понеділок, 23 січня 2012 р.

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 11




Тема № 11

ЗЕРНО, ВИНОГРАД ТА ОЛИВКОВЕ МАСЛО

Він(Бог)… траву для худоби вирощує, та зеленину для праці людині, щоб хліб добувати з землі, і вино, що серце людині воно звеселяє, щоб більш від оливи блищало обличчя, і хліб, що серце людині зміцняє (Пс.103:14-15)

Ці слова із псалма змальовують пору щастя та радості в Ізраїлі. Більшість людей не можуть почувати себе щасливими, коли вони голодні. Для Ізраїля предмети споживання, перераховані вище, вказували на рясні Божі земні благословіння для Його народу. Вино робили з винограду, рослинне масло з оливок, а хліб із зернових культур. Це були 3 основних продукти в харчуванні Ізраїльтян та в їх економіці, а також вони були символами їхнього добробуту. В цьому розділі ми дослідимо, як вирощували ці культури,а також важливість їх використання. На завершення цього уроку вам слід:

1)Коротко описати 8 основних кроків у вирощуванні та приготуванні зерна, а також потрібні для цього знаряддя праці.
2)Назвати дві головні зернові культури у стародавньому Ізраїлі.
3)Описати давній виноградник і прес для винограду.
4)Дати опис пресу для оливок і назвати 5 основних способів використання оливкового масла у Ізраїлі.

Зернові для випічки хліба
Двома найважливішими зерновими культурами, що вирощувалися в Ізраїлі, були пшениця та ячмінь. Вони обидві були необхідними для виготовлення хліба та іншої їжі. Було 8 основних кроків, що їм слідували люди Ізраїля у вирощуванні та підготовці цих зернових.

1.) Сівба чи посадка насіння цих зернових починалася з приходом ранніх дощів, що пом'якшували грунт. Насіння тримали у кошику чи в торбі, а сіяч йшов полем і розкидав насіння рукою. Ісус описав цей процес в притчі про сіяча (Мат.13:3-8)

2.) Зорювання грунту було наступним кроком. Зазвичай це робилося негайно після засівання іншим чоловіком, який слідував позаду сіяча. Стародавні плуги робили зазвичай з дерева і окантовували металом. Вони заглиблювалися в землю, але на перекидали її, як це роблять сучасні. Леміх кріпився до дерев'яного бруса, а далі чіпляли ярмо. Зазвичай плуг тягнула пара волів, хоча інші тварини також використовувалися. В бідного селянина могла бути лише одна тварина, щоб тягти плуга, а якщо не було і того, тоді він змушений був тягти його сам. Зорювати кам'янистий грунт Палестини було важкою працею і з плином часу ярмо стало символом важкого тягару (Єр.28:11; Мт.11:28-30). Орати було тяжко і для орача. Йому слід було щосили налягати на плуг, щоб той різав глибше, та ще треба було слідкувати, щоб тварини йшли рівно. Ось чому для нього було б дуже нерозумно озиратися назад(Лк.9:62). Щоб тварини не припиняли роботи і рухалися у потрібному напрямку, орач носив кия - довгу дерев'яну палицю, часом з металевим наконечником, щоб колоти чи ударяти тварину. Суддя Шамгар використовував такий кий щоб повбивати 600 филистимлян(Суд.3:31).

3.) Вирощування займало кілька місяців і було небезпечним періодом для зернових. Птахи могли прилетіти і зклювати насіння (Мт.13:4). Бур'яни могли заважати його зростанню(Мт.13:25). Вогонь міг знищити поле (Вих.22:5). Сарана могла з'їсти посіви(Суд.6:5). Злодії чи вороги могли вкрасти зерно(Суд.6:3-4). Недостатня кількість дощу могла стати причиною засихання цілого врожаю.

4.) Жнива відбувалися в квітні та травні. Зернові, як правило, збирали вручну за допомогою серпа(Йоіл 4:13). Серпи часто виготовляли із щелепної кістки тварини і вставляли в неї загострені шматочки креміню, щоб серп краще різав. Самсон зміг покласти тисячу филистимлян подібною щелепою віслюка(Суд.15:15). Після того як зернові було вижато, їх в'язали у снопи(Бут.37:7) а потім забирали з поля, щоб поскладати у клуні(Мат.13:30).

Коли на полях збирали врожай зернових, Закон Мойсея дозволяв тим, хто проходив повз них, зривати трохи руками, якщо ці люди були голодними чи бідними. Однак, їм заборонялося збирати велику кількість, зрізаючи зерно серпом (Повт.23:26; Лк.6:1-2). Також, коли йшов збір врожаю, невелика кількість зерна залишалася по краях поля, щоб бідні люди могли збирати колоски(Лев.23:22 ; Рут.2:2-3).

5.) Обмолочування було наступним, що треба зробити. Це робилося на молотильному току - рівній відкритій площині, приблизно в десять квадратних метрів із втрамбованою і чисто виметеною землею. Тік для обмолоту зазвичай знаходився на вершині пагорба, щоб вітер міг здувати полову коли віяли зерно. Євусеянин Аравна мав такий молотильний тік на вершині гори Моріа(Сіон) і саме в цьому місці цар Давид купив землю для Храму, збудованого пізніше Соломоном(2Сам.24:18).

Щоб обмолотити зерно, снопи розв'язували, а колосся розкидали по току. Існувало кілька способів, якими зерно могло бути обмолочене. Часом використовували волів, яких водили по току, щоб вони своїми копитами роздушували колосся. Іншим часом робили із дерев'яних брусів візок або молотарку і воли тягнули її поверх збіжжя(Іс.28:27-28 ; 2Сам.24:22). Гострі камені або метал також могли закріпляти на брусах, щоб тягання молотарки було ефективнішим(Іс.41:15), і люди ставали зверху на бруси, щоб збільшити вагу. У такий спосіб стебла руйнувалися, і окремі зерна відділялися від полови та стерні. Коли треба було обмолотити невелику кількість збіжжя, чи коли тік не був доступний, тоді користувалися ціпами. Саме так мабуть Рут і Гедеон обмолочували зерно(Рут.2:17; Суд.6:11).

6.) Віяння було наступним кроком і могло проводитися лише тоді як збіжжя було ретельно обмолочене і зерна відділені від колоса. Віяння завжди проводилося ввечері, коли здіймався вітер. Деколи при невеликих кількостях, зерно віяли наступним способом. Насипали зерно на одежину і потім підкидали його у повітря. Однак, зазвичай, використовували вила або віячку. Вилами підкидали зерно високо у повітря і вітер відносив геть лушпиння і солому в той час як тяжчі зерна пшениці чи ячменю падали на землю. Як правило, відділена солома відносилася вітром не далеко. Потім її можна було зібрати і годувати нею худобу. Відділення зерна від полови через віяння було картиною Божого суду, який прийде на Його невірних людей(Єр.15:7; Мат.3:12).

7.) Просіювання було наступним кроком, і воно було необхідним, бо навіть після віяння невеликі частинки бруду та бур'янів могли все ще бути серед зерна. Щоб просіювати зерно, використовували решето (Амос 9:9).

8.) Складання було останнім, що слід було зробити для збереження і подальшого вживання зерна. Велика кількість зерна зберігалася, як правило, у коморах та ямах, але частіше за все зерно зберігали у керамічних глеках. Їх можна було запечатувати, щоб вберегти вміст від комах і тварин. Зерно тепер було готове для перемелення на муку і виготовлення хліба та калачів(1Цар.17:12).

Вирощування винограду і виготовлення вина.
“Заспіваю ж я вам про Свойого Улюбленого пісню любовну про Його вино-градника! На плодючому версі гори виноградника мав був Мій Приятель. І обкопав Він його, й від каміння очистив його, і виноградом добірним його засадив, і башту поставив посеред його, і витесав у ньому чавило, і чекав, що родитиме він виноград, - та він уродив дикі ягоди!”(Іс.5:1-2).

Ці вірші розповідають нам, до чого був подібний виноградник у біблійні часи. Виноградники можна було знайти по всій території Ізраїля. Ті, що посаджені на схилах пагорбів, були особливо добрими, бо отримували багато сонячного світла. Перед посадкою виноградника місце для висадки лози ретельно очищалося. Для приготування грунту використовували заступ (Іс.7:25). Гарні молоді пагінці потім висаджували у приготовлену землю. Часто навколо виноградника будували стіну, щоб захистити його від тварин та злодіїв. Будували також сторожову вежу і сторож охороняв ділянку доки виноград достигав. Він проганяв птахів та тварин, а також пильнував від злодіїв.

Господар повинен був боротися із червою та іншими паразитами(Повт.28:39). Часто чавило для вина будували прямо у винограднику, щоб виноград можна було швидше переробляти на вино. І хоча багато праці було потрібно докласти для посадки і догляду за виноградником, прибуток від нього також був великим. Коли чоловік володів виноградником і дбав про нього, він сподівався на великий урожай. Якщо рослина не приносила плодів, погані плоди, або урожай був бідним, він мав право гніватися(Іс.5:4-6; Ів.15:1-17). Багаті землевласники могли побудувати виноградника, а потім доручити своїм слугам доглядати його, або ж віддати виноградника в оренду(Мт.21:33-34).

Однією з вигод вирощування винограду є можливість його багатоцільового використання. Його можна висушити і отримати родзинки(1Сам.25:18), можна споживати свіжим(Повт.23:25), а виноградний сік можна було варити, щоб отримати густий солодкий сироп чи “виноградний мед”. Деякі з Старозавітних посилань на мед можуть стосуватися саме цього виноградного меду(Бут.43:11; Єзек.27:17). Але найчастіше виноград використовували для виробництва вина. Серьозність клятви Назорея підкреслює той факт, що не тільки вина він не повинен був пити, але і споживати будь-що інше, виготовлене з плодів винограду(Чис.6:4).

Процес приготовлення вина
починався із виноградного чавила. Чавило являло собою відкриту площину, що складалася з двох відділень. Виноград клали у першу секцію і давили ногами з метою отримання соку. Ця картина часто використовується в Біблії, щоб змалювати Божий суд над грішниками(Об.19:15). Люди співали пісень під час давлення винограду, бо це зазвичай відбувалося у дні свята(Єр.48:33). Коли з'являвся сік, то він витікав із першої секції через невеликий отвір і потрапляв у другу, нижчу частину виноградного чавила. Сік збирали і наливали у бурдюки зі шкіри тварин(Нав.9:4). В соці починався процес бродіння завдяки природним хімікаліям, що є в шкірах, і він скоро перетворювася на вино. Молоде вино розливали у нові шкіряні бурдюки, які були ще досить м'якими та податливими, і могли розтягуватися, коли це було потрібно. Стара шкіра, що стала твердою і втратила пружність обов'язково порвалася б під тиском газів, що виділяються під час процесу бродіння(Мат.9:17).

Оливки та виготовлення оливи.
Оливки були третьою із трьох головних сільськогосподарських культур, що вирощувалися у стародавньому Ізраїлі. Оливкові дерева, як і виноградна лоза, могли рости навіть на кам'янистому грунті(Повт.32:13). З моменту посадки чи прищеплення оливкового дерева мало пройти сім років до появи першого плоду. Ще сім років було необхідно, щоб дерево стало дорослим і принесло повноцінний врожай. Таким чином земля потребувала довгих періодів миру для своїх оливкових садів, щоб дерева могли вирости і успішно плодоносити, тому оливкова гілка стала символом миру. Через те, що дерева потребували так багато часу для досягнення зрілості, винищення оливкових гаїв було набагато безжаліснішою формою ведення війни, ніж просте зпалення виноградника чи хлібного поля(Суд.15:5).

Досягнувши зрілості, оливкове дерево могло продовжувати плодоносити кілька сотень років. Молоді пагінці могли також вигнатися навколо стовбура вже мертвого дерева, щоб приносити плоди навіть довше(Пс.127:3). Оливкові дерева, що росли дикими, не приносили їстівних плодів. Такі дерева слід було обрізати і прищеплювати до них добрі гілки перед тим, як отримати від них добрі плоди. Павло використовує цей образ для того, щоб змалювати зростання Церкви (Рим.11:23-24).

Коли приходила пора збору оливок, дерева оббивали віниками та гілками (Іс.17:6). Часом оливки споживали висушеними, а деревину олив використовували для будівництва та різьблення по дереву(1Цар.6:23,31-33). Але найціннішим продуктом оливкових дерев була олія, видавлена із оливок. Оливки є набагато твердішими від винограду, тому потрібно було мати прес, щоб витискати з них олію(Мих.6:15). Так як оливкову олію важче видавлювати, преси для оливок мали спеціальні важелі, що при повертанні збільшували зусилля, а також були більшої ваги тягарі, щоб вичавлювати олію.

Добування олії було важкою працею, але вона була вартою затрачених зусиль. Оливу використовували багатьма способами у стародавньому світі. Її споживали як один з видів масла в їжу. На ній готували їжу та пекли(Лев.2:4). Її спалювали в освітлювальних каганцях(Мт.25:3). Застосовували як мазь для зволожування шкіри, та як ліки(Іс.1:6). Її також використовували для помазання тих чоловіків, що призначалися для служіння Богові: як пророки(1Цар.19:16), як священики (Лев.8:12), як царі(1Сам.16:3).

Отже, коли ізраїльтяни мали добре жниво зернових та щедрий врожай винограду і оливок, вони справді могли розглядати це як благословення Господнє, і могли сподівати-ся на рік добробуту і процвітання.

четвер, 12 січня 2012 р.

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 10


Тема № 10

ЄВРЕЙСЬКИЙ РІК: ПОГОДА, СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО, СВЯТА



Погода в Ізраїлі подібна до такої, яка є в субтропічних регіонах. На цьому занятті ми трохи глибше розглянемо погоду в Ізраїлі та сезони вирощування різних культур. Ми побачимо, як різні пори року відповідають головним релігійним святам, що їх Бог встановив для свого народу. Наприкінці уроку вам слід:

1)Назвати 4 типи вологи, що її отримує Ізраїль та його найспекотніші і найпрохолодніші місяці.
2)Сказати, коли сіють та збирають зернові, а також коли час збору оливок і винограду.
3)Визначити 3 важливих свята, під час яких усі чоловіки повинні були з'явитися перед Господом в Єрусалимському храмі.
4)Пояснити, як ці свята були пов'язані із сезонами збору врожаю в Ізраїлі.

Єврейський рік
Вихід з Єгипту розпочав новий період історії для народу Ізраїля. Встановлення свята Пасхи було постійним нагадуванням про цей новий початок. Щоб продемонструвати цю зміну ще більше, Бог наказав євреям змінити їхні календарі. Місяць виходу мав рахуватися тепер першим місяцем нового року(Вих12:1-2). Цей місяць називався Авів або Нісан. Його початок був якраз перед початком весни, і злегка змінювався з року в рік через те, що євреї користувалися місячним календарем. Кожен 28 чи 29 день місячного циклу завершував один єврейський місяць. Таким чином їх календарний рік мав 12 місяців по 28 чи 29 днів(а також деколи 13-тий “ковзаючий” місяць). Назви єврейських місяців взяті від вавилонян.

Погода в Ізраїлі

Ізраїль має лише дві головних пори – сухий сезон та сезон дощів. Майже на протязі цілого року погода в Ізраїлі є досить теплою. Однак, вона може значно відрізнятися в залежності від регіону. Погода вздовж морського узбережжя часто буває цілком відмінною від тієї, що на нагір'ях.

„Єврейський рік” показує вам загальні зразки погоди в Ізраїлі. Починаючи згори, бачимо, що протягом Вересня і Жовтня погода починає мінятися від гарячої до прохолодної. В цей час буває кілька коротких злив, що називаються ранніми чи осінніми дощами. Кількома тижнями пізніше починається головний сезон дощів, що тягнеться з Грудня по Лютий. Сніг в Ізраїлі явище рідкісне і майже завжди його знаходять тільки у найвищих місцях. Наприкінці Лютого сезон дощів завершується і температура знову є достатньо високою. В Березні та Квітні пізні, або ж весняні дощі постачають для зернових додаткову вологу. У кінці Квітня та на початку Травня погода знову стає досить гарячою і зазвичай дощі більше не випадають аж до Вересня. Але є однак досить регулярна роса, що вберігає усе від надмірного перегрівання. Протягом літа погода стає дуже спекотною, особливо у Серпні.

Через те, що на Західному березі немає великих рік, випадіння дощів є дуже важливим. Без відповідного дощу, врожай гине. В книзі Повторення Закону 11: 10-11 читаємо:

“Бо цей край, куди входиш ти заволодіти ним, він не такий, як єгипетський край, звідки вийшли ви, де ти засієш було насіння своє й поливаєш працею ніг своїх, як город варивний. А цей край, куди ви переходите посісти його, то край гір та долин, - із небесного дощу він напоюється”.


Так як Господь був тим, Хто забезпечував дощ, через суху спекотну погоду Ізраїль був дуже залежним від Бога, і тому Бог пообіцяв посилати необхідний дощ:
“Це край, що про нього дбає Господь, Бог твій, завжди на ньому очі Господа, Бога твого, від початку року аж до кінця року. І станеться, якщо справді ви будете слухати Моїх заповідей, що Я вам сьогодні наказую, - любити Господа, Бога вашого, і служити Йому всім вашим серцем і всією вашою душею, то Я дам вам дощ вашого краю своєчасно, дощ ранній і дощ пізній, і збереш ти своє збіжжя, і свій сік виноградний , і оливу свою”(Повт.11:12-14).

Однак, не тільки сезон дощів був життєво важливим для врожаю. Навіть під час посухи деякі рослини могли вижити і принести трохи плодів. Це було можливим завдяки небесній росі, що регулярно падала навіть у спекотний період. Цей факт надає додаткового значення жахливому прокляттю, проголосити яке цареві Ахаву Бог послав пророка Іллю:“Як живий Господь, Бог Ізраїлів, що перед лицем Його я стою, цими роками не буде роси та дощу, але тільки за моїм словом!”(1Цар.17:1).

Можна було сподіватися небувалого врожаю, однак, якщо окрім нормальних дощів, Бог забезпечував добрі осінні та весняні дощі. Йоіл використовує таку картину в одному із своїх пророцтв:“А ви, сіонські сини, радійте та тіштеся Господом, Богом своїм, бо вам їжі Він дасть на спасіння, і найперше зішле вам дощу, дощу раннього й пізнього. І токи наповняться збіжжям, чавильні ж кадки будуть переливатись вином молодим та оливою”(Йоіл2:23-24).

Нарешті, нам слід зазначити, що вітри були дуже важливим фактором у погоді Ізраїля. Під час сухого спекотного літнього періоду вітер зазвичай приходив із заходу чи з північного заходу. Приходячи із Середземного моря, цей вологий прохолодний вітер приносив полегшення під час спеки. В інші пори року часто дув гарячий сухий вітер зі сходу або з півдня. Цей вітер своїм обпікаючим диханням міг швидко висушити і вбити зелень(Пс.102:15-16).

Жнива і свята.
На наступному уроці ми вивчатимемо давні методи господарювання на землі. Зараз ми лише торкнемося основних моментів у сезонах вирощування і того, як вони пов'язані з релігійними святами євреїв.

Головні події сільськогосподарського року в Ізраїлі - на протязі Жовтня зорювали поля, бо ранні дощі почали пом'якшувати грунт. Приблизно в цей самий час засівали головні зернові – пшеницю та овес. Цей врожай достигне пізно навесні, від Квітня по Травень, а потім буде обмолочений через літо. Іншими важливими культурами в Ізраїлі були оливки та виноград. Виноградну лозу підрізали в Грудні, зацвітала вона в Травні, а врожай збирали у Вересні. Оливки збирали приблизно в той же час.
Лівий стовбчик таблиці показує головні релігійні свята Ізраїля. На 14-й день першого місяця(Авів чи Нісан) було велике свято Пасхи, за яким одразу наступали дні Опрісноків, що тривали з 15-го по 21-ше число цього місяця(Лев.23:4-8). В останній день свята Ізраїль приносив Господеві спеціальну жертву – Первоплід із зернових, які тільки почали збирати(Лев.23:9-14)

Через сім тижнів або 50 днів потому Ізраїль святкував свято Тижнів (Лев.23:15-21). В часи Нового Заповіту про нього згадується як про П'ятдесятницю(від грецького слова п'ятдесят, бо воно прийшло через 50 днів після попереднього свята. Дії.2:1). У це свято празнували кінець жнив зернових, що завешувалися під кінець третього місяця, Сивана(початок Червня). Віддавалася подяка за жнива зернових і люди пригадували давання Закону Мойсею.

Заключна група свят була в сьомому місяці(у Вересні чи Жовтні). В перший день місяця було свято Сурмлення, коли празнували початок сільськогосподарського року(Лев.23:23-25). На 10-й день того ж місяця був великий день Очищення(Йом Кіпур), коли первосвященик входив у Святеє Святих, щоб принести жертву на відкуплення усього народу(Лев.23:16-32). За цим слідувало свято Кучок яке тривало з 15-го по 21-е число. У цей час люди жили в наметах, щоб пригадати собі вихід з Єгипту(Лев.23:33-43). Це останнє свято називали також святом Збирання, бо тоді святкували останні жнива, збір оливок та винограду (Вих.23:16). Ще раз діти Ізраїля віддавали подяку Господу за усі благословіння полів та отар, що були даровані їм.

Тричі на рік усі ізраїльські чоловіки повинні були приходити до Скинії Зборів, а пізніше до Храму, щоб поклонятися Богові і принести свої жертви.
Трьома великими святами були: Пасха і свято Опрісноків, свято Тижнів, та свято Кучок(Повт.16:16-17). Усі ці три спеціальні нагоди для поклоніння були пов'язані із віддаванням подяки за зростання і збір врожаю сільськогосподарських культур в Ізраїлі.

пʼятницю, 6 січня 2012 р.

Христос рождається! Славімо Його!




1 Тими днями вийшов наказ від кесаря Августа переписати всю землю. 2 Перепис цей, перший, відбувся, коли Сирією правив Киріній. 3 І йшли всі записатися, - кожний у своє місто. 4 Пішов також і Йосиф з Галилеї, з міста Назарету в Юдею, в місто Давида, що зветься Вифлеєм, бо він походив з дому й роду Давида, 5 щоб записатися з Марією, зарученою своєю, що була вагітна. 6 І от коли вони були там, настав їй час родити, 7 і вона породила свого сина первородного, сповила його та поклала в ясла, бо не було їм місця в заїзді. 8 Були ж у тій стороні пастухи, що перебували в чистім полі та вночі стояли на сторожі коло своїх отар. 9 Аж ось ангел Господній їм з'явився і слава Господня їх осіяла й великий страх огорнув їх. 10 Ангел же сказав їм: “Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу: 11 Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь. 12 І ось вам знак: Ви знайдете дитя сповите, що лежатиме в яслах.” 13 І вмить пристала до ангела велика сила небесного війська, що хвалила Бога й промовляла: 14 “Слава на висотах Богу й на землі мир людям його вподобання” (Євангелія від Святого Луки розділ 2 вірші з 1 по 14).

понеділок, 2 січня 2012 р.

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 0 9



Тема № 9

ДВАНАДЦЯТЬ ПЛЕМЕН ТА ЇХ ЗЕМЛІ

Діти Ізраїля володіли тепер Землею Обітованною. Під Божим проводом та спрямуванням земля тепер поділена жеребком спочатку між 12-ма племенами Ізраїля, а потім між родинами всередині кожного племені. Цей поділ землі буде основною темою уроку. Наприкінці заняття вам слід знати:

1)Яку частину Обіцяної Землі отримало кожне з 12-ти племен.
2)Розповісти, хто з 12-ти синів Якова отримав подвійний наділ землі, хто не отримав нічого, і яке плем'я на Східному та на Західному берегах.
3)Визначити, яке плем'я було пізніше змішане з іншим, а яке відійшло.

Дванадцять племен.
Ізраїль - було особливим ім'ям, даним Богом Якову після того, як Яків боровся з Богом на березі ріки Яббок в Пенуїлі(Бут.32:28-29). 12 синів Якова тепер були призначені стати отцями первісних 12-ти племен Ізраїля. Відкрийте вашу Біблію у книзі Буття 46:8-25. Тут перераховані сини Якова, що під захистом їхнього брата Йосипа прийшли до Єгипту. Імена 12-ти синів Якова перераховані в лівому стовпчику таблиці, що внизу:

Сини Якова 12 племен, що отримали землю

Рувим Рувим Східний берег між Арноном і Зередом
Симеон Симеон Північна частина пустині Негев на захід від водорозділу.
Левій Манасія Гілеад (північний Башан) та північа Самарія
Юда Юда Юдея (західний берег на захід від Мертвого моря)
Іссахар Іссахар Долина Ізреель на захід від водорозділу
Завулон Завулон Долина Ізреель на захід від водорозділу
Гад Гад Східний берег нижче ріки Яббок
Асир Асир Узбережжя Середземного моря і високогір'я Галілеї на західному березі
Йосип Єфрем Південна Самарія, західний берег
Веніамин Веніамин Між Юдою та Єфремом
Дан Дан На захід від Єфрема та Веніамина, берег Середземного моря
Нефталим Нефталим Високогір'я Галілеї на захід від водорозділу, вище озера Генісаретського


На той час як діти Ізраїля повернулися до Землі Обітованної, склад первісних 12-ти племен було змінено. Яків пророкував про цю зміну коли говорив Йосипу про Божі плани щодо його двох синів Манасії та Єфрема:
“А тепер два сини твої, уроджені тобі в єгипетськім краї до прибуття мого до тебе до Єгипту, - вони мої! Єфрем і Манасія, як Рувим і Симеон, будуть мої. А нащадки твої, що породиш по них, - вони будуть твої. Вони будуть зватися на ймення своїх братів у наслідді своїм” (Бут.48:5-6).

Тож замість того, щоб Йосипове ім'я було записане як ім'я одного з 12 племен, його два сини – Єфрем і Манасія були пораховані як коліна Ізраїля. Тоді мало би бути 13 племен замість 12-ти. Але Господь узяв племя Левія і доручив їм піклуватися про Його Скинію Зборів(Чис.4). Через це вони не були пораховані серед 12-ти(Чис.26:57-62) і не отримали частини землі Ізраїльської, так як її отримали інші племена. Натомість, Господь дав їм 48 міст, розташованих по території цілого Ізраїля(Нав.21). Там священицьке коліно Левія могло жити разом із своїми родинами і перебувати в особливому служінні Богові.

Таким чином, коли Ізраїль завоював Землю Обітованну, 12 колін отримали частини території, де мали оселитися, а коліно Левія оселилося у своїх 48 містах. Розділи Книги Ісуса Навина 13-21 кажуть про те, як була поділена земля між 12-ма племенами. Карта, якою ви можете користуватися, дає приблизну картину поділу землі. Ви помітите, що в загальному, кордони між племенами відповідають природньому поділу та географічним областям, які ми вже вивчали раніше. Це допомогло кожному племені визначитися із своїми кордонами і звести до мінімуму суперечки навколо цього. В той час як землі майже всіх племен було визначено за допомогою жеребу, насамперед колінам Йосипових синів(Єфрема і Манасії) та Юди було прямо вказано на призначені для них території в самому центрі краю. Це наголошувало на їхній ролі в Божому плані.

Зміни в поділі.
Зверніть увагу, що на нашій карті все ще є 13 ділянок землі. Манасія, Йосипів перворідний, отримав подвійну частку землі – частину на східному і частину на західному берегах. Таким чином, хоча земля була поділена на 13 частин, вона все ж таки була дана тільки 12-ом племенам. Слід також відмітити, що в своїй більшості, землі, що їх отримало кожне плем'я, ніколи не були цими племенами повністю зайнятими.

На минулому занятті ми зазначили, що залишалися не завойованими три території аж до часів Давида. Однією з цих територій була земля филистимлян вздовж південно-західного узбережжя Ізраїля. Присутність филистимлян в цій частині краю перешкоджала племенам Симеона, Юди і Дана зайняти усю їхню територію. Фактично, з плином часу плем'я Симеона більшою частиною було поглинуто плем'ям Юди. Це було виповненням пророцтва Якова із Бут.49:6-7, де проголошувалося, що Симеон і Левій будуть розпорошені в Ізраїлі як результат гріха, описаного в Бут.34.

Через присутність фінікійців, племен, що жили вздовж узбережжя Середземного моря, племена Ізраїля на північ від Дана також мали труднощі із заселенням своїх земель. З проблемами стикався і Манасія, претендуючи на свої землі вздовж східного берега. І хоча боротьба із численними групами хананеян тривала, ізраїльтяни впевнено контролювали більшість території краю. Так Господь виконав обітницю, дану праотцям Ізраїля – Аврааму, Ісаку та Якову. Їх нащадки були виведені з Єгипту, і ще раз їм дано Палестину як їх батьківщину. З часом племена поєдналися у 4 головні географічні області в центрі краю, що мали подібний ґрунт і сільськогосподарські культури. Цими областями були: нагір'я Юдеї, нагір'я Самарії, нагір'я Галілеї на західному березі, а також Гілеад на східному.