше, щоб знайти достатньо корму для худоби.

Людей, що переходили з місця на місце разом з їхніми тваринами, називили кочівниками або бедуїнами. Сьогодні на близькому Сході все ще є багато людей, що проводять своє життя як кочівники чи бедуїни. Фактично, для багатьох з цих людей їх спосіб життя залишається відносно незмінним з часів патріархів.

Авраам та його нащадки були тільки частково кочівниками. Бо хоча вони і подорожували час від часу, вони також оселялися в певних місцях на невизначені періоди часу, і навіть вирощували зернові (26:12). Завдяки своєму багатству патріархи могли оселятися і в містах, в той час як слуги та інші члени родини дбали про їхні ста-да. Але більшість часу, однак, патріархи жили в наметах. Типовий намет був зроблений з вовни кіз або верблюдів. Такий намет з козячої вовни дозволяв повітрю проходити всередину, коли було спекотно, а коли йшов дощ, вода не потрапляла до середини намету. Ці намети були зазвичай досить великими, поділеними на секції, що дозволяло мати окремі приміщення для чоловіків та жінок, як і місце для приймання гостей.

Для зведення та укріплення наметів використовували жердини, шнури та кілки, що забивалися в землю (Суд.4:21). При вході до намету була завіса, що захищала від сонця, пилу, вітру і дощу, а також слугувала збереженню приватності. Картину розширення чийогось намету Бог використовує в книзі пророка Ісаї 54:2-3 як чудесне зображення щастя і успіху, що їх Бог дасть Його церкві в часи Нового Заповіту.
Всередині більшість наметів були дуже мало умебльованими. Через те, що все мало переноситися швидко і просто, коли родина слідувала за отарами, великі частини внутрішнього облаштування наметів використовувати було незручно. Килими та ковдри слугували як для спання так і для сидіння на них. У холодну та дощову пору року посеред намету розпалювали невелике вогнище, щоб можна було зігрітися. Цінності майже завжди зберігали закопаними десь наметом. Коли приходила пора шукати нове пасовисько, намет опускали додолу, складали, грузили на верблюдів та ослів.

Де патріархи подорожували.
Три основних місцевості, де жили патріархи, були: Бет-Ел, Хеврон та Беер-Шева. Коли Авраам вперше прибув в землю Ханаанську, він жив певний час у Сихемі (Бут.12:6). Його онук Яків навіть купив там трохи землі (Бут.33:18-20). Не так далеко від Сихему було місто Пенуїл, що на березі річки Яббок, де Яків боровся з Господом, коли повертався до отчого дому. Але найдовше Яків проживав у Бет-Елі (Бут.35:1), де він бачив свій знаменитий сон, коли тікав від свого розгніваного брата Ісава. Салем (пізніше названий Єрусалимом) був містом, де священик Бога Мелхіседек служив як цар і прийняв дари від Авраама, що повертався, визволивши свого племінника Лота з полону (Бут.14:18). Найвищою точкою Салему була гора Морія, де Бог сказав Авра-амові принести в жертву свого сина Ісака (Бут.22:1). Герар був містом, де царював Авімелех, і де кілька разів зупинявся Авраам, а також його син Ісаак. Содом і сусіднє місто Гоморра, можливо були розташовані десь під Мертвим морем, або у південній його частині. Дотаїн був у тій місцевості, де брати Якова продали його в рабство. Хеврон із його печерою Махпела, був місцем поховання Авраама, Ісаака та Якова (Бут.25:9-10; 35:28-29; 50:12-13)

Щоденне життя.
Одяг, який носили патріархи, був доволі простим. Просторе, обгорнуте круг пояса полотно, служило їм як спідня білизна. А довге вільне вбрання, що від плечей сягало до п'ят, слугувало як верхній одяг. Його підперізували навколо пояса ремнем. Коли треба було бігти чи швидко йти, низ одежі підіймали і запихали за пояс так, що вона сягала ледь вище колін (Вих.12:11). Щоб захистити ноги, носили сандалі, а на голову завжди намотували полотно для захисту від сонця, вітру та дощу. У часи жалоби одежу носили з грубої козячої вовни, відому як мішковина або веретище (Бут.37:34). Носити таку одежу було дуже незручно, і її використовували як символ і жалоби і каяття (1Цар.20:31-32). Жінки носили одяг, подібний до чоловічого, але з покривалом для обличчя (Бут.24:65).

Для захисту, а також під час полювання, користувалися луком та стрілами (Бут.27:3), ножами і мечами. Палиці, що їх носили при ходьбі, допомагали у подоро-жах і слугували знаряддям захисту. Музичні інструменти, такі як бубни і гусла використовували для розваги (Бут.31:27). Прикраси, такі як кільця для носа, для пальців рук, браслети, жінки використовували, щоб себе прикрашати, а також як подарунки. Кожен багатий чоловік мав печатку (перстень), де був викарбований його власний особливий знак, щоб розпізнавати те, що належить йому (Бут.38:18).

Їжа, що її споживали патріархи, також була досить простою. Хлібні коржі, юшка чи тушковане козяче м'ясо, молоко і масло, яке робили з нього, а за особливої нагоди- м'ясо вівці чи теляти,- усе це було типовою їжою. Звичайним питвом була вода з молоком, і їх зберігали в шкіряних міхах або глечиках. Вино використовували для покращення смаку і очищення питної води, в той час як меньш розведене вино зберігали для особливих випадків (Бут.14:18). Олія з маслин йшла для приготування їжі та для світильників. На протязі цілого року можна було вживати різні овочі залежно від сезону, але вони не були предметом дієти (Прип.15:17; Дан.1:12). Фрукти, особливо фіги, виноград та гранати також споживали коли це було можливо (Чис.20:5). Коли Мойсей пізніше змальовував землю Ізраїля та її сільскогосподарські ресурси, він казав:

“Бо Господь Бог твій уводить тебе до краю хорошого…до краю пшениці і ячменю, і винограду і фіги, і гранату, до краю оливкового дерева та меду, до краю, де подостатком будеш їсти хліб, де не забракне нічого…”(Повт.8:7-9)

суботу, 5 листопада 2011 р.

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 0 3



Тема № 3

ШУМЕРИ


На початку заняття варто зазначити, що найбільш важливі ранні цивілізації стародавнього світу з'явилися в на території так званого "благодатного трикутника". Він охоплює землі Палестини, Сирії та Месопотамії. На цьому занятті ми вивчатимемо найранішу з усіх цивілізацій Месопотамії – Шумерів. Наприкінці уроку вам слід вміти:

1)Назвати дві місцевості у Месопотамії, де жили шумери.
2)Перечислити чотири найважливіших шумерських міста.
3)Пригадати, яке шумерське слово означало цар, а також як називаються шумерські писання.
4)Назвати видатного царя міста Урука, першого імператора Шумеру, і найвідомі-шого мешканця міста Ур.

ШУМЕР І АККАД

На минулому занятті ми згадували “таблицю народів”, де перераховано нащадків Ноя та його трьох синів. Серед цих нащадків згадується чоловік на ім'я Німрод, якого Біблія змальовує як “дужого мисливця перед Господнім лицем” (Бут.10:9). З цього та подальших рядків можемо зробити висновок, що Німрод заснував могутнє царство, в якому найбільшими містами були Вавілон, Ерех(Урук) та Аккад. Усі вони були розташовані на рівнині Шінар. Інше ім'я для цієї місцевості- Шумер. Шумер можна знайти на великій рівнині між річками Тигр та Єфрат, у південно-східній частині так званого “благодатного півмісяця”. Трохи далі на північний захід, також між цими двома річками, знаходилась місцевість, звана Аккад. Саме на рівнинах цих двох стародавніх місцевостей постала перша велика цивілізація Месопотамії. І хоча шумери та аккадці були різними людьми, ми розглядатимемо їх разом і об'єднаємо одною назвою – Шумери.

Перші люди, що заселили цю місцевість, займалися землеробством. Вони мали добру землю і достатньо води, щоб вирощувати гарний врожай. Але минав час і жити осібно стало небезпечно, тому вони почали жити в селах, щоб легше було захищати свою власність. Близько 3000р. до Р.Х. шумери вже будувати міста. Приблизно в той самий час вони почали розділяти свою працю – одні обробляли землю, інші доглядали тварин, а ще інші служили як вояки та мисливці. Так засновувалася Шумерська цивілізація.

ШУМЕРСЬКІ МІСТА
Центром культури шумерів були їхні міста. Багато великих, добре організованих і важливих міст було збудовано шумерами. Ось кілька з найважливіших: Ур, Лагаш, Урук(Ерех), та Вавилон. Ці стародавні міста були доволі великими і оточеними навколо муром із земляної цегли, щоб захищати себе від диких тварин та ворогів. Навколо міст простягалися поля сільськогосподарських культур, що добре поливалися за допомогою системи каналів. В кожному місті був храм, призначений для поклоніння різноманітним богам. В храмі були священики, що приносили жертви і молилися, а також доглядали храм. Кожне місто мало своїх охоронців, щоб забезпечувати захист, а також військо, щоб воювати проти ворогів. Дуже багаті мешканці могли дозволити собі власний великий будинок, але більшість людей були бідними і жили в хатинах з однією кім-натою.

Спочатку містами правили їх мешканці, які збиралися разом, щоб прийняти важливе рішення. Незабаром, однак, заможніші та наділені певною владою мешканці взяли контроль в свої руки і це привело до можливості встановлення правління царя як верховного правителя. Шумерською мовою ім'я царя було “лагел”, він мав абсолютну владу і правив дуже суворою.Згодом шумери стали вірити, що лагел був посланий богами, щоб бути їхнім правителем. Цар і священики були наймогутнішою частиною Шумерської цивілізації. Усі інші були зобов'язані платити податки, щоб підтримувати як царя, так і тих, хто служив в храмах.

ШУМЕРИ РОЗВИВАЮТЬ МИСТЕЦТВО ПИСЬМА
Приблизно між 4000 та 3000р. до Р.Х. шумери навчилися писати. Через те що винахід паперу був ще далеко попереду, вони писали на маленьких таблицях, зроблених з м'якої глини. Як олівець, вони використовували заточену очеретину, за допомогою якої робили на них відбитки. Якщо документ треба було зберегти, шумери просто випалювали ці глиняні таблички на вогні. Сьогодні величезна кількість цих табличок висвітлюють для нас деякі аспекти життя стародавнього шумерського суспільства.
Спочатку просто використовували малюнки, щоб передати те, що вони хотіли виразити. Згодом вони винайшли символи, щоб представляти різні частини слів. Сотні цих різних символів використовувалися для того, щоб зобразити комбінації, які вима-гала їхня мова. Очевидно, що це дуже ускладнювало письмо і робило його громіздким. Лише добре навчені люди, такі як секретарі та священики, могли читати і писати. Через клиноподібну форму ліній, зроблених їх загостреними очеретинами, цей тип письма стали називати клинописом.

Мова шумерців, здається жодним чином не пов'язана з якою-небуть іншою мовою. Мова аккадців, однак, є семітською (пов'язаною з давньоєврейською) та її можна розшифрувати. Однак, обидві ці мови були записані за допомогою клиновидних символів. Попервах письмо використовували для розписок та інших ділових потреб. Пізніше, однак, священики стали вживати письмо, щоб записувати історії про богів. На минулому уроці ми чули деякі з цих історій про сотворіння та потоп, що їх написали ці перші мешканці Месопотамії. Вони також залишили записи своїх законів, пісень і молитов до їхніх богів, а також історії про великих царів та героїв того часу. Завдяки тому, що стародавні глиняні таблиці непогано збереглися, ми багато знаємо про історію цих людей.

РЕЛІГІЯ ШУМЕРУ

Шумери були політеїстами – вони вірили в багатьох богів, як чоловічої, так і жіно-чої статі. Майже кожна сфера життя мала свого власного бога чи богиню. Ану, наприклад, був богом неба, Енкі – богом води, Нін-хурсаг – богиня землі, та Іштар – богиня кохання та родючості. Ця ідея великої кількості різних богів, які дбають про різні сфери людського життя, була перейнята іншими цивілізаціями, і навіть деяким з шумерських богів поклонялися народи Близького Сходу ще довго по тому, як шумерсь-ка цивілізація зникла. За часів пророка Єзекіїля, наприклад, декотрі старійшини Ізраїля поклонялися Таммузу, чоловікові Іштар (Єз.8:12-18).

До того ж кожне місто мало власного особливого бога чи богиню, які, як вірували, були захисниками саме цього міста. Через це особливі служіння та особливі жертви присвячувалися цим божествам. Коли одне місто завойовувало інше, завжди казали, що їх бог переміг бога іншого міста. Частиною поклоніння шумерів своїм богам було те, що вони робили статуї своїх богів та будували храми для розміщення в них статуй. Релігійне життя було невід'ємною частиною життя кожного шумерянина і відігравало істотну роль в розвитку їхньої цивілізації. Боги шумерів були багато в чому подібні до людей. Хоча й набагато могутніші за звичайних людей, їх боги, як вважалося, мали людські емоції, такі як любов і радість, а також могли поводити себе негідно – гніватися, заздрити і обманювати. Як і переважна більшість інших земних цивілізацій, шумери хотіли створити бога за своїм власним образом. Ці люди дуже швидко забули правду про Боже сотворіння, більше не пам'ятали Божого застереження у потопі, і деградували до такого стану, коли повністю втратили або ігнорували їхнє знання про правдивого Бога.

ВИДАТНІ ШУМЕРЯНИ
Трохи раніше ми згадували про відомого воїна та мисливця Німрода, що був одним із засновників шумерського царства. Німрод був лише одним із довгого списку видатних шумерійців. Іншими є Гільгамеш, цар Урука, чоловік, чиї славні вчинки стали такими легендарними з плином часу, що вже просто неможливо відділити правду від вигадки. Іншим відомим правителем був Саргон І (2275- 2220 до Р.Х.), цар Аккаду. Під час його правління більшість Шумеру була завойована, і він став, якщо можна так сказати, першим імператором Близького Сходу. Нарамзін, внук Саргона, також правив усім Аккадом і Шумером. Він прийняв на себе титул “Царя чотирьох чвертей світу”, хоча й був царем тільки шумерів.

Інші знамениті правителі вийшли з добре відомого міста Ур, про яке згадується вже біля 2500р до Р.Х. Від 2150 і до 1950р. до Р.Х., Ур був домінуючим містом в Шумері. Великий цар Ур-Намму зробив місто сильним і величним, а його нащадки це підтримували. Але найвідомішим мешканцем Уру був, однак, не цар, і навіть не священик. Він не поклонявся шумерійським богам(в Урі поклонялися богу Місяця) і не слідував шумерійському способу життя. Радше він поклонявся і шанував одного правдивого Бога, Господа Всемогутнього. За Божим наказом він зібрав своє майно, і разом із своїми домашніми, залишив могутнє місто Ур для того, щоб жити на чужині. Цим нащадком Сима, Ноєвого сина, був патріарх Авраам. Авраам став батьком ба-гатьох народів, і через його нащадків Спаситель прийшов у світ.