неділя, 5 серпня 2012 р.

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 17

Тема № 17 АСИРІЯ ТА ВАВИЛОН
Під час останнього уроку ми навчалися про те, що Асирія та Вавилон були двома найбільш могутніми державами у період Поділеного Царства. Ці два народи забрали людей та багатства двох царств після того, як зруйнували їхні столиці. На цьому занятті ми розглянемо ближче народи Асирії та Вавилона. Наприкінці уроку вам слід: 1)Сказати у які два періоди Вавилон був великою силою в світі. 2)Сказати, у який період Асирія була великою світовою силою. 3)Змалювати Асирійську армію та її “секретну зброю” 4)Пояснити, чим відрізнялася Асирійська політика депортації від Вавилонської. 5)Коротко описати самаритян, якою була їх релігія і як юдеї ставилися до них. На одному із попередніх занять ми казали, що шумери були великою цивілізацією у Месопотамії ще до Авраама. На цьому самому місці були розташовані пізніше Асирія та Вавилонія. Фактично, Вавилонія знаходилася у тій самій місцевості, що раніше звалася Шумер та Аккад. Асирія займала територію північніше навколо ріки Євфрату. Невдовзі після часів Авраама, Вавилон став столичним містом нової імперії. Цей період зазвичай називають “давнім Вавилонським періодом”. Він тривав приблизно із 1900 по 1600 рр.до Р.Х.. Життя та культура цього періоду були побудовані на підвалинах давнього Шумеру, але нова стабільність була досягнута завдяки правлінню знаменитого царя Хаммурапі. Хаммурапі узяв усю Вавилонію під своє правління, яке було добре зорганізоване. Він правив уміло і навіть склав кодекс законів для свого народу. Сьогодні Хаммурапі пам'ятають переважно завдяки цьому зводу законів – Кодексу Хаммурапі. Від 1600 по 1150 рр., народ, званий каситами, контролював більшість території Месопотамії. Касити прийшли із гір, що на північному сході від Вавилону. Вони перейняли більшу частину шумерської та вавилонської культури, тому життя продовжувало текти у звичному руслі. Тим часом Асирійці, що з'явилися навколо міста Ашшур, стали впливовою силою в світі біля 1350 р. і так залишалися до 600 року до Р.Х.. Хоча Вавилон на короткий час повернув собі силу тепер і пізніше (напр. 1150-1050), Асирія залишалася найгрізнішою нацією у Месопотамії. Із 1050 по 950 рр. однак, був загальний період слабкості як в Асирії, так і у Вавилонії. Ця слабкість дозволила Об'єднаному Царству Ізраїля розширитися і перетворитися на могутню імперію. Однак, коли розпочався період Поділеного Царства, сила Асирії знову зростала. Незабаром її армії вже контролювали більшість Месопотамії та великі частини Сирії. Навіть хоча Асирія мала найгрізнішу армію в той час, Ізраїльський цар Ахав об'єднався з іншим Палестинським правителем, щоб розбити асирійців. Ахав привів на битву 2000 колісниць, 10000 піхотинців, але Асирійський цар Салманасар ІІІ здобув перемогу(835р.). Юда та Ізраїль були змушені платити данину Асирії на протязі майже цілого наступного століття. Асирійський цар СаргонІІ, втративши терпець через бунтівників у Ізраїльському царстві, переміг їх спротив і депортував з нього багато народу(722р.). Але день суду над Асирією також мав прийти. Пророк Софонія передрік, що Бог “і на північ простягне Він руку свою, та й погубить Ашшура, і Ніневію учинить спустошенням, суходолом, мов ту пустелю”(Соф.2:13). І пророк Наум говорив про майбутнє Асирії так: “ Твої пастирі, царю асирійський, поснули, лежать вельможі твої, твій народ розпорошивсь по горах, - і немає кому позбирати його”(Наум.3:18). Приблизно століттям пізніше, в 612р., Ніневія, асирійська столиця, була зруйнована Вавилонянами. Нео-Вавилонська Імперія була тепер новою світовою силою. Її міць тривала з 625 по 539рр., коли Вавилон упав перед Перським військом Кира. Саме під час Нео-Вавилонського періоду цар НавуходоносорІІ напав та знищив Єрусалим, поклавши кінець Царству Юди і розпочавши період Вавилонського вигнання. Пророк Даниїл жив і трудився під час правління династії цих царів, а також царя Валтасара, який свідчив, що перст Божий писав на стіні його палацу (Дан.5:1). Він був останнім Вавилонським царем. Асирію мабуть найбільше пам'ятають за її знамениту армію. Асирійське військо було добре відоме в світі через застосування в ньому колісниць та завдяки жорстокості його вояків. До цього часу армії переважно складалися із одного типу воїнів. Деякі країни мали армії піхотинців, в інших воювали переважно кіннота та колісниці, дехто мав загони добре тренованих лучників із луками та стрілами. В деяких арміях вояки були озброєні шаблями та мечами, в той час як інші славилися вмінням застосовувати списи. Асирійці ж поєднали усі ці способи ведення війни. Попереду їхнього війська завжди йшла група розвідників чи шпигунів, які дізнавалися заздалегідь про те, що робив ворог. Саме військо мало добре навчені загони кінноти, лучників та піхотинців. У війську також були релігійні служителі та священики для того, щоб приносити необхідні жертви з метою перемоги, а також писарі, щоб відсилати та отримувати послання. Були також інженери для будівництва мостів та доріг при потребі, і навіть люди, чиїм обов'язком було носити велику кількість харчів та запасів для потреб війська. Окрім регулярної Асирійської армії були також великі загони підтримки, що їх набирали у асирійських провінціях. Таємною зброєю Асирійської армії були її машини(механізми) для облоги та ударні тарани. Машини для облоги ворожих міст ззовні були вкриті латами, щоб захистити від стріл та списів вояків, що управляли тими машинами всередині. Їх підкочували до слабкого місця у стіні ворожого міста і тоді брався за діло великий таран у передній частині машини, щоб пробити отвір в стіні. Башти для облоги дозволяли асирійським лучникам прибирати ворожих вояків зі стін міста. Якщо асирійці не досягали успіху в пробиванні міських мурів, вони просто брали місто у кільце, позбавляючи його їжі та води допоки супротивник не починав голодувати і зрештою змушений був підкоритися. Застосовуючи таку тактику, асирійці захопили Самарію а потім атакували Єрусалим. Цар Єзекія швидко побудував тунель під Єрусалимом, щоб підтримувати в місті постійну подачу води(2Хр.32:30). Асирія була надзвичайно жорстокою у ставленні до повстанців. Вони робили так, щоб залякувати інші народи, запобігаючи їх приєднанню до повстань. Однак часто асирійці були досить поблажливі до тих, кого вони завоювали. Вони не намагалися знищити усі інші народи навколо себе. Вони прагнули процвітання завойованого ними народу, щоб він міг сплачувати асирійцям данину. Але якщо народ повставав, вони приймали надзвичайно жорстокі міри для припинення спротиву, здираючи шкіру із живих бунтарів та насаджуючи їх на загострені палі. У випадку, коли повстання повторювалося, асирійці брали освічених людей, лідерів, ремісників та інших важливих людей із бунтівного міста чи народу та депортували їх на нові землі. Провідники народу були розселені дуже маленькими групами по різних містах і країнах, де вони змушені були б змішатися із місцевим населенням. Потім асирійці приводили інших бунтівників, або деколи навіть лояльних підданих, та дозволяли їм поселятися посеред тих, що залишилися. У такий спосіб бунтарі втрачали контакт одне з одним і ставали розпорошеними. Якщо таке ставалося, вони втрачали свою національну ідентичність і більше не могли разом будувати плани та боротися проти Асирії. Саме таку тактику застосували асирійці, коли нищили Самарію та усе північне царство Ізраїля. Коли асирійський цар захопив Самарію, він “… вигнав Ізраїля до Асирії і осадив їх у Халаху, і в Хаворі над річкою Гозан, і в містах Мідії” (2Цар17:6). Деякі сучасні вчителі Біблії заявляють, що 10 північних племен залишалися разом, блукаючи у вигнанні, а тому їх все ще можливо сьогодні знайти. Ізраїльтяни, котрих було забрано у вигнання, однак, були розпорошені серед інших народів Месопотамії. Через це не можуть бути знайдені ніякі “ 10 загублених племен Ізраїля”. Після депортації вершків Ізраїльського суспільства, Асирійці пригнали нових людей, щоб заселити землі північного царства. Ці чужинці прийшли із різних частин Асирійської імперії і дуже скоро через змішані шлюби розчинилися серед корінного населення, що залишалося тут. Через те, що ці люди змішаної раси змішали також свою релігію із Юдейською, вони більше не сприймалися як вірні Господу. Ці люди стали відомі як самаритяни і до них ставилися із ворожістю усі наступні покоління юдеїв. 2Цар.17:34 каже нам: “ Аж до цього дня вони роблять за колишнім правом, - вони не бояться Господа, і не роблять за уставами своїми та за правом своїм, ані за Законом, ані за заповіддю, як наказав був Господь синам Якова, якому дав ім'я Ізраїля”. Ненависть між самаритянами та юдеями була і в часи Нового Заповіту.
Як і асирійці перед ними, коли вавилоняни нарешті завоювали Юду біля 600р.до Р.Х., вони також депортували усіх освічених юдеїв, в той час як “… з бідноти краю начальник царської сторожі позоставив декого за винярів та за рільників” (2Цар25:12). Небагато хто залишилися, але як каже нам Біблія, багато землі залишалося незораною і “ по всі дні її спустошення святкувала вони суботи”(2Хр36:21). Ті, кого повиганяли з Юди, були розселені великими групами у Вавилоні. На відміну від асирійської політики, вони не були розпорошені серед інших народів для того, щоб втратити свою ідентичність як нація. Тому після 70-ти років вигнання, у Вавилоні можна було розпізнати великі групи юдеїв і багато з них повернулося землю обітованну під проводом Ездри і Неемії. Бог сказав народу Ізраїля через свого пророка Ісаю: “ Мій народе, мешканце Сіону, не бійсь асирійця!… Бо мало ще… і звернеться гнів Мій на знищення їх”(Іс.10:25-26). І навіть більш того, Бог запевнив Свій народ: “ І стане тоді Вавилон, краса царств, пишнота халдейської гордості, таким, як Бог зруйнував був Содом та Гомору”(Іс.13:19). Бог дозволив цим двом могутнім народам бути інструментами у Його руках, коли Він карав зло посеред Свого народу. І хоча Бог використовував їх, Він не схвалював їхньої жорстокості та гордині. Виконавши своє призначення, вони також були знищені через своє зло. Багато з того, що ми знаємо сьогодні про Асирію та Вавилон, прийшло до нас від археологів, тому що міста Ашшур, Ніневія та Вавилон були цілком зруйновані. Над ними також звершився суд Божий.