понеділок, 11 листопада 2013 р.

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 24

ГРОШІ В БІБЛІЇ
Наскільки багатим був Соломон? Скільки грошей вкинула бідна вдова до скриньки для збору пожертв у Храмі? Гроші відіграють важливу роль у багатьох Біблійних історіях. Але коли ми читаємо про шеклі і таланти, динарії та драхми, чи ми знаємо про який вид грошей йшла мова? На цьому занятті ми розглянемо різні види грошей, що їх викорис-товували в Старому і Новому Заповітах. Наприкінці уроку вам слід: 1)Описати три кроки у винайденні грошей. 2)Розповісти про три основні грошові одиниці у Старому Заповіті та їх зв'язок з іншими. 3)Назвати три види грошей із Нового Заповіту. 4)Назвати найзвичайнішу монету Нового Заповіту та її вартість. 5)Сказати чому була потреба і яка мета перебування міняльників грошей в Храмі.
КУПІВЛЯ, ПРОДАЖ ТА ВАРТІСТЬ ГРОШЕЙ У найдавніші часи купівля та продаж відбувалися без застосування грошей. Товарами просто обмінювалися між собою люди, у це задіяні. Однак, такий обмін не завжди був практичний чи рівноцінний. Незабаром виявилося, що мати певний стандарт вартості товарів для їх обміну було краще, ніж абсолютно вільний обмін різних речей. Вже в дуже давні часи золото та срібло вживалися як посередники в торгівлі. Так сталося тому, що більшість людей дуже цінували цих два метали. Тому вони стали стандартом, який можна було застосовувати під час купівлі чи продажу. Спочатку метали просто зважували, щоб визначити їхню цінність. Якість золота чи іншого дорогоцінного мета-лу також враховували під час визначення їх цінності. На час завоювання Єрусалиму Вавилоном(600р.), був започаткований новий вид обміну. Цар або правитель брав певну стандартну кількість золота, срібла, бронзи чи міді, і ставив на неї свою печатку. Ця печатка була гарантією того, що цей кусок мав належну вагу і якість. Це було перейнято іншими, і результатом стали гроші, які всі ми знаємо. Сьогодні окрім використання паперових грошей, наша грошова система тепер є майже такою ж що і в Новому Заповіті. ГРОШІ В СТАРОМУ ЗАПОВІТІ Початкові розділи книги Буття не говорять нам нічого про купівлю та продаж. Нічого, доки ми не приходимо до розділу про Аврама, де вже чуємо дещо про торгівлю. На той час торгівля вже велася із використанням золота і срібла. Стандарт ваги називався шекель. Він залишався найзагальнішою вагою протягом періоду Старого Заповіту. Біблійний запис каже, що Аврам купив печеру для поховання своєї дружини Сари за 400 шеклів срібла(Бут.23:15-16). Шекель був одиницею ваги і для золота, і для срібла. Вага шекля могла відрізнятися в залежності від місця і від часу. Так, Мойсей додає у 16-му вірші:”…чотири сотні шеклів срібла купецької ваги” в той час і в тому місці.
Золото також цінилося у той час. Ми чуємо, що Еліезер, слуга Авраама, дав Ревеці два золотих браслети вагою в 10 шеклів(Бут.24:22). Меньша одиниця виміру, бека, також згадується в цьому вірші. Бека дорівнювала половині шекля (Вих.38:26). Шекель також міг бути розділений на 20 гер(Чис.3:47). Або ми могли б сказати 10 гер дорівнює беці, а 2 беки дорівнюють шеклю. А скільки було у шеклі? Було оцінено, що протягом Старозаповітного періоду шекель важив біля 10 грамів. Набагато складніше визначити, яку вартість мав шекель золота чи срібла в Старому Заповіті. Частиною цієї проблеми є те, що вартість постійно мінялася. Як і сьогодні, інфляція була проблемою. В інший час зменьшення кількості продуктів приводило до підвищення цін. Наприклад, коли Самарія була атакована Бен-Гададом з Дамаску, сталося різке зростання цін на продукти. Люди, які голодували, готові були платити 80 срібних шеклів за голову осла і 5 шеклів за 0,5л. стручків(2Цар.6:25). Коли Єлисей передрік, що наступного дня буде драматичне падіння цін, люди сміялися з нього (2Цар.7:1). Однак це сталося, як і пророкував Єлисей, що в обідню пору наступного дня за 12 літрів пшеничної муки та за 24 літри ячменю давали по шеклю. Ціна на землю згадується кілька разів у Старому Заповіті. Ми вже згадували придбання Авраамом землі для поховання Сари за 400 срібних шеклів. Давид міг купити тока для обмолоту зерна в євусеянина Аравни за 50 срібних шеклів(2Сам.24:24), хоча уся земля його разом із усіма знаряддями могла коштувати взагалом 600 золотих шеклів (1Хр.21:25). Єремія заплатив 17 срібних шеклів за поле, яке він придбав(Єр.32:9). В нас також є інформація про ціни на рабів – Ізмаїльтяни купили Йосипа за 20 шеклів срібла (Бут.37:28). Також завжди була проблема з обманом. Для людей було легко зважити золото невірно і таким чином не дати вам потрібної суми. Амос згадує такий обман як загальну практику серед людей тих днів і каже як Господь каратиме тих, хто таке робить (Ам.8:5-10). В часи Давида уряд Ізраїля встановив “царський стандарт” (2Сам.14:26), згідно якого всі ваги можна було перевірити, чи вони відповідні чи ні. Таким чином, чоловік міг перевірити свої власні ваги(терези), покласти їх до торби і взяти із собою у ділову подорож для того, щоб перевірити, чи його не обманюють(Прит.16:11). В часи Об'єднаного Царства застосовувалася і більша міра ваги. Вона утворилася із 50-ти шеклів і називалася міна(Єзек.45:12). В палаці Соломона, наприклад було 300 невеликих оздоблених щитів, що прикрашали інтер'єр, кожен зроблений із золота вагою у три міни(1Цар.10:17). А одна міна важила приблизно 0,5кг. Була також ще більша міра ваги, що звалася талант. 60 мін(або 300 шеклів) складали один талант. Важив талант біля 30 кг. Коли Давид розбив Амонитян, то взяв собі царську корону, що важила повний талант золота (2Сам.12:30). Щорічний прибуток Соломона в часи його набільшого процвітання, становив 666 талантів золота, “окрім того, що приходило від купців та з торгівлі ходячих, та від усіх царів Арабії та краєвих намісників”(1Цар.10:15). 666 талантів грубо дорівнює 20 тонам золота щороку. Цар Омрі з Північного Царства купив пагорб, що звався Шомерон(Самарія), на котрому побудував свою столицю, за 2 срібних таланти(1Цар.16:24). І Єгипетський фараон Нехо наклав на Юду кару у 100 срібних таланти і 1 золотий після того, як захопив цей край (2Цар.23:33). Остання цифра говорить про те, що золото було набагато більш рідкісним і набагато вище цінилося. 1 срібн.шекль = 15 грам 50 шеклів = 1 міна (0,75 кг.) 60 мін = 1 талант (прибл.40 кг.) Шекль, міна і талант були міжнародними мірами ваги, що вживалися в багатьох різних країнах. Те, що вони використовувалися у Вавилоні, видно із відомої історії про напис на стіні в Книзі Даниїла. Рука написала: “Мене, мене, текел упарсін”(Дан.5:25). Значення слів було зрозумілим для кожного з присутніх: “міна, міна, шекль, півшекля”. Але лише пророк Даниїл міг розтлумачити значення цих слів про гроші у такому контексті: точно так як міна і шекель мають бути зваженими, щоб перевірити, чи мають вони відповідну вагу, так і Бог зважив царя Валтасара і знайшов його набагато меньшим від того, що Бог сподівається від правителя. Як результат, Бог порахував його дні, і поділить його царство(Дан.5:26-28).
На час повернення євреїв з вавилонської неволі під проводом Ездри та Неемії була запроваджена нова грошова система. Перси та греки почали користуватися монетами , що звалися драхми(Неем.7:70). Відмітьте, що такі цінні речі як кропильниці(чаші) та шати священиків все ще використовували в торгівлі також.
Не дуже багато можна сказати про гроші в часи Нового Заповіту, бо цей період тривав меньше ніж сто років. Грошова система Нового Заповіту була більш ускладненою, тому що в обігу водночас було кілька різних типів монет. Династії Іродів було дозволено штампувати тільки монети із бронзи. Містам Тиру і Антіохії було дозволено продукувати грецькі гроші, в той час як римський уряд випускав мідні, золоті та срібні монети для вжитку по цілій території Римської імперії. На той час такі монети були найзагальнішим видом грошей для купівлі та продажу, хоча серед деяких груп людей все ще практикувався бартер.
Найбільш звичною монетою в часи Нового Заповіту був римський срібний динарій. Притча про робітників у винограднику вказує на те, що один динарій був рівноцінний оплаті денної праці простого робітника(Мт.20:2). Динарій був римською монетою, що містила на собі образ імператора та написа(Мт.22:19). Юда заявив, що пахощі, які грішна жінка вилила на Ісуса, можна було продати за 300 динаріїв, що дорівнювало річній заробітній платні(Мк.14:5).
Драхма, грецька монета, мала цінність, приблизно таку ж як і динарій. Жінка з Ісусової притчі загубила одну із 10-ти своїх драхм і підмітала підлогу в домі доки не знайшла її(Лк.15:8-9). Була також монета і в дві драхми (дідрахма), і у чотири драхми (тетра-драхма). Ісус чудесним чином роздобув таку тетрадрахму (на латині зв. статир), щоб заплатити податок на Храм у дві драхми за Себе та за Петра(Мат.17:27).
В той час у вжитку були також і більші монети із золота. 100 динаріїв (пригадайте, що динарій був денною платою) дорівнював 1 міні у Новозаповітні часи. А 60 мін складали 1 талант. Талант згадується у відомій притчі про таланти (Мт.25:15). Талант представляв собою величезну суму грошей, на багато більшу від тієї, яку звичайна людина коли-небуть могла побачити за ціле своє життя. Були також мідні монети, чия вартість була значно нижчою від динарія. А в юдеїв була навіть ще меньша монета, звана лептою. Дві лепти дорівнювали кодранту чи 1/64 динарія. Таких дві лепти опустила бідна вдова у скриньку для збору пожертв у Храмі, в той час як Ісус спостерігав за нею(Мк.12:42). Говорячи про кару, яку отримають лице-міри, Ісус казав, що вони будуть вкинуті до в'язниці аж доки не заплатять останнього шеляга(кодранта)(Лк.12:59). 2 лепти = 1 кодрант 64 кодранти = 1 динарій/драхма(чи денна плата) 4 динарія(драхми) = 1 статир 100 динаріїв = 1 міна 60 мін = 1 талант Хоча гроші ніколи не були центральною темою в Біблії, вони відігравали важливу роль в біблійних історіях. Протягом Старого Заповіту гроші розвинулися із зважування різної кількості золота та срібла у монетарну систему. У Новому Заповіті ми знаходимо у вжитку кілька різних видів монет. Це стає очевидним також і завдяки посиланню на грошомінів на території Храму. Ісус двічі виганяв міняльників грошей з Храму, один раз на початку(Ів.2:12-14), а другий раз наприкінці Свого служіння(Мт.21:12-13). Із пізніших єврейських писань відомо, що юдеї, які приходили в Храм, могли заплатити свій податок на Храм тільки шеклями Тиру. Так було не лише через те, що шеклі Тиру не мали на собі образу людини, але і тому, що вміст в них срібла був дуже високий в той час як інші монети вміщували щораз меньше срібла, особливо під час інфляції. Грошоміни приймали інші монети для обміну і мали з того величезний прибуток. Їх невгамовна жадібність та жадібність священиків, які запровадили це, так сильно розгнівила Ісуса.

пʼятниця, 18 жовтня 2013 р.

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 23

ДИНАСТІЯ ІРОДІВ ТА РИМЛЯНИ Починаючи з 63 року доР.Х. Ізраїлем правили римляни. Деколи це робилося через службовців, присланих із Риму, інколи Рим дозволяв певним особам, таким як напів-єврейська родина Іродів, управляти ділами Єврейської держави на користь Риму. На цьому занятті ми детальніше розглянемо правління римлян та родини Іродів. Наприкінці уроку вам слід: 1)Назвати дати початку правління римлян в Ізраїлі, а також правління Ірода Великого. 2)Назвати трьох синів Ірода Великого, сказати, котрий з них наказав відсікти голову Івану Христителю, і котрий був задіяний в суді над Ісусом. 3)Назвати імена римських намісників і визначити з них найвідомішого. 4)Перечислити міста, з яких намісники правили та в чому була їх відповідальність. 5)Сказати як Ірод Агрипа І та ІІ згадуються в Новому Заповіті. 6)Назвати два єврейських повстання проти римлян і коли кожне з них сталося. 7)Сказати, як звали юдеїв, що ставали на чолі повстань проти римлян, а також тих, що були прихильниками правлячої родини Іродів.
РИМ ТА ІЗРАЇЛЬ Засноване у 750 році до Р.Х., італійське місто Рим, виявилося як важлива сила біля 5-го століття до Р.Х. Спочатку воно здобуло контроль над Італією та навколишніми землями, після чого почало захоплення північно-західної Африки та Іспанії. Після смерті Олександра Великого та занепаду основних частин його імперії, Рим просувався також і в напрямку сходу, поступово здобувши вплив в Єгипті, Греції та Малій Азії. По мірі розширення зони їх контролю, римляни надавали перевагу правлінню через місцевих правителів чи династії. Цим маріонетковим царям дозволяли правити їхніми територіями допоки вони залишалися лояльними до Риму, зберігали мир, захищали римських громадян та збирали узгоджену суму податків для римської держави. Цим країнам зазвичай дозволялося зберігати власну релігію і традиції доки вони мирно підкорялися римським законам. Після смерті хазмонейського правителя Олександра у 67році до Р.Х., Ізраїль був втягнутий в громадянську війну, коли його сини билися за право бути наступником трону. Так як Ізраїль ще раніше підписав договір про дружбу із Римом в часи Макавеїв, вони звернулися до Риму по допомогу у вирішенні суперечки. Так як на той час римські армії були в процесі завоювання Сирії, північного сусіда Ізраїля, вони були більш ніж щасливі посприяти миру в регіоні. Однак, коли дві сторони відмовилися підкоритися рішенню Риму, Рим швидко окупував Єрусалим і зробив Ізраїль частиною своєї імперії (63р.до Р.Х.) Слідуючи своїй звичній практиці, римляни намагалися знайти компетентного і лояльного місцевого правителя, який би відповідав за Ізраїль. Спочатку вони спробували декого із залишившихся хазмонеїв, але жоден з них не був успішним. Тоді вони продовжили пошуки за межами своєї нової провинції Юдеї, і звернулися до чоловіка на ім'я Антипатер. Антипатер був правителем Ідумеї(раніше Едом),що на південний схід від Ізраїля, і лояльним підданим Риму. Він служив правителем Юдеї з 63 по 43 роки до Р.Х. Антипатер став добрим другом Юлія Цезаря і завдяки цьому отримав римське громадянство. Цезар також дозволив своєму другу Антипатеру перебудувати укріплення Єрусалиму. Хоча євреї могли продовжувати поклонятися в Єрусалимському Храмі, Антипатер був для них чужинцем і уособлював собою панування Риму. Через це юдеї зневажали і ненавиділи його. Хоча він і намагався зовнішньо слідувати юдейським традиціям, бувши обрізаним, та виконуючи деякі юдейські релігійні обряди, Антипатер все ж не був євреєм від народження і ніколи не зміг здобути прихильності більшості юдеїв. Антипатер мав двох синів, кожен з яких став важливою особою. Одного було призначено командувачем військ в Юдеї, а другий, відомий пізніше як Ірод Великий, правив Галілеєю. Однак він, як і його батько не здобув популярності серед юдеїв. У 43-му році Антипатер помер і невдовзі після того армія парфян захопила більшість Юдеї. Ірод втік до Риму і там був призначений царем Юдеї в 40-му році до Р.Х.
ІРОД ВЕЛИКИЙ (40 – 4рр. до Р.Х.) Хоча Ірод тепер був офіційним царем Юдеї, він все ще повинен був повернути собі контроль над регіоном, прогнавши парфян. Для цього йому знадобилося 3 роки. У 37-му році він нарешті захопив Єрусалим. Після цього він винищив усю родину Макавеїв, щоб більше ніхто не претендував на його місце. Ірод став відомий як Ірод Великий, і він був винахідливим, дієвим і ефективним правителем з багатьох сторін. Він був визнаний як найбільший будівничий на Близькому Сході, перебудувавши старі міста Самарію та Єрихон та звівши нові, такі як Сепфоріс та портове місто Кесарію. Він також будував фортеці, водогони, палаци, амфітеатри, та новий значно більший Храм в Єрусалимі. Ірод також добре контролював своїх підданих. Через те що він забезпечив стабільність у цьому завжди неспокійному регіоні, Рим дозволив йому розширити свої території. Зрештою він став правителем майже цілого Ізраїля. Хоча Ірода можна розглядати як видатного правителя з багатьох сторін, він був неймовірно жорстоким. Ревниво оберігаючи свою владу, він вбив багатьох членів власної родини, навіть власну дружину та синів, підозрюючи їх у змові заподіяти йому смерть. І саме цьому неврівноваженому чоловікові Мудреці зі Сходу сповістили про народження нового царя Юдейського(Мт.2:1-3), і це він наказав повбивати усіх малих дітей у Віфлиємі та околицях. Ірод помер в 4-му році до Р.Х., одинокий, хворий параноїк. СИНИ ІРОДА ВЕЛИКОГО Ірод домовився з римлянами, що його троє синів розділять царство після його смерті. Його син Архелай став царем Юдеї(правлячи Юдеєю, Самарією та Ідумеєю). Він був жорстоким і невмілим царем, якого боявся і ненавидів його народ(Мт.2:22). На прохання людей, Рим незабаром замінив його римським губернатором.
Другий син, Ірод Антипа, став тетрархом Галілеї та Переї. Це той Ірод, який взяв собі дружину свого брата Пилипа, Іродіаду, а також віддав наказа зтяти голову Івану Христителю(Мк.6:17). Ісус назвав його лисом(Лк.13:32) і попередив своїх учнів про те, щоб стереглися його(Мк.8:15).Він також був тим, до кого Пилат відіслав Ісуса перед тим як стратити Його у Велику П'ятницю(Лк.23:7). Ірод Антипа нарешті був зміщений і відправлений у заслання імператором Калігулою у 39-му році н.е. Третій син Ірода Пилип став тетрархом Трахонітської області. Це не той Пилип, що був одружений з Іродіадою. З того, що ми знаємо про нього, здається він був лагідним і справедливим, але абсолютно не практикуючим євреєм. В Новому Заповіті Пилип згадується лише один раз(Лк.3:1). РИМСЬКІ ГУБЕРНАТОРИ Коли син Ірода Великого Архелай був зміщений у 6-му році н.е., Рим послав на його місце власного управителя. Через те, що Юдея була дуже малою провінцією, цей новий римський урядовець був до певної міри підлеглим губернатора Сирії. Вищого чиновника називали префектом, хоча в дні ап.Павла назву змінили на прокуратора (англ.переклад часто дає просто „правитель”).Місцем знаходження уряду було місто Кесарія, збудоване Іродом Великим на березі Середземного моря. Префект також часто навідувався до Єрусалиму, особливо під час свят, і деколи проводив там зими. Його основними обов'язками було підтримувати мир і очолювати систему правосуддя, захищати римських громадян та їх інтереси і пильнувати за тим, щоб усі податки були належним чином зібрані і відправлені до Риму. Префект або прокуратор зазвичай дозволяв Первосвященику та Синедріону дбати про більшість незначних справ, але префект обов'язково повинен був схвалити обрання нового Первосвященика. Він також був єдиним, хто міг проголошувати смертний вирок. Четвертим префектом Юдеї був Валерій Граций, який правив з 15 по 26рр.н.е. Він відсторонив Первосвященика Анну (Ів.18:13) від служіння і призначив його наступником Йосипа Кайяфу, зятя Анни (Мт.26:57). П'ятим прокуратором Юдеї був Понтій Пилат. Він правив у 26-36 р. і був чоловіком, відповідальним за суд над Ісусом і за Його засудження(Мт.27:2).
Система римських управителів тривала з 6-го по 41 роки. У 41-му році Ірод Агрипа був призначений царем Юдеї і він правив там аж до своєї смерті в 44-му році. Потім знову правили римські губернатори аж до 66-го року. В цей рік юдеї підняли повстання проти римлян. Це повстання відоме як Перший Єврейський Заколот. В 70-му році римляни придусили повстання, повністю зруйнували Єрусалим разом із величним Храмом, збудованим Іродом. Римський генерал Тит, який став пізніше римським імператором, ніс відповідальність за захват Єрусалиму. Із перемогою Тита настав новий період сильного римського правління. Він тривав аж до Другого Єврейського Заколоту(132-135рр.). На цей раз римляни розгромили юдеїв із нещадною лютістю, поклавши кінець існуванню держави Ізраїля. Розігнані та розсіяні після цих двох заколотів, євреї ніколи знову не правитимуть жодною частиною Ізраїля аж до 20-го століття(1948р.). Лідерами цих повстань проти Риму була група людей, знаних як зилоти. Фанатично віддані ідеї вільної Єврейської держави, вони не зупинилися б ні перед чим у своєму стремлінні позбутися ненависних римлян. Зилоти застосовували терор і кровопролиття для досягнення своїх цілей. Цікавим є той факт, що Ісус вибрав Симона Зилота чи бувшого зилота, як одного з Своїх учнів(Лк.6:15). ІНШІ ЧЛЕНИ РОДИНИ ІРОДІВ Є ще двоє інших членів родини Іродів, які приймали участь у Ново-Заповітній історії. Це два чоловіки – Ірод Агрипа І та Ірод Агрипа ІІ. Ірод Агрипа І, вже згаданий вище, був онуком Ірода Великого. Він виріс у Римі, перейнявся римськими ідеями та прагнув стати політиком. Коли Ірода Антипу було зміщено, його призначили тетрархом Галілеї в 39-му році. У 41-му імператор Калігула, його близький друг, зробив його царем.
Наступний імператор Клавдій долучив території Трахоніту, Юдеї, Ідумеї та Самарії під його правління. Ірод Агрипа І докладав великих зусиль, щоб здобути лояльність єврейського народу. Він заарештував багато християн і навіть наказав вбити Якова, Іванового брата, щоб догодити юдейським релігійним лідерам(Дії.12:1-4). Як результат його гордині та зухвалості “…ангол Господній уразив зненацька його, бо він не віддав слави Богові. І черва його з'їла, і він умер”(Дії.12:23). Його син, Ірод Агрипа ІІ, був призначений тетрархом Трахоніту в 53-му р. Частина Галілеї була пізніше також передана під його правління. Його сестра Друзіла вийшла заміж за римського губернатора Юдеї Фелікса, який був відповідальний за ув'язнення ап.Павла(Дії.24). Ірод Агрипа ІІ та його інша сестра Верніка кількома роками пізніше, вирішили нанести візит новому губернатору Юдеї Фесту і там мали бесіду з ап.Павлом (Дії.25:13). Представники родини Іродів. Багато з них мали зіграти важливу роль в Новому Заповіті. Більшість з них були слабкими правителями, що дбали переважно про себе самих, і більшість їх не змогли здобути прихильність юдеїв. Деякі юдеї, однак, відчували, що краще бути під правлінням цих нащадків Ірода, ніж під Римом безпосередньо. Ця група була відома як іродіяни. Кілька разів Біблія пов'язує іродіян із фарисеями у їхніх спробах підловити Ісуса (Мк.12:13), а також у змові заподіяти Йому смерть(Мк.3:6). Фарисеї бачили в Ісусі загрозу їхньому релігійному авторитету, а іродіяни - загрозу їх політичним ідеям.

пʼятниця, 20 вересня 2013 р.

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 22

ФАРИСЕЇ ТА САДДУКЕЇ В Новому Заповіті ми знову і знову читаємо про фарисеїв і саддукеїв. Але ми ще ніколи не чули про ці релігійні партії в жодній з книг Старого Заповіту. Причина в тому, що ці релігійні секти вперше зформувалися у міжзаповітний період. На цьому занятті ми розглянемо коротко деякі з основних релігійних партій, що з'явилися протягом цього періоду і невдовзі по ньому. Ми дізнаємось про що навчала кожна із цих релігійних груп, і чим вони відрізнялися одна від одної. Наприкінці уроку вам слід: 1)Пригадати назви релігійних груп в часи Макавеїв і трьох основних таких груп, що утворилися невдовзі після цього. 2)Описати найважливіші вчення і традиції цих груп, а також пояснити, на якій основі вони будували своє вчення. 3)Назвати і змалювати не так давно відкрите поселення біля Мертвого моря. 4)Назвати манускрипти, знайдені неподалік і пояснити їх важливість для нас сьогодні. ХАСИДИ Ми вже говорили про те, що протягом періодів правління Селевкидів та Хазмонеїв, були спроби огречення життя євреїв в Ізраїлі. Деякі правителі намагалися примусити євреїв прийняти грецьку культуру і обряди і не слідувати твердо юдейським релігійним віруванням. Протягом цього часу група євреїв, що були вірні своїй традиційній культурі та релігії, почали згуртовуватися разом. Ці особи противилися усім спробам геленізації євреїв. Ця культурно консервативна група стала відома як хасиди (благочестиві).
Хасиди переймалися тим, щоб залишатися вірними Божому Закону і культурним традиціям Ізраїля. Вони були швидкими у приєднанні до Макавеїв у їх боротьбі проти Селевкидів, думаючи, що ведуть священну війну. Як тільки Храм був звільнений від чужинного втручання, вони відмовилися боротися далі за політичну свободу. Коли Йонатан був призначений Первосвящеником, він знову зміг заручитися підтримкою хасидів. Хасиди ставили сильний наголос на важливості Закону і наполягали на слідуванні багатьом релігійним обрядам, що передавалися через роки. З цього боку вони були попередниками фарисеїв. Однак, все ще залишалося відкритим питання, може чи ні особа перейняти яку-небудь грецьку традицію і все ще залишатися вірним юдеєм. У спробах дати відповідь на це питання, між релігійними лідерами Ізраїля відбувся розкол. З цього моменту ми більше не говоримо про хасидів, але радше про фарисеїв, саддукеїв та інші релігійні групи. Так як ці групи мали формальний список своїх членів, люди могли підтримувати ту групу, яка найкраще представляла їх власні політичні та релігійні вірування.
ФАРИСЕЇ Здається, що найбільша група хасидів згодом стала відома як фарисеї (відокремлені). Ця релігійна секта згодом мала перетворитися на найбільшу, найвпливовішу і найсильнішу з релігійних партій в Ізраїлі. Через це ми чуємо набагато більше в Новому Заповіті про фарисеїв ніж про будь-які інші групи. Вірування фарисеїв були зфокусовані на Законі Мойсея та багатьох традиціях, що розвинулися навколо нього. Вони дотримува-лися усіх приписів щодо богослужіння в Храмі, однак лише кілька священиків належали до партії фарисеїв. Через цей наголос на Законі, багато вчителів Закону стали прихильними до доктрин фарисеїв. У Старому Заповіті цих чоловіків називали “книжниками”, бо їх основною роботою було продукування копій Старого Заповіту. Займаючись цим, вони стали дуже обізнаними в Писаннях. Тому, поступово вдосконалюючись, вони ставали вчителями та знавцями Закону. У Ново-Заповітні часи вчителі Закону як і фарисеї, стали великими захисниками Закону і традицій старших. “фарисеї та вчителі Закону” згадуються часто як представники об'єднаного фронту, що протистояв Ісусові та Його вченню(Мт.12:38). Фарисеї також стали добре відомими за неуклінне зовнішнє дотримання Божого Закону. Так як Старий Заповіт вимагав, щоб кожен юдей постійно пам'ятав Закон і жив протягом цілого життя відповідно до нього, фарисеї слідували цій вказівці буквально. Вони клали виписки із Писань у невеличкі шкіряні коробочки і прив'язували їх шкіряними стрічками на чоло та зап'ястя рук. Це називалося филактериями(Мт.23:5). Крім того побожні фарисеї твердо дотримувалися десятини(давали 1/10 частину свого прибутку Богові). Вони відділяли десяту частину навіть з найдрібнішої городини. Вони носили гарно оздоблені молитовні накидки і їм часто пропонували почесні місця на бенкетах і в синагогах. Через їхнє знання Закону, їх часто кликали “Раббі”, або ж „Вчителю”. Вони пишалися дотриманням усіх церемоніальних омивань і надавали особливу пошану пророкам Старого Заповіту. Вони особливо ретельно виконували усі правила щодо Суботи(Мк.2:23-3:6). До того ж вони відмовлялися мати будь-які стосунки з будь-ким, хто не був євреєм. Такі люди розглядалися ними як нечисті або як погани, і вони уникали їх за всяку ціну, хоча вони і робили спроби навернути інших до своєї віри(Мат.23:15).
Фарисеї вірили, що в усьому цьому вони досконало дотримуються як Божого Закону, так і сотень традицій, що були долучені до нього. В багатьох випадках, однак, вони до останнього трималися букви Закону, відкидаючи його правдиву мету. Замість того, щоб побачити їхню власну гріховність і неспроможність виконувати Закон, вони починали пишатися своїми ймовірними перевагами у дотриманні незначних правил(Лк.18:12). Фарисеї також були великими умільцями використовувати їхні традиції та їх власне тлумачення Божого Закону для того, щоб обходити його правдиве значення так, щоб Закон служив їх власним цілям. Мк.10:1-4 наприклад, показує, як вони перекрутили Божі наміри щодо шлюбу та розлучення. Хоча деколи вони перекручували і не розуміли Писання, фарисеї часто навчали істини біблійної моралі. Вони також вірно наголошували на Біблійному вченні про кінцеве тілесне воскресіння, і що нагорода буде дана праведним і покарання злим. Вони також чекали приходу Месії, але такого Месії, чиє царство буде і земним, і водночас духов-ним. Вони сподівалися відновлення земної слави Ізраїля і це відволікало їх увагу від обітниць про прихід Христа та Його вічне царство. Хоча вчені не дійшли згоди щодо чисельності та сили фарисеїв у часи Ісуса, здається вони повинні були мати тих, хто їх підтримував серед усіх класів суспільства, вчителів Закону та членів юдейської правлячої ради, що звалася Синедріоном. Никодим(Ів.3:1-21) та Савло(Фил.3:2-11) були двома видатними фарисеями, які стали послідовниками Месії, Христа. САДДУКЕЇ Другою найвпливовішою релігійною сектою в Ізраїлі Ново-Заповітного періоду були саддукеї. Там, де фарисеї шукали збереження юдейської релігії та культури в їх традиційних формах, там саддукеї відчували, що треба шукати компроміси, щоб прис-тосувати юдейські традиції до більш “сучасної” геленістичної культури. Це бажання прийняти грецькі традиції, привело до релігійних компромісів і серед саддукеїв також. Саддукеї, подібно до фарисеїв, ставилися до Закону Мойсея з великою повагою. Для них Закон був тільки богонадхненим джерелом вчення. На відміну від фарисеїв, це привело їх до меньш жорсткого сприйняття традицій і обрядів, що були передані від старших. Це також привело їх до відкидання деяких доктрин Старого Заповіту, які на їх думку, були додані пізніше до писань Біблії: особливо вчення про існування добрих і злих ангелів, і про те, що одного дня буде фізичне воскресіння мертвих. Відкидання саддукеями тілесного воскресіння поставило їх в опозицію до фарисеїв та до ранніх християн. Вони сперечалися з Ісусом про це, намагаючись підловити Його на визнанні їхньої точки зору (Мт.22:23). Петро та Іван пізніше були навіть арештовані прибічниками саддукеїв, бо вони були знайдені проголошуючими в Ісусі воскресіння мертвих (Дії.4:1-2). Якщо фарисеї були друзями із книжниками та вчителями Закону в місцевих синагогах, то саддукеї були союзниками Первосвященика та інших служителів Храму(Дії.1:17). Саддукеї в загальному походили з більш освіченого і вищого класу громадян Ізраїля. Протягом періоду Христового служіння, Первосвящеником зазвичай був саддукей. Слід також відмітити те, що вони, дозволяючи, щоб певний рівень геленізації мав місце в Ізраїлі, могли співпрацювати із чужинними правителями, такими як римляни. В такий спосіб вони могли зберігати основу своєї влади і були джерелом політичного впливу. Але вочевидь саддукеїв мало бути значно меньше число ніж фарисеїв. В юдейській раді, Синедріоні, однак, їх була майже така ж кількість, що і фарисеїв. Пізніше ап.Павло вигідно скористався цим під час судового процесу над ним, для проповідування Христового вчення (Дії.23:6). Саддукеї і фарисеї погоджувалися між собою в тому, що спасіння повинно хоча б частково заслуговуватися добрими ділами. Тому Ісус відніс їх усіх до одної категорії. Він застерігав своїх учнів: “Стережіться уважно фарисейської та саддукейської розчини!”(Мт.16:6). Це означало, що вони мали берегти себе від вчення фарисеїв та саддукеїв. Як результат, фарисеї та саддукеї, зазвичай вороги, об'єдналися разом, шукаючи, як заподіяти смерть Христу. ЕСЕЇ, КУМРАН, І ЗВИТКИ МЕРТВОГО МОРЯ
Відомо, що була також і третя релігійна партія в той час, хоча вона ніколи не згадується в Біблії. Ця група звалася Есеї. Вони існували вже у 150-му році до Р.Х. і вони були групою юдейських фундаменталістів, котрі вирішили, що правдиві віруючі не можуть жити далі у гріховному світі. Через це вони покинули єврейське суспільство і створили власну спільноту. Їх можна порівняти із ченцями, що створювали власні релігійні спільноти в період ранньої християнської церкви. Есеї додали до Писань власний набір правил для життя. Зазвичай вони практикували безшлюбність, хоча і приймали для навчання дітей у свої групи. Вони вибирали для життя особливо пустинні місця, якнайдалі від людей, і принаймі кілька їхніх груп знаходилися вздовж берега Мертвого моря. Вони носили простий одяг, споживали їжу разом і не мали приватної власноті. Їх вчення було таким скритним, що зовсім мало відомо про них. Ближче до середини минулого століття археологи відкрили давнє поселення на березі Мертвого моря в місці, що тепер зветься Кумран. Багато вчених думають, що там жила спільнота есеїв. У печерах неподалік були знайдені знамениті звитки Мертвого моря. Ці давні звитки були сховані у печерах біля 70 року по Р.Х. Вони містять багато частин Старого Заповіту, апокрифічні книги, а також інші книги, що очевидно були написані есеями. Окрім того, що вони дають нам деяке уявлення про життя цих людей, Звитки Мертвого моря також свідчать про той факт, що текст Божого Слова, який ми маємо сьогодні, є вірним збереженням того, що народ Божий мав 2000 років тому.
Протягом міжзаповітного періоду повстало кілька юдейських релігійних сект, що змагалися між собою – фарисеї, саддукеї та есеї. Ці групи дотримувалися різних політичних та релігійних поглядів, і це знайшло відображення у їхньому способі життя. Цей поділ був спричинений збільшенням тиску на юдеїв з вимогою підкоритися геленістичній культурі, що ширилася навколо Середземного моря. У наступному занятті ми поговоримо ще про дві групи – зелотів та іродіян, що по-різному вирішували тіж самі проблеми. Багато інших юдеїв можливо не вважали себе членами якоїсь релігійної партії. Вони просто практикували свою релігію більше чи меньше постійно у синагогах та в Храмі.

понеділок, 26 серпня 2013 р.

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 21

МАКАВЕЇ ТА АПОКРИФИ Протягом другої половини міжзаповітного періоду євреї значною мірою повернули свою незалежність. Майже сто років ними правила одна юдейська родина – Макавеї або Хазмонеї. Ми розглянемо, як відбувалася така зміна обставин. Також коротко розгляне-мо книги, що ми їх звемо Апокрифами, так як більшість із них були написані саме в цей період. На завершення уроку вам слід: 1)Назвати дати повстання Макавеїв та нові Юдейські свята, що були встановлені в той час. 2)Назвати дати правління Макавеїв, а також 2 основних території і головний південний народ, що були завойовані у той час. 3)Назвати релігійні партії, до яких належала правляча родина Макавеїв, і сказати чим відрізнялися підходи цих партій до Юдейської культури. 4)Сказати як і хто поклав край правлінню Макавеїв. 5)Описати кілька книг, а також основні літературні стилі Апокрифів. 6)Пояснити зв'язок між Апокрифами і Старим Заповітом. МАКАВЕЇ В кінці попереднього уроку ми говорили про те, як Селевкиди почали силувати євреїв геленізуватися, щоб вони перейняли грецьку культуру та релігію. В 167-му році цар Антіох Епіфан з метою занечищення юдейського жертвоприношення навіть приніс на вівтарі Єрусалимського Храму в жертву свиню. Служителі царя також пішли по іншим містам Ізраїля, силуючи юдейських лідерів зрікатися їхньої віри і приносити жертви язичницьким богам. В місті Модін, один старий священик на ім'я Маттафія, відмовився приймати ці традиції. Коли інший юдейській лідер приносив жертву поганському богу як наказали сирійці, Маттафія схопив ножа і вбив його, і разом із ним одного чиновника Селевкидів. Потім Маттафія втік разом із своїми синами в гори Юдеї. Там вони створили загон бійців за свободу. Скоро до них приєдналося багато інших вірних євреїв із цілого Ізраїля. Маттафія невдовзі після цього помер, але його син Юда зайняв місце батька, як лідер повстання. Юда, на прізвище Макавей, що означає “той, хто б'є молотом”, став смертельним ворогом Селевкидів. Повстанці стали скоро називатися Макавеями за ім'ям свого лідера. До них також зверталися і за їхнім давнішим родинним ім'ям, як до Хазмонеїв.
Протягом наступних 30-ти років Макавеї боролися за здобуття свободи Ізраїля від Селевкидів. Поступово вони здобували все більше і більше території в битвах із армією Селевкидів. Юда, старший син Маттафія, розбив ворогів у кількох важливих боях. В 164-му році він вже міг контролювати місто Єрусалим. Він очистив Храм і ще раз освятив його для поклоніння правдивому Богові. З того часу євреї кожного разу згадують про цю подію під час свята, що зветься Ханука(чи Присвячення). Воно стало одним з великих Юдейських свят (Ів.10:22).
Юда, однак, добився успіхів лише у звільненні Єрусалиму та кількох невеликих частин Юдеї від контролю Селевкидів. Як тільки це сталося, багато тих, хто Юду підтримували, облишили його. Через те, що тепер вони могли вільно поклонятися в Єрусалимському Храмі, в них пропало бажання далі боротися. Невдовзі після цього також і Юда був вбитий у 160-му році. Командування повстанцями перейшло тепер до Юдиного брата Йонатана. Хоча Юда здобув свободу для Єрусалимського Храму, Селевкиди все ще контролювали інші райони міста. Але, зрештою Йонатанові вдалося здобути контроль над цілим Єрусалимом. Коли точилася боротьба навколо того, хто має стати наступним царем Селевкидів, Йонатан зміг отримати посаду Первосвященика. Завдяки мудрому політичному маневруванню, Йонатан спромігся збільшити свою власну владу в Ізраїлі і поступово зменьшити вплив Селевкидів. Після того, як Йонатана було віроломно вбито через зраду в 142-му році, його брат Симон прийняв лідерство. Через договір із новим царем Селевкидів, Симон зумів звільнити Ізраїль від усіх податків та контролю з боку Селевкидів. Юдея тепер розглядалася як незалежна держава в союзі з імперією Селевкидів. Так Ізраїль нарешті отримав право розпоряджатися своєю власною подальшою долею. Після цього Симон робив спроби відбудувати свою країну після довгих років боротьби. Він збільшив свою владу, вигнавши ворогів із передгір'я, а також здобув контроль над усіма землями між Єрусалимом та Середземним морем. Ізраїль досяг процвітання, якого не мав довгі роки. Симон, однак, також помер насильницькою смертю лише після кількох років правління. Це сталося в 135-му році. Симонів син став наступним правителем в Ізраїлі. Наступником Симона був його син Йоанн. Це означало, що Йоанн також став Первосвящеником. Так, як юдейським правителям було заборонено називатися словом “цар”, вони просто правили із титулом Первосвященика. Йоанн розпочав період правління Макавеїв, що тривав 70 років. Він спромігся розширити юдейське правління на Самарію та Галілею на півночі, як і на Негев на півдні. Він зруйнував самаритянсь-кий храм на горі Геразім. Він змусив також Ідумеян (раніше Едомітяни) пройти обрізання та прийняти юдейську релігію. Ідумеяни були тим плем'ям, з якого вийшла родина Ірода Великого. Йоанн, однак, не був успішним у вирішенні релігійних проблем, що почали назрівати в Ізраїлі. В часи його правління юдеї розділилися на кілька релігійних фракцій. Йоанн помер у 106-му році. Правити Юдеєю тепер випало двом синам Йоанна. Арістобул І (прав.104-103рр.) та Олександр (прав.103-76рр.) були нікчемними як правителі. Вони обидва були винні у чисельних вбивствах заради своїх політичних та особистих цілей, через що народ почав їх ненавидіти. До того ж обидва були прихильниками партії садукеїв і переслідували тих, хто належав до секти фарисеїв. Коли Олександр помер, його дружина(що була спочатку дружиною Арістобула І) взяла правління Ізраїлем в свої руки. Вона стала прихильницею фарисеїв і запровадила кілька важливих реформ. Євреїв, що поверталися з вигнання, зустрічали гостинно, релігійні церемонії були відновлені до належного їх дотримання, на підтримку Храму було запроваджено податок в половину шекеля, релігійна освіта надавалася всім дітям. Таким чином вона перемінила політику двох своїх чоловіків, які заохочували геленізм. Вона також закликала до відновлення істиної Юдейської культури та піднесла духовні пріоритети на належний їм високий рівень. Після смерті Александри її син Арістобул ІІ та його брат Гикрон ІІ боролися за трон. Нарешті, щоб вирішити справу, вони звернулися до Риму. Коли брати не повністю виконували його рішення, Рим отримав привід вперше послати свої армії до Ізраїля і покінчити з періодом юдейської свободи(63р. до Р.Х.). Землі Ізраїля були поділені Римом на кілька частин – Юдея, Самарія, Галілея і т.п. І над кожною Рим призначив правителя. Ідумейський (чи Едомітянський) правитель Антипатер, батько Ірода Великого, був поставлений намісником в Юдеї, тим розпочавши новий етап в історії Ізраїля.
АПОКРИФИ Під час міжзаповітного періоду були написані книги, що не визнаються богонадхненими. Багато інших книг, однак, були просто зкомпоновані(складені). Книги єврейської історії, поезії, притч та релігійних історій були написані у своїй більшості грецькою мовою, що стала надзичайно популярною. Так само, як юдеї Олександрії читали 39 богонадхнених книг Старого Заповіту по – грецькому (Септуагінта згадувалася у попередьому уроці), вони також читали і деякі з цих інших міжзаповітних книг. Ці книги стали відомі як Апокрифи(що означає приховані, або таємні праці). Через те, що ранні християни читали Старий Заповіт в перекладі Септуагінти грецькою, а не оригінальний єврейський текст, вони також змогли ознайомитися із книгами Апокрифів. Незабаром люди почали розглядати Апокрифи як частину богонадхненого тексту Старого Заповіту. Щоб уникнути замішання, давній біблійний вчений Єроним порадив, щоб книги Апокрифів займали окреме місце між Старим і Новим Заповітами. Цій пораді зрештою послідував Мартін Лютер у його перекладі Біблії на німецьку мову. З часів Лютера багато християн знову усвідомили той факт, що книги Апокрифів не є богонадхненими, хоча Римо-Католицька церква та Східна Православна церква все ще приймають їх. Апокрифи є цікавими для читання, навіть хоч і не є богонадхненими. З двох книг Макавеїв можна багато дізнатися про історію міжзаповітного періоду. Апокрифи також допомагають нам зрозуміти ті зміни, що сталися в єврейській культурі та релігійному житті. Навіть при поверховому читанні цих книг, швидко стає помітно, що вони деколи є нереальними та неточними. Нижче перераховані 14 книг Апокрифів у порядку, в якому вони зазвичай знаходяться. Підсумок змісту кожної книги також даний, щоб ви мали певне уявлення про зміст цих писань. І ЕЗДРИ: Ездра є грецькою формою імені Езра. Ця книга розповідає переважно ту саму історію, що і Книга Ездри із Старого Заповіту, але з деякими прикрасами. ІІ ЕЗДРИ: Ця книга була написана через 50 років після смерті Христа. Вона містить образи майбутнього та передрікає зречення юдеями свого Месії. Завершується вона легендарними історіями про діла Ездри. ТОВІТ: Це релігійна історія про чоловіка Товію та його сина Товіта. Через їхній послух Богові, Товія був зцілений від сліпоти, а Товіт був врятований від страшної смерті. ЮДИТ: Це історія про єврейську дівчинку Юдит. Коли асирійці вторглися в Ізраїль, Юдит причарувала генерала і вбила його, рятуючи в такий спосіб свій народ від завойовників. ДОПОВНЕННЯ ДО ЕСТЕР: Це 6 додаткових розділів до Книги Естер. Вони не доповнюють історію новою частиною, а є лише спробою надати їй більш релігійного характеру. ПРЕМУДРОСТІ СОЛОМОНА: Ця книга використовує ім'я Соломона, але вона представляє собою більш сучасну спробу показати, що мудрість є єдиною правдивою стежкою, йдучи якою можна бути вірним юдеєм. ЕККЛЕЗІАСТИКА: Ця книга також забезпечує своїх читачів мудрістю, потрібною для ведення богоугодного життя. Її високо цінували всередині ранньої церкви за розуміння, яке вона дає, необхідне для виконання Божого закону. Деколи її називають книгою Мудрості Сираха. ВАРУХ: Ця книга претендує на те, що її написав помічник Єремії Варух. Вона містить лист, віросповідну молитву та пісні утіхи. ПІСНЯ ТРЬОХ ДІТЕЙ: Припускають, що це додаток до книги Даниїла. Вона дає читачам молитву та пісню трьох чоловіків, в той час як вони були всередині палаючої печі. СУСАННА: Інший додаток до книги Даниїла. Вона розповідає чудернацьку історію про те, як Даниїл ймовірно втятував прекрасну дівчину, показавши, що чоловік, який звинуватив її у перелюбі, був брехуном. ВЕЛ ТА ДРАКОН: Ще одне пристосування до книги Даниїла. Вона показує як Даниїл виставив Вавилонських богів та їх священиків як фальшивих. МОЛИТВА МАНАСІЇ: Припускається, що це молитва злого царя Юдеї Манасії після того, як його полонили асирійці і він розкаявся у своїх злих шляхах. 1 МАКАВЕЇВ: Ця книга змальовує історичне підгрунтя повстання Макавеїв проти Селевкидів і покриває з достатньою точністю події з 175 по 134 роки до Р.Х. 2 МАКАВЕЇВ: Покриває той самий період, що і 1 Макавеїв, але з кількома варіаціями, і написана була білше з точки зору на події фарисеів. Вона не така точна як перший варіант. На додаток до цих 14-ти Апокрифічних книг, існує багато інших релігійних творів, що були написані у цей період, а також вже у Ново-Заповітній ері. Ці книги зазвичай називали псевдографи (що значить фальшиві писання). Багато з них проголошують, що їх написали біблійні персонажі. Але з їхнього змісту та виходячи з того факту, що багато з них вперше з'явилися набагато пізніше смерті їх ймовірних авторів, на них дивилися просто як на підробки. Майже сотню літ, протягом правління Макавеїв ча Хазмонеїв, Ізраїль ще раз був вільним народом. Столітнє правління Макавеїв почалося із об'єднання ізраїльтян для здобуття своєї свободи, але скоро воно виродилося у період внутрішніх релігійних суперечок та політичних фракцій. Книги Апокрифів дають нам лише проблиски історії того часу. Вони також показують нам як мінялася Юдейська культура в останні століт-тя перед приходом Месії. Ми розглянемо деякі з цих важливих змін в наступному уроці.

понеділок, 1 липня 2013 р.

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 20

ГРЕКИ ТА ІЗРАЇЛЬ На нашому першому занятті ми говорили про 9 періодів у Біблійній історії. До цього моменту ми розглянули 7 з них. На цьому занятті ми почнемо вивчати 8-й період, т.зв. Міжзаповітний Період. Цей період, як ви пам'ятаєте, тривав біля 400 років. На протязі цього часу Греки відігравали важливу роль в історії Ізраїля. На цьому уроці ми розглянемо досягнення Греції у той час та поговоримо про Олександра Великого та його вплив на ізраїльську історію. Наприкінці заняття вам слід: 1)Визначити перших 4-ох правителів у Ізраїлі в період між Заповітами і назвати дати їх правління. 2)Описати головні географічні особливості Греції. 3)Розповісти про подвиги Олександра Великого та землі, які він завоював. 4)Описати найтриваліший результат Олександрових завоювань та його ефект для Ізраїля. 5)Назвати грецьких правителів Єгипту, сказати як довго вони правили Ізраїлем та описати їх правління. 6)Назвати грецьких правителів Сирії, сказати чому їх так ненавиділи юдеї та описати результат їхнього правління Ізраїлем. ПЕРІОД МІЖ ЗАПОВІТАМИ (400 – 0 до Р.Х.) Після часів пророка Малахії, Господь не давав більше богонадхнених послань до своїх людей аж поки ангели проголосили народження Його Сина. Таким чином Біблія не дає нам ніяких записів про те, що відбувалося у період між заповітами Важливі події, однак траплялися у ті 400 років. І не тільки в Ізраїлі, але у цілому Середземноморському світі мали місце важливі зміни. Персія продовжувала правити Ізраїлем та Близьким Сходом протягом наступного століття приблизно до 330 року. Доля Ізраїля як нації покрашува-лася і євреї, що проживали по цілій Перській Імперії, часто ставали багатими людьми коли торгівля та комерція процвітали. Велика Перська Імперія, однак, почала показувати ознаки слабкості, що зрештою привело її до занепаду. Прийшов час для нового завойовника, який збудує нову імперію. КРАЇНА ТА НАРОД ГРЕЦІЇ Греція є європейською країною, оточеною з трьох сторін водою. Із заходу вона відділена від Італії Адріатичним та Іонічним морями. З півдня від Африки її відділяє набагато більше Середземне море, а зі сходу Греція відділена від Малої Азії(сучасна Турція) Егейським морем. Тільки на півночі вона поєднана з материком. Греція оточена великою кількістю островів, на яких також процвітала грецька культура. Фактично у цей період Греція заснувала військові застави у Малій Азії вздовж берега Чорного моря, а також в Італії. Перша велика Грецька цивілізація взяла свій початок на острові у Середземному морі на південь від Греції. Ім'я острова – Кріт.
Ця цивілізація розквітла на острові ще до часів Авраама(2000р.до Р.Х.) і тривала аж до часу Суддів. Ця давня цивілізація була названа за ім'ям відомого критського царя Міноса, - Мінойською. Протягом пізніх етапів розвитку Мінойської цивілізації, племена людей з півночі почали чинити вторгнення в Грецію. Вони завоювали та оволоділи територією цілої Греції вже у часи Давида і Соломона(1000р.до Р.Х.). Це називається Мікенським періодом історії Греції. На той час вони також контролювали більшість території Малої Азії та острови у Егейському морі. Греки того часу не були об'єднаним народом. Їх рання історія була історією багатьох невеликих міст-держав, що постійно воювали одне з одним. Кожне із цих міст-держав мало свою власну форму управління, власне військо та спосіб життя. Кожна місцевість мала також мовний діалект, відмінний від сусідніх. По мірі того, як греки розширяли свою територію, вони вступили в конфлікт із Перською Імперією. Два найбільших грецьких міста-держави Афіни і Спарта об'єднали свої війська і були здатні розбити могутню армію і військово-морський флот Ксеркса невдовзі після 500-го року до Р.Х. Однак, у наступні роки Афіни та Спарта більшість часу проводили, воюючи одне з одним. Цей період названо “Золотим віком Греції” (приблизно 500 – 400 рр.) тому що він був багатий великим числом знаменитих істориків, державних діячів, митців, архитекторів, науковців, лікарів, драматургів та поетів. Відомі філософи Сократ, Платон і Арістотель, також жили в Греції протягом цього періоду. Ідеї демократії прийшли в країни Заходу також із Греції цього періоду. ОЛЕКСАНДР ВЕЛИКИЙ(336-323рр.до Р.Х.) В той час, як греки воювали між собою, їхні сусіди на півночі, македонці, стали могутньою нацією. Біля 350-го року вони завоювали Грецію. У 336-му році молодий чоловік 20-ти літ, Олександр, став царем Македонії. Через його визначні досягнення, ми знаємо його сьогодні як Олександра Великого(Македонського). Невдовзі він постановив із своєю армією розпочати війну проти найбільшого ворога греків – Персії. Його армії спочатку прогнали персів із Малої Азії, Сирії та Палестини (не дуже переймаючись євреями). Після вигнання персів з Єгипту в 332-му році, Олександр Великий був проголошений фараоном і заснував велике місто Олександрію в делті Нилу. Потім він повернувся назад в сторону сходу і напав на рідні землі персів у Месопотамії. На 330-й рік перська імперія була цілком під контролем Олександра Великого. Затім він просував свої війська далі на схід, завойовуючи Афганістан, Пакистан, і навіть Індію. Коли його армія відмовилася йти далі, вони повернулися у Месопотамію. Незабаром, після прибуття назад у Вавилон, Олександр захворів на лихоманку і помер(323р.). На час його смерті, його імперія була найбільшою з тих, що їх коли-небуть бачив світ. Однак, скоро і вона була подрібнена. Протягом наступного століття провідні генерали Олександра Великого та їх нащадки боролися за контроль над різними частинами імперії. Куди б не йшов Олександр Великий, він скрізь залишав позаду греків та македонців – намісників, солдатів і торговців. У такий спосіб грецька культура та ідеї, а також грецька мова також поширювалися. Культура, що вони її поширювали, називалася геленською, а нова міжнародна версія грецької мови була названа геленістичною або грецьким Койне(загальна грецька). В той час, як імперія Олександра Великого почалася як військове завоювання, спадщина грецьких традицій та мови мала більш далекосяжний та довготривалий ефект. Він виявився надзвичайно корисним для поширення Євангелії, яке послідувало після смерті нашого Спасителя. Бог спрямовує та використовує події історії для того, щоб вони слугували Його власним цілям.
ІЗРАЇЛЬ ПІД ВЛАДОЮ ПТОЛЕМЕЇВ (312 – 198рр.до Р.Х.) Після смерті Олександра Великого, його генерали боролися за контроль над імперією. Протягом наступного століття різні генерали та їх нащадки, кожен шукав можливість розширити власну територію за рахунок володінь інших. Зрештою, Єгипет опинився під контролем генерала Птолемея та його нащадків (Птолемеї), Сирія під Селевком та його спадкоємцями(Селевкідами), Мала Азія під Антігоном та його родиною (Антіго-ніди). Із розгромом Олександром Великим Перської Імперії, Ізраїль перейшов під його прямий контроль. Після його смерті Птолемеї із Єгипту та Селевкиди із Сирії боролися між собою за контроль над Ізраїлем. Після кількох незначних битв Птолемеї отримали цей контроль в 312р.до Р.Х. Протягом наступного століття Ізраїль залишався під пануванням цієї грецької династії, що правила з Єгипту. Під Птолемеями євреї могли провадити доволі спокійне життя. Їм було дозволено самостійно вирішувати більшість власних справ та продовжувати поклонятися та жити так само, як вони робили це раніше. Птолемеї також заохочували євреїв жити в різних містах Єгипту та дарували їм особливі привілеї, якщо вони там мешкали. Під правлінням Птолемеїв Олександрія стала одим з найбільших міст стародавнього світу. Його знамениті бібліотеки і музеї, що приваблювали вчених, зробили Олександрію центром освіти. У цей період єврейський Старий Заповіт було перекладено в Олександрії на грецьку мову. Цей переклад відомий як Септуагінта(переклад семидесятьох). ІЗРАЇЛЬ ПІД СЕЛЕВКІДАМИ (198 – 165 рр.до Р.Х.) Однак, в 165-му році відбулася зміна влади. Армія Селевкидів Антіоха ІІІ розбила війська Птолемеїв біля ріки Йордан. Наступні 30 років юдеї були під контролем цих грецьких правителів Сирії. Спочатку євреї були задоволені зміною уряду. Вони отримали прихильне ставлення та привілеї від своїх нових правителів. Нажаль, так було дуже короткий період часу. В той час Селевкиди були учасниками військового союзу проти римлян. Карфаген, місто на північному узбережжі Африки, було в стані війни з Римом. Його знаменитий генерал Ганнібал намагався захопити Рим із підтримкою Селевкидів. Коли Ганнібал був переможений в 202-му році, Рим хотів помститися Селевкидам за їхню підтримку ворогів Риму. І, як результат поразки Карфагену в другій Пунічній війні, Селевкидів також примусили сплачувати велику данину Римові. Для того, щоб зібрати гроші, Селевкиди збільшили свої вже тоді великі податки з Ізраїля та інших підвласних їм країн. Вони навіть принизилися до того, що позабирали золото з храмів кількох цих країн. Юдеї швидко почали ненавидіти цих нових правителів і були просто несамовитими від гніву, коли Храм в Єрусалимі було пограбовано і забрано деякі його цінності. Селевкиди відплатили їм за це, збільшивши своє переслідування юдеїв, - спочатку піднявши їхні податки, а потім силуючи юдеїв перейняти грецьку культуру. Вони збудували грецькі театри, храми, іподроми, гімназії та громадські лазні в найбільших містах Ізраїля. Посада Первосвященика більше не давалася одному з Ааронових нащад-ків, але продавалася тепер тому, хто заплатив вищу ціну. Таке відверте зневажання юдейських релігійних традицій призвело до численних повстань. Лише під час одного з повстань було вбито 40 тис. юдеїв. Нарешті, в 157-му році Селевкиди зайшли надто далеко.
Цар Антіох Епіфан наказав усім юдеям облишити їх місцеві традиції та слідувати грецьким та сирійським звичаям. Щоб показати своє презирство до своїх юдейських підданих, Антіох приніс в жертву свиню на вівтарі Храму в Єрусалимі. Для кожного вірного юдея це було жахливою огидою. Всупереч вимогам, що явно протирічили Божому Закону, багато євреїв відмовилися коритися Антіоховим наказам і продовжували поклонятися відповідно до Мойсеєвих настанов. Багато юдеїв було катовано та вбито за практикування ними своєї віри. Можливо, саме цей період мав на увазі автор послання до Євреїв з Нового Заповіту (Євр.11:35-38). Це справді були часи випробувань стійкості Божого народу. Нарешті утиски Селевкидів привели Юдеїв до т.зв. “мертвої точки”(найвищої, після якої починається рух в протилежний бік). Несамовитий націоналізм піднявся серед юдеїв. Цей рух досяг свого апогею у повстанні братів Макавеїв. Протягом 100 років після завершення складання Старого Заповіту, Персія продовжувала правити Юдеєю. Потім майже 120 років євреї були цілковито під правлінням греків – спочатку Олександра Великого, потім під Птолемеями, і нарешті під Селевкидами. Деякі грецькі традиції та культурна практика були впроваджені в Ізраїлі, але лише кілька з них були прийняті назавжди. Але грецька мова увійшла у широкий вжиток в Ізраїлі, хоча й не замінила арамейської та єврейської. Саме грецькою було написано Новий Заповіт кількома століттями пізніше по завершенні правління Селевкидів.

вівторок, 2 квітня 2013 р.

Географія, Історія і Щоденне життя Біблійних часів - тема 19

ПОВЕРНЕННЯ ІЗ ВИГНАННЯ Після падіння Вавилону у 536-му році, новий перський цар дозволив ізраїльтянам повернутися в Єрусалим. Групи юдеїв поверталися у різні часи протягом наступного століття. Це був час великих народних лідерів: Зоровавеля, Ездри та Неемії. Це був також час пророків Огія, Захарії та Малахії, та героічної цариці Естер. На цьому занятті ми вивчатимемо повернення ізраїльтян з Вавилону та їх нове життя у Ізраїлі під правлінням персів. Наприкінці уроку вам слід: 1)Назвати лідерів, дати та головні результати повернення у Ізраїль кожної з трьох груп. 2)Назвати пророків кожного періоду. 3)Назвати юдейську жінку, яка стала перською царицею. 4)Назвати головного противника ізраїльтян коли вони повернулися до Єрусалиму 5)Назвати імперію та царя, котрий дозволив євреям повернутися. Перська імперія. На схід і трохи на північ від Вавилону жили мідяни та перси. Біля 550 року до Р.Х. молодий перський правитель Кір об'єднав цих два народи і постановив розширити свою імперію, розбивши вавилонян. Після завоювання більшої частини Малої Азії, він був готовий напасти на Вавилон. У 539-му році він здобув вирішальну перемогу над царем Набонідом. Незабаром Вавилон підкорився навіть без боротьби. Кір продовжував свої завоювання аж доки не став контролювати цілий Близький Схід від кордонів Єгипту і до Чорного та Каспійського морів на півночі. Перська імперія була значно більшою за Асирійську чи Вавилонську. Вона правила такою кількістю земель та меньших царів, що перський правитель взяв собі ім'я “цар над царями”(Езд.7:12). Біля 330 року до Р.Х. великий грецький полководець Олександр Великий переміг персів і поклав кінець їхній імперії. Нижче наведені перські царі, що мали найбільший вплив на історію ізраїльтян. КІР (Великий) 539 - 530 до Р.Х. КАМБІЗ 530 – 522 до Р.Х. ДАРІЙ І 522 – 486 до Р.Х. КСЕРКС І (АХАШВЕРОШ) 486 – 465 до Р.Х. АРТАКСЕРКС І 464 – 423 до Р.Х. Важливі Перські царі Старого Заповіту. Через те, що перські царі мали правити такою великою територією, вони хотіли завоювати добре ставлення до себе з боку своїх підданих, що давало їм можливість правити більш ефективно. Одним із шляхів, якими вони намагалися здобути при-хильність народів, якими правили, було те, що вони дозволяли усім чужинним богам, що були захоплені і привезені до Вавилону асирійцями та вавилонянами, бути повернутими знову до їхніх міст. Вони також дозволили багатьом вигнанцям повернутися у рідні краї. У такий спосіб Бог використав перських царів, щоб виконати Свою обітницю Ізраїлю, що вони одного дня знову повернуться на землю обітованну після їхнього 70-ти літнього вигнання. Естер, юдейська цариця Персії. Біблія присвячує цілу книгу історії про Естер, єврейську дівчинку-сироту, котра повстала з невідомості і стала царицею Персії. Бог використав Естер для того, щоб вона зіграла ключову роль у збереженні Ізраїля. Естер жила під час правління перського царя Ксеркса І біля 475 року. Історія мала місце у перській столиці Сузи, а її головними дієвими особами були: Естер, її дядько Мордехай, цар Ксеркс і один з його чиновників Гаман. Книга починається з того, що цар Ахашверош шукає нову царицю і вибирає Естер (Ест.1-2). Пізніше Естер стає відомо про змову на чолі з Гаманом, щоб винищити всіх євреїв по цілій перській Імперії. Вона сміливо приходить перед царя, розкриває наміри Гамана і пояснює в якій небезпеці вона опинилася. Гамана повішено на тій самій шибениці, яку він приготував для страти Мордехая, а Мордехай зайняв Гаманове місце радника царя(Ест.3-8). Укази про вбивство євреїв, однак, не могли бути відізвані, тому що “ закон мідян та персів” не може бути змінений (цей вираз все ще вживають в Англії сьогодні, коли мова йде про рішення, яке не може бути змінене). Ахашверош, однак, видає новий декрет, який дозволяє євреям захищати себе, і таким чином вони були спасені. Євреї згадують про цю подію щороку під час свята Пурим(Ест.9). Перше повернення: відбудова Храму. “ А першого року Кіра, царя перського, щоб сповнилось слово Господнє, проречене устами Єреміїними, збудив Господь духа Кіра, царя перського, і він оголосив по всьому царству своєму, а також на письмі, говорячи: “Так говорить Кір, цар перський: Усі земні царства дав мені Господь, Бог Небесний, і Він наказав мені збудувати Йому храма в Єрусалимі, що в Юдеї. Хто між вами з усього Його, - нехай буде Бог його з ним, і нехай він іде до Єрусалиму, що в Юдеї, і нехай будує дім Господа, Бога Ізраїлевого. Це той Бог, що в Єрусалимі. А кожному позосталому по всіх тих містах, хто мешкає там, нехай допоможуть йому люди його місця сріблом, і золотом, і маєтком, і худобою, з добровіль-ною жертвою для дому Божого, що в Єрусалимі”(Езд.1:1-4). Із цим оголошенням Кіра у 539-му році, полонені ізраїльтяни, що жили у Вавилоні тепер ставали вільними і могли повертатися додому. Біля 50 000 євреїв із Вавилону повернулися в Палестину під проводом Зоровавеля, онука царя Юди Єгояхіна. Коли вони прибули, то негайно збудували жертівника. Онук останнього первосвященика взяв на себе турботу про жертвоприношення і почав приносити щоденні жертви. Свято Кучок було з великою радістю вісвятковане як і колись раніше. Поселенці потому зосередилися на значно більшому завданні відбудови Храму. Сусіди самаритяни пропонували свою допомогу, але юдеї відмовилися, не бажаючи помочі від неправдивих богопоклонників. Як результат, розгнівані самаритяни намагалися перешкоджати праці Юдеїв(Езд.4-6). Однак, з Божою допомогою, підбадьоренням пророків Огія та Захарії, та під керівництвом вірного Зоровавеля, складне завдання було нарешті виконане. 12 Травня 516 року Храм було освячено і народ Божий знову міг поклонятися Богові у Його Храмі в Єрусалимі. Це було початком того, що в багатьох книгах називається Періодом Другого Храму(першим був Храм, збудований Соломоном). Через обмежені ресурси, юдеї, що повернулися, збудували другий Храм набагато меньшим і не таким прикрашеним як попередній. Однак, пізніше цар Ірод зробив його більшим і ще грандіоз-нішим, ніж той, що збудував Соломон. Вигнанці, що повернулися, були все ще невеликою групою в 515 році. Вони контролювали тільки Єрусалим і північну половину території Юди. Вони були оточені ворогами – самаритянами, филистимлянами, едомітянами, амонитянами та моавитянами. Юдеї, а також ці інші народи все ще були частиною Перської імперії, але перси мало дбали про підтримку законів та порядку, і регулярно з'являлися лише для збору податків. І хоча юдеї все ще були бідними і слабкими, але вони поклали початок відбудови своєї нації. Друге повернення. Ездра. Приблизно через 30 років після посвячення Храму, Ахашверош сів на перський трон, а Естер стала царицею. Але Святе Письмо майже нічого не розповідає нам про те, що відбувалося в Ізраїлі протягом тих 50-ти років. Юдеї, які там поселилися, поступово ставали більш заможними, однак, і поклоніння правдивому Богу ставало переплетеним із різними гріховними практиками навколишніх народів. Багато єврейських чоловіків одружилися із язичницями і поступилися впливові їхнього поклоніння фальшивим богам. Ізраїль поступово повертався до такого способу життя, за який їх було вигнано із Краю майже століттям раніше. Такою була ситуація, що з нею несподівано стикнувся Ездра, коли привів другу групу вигнанців із 1800 осіб назад до Єрусалиму в 457-му році. Цей Ездра був “учитель, знавець Мойсеєвого Закону”(Езд.7:6). Він отримав дозвіл від царя Артаксеркса І очолити другу групу. Внесок Ездри у відбудову Ізраїля був і духовний, і фізичний. Ездра був уповноважений Артаксерксом призначати правителів та наглядати за викладанням Закону в Ізраїлі. Ездра виступив проти шлюбів юдеїв з язичниками і привів людей до визнання ними свого гріха, і вони повиганяли своїх чужинницьких дружин(Езд.10). Результатом цього була духовна реформа і Ізраїль ще раз присвятив себе правдивому Богові. Неемія та третє повернення. Через 10 років після повернення Ездри, третя група вигнанців здійснила свою подорож до Ізраїльської землі. Ця група була очолена Неемією, важливим службовцем (чашником, Неем.2:1) царя Артаксеркса. Він був дуже стурбований тим, що його земляки, які поверну-лися з полону “… живуть у великій біді та в ганьбі, а мур Єрусалиму поруйнований, а брами його попалені огнем”(Неем.1:3). Тому Неемія просив дозволу царя облишити своє служіння і повернутися в Єрусалим. З листом від царя Неемія прибув у Єрусалим і органі-зував відбудову міських мурів(Неем2). Неемія також був призначений правити в Юдеї, що тепер робило Юдею провінцією, окремою від Самарії. Неемія здійснив свою подорож до Єрусалиму в 444-му році. Одразу після свого прибуття Неемія вночі таємно обійшов місто, щоб дослідити стан його мурів. Зробивши власні спостереження, він закликав людей об'єднатися для відбудови стін міста. Народ відповів охоче і роботи почалися майже негайно і успішно просувалися. Однак, знову самаритяни намагалися зупинити роботу юдеїв. На цей раз противників очолював Санваллат, правитель Самарії. Спочатку він спробував насміхатися, потім залякувати, і нарешті, хотів схопити Неемію і викликати в народу недовіру до нього. Але Неемія та його люди дали гідну відповідь на ці загрози. Із зброєю в руках вони продовжували ремонтувати стіни, і завершили свою працю протягом двох місяців. Наступні два роки Неемія продовжував укріпляти та підсилювати мури Єрусалиму. В цей час Ездра також був зайнятий іншим, духовним обновленням. Він читав Закон Мойсея до усіх людей, зібраних в Єрусалимі, а потім докладно пояснював його арамейською, так, щоб люди могли добре розуміти. В результаті цього відродження відбулося і посеред народу. Люди також влаштували велике свято на честь завершення відбудови міських стін. Строк полишення Неемією свого служіння перед лицем царя закінчився, тож він знову повернувся у Персію. Відвідавши Єрусалим знову через кілька років, Неемія побачив, що релігійне життя народу знову погіршилося. Закони Суботи ігнорувалися і шлюби із поганами знову стали звичайним явищем. Ще раз Неемія доклав великих зусиль щоб віднови-ти правдиве поклоніння в Ізраїлі. Саме під час цього другого візиту Неемії до Єрусалиму, останній пророк Старого Заповіту Малахія проголошував до людей Слово Боже. Він постійно проповідував проти релігійної байдужості та зіпсуття богослужебної практики ізраїльтян. Малахія завершив ті богодухновенні записи, які Бог дав нам про свій народ у Старому Заповіті.